.

Фінансові ресурси та капітал: сутність понять і практика використання (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
581 6638
Скачать документ

Реферат на тему:

Фінансові ресурси та капітал: сутність понять і практика використання

Рівень розвитку кожної країни певною мірою визначається її ресурсним
потенціалом та ефективним його використанням. Необхідність забезпечення
сталого економічного зростання потребує, насамперед, мобілізації,
оптимального розміщення та ефективного використання фінансових ресурсів.
У сучасних економічних умовах механізм управління фінансовими ресурсами
підприємств тільки починає формуватися. Тому дослідження методологічних
питань цього управління, форм його взаємодії з державною фінансовою
системою дуже актуальні на сучасному етапі. На сьогодні управління цими
процесами ускладнено відсутністю чіткого термінологічного визначення
сутності фінансових ресурсів, їхнього складу, джерел формування і
напрямів розміщення. Незважаючи на досить широке дослідження даного
питання у літературі, воно, залишається одним із найбільш дискусійних.

Дослідженню даного питання присвятили велику кількість публікацій як
вітчизняні, так і російські автори, такі як: А.І. Балабанов, І.Т.
Балабанов, В.Г.Бєлоліпецький, А.М.Бірман, О.Д. Василик, І.В.
Зятковський, В.М. Опарін, К.В. Павлюк, А.М. Поддєрьогін, В.К. Сенчагов
та інших.

На жаль, у сучасній економічній думці відсутнє однозначне визначення та
комплексний підхід до вивчення питань, пов’язаних із сутністю фінансових
ресурсів, із процесом їхнього формування та використання. Тому і донині
відсутні дієві системи управління фінансовими ресурсами підприємств.
Подібна невизначеність певною мірою обумовлена різною спеціалізацією
вчених, що досліджують дані питання, різними цілями аналізу чи
відмінністю методів досліджень.

Виходячи з цього, метою даної роботи є дослідження економічної природи
фінансових ресурсів, що використовуються підприємствами.

Термін „фінансові ресурси” широко використовується як у теорії, так і на
практиці, тому й трактування його різні – від величини грошових засобів
на рахунках у банках та інших рахунках до інших складових частин балансу
підприємства. Виділяють і два напрями вивчення змісту та ролі фінансових
ресурсів у економічному середовищі, пов’язані з ретроспективним аналізом
запропонованих до цього часу тлумачень і пошуком нових визначень. Термін
„фінансові ресурси” навіть у законодавчих і нормативних актах України
використовується близько шістдесяти разів. При цьому відсутнє його
офіційне тлумачення.

Більшість визначень сутності та складу фінансових ресурсів засновані, на
нашу думку, на розширеному їхньому трактуванні. Тому досить легко
помилитися, зокрема у процесі прогнозування, коли існує ілюзія щодо
наявності значного фінансового капіталу, але насправді це не так.

За радянського періоду поняття „фінансові ресурси” вперше було
використано при складанні першого п’ятирічного плану розвитку народного
господарства СРСР, до складу якого було включено баланс фінансових
ресурсів (баланс доходів і видатків) – бюджету [1, с. 29].

У наукових колах сутність категорії „фінансові ресурси” трактувалася
вченими з різних позицій. Так, у теорії радянських фінансів фінансові
ресурси визначаються як виражена в грошах частина національного доходу,
що може бути використана державою (безпосередньо або через підприємства)
на цілі розширеного відтворення і на загальнодержавні витрати. Отже,
визнається і матеріальне (виражене у грошах) їхнє відображення. Вони є
лише частиною вираженого в грошах необхідного та додаткового продукту як
на макро-, так і на мікрорівні.

У праці Д.А. Аллахвердяна „Роль финансов в распределении национального
дохода СССР” [2] зазначається, що фінансові ресурси утворюються в
процесі виробничо-фінансової діяльності підприємств завдяки створюваному
ними чистому продукту, який, отримуючи своє грошове вираження, виступає
як фонд грошових коштів. Вважаємо, що у такому визначенні можливість
утворення фінансових ресурсів обмежена виробничо-фінансовою діяльністю
підприємств (не враховано можливість їхнього утворення у процесі
інвестування). Крім того, основна увага зосереджена на дослідженні
джерел фінансових ресурсів, а не власне фінансових ресурсів, та й
знаходження грошових коштів підприємства лише у фондовій формі є
суперечливим.

