Реферат на тему:
Фінансові аспекти організації і реорганізації акціонерних товариств
Найпоширенішою формою організації підприємств є товариство з обмеженою
відповідальністю (ТОВ). Різновидом цієї організаційно-правової форми є
AT, або корпорація.
Акціонерним є товариство, яке має статутний фонд, поділений на певну
кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність
за зобов’язаннями лише майном товариства. Акціонери відповідають за
зобов’язаннями AT у межах акцій, які мають. За кордоном синонімами
поняття “акціонерне товариство” є “акціонерна компанія” та “корпорація”.
Акціонерні товариства виникли в період первісного нагромадження
капіталу. Першими акціонерними компаніями були дві ост-індські компанії
— голландська і англійська, засновані відповідно в 1600 і 1602 р. Першою
російською акціонерною компанією вважається Російська в Константинополі
торговельна компанія, заснована в 1757 р. Капітал цієї компанії
складався з 200 акцій номінальною вартістю 500 рублів кожна. Одна
половина акцій розподілялася між засновниками, а інша була виставлена на
відкриту підписку для всіх бажаючих. За таким самим принципом згодом
створювалися й інші російські AT.
Поява корпорацій була зумовлена розвитком великого промислового
виробництва, що потребувало нових методів організації, управління і
фінансування.
На американському континенті AT почали виникати наприкінці XVIII ст. Ця
форма підприємництва була запозичена з Англії. У XIX ст. корпорації у
США дуже поширились. Компанію “Stan-dart Oil” було створено в 1870 р.
Засновниками її були брати Джон та Уільям Рокфеллери і ще три
бізнесмени. На той час частка компанії Рокфеллерів не перевищувала 10 %
у нафтопереробній промисловості країни, але вже в 1879 р. вона
контролювала 90-95 % ринку, а її капітал збільшився з одного до 70 млн
дол. США. У 1882 р. нафтова компанія “Standart Oil” стала першою
монополією у промисловості й першою сучасною великою корпорацією.
Діяльність цієї монополії спричинилася до необхідності розробки і
прийняття у США антитрестівського закону. У 1990 р. корпорації у США
виробляли 60 % національної промислової продукції.
Порядок створення і основні принципи функціонування корпорацій у США
визначаються на рівні штатів. Корпорації поділяються на відкриті та
закриті (акції останніх не можуть продаватися на відкритому ринку).
Федеральна податкова система передбачає сплату податку на прибуток
корпорації. Проте невеликі корпорації звільняються від цього податку, а
їх прибуток розподіляється між акціонерами і зараховується до
оподатковуваного доходу акціонерів. Статус невеликої корпорації
надається за таких умов:
• якщо корпорація є американською;
• акціонерів щонайбільше 35;
• акціонерами, як правило, є приватні особи;
• акціонери — виключно резиденти США;
• корпорація випускає один вид акцій.
У Великій Британії до AT вживають термін “компанія”. Британські компанії
створюються відповідно до законів про компанії 1948, 1967 та 1976 р.
Зареєстровуються компанії в бюро реєстрації компаній. У Великій Британії
існують приватні та публічні компанії. Приватне AT аналогічне закритому
і хоча й передбачає випуск акцій, проте без вільної підписки на них.
Кількість учасників компанії — від двох до 50. Публічне AT аналогічне
відкритому, кількість акціонерів у ньому не може бути меншою семи.
У Німеччині у формі публічних AT функціонують переважно великі
підприємства, що потребують залучення акціонерного капіталу.
Більшість юридичних осіб зареєстровано як ТОВ, оскільки процедура їх
заснування і державне регулювання діяльності більш спрощені, ніж для AT.
Для заснування AT необхідно як мінімум 5 акціонерів і мінімальний
статутний фонд 100 тис. марок (для ТОВ — 50 тис. марок).
У Франції існують дві основні форми комерційних підприємств (товариств)
— з обмеженою відповідальністю і так звані анонімні. У ТОВ не повинно
входити більш як 50 учасників, тому таку форму мають невеликі й середні
підприємства з мінімальним статутним фондом 50 тис. франків. Анонімне
товариство (аналогічне відкритому AT) обирається для створення великих
підприємств; його мінімальний статутний фонд — 250 тис. франків,
мінімальна кількість акціонерів — 7.
