.

Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
363 4647
Скачать документ

Контрольна робота

на тему:

Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним

ЗМІСТ

Теоретичне питання:

Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним

Практична частина:

Задача 1

Задача 4

Література

Інвестиційно-фінансовий портфель та управління ним

Характеристика портфеля цінних паперів

Цінні папери – це свідоцтва про участь їх власників у капіталі
акціонерного товариства або наданні позички. Вони передбачають
зобов’язання емітентів сплачувати їх власникам доходи у вигляді
дивідендів або процентів. У юридичному розумінні цінні папери – майнове
право, яке засвідчується певним документом і реалізується у порядку, що
вказується в цьому документі.

У зв’язку з розвитком електронних систем торгівлі цінними паперами
змінюється зовнішня форма їх існування. Цінні папери, операції з якими
здійснюються через електронні системи, не мають речового титулу, тобто
це – не документи. Вони існують як одиниці обліку в комп’ютерній системі
та обертаються лише у формі переказів з рахунків одних учасників ринку
на рахунки інших.

Цінні папери є капіталом, тому що їх власники одержують доходи від
володіння цими цінними паперами. Проте капітал цей фіктивний, оскільки
цінні папери не мають вартості, хоча продаються і купуються на ринку; їх
ціни мають ірраціональний характер[1].

В обіг випускається (емітується) велика кількість різноманітних видів
цінних паперів. Їх можна поділити на три види: акції, облігації та
похідні від них (вторинні) цінні папери. Широкий діапазон цінних
паперів, що емітуються, пояснюється тим, що причини, які спонукають
випускати ці папери і купувати їх, також дуже різноманітні.

Емітент цінних паперів (далі – емітент) – держава в особі уповноваженого
органу, юридична особа і у випадках, передбачених законодавством,
фізична особа. Емітент від свого імені випускає цінні папери і
зобов’язується виконувати обов’язки, що випливають з умов їх випуску.

Емітент повинен усі зобов’язання, що виникають у зв’язку з випуском
цінних паперів, виконувати в строки і в порядку, передбачені цим
Законом, іншими актами законодавства України, а також рішеннями про
випуск цінних паперів.

Права і обов’язки щодо цінних паперів виникають з моменту їх передачі
емітентом або його уповноваженою особою одержувачу (покупцю) чи його
уповноваженій особі.

Види цінних паперів

Відповідно до Закону в Україні можуть випускатися такі види цінних
паперів:

акції;

облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик;

облігації місцевих позик;

облігації підприємств;

казначейські зобов’язання республіки;

ощадні сертифікати;

інвестиційні сертифікати;

векселі;

приватизаційні папери;

заставні;

іпотечні цінні папери (іпотечні сертифікати та іпотечні облігації);

сертифікати фонду операцій з нерухомістю.

Основні характеристики акцій

Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує
дольову участь у статутному фонді акціонерного товариства, підтверджує
членство в акціонерному товаристві та право на участь в управлінні ним,
дає право його власникові на одержання частини прибутку у вигляді
дивіденду, а також на участь у розподілі майна при ліквідації
акціонерного товариства.

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюється
при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції.

По-друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення
чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і
розповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яка
зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто
поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред’явника, привілейованими та
простими. Громадяни вправі бути власниками, як правило, іменних акцій.

Обіг іменної акції фіксується у книзі реєстрації акцій, що ведеться
товариством. До неї має бути внесено відомості про кожну іменну акцію,
включаючи відомості про власника, час придбання акції, а також кількість
таких акцій у кожного з акціонерів[2].

По акціях на пред’явника у книзі реєструється їх загальна кількість.

Привілейовані акції дають власникові переважне право на одержання
дивідендів, а також на пріоритетну участь у розподілі майна акціонерного
товариства у разі його ліквідації. Власники привілейованих акцій не
мають права брати участь в управлінні акціонерним товариством, якщо інше
не передбачено його статутом.

Привілейовані акції можуть випускатися із фіксованим у процентах до їх
номінальної вартості щорічно виплачуваним дивідендом. Виплата дивідендів
провадиться у розмірі, зазначеному в акції, незалежно від розміру
одержаного товариством прибутку у відповідному році. У тому разі коли
прибуток відповідного року є недостатнім, виплата дивідендів по
привілейованих акціях провадиться за рахунок резервного фонду.