Cистематизація історичного матеріалу щодо питань розвитку
фінансово-кредитних відносин проведена В.П. Д’яченком. Фінансові ресурси
автор характеризував, зважаючи на особливості адміністративно-командної
системи, як централізовані та децентралізовані фонди грошових ресурсів
відповідно до функцій та завдань держави [3].

Схожі погляди і у російського економіста В.К. Сенчагова, який комплексно
дослідив фінансові ресурси. При визначенні фінансових ресурсів на
загальнодержавному рівні він називає джерела їхнього формування і
вважає, що „фінансові ресурси народного господарства являють собою
сукупність грошових нагромаджень, амортизаційних відрахувань та інших
грошових коштів, які формуються у процесі створення, розподілу і
перерозподілу сукупного суспільного продукту” [4]. Таке визначення не
виділяє характерних ознак фінансових ресурсів, хоча дає опис їхніх
складових частин. Автор, аналізуючи їхнє походження та призначення, не
розкриває конкретних форм і видів існування. Крім того, фінансові
ресурси подано як фінансовий результат виробничо-господарської
діяльності підприємств, як джерело їхнього подальшого розвитку, а також
ув’язано їх із грошовими коштами. Але разом з тим до складу фінансових
ресурсів не включено основу забезпечення функціонування економіки –
оборотні кошти.

Подібне трактування визначень сутності фінансових ресурсів знаходимо у
Сичова Н.Г. [5, с. 8], яким фінансовими ресурсами названо прибуток,
оборотні кошти та амортизаційний фонд, що створюються у результаті
розподілу і перерозподілу національного доходу та суспільного продукту,
а суб’єктами створення – підприємства, об’єднання, організації.
Розмежування фінансових ресурсів і джерел їхнього утворення, дозволяє
виділити у структурі фінансових ресурсів, крім грошових фондів, також і
грошові нагромадження. Проте незрозумілим є склад „других средств”, які
автор включає до фінансових ресурсів підприємств.

За тлумаченням В.І. Терьохіна, також відбувається розмежування
фінансових ресурсів і джерел їхнього формування, хоча не враховано
використання підприємством грошових коштів для виконання фінансових
зобов’язань у нефондовій формі [6].

Інші економісти звузили склад фінансових ресурсів, визначивши їх як
сукупність фондів грошових коштів, що перебувають у власності держави,
підприємств і господарюючих організацій на той чи інший момент часу [7,
с. 118]. За такого трактування відсутня чітка межа між фінансовими
ресурсами держави і підприємств, а фонди грошових коштів не є єдиним
напрямом використання фінансових ресурсів (адже частина їх покликана
забезпечувати безперервний обіг цих фондів). Крім того, ресурси можуть
не використовуватися взагалі або використовуватися без створення фондів.

Так, А.М. Бірман звертав увагу на відсутність чіткого розмежування між
поняттями доходи, грошові кошти, грошові фонди (фонди грошових коштів),
фінансові ресурси. Хоча і він трактував фінансові ресурси досить широко
– як „виражену у грошах частину національного доходу, сконцентровану
безпосередньо в держави чи в соціалістичних підприємств для використання
на цілі розширеного відтворення та на загальні державні видатки” [7, с.
31]. Тобто, з одного боку, ресурси обмежено потребами лише розширеного
відтворення, а з іншого – включено до них кошти, необхідні для
загальнодержавних видатків (управлінських, оборонних, соціальних). Крім
того, методологічний підхід А.М. Бірмана до фінансових ресурсів також не
дозволяє окремо ідентифікувати фінансові ресурси суб’єкта
господарювання.