В Італії до основних форм підприємств належать також ТОВ з мінімальним
статутним фондом 20 мли лір і AT з мінімальним статутним фондом 200 млн
лір.
Отже, у більшості країн світу невеликі підприємства мають здебільшого
форму ТОВ, великі — AT.
До переваг акціонерного типу організації підприємницької діяльності, що
дедалі більшою мірою поширюються у світі, належать такі:
• корпоративна форма, що дає змогу мобілізувати великі кошти шляхом
реалізації акцій;
• забезпечення швидкого передання окремих інтересів власності, оскільки
акції можна легко продати іншим особам;
• покладання відповідальності на акціонера лише в межах вкладеного ним
капіталу;
• можливість використання коштів, отриманих завдяки продажу акцій, на
будь-які потреби розвитку корпорації;
• публічна інформація про емітента може бути своєрідною рекламою
продукції AT, що забезпечуватиме збільшення обсягів реалізації продукції
(виконання робіт, надання послуг);
• можливість ВАТ додатково стимулювати персонал, пропонуючи купівлю
акцій на пільгових умовах або даючи менеджерам акції у вигляді премії; у
такий спосіб підвищується зацікавленість службовців у поліпшенні
фінансових результатів корпорації.
Поступово корпоративна форма господарювання стає провідною і в Україні:
нині з існуючих 237 тис. господарських товариств різних форм 198 тис. —
це ТОВ, а 35,3 тис. — AT, з них закритих — 66,4 %, відкритих — 33,6%. У
промисловості AT становлять 70,7 % кількості підприємств недержавного
сектора; вони виробляють понад 50 % загального обсягу продукції галузі.
Проте аналіз ситуації, що склалася в Україні, засвідчує: перетворення
державних підприємств у процесі приватизації на ВАТ і утворення в такий
спосіб малих товариств з кількістю акціонерів менш як 100 фізичних осіб
не завжди виправдані. Таких ВАТ нині налічується близько 25 %. Слід
уникати крайнощів: недооцінювання акціонерної форми господарювання та її
абсолютизації, перетворення її впровадження на модну кампанію. Що ж до
суспільного аспекту, то створення ВАТ і ринку акцій має значення,
найімовірніше, як засіб перерозподілу національного багатства у країні і
переливання капіталу з галузі в галузь, ніж як засіб нагромадження
капіталу. Адже досвід зарубіжних країн свідчить про те, що за рахунок
емісії акцій фінансується відносно невелика частка капіталовкладень: у
США — близько 7,5 %, в Японії — лише 0,7, у країнах Європи — у
середньому 5 %.
Невеликі вітчизняні товариства, перетворені на ВАТ, навряд чи зможуть
скористатися можливістю залучення додаткового капіталу через фінансовий
ринок, а от додаткових витрат (проведення загальних зборів, звітність
перед Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, ведення
реєстру акціонерів, організація виплати дивідендів тощо) через
акціонування їм не уникнути, оскільки щодо організаційних витрат ВАТ є
найдорожчою формою підприємництва. Тому вірогідно, що в подальшому
частина невеликих ВАТ реорганізується у ТОВ.
В Україні діяльність AT визначається Законом України “Про господарські
товариства”. Особливості функціонування AT, створених у процесі
приватизації, визначаються окремими законодавчими і нормативними актами.
Нині приватизація державної власності у формі створення AT є провідним
напрямком ринкової трансформації економічних відносин в Україні. Існують
два види AT: відкриті та закриті. Відкритим акціонерним є товариство,
акції якого можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та
купівлі-продажу на біржах. Закритим акціонерним є товариство, акції
якого розподіляються між засновниками і не можуть розповсюджуватися
шляхом відкритої підписки, а також продаватися на біржі.
Закрите акціонерне товариство (ЗАТ) має право випускати лише іменні
акції і може бути перетворене на ВАТ шляхом реєстрації акцій у порядку,
передбаченому законодавством, і внесення змін до статуту товариства.
Розглянемо фінансові особливості створення і діяльності AT.
Акціонерні товариства створюються шляхом заснування або реорганізації
існуючої юридичної особи і діють на підставі установчого договору та
статуту. Засновниками AT можуть бути юридичні особи і громадяни. Для
створення товариства їм необхідно підписатися на акції, провести
установчі збори і здійснити державну реєстрацію AT. Термін відкритої
підписки не повинен перевищувати шести місяців. Конкретний термін
підписки, а також інші основні відомості щодо створення AT, зокрема
розмір статутного фонду, номінальна вартість акції, кількість і види
акцій тощо, зазначаються в повідомленні, яке публікують засновники.
