.

Функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
108 2353
Скачать документ

Реферат на тему

Функціонування міжнародного ринку кредитних ресурсів

План

1. Форми міжнародного кредиту

2. Міжнародний фінансовий лізинг

3. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування

1. Форми міжнародного кредиту

Однією з головних тенденцій розвитку сучасних світогосподар-ських
зв’язків є значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця
тенденція значно посилилась останніми десятиріччями. Так, якщо в 1937 p.
на умовах розрахунків у кредит експортувалося лише 1,5 %
машинно-технічних товарів, то на початку 60-х — 50 %, а на початку 90-х
років — 75 % експорту цієї продукції у світі. Надання кредитів
імпортерам є сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на
світовому ринку, однією з найпоширеніших форм сучасних
світогосподарських зв’язків. Тому не випадково на світовому ринку
експортні кредити є нерідко більш дійовим засобом боротьби за ринки
збуту, ніж ціна, якість товару чи строки поставок.

Міжнародний кредит — це надання у тимчасове користування
грошово-матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці
здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів на умовах
зворотності та виплати процентів, переважно у вигляді позик.

Залежно від об’єктів кредитування міжнародні кредити поділяються на
комерційні та фінансові.

Комерційний кредит — це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній
торгівлі, що називається також фірмовим кредитом, або кредитом
постачальним, де позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару,
а рух позикового капіталу — з рухом товарного капіталу. Саме тому
комерційний кредит, який є найбільш “зв’язаною” формою кредиту, все ще
досить широко використовується в міжнародній торгівлі, проте внаслідок
обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не
використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які
призначаються, головним чином, для модернізації та реконструкції
виробництва, оновлення його технологічної структури.

Фінансовий кредит — це надання засобів у грошово-валютній формі:
облігаційні позики, що розміщуються на міжнародному та національному
ринках позикового капіталу за допомогою банків і можуть надаватись у
валютах країни-кредитора та країни-боржника, а також в інших валютах.

Однією з важливих характеристик сучасних світогосподарських зв’язків є
швидке розбухання міжнародного кредиту, перетворення міжнародного ринку
позикових капіталів у центральний елемент міжнародних економічних
відносин. Адже інтернаціоналізація виробництва та капіталу, розширення
сфери діяльності транснаціональних корпорацій потребують не тільки
вільного обміну однієї валюти на іншу, а й сильних джерел безперебійного
міжнародного фінансування відносно незалежних від національних систем.
Саме тому досить значного розвитку набув міжнародний ринок позикових
капіталів як система відносин з приводу акумуляції та перерозподілу
позикового капіталу між країнами, що є сукупністю кредитно-фінансових
закладів і фондових бірж, які надають позики і кредити іноземним
контрагентам.

Міжнародний ринок позикових капіталів не лише продовжує зростати
абсолютно, а й характеризується постійною зміною структури і
вдосконаленням механізму. Так, ще в 70-х роках, у зв’язку з енергетичною
кризою, різко зросла роль деяких країн, що розвиваються, на світових
ринках позикового капіталу, однак невдовзі їх значення тут помітно
послабло. А криза платоспроможності переважної більшості країн, що
розвиваються, призвела до їх практичного витіснення з міжнародного ринку
позикових капіталів, де, як і раніше, переважають представники
розвинених країн. Це зумовило появу тенденції до сек’юритизації —
переважання на ринку позикових капіталів емісії цінних паперів над
банківськими кредитами, оскільки останні є менш привабливими для
представників промислове розвинених країн.

Залежно від того, хто виступає кредитором, розрізняють кредити приватні,
урядові та кредити міжнародних і регіональних організацій.

Приватні кредити надаються приватними фірмами та банками й у свою чергу
поділяються на фірмові та банківські.

Урядові кредити (міжурядові, державні позики) надаються урядовими
кредитними установами.

Кредити міжнародних організацій надаються переважно через Міжнародний
валютний фонд, структури Світового банку. Європейський банк
реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки розвитку країн
“третього світу” та інші кредитно-фінансові інституції. Причому МВФ та
СБ виступають не лише як великі кредитори, а і як координатори
міжнародного кредиту.