За умов планової економіки у більшості наведених визначень фінансових
ресурсів відсутнє розмежування фінансових ресурсів держави і
підприємств. Відмінності визначено джерелами формування та напрямами
використання фінансових ресурсів. За сучасних умов така відмінність
обумовлена розвитком різних форм власності, повною самостійністю і
відповідальністю підприємств.

Думки більшості вітчизняних науковців зводяться до визначення фінансових
ресурсів як грошових коштів, що є у розпорядженні держави і підприємств.

Так, за фінансово-кредитним словником фінансовими ресурсами є грошові
кошти, що перебувають у розпорядженні держави, підприємств, установ і
використовуються для покриття затрат, а також формування різних фондів і
резервів [8, с. 504]. Отже, розглядаються суто грошові кошти, а
фінансові ресурси держави прирівнюються до фінансових ресурсів суб’єктів
господарювання.

Василик О.Д. намагається пояснити відмінність між фінансовими ресурсами
та грошовими коштами в момент їхнього перебування на рахунках або в касі
підприємства, зазначаючи, що „Поняття „грошові засоби” значно ширше, але
фінансові ресурси виступають завжди у грошовій формі. Грошові засоби
стають фінансовими ресурсами тоді, коли вони концентруються у відповідні
фонди, для яких встановлено порядок створення й використання” [9, с.
84].

Василик О.Д. і Павлюк К.В. у спільній праці [10, с. 25] визначають
фінансовими ресурсами кошти саме у фондовій формі, що значно скорочує
склад фінансових ресурсів, оскільки в розпорядженні підприємства можуть
бути кошти у грошовій та у негрошовій формі. Аналогічно у Н.Г. Сичова та
В.К. Сенчагова зазначено, що фінансові ресурси формуються у процесі
розподілу, перерозподілу і використання валового національного продукту,
та введено часову ознаку їхнього формування (утворення за певний
період). Визначення має суттєве обмеження – грошові фонди, але,
враховуючи розширене трактування цих фондів, це також дуже широке
розуміння фінансових ресурсів. Знову ж таки, вони розглядаються як
результат, а не передумова створення ВВП.

У І.В. Зятковського, як і у О.Д. Василика та К.В. Павлюк, ознакою
фінансових ресурсів названо грошові фонди (цільове спрямування грошових
коштів), а також визначено, в результаті чого вони створюються. Такий
підхід є дискусійним, адже зосередження ресурсів у фонді спричиняє
небажані „застої” коштів із можливим зменшенням прибутків та утворенням
збитків. До ознак фінансових ресурсів підприємств І.В. Зятковський
відносить джерела їхнього формування та факт володіння і розпорядження
ними суб’єктом господарю-вання [11, с. 88].

Визначення належності до фінансових ресурсів грошових фондів і частини
грошових коштів, що використовується у нефондовій формі, дає підручник
„Фінанси підприємств” за ред. А.М. Поддєрьогіна [12]. Отже, також
повністю ототожнюються фінансові ресурси та грошові кошти.

Швидше за все визначення фінансових ресурсів як усіх коштів, або як
їхньої частини, виникло через різне тлумачення сутності фінансових
ресурсів держави і підприємств. Адже для підприємств саме ті кошти, що
забезпечують господарську діяльність підприємства, є фінансовими
ресурсами.

За наведених визначень фінансові ресурси характеризуються сумами
грошових коштів, грошових нагромаджень, доходів або фондів грошових
коштів, хоча жодне визначення не конкретизує розміру фінансових ресурсів
(уся сума грошових коштів (доходів, нагромад-жень, фондів) чи тільки
певна їхня частина).

На практиці також досить часто ототожнюють поняття грошових коштів та
фінансових ресурсів. Термін „грошові кошти” – поняття більш широке як за
змістом, так і за обсягами, ніж „фінансові ресурси”, що складають тільки
частину грошових коштів підприємства. Тому обов’язково потрібно
визначати, які саме кошти є ресурсами. Доходи також пов’язані з
фінансовими ресурсами (як джерело їхнього відновлення та прирощування).
Грошові нагромадження можуть розглядатися лише як джерело прирощування
фінансових ресурсів, хоча вони можуть бути використані й на інші цілі.
Фонди ж грошових коштів можуть розглядатись як місце концентрації
фінансових ресурсів, але, знову ж таки, у фондах можуть концентруватися
не тільки ці ресурси. Тому усі наведені поняття між собою тісно
пов’язані, але зовсім не тотожні [13, с. 131].