Статутний фонд AT не повинен бути менший від суми, еквівалентної 1250
мінімальним заробітним платам (виходячи зі ставки мінімальної заробітної
плати, що діяла на момент створення AT).
Вкладами у статутний фонд AT можуть бути грошові кошти, будівлі,
споруди, устаткування та інші матеріальні цінності, цінні папери, права
на користування землею, водою та іншими природними ресурсами,
матеріальними цінностями, а також інші майнові права (у тому числі на
інтелектуальну власність). Вклад, оцінений у гривнях, становить частку
акціонера у статутному фонді. Порядок оцінки вкладів визначається в
установчих документах AT. Для формування статутного фонду AT
забороняється використовувати бюджетні кошти, а також кошти, одержані у
кредит і під заставу.
Статутний фонд AT може збільшуватись або зменшуватись. Товариство має
право збільшити статутний фонд, якщо всі раніше випущені акції повністю
сплачені за вартістю не нижче номінальної. Статутний фонд збільшується
шляхом випуску нових акцій, обміну облігацій на акції або підвищення
номінальної вартості акцій. Забороняється випускати акції для покриття
збитків, пов’язаних з господарською діяльністю AT. Зменшується статутний
фонд шляхом зниження номінальної вартості акцій або їх кількості за
рахунок викупу частини акцій з метою їх анулювання.
Рішення про збільшення або зменшення статутного фонду AT приймається
загальними зборами акціонерів або правлінням
товариства (при зміні статутного фонду не більш як на третину і якщо це
передбачено статутом). Зміни у статутному фонді AT обов’язково реєструє
орган, який зареєстрував статут товариства.
Крім статутного фонду в AT створюється резервний фонд у розмірі 25 %
статутного. Резервний фонд формується шляхом обов’язкових щорічних
відрахувань не менш як 5 % чистого прибутку до досягнення необхідного
розміру. Зазначений фонд призначений для покриття збитків, а також
погашення облігацій AT.
Акціонерне товариство, що випускає іменні акції, повинно вести реєстр
власників акцій. Якщо кількість акціонерів не перевищує 500, то емітент
може вести реєстр самостійно, отримавши дозвіл на це у Державній комісії
з цінних паперів та фондового ринку (ДКЦПФР). Якщо власників іменних
цінних паперів емітента понад 500, то емітент зобов’язаний доручити
ведення реєстру реєстратору, уклавши з ним договір на ведення реєстру
власників іменних цінних паперів. Такий договір емітент може укласти
лише з одним реєстратором. Реєстратор — це юридична особа, що здійснює
реєстраційну діяльність за дозволом ДКЦПФР на ведення реєстру іменних
цінних паперів. Реєстратор не може бути номінальним держателем або
власником іменних цінних паперів, реєстри яких він веде. У статутному
фонді реєстратора частка емітента, систему реєстру якого веде цей
реєстратор, не може перевищувати 10 %. Доступ до системи реєстру
обмежується колом осіб, які мають право на цю інформацію. Такими особами
є емітент, зареєстровані особи (акціонери) і державні органи в межах
повноважень, наданих їм чинним законодавством. Емітент має право
отримати інформацію, що міститься в системі реєстру, але не має права її
розголошувати. Акціонер має право одержати інформацію, що міститься на
його особовому рахунку, а також про всі зафіксовані в системі реєстру
зміни і події, що стосуються цього акціонера та цінних паперів, що
належать йому. Акціонер має також право одержати інформацію про
викуплені емітентом цінні папери, але не має права отримати інформацію
про інших акціонерів і про іменні цінні папери, належать їм. Доступ
державних органів до системи реєстру здійснюється відповідно до чинного
законодавства на підставі письмового запиту, підписаного керівником і
засвідченого печаткою відповідного органу.
В Україні встановлено, що для захисту прав інвесторів, посилення
контролю за діяльністю стратегічних підприємств та підприємств, які
займають монопольне становище на ринку, фірми-реєстратори зобов’язані
подавати до ДКЦПФР інформацію про власників, що володіють більш як 10 %
акцій емітента.