Змішані кредити — це кредити, в яких беруть участь приватні
підприємства, компанії і відповідні державні органи.

Транснаціональні корпорації використовують приватні форми кредиту для
розширення ринків збуту своїх товарів та послуг, як важливий фактор
успішного ведення конкурентної боротьби з іншими країнами — експортерами
капіталу. В останні десятиліття різко зросла “прив’язаність” кредитів до
експортних поставок із країни-кредитора. Нерідко вся позика має бути
використана для придбання товарів виключно в країні, що надає кредит.

Державна форма міжнародних кредитів, як правило, готує ґрунт для
приватних інвестицій, оскільки надання кредиту тій чи іншій країні часто
пов’язується з питанням надання пільг національним корпораціям
країни-кредитора, концесій на розробку природних багатств у
країні-позичальниці.

За своїм цільовим призначенням міжнародні кредити поділяються на
виробничі й невиробничі.

До виробничих кредитів належать кредити, призначені для розвитку
економіки країни, що їх одержує: для закупівлі промислового обладнання,
матеріалів, ліцензій, “ноу-хау”, оплати виробничих послуг, забезпечення
внутрішньоторговельних операцій та інших господарських потреб.

Невиробничі кредити використовуються на утримання державного апарату,
армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої заборгованості за раніше
одержаними кредитами і т. ін.

Залежно від строків кредити поділяють на короткострокові (до 1 року);
середньострокові (від 1 до 5 років); довгострокові (понад 5 років). У
ряді випадків середньостроковими вважаються кредити до 7 років, а
довготерміновими — понад 7 років.

Можливі й інші варіанти розподілу кредиту за строками. При цьому термін
кредиту може бути повний, коли він розраховується від моменту надання до
повного погашення цієї позики, і середній, коли визначається період, на
який у середньому припадає вся сума кредиту.

За умовами використання кредити бувають разові, що надаються на певну
суму і погашаються у визначений строк, і поновлювальні, коли
визначаються ліміт кредиту і загальний строк користування ним, а
погашена частина автоматично поновлюється.

За способом погашення кредити поділяються на пропорційні (погашення
кредиту здійснюється рівними частками протягом певного терміну),
прогресивні (суми погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту
здійснюється в один визначений строк.

Залежно від способу забезпечення кредити бувають забезпечені й бланкові.

Забезпечені кредити — кредити, коли формою їх забезпечення є товари,
товарно-розпорядчі документи, акредитиви, виставлені на користь
експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи векселі, гарантовані
третіми особами, гарантії промислових і торговельних компаній, банків та
ін.

Бланкові кредити не мають забезпечення, а надаються під зобов’язання
імпортера погасити кредит або у визначений строк, або в разі настання
певних умов. Такі кредити експортери надають імпортерам при поставках
товарів із розрахунком за відкритим рахунком.

Залежно від умов реалізації кредити бувають готівкові, коли позика
зараховується на рахунок імпортера, й акцептні, коли позику одержує
експортер або імпортер шляхом передачі банку своїх векселів, виставлених
на цей банк.

Міжнародний кредит виконує багато важливих функцій: стимулює експорт
товарів та послуг, створює сприятливі умови для розширення приватних
іноземних інвестицій, служить важливим знаряддям одержання прибутку у
вигляді процентів від країн-боржників, сприяє розвитку міждержавних
господарських зв’язків та поглибленню процесів міжнародної економічної
інтеграції.

2. Міжнародний фінансовий лізинг

Новим явищем у післявоєнний період стало подовження строків надання
кредитів, а також створення спеціальної системи довгострокового
кредитування експорту машин і обладнання, у тому числі кредит за
“лізингом” (оренда з подальшим викупом обладнання). Значно зросли суми
кредитів на фінансування міжнародної торгівлі, на врегулювання платіжних
балансів і підтримку основних валют

світу.

Щодо обсягу міжнародних лізингових операцій, то тут перше місце належить
США, що викликано перш за все значними податковими пільгами. Тут
лізинговими операціями мають право займатися банки та їхні відділення,
лізингові фірми, спеціалізовані відділення з лізингу фірм — виробників
обладнання, а також страхові, інвестиційні, брокерські та інші фірми.
Найбільшими лізинговими фірмами є “Бенк Амерілейз Груп”, “Сек’юриті
Пасифік Консіде Корпорейшн” та ін.

Більше половини всіх лізингових операцій припадає на автотранспортні
засоби, а частка лізингу в нових інвестиціях у машини й обладнання в США
і Великій Британії сягає однієї третини, а в ряді інших країн Заходу
складає одну п’яту. У загальному обсязі інвестицій питома вага лізингу
оцінюється: у Німеччині — 16 %, Великій Британії — 36, в Ірландії — 46
%.

Загальний обсяг лізингових операцій 25 країн — членів “Асоціації
європейських лізингових компаній — Ліз’юроп” у другій половині 90-х
років перевищив 85 млрд ЕКЮ.

Якщо в одних країнах існують спеціальні закони, які регулюють лізингові
операції (наприклад, у Франції і Бельгії), то в інших діють або
спеціальні законодавчі акти (Велика Британія і Австралія), або немає ні
спеціальних законів, ні підзаконних актів (США, Німеччина).

Лізинг — це особлива форма руху позикового капіталу, яка надається
насамперед у формі кредиту з наступним правом купівлі товару.

Серед різних форм лізингу найбільш поширений фінансовий лізинг як
різновид довгострокового кредитування, що за своїми результатами
рівнозначний продажу товару в розстрочку. При цьому обладнання здається
на термін, який близький або дорівнює строку амортизації. Фінансовий
лізинг здійснюється, як правило, при придбанні дорогих машин і
обладнання. Основна частина вартості машин і обладнання, які здаються в
оренду, береться у третьої сторони (зазвичай у банку) в кредит. У цій
операції беруть участь ряд осіб на боці лізингоодержувача, лізингодавця
і позикодавця. Строк оренди тут значний і, як правило, амортизується вся
вартість майна.

При здійсненні міжнародних лізингових операцій важливою проблемою є їх
валютні умови, що викликано тривалістю лізингових контрактів,
особливостями валютного законодавства, необхідністю страхування валютних
ризиків і можливими ускладненнями, які можуть виникнути в майбутньому за
відсутності необхідної валюти. Широко використовується практика виплати
орендних платежів у двох валютах. Практикується і передача від
лізингодавця до орендатора податкових пільг, які одержані в країні
лізингодавця і у відповідній валюті. Учасники міжнародного лізингу
широко використовують податкові пільги тих держав, фірми яких беруть
активну участь у лізингових операціях.

У розвинутих країнах Заходу лізингові операції монополізовані великими
банками і сильними компаніями-орендаторами. Наприклад, у Великій
Британії на частку “Асоціації з лізингу обладнання”, куди входять сильні
банки і великі орендатори, припадає до 90 % операцій на ринку лізингу.

У міру поглиблення інтернаціоналізації світогосподарських зв’язків, у
тому числі й кредитних, об’єктивно розвиваються і посилюються різні
форми регулювання міжнародного кредиту на міжурядовому та наддержавному
міжнародному рівнях. Розробляються уніфіковані системи збору інформації
про міжнародні кредити, спільні умови надання кредитів, режими
кредитування і т. ін.

Закордонні кредити, що надаються Україні, реалізуються через мережу
банків, у тому числі й комерційних. Однак кредитори висувають до
суб’єктів валютного ринку досить жорсткі умови. Так, кредитна лінія, що
надана Україні Європейським банком реконструкції і розвитку,
реалізується через мережу комерційних банків. У ній можуть брати участь
будь-які банки, що відповідають вимогам ЄБРР. Однією з головних умов
приєднання до кредитної лінії є проходження українським банком
аудиторської перевірки за міжнародними стандартами обліку. МБРР
проводить жорстку перевірку всіх учасників кредитної лінії. Якщо рейтинг
якогось із них перебуває на рівні міжнародних норм, МБРР має право
надати такому банку кредити без жодних гарантій.

Міжнародну аудиторську перевірку здійснюють спеціалізовані аудиторські
фірми, однією з яких, що працює на українському валютному ринку, є
“Делойт і Туш”. Це міжнародна аудиторська компанія, що працює у 123
країнах світу. Фірма обслуговує транснаціональні корпорації, які
посідають важливе місце на валютних ринках. Серед них “Дженерал моторе”,
“Міцубісі”, “Сумітомо”, “Дойче Бундесбанк”, банк “Креді Ліоне” та ін.
Фірма виступає аудитором 55 із 200 найбільших банків світу і 27 %
банків, величина активів яких перевищує 1 млрд дол. США.

Звичайно, досягти рівня таких найвідоміших суб’єктів світових валютних
ринків — справа непроста. Однак, як показують результати аудиторських
перевірок, українські банки поступово досягають його. Першою установою в
Україні, в якій фірма “Делойт і Туш” виконала аудиторську перевірку за
результатами роботи у 1993 p. відповідно до міжнародних стандартів, був
“Градобанк”, який успішно її пройшов. Крім “Градобанку” міжнародний
аудит успішно пройшли “Вабанк”, “Приватбанк”, “Укрінбанк” та банк
“Аваль”.

Таким чином, за останні роки все більше суб’єктів валютного ринку
України “підтягуються” до рівня провідних учасників міжнародних валютних
відносин.

3. Зовнішній борг та проблеми його обслуговування

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов’язань країни
іноземним кредиторам, що підлягає погашенню в обумовлені терміни.
Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що
розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

??%Ae&oooooooooonoaaaaaoaaaaaaaa

M\P¤Q1/4SAToooooooooooooooooocooooooo

???\¬l?3/4±b?oooooooocooooooooooooooooo

ому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має
трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинених
країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи
всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і
вихід з неї в рамках існуючої системи нерівноправних відносин
неможливий. Отже, ситуація потребує докорінної зміни цих відносин, їх
перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового
міжнародного економічного порядку.

Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються на
кінець 90-х років перевищив 2 трлн дол. США. Проте тягар заборгованості
визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу, скільки сумою
платежів з його погашення, їх відношенням до валового національного
продукту й експорту.

Погіршення умов кредитування молодих держав останніми десятиріччями
супроводжувалося більш швидкими темпами збільшення виплат з
обслуговування боргу, особливо процентів, ніж зростання самого боргу.
Саме ця обставина в поєднанні з різким скороченням експорту, погіршенням
умов торгівлі, зростанням масштабів нееквівалентності в обміні та
посиленням протекціоністських дій ТНК не дала змоги країнам, що
розвиваються, своєчасно сплачувати заборгованість. Проблема зовнішнього
боргу переросла в кризу заборгованості.

Зовнішня заборгованість країн, що розвиваються, становила млрд дол. США:
1955 p. — 37,1 млрд дол. США; 1965 p. — 72,9; 1975 p. — 335,0; 1985 p.—
1186; 1990 p. — 1500,0; 1995 p. — 2000,0 млрд дол. СІПА.

З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу частину своїх
експортних надходжень на відшкодування боргу й оплату процентів, що
істотно обмежує можливості імпорту необхідного цим країнам виробничого
устаткування та технології і негативно позначається на перспективах їх
економічного розвитку. Так, якщо в 1975 p. країни, що розвиваються,
витрачали на відшкодування боргів і сплату процентів 13 % своїх
експортних надходжень, то з 1986 p. — понад 30 %, що значно перевищує
критичну межу 25 %. У Латинській Америці та Африці на південь від Сахари
відношення платежів з боргу до суми експорту становить відповідно 41 і
25 %.

У деяких країнах, що розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують
експортні надходження. Тягар платежів з боргу настільки значний, що не
лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає
змоги підтримувати навіть той злиденний рівень споживання в багатьох із
них, якого було досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть
паралізує економічний прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення
життєвого рівня населення, відкидаючи його нерідко на багато років і
навіть на десятиріччя назад.

Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні
борги і проценти за ними. Вони опинилися у своєрідній пастці. Водночас
ситуація, що склалася, реально загрожує і кредиторам, бо може викликати
ланцюгову реакцію банкрутств, практичний розвал усієї
фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і керівників
міжнародних фінансових кіл вживати певні заходи щодо лібералізації
фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються. Остаточно
подолати кризу заборгованості не можна без прийняття глобальних і разом
із тим кардинальних політичних рішень, які б враховували інтереси
молодих держав і не підривали функціонування всесвітнього господарства,
всієї системи світогосподарських зв’язків.

Термін “криза заборгованості” цілком придатний і для характеристики
стану зовнішньої заборгованості деяких країн Східної Європи, передусім
Польщі. Так, протягом 1971—1987 pp. ця країна, отримавши кредитів на
загальну суму 47 млрд дол. США, виплатила за них у рахунок погашення
своєї заборгованості 50 млрд дол. і залишалася ще винною близько 40
млрд. Щоправда, кредитори Польщі за останні роки “подарували” їй значні
суми боргу, що привело до суттєвого зменшення загальної зовнішньої
заборгованості. Так, за деякими розрахунками, зовнішній борг Польщі на
початок 1992 p. становив лише 23 млрд дол. США.

Країни з розвиненою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а
деякі й досить значні), проте у зв’язку з їх відносною економічною
стабільністю зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для
країн, що розвиваються, та держав Східної Європи.

За даними Міжнародного валютного фонду, валовий (внутрішній та
зовнішній) борг усіх разом узятих індустріальне розвинутих країн світу
зріс із 40 % розміру сумарного валового внутрішнього продукту (ВВП) у
1978 p. до близько 70 % у 1994 p. США, наприклад, маючи найбільший у
світі розмір ВВП, найзначніші розміри закордонних інвестицій, найбільшу
масу своєї валюти за межами країни є водночас найбільшим у світі
боржником.

За подібних обставин розвинутим країнам треба було б бити на сполох,
однак у жодній з них проблема заборгованості не стояла і не стоїть на
першому плані, оскільки державний борг, якщо він за своїми розмірами не
виходить за прийняті параметри макроекономіки, не є чимось загрозливим.
Крім того, у високорозвинутих країнах, як правило, більшому чи меншому
державному боргу протистоїть більший чи менший борг інших
країн-дебіторів.

У разі, коли економічні умови сприятливі, державний борг здатний навіть
“працювати” на державу. Наприкінці XIX ст. у Росії за рахунок випуску та
розміщення за кордоном державних облігацій, тобто фактично за рахунок
зовнішнього боргу, були засновані численні казенні заводи, збудовані
залізниці та інші важливі об’єкти.

Якщо державний борг зростає швидше, ніж зростає валовий внутрішній
продукт, то обслуговування державного боргу може здійснюватися і за
рахунок накопичення і споживання, тобто за рахунок зниження життєвого
рівня населення.

Якщо державний борг зростає в умовах припинення зростання ВВП або його
падіння, то наслідки для країни-боржника можуть бути більш негативними.
Коли борги накопичуються з року в рік, то це може спричинити до
поступового сповзання країни в боргову кабалу і навіть поставити на
порядок денний питання про майбутню економічну незалежність та втрату
політичних позицій у світовому співтоваристві.

Досить неоднозначна ситуація із зовнішньою заборгованістю склалася на
сьогодні в Україні, державний борг якої іноземним кредиторам на кінець
2000 p. становив 10,324 млрд дол. США, з яких майже 4,288 млрд дол.,
тобто 41,5 %, становила заборгованість перед міжнародними фінансовими
інституціями.

Міжнародна платоспроможність України характеризується кількома
макроекономічними показниками, серед яких обсяг державного боргу,
співвідношення між внутрішньою і зовнішньою його складовими, експортний
потенціал економіки, стан платіжного балансу та забезпечення зовнішнього
боргу валовими валютними резервами НБУ (див. дод., табл. 1).

Як видно з діаграми, загальний державний борг України з 1992 p.
поступово зростав (рис. 5.1).

Динаміка державного боргу України

Це обумовлювалося різними чинниками, у тому числі дефіцитністю
державного бюджету та платіжного балансу, високою залежністю від імпорту
енергоресурсів, неефективним використанням залучених кредитів та
відсутністю належного контролю за цим процесом (у першу чергу — стосовно
запозичень, отриманих під державні гарантії), несприятливим
інвестиційним кліматом. Найбільшою мірою формування боргу було пов’язане
з бюджетними дефіцитами, які мали місце до 2000 p. Прийняття
бездефіцитного державного бюджету на 2000 та 2001 pp. стабілізувало
ситуацію. Так, у 2000 p. загальна сума державного зовнішнього боргу
зменшилася на 2,113 млрд дол. Але основні причини та джерела дефіциту,
насамперед незбалансованість державного споживання і фінансових
можливостей, залишилися. Це може у перспективі призвести до подальшого
зростання державного боргу. Разом з тим рівень державного боргу України
не є критичним. Згідно з міжнародними стандартами (наприклад.
Маастрихтською угодою) критичними вважаються боргові зобов’язання
держави, які перевищують 60 % від ВВП (див. дод., табл. 12, 13, рис. 3).

Щодо управління державним зовнішнім боргом, то суттєвою проблемою тут є
високий рівень валютного ризику, що обумовлено значною питомою вагою
зовнішнього боргу в загальній заборгованості держави (70 %). Залежно від
ситуації на внутрішньому і міжнародному фінансових ринках слід
використовувати можливості виваженого трансформування зовнішнього боргу
у внутрішній, що у свою чергу вимагає від уряду та НБУ вжиття ефективних
заходів щодо радикального удосконалення внутрішнього фінансового ринку.
Це можливе лише за належної ліквідності державних цінних паперів та
високого рівня їхньої капіталізації.

У системі управління платоспроможністю України за умов фінансової кризи
важливу роль відіграє лімітування зовнішнього запозичення. Цей механізм
теж має бути повністю прозорим — від стадії розгляду доцільності
запозичення до остаточного боргу.

Зміцнення платоспроможності України лежить у площині загального
прискорення соціально-економічного розвитку, ефективнішого використання
власних матеріальних і фінансових ресурсів, поглиблення процесів
ринкової трансформації економіки, а також її детінізації. Зміцненню
фінансових позицій Української держави мають також слугувати легалізація
та повернення в Україну вивезених коштів, удосконалення
зовнішньоекономічної діяльності, її геостратегічна диверсифікація,
поліпшення умов міжнародної торгівлі.

Оцінюючи платоспроможність окремих країн, використовують показник норми
обслуговування державного боргу (НОБ), який визначається відношенням
суми платежів, яку країна має виплатити іноземним державам за певний
період (СП), до суми іноземної валюти, отриманої від експорту товарів і
послуг (СВ):

НОБ =СП :СВ • 100 %.

У міжнародній практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20 % —
країна є неплатоспроможною.

Показником оцінки загального стану сукупної платоспроможності країн
світу або окремого регіону є показник міжнародної валютної ліквідності
(МВЛ), який визначається відношенням золотовалютних резервів центральних
банків країн світового співтовариства (ВР) до загальної суми річного
імпорту товарів та послуг (IP):

МВЛ = ВР : IP • 100 %.

труктура міжнародної ліквідності включає в себе такі компоненти:
офіційні валютні резерви країн; офіційні золоті резерви; резервну
позицію в Міжнародному валютному фонді; розрахунки в СДР та євро.

Основну частину міжнародної валютної ліквідності складають офіційні
золотовалютні резерви — запаси золота, що належать державі (у зливках і
монетах), та іноземної валюти в центральному банку, інших фінансових
органах країни, в міжнародних і регіональних валютно-кредитних і
фінансових організаціях, які призначені для міжнародних розрахунків.

До іноземної валюти в даному випадку відносять перш за все вільно
конвертовані (оборотні) національні валюти країн, де немає валютних
обмежень за поточними операціями платіжного балансу. До категорії
“вільно використовуваної” валюти МВФ відносять долар США, німецьку
марку, японську єну, англійський фунт стерлінгів. Центральні банки
країни мають, як правило, достатню кількість валюти іноземних держав для
здійснення зовнішньоекономічних розрахунків, що носить назву офіційних
резервів.

Країни при формуванні своїх офіційних резервів виходять із того, що
валюта має бути резервною стосовно національної. Так, оскільки німецька
марка вважається резервною одиницею щодо інших європейських валют, то
країни Європи, вибираючи резервну валюту, віддають перевагу саме
німецькій марці. У свою чергу Німеччина, відповідно, вибирає як резервну
валюту долар США. Зі свого боку, США, формуючи валютні резерви, віддають
перевагу грошам більш високого порядку — золоту, завдяки чому власна
питома вага валютної частини резервів США менша її золотої складової.

Нині у структурі міжнародної ліквідності зросла частка валютного
компонента, що відображає закономірну тенденцію в умовах демонетизації
золота до заміщення його іншими функціональними формами світових грошей,
перш за все національними кредитними грошима.

Резервна позиція в Міжнародному валютному фонді — особлива форма
активів, яка означає право країни — члена МВФ автоматично одержувати від
Фонду безумовні кредити в іноземній валюті в межах 25 % квоти, а також
суми, яку країна раніше надала в борг МВФ. Частка цього компонента в
ліквідних резервах незначна і сягає 6 %.

Що стосується структури СДР і євро, то їх питома вага в ліквідних
резервах поки що значно менша резервної позиції в МВФ.

Крім власних резервів (безумовна ліквідність), існують запозичені
резерви (умовна ліквідність). До складу останньої входять кредити
іноземних центральних і приватних банків, Міжнародного валютного фонду,
використання яких пов’язано з виконанням певних вимог кредитора.

Стан міжнародної ліквідності виражається такими показниками:

• якість резервів, що визначається часткою золота у ліквідних резервах,
темпами знецінення резервних валют, динамікою їхнього курсу та попиту на
них на світових ринках, зовнішньою заборгованістю країн — емітентів
резервної валюти;

• відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначається
кількістю ліквідних резервів порівняно з обсягом міжнародних операцій
певної країни, сальдо платіжного балансу, в тому числі поточного,
зовнішнім боргом, рухом короткострокових і довгострокових капіталів.

Міжнародна ліквідність виконує такі головні функції:

• виступає засобом міжнародних платежів, що використовується головним
чином для покриття дефіциту платіжного балансу;

• є засобом валютних інтервенцій.

Особливе місце в міжнародній валютній ліквідності займає золото, яке
використовується як надзвичайний засіб покриття міжнародних зобов’язань
шляхом продажу на золотих аукціонах за необхідну іноземну валюту або
шляхом передачі кредитору як застави для отримання іноземних позик.

Література

Бланк И. А. Стратегия и тактика управления финансами. — К., 1996.

Бланк И. А. Основы финансового менеджмента. — К.: Ника–Центр, Эльга,
1999.

Бланк И. А. Управление прибылью. — К.: Ника–Центр, Эльга, 1999.

Брігхем Е. Ф. Основи фінансового менеджменту. — К., 1997.

Беркар Коласс. Управление финансовой деятельностью предприятия. — М.:
Финансы, 1997.

Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. — К.: Вища шк.,
1997.

Джеймс Ван Хорн. Основы управления финансами. — М.: Финансы и
статистика, 1996.

Ефимова О. В. Финансовый анализ. — М., 1996.

Ковалева А. М. Финансы в управлении предприятием. — М.: Финансы и
статистика, 1995.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020