Цікавими є позиції фахівців, які до фінансових ресурсів відносять не
лише грошові кошти (фонди, доходи, накопичення, нагромадження).

Так, визначаючи сутність фінансових ресурсів, Опарін В.М. стверджує, що
„фінансові ресурси – це сума коштів, спрямованих в основні та оборотні
засоби підприємства, на основі яких формуються продуктивні доходи” [14,
с. 10, 79]. Таким чином, до складу фінансових ресурсів включено всі
кошти, що отримує суб’єкт господарювання (у фондовій або нефондовій
формах), дещо по-новому трактується цільове спрямування фінансових
ресурсів – дослідження напрямів їхнього розміщення. Отже, автором
відзначено необхідність тлумачення фінансових ресурсів як динамічного
поняття. Крім того, фінансові ресурси підприємств включають і кошти його
контрагентів (належні підприємству), і ті, що формують вартість основних
і оборотних засобів. Тож, думку, що фінансові ресурси – це не лише
грошові кошти, автор підтверджує і тим, що вводить поняття
„…матеріалізовані фінансові ресурси – вкладені в основні засоби, які
постійно забезпечують виробничий процес, і ті, що перебувають в обігу,
обслуговуючи окремий виробничий цикл – оборотні кошти” [14, с. 79].
Опарін В.М. не погоджується з „трактуванням поняття фінансових ресурсів
як суми коштів, які перебувають у розпорядженні суб’єктів
підприємницької діяльності”, оскільки унеможливлюється визначення того,
що є передумовою (ресурсами), а що результатом (доходами (валовим та
чистим прибутком) [15, с. 10–11].

При визначенні фінансових ресурсів Худолій Л.М дотримується подібної
Опаріну В.М. думки, визначаючи їх сумою коштів, спрямованих в основні та
оборотні засоби підприємства [16, с. 42].

Поділяють думку щодо існування фінансових ресурсів не тільки у грошовій
формі і Партин Г.О., і Завгородній А.Г., зазначаючи, що „за
використанням фінансові ресурси підприємства поділяють на
матеріалізовані фінансові ресурси (вкладені в основні засоби, запаси,
виробництво, готову продукцію тощо) та грошові фінансові ресурси
(грошові кошти та їхні еквіваленти)” [17, с. 15].

Але якщо фінансові ресурси підприємств включають не лише грошові кошти,
то постає питання відмінності категорії „капітал” та поняття „фінансові
ресурси підприємств”.

Трактування фінансових ресурсів у їхньому взаємозв’язку з капіталом
останнім часом набуває все більшого поширення.

В умовах командно-адміністративної системи вважалося, що категорія
капіталу прита-манна капіталістичному способу виробництва. А категорія
„фонди” вживалася із відокремленим розглядом її елементів, у той час як
категорія капіталу виходить із єдності усіх його частин.

У сучасній українській і російській науковій літературі існує велика
кількість визначень поняття капіталу підприємства, але відсутнє
однозначне трактування понять „фінансові ресурси” і „капітал”. Крім
того, західній економічній літературі використання поняття „фінансові
ресурси” на мікрорівні не є характерним. Дане поняття досить часто
ототожнюється з категорією капіталу чи заміняється поняттям „зовнішніх і
внутрішніх джерел фондів” [18].

В умовах ринку практики частіше оперують поняттям „капітал”, як реальним
об’єктом управління, але деякі фахівці використовують лише термін
„фінансові ресурси”, так чи інакше їх розмежовуючи.

Частина вважає, що фінансові ресурси – поняття ширше, ніж капітал. Інші
– навпаки (капіталом вважають ресурси, що використовуються
підприємством, а фінансовими ресурсами – лише кошти, у грошовій формі).
Існуючі суперечності пов’язані, обумовлені особливостями введення у
використання терміна „фінансові ресурси”, адже за радянських часів
поняття капіталу підприємства було замінено поняттям фінансового
ресурсу.

Отже, більшість західних і певна частина вітчизняних сучасних науковців
визначає сутність капіталу, беручи за першооснову його речовий зміст,
інша – пояснює його сутність через суспільну форму. Проте прийняття
однієї із цих протилежних позицій означає свідоме збіднення теоретичної
сутності капіталу підприємства, а у практичній діяльності це веде до
хибних управлінських рішень.

Сучасні вітчизняні економісти, зокрема Г.Н. Климко, В.П. Нестеренко,
капіталом вважають вартісну оцінку майна і коштів, які в майбутньому
можуть принести дохід, але залежно від місця, мети і способу утворення
він може виступати в різних формах (утворю-вати активи). Отже, автори
фактично розглядають фінансові ресурси (хоча і не використо-вують цей
термін) як джерело формування капіталу, як авансовані кошти, як гроші,
що „роблять” гроші. Це породжує необхідність визначення ролі і місця
фінансових ресурсів підприємства в понятійному апараті капіталу [19].

Завгороднім А.Г. подано декілька основних думок щодо визначення
капіталу: з позицій його сутності та визначення у обліку та побутового
розуміння. З позицій економічного змісту, капітал – сукупні ресурси, що
використовуються у підприємництві, початкова сума коштів, призначених
для здійснення підприємницької діяльності [20]. З позицій
бухгалтерського обліку, капітал – чиста вартість. Стосовно ж фінансових
ресурсів, автор, як було зазначено вище, дотримується їхнього
розширеного трактування, хоча у його визначенні капіталу є чіткі
вказівки на його ресурсне призначення.

Досить широке трактування фінансових ресурсів зустрічаємо у А.І.
Балабанова та

І.Т. Балабанова, які капіталом називають грошові кошти, що направляються
на розвиток виробництва [21]. У цьому визначенні капітал складається із
грошових коштів, вкладених в оборотні та необоротні активи та
розглядається з позицій розвитку виробництва, але не його
функціонування.

Серед українських учених розгляд фінансів підприємств у взаємозв’язку з
капіталом дає В.П. Кудряшов, характеризуючи джерела його фінансування,
структуру власного і позикового капіталу, активну його складову,
статутний фонд підприємства [22]. Н.Н. Пойда-Носик та С.С. Грабарчук,
ототожнюють капітал і фінансові ресурси, ставлячи тим самим питання про
доцільність введення у науковий оборот терміна „фінансові ресурси” [23].

Насправді зазначені поняття є досить близькими за змістом. Поширеним є
розуміння капіталу як суми відповідних ресурсів, що відповідає його суті
і призначенню, як одного з головних факторів виробництва. Але між
капіталом і фінансовими ресурсами є досить суттєві відмінності, адже не
вся сума капіталу виконує функції фінансових ресурсів (забезпечення
процесу виробництва), і не всі фінансові ресурси набувають форми
капіталу.

Частина економістів намагається розмежувати категорію „капітал” та
поняття „фінан-сові ресурси підприємств”.

Так, В.Г. Білолипецьким зроблено висновок щодо відокремлення фінансових
ресурсів і капіталу, за якого капітал не може бути частиною фінансових
ресурсів, оскільки вони ніколи не співпадуть у часі. Рівність –
залучення у оборот усіх наявних фінансових ресурсів. Але таке
трактування відкидає існування додаткового та залученого капіталів,
зводячи поняття капіталу до категорії власного. Отже, до капіталу
віднесено лише власний капітал, як перетворену форму фінансових
ресурсів. Проте автор зазначає, що рівність фінансових ресурсів і
капіталу неможлива, оскільки за фінансовою звітністю різницю між
фінансовими ресурсами і капіталом виявити неможливо (стандартна
звітність містить перетворені форми фінансових ресурсів – зобов’язання і
капітал) [24, с. 64]. Згідно з положеннями та стандарта-ми обліку
капітал є фінансовою категорією (притаманною пасиву балансу), яку слід
розглядати як сукупність (а не частину) фінансових ресурсів, тоді як
фінансові ресурси є засобом його формування.

За визначення Опаріна В.М., на відміну від думки В.Г. Бєлоліпецького,
фінансові ресурси стають такими тоді, коли спрямовуються в основні і
оборотні засоби. Опарін В.М. також зазначає, що „основу фінансових
ресурсів становить капитал. Однак, з одного боку, не весь капитал має
форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний та непрацюючий капитал),
а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватись і шляхом залучення та
запозичення коштів” [15, с. 10]. Отже, автор до капіталу відносить лише
працюючий власний капітал.

На відміну від В.М. Опаріна, І.В. Зятковський [11, с. 89] до капіталу
відносить уже авансовані, використані на статутні потреби кошти. А під
фінансовими ресурсами розуміє лише фондову частину коштів, створену в
результаті розподілу і перерозподілу валового внутрішнього продукту
(кошти, що вперше надходять у розпорядження підприємства) та
амортизаційні відрахування. Проте автором не проведено чіткої межі між
капіталом і фінансовими ресурсами.

Дещо чіткіше визначення капіталу дає Терещенко О.О.: „Капітал
підприємства (capital. Kapital m) – це засвідчені в пасивній стороні
балансу вимоги на майно, яке відображено в активах; демонструє джерела
фінансування придбання активів підприємства” [25, с. 534], тобто
капіталом є кошти, авансовані в основні та оборотні засоби.

Бланк І.О. фінансові ресурси вважає частиною капіталу підприємства (а не
навпаки, як про це говорить В.Г. Бєлолипецький), оскільки капітал може
приймати як грошову, так і матеріальну форму, а до фінансових ресурсів
віднесено лише грошові кошти (спрямовані на розширене відтворення) [26,
с. 356].

Можливо, існування капіталу у будь-якій формі, а фінансових ресурсів –
лише у грошовій, має право на життя, що пов’язано з рухом грошових
коштів і з кругообігом капіталу.

Отже, серед фахівців щодо визначення економічної природи і тлумачення
терміна „фінансові ресурси підприємства” існує ряд розбіжностей.

Так, одні учені до складу фінансових ресурсів включають лише грошові
кошти. Інші – лише новостворену вартість або ще додають до неї
амортизаційні відрахування. Дехто вважає, що ресурсами є всі кошти
підприємства, що беруть участь у господарській діяльності та виражені у
грошах. Одночасно у тлумаченні сутності фінансових ресурсів різні
науковці досить часто лише доповнюють один одного, а не суперечать іншим
поглядам.

На основі проведеного дослідження сутності фінансів і механізму
функціонування фінансової системи можна запропонувати таке визначення:
фінансові ресурси – це кошти, спрямовані в основні та оборотні засоби
підприємства з метою отримання доходу. Це стосується лише тих грошових
коштів, на основі використання яких формується додана вартість. Тому
необхідним є розгляд питання щодо раціонального використання фінансових
ресурсів. Їхнім місцем концентрації є як підприємства, так і суб’єкти
фінансового ринку. Але ми розглядаємо фінансові ресурси як категорію
фінансів суб’єктів господарювання, оскільки призначені вони саме для
потреб економіки.

Що ж до взаємозв’язку фінансових ресурсів і капіталу, то належність до
них останнього обумовлена його розміщенням. Розрізняють працюючий та
непрацюючий капітал. Але збільшення вартості фінансових ресурсів і
продукування доходу виконує лише працюючий капітал – той, що
обертається. А практика управління фінансовими ресурсами буде успішною
за умови забезпечення належного рівня їхньої оборотності. Адже
формування так званих запасів фінансових ресурсів впливатиме на
швидкість їхнього обертання, сприяючи утворенню „непотрібних” запасів.
Виправлення помилок, пов’язаних з утворенням непрацюючого капіталу та
відновленням ресурсного призначення капіталу, можливе лише за умови його
відповідної ліквідності. Основною метою раціонального використання
капіталу є максимізація рівня працюючого капіталу, тобто надання йому
форми фінансових ресурсів.

Література:

1. Моляков Д.С. Финансы предприятий отраслей народного хазяйства: Учеб.
пособие. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 200 с.: ил.

2. Аллахвердян Д.А. Роль финансов в распределении национального дохода
СССР. – М.: Госфиниздат, 1995. – 95 с.

3. Дьяченко В.П. История финансов СССР (1917–1950 гг.). – М.: Наука,
1978. – 489 с.

4. Финансовые ресурсы народного хазяйства (Проблемы формирования и
использования) / Под ред. В.К. Сенчагова. – М.: Финансы и статистика,
1982. – С. 49.

5. Сычов Н.Г. Финансы промышленности: Учебник. – 3-е изд., перераб. и
доп. – М.: Финансы и статистика, 1982. – 287 с.

6. Финансовое управление фирмой / Терехин В.И., Моисеев С.В., Терехин
Д.В., Цыган-ков С.И.; Под ред. В.И.Терехина. – М.: Экономика, 1998. –
350 с.

7. Бирман А.М. Очерки теории советских финансов. – М.: Финансы, 1968. –
С. 31.

8. Фінансово-кредитный словарь: В 3-х томах. – М.: Финансы и статистика,
1965. – 511 с.

9. Василик О.Д. Теорія фінансів: Підручник. – К.: НІОС, 2000. – 416 с.

10. Василик О.Д., Павлюк К.В. Державні фінанси України: Підручник. – К.:
Центр навчальної літератури, 2004. – 608 с.

11. Зятковський І.В. Фінансове забезпечення діяльності підприємств:
Монографія. – Тернопіль: Економічна думка, 2000. – С. 229, 88.

12. Фінанси підприємств: Підручник / Поддєрьогін А.М., Білик М.Д., Буряк
Л.Д. та ін.; Кер. кол. авт. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. – 5-те
вид., перероб. та допов. – К.: КНЕУ, 2005. – 546 с.

13. Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні
аспекти): Моногра-фія. – К.: КНЕУ, 2005. – 240 с.

14. Опарін В.М. Фінанси (Загальна теорія): Навч. посібник. – 2-ге вид.,
доп. і перероб. – К.: КНЕУ, 2001. – 240 с.

15. Опарін В.М. Фінансові ресурси: проблеми визначення та розміщення //
Вісник НБУ. – 2000. – № 5 – С. 10–11.

16. Худолій Л.М. Теорія фінансів: Навчально-методичний посібник. – К.:
Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 167 с.

17. Патрін Г.О., Загородній А.Г. Фінанси підприємств: Навч. посібник –
Львів: ЛБІНБУ, 2003. – 265 с.

18. Нікбахт Е., Гроппеллі А. Фінанси: Пер. з англ. В.Ф. Овсієнка та В.Я.
Мусієнка. – К.: Основи, 1993. – 383 с.

19. Основи економічної теорії: Політекономічний аспект: Підручник /
Климко Г.Н., Нестеренко В.П., Каніщенко Л.О. та ін.; За ред. Г.Н.
Климка, В.П. Нестеренка. – 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк. –
Знання, 1997. – С. 239.

20. Завгородній А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий словник. –
3-те вид., випр. та доп. – К.: Т-во „Знання”, КОО, 2000. – С. 404.

21. Балабанов А.И., Балабанов И.Т. Финансы. – СПб.: Питер, 2000. – С.
66.

22. Кудряшов В.П. Фінанси: Навч. посіб. – Херсон: Олді-плюс, 2002. – С.
44–70.

23. Пройда-Носик Н.Н., Грабарчук С.С. Фінансові ресурси підприємства //
Фінанси України. – 2003. – № 1. – С. 103.

24. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы: Курс лекций. – М.: ИНФРА-М, 1998. –
298 с.

25. Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч.
посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.

26. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера. – К.:
Ника-Центр, 1998. – 480 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020