Діяльність AT припиняється шляхом його реорганізації (злиття,
приєднання, поділу, виокремлення, перетворення) або ліквідації. Рішення
про припинення діяльності AT у будь-якій формі є виключною компетенцією
загальних зборів акціонерів; таке рішення має бути прийняте більшістю
(3/4) голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Порядок
реорганізації AT визначається Положенням ДКЦПФР “Про порядок реєстрації
випуску акцій та інформації про їх емісію під час реорганізації
товариств” від ЗО. 12.98 № 221. У цьому положенні роз’яснюються
особливості й порядок реорганізації AT. Згідно із законодавством України
товариство, що зловживає своїм монопольним становищем на ринку, може
бути реорганізоване також шляхом примусового поділу.
Існує кілька видів реорганізації AT.
Злиття — утворення нового AT шляхом передання йому всіх прав і
обов’язків двох або кількох AT з припиненням діяльності останніх.
Акціонерні товариства, що беруть участь у злитті, укладають відповідну
угоду, де визначаються порядок і умови злиття, а також порядок
конвертації акцій кожного товариства в акції нового AT. Правління
товариств виносять на загальні збори акціонерів кожного AT питання про
реорганізацію у формі злиття та про затвердження угоди про злиття.
Приєднання — припинення діяльності одного або кількох AT з переданням
прав і обов’язків іншому товариству. Акціонерне товариство, що
приєднується, і товариство, до якого це AT приєднується, укладають
відповідну угоду, де визначаються порядок і умови приєднання, а також
порядок конвертації акцій товариства, що приєднується, в акції AT, до
якого воно приєднується.
Поділ — припинення діяльності AT з переданням усіх його прав і
обов’язків новоствореним товариствам відповідно до розподільного балансу
і з визначенням порядку конвертації акцій AT, що реорганізується, в
акції товариства, що утворюється.
Виокремлення — створення одного або кількох товариств з переданням їм
частини прав і обов’язків AT, що реорганізується, без припинення
діяльності останнього. При цьому складається баланс розподілу,
визначаються порядок і умови виокремлення.
Перетворення — перетворення АТ на ТОВ або юридичну особу іншої
організаційно-правової форми. До нової юридичної особи пе-реходять права
і обов’язки АТ, що перетворюється; вирішуються пи-тання про порядок і
умови перетворення, порядок обміну акцій на вклади або паї.
Ліквідація — добровільна ліквідація АТ за рішенням загальних зборів
акціонерів, а також на підставі рішення суду або господарсь-кого суду за
поданням органів, що контролюють діяльність АТ, у разі систематичного
або грубого порушення ним законодавства і на підставі рішення
господарського суду про визнання товариства бан-крутом.
При реорганізації АТ шляхом злиття і приєднання капітали ком-паній
об’єднуються. Досвід зарубіжних АТ засвідчує, що фінансо-ве оформлення
цієї процедури залежить від того, чи здійснюється об’єднання компаній як
перехід на єдину акцію, тобто акції однієї компанії обмінюються на акції
іншої, чи одна компанія є продавцем, що купує іншу компанію за гроші, чи
використовується комбінова-ний варіант — обмін акцій і доплата грошима.
У разі обміну акцій передусім необхідно визначити коефіцієнт об-міну.
Зарубіжні АТ застосовують кілька способів розрахунку ко-ефіцієнтів
обміну, що різняться вибором основи для перерахунку. Такою основою
можуть бути кілька показників. Зарубіжні компанії найчастіше
використовують такі показники: чисті активи АТ (акти-ви за виключенням
зобов’язань) у розрахунку на одну акцію; ринко-ву ціну акції; чистий
прибуток на акцію (ПНА).
Коефіцієнт обміну розраховують діленням вибраного показника компанії,
яку купують (приєднують), на показник компанії-покупця.
Приклад. Чистий прибуток на акцію компанії, яку купують, до-рівнює 5
дол., а компанії-покупця — 6 дол. Тоді коефіцієнт обміну визначають так:
Цей коефіцієнт показує, що 0,833 кожної акції покупця буде обмінений на
одну акцію компанії, яку придбали. Коефіцієнт обміну є базою для початку
переговорів про злиття або приєднання, остаточні ж умови обміну
залежатимуть від результатів переговорів.
Якщо одна компанія купує іншу безпосередньо за гроші, то може виникнути
ситуація, коли ціна придбання перевищує вартість активів компанії, яку
купують. У цьому разі в об’єднаної компанії з’являється новий
нематеріальний актив — гудвіл, який дорівнює сумі перевищення вартості
купівлі над вартістю придбаних активів.
Існує і така форма об’єднання капіталів, як емісія спеціальних
облігацій, на які обмінюються акції компанії, що приєднується. У такий
спосіб капітал змінює форму з акціонерної на позикову, що позначається
на структурі капіталу об’єднаної компанії.
В Україні згідно із зазначеним положенням ДКЦПФР № 221 під час
реорганізації товариств передбачено лише один варіант об’єднання
капіталів, а саме: здійснюється обмін акцій товариства, що
реорганізовується, на акції товариства, що створюється під час
реорганізації. При цьому сумарний статутний фонд усіх об’єднуваних
товариств на момент прийняття рішення про їх реорганізацію повинен
дорівнювати сумарним статутним фондам усіх товариств, створених шляхом
реорганізації. При емісії акцій під час реорганізації товариства продаж
акцій не здійснюється. Якщо AT прийняло рішення про реорганізацію, воно
зобов’язане оцінити й викупити акції акціонерів, які вимагають цього,
якщо ці акціонери не голосували за реорганізацію і подали до товариства
письмову заяву. Акції викупають за ціною, що визначається за
домовленістю сторін, але не нижчою від номінальної вартості акцій.
Якщо номінальна вартість акцій товариств, які беруть участь у
реорганізації, не дає змоги обміняти їх акції на ціле число акцій, то
такі товариства повинні попередньо здійснити деномінацію, тобто змінити
номінальну вартість випущених акцій шляхом роздрібнення або
консолідації.
Антимонопольний комітет України контролює процес реорганізації суб’єктів
господарювання з метою попередження утворення монополістів. Зокрема,
Законом України “Про захист економічної конкуренції” [4] передбачено
обов’язкове отримання попереднього дозволу Антимонопольного комітету
України на злиття або приєднання, якщо сумарна вартість активів або
сумарний обсяг реалізації товарів (без податку на додану вартість (ПДВ)
і акцизного збору) учасників концентрації за підсумками останнього
фінансового року, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну
12 млн евро (за курсом Національного банку України, що діяв в останній
день фінансового року). При цьому не менш як у двох учасників
концентрації вартість активів або обсяг реалізації товарів,
у тому числі за кордоном, повинен перевищувати суму, еквівалентну 1 млн
евро у кожного, і вартість активів або обсяг реалізації товарів в
Україні хоча б одного учасника концентрації має перевищувати суму,
еквівалентну 1 млн евро.
У законодавстві України вживається термін “злиття” і не вживається
“поглинання”, тоді як у країнах з розвиненою ринковою економікою
поширені обидва терміни. Крім того, у світовій практиці застосовують
такі поняття, як дружні та ворожі злиття (поглинання). Дружнім
вважається злиття, при якому керівництво обох компаній схвалює його і
рекомендує акціонерам погодитись із злиттям. У цьому разі акціонери
компанії, яка купується, згідно з конкретною домовленістю отримають
платежі у вигляді акцій компанії-покупця, тобто вони стають її
акціонерами; готівки; облігації або комбінований платіж — цінні папери і
готівку. Якщо керівництво компанії, яку хочуть придбати, не згодне на
такі умови і перешкоджає злиттю, то керівництво компанії-покупця
безпосередньо звертається до акціонерів компанії, яку хочуть придбати. У
цьому разі йдеться про вороже поглинання, тобто це пропозиція про
злиття, на яке не погоджується керівництво компанії, яку мають
поглинути. Керівництво компанії, що поглинає, просить і заохочує
акціонерів компанії, яку купують, продати або обміняти їх акції за
пропонованою ціною. А керівництво компанії, яка є об’єктом поглинання,
намагається відмовити своїх акціонерів від цього, мотивуючи тим, що
пропонується мала ціна.
Такі форми, як злиття і поглинання, найпоширеніші у США. Дослідники цих
економічних процесів називають чотири основні хвилі поглинання і злиття.
Перша зафіксована ще наприкінці XIX ст.: злиття компаній у нафтовій,
сталеливарній, тютюновій та інших галузях промисловості. Друга хвиля
спостерігалась у 20-х роках XX ст., коли підйом фондового ринку сприяв
злиттю фірм у багатьох галузях. Третя хвиля припала на 60-ті роки.
Четверта розпочалася на початку 80-х років і триває досі. Цьому сприяє
глобалізація фінансових ринків. Нині щодалі більше компаній вдаються до
стратегії зростання шляхом злиття і поглинання, що дає змогу швидко
дістати доступ на нові ринки і швидко одержати прибуток від коштів,
витрачених на придбання.
Що ж до фінансового аспекту, то злиття і приєднання компаній можна
виправдати лише якщо буде досягнуто таких результатів:
• збільшаться доходи;
• зменшаться витрати на одиницю виробленої продукції (або наданої
послуги);
• підвищиться ефективність капіталовкладень;
• зменшиться сума податків.
Результативність злиття і приєднання пов’язана насамперед з отриманням
ефекту синергізму, який полягає в тому, що вартість нової компанії стає
вищою від вартості окремих компаній, що злилися.
Ефект синергізму виникає внаслідок дії ефекту масштабу (розширення
масштабів виробництва зумовлює економію витрат, пов’язаних з поточною
діяльністю), підвищення результативності управління, економії фінансових
ресурсів, зменшення трансакційних витрат на виконання операцій.
Акціонерні товариства мають право створювати на території України і за
її межами філії, представництва та дочірні підприємства. Фінансові
особливості філій і представництв полягають у тому, що вони не є
юридичними особами. Це окремі підрозділи AT, розміщені поза місцем
знаходження товариства і наділені майном, що є частиною майна AT. Майно
обліковується як на балансі AT, так і на окремих балансах філій і
представництв, що здійснюють фінансово-господарську діяльність від імені
товариства, яке їх створило і несе фінансову відповідальність за їх
діяльність.
Особливості щодо фінансів дочірнього підприємства AT полягають у тому,
що воно є юридичною особою, яка має у статутному фонді частку
товариства. Дочірнє підприємство несе фінансову відповідальність за свою
діяльність і не відповідає за зобов’язаннями основного товариства.
З утворенням дочірніх підприємств пов’язане формування холдингів.
Холдингова, або материнська, компанія — це відкрите AT або підприємство
іншої організаційно-правової форми, що володіє пакетами акцій одного чи
більше дочірніх підприємств і здійснює функції з управління цими
підприємствами в межах повноважень, наданих акціями. Материнська і
дочірня компанії утворюють холдингову групу.
Серед материнських компаній розрізняють два види холдингу:
• чистий (створюється спеціально для контролю і управління дочірніми
підприємствами і не здійснює виробничо-господарську або торговельну
діяльність);
• змішаний (виконує ще й підприємницьку діяльність).
Засновницька діяльність материнської компанії полягає у створенні або
придбанні дочірніх фірм, які, в свою чергу, можуть мати дочірні фірми
другого порядку тощо.
Отже, може бути створена багатоярусна (п’ять-шість ярусів) пірамідальна
структура, яка забезпечує материнській компанії контроль за сукупними
активами, що значно перевищують її власні. Водночас усі підприємства, що
утворюють цю пірамідальну структуру, залишаються юридичними особами.
Іншими словами, підприємства холдингових груп взаємно пов’язані або
тільки фінансово (через володіння часткою капіталу), або ще й
операційною діяльністю (виробничо-господарські зв’язки), але юридично
самостійні. Саме це є найважливішим щодо розподілу фінансових ризиків та
зниження їх рівня, оскільки кожна компанія, що входить у холдингову
групу, самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями.
Найчастіше материнська холдингова компанія та її дочірні фірми мають
форму ЗАТ або ВАТ. Для створення холдингу акціонерна форма найзручніша.
Контроль над дочірніми фірмами з боку материнської встановлюється на
основі володіння певним пакетом акцій, що надає реальне право голосу на
загальних зборах акціонерів і здійснення контролю. Теоретично цей пакет
перевищує 25 % акцій, а практично (у разі розпорошення акцій) він може
бути менший від 10 %. Отже, універсального поняття контрольного пакету
акцій не існує, його розмір визначається в кожному конкретному випадку
(див. підрозд. 1.3).
Для визначення результатів діяльності холдингової групи, прогнозування і
ефективного управління нею використовують дані аналізу консолідованої
фінансової звітності, яка відбиває фінансове становище групи як єдиного
цілого (див. підрозд. 3.2). Материнська компанія встановлює фінансовий
контроль за діяльністю дочірніх фірм за допомогою планування і аналізу
найважливіших фінансових показників. Узагальнюючим показником діяльності
холдингу може бути рентабельність активів (відношення чистого прибутку
до активів).
В Україні холдингові компанії почали створюватись одночасно з
приватизаційними процесами; їх діяльність регулюється відповідними
законодавчо-нормативними документами. Зокрема, холдингові
компанії в Україні у формі ВАТ чи інших суб’єктів господарювання
створюються відповідно до Указу Президента України “Про холдингові
компанії, які створюються в процесі корпоратизації і приватизації” [17].
Згідно з цим Указом холдингові компанії формуються шляхом передання
пакету акцій, який належить державі, до статутного фонду цих компаній.
Розглянемо деякі особливості оподаткування AT.
В Україні для AT існують такі самі умови оподаткування, як і для
підприємств інших організаційно-правових форм, тобто вони обкладаються
податком на прибуток, сплачують ПДВ, мито, здійснюють відрахування у
фонди державного страхування, плату за землю, комунальний податок, а
також інші загальнодержавні та місцеві податки і збори, передбачені
податковим законодавством України для юридичних осіб.
Особливості оподаткування стосуються тільки дивідендних виплат і
операцій з цінними паперами AT.
В Україні встановлено різний порядок виплати дивідендів для резидентів і
нерезидентів. Резидентам — власникам корпоративних прав — дивіденди
можуть виплачуватися незалежно від результатів діяльності AT. При цьому
розподілу на дивіденди можуть підлягати прибуток звітного й минулих
звітних періодів, а також кошти фондів економічного стимулювання та
фондів спеціального призначення.
Особливість оподаткування дивідендних виплат в Україні полягає в тому,
що AT повинно перераховувати податок у розмірі ЗО % нарахованої суми для
резидентів до виплати дивідендів або одночасно з нею. При цьому
нарахований податок на прибуток зменшується на суму внесеного в бюджет
податку на дивіденди. Якщо дивіденди виплачуються не за рахунок
прибутку, а з інших власних джерел, то за відсутності об’єкта
оподаткування податком на прибуток AT буде платником податку на
дивіденди. Отже, якщо податок на дивіденди перевищує суму нарахованого
податку на прибуток, то зменшується оплата останнього в наступних
податкових періодах.
Якщо дивіденди виплачуються акціями емітента і це не змінює пропорцій
участі всіх акціонерів у статутному фонді AT, то податок на дивіденди не
стягується.
Дивіденди, які отримують акціонери —юридичні особи, не включаються до
складу їх валового доходу, тобто звільняються від подвійного
оподаткування. Дивіденди, що сплачуються акціонерам —
фізичним особам, включаються до їх сукупного оподатковуваного доходу.
Дивіденди нерезидентам виплачуються з прибутку, що залишається в
розпорядженні AT після оподаткування. Суми доходів нерезидентів,
отриманих у вигляді дивідендів, оподатковуються за ставкою 15 %
нарахованої суми.
Важливим при інвестуванні в AT є те, що до валового доходу емітента,
який є об’єктом оподаткування відповідно до Закону України “Про
оподаткування прибутку підприємств”, не включаються кошти або вартість
майна, що надходять емітенту як прямі інвестиції або реінвестиції в
корпоративні права. Прямою інвестицією згідно із зазначеним законом є
господарська операція, що передбачає внески коштів або майна до
статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права,
емітовані такою юридичною особою. Отже, практично прямі інвестиції не
підлягають оподаткуванню, що є додатковим стимулом вкладання коштів в
акції суб’єктів господарювання. Водночас здійснювати інвестиції у формі
внеску грошових коштів на поточний рахунок підприємства невигідно,
оскільки вони одразу обкладаються ПДВ і податком на прибуток.
Операції емісії, розміщення та продажу за кошти цінних паперів, що
випущені в обіг AT (як й іншими суб’єктами підприємницької діяльності),
не обкладаються ПДВ. Не обкладаються ПДВ також:
• передання основних фондів у вигляді внеску до статутного фонду для
формування цілісного майнового комплексу AT в обмін на емітовані ним
корпоративні права. Це стосується також увезення основних фондів на
митну територію України (крім підакцизних товарів) і вивезення їх за
межі митної території України;
• продаж за компенсацію сукупних валових активів (з урахуванