РЕФЕРАТ
на тему:
“Інститут банкрутства підприємства
як органічний елемент ринкової економіки”
ПЛАН
1. Поняття банкрутства. Суб’єкти у відносинах банкрутства
2. Функції інституту банкрутства підприємства як елемента ринку
3. Підстави для застосування банкрутства
Список використаної літератури
1. Поняття банкрутства. Суб’єкти у відносинах банкрутства
Банкрутство як одна з юридичних підстав ліквідації підприємств
регулюється Законом України “Про підприємства в Україні” (статті 24 і
34). Порядок і умови визнання суб’єктів підприємницької діяльності
банкрутами з метою задовольнити претензії кредиторів регулює спеціальний
Закон України “Про банкрутство” від 14 травня 1992 p., що нині діє в
редакції від 30 червня 1999 р. і називається “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. Цей Закон
встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності суб’єкта
підприємницької діяльності – боржника або визнання його банкрутом та
застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення
вимог кредиторів.
Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які
діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто
не є суб’єктами підприємницької діяльності).
Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до юридичних осіб
– казенних підприємств, а також до юридичних осіб – підприємств, що є
об’єктами права комунальної власності, якщо щодо них виключно на
пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування
прийнято рішення щодо цього.
Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються
також Арбітражним процесуальним кодексом України, про що в Законі є
спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про
банкрутство банків регулюються Законом України “Про банки і банківську
діяльність”, а порядок продажу майна банкрута регулюється також з
урахуванням вимог законів України “Про приватизацію державного майна” та
“Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)”.
Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить
ст. 1 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом”. Банкрутство – це визнана арбітражним судом
неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити
визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування
ліквідаційної процедури.
У свою чергу, під неплатоспроможністю Закон розуміє неспроможність
суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання
встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами, в
тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання щодо
сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через
відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що
банкрутство має економічний і правовий характер.
З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю суб’єкта
продовжувати свою підприємницьку діяльність внаслідок її економічної
нерентабельності, безприбутковості. Суб’єкт підприємництва має стільки
боргів перед кредиторами і зобов’язань перед бюджетом, що коли їхні
вимоги будуть пред’явлені у визначені для цього строки, то майна
суб’єкта – активів у ліквідній формі – не вистачить для їх задоволення.
Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що у суб’єкта є
кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги
до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства,
здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до
ліквідації суб’єкта підприємництва.
Особливістю Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника
або визнання його банкрутом” є те, що цей Закон регулює дві великі групи
суспільних відносин – матеріальні (організаційно-правові та частково
процедурні), які пов’язані з відновленням платоспроможності боржника, та
процесуальні, пов’язані з визнанням боржника банкрутом.
Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні заходів
щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги,
досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують
також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника,
вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, передбачених
планом санації, тощо).
Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає комплекс
процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження у справі,
забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання
арбітражного суду, судової санації, визнання боржника банкрутрм і
відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження
у справі про банкрутство тощо.
Суб’єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише
юридичних осіб, як це було раніше, а й фізичних осіб, зареєстрованих як
суб’єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту
окремих положень ст. 1 Закону, суб’єктами банкрутства можуть бути лише
особи однієї категорії – суб’єкти підприємництва, які називаються у
Законі боржниками або банкрутами.
Боржником відповідний суб’єкт вважається на всіх стадіях провадження у
справі про банкрутство, банкрутом – після того, як арбітражний суд
прийме постанову про визнання боржника банкрутом.
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” не поширюється на юридичних осіб, які не займаються
згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою
діяльністю, та на фізичних осіб – непідприємців.
З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають кредитори. Це можуть
бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку
підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов’язань до боржника,
щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а
також органи державної податкової служби та інші державні органи, які
здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння податків
і зборів (обов’язкових платежів). До інших державних органів Закон,
зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні
органи виконавчоГ влади (п. 2 ст. 42; п. 2 ст. 43); державні органи з
питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від
наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього
природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та
використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за
страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання
ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).
2. Функції інституту банкрутства підприємства
як елемента ринку
Інститут банкрутства має виконувати три основні функції:
1. Служити механізмом запобігання непродуктивному використанню активів
підприємств.
2. Бути інструментом реабілітації підприємств, які опинилися на межі
банкрутства, однак мають значні резерви для успішної
фінансово-господарської діяльності в майбутньому.
3. Сприяти як найповнішому задоволенню претензій кредиторів.
Головне завдання провадження справи про банкрутство підприємства полягає
в якомога повнішому задоволенні вимог кредиторів. Цього можна досягти:
а) через продаж майна боржника та розподіл виручених коштів між
кредиторами, що здійснюється в процесі ліквідаційної процедури;
б) на основі реалізації плану санації (реорганізації) боржника;
в) через укладення мирової угоди.
Таким чином, до боржника господарський суд може застосовувати такі типи
процедур: ліквідаційні; реорганізаційні та санаційні; мирову угоду.
До ліквідаційних процедур відносять примусову ліквідацію
підприємства-боржника з ухвали господарського суду та добровільну
ліквідацію підприємства під контролем кредиторів. До реорганізаційних,
процедур належить фінансове оздоровлення підприємства на основі
переведення боргу на санатора в обмін на повну або часткову зміну
власника. Вдало реалізувавши план санації, можна погасити претензії
кредиторів за рахунок грошових надходжень від фінансово-господарської
діяльності боржника. Мирова угода укладається між боржником і
кредиторами на будь
-якому етапі провадження справи про банкрутство, якщо сторони дійшли
компромісу щодо умов відстрочення сплати заборгованості.
У червні 1999 р. Верховна Рада України схвалила Закон «Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», який набрав
чинності з 1.01.2000р. Згаданий закон дає таке визначення банкрутства:
банкрутство — це визнана господарським судом неспроможність боржника
відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги
кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
Суб’єктом банкрутства вважається боржник, неспроможність якого виконати
свої грошові зобов’язання підтверджено господарським судом.
3. Підстави для застосування банкрутства
Підставою для застосування банкрутства до суб’єкта підприємництва є
економічний фактор, визначений ст. 1 Закону України “Про відновлення
платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, –
неспроможність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після
настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед
кредиторами, у тому числі із заро-
бітної плати, а також виконати зобов’язання щодо сплати податків і
зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб’єкт,
неспроможний виконати зазначені грошові зобов’язання протягом трьох
місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається
Законом боржником.
Слід зазначити, що на відміну від чинного Цивільного кодексу (ст. 212)
Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання
його банкрутом” досить детально визначає поняття та склад грошових
зобов’язань, під якими розуміють зобов’язання боржника заплатити
кредиторові певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору
та з інших підстав, передбачених цивільним законодавством України. Склад
і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за
передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з
урахуванням процентів, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються
на день подачі до арбітражного суду заяви про порушення провадження у
справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначеним Законом. До
складу грошових зобов’язань боржника не зараховуються неустойка (пеня,
штраф), визначена на день подання заяви до арбітражного суду, а також
зобов’язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю
громадян, зобов’язання з виплати авторської винагороди, зобов’язання
перед засновниками (учасниками) боржника – юридичної особи, що виникають
з такої участі.
Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише
письмова заява до арбітражного суду, яка називається “заява про
порушення справи про банкрутство” (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до
арбітражного суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають
право об’єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією
заявою, що підписується всіма кредиторами, які об’єднали свої вимоги
(п.9 ст. 7).
Із заявою про порушення справи про банкрутство до арбітражного суду може
звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за
наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не
передбачено Законом.
Разом з тим, боржник зобов’язаний звернутися в місячний строк до
арбітражного суду із заявою про порушення справи про банкрутство у разі
виникнення таких обставин:
– задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе До
неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі
перед іншими кредиторами;
– орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або
законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення
про звернення до арбітражного суду з заявою боржника про порушення
справи про банкрутство;
– при ліквідації боржника не у зв’язку з процедурою банкрутства
встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у
повному обсязі;
– в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7). Справу про
банкрутство порушує арбітражний суд, якщо без-
спірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно складають не
менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були
задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх
погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п. З ст. 6).
Тут слід враховувати, що: по-перше, безспірні вимоги кредиторів – це
вимоги кредиторів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів,
підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за
якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з
рахунків боржника; по-друге, з 1 липня 2000 р. мінімальний розмір
заробітної плати становить 118 грн. (отже розмір безспірних вимог
сукупно має бути не менше 35 тис. 400 грн.).
Законом встановлено окремі особливості щодо розмірів безспірних вимог і
строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про
банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно
від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов’язань (п. 1
ст. 52); підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського)
господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців
після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги
кредиторів (п. 1 ст. 50).
Список використаної літератури:
1. Закон України “Про відновлення платоспроможності боржника або
визнання його банкрутом” // Голос України. – 1999.-30 липня.
2. Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 2001.-№5. Агенство з питань запобігання банкрутства
підприємств.
3. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств
та організаці й// Українська інвестиційна газета. – 2002. -№3.
4. Правова база з питань банкрутства суб’єктів господарювання: Збірник
нормативних актів.-К.: Атіка, 2000. – 224с
5. Фінанси підприємств. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред.
проф. А.М.Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ,
2001.—384с.
PAGE
PAGE 11
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