Якщо розмір дивідендів, що виплачуються акціонерам, по простих акціях
перевищує розмір дивідендів по привілейованих акціях, власникам останніх
може провадитися доплата до розміру дивідендів, виплачених іншим
акціонерам.

Привілейовані акції не можуть бути випущені на суму, що перевищує 10
процентів статутного фонду акціонерного товариства.

Порядок здійснення переважного права на одержання дивідендів
визначається статутом акціонерного товариства.

Акціонерам може видаватися сертифікат на сумарну номінальну вартість
акцій.

Акція повинна містити такі реквізити: фірмове найменування акціонерного
товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу –
«акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну
вартість, ім’я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду
акціонерного товариства на день випуску акцій, а також кількість акцій,
що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління
акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку
акціонерного товариства.

До акції може додаватися купонний лист на виплату дивідендів.

Купон на виплату дивідендів повинен містити такі основні дані:
порядковий номер купона на виплату дивідендів, порядковий номер акції,
по якій виплачуються дивіденди, найменування акціонерного товариства і
рік виплати дивідендів.

Права, що надаються власнику акцій

Власник акції має право на частину прибутку акціонерного товариства
(дивіденди), на участь в управлінні товариством (крім власника
привілейованої акції), а також інші права, передбачені цим Законом,
іншими законодавчими актами України, а також статутом акціонерного
товариства[3].

Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових
коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість
цього цінного паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого
процента ( якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації усіх
видів розповсюджуються серед підприємств і громадян на добровільних
засадах.

Випускаються облігації таких видів:

а) облігації внутрішніх і місцевих позик;

б) облігації підприємств.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених
законом форм власності, об’єднаннями підприємств, акціонерними та іншими
товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні.

Умови випуску і розповсюдження облігацій підприємств визначаються цим
Законом, іншими актами законодавства України і статутом емітента.

Облігації можуть випускатися іменними і на пред’явника, процентними і
безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом
обігу.

Облігації внутрішніх і місцевих позик випускаються на пред’явника.

Обов’язковим реквізитом цільових облігацій є зазначення товару (послуг),
під який вони випускаються.

Ощадний сертифікат – письмове свідоцтво банку про депонування грошових
коштів, яке засвідчує право вкладника на одержання після закінчення
встановленого строку депозиту і процентів по ньому.

Ощадні сертифікати видаються строкові (під певний договірний процент на
визначений строк) або до запитання, іменні та на пред’явника.

Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим
особам є недійсним.

Ощадні сертифікати повинні мати такі реквізити: найменування цінного
паперу – «ощадний сертифікат», найменування банку, що випустив
сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату
випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового
сертифіката), найменування або ім’я держателя сертифіката (для іменного
сертифіката); підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це
особи, печатку банку.

Виплата доходу по ощадних сертифікатах

Доход по ощадних сертифікатах виплачується при пред’явленні їх для
оплати в банк, що їх випустив.

У разі коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів по
строковому сертифікату раніше обумовленого в ньому строку, то йому
виплачується понижений процент, рівень якого визначається на договірних
умовах при внесенні депозиту.

Вексель – цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов’язання
векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей
власнику векселя (векселедержателю).

Випускаються такі види векселів: простий, переказний.

Простий вексель містить такі реквізити:

а) найменування – «вексель»;

б) просту і нічим не обумовлену обіцянку сплатити визначену суму;

в) зазначення строку платежу;

г) зазначення місця, в якому повинен здійснитись платіж;

д) найменування того, кому або за наказом кого платіж повинен бути
здійснений;

е) дату і місце складання векселя;

є) підпис того, хто видає документ (векселедавця).

Переказний вексель повинен містити крім реквізитів, передбачених у
підпунктах «а», «в – є» частини третьої цієї статті, також:

просту і нічим не обумовлену пропозицію сплатити певну суму;

найменування того, хто повинен платити (платника).

Документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, вказаних у частинах
третій і четвертій цієї статті, відповідно для простого і переказного
векселів, не має сили простого або переказного векселя, за винятком
таких випадків:

а) вексель, строк платежу по якому не вказано, розглядається як такий,
що підлягає оплаті по пред’явленні;

б) при відсутності особливого зазначення місце, позначене поруч з
найменуванням платника (місце складання документа – для простого
векселя), вважається місцем платежу і одночасно місцем проживання
платника (векселедавця – для простого векселя);

в) вексель, в якому не вказано місце його складання, визнається
підписаним у місці, позначеному поруч з найменуванням векселедавця.

