Курсова робота
Гроші і їх роль у розвитку суспільного виробництва
П Л А Н
I. Сутність грошей і грошових систем та їх еволюція.
1.1) Сутність грошей і грошових систем;
1.2) Функції грошей;
1.3) Еволюція грошей у ХХ столітті;
1.4) Грошові системи та їх еволюція;
ІІ. Закони обігу грошей. Інфляція.
2.1) Закони обігу грошей;
2.2) Причини виникнення і сутність грошової інфляції;
3) Особливості грошового обігу в сучасній Україні;
Висновки.
Список використаних джерел.
I Сутність грошей і грошових систем та їх еволюція
1.1. Грошова форма вартості й сутність грошей. Засіб вираження вартості
всіх інших товарів за розвинутого виробництва є гроші або грошова форма
вартості. Попередніми, менш розвинутими, були проста, розгорнута і
загальна форми вартості.
Проста форма вартості. Обмін продуктами, як уже зазнав лося, виник ще у
первісному суспільстві. Він мав епізодичний характер. Наприклад, одна
община могла обмінювати надлишок дичини на надлишок риби, що утворився в
іншої общини. Такий обмін можна виразити формулою: 1 туша тварини — 200
одиниць риби. Ця форма вартості була не лише найпростішою, що виражала
відносини між двома товаровиробниками, а й випадковою, оскільки такий
обмін не мав регулярного характеру. Випадковим було й те, які продукти і
в якій пропорції обмінювалися.
Розгорнута форма вартості. З розвитком виробництва відбувалося
поглиблення суспільного поділу праці, що супроводжувалося зростанням її
продуктивності та появою додаткового продукту. Першим великим поділом
праці, як уже зазначалося, було виділення скотарських і землеробських
племен, тому надлишки тварин і продукти тваринництва (м’ясо, вовна тощо)
вже не випадково, а регулярно починають обмінюватися на надлишки
продукції землеробства. За цих умов тварини, систематично обмінюючись на
інші товари, набувають переважно відносної форми вартості (тобто
виражають свою вартість у споживчій вартості іншого товару), а інші
товари (хліб, овочі тощо) стають еквівалентами.
Внаслідок регулярного обміру мінові пропорції набували стійкішого
характеру, наближалися до витрат праці. Але оскільки товар безпосередньо
обмінювався на інший, а обмін між общинами (тобто колективний обмін) з
розпадом первісного ладу поступився місцем індивідуальному обміну,
останній наштовхнувся на певні обмеження. Так, власник шкури тварини міг
придбати зерно лише в тому випадку, якщо ця шкура була потрібна власнику
зерна. Тому обмін одного товару на інший нерідко ставав неможливий,
вартість кожного товару не набувала кінцевого, загальноприйнятого
вираження. Для цього необхідний був товар, який би мав споживчу вартість
для всіх членів суспільства.
Загальна форма вартості. Розвиток виробництва, поглиблення
суспільного поділу праці, розширення кола обмінюваних продуктів зумовили
стихійне виокремлення того товару, на який обмінювалися всі інші товари.
Гроші — специфічний товар, який виконує роль загального
еквівалента (всезагальної обмінюваності), завдяки чому у ньому
виражається вартість усіх інших товарів і встановлюються економічні
відносини між суб’єктами господарської діяльності.
Гроші виникають з появою та розвитком товарно-грошових відносин.
На різних етапах історичного розвитку в різних країнах і місцевостях
роль загального еквівалента виконували різні товари. Це були переважно
продукти масового виробництва, що відігравали вирішальну роль в
економіці цих народів. Так, у стародавніх греків роль загального
еквівалента виконувала худоба, хутро; шкіри — у скандинавських народів;
чай — у Монголії; сіль — у Судані й Абіссінії. В Київській Русі тривалий
час загальним еквівалентом були хутра родини куниць (хутро куниць або
білки називали куною), а грошова система існувала у формі “кунних
грошей”.
З часом роль загального еквівалента закріпилася за золотом. Воно
виконувало функцію грошей уже за півтора тисячоліття до н.е. До цього
золото було звичайним товаром. Перетворення золота на загальний
еквівалент відбулося завдяки таким його властивостям, як ковкість,
м’якість, подільність, неокислюваність, висока вартість в малій вазі.
Паралельно із золотом загальним еквівалентом було срібло. Так, київська
срібна гривна часів Київської Русі важила від 160 до 196 грамів. Так
тривало кілька тисячоліть, і лише у другій половині XIX ст. роль грошей
монопольне закріпилася за золотом. Це означало встановлення золотого
стандарту. Більш повно, тобто комплексно, сутність грошей розкривається
у функціях та підфунк-ціях, які вони виконують.
1.2. Функції грошей. Гроші виконують різні функції. Перша з них —
функція міри вартості. Вона полягає в тому, що вартість усіх товарів
виражається у грошах, що за їх допомогою порівнюються вартості різних
товарів. Це можливе тому, що і на виробництво золота, і на створення
товарів витрачається суспільне необхідна праця. Оскільки на виробництво
різних товарів витрачалася неоднакова кількість праці, то їхня вартість
в умовах панування золотого стандарту виражалася в різних кількостях
золота. Вагова кількість металу, прийнятого в країні за грошову одиницю,
— це масштаб цін. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю.
Отже, виконання грошима функції міри вартості не залежить від держави
(тобто це об’єктивна функція), а масштаб цін — технічна функція, яка
залежить від волі держави, встановлюється у законодавчому порядку.
Спершу грошові одиниці та їхні назви переважно були пов’язані з певною
вагою благородних металів. Наприклад, фунт стерлінгів означав фунт
срібла. З часом золото витіснило срібло, але назва лишилася, хоч вона
вже означала значно меншу кількість золота, яка за вартістю дорівнювала
фунту срібла.
Гроші виконують також функцію засобу обігу, тобто вони є засобом
реалізації товарів, посередником в їх обміні. У процесі обігу золоті
монети поступово зношувалися, в них зменшувався вміст золота, і в обігу
почали функціонувати неповноцінні гроші. Тому золоті гроші були замінені
паперовими — знаками, символами вартості. Іншими причинами такої заміни
є миттєве виконання грошима функції засобу обігу, необхідність зменшення
витрат обігу та ін. Уперше паперові гроші з’явилися в Китаї у XII ст., в
Росії — у 1769 р. Перші власні українські паперові гроші — гривні — були
випущені в 1917 р. з утворенням Української Народної Республіки.
Паперові гроші — це грошові знаки або символи повноцінних грошей, які
наділені примусовим курсом і випускаються для витрат держави.
У процесі еволюції товарно-грошових відносин поступово створюються
передумови для звуження функції грошей як засобу обігу й водночас для
розширення функції грошей як засобу платежу (зокрема кредитних грошей).
Тому в розвинутих країнах світу виконання грошима функції засобу обігу
обмежується переважно сферою роздрібної торгівлі, купівлі та продажу
послуг і міжнародною торгівлею.
Третя функція грошей випливає з попередньої. Вони вилучаються з обміну,
переривають свій обіг і перетворюються на скарб, засіб нагромадження, бо
за них завжди можна купити будь-який товар. Оскільки для придбання
предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобіль тощо)
необхідно попередньо накопичити певну суму грошей, то за стабільної
грошової одиниці окремі особи нерідко тримають гроші вдома. Коли гроші
нестабільні, їх намагаються швидко позбутися (придбати якийсь товар),
вберегти від знецінення (покласти в ощадний банк або придбати на них
стабільну валюту). Така ситуація породжує спекулятивний курс на
стабільніші валюти, фінансові спекуляції та махінації.
З розвитком товарно-грошових відносин гроші починають виконувати і
функцію платежу, тобто стають засобом оплати боргового зобов’язання,
коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Засобом обігу в
таких відносинах є вексель — письмове боргове зобов’язання, яке дає його
власнику (векселетримачеві) право вимагати від боржника (векселедавця)
зазначену в ньому суму платежу після закінчення встановленого терміну.
Переходячи з рук у руки, векселі утворюють вексельний обіг. Банки, які
виникають ще в Середньовіччя, скуповують звичайні векселі й
розплачуються банківськими векселями, або банкнотами, які є кредитними
грошима. Ці гроші — розвинутіша форма (символ) вартості, вони певною
мірою виконують основні функції грошей як загального еквівалента.
Кредитні гроші — найрозвинутіша форма грошей, яка є знаком (символом)
вартості, виконує роль загального еквівалента, забезпечує рух
позичкового капіталу та еволюцію кредитних відносин.
Такими грошима є й чеки — письмове розпорядження власника поточного
рахунку в банку про виплату певній особі зазначеної в ньому суми грошей.
Історично кредитні гроші з’явилися на базі металевого обігу і спершу
були знаком золота і знаком кредиту. Вони служили додатковим елементом у
платіжно-розрахунковому механізмі, основу якого становлять повноцінні
гроші. Однак уже наприкінці XVII ст. починається емісія нерозмінних на
золото банкнот, стабільність яких забезпечується кредитом. Тому банкнота
поступово втрачає властивість бути знаком золота і в другій половині XX
ст. стає лише знаком кредиту. Розвиток кредитних відносин створює
можливість виплачувати позики через взаємні зарахування боргових
зобов’язань без залучення готівки.
В обігу між різними країнами гроші виконують функцію світових грошей.
Спочатку її могло виконувати лише золото. Воно було передусім загальним
міжнародним платіжним засобом. У світовій торгівлі розрахунок між
країнами відбувався через зарахування боргових зобов’язань банками. Якщо
платежі країни перевищували її надходження, то вона вивозила на суму
перевищення золото як засіб платежу. Крім того, золото у функції
світових грошей було загальним купівельним засобом, коли країна негайно
оплачувала товари.
З середини 70-х років XX ст. внаслідок розміну доларів на золото
центральні банки використовують золото як світові гроші, продаючи його
за іноземну валюту на приватних ринках золота, а міжнародним платіжним і
купівельним засобом стали резервні національні валюти — американський
долар, німецька марка та ін.
У сучасній західній економічній літературі з названих вище функцій
грошей не виділяють функцію засобу платежу (оскільки вона входить у
засіб обігу) і світових грошей (оскільки вони виконують будь-яку
функцію). Такий підхід утруднює аналіз процесу генезису сучасних грошей,
не дає змоги комплексно розкрити сутність грошей.
1.3. Еволюція грошей у XX ст. У другій половині XX ст. як
міжнародний платіжний і купівельний засіб використовували переважно
національні гроші, або валюти окремих країн, що пов’язано з еволюцією
самих грошей і грошових систем.
Система золотого стандарту функціонувала до 30-х років XX ст. її
найважливішими рисами були: 1) фіксація золотого вмісту національних
валют і їх безпосередня конвертованість у золото; 2) функціонування
золота як світових грошей; 3) наявність фіксованих валютних курсів.
Після Першої світової війни починається криза золотого стандарту. Із
значним розширенням обсягів внутрішнього ринку, зростанням масштабів
товарного виробництва золота було вже недостатньо для виконання ним
функції засобу обігу. Водночас у передкризові 20-ті роки XX ст. до
золотих резервів капіталістичних країн надходило в середньому на 25%
золота менше, ніж до війни. Тому зростаючу потребу в золоті для
обслуговування внутрішнього ринку і міжнародного обігу не могли
задовольнити наявні золоті запаси. Крім того, обіг повноцінних золотих
монет спричинив значне зростання витрат обігу. Отже, загострення
суперечності між речовим змістом та суспільною формою фошей зумовило
перехід до більш розвинутих форм загального еквівалента. Панування
золотого стандарту також унеможливлювало проведення окремою країною
своєї валютно-грошової політики, оскільки збільшення обсягів емісії, а
отже й інфляційне знецінення національних грошей, призводило до відпливу
золота за кордон і зменшення золотих запасів країни.
Усвідомлюючи це, розвинуті країни Заходу на міжнародній Генуезькій
конференції 1922 р. уклали угоду про те, що поряд із золотом функцію
міжнародних платіжних засобів виконуватимуть і деякі валюти провідних
країн, що отримало назву золото-девізного стандарту. Але й після цієї
угоди грошові системи багатьох країн Заходу базувалися на золотому
стандарті, тобто розмінювали паперові гроші на золото. Тому остаточного
краху ця система зазнала під час економічної кризи 1929—1933 рр. Спершу
Англія (1931), відтак США (1933), згодом Франція (1936) скасували форми
золотого обігу, а до початку Другої світової війни майже всі країни
припинили розмін паперових грошей на золото. За цих умов поступово
посилювався штучний характер масштабу цін. Так, державна скарбниця США в
1934 р. встановила ціну золота за одну трійську унцію (31,1 г чистого
золота) у сумі 35 дол. Така ціна зберігалася до 1973 р., у той час як
ринкова ціна золота досягла майже 200 дол. за унцію у 1974 р. Тому з
1975 р. штучний масштаб цін на золото перестав існувати.
У цьому зв’язку слід зауважити, що криза 1929—1933 рр. означала й
остаточний крах вільної ринкової системи, заснованої на вільній
конкуренції, вільному ціноутворенні, обмеженому втручанні держави в
економіку. Коли функціонував золотий стандарт, товари реалізовувалися за
цінами, що в середньому відповідали їх вартості, а золото, маючи власну
вартість, було фактором капіталістичного ціноутворення. Вільний обмін
банкнот на золото унеможливлював відхилення вартості товарів від
купівельної спроможності золота. Тому в цей період розвитку
капіталістичного способу виробництва не було інфляції. Вона мала місце
під час війн (коли держава вдавалася до надмірної емісії паперових
грошей і припиняла їх обмін на золото), але після їх закінчення рівень
цін знижувався. Тому ціни наприкінці XIX ст. були на такому самому
рівні, як і на початку століття. Отже, система золотого стандарту
відповідала тому етапу еволюції ринкової системи, на якому ядром
господарського механізму було ринкове саморегулювання. Та оскільки без
активного втручання держави у процес відтворення така система більше не
могла існувати (це підтвердила криза 1929—1933 рр.), необхідно було
паралельно здійснити радикальну реформу грошової системи, яка б дала
можливість державі проводити власну валютно-грошову політику.
Еволюцію грошових систем розвинутих країн Заходу і валютно-грошової
політики окремих держав зумовлюють якісні зміни в сутності самих грошей,
а вони, у свою чергу, детермінуються розвитком усієї економічної системи
(одним з елементів якої є грошова система), відповідного їм
господарського механізму (рис. 1).
У країнах Заходу з розвитком кредитних відносин купівля обладнання,
сировини одним капіталістом в іншого здійснюється переважно за допомогою
кредиту. Навіть реалізація значної частини товарів для споживання
відбувається через споживчий кредит. Так, за рахунок короткотермінових
кредитів американці покривають нині до 70% своїх витрат. Отже, кредитні
гроші (вексель — як знаряддя комерційного кредиту і чек — як знаряддя
банківського кредиту) все більше виконують функцію обігу завдяки своїй
функції засобу платежу і роблять обіг значною мірою незалежним від
золота.
Гроші Кредитні гроші
Гроші центрального банку Банківські гроші:
а) безготівкові;
б) поточні рахунки в комерційних банках а) векселі;
б) чеки;
в) банкноти;
г) депозитні сертифікати
Наявні гроші безготівкові гроші:
а) рахунки в центральному банку, його відділеннях і поштових службах;
б) відкриті й не використані кредитними інститутами контокорентні лінії
банкноти монети
Рис. 1. Класифікація грошей
Роль загального еквівалента дедалі більше закріплюється за
кредитними грошима, які перебирають на себе більшість функцій товарних
грошей. Отже, суперечності між функціями грошей є також причиною їх
еволюції. Тому в структурі сучасної грошової маси розвинутих країн
Заходу немає золотих і срібних монет, а в структурі кредитних грошей
майже 80% припадає на чеки і 50% — на банкноти. У деяких країнах Заходу
наявний обіг становить лише 5—10% грошово-безготівкового обігу, в той
час як в Україні в 1998 р. — до 50%. Сучасна банкнота – це своєрідний
“гібрид” кредитних і паперових грошей. Щоб виконувати роль загального
еквівалента, кредитні гроші набувають об’єктивної сучасної значущості за
допомогою примусового курсу держави, забезпечуються державним кредитом.
Кредитний характер грошей також спирається на довір’я органу, що
випускає гроші (термін “кредит” у перекладі з латинської означає
“довір’я”).
Роль держави у виникненні та еволюції грошей значна. Держава, по-перше,
організовувала чеканення монет на державних монетних дворах; по-друге,
встановлювала масштаби цін; по-третє, впроваджувала паперові гроші з
примусовим курсом; по-четверте, здійснювала девальвацію, ревальвацію;
по-п’яте, накопичувала валютні цінності для забезпечення стабільності
грошей.
1.4) Грошові системи та їх еволюція. Гроші – одне з найдавніших явищ
суспільства – відіграють важливу роль у господарській діяльності людини.
Вони завжди привертали до себе пильну увагу науковців.
Гроші – це багатофункціональна економічна форма, за допомогою якої
здійснюється облік вартості, обмін, платежі, накопичення вартості. Гроші
є одним з найбільш важливих розділів економічної науки. Вони є набагато
більшим, ніж простий інструмент, що сприяє розвитку економіки. Добре
діюча грошова система сприяє як повному використанню потужностей, так і
повній зайнятості. Та навпаки, погано функціонуюча грошова система може
стати головною причиною різких коливань рівня виробництва, зайнятості та
цін в економіці.
Гроші – це категорія товарного виробництва і товарного обігу. Вони мають
товарне походження і виражають певні виробничі відносини між
товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У
грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний
характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати і отримані
результати.
Гроші – це специфічний товар, що має властивість обмінюватися на
будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом.
Суть грошей визначається, як правило, лише на основі їх функціонального
застосування. Прикладом такого підходу може бути характеристика суті
грошей в підручнику “Економікс” Макконнела та Брю. На питання “що таке
гроші?” автори підручника дають відповідь: “Гроші є тим, що вони
роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми”.
Незважаючи на багатовікові дослідження і велику кількість теоретичних
концепцій грошей, людство сьогодні не має однозначної й остаточної
відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумнівів
в одних суспільних умовах, зі зміною останніх вступали в суперечність з
реальною дійсністю і відкидалися.
Очевидно, все це можна пояснити тим, що суть грошей змінюється адекватно
змінам характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для
визначення суті грошей необхідно з’ясувати питання про їх походження,
про причини, що зумовлюють виникнення та існування грошей в економічному
житті суспільства.
На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній
обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін,
коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад,
вдале полювання, рибалка) з’являлись деякі надлишки продуктів, якими
можна було обмінятись. Розвиток суспільного поділу праці, зокрема
виділення скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних
відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до
регулярного. Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись
такі, які почали відігравати роль головних предметів обміну. Такими
товарами в одних місцевостях була худоба, в інших – зерно, в третіх –
хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих
ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш
ходові товари, які виконували роль загального еквіваленту. Врешті-решт,
у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного обміну
відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми
обміну.
Подальшим ступенем у розвитку грошей стало карбування металевих монет.
Вважається, що перші монети з’явилися в Китаї та в країнах Близького
Сходу в 8-7 ст. до н.е. Це були здебільшого мідні монети. Близько 4 тис.
років тому в Асирії почали карбувати монети із золота.
Протягом тривалого часу в обігу використовували повноцінні монети,
реальний зміст яких відповідав їх номінальній вартості. Скарбниці
окремих країн не мали права отримувати прибуток від випуску монет. Та й
назви багатьох грошових одиниць окремих країн встановлювалися відповідно
до ваги їх металевого змісту. Так, приміром, фунт стурлінгів став
грошовою одиницею Англії як фунт срібла.
Від 2-ї половини 19 ст. становище змінилося. Номінальна вартість монет
почала відділятися від їхньої реальної вартості. В обігу з’явилися
розмінні монети, номінальна вартість яких значно перевищувала їхню
вагову вартість. Емісія таких монет стала прибутковою. Прибуток,
отриманий від різниці між номінальною вартістю випущених в обіг грошей
та витратами на їх емісію, дістів назву сеньйорат. Сеньйорат
присвоювався скарбницями або центральними банками, що здійснювали
грошову емісію.
Для багатьох країн із функціонуванням товарних грошей було характерним
використання системи біметалевого обігу – паралельної емісії золотих і
срібних монет. У цьому випадку державою встановлювалися фіксовані
пропорції між їх номінальним визначенням. Паралельний обіг золотих і
срібних монет породжував труднощі. При біметалевій системі гроші,
вартість яких на ринку цінних металів нижча за їхню номінальну вартість,
витісняють ті грошові одиниці, що коштують дорожче своєї офіційної ціни.
Епоху товарних (металевих) грошей заступила епоха грошей паперових. Як
знаки вартості повноцінних товарних грошей, паперові гроші почали
використовуватися понад тисячу років тому. Вважається, що вперше
паперові гроші з’явились у Китаї ще у 18 ст. н.е. У Європі це сталося
значно пізніше. У Франції емісія розпочалася 1783 р. Наприкінці 18 ст.
банкнотний обіг мав місце в Англії.
Повний відхід од конверотованості паперових грошей в золото відбувся
значно пізніше. Більшість країн Заходу припинила такий обмін під час
великої депресії і в перші післякризові роки. Проте такий обмін
залишився у сфері міжнародних валютних відносин. Однак від середини 1970
–х рр. Практика конвертованості паперових грошей у золото зовсім
припинилася і на рівні міжнародних валютних відносин. Відбулось
цілковіте витіснення дорогоцінного металу зі сфери грошових відносин.
Золото повністю втратило грошові функції. Сталася його демонетизація, і
воно перетворилось на звичайний товар.
Проголосивши своїм Третім універсалом 18 липня 1917 року утворення
Української Народної Республіки, Центральна Рада запровадила в Україні
нову національну валюту. Первісно такою валютою було визначено
український карбованець. Ухвалою Центральної Ради від 19 грудня 1917
року було видрукувано перший грошовий знак Української Народної
Республіки — купюру вартістю у 100 карбованців. Напис «100 карбованців»
подавався на купюрі мовами чотирьох найчисленніших націй, що живуть на
території України, — українською, російською, польською та єврейською
(івритом).
З випуском стокарбованцевої купюри пов’язаний вибір тризуба як
державного герба України.
Після введення купюри в обіг майже одразу ж було зафіксовано випадки її
фальшування. З огляду на те, а також на деякі політичні причини (так,
УНР, яка за Третім універсалом визначалася як складова частина
федеративної Росії, проголошувалася за Четвертим універсалом 22 січня
1918 року «самостійною, ні від кого не залежною державою») Центральна
Рада 1 березня 1918 року прийняла закон про запровадження нової грошової
одиниці — гривні.
Протягом 1918 року в Берліні було видрукувано грошові знаки у 2, 10,
100, 500, 1000 та 2000 гривень (проекти двох останніх було виконано вже
після проголошення гетьманату на чолі з Павлом Скоропадським).
Гетьман Павло Скоропадський, прийшовши до влади в Україні у квітні 1918
року, відновив як основну грошову одиницю Української Держави
карбованець.
Після переходу влади в Україні у грудні 1918 року до рук Директорії на
чолі з Володимиром Винниченком та Симоном Петлюрою основною грошовою
одиницею відновленої УНР знову було проголошено гривню.
«Більшовицькі тисячки» запроваджені Раднаркомом на землях Радянської
України. Це становище спричинилося до проведення у 1922—1924 роках
грошової реформи, наслідком якої стало введення в обіг радянського
червінця. 1924 року було встановлено курс нового радянського карбованця,
який дорівнював 1/10 червінця. Ця подія стала моментом остаточного
утвердження радянської валюти.
Акт проголошення незалежності України відкрив дорогу для запровадження в
нашій молодій державі повноцінної національної валюти. Такою валютою
мала стати, згідно з традиціями як доби Київської Русі, так і періоду
визвольних змагань 1917—1920 років, гривня. Щодо назви розмінної монети,
то для неї пропонувалися назви «сотий», «резана», але врешті було
віддано перевагу звичній уже «копійці». 1992 року перші зразки
української національної валюти було виготовлено в Канаді за ескізами
В.І.Лопати. Однак в обіг в Україні з 1992 року було введено тимчасову
валюту, розраховану на перехідний період, — український карбованець, або
купоно-карбованець.
З цього випливає, що:
Гроші – не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування
яких зумовило виділення із широкого ряду товарів одного – грошового
Як результат тривалого історичного розвитку товару і форм вартості гроші
самі не можуть бути застиглим, раз і назавжди даним явищем, а повинні
постійно розвиватися як по суті, так і за формами існування
ІІ. Закони обігу грошей. Інфляція.
2.1 Закони обігу грошей. Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто
форми фошей, підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням
перших двох функцій грошей такий закон виражається формулою, в якій
кількість грошей залежить від суми цін товарів (що, у свою чергу,
визначається кількістю товарів і рівнем цін на кожний із них) і
швидкості обігу одноіменної грошової одиниці:
Ц
К = –
О
де К — кількість грошей, необхідних для товарного обігу в певному році;
Ц — сума цін товарів, що реалізуються у певному році; О — середнє число
оборотів за рік грошової одиниці. Це загальний закон кількості грошей в
обігу.
З розвитком функції грошей як засобу платежу ця формула набуває
складнішого вигляду:
СЦ-К+П-ВВ
Кn =
Шо
де СЦ — сума товарних цін; К — сума цін товарів, проданих у кредит; П–
сума платежів за борговими зобов’язаннями; ВВ — сума взаємопогашуваних
безготівкових платежів, Шо — середня кількість оборотів грошової одиниці
(як засобу обігу та платежу).
Основними елементами закону грошового обігу є товарна маса, що перебуває
в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу фошей. Причому не рівень
цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки, кількість
грошей, які перебувають в обігу, залежить від рівня цін. Крім того, не
швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість грошей
залежить від швидкості обігу. Збільшення швидкості обігу грошової
одиниці рівноцінне зменшенню грошової маси.
Коли функціонували повноцінні гроші, в обігу перебувала лише необхідна
кількість грошових одиниць, Роль регулятора цієї кількості стихійно
виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад,
потреба у грошах зменшувалася, частина їх “випадала” з обігу,
перетворюючись на скарб. Якщо, навпаки, потреба обігу в грошах зростала,
то додаткова кількість їх надходила в обіг із скарбу. Функція засобу
нагромадження скарбів відігравала роль привідних і відвідних каналів
грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку грошей.
Однак в обігу, крім повноцінних грошей, із XVII ст. перебувають
паперово-кредитні гроші, підпорядковані закону обігу паперових грошей.
Сутність цього специфічного закону полягає в тому, що кількість грошей у
сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних для
нормального функціонування товарообороту. Кожен паперовий долар
прирівнювався до золотого і мав таку саму купівельну ціну, як і золотий.
Закон обігу паперових грошей діяв в умовах, коли в основі грошової
вартості лежало золото.
Згідно із сучасною кількісною теорією грошей і цін, основоположником
якої є американський економіст І.Фішер, кількість грошей в обігу
визначається за формулою:
Р .
Y
К =
V
де Р— абсолютний рівень цін; V— реальний обсяг виробництва;V— швидкість
обігу грошей.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового
обігу, а саме: у підтриманні рівноваги в економіці, збалансованості
попиту та пропозиції важливу роль відіграє грошова маса. Вона є сумою
купівельних та платіжних засобів, що обслуговують господарський обіг і
належать державі, фірмам та окремим особам. У грошовій масі розрізняють
активні гроші, які використовуються в готівковому та безготівковому
обігу; пасивні гроші (заощадження, резерви, залишки на рахунках), які
лише потенційно можуть використовуватися в угодах. Переважна частина
грошової маси — різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а
також деякі види цінних паперів, що мають таку саму купівельну
спроможність, як і банківські рахунки (рис.2). У наш час грошова маса
формується на основі кредитів. Це означає, що банківська система,
надаючи кредити підприємствам, організаціям, окремим особам, збільшує
грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість
загальної купівельної спроможності, що спричиняє зростання цін.
У структурі грошової маси в Україні у 1998 р. грошовий агрегат Мо (кошти
поза банками) становив 48%, М1 (кошти на розрахункових і поточних
рахунках) — 20%, М2 (термінові депозити та інші кошти) — 31%, М3(кошти
клієнтів за трастовими операціями банків) — 1%.
Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням
держави у процес відтворення капіталу, посиленням одержавлення
кредитно-фінансової сфери й розвитком кредитної системи, вдосконаленням
безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам
потрібно було 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то нині — лише
2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню
чеків. Так, депозитно-чекові операції обслуговують нині майже 90% усіх
грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів переходить із
рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей є розвиток функцій
комерційного, банківського кредиту, збільшення поточного споживчого
кредиту, впровадження комп’ютерних систем та ін.
М2 + депозитні сертифікати + державні цінні папери
М1 + термінові вклади населення в ощадних банках
Наявні гроші Мо+ засоби на розрахункових рахунках юридичних осіб +
депозити до запитання в Ощадбанках + депозити в Ощадбанках + депозити в
комерційних банках + кошти Держстраху
Банкноти в обігу Монети в обігу Залишки готівки в касах підприємств і
організацій
Мо М1 М2 М3
Рис. 2. Структура грошової маси в Україні.
ЗАКОНИ ГРОШОВОГО ОБІГУ
Гроші виступають основним інструментом функціонування ринкової
економіки. Це обумовлюється тим, що вони опосередковують усі економічні
відносини людей з приводу купівлі-продажу результатів їхньої діяльності.
Свої функції гроші виконують у результаті безперервного руху в сфері
обігу.
Рух грошей здійснюється в рамках грошової системи. Грошова система – це
форма організації грошового обігу, яка історично формується в країні й
закріплюється її законами. Ця система включає в себе ряд
взаємопов’язаних елементів:
а) масштаб цін національної грошової одиниці, якій забезпечує її
купівельну спроможність;
б) певний порядок карбування національних монет;
в) емісія державних грошових знаків і порядок їхнього обігу
(забезпечення, випуск, вилучення);
г) організація й регламентація безготівкового обороту;
д) організаційні центри грошового обігу (міністерство фінансів
(казначейство), центральний емісійний банк).
Сучасна грошова система є результатом багатовікового процесу розвитку
товарного виробництва. Як вона сформувалася? Історії відомо три типи
загальних еквівалентів: товарний, металево-чеканний та емісійний
(вексельно-депозитний). Тобто, спочатку грішми були товари
(товаро-гроші) – худоба, зерно, хутро, прикраси тощо. Згодом в якості
грошей стали виступати благородні метали (золото, срібло). Основним
видом грошей цього періоду були монети48. І, нарешті, виникають кредитні
гроші в формі паперових грошей (казначейські білети, банкноти) –
банківських рахунків, чеків, кредитних карток, електронних грошей.
Відповідно до цього формувалися й грошові системи. Якщо на першому
етапі, коли в якості грошей виступали товари, про грошову систему мови
не могло бути, то двом останнім типам загальних еквівалентів
(металево-чеканному й емісійному) відповідають і два види грошових
систем: металева й кредитно-грошова. Див. схему 2.
Схема 2
Становлення сучасної грошової системи
Типи загальних Форма грошей
Грошова система
еквівалентів
Змінюючи форму вартості (товар на гроші, гроші на товар), гроші
знаходяться в постійному русі між трьома суб’єктами: фізичними особами,
господарюючими суб’єктами та органами державної влади. Рух грошей при
виконанні ними своїх функцій у наявній і безготівковій формах являє
собою грошовий обіг.
Суспільний поділ праці і розвиток товарного виробництва є об’єктивною
основою грошового обігу. Утворення загальнонаціональних і світових
ринків при капіталізмі дало новий поштовх подальшому розширенню
грошового обігу. Гроші обслуговують обмін сукупного суспільного
продукту, у тому числі кругообіг капіталу, обіг товарів і надання
послуг, рух позичкового і фіктивного капіталу і доходів різних
соціальних груп [8].
Початку руху грошей передує їх концентрація в суб’єктів господарювання.
Вони зосереджуються в гаманцях населення, у касах юридичних осіб, на
рахунках у кредитних установах, у скарбниці держави. Щоб зародився рух
грошей, необхідне виникнення потреби в грошах в однієї з двох сторін.
Попит на гроші виникає при здійсненні угод, гроші потрібні для обігу,
платежів за товари і послуги. Їх обсяг визначається номінальним валовим
внутрішнім продуктом. Чим більша загальна грошова вартість товарів і
послуг, тим більше потрібно грошей для укладення угод. Попит на гроші
виникає і для нагромадження, що виступає в різних формах: внески у
кредитних установах, цінні папери, офіційні державні запаси.
Грошовий обіг здійснюється в двох формах: готівковій і безготівковій.
Готівково-грошовий обіг — рух готівки в сфері обігу і виконання нею двох
функцій (засобу платежу і засобу обігу). Готівка використовується:
для кругообігу товарів і послуг;
для розрахунків, не пов’язаних безпосередньо з рухом товарів і послуг, а
саме: розрахунків по виплаті заробітної плати, премій, пенсій; по
виплаті страхових відшкодувань по договорах страхування; при оплаті
цінних паперів і виплат по них доходу й ін.
Готівково-грошовий оборот включає рух усієї готівково-грошової маси за
визначений період часу між населенням і юридичними особами, між
фізичними особами, між юридичними особами, між населенням і державними
органами, між юридичними особами і державними органами.
Готівково-грошовий рух здійснюється за допомогою різних видів грошей:
банкнот, металевих монет, інших кредитних інструментів (векселів,
банківських векселів, чеків, кредитних карток).
Безготівковий обіг — рух вартості без участі готівки: перерахування
коштів по рахунках кредитних установ, залік взаємних вимог. Розвиток
кредитної системи і поява заощаджень клієнтів на рахунках у банках і
інших кредитних установах призвели до виникнення такого обігу.
Безготівковий обіг здійснюється за допомогою чеків, векселів, кредитних
карток і інших кредитних інструментів.
Безготівковий грошовий обіг охоплює розрахунки між:
підприємствами, установами, організаціями різних форм власності, що
мають рахунки в кредитних установах;
юридичними особами і кредитними установами по одержанню і поверненню
кредиту;
юридичними особами і населенням по виплаті заробітної плати, доходів по
цінних паперах;
Безготівковий обіг має важливе економічне значення в прискоренні
оборотності оборотних коштів, скороченні готівкової маси, зниженні
витрат обігу [11].
В Україні форма безготівкових розрахунків визначається правилами
Національного банку, що діють відповідно до законодавства. Зокрема
визначено, що розрахунки підприємств усіх форм власності за своїми
зобов’язаннями з іншими підприємствами, а також між юридичними особами і
фізичними за товарно-матеріальні цінності здійснюються, як правило, у
безготівковому порядку через установи банку.
Між готівково-грошовим і безготівковим обігом існують взаємозв’язок і
взаємозалежність: гроші постійно переходять з однієї сфери обігу в іншу,
готівка змінює форму на рахунки в кредитній установі і навпаки.
Безготівковий оборот виникає при внесенні готівки на рахунок у кредитній
установі, отже, безготівковий обіг немислимий при відсутності
готівкового. Одночасно готівка з’являються в клієнта при знятті її з
рахунка в кредитній установі.
Таким чином, готівковий і безготівковий обіг утворює загальний грошовий
обіг країни, у якій діють єдині гроші одного найменування.
Кількість грошей, необхідних для обігу, тобто для реалізації товарів,
визначається законом грошового обігу. Різні форми грошей
підпорядковуються своїм особливим законам. З урахуванням перших двох
функцій грошей він набуває вигляду формули, в якій кількість грошей
залежить від суми цін товарів (що у свою чергу визначається кількістю
товарів і рівнем цін на кожний з них) і швидкості обігу однойменної
грошової одиниці:
де К – кількість грошей, необхідних для товарного обігу у даному році;
Ц – сума цін товарів, що реалізуються у даному році;
О – середнє число обертів за рік кожної грошової одиниці.
Це загальний закон кількості грошей в обігу. З розвитком функції засобу
платежу формула закону набуває більш складного вигляду:
де СЦ – сума товарних цін;
К – сума цін товарів, проданих у кредит;
П – сума платежів за борговими зобов`язаннями;
ВВ – сума взаємопогашуваних безготівкових платежів;
Шо – середня кількість обертів грошової одиниці (як засобу обігу та
платежу).
На перший погляд може здатися, що для виконання функції засобу платежу
необхідна додаткова кількість грошей. Однак таке враження не зовсім
правильне. Справа у тому, що частина товарів продається у кредит і
оплачується за межами даного періоду. Значить, на відповідну величину
зменшиться потрібна кількість грошових одиниць. Крім того, значна
частина боргових зобов`язань погашається шляхом не сплати готівкою, а їх
взаємного зарахування. Слід також врахувати у даному періоді суму
платежів за товари, що раніше продані у кредит.
Основними елементами закону грошового обігу виступають товарна маса, яка
перебуває в обігу, рівень цін товарів і швидкість обігу грошей. Причому
не рівень цін товарів залежить від кількості грошей в обігу, а навпаки,
кількість грошей, які перебувають в обігу, залежать від рівня цін. Крім
того, не швидкість обігу грошей залежить від їх кількості, а кількість
грошей залежить від швидкості обігу [6].
Збільшення швидкості обігу грошової одиниці рівноцінна зменшенню
грошової маси. Так у США з 1946 по 1973 рік прискорення обігу грошей
скоротило їх кількість в обігу на 360 млрд. дол. Водночас у країнах
колишнього СРСР швидкість обігу карбованця зменшувалась. У 1960 р.
карбованець обертався 12 разів на рік, а в 1990 – лише 4 рази.
При функціонуванні повноцінних грошей в обігу перебувала лише необхідна
кількість грошових одиниць. Роль регулятора цієї кількості стихійно
виконувала функція грошей як засобу нагромадження. Коли, наприклад,
потреба у грошах зменшувалася, то частина грошей випадала з обігу,
перетворюючись у скарб; якщо ж, навпаки, потреба обігу в грошах
зростала, то додаткова кількість грошей надходила в обіг із скарбу.
Функція засобу нагромадження скарбів відігравала роль привідних і
відвідних каналів грошового обігу. Тому у ньому не могло бути надлишку
грошей.
Однак в обігу, крім повноцінних грошей, з XVІІ ст. перебувають
паперово-кредитні гроші, які підпорядковані закону обігу паперових
грошей. Суть цього специфічного закону полягає в тому, що їхня кількість
у сфері обігу повинна дорівнювати кількості золотих грошей, потрібних
для нормального функціонування товарообігу. Кожен паперовий долар
прирівнювався до золотого і мав таку ж купівельну ціну, як і золотий.
Закон обігу паперових грошей діяв за умов, коли в основі грошової форми
вартості лежало золото.
Із сформульованих законів випливає дуже важливий принцип грошового обігу
– обмеження грошової маси реальними потребами обігу. Звідси, у свою
чергу, випливає висновок про те, що у підтриманні рівноваги в
економіці, збалансованості попиту та пропозиції важливу роль відіграє
грошова маса. Остання виступає як сума купівельних та платіжних
засобів, що обслуговують господарський обіг і належать державі, фірмам
та окремим особам. У грошовій масі розрізняють: активні гроші, що
застосовуються у готівковому и безготівковому обігу; пасивні
(нагромадження, резерви, залишки на рахунках), які лише потенційно
можуть використовуватися в угодах.
У статистиці розвинутих країн існує декілька понять грошової маси.
Найбільш поширений агрегат М включає готівку (банкноти та розмінну
монету і залишки на поточних рахунках (“записані на рахунок гроші”), які
є основою чекового обігу. Питома вага готівки в агрегаті М1 знижується
особливо швидко при використанні ЕОМ у банківській справі. До грошової
маси також належать засоби на строкових депозитах у комерційних банках,
що разом з М1 входять до М2. У М3, крім того, входять ще засоби на
строкових ощадних внесках у державній поштово-ощадній мережі, у
кооперативних банках. Отже, основну частину грошової маси становлять
різні види банківських депозитів (кредитних грошей), а також деякі види
цінних паперів, які мають таку ж купівельну спроможність, як і
банківські рахунки. Грошова маса у розвинутих країнах формується у наш
час на основі кредитів. Це означає, що банківська система, надаючи
кредит підприємствам, організаціям, окремим особам, тим самим збільшує
грошову масу, оскільки в обіг при цьому надходить додаткова кількість
загальної купівельної сили.
Зростання швидкості обігу грошей зумовлене також активним втручанням
держави у процес відтворення капіталу, зростанням одержавлення
кредитно-фінансової сфери і розвитком кредитної системи, вдосконаленням
безготівкових платежів. Так, якщо на початку 20-х років резервним банкам
було потрібно 8 днів для виконання взаємних розрахунків, то у наш час –
лише 2 дні. Швидкість обігу грошей зростає завдяки широкому впровадженню
чеків. Так депозитно-чекові операції обслуговують зараз приблизно 90 %
усіх грошових платежів у США, а кожен чек у середньому 10 разів
переходить з рук у руки. Факторами прискорення обігу грошей виступають
розвиток функцій комерційного банківського кредиту, збільшення поточного
споживчого кредиту та ін.
2.2. Причини виникнення і сутність грошової інфляції
В кейнсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є
динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту,
так і з боку пропозиції. Зупинимося на цих висновках більш детально.
Спочатку лінію сукупного попиту АД і лінію сукупної пропозиції AS. Лінія
сукупного попиту АД показує рівень випуску продукції і доходів, при яких
видатки дорівнюють доходам, а грошовий ринок знаходиться в стані
рівноваги. Лінія сукупної пропозиції AS показує, який обсяг продукції
господарські агенти готові запропонувати на ринку при кожному рівні цін.
Отож, стан рівноваги на ринку буде знаходитись на перехресті ліній АД і
AS, у точці Е. При рівноважному рівні цін Po попит відповідає обсягу
продукції Yo, який господарські агенти готові реалізувати на ринку.
Припустимо, що центральний банк збільшив грошову масу в два рази,
купляючи на відкритому ринку державні цінні папери. На малюнку 1
показано, що приріст номінальної грошової маси переміщує точку рівноваги
із ЕуЕ1, збільшуючи як обсяг виробництва, так і рівень цін. Відстань між
Е і Е( відповідає приросту номінальної грошової маси; якщо ціни
збільшуються в тій же пропорції, що й номінальна грошова маса, то
реальні залишки М/P, як і попит, не змінюються. Лінія сукупного попиту
АД зрушується вправо-догори в положення АД( в тій же пропорції, в якій
збільшується пропозиція грошей. Попит для кожного рівня цін буде
збільшуватися. Якщо лінія сукупного попиту АД стрімко піднімається
догори, то в сновному пристосовуються ціни, а випуск продукції
збільшується помірковано, незамітно. Такий варіант називається
“інфляцією попиту”, оскільки зростаючий попит підштовхує догори рівень
цін. Причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші по
відношенню до загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості
економіки.
Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції
(малюнок 2). Припустимо, що ціни на компоненти виробництва (на
енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі
витрати, будуть старатись продати свою продукцію по більш високій ціні.
Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих затрат переміщується
вліво і догори із положення AS в положення AS(.
Зростання витрат виробництва веде до появлення нової точки
короткострокової рівноваги Е(. Рівень цін зростає з Po до P1, а реальний
випуск продукції зменшуєься з Yo до Y1. Як бачимо, негативні зміни у
сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий
варіант називається “інфляцією витрат”, оскільки ціни зростають за
рахунок очікуваного збільшення затрат виробництва.
Отже, економічною теорією доведено, що основні причини інфляції це:
зростання надмірного попиту над пропозицією ( “інфляція попиту” та
зростання грошових витрат виробництва ( “інфляція витрат”. Ці дві
класичні причини безперечно можуть бути викликані низкою монетарних та
загальноеконмічних чинників, сила впливу яких на економічний процес
неоднакова. До таких чинників можна віднести: інфляцію, викликану
надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальну
інфляцію, що пов(язана із дефіцитом бюджету; інфляцію, викликану
зростанням виробничих витрат і доходів, імпортовану інфляцію тощо.
Інфляція попиту.
Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з
пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції,
зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте.
Інфляція попиту безпосередньо пов(язана з дією монетарних чинників.Мова
йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту
на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. У цьому
випадку безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що
порушує закон грошового обігу ( Ms = Md.
Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою “рівняння
обміну”:
M(V = P(Y
(1)
де, M ( номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);
V ( швидкість, або норма обігу грошової маси;
Y ( реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.
Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний
доход (PY) номінальна сума отриманої зарплати, виплати по відсотках,
прибутку, дивідентів, рентних платежів тощо. Реальний доход (Y) (
кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального
доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між
номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній
показник номінального доходу виріс на 15%, а ціни протягом цього ж часу
( на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення за вказаний
період збільшилися на 5%.
З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її
товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.
Рівень цін можна визначити за допомогою перетворення рівняння (1) за
формулою:
P = MV/Y
(2)
Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає,
коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні
залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція
товарів і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y)
величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2)
витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо
грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).
Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в
обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть
відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім
держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття
бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не
змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових
цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній
теорії отримав назву “інфляційний розрив”. Цей розрив ліквідується
зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція
товарів відповідатиме грошовому попиту.
Отже, підвищення попиту при обмеженній пропозиції призводить до
підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції по ціні
залишається низькою. Це зумовить подальше зростання “інфляційного
розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.
Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гроей, випуску
продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна
переписати в термінах темпів приросту:
P = M ( Y + V (3) або M/P = Y ( V (4)
Отже, норма інфляції (P) дорівнює різниці між темпами приросту
номінальної грошової маси і реального попиту на гроші (3).
Із рівняння (4) витікає, що темп приросту реального попиту (M/P) на
гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту
швидкості обігу грошей (V).
Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми можемо прийти до висновку: якщо
зростають номінальна грошова маса і реальні доходи, то обидва ці чинники
впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної
грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення
реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в
тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від
співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної
грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні
залишки, що призводить до винекнення різновиду “гарячих грошей” (
грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на
руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо
інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при
любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення
інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а
реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку
реальний попит на гроші зросте теж на 3%.
Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції
становитиме 7% (10% ( 3%). При зростанні грошової маси на 15% норма
інфляції сягатиме вже 12% (15% ( 3%); підвищення темпів приросту
реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження
інфляції.
Прискорення швидкості обігу грошей слугує додатковим стимулятором
інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення
номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді
формули:
PY
V = ———— , (5)
M
Звідси V = Y/(M/P), (6)
що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів
до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу
зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на
стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої
інфляції.
Таким чином, на темпи інфляції впливає три агреговані складники: темпи
приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і
темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної
економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес
неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала
47%, при цьому: 35,7% ( за причини зростання грошової маси, 8,5% ( зміни
швидкості обігу грошей, і 2,8% ( за причини спаду виробництва.
Фіскальна інфляція. Причиною ланцюгу, який з(єднує, з одного боку,
приріст грошової маси, а з другого ( зростання рівня цін стає хронічний
та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається
переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден
уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе
банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в
його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія
грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розв(язати проблему
бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних
паперів.
Кредитна емісія означає, що центральний банк ( агент уряду покриває
державний борг чи фінансує державну амбіціозну програму видатків
емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме
кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів,
джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок
чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати
надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією
товарів і як наслідок ( черговий спрут інфляції. Отже, чим більший
дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного ( це
явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.
Насправді, фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії є
своєрідною формою оподаткування ( “інфляційним податком”. Розмір вигоди,
яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і
реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустимо, що
ви маєте на руках 200 доларів при річній нормі інфляції 50%. За рік
інфляція зменшить вартісь ваших реальних грошових залишків на 100
доларів, котрі і складають “інфляційний податок”. Власно він поїдає
заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну платню і викликає
перерозподіл багатства. Дж. Кейнс так описав цю ситуацію: це така форма
оподаткування уникнути якої майже неможливо. Навіть найслабкіший уряд в
змозі запровадити його у тій ситуації, коли він не здатний на щось інше.
Отже, основна причина фіскальної інфляції ( дефіцит бюджету та його
покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони (
основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті
країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для
відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів
центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.
Проте, повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту тобто
чисто монетарними методами неможливо. Таке обмеження грошової маси хоча
гальмує зростання цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє
розірвати ланцюг боргових зобов(язань.
Інфляція витрат
Інфляційний процес може відбуватись під впливом цілої низки немонетарних
чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів
виробництва і зростання собівартості продукції. Йдеться про інфляцію
витрат, що формується на принципово іншій основі ніж інфляція попиту.
Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного
обміну MV = PY, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує
процес зростання витрат виробництва і в результаті через підвищення цін
на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін
залежать від “грошового покриття”, яке визначає межі того середовища, в
рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати.
Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У
даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина
зростання цін, а як похідна від цін.
В основі інфляції витрат лежить взаємозв(язок витрат і цін, рівень яких
підвищується під впливом зростання витрат або надприбутків.
Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є
спіраль “зарплата ( ціни”. Наприклад, якщо в економічному середовищі
відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних
доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові
доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат
виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість
продукції фірм, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання
товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати.
Розкручується інфляційна спіраль “зарплата ( ціни”. Цей процес відомий в
економічній теорії під назвою “кривої Філіпса”.
Наведений приклад інфляційної спіралі “зарплата ( ціни” демонструє
взаємозв(язок чинників інфляції попиту та витрат. З одного боку,
підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, а тому є
чинником платоспроможного попиту, з другого боку, підвищення заробітної
плати збільшує витрати виробництва, оскільки вона є статтею собівартості
продукції. А підвищення собівартості продукції у свою чергу сприяє
зростанню товарних цін.
Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання
матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає деякий товар і діє
в умовах ринку (вільного ціноутворення) при зростанні ринкових цін на
матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти,
енергоносії) прагнутиме утриматись на плаву, а тому в ціну свого
продукту включить як витрати на виробництво, так і визначиться з доданою
вартістю на одиницю продукції, виходячи з інфляційних очікувань, щоб
забезпечити собі прибуток та зарплату своїм працівникам.
Через взаємопов(язаність виробничих процесів в економічному середовищі
зростання ціни на сировину по ланцюжку спричиняє зростання цін на всі
інші товари.
Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію
еекономічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків плати за
кредит, що рівнозначне збільшенню витрат виробництва. При високих
ставках податків включаються механізми, які обмежують зростання
виробництва. В економічних суб(єктів з(являються все більші проблеми з
фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобов(язань. Більше
того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво
продукції стає економічно невигідним.
В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками
оподаткування та величиною їх надходжень до бюджету ( крива Лаффера.
Рівень
виробництва
1 2
податки
Малюнок 6.3. Крива Лаффера.
При підвищенні ставок оподаткування сума податкових надходжень до
бюджету зростає тільки до певної величини, а потім знижується за рахунок
спаду виробництва і ухилення від сплати податків. Значний рівень спаду
виробництва свідчить про те, що економіка знаходиться у становищі, яке
відповідає відтинку 2 кривої, а отже, зниження ставок оподаткування
призведе не тільки до підвищення ділової активності, а й до збільшення
суми надходжень від податків до бюджету.
Отже, основне завдання податкової політики оживити економіку і
виробництво, адже збиткове виробництво бюджет не поповнить, не дасть
товарного забезпечення грошам.
Зростання цін може відбуватись також за умов передбачення суб(єктами
господарської діяльності погіршення економічної ситуації: труднощів з
поставками сировини, подорожчання банківського кредиту платіжної кризи
тощо. Результатом є включення заздалегідь до виробничих витрат так
звваної “плати за ризик”.
Імпортна інфляція.
Інфляція, що імпортується зумовлена для даної країни чинниками:
надмірний наплив іноземної валюти, підвищення імпортних цін тощо. Вона
призводить до вільного притоку на внутрішній ринок надмірного попиту та
вільного відпливу за кордон товарів.
Рівень валютного курсу національної валюти до іноземних може бути, як
інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної
валюти здорожчує імпорт і здешевлює за межами країни експорт товарів. Це
призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому існує пряма
залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту
(різниця між експортом та імпортом). Саме на обсяг чистого експорту
впливає курс національної валюти порівняно з іноземноми валютами. При
зниженні валютного курсу національної валюти обсяг чистого експорту
зростає. Отже, зниження курсу національної валюти підвищує вартість
імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку. А це збільшує
загальну собівартість виробництва, у тому числі й виробництва продукції
на експорт.
Існує відповідна залежність (еластичність) рівня цін на продукцію
вітчизняного виробництва від рівня цін на імпортовану продукцію
(сировину, енергоресурси тощо). Підвищення цін на світовому ринку
істотно впливає на загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Так,
динаміка інфляційного процесу, що розпочався в Україні в зв(язку з
лібералізацією цін у 1992 році та вимушеного переходу до світових цін на
енергоносії, які закупляються за кордоном викликала загальне підвищення
цін на внутрішньому ринку. У цей характер інфляція носила яскраво
виражений витратний характер. Хоча на початку 1992 року була помітною і
складова ( інфляція попиту через наявність зайвої грошової маси в обігу.
З підвищенням світових цін на енергоносії українські товари стають
дорожчими і неконкурентними. У даному випадку говорять про імпортовану
інфляцію витрат, оскільки разом із товарами імпортуються високі ціни.
Як відзначалося, розмежування чинників інфляції теоретично є можливим, а
насправді відбувається настільки глибоке взаємне переплетення різних
причин інфляційного процесу, що їх структурне розмежування стає
практично не можливим. Це особливо рельєфно видно на прикладі
інфляційного процесу в Україні, де в один клубок переплелися структурна,
фіскальна, імпортна інфляція, інфляція витрат та її різновиди.
Спостерігаємо цілу низку чинників, які впливають або виключають один
одного, надаючи інфляційному процесові особливої складності та
непередбаченості. Тут до речі сказати: “проблеми, викликані інфляцією,
виникають не тому, що цінність грошей падає, а тому що майбутня їх
цінність непередбачена”.
Показники вимірювання інфляції
Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й
вімірюється останньою. Розміри інфляції можна визначити за допомогою
таких показників: індексу вартості життя, індексу купівельної
спроможності та індексів інфляції.
Розрахунок динаміки цін (вартості життя) у звітному році визначається за
формулою Ласпейреса:
p1 ( q0
Ip = ((((( ( 100, (1)
p0 ( q0
де p0 ( ціни в базісному році;
q0 ( вага у базісному році;
p1 ( ціни у звітному році;
Індекс вартості життя враховує основні втрати населення від підвищення
цін, більш широко характеризує динаміку цін, а значить купівельну
спроможність грошей. Справді, якщо Ip = 2, то це означає, що в цілому
ціни зросли за певний період у два рази, а значить у два рази знизилась
купівельна спроможність грошової одиниці. Показник купівельної
спроможності ( величина обернена до індекса вартості життя і
розраховується за формулою:
1
Купівельна спроможність = (((((((( (2) рівень цін
( рівень цін підвищується ( купівельна спроможність падає;
( рівень цін падає ( купівельна спроможність збільшується
Наприклад. Індекс вартості життя за п(ять років збільшився на 120,7%.
Отже, динаміка купівельної спроможності складає:
120,7
К = 1 ( ((( = 100 ( 120,7 = 0,8285.
100
Це означає, що 100 доларів базисного року через п(ять років у звітному
році їх вартість становитиме лише 82,85 долара, тобто купівельна
спроможність долара внаслідок зростання цін знизилась за 5 років на
17,15%.
Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції ( приріст цін у
відсотках. Динаміку індексу цін можна обчислити за формулою:
Ip1
Ip = ((( , (3)
Ip0
де Ip0 ( рівень індексу цін у базисному році;
Ip1 ( рівень індексу цін у звітному році.
Наприклад. індекс цін збільшився від 120 до 132.
Динаміка індексу цін:
132
Ip = (( ( 100 ( 100 = 10%,
120
120
а динаміка купівельної спроможності = ((( ( 100 ( 100 = 9,1%
132
Збільшення індексу цін (вартості життя) на 10% чи на 12 пунктів означає,
що купівельна спроможність грошей зменшилась на 9,1%.
Щоб не втратити своїх клієнтів, залучити інвестора навіть у період
інфляції до співпраці банк повинен враховувати річний темп інфляції при
нарахуванні процентів, визначені річної процентної ставки.
3. Грошова реформа та особливості її проведення на Україні.
Грошова реформа є одним з інструментів грошової політики. Роведення
грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або частокової
структурної перебудови державою наявної в країні грошової системи,
завжди вимушене.
Кожна грошова реформа є індивідуальною і неповторною за своїми
характеристиками. Вирішуючи конкретно визначене коло завдань структурної
перебудови та стабілізації грошового обігу тієї чи іншої країни,
будь-яка реформа завжди специфічна за змістом. Це, однак, не виключає
можливостей класифікації грошових реформ через виділення певної групи
спільних ознак і їх функціональному втіленні.
Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної
грошової системи реформи поділяються на два типи: грошові реформи у
вузькому й широкому розумінні цього поняття. У першому випадку йдеться
про проведення заходів із заміни дійсної грошової одиниці та відповідної
стабілізації грошей без якісної перебудови системи грошового обігу; у
другому – про запровадження принципово нової за структурою і змістом
системи функціонування та обігу грошей.
Грошові реформи у вузькому розумінні цього поняття мають кілька
різновидів. Це:
Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до впровадження
нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що
функціонує. Приводом до такої зміни може бути недостатня захищеність
купюри старого зразка та її масова фальсифікація, зміна державної
символіки тощо.
Грошові реформи з деномінацією грошового обігу. Це дещо складніша форма
грошової реформи, головною метою якої є заміна через обмін грошових
купюр дійсного масштабу цін.
Грошові реформи конфіскаційного типу (з деномінацією грошового обігу або
без його зміни)
За часовим лагом здійснення обмінних операцій теорія і практика
розмежовують одномоментні грошові (строк проведення обміну старих грошей
на нові не перевищує 7-10 днів) і грошові реформи паралельного типу.
Перші називають іще “шоковими” реформами. Названий тип реформ
застосовується у більшості випадків, коли йдеться про використання
конфіскаційної процедури. Названі вище реформи конфіскаційного типу
передбачали здійснення обмінних операцій протягом всього декількох днів.
Це були одномоментні реформи, або реформи “шокового” типу.
Реформи паралельного, або, як їх ще називають, консервативного типу є
надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку
нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального
застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом
певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці – стара й
нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.
Грошові реформи в широкому розумінні цього поняття від розглянутих вище
реформ тим, що вони передбачають не лише впровадження в обіг нової
грошової одиниці, а й структурну перебудову дійсної системи
грошово-валютних і кредитних відносин.
Грошова реформа повинна обов’язково доповнитися системою практичних
заходів, які б гарантували її повномірний характер. Ключовими середних
мають бути:
Дії з нормалізації товарно-грошових відносин, і в першу чергу рішуче
обмеження бартеру як зони економічних зловживань
Удосконалення управління валютною та емісійною політикою з тим, щоб
стабільність грошової одиниці підтримувалась на відповідному рівні
Скорочення поширеної практики викоритання різного роду квазіплатіжних
фінансових інструментів
Недопущення безконтрольності з боку держави за відпливои капіталу та
грошової маси в тіньову економіку і за кордон
Запровадження чіткого контролю за джерелами формування, умовами
розміщення та напрямками використання валютних резервів держави
Грошова реформа сама собою не забезпечує оздоровлення економіки, вона
створює передумови для її успішного розвитку. Тільки динамічне
економічне зростання на основі науково-технічного прогресу, структурних
перетворень в економіці і особливо – пріоритетного розвитку
наукомісткого, інтелектуального виробництва може забезпечити не просто
сталість, а зростання валютного курсу грошової одиниці. Лише стійка і
надійна валюта робить можливим повне використання праці, капіталу,
матеріальних ресурсів.
Грошова реформа повинна пов’язуватись з іншими аспектами економічної
реформи, перш за все з приватизацією, розвитком виробництва, платіжним
балансом, дефіцитом державного бюджету. Інакше кажучи, для грошової
реформи потрібна сприятлива економічна ситуація. Це – зменшення інфляції
та дефіциту державного бюджету, забезпечення розвитку експорту,
позитивне сальдо платіжного балансу. Одночасно мають утвердитись
дворівнева банківська система, створені резервні фонди, розвинутий ринок
цінних паперів, діяльність фондової біржі.
7 листопада 1992р. Президент України підписав Указ “Про реформу грошової
системи України”, за яким з 12.11.1992р. купоно-карбованець було
впроваджено і у сферу безготвкового обігу. Функції рубля в грошовому
обігу на території України припинилися. Із введенням у безготівковий
обіг український купоно-карбованець отримав статус тимчасової
національної валюти. Він став єдиним на території республіки офіційним
засобом платежу. Так завершився в Україні перший етап грошової реформи.
Політика фінансово-грошової стабілізації, розпочата у жовтні 1994 року,
створила необхідні передумови для проведення другого етапу грошової
реформи. Її відкритий і безконфіскаційний характер забезпечив зростання
довіри не тільки до національної грошової одиниці, а й до усієї системи
органів державної влади України.
Посилення у 1995 році і першій половині 1996, року стабілізаційних
процесів в економіці, зокрема значне зниження темпів інфляції, суттєве
призупинення спаду виробництва, стабілізація курсу українського
карбованця до іноземних валют, зростання доходів населення, створили
належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією
України є грошовою одиницею нашої держави.
25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ
Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні».
Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі
проводилася від 2 до 16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за
встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади
заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств,
установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади
населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за
одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх
використанням у гривнях.
Протягом 15 днів — від 2 до 16 вересня 1996 року — в готівковому обігу
одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з
поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання
карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом
платежу на території України з цього моменту стала гривня.
З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для
виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові
розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті.
Сьогодні можна впевнено заявити, що грошова реформа:
Забезпечила впровадження одного з найважливіших атрибутів державності –
національної грошової одиниці
Сприяла неухильному зниженню інфляції
Дала змогу усунути значні коливання обмінного курсу
Стимулювала зростання надходжень іноземної валюти в державу ( у тому
числі й повернення українських капіталів, що збурігаються за кордоном)
Сприяла створенню кращих умов для залучення іноземних інвестицій
Реформування попереднньої грошової системи і розбудову нової
супроводжували дві ключові акції:
Заміна тимчасового карбованця на постійну національну валюту
Здійснення деномінація та відповідна нуліфікація, тобто одночасне
зменшення однаковою мірою (масштаб 1:100000) усіх грошових вимірів,
вартісних і цінових показників та параметрів функціонування економічної
системи.
Все це, безумовно, позитивно вплинуло на фінансову ситуацію в Україні. В
результаті різко скоротилася кількість банкнот в обігу, що суттєво
полегшило бухгалтерський облік, роботу касирів, банківських установ,
торговельної мережі, всіх суб’єктів господарювання.
Грошова реформа в Україні стала надзвичайною подією для нашої держави, в
результаті якої було створено один з невід’ємних атрибутів державності —
національні гроші. Зарубіжні аналітики вітали здійснення грощової
реформи у нашій державі, розглядаючи введення української валюти —
гривні — як свідчення початку стабілізації української економіки.
ВИСНОВКИ
Гроші – це все те, що може бути використане як засіб платежу, оплата
боргу, що не втрачає своєї цінності при поділі і може накопичуватись.
Інакше кажучи, гроші – це загальна одиниця вартості товарів чи послуг.
Гроші можуть класифікуватись за грошовими системами (метало-грошового
обігу і паперово-кредитного грошового обігу), за концепціями
(раціоналістична, еволюційна, функціональна), за способами розрахунку
(готівкові, безготівкові), тощо. Гроші не є товаром, а є кінцевою
продукцією, що постійно виробляється як результат витрат суспільного
часу.
Основними функціями грошей (за Марксом) є міра вартості, засіб обігу, ,
засіб утворення скарбів, засіб платежу, світові гроші. Кожна з цих
функцій може бути розкрита через дрібніші функції (під функції) та
інтегрована в загальніші. У процесі ж товарно-грошового обігу виникають
різні представники грошей, що реалізують якусь конкретну функцію або їх
комбінації.
Слабкість і сила національних валют виражаються в тому, як вони
виконують свої функції. Нестабільність гривні як національної валюти
України заважає їй бути повноцінною мірою вартості. Саме тому у нашій
державі для визначення вартості того чи іншого товару або послуги
використовують долар США (у НБУ розрахунки ведуться в ЕКЮ). Я вважаю, що
це – не нормальне явище, хоча усвідомлюю те, що поки інакше чинити
неможливо через високу ступінь залежності України від наданих кредитів
та нестабільність курсу національної грошової одиниці. На сьогодні, на
мою думку, найнадійнішим виразником багатства залишається золото. Це
відбувається тому, що ціна золота в основних валютах на всіх фондових
біржах світу, практично однакова.
Використана література
1. Общая экономическая теория (политэкономия). М., «Прогресс». 1990 с.
79
2. Харрис Л. Денежная теория. М. «Прогресс», 1990 с. 75
3. Барр Р. Политическая экономия. Т.1 М., «Международные отношения».
1995. с. 281
4. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика. «Дело» ЛТД, 1993. с.
473
5. Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы. Проблемы. Политика Т.1
М., «Республика», 1992. с. 87
6. Гриценко А. Гроші: виникнення, сутність, функції та агрегати.
Економіка України, №2, 1999р.
7. Маркс К. Енгельс Ф. Твори, т. 23, с. 101 – 146
8. Харрис Л. Денежная теорія, с. 75
9. Макконелл К. Р. Брю С. Л. Экономикс. Принципы, проблемы и политика.
Т.1, с. 264
10. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Экономика с. 473
11. Злупко С. М., Гришина О. В. Теорія грошей М. І. Туган-Барановського
та її вплив на монетаризм ХХ ст. Фінанси України, №8, 1999 р.
12. Климко Г. Н., Несторенко В. П. Основи економічної теорії. Політ
економічний аспект. Київ. “Вища школа”, 1994 р.
13. Козубовський Г. А. Основні номінали грошового обігу України Х – ХХ
ст. Фінанси України, №10, 1996 р.
14. Кривень В. М. Про природу грошей. Фінанси України, №12, 1996 р.
15. Лямець С. І. Грошовий обіг в Україні за античної доби. Фінанси
України, №12, 1998 р.
16. Мочерний С. В. Економічна теорія. Посібник для студентів ВУЗів.
Київ, “Академія”, 1999 р.
PAGE
PAGE 2
Товарний
Металево-чеканний
Емісійний (вексильно-депозитний)
Товари (худоба, хутро, прикраси)
Товарно-грошова
Благородні метали в формі монети
Кредитні гроші
Кредитно-грошова
Металево-грошова
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