Порядок випуску та обігу векселів визначається Кабінетом Міністрів
України.

Реєстрація випуску цінних паперів

Емітент має право на випуск акцій, облігацій підприємств з моменту
реєстрації цього випуску у Державній комісії з цінних паперів та
фондового ринку.

Якщо подані для реєстрації акції, облігації підприємств пропонуються для
відкритого продажу, тобто призначені для розміщення між юридичними
особами і громадянами, коло яких заздалегідь визначити неможливо, то
емітент зобов’язаний подати реєструвальному органу для реєстрації також
інформацію про випуск цих цінних паперів[4].

Порядок реєстрації випуску облігацій підприємств і акцій, а також
інформації про їх випуск визначається Державною комісією з цінних
паперів та фондового ринку.

Порядок реєстрації випуску акцій, облігацій підприємств, а також
інформації про їх випуск визначається Кабінетом Міністрів України або за
його дорученням – Міністерством фінансів України.

Реєстрація випуску цінних паперів повинна бути проведена не пізніш як за
30 днів з моменту подачі заяви з доданням необхідних документів.

Орган, який реєструє випуск цінних паперів або інформацію про випуск
цінних паперів, зобов’язаний перевіряти відповідність поданих емітентом
документів вимогам законодавства України.

Відмова в реєстрації може мати місце лише в разі порушення встановленого
порядку або невідповідності поданих документів вимогам законодавства.

У разі коли реєстрацію випуску цінних паперів у встановлений строк не
проведено або в ній відмовлено з мотивів, які емітент вважає
необгрунтованими, він може звернутися до суду.

Реєстрація випуску цінних паперів або інформації про випуск цінних
паперів, що проводиться Державною комісією з цінних паперів та фондового
ринку, не може розглядатися як гарантія вартості цих цінних паперів.

Загальний реєстр випуску цінних паперів ведеться Державною комісією з
цінних паперів та фондового ринку.

Укладення угод з цінними паперами

При прийнятті доручення на купівлю або продаж цінних паперів торговець
цінними паперами зобов’язаний надавати особі, за рахунок якої він діє,
інформацію про курс цінних паперів.

Торговець цінними паперами зобов’язаний подавати фондовій біржі
інформацію про всі укладені ним угоди з цінними паперами в строки і
порядку, визначені правилами фондової біржі.

Особливості ведення бухгалтерського обліку операцій із цінними паперами
визначає Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку за
погодженням з Міністерством фінансів України та Національним банком
України.

Місце ринку цінних паперів у фінансовій системі та його інструменти.

Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і

перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка
функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових
ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів – це скоріше загальна назва
цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за
своїм характером платіжні засоби. Отже, поняття «ринок фінансових
ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок
та ринок цінних паперів. В свою чершу кожна з цих складових, або
елементів синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що
взаємопов’язані в рамках загальної системи[5].

Кредитний ринок – це механізм відносин між юридичними особами
(підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного
боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі
кошти, – з іншого.

Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше,
об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних
органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних
грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позиковий
капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень
сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє,
надання позик державним органам та населенню для вирішення таких
важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування
житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє
здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового
капіталу між сферами національної економіки.

Валютний ринок – це механізм встановлення правових та економічних
відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту
віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і
зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Конвертованість, як
відомо, – це гарантована спроможність грошової одиниці вільно
обмінюватись на інші валюти. За умови повної конвертованості будь-яка
фізична або приватна особа може фактично без перепон брати участь у
зовнішньоекономічній діяльності, вільно продавати, купувати та
обмінювати національну валюту на іноземну відповідно до ринкового курсу
без обмежень чи втручання держави. Тут існує пряма залежність: чим
нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою
валютний ринок підлягає державному урегулюванню (методом запровадження
фіксованогом курсу стосовно інших валют) [6].

Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку
(зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових
зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами,
цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів,
інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів
належать, передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів
власності – всі види акцій, а до їх похідних – опціони, ф’ючерси та інші
аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи
елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового
капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин
щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних
фондах підприємств. Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний
і вторинний, біржовий та позабіржовий. Первинний ринок – це ринок перших
і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх
початкове розміщення серед інвесторів.

Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом
купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент
(організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою
власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість
грошові кошти для інвестицій.

Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них
виражені) згодом переходить від одного власника до іншого – відбувається
наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і, в свою
чергу, впливають на кон’юктуру ринку. Іншими словами, цінні папери
надходять в обіг.

Обіг цінних паперів – це прерогатива вторинного ринку.Одне з
найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб

звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні
законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги
емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових
органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності
цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це, в
свою чергу, надає

можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк
при незначниз варіантах курсів та невисоких витратах на реалізацію.

Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне,
ці терміни тотожні. Під обома ними розуміють ринок з найвищим рівнем
організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню
мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові
вклади, які перебувають в обігу. Позабіржовий ринок охоплює, як видно із
його назви, операції з цінними паперами поза біржою. У більшості
випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також
перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних
причин не можуть виставити свої активи на біржу[7].

Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціювати
ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на
сегменти):

– за категоріями емітентів (ринок цінних паперів
корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо);

– за строками випуску (ринок цінних паперів без
установленого строку обігу, ринок цінних паперів з установленим строком
обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо);

– за теріторією розповсюдження (інтернаціональний,
національний, регіональний);

– за видами (категоріями) цінних паперів (ринок акцій, в
тому числі за їх идами, облігацій, інших цінних паперів).

Ринки цінних паперів в розвинутих країнах оперують в
основному такими інструментами, як акції, облігації та похідними від
них, сертифікатами.

Взаємозв’язки цінних паперів

Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Про
цінні папери і фондову біржу» охоплює випуск і обіг акцій, облігацій
державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій
підприємств, державних казначейких зобов’язань, ощадних сертифікатів та
векселів.

Крім перелічених вище видів цінних паперів, що є за своєю економічною
природою фіктивним капіталом першого порядку, в практиці фондової біржі
широко застосовуються також похідні цінні папери – фіктивний капітал
другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і
варранти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній , опціони і
ф’ючерси.

Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об’єктом торгівлі на
фондовому ринку є також депозитні свідоцтва та варранти.

gdojQ

z

gd?-L

??¦??–oe–?¦1/4@EFEUeaaaj/r/ ue?ueEueIue?ueb

j

“O??cAEA3/4AJEtI??Ue?TO4OOeUe®ssaea3/4aoe?n ov/xue?ue.n

лі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстити у
вигляді депозитних свідоцтв. Варранти становлять специфічний вид цінних
паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та
облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за
обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька
років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент
регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає
можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих
акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варранті.

Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони і ф’ючерси.

Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких
виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто
отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну
кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж
продати їх (опціон на продаж).

Існують два різновиди опціонів «американський», який можна реалізувати
протягом всього терміну контракту, і (європейський), котрий
реалізовується на певну дату.Проте в обох випадках головною особливістю
опціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за
попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе
зобов’язання по його виконанню. Ф’ючерс – також є контрактом, згідно з
яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення
певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну
кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на
відміну від опціону, розрахунок після закінчення строкуф’ючерсного
контракту є обов’язковим[8].

Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом товарних і валютних
ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із
зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринках інструментів
позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових
зобов’язань: вид казначейських векселів із найтривалішим строком
погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій.

Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф’ючерси широко

розповсюджені на фондових ринках Заходу. Передбачається також, що

фіктивний капітал другого порядку – інвестиційні сертифікати – скоро
з’являться на фондового ринку України. Вони можуть бути як іменними, так
і на пред’явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна
дорівнювати номінальній вартості обнієї акції, що належить засновникам.
В умовах розвитку процесу приватизації в Україні інвестиційні
сертифікати мають стати одними із найпопулярніших похідних цінних
паперів.

Ринок цінних паперів

Сучасний ринок цінних паперів України є не тільки явищем суто

економічного характеру, оскільки цивілізоване укладення угоди
купівлі-продажу цінних паперів, послуг щодо посередницької діяльності
тощо, як і у всіх без винятку країнах світу, вимагає стрункої системи
правового регулювання дій учасників ринку. Останнє може здійснюватися
державними органами (державно-правове регулювання) та окремими
інститутами (інституційно-правове регулювання). Обидва види правового
регулювання ринку цінних паперів є взаємопов’язаними, в багатьох
випадках вони доповнюють одне одного.

Оскільки ринок цінних паперів є складною сукупністю суспільних відносин
з приводу цінних паперів, то його регулювання має загальний та
конкретний аспекти. Загальний аспект правового регулювання означає
впровадження правил, критеріїв. Стандартів, обов’язкових для всіх
учасників фондового ринку; конкретний – обов’язкових тільки для певних
учасників цього ринку.

Як правило, загальнообов’язкове правове регулювання злійснюється
органами держави, тобто правила, критерії та стандарти ринку цінних
паперів встановлюються державними органами, і вони є обов’язковими для
всіх індивідуальних або інституційних учасників. Більш того, вони також
є обов’язковими і для самих державних органів. Прикладами таких правил
можуть бути, зокрема, визначення понять акцій у Законі України «Про
цінні папері і фондову біржу» або правило, згідно з яким надання дозволу
на здійснення посередницької діяльності на фондовому ринку є
прерогативою Міністерства фінансів України.

Що стосується інституційно-правового регулювання, то правила, критерії і
стандарти, визначені інститутами-регуляторами, є обов’язкові лише для
певних (конкретних) учасників ринку цінних паперів. Наприклад, «Правила
допуску цінних паперів до котирування на Українській фондовій біржі» є
обов’язковими лише для тих емітентів, цінні папери яких котируються на
біржі.

Державно-правове та інституційно-правове регулювання ринку цінних
паперів є не тільки видами правового регулювання, а ї його двома
складовими частинами[9].

Державно-правове регулювання ринку цінних паперів в Україні

здійснюється низкою державних органів, які складають систему державних
органів регулювання в цій сфері. Між зазначеними органами існує певний
ієрархічний та галузевий поділ.

В сучасну систему органів державно-правового регулювання ринку цінних
паперів України входять, зокрема, такі: орган законодавчої влади –
Верховна Рада України; органи центральної виконавчої влади – Президент
України, Кабінет Міністрів України, Міністерство фінансів України,
Міністерство економіки України та деякі інші. Крім того, важливу роль у
цій системі відіграють інститути, які не є органами законодавчої або
виконавчої влади, але підзвітні Верховній Раді України, наприклад,
Національний банк України, Фонд державного майна України тощо; а також
місцеві органи державної влади, головним чином, місцеві державні
адміністрації (до їхньої компетенції належать питання реєстрації
юридичних осіб або реєстрації іноземних інвестицій тощо) і органи
судової влади, у тому числі арбітражні суди.

Практично жодний з названих органів системи державно-правового
регулювання не здійснює впорядкування відносин винятково на ринку цінних
паперів України. Всі вони регулюють або окремі аспекти взаємодії на
цьому ринку, або впорядковують відносини в цій сфері економіки поряд з
іншими її сферами. Наприклад, відносини реєстрації випуску акцій і
облігацій підприємств регулюються законами, які приймає Верховна Рада
України, та наказами Міністерства фінансів України; надання дозволу на
здійснення посередницької діяльності комерційними банками регулюються
спільним документом Національного банку України та Міністерства фінансів
України; валютне регулювання обігу цінних паперів здійснюється
відповідно до актів Кабінету Міністрів України та Національного банку
України; відносини переміщення цінних паперів через державний кордон
регулюються спільним документом Національного банку України та
Державного митного комітету України; відносини перетворення державних
підприємств в акціонерні товариства регулюються законами Верховної Ради
України, указами Президента України, нормативними актами Фонду
державного майна тощо.

Особливістю державно-правового регулювання є те, що воно виконується
державними органами і здійснюється, головним чином, на основі
застосування принципу субординації та примусовості.

У більшості країн світу існують спеціальні органи центральної виконавчої
влади, які узагальнено називаються комісіями з цінних паперів. Деякі з
функцій, які звичайно виконуються такими комісіями, в Україні здійснює
Міністерство фінансів. Зокрема, це стосується реєстрації випусків акцій
та облігацій підприємств, реєстрації інформації про відкритий випуск
акцій, надання дозволу на здійснення посередницької діяльності з цінними
паперами тощо. Проблема створення органу, який буде виконувати функції
комісії з цінних паперів, актуальна і для України[10].

Оскільки в рамках єдиного ринку цінних паперів країни, як правило,
співіснують біржовий та позабіржовий сектори, відносини на кожному з них
впорядковуються самоврядними інститутами-регуляторами: на біржовому
фондовому ринку – фондовою біржою, на позабіржовому – асоціаціями
ділерів з цінних паперів. В Україні функції інституту-регулятора на
біржовому ринку цінних паперів виконує Українська фондова біржа, а на
позабіржовому – Українська асоціація торговців цінними паперами.
Зазначені два сектори ринку цінних паперів і відповідно дві системи
інституційного регулювання доповнюють одне одного. Проте між ними
існують і певні розбіжності.

Принципи формування та управління портфелем

Портфель – сукупність зібраних воєдино різних інвестиційних цінностей,
службовців інструментом для досягнення конкретної інвестиційної мети
вкладника. У портфель можуть входити цінні папери одного типу (акції)
або різні інвестиційні цінності (акції, облігації, ощадні й депозитні
сертифікати, станові свідоцтва, страховий поліс й ін.). Формуючи
портфель, інвестор виходить зі своїх “портфельних міркувань”.
“Портфельні міркування” – це бажання власника коштів мати їх у такій
формі й у такому місці, щоб вони були безпечними, ліквідними й
високоприбутковими.

Принципами формування портфеля є безпека й прибутковість вкладень, їхній
ріст, ліквідність вкладень. Під безпекою розуміються невразливість
інвестицій від потрясінь на ринку інвестиційного капіталу й стабільність
одержання доходу. Безпека звичайно досягається на шкоду прибутковості й
росту вкладень. Нарощувати вкладення можуть тільки власники акцій. Під
ліквідністю будь-якого фінансового ресурсу мається на увазі здатність
його брати участь у негайному придбанні товару (робіт, послуг). Так,
готівка мають більшу ліквідність, чим безготівкові. Набір дрібних купюр
має більшу ліквідність, чим набір великих купюр. Ліквідність
інвестиційних цінностей – це їхня здатність швидко й без втрат у ціні
перетворюватися в готівку. Найбільш низькою ліквідністю володіє
нерухомість. Жодна з інвестиційних цінностей не має всіма
перерахованими вище властивості. Тому неминучо компроміс. Якщо цінний
папір надійний, то прибутковість буде низкою, тому що ті, хто віддає
перевагу надійності, будуть пропонувати високу ціну. Головна мета при
формуванні портфеля складається в досягненні найбільш оптимального
сполучення між ризиком і доходом для інвестора. Іншими словами, що
відповідає набір інвестиційних інструментів покликаний знизити ризик
втрат вкладника до мінімуму й одночасно збільшити його доход до
максимуму[11].

Методом зниження ризику серйозних втрат служить диверсифікованість
портфеля, тобто придбання певного числа різних цінних паперів. Ризик
знижується, коли капітал розподіляється між безліччю різних цінних
паперів. Диверсифікованість зменшує ризик за рахунок того, що можливі
невисокі доходи по одним цінним паперах будуть компенсуватися високими
доходами по інших паперах. Мінімізація ризику досягається за рахунок
включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не зв’язаних
тісно між собою, щоб уникнути синхронності циклічних коливань їхньої
ділової активності. Оптимальна величина – від 8 до 20 різних видів
цінних паперів.

Розглядаючи питання про створення портфеля, інвестор повинен визначити
для себе параметри, якими він буде керуватися.

1. Вибрати оптимальний тип портфеля. У цьому випадку можливі два типи
портфеля:

а) портфель, орієнтований на переважне одержання доходу за рахунок
відсотків і дивідендів;

б) портфель, спрямований на переважний приріст курсової вартості вхідних
у нього інвестиційних цінностей.

2. Оцінити прийнятне для себе сполучення ризику й доходу портфеля й
відповідно визначити питома вага портфеля цінних паперів з різними
рівнями ризику й доходу. Це завдання випливає із загального принципу, що
діє на фондовому ринку: чим більше високий потенційний ризик несе цінний
папір, тим більше високий потенційний доход вона повинна мати, і,
навпаки, чим вірніше доход, тим нижче ставка доходу. Дане завдання
зважується на основі аналізу обігу цінних паперів на фондовому ринку: в
основному здобуваються цінні папери відомих акціонерних товариств, що
мають гарні фінансові показники, зокрема розмір статутного капіталу.

3. Визначити первісний склад портфеля. Залежно від інвестиційних цілей
вкладника можливе формування портфеля, що пропонує більший або менший
ризик. Виходячи із цього, інвестор може бути агресивним або
консервативним. Агресивний інвестор – інвестор, схильний до високого
ступеня ризику. У своїй інвестиційній діяльності він наголошує на
придбання акцій. Консервативний інвестор – інвестор, схильний до меншого
ступеня ризику. Він здобуває в основному облігації й короткострокові
цінні папери.

4. Вибрати схему подальшого керування портфелем.

Перший варіант. Кожному виду цінного папера приділяється певна фіксована
вага в загальному кошику, що залишається постійним протягом останнього
часу. У зв’язку з тим, що на фондовому ринку відбуваються коливання
курсової вартості цінних паперів, необхідно періодично переглядати склад
портфеля таким чином, щоб зберегти обрані співвідношення різних
інвестиційних цінностей.

Другий варіант. Інвестор дотримується гнучкої шкали ваг цінних паперів
у загальному кошику. Спочатку портфель формується виходячи з певних
вагових співвідношень між цінностями. Надалі вони переглядаються залежно
від результатів аналізу фінансової ситуації на ринку й очікуваних змінах
кон’юнктури попиту.

Третій варіант. Інвестор активно використає ф’ючерсні контракти з
індексами для зміни складу портфеля, ф’ючерс, або ф’ючерсний контракт, –
це двосторонній договір, по якому покупець зобов’язується прийняти, а
продавець поставити “зазначене в контракті кількість продукції за ціною,
установленої при висновку угоди на певну, майбутню дату. Використання
ф’ючерсів зручно при керуванні більшими портфелями. Вони застосовуються
насамперед інституційними інвесторами. Наприклад, фінансовий менеджер
прийшов до висновку, що необхідно збільшити в портфелі частку облігації.
Тоді він продає ф’ючерсний індексний контракт із акціями й купує
ф’ючерсний індексний контракт із облігаціями. Із часом можуть мінятися
інвестиційні цілі вкладника, що веде до зміни складу портфеля. Перегляд
портфеля зводиться до визначення співвідношення прибутковості й ризику
вхідних у нього паперів[12].

За результатами аналізу приймається рішення про можливий продаж
якої-небудь інвестиційної цінності. Цінний папір, як правило,
продається, якщо:

вона не принесла очікуваний доход і немає надії на його ріст у
майбутньому;

вона виконала покладену на неї функцію;

з’явилися більше ефективні шляхи використання фінансових коштів.

Практична частина:

Задача 1

В цілях покращення стану своєї дебіторської заборгованості, підриє мство
«Х1» вирішило використати частковий банківський факторинг і звернулося в
банк з пропозицією викупити рахунки – фактури (дебіторську
заборгованість) підприємства «Х2» на суму (у тис.грн.): 40,8 (термін
оплати підприємством «Х2»- 10 днів) ; 20,4 (15 днів); 30,0 (20 днів);
10,4 (25 днів); 0,8 (30 днів). Вартість банківського короткострокового
кредитування – 17 % річних . Комісійна винагорода банкові за
факторингове обслуговування становить 2,0 % від суми купленої банком
дебіторської заборгованості.

Визначити:

А) Повну суму плати підприємства «Х1» банкові за факторингове
обслуговування;

Б) Фактичну вартість (як просту річну ставку проценту) факторингового
кредитування банком підприємства «Х1».

Розв’язок

А) Знайдемо повну суму плати підприємства «Х1» банкові за факторингове
обслуговування по формулі :

,

Де І – сума проценту за кредит;

Р – сума кредиту;

І – відсоткова ставка;

Т – термін;

К – річний (360 ; 365)

Тс.зв. – середня зважена.

1. Знайдемо середньозважений термін дебіторської заборгованості :

Тс.зв. = (40,8тис.грн. х 10днів +20,4тис.грн. х 15днів +
30,0тис.грн. х

х20днів + 10,4тис.грн. х 25 днів + 0,8тис.грн. х 30 днів) /
(40,8тис.грн. + +20,4тис.грн. + 30,0тис.грн. + 10,4тис.грн. +
0,8тис.грн.) = 15,6 (днів)

2. Знайдемо суму проценту за кредит:

3. Визначимо комісійну винагороду банкові:

плата за факт обсл. = 102,4тис.грн. х 0,02 =
2,048(тис.грн.)=2048(грн.)

Визначимо повну суму оплати = 766 + 2048 = 2814 (грн.)

Б) Знайдемо фактичну вартість (як просту річну ставку проценту)
факторингового кредитування банком підприємства «Х1» по формулі:

Відповідь:

а) повна сума плати підприємства «Х1» банкові за факторингове
обслуговування дорівнює 2814 грн.;

б) фактична вартість факторингового кредитування банком підприємства
«Х1» дорівнює 62,5% річних.

Задача 4

Визначити крос-курс В1/В2 за таких умов :

В3/В1 = 1,8108 – 1,8108 х 1,0005;

В3/В2 = 1,6604 – 1,6604 х 1,0007.

Розв’язок

Крос-курс продажу В1 (за В2).

Клієнт банку має В2 і повинен за них оцінити В1.

А) Клієнт купує В3 за В2

1В3 = 1,6604 х 1,0007 В2

Б) Далі клієнт куплені В3 продає за В1

В) [п.б) х п.б)]:

х 1,6604 х 1,0007 В2 = 0,920 В2

Крос-курс купівлі В1 (за В2).

А) Клієнт купує В3 за В1.

Б) Клієнт продає куплені В3 за В2.

1В3 = 1,6604 В2

В) [п.а) х п.б)]:

Крос-курс В1/В2 = 0,917 – 0,920

Відповідь: Крос-курс В1/В2 = 0,917 – 0,920

Література :

Закон України «Про цінні папери та фондову біржу» від 18.06.91. Зміни та
доповнення до Закону України «Про цінні папери та фондову біржу» від
10.09.97.

Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»
від 30.10.96.

Барановський О. Ринок цінних паперів в Україні: стан, проблеми,
перспективи. // Банківська справа. – 1997.

Жуков Е.Ф. Ценные бумаги и фондовые рынки. – М.: ЮНИТИ, 1995. – С.178

Кузнєцова Н.С., Назарчук І.Р. Ринок цінних паперів в Україні: правові
основи формування та функціонування. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – С.7.

7. Мельник В.А. Ринок цінних паперів / довідник для керівника
підприємства / – К.: Либідь. – 1998. – 487 с.

Миркин Я.М. Ценные бумаги и фондовый рынок. – М.: Финансы и статистика,
1995. – С.67 – 73.

Науменко В. Ринок цінних паперів під впливом макроекономічних негараздів
// Вісник НБУ. – 1999. – № 2. – С.46 – 47.

Оскольський В.В. Ринок цінних паперів України; проблеми функціонування і
розвитку.– К., 1996. – С.21 – 23.

Попов В.М., Романишин В.О. Ринок цінних паперів у відтворювальному
процесі перехідної економіки // Фінанси України. – 1998. – № 8. – С.118
– 122.

Чирва Н.В., Лузік П.К. Державні цінні папери на фондовому ринку //
Фінанси України. – 1996. – № 7. – С.68 – 96.

Рецензія на контрольну роботу

Вимоги до роботи Відповідність вимогам (результат обведено)

Достатня відповідність Часткова відповідність Невідповід-ність

1. Відповідність роботи варіанту завдання (темі роботи) ТАК ТАК ТАК

2. Повнота виконання завдання (розкриття теми) ТАК ТАК ТАК

3. Якість оформлення ТАК ТАК ТАК

3.1 Правельність оформлення роботи вцілому (змісту роботи,
перелік посилань, додатків) ТАК ТАК ТАК

3.2 Правельність оформлення таблиць та
рисунків ТАК ТАК ТАК

3.3 Правельність оформлення формул ТАК ТАК ТАК

4. Якість розрахунків

4.1 Правельність вибору методів/формул рішення ТАК ТАК ТАК

4.2 Наявність пояснень ТАК ТАК ТАК

4.3 Правельність розрахунків і вказаних розмірностей показників ТАК
ТАК ТАК

5. Якість аналізу

5.1 Наявність коментарів до розрахунків ТАК ТАК ТАК

5.2 Наявність коментарів до основних теоретичних понять теми ТАК ТАК
ТАК

5.3 Наявність висновків по результатам розрахунків(по окремих пунктах
плану роботи) ТАК ТАК ТАК

5.4 Аргументованість висновків за результатами розрахунків
(проведеного аналізу теоретичних положень теми) ТАК ТАК ТАК

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК ПО РОБОТІ (висновок обведено)

А) Робота зараховується (допускається до захисту) ТАК

Б) Робота зараховується з доопрацюванням зауважень рецензії (умовно
допускається до захисту, при умові доопрацювання зауважень рецензента)
ТАК

В) Робота не зараховується (не допускається до захисту) ТАК

ПОВТОРНИЙ ВИСНОВОК ДЛЯ НЕЗАРАХОВАНИХ РОБІТ

А) Робота зараховується (допускається до захисту) ТАК

Б) Робота не зараховується (не допускається до захисту) ТАК

Рецензент ___________
_________________

(підпис)
(вчене
звання та ступінь (посада), ПІБ)

PAGE

PAGE 22

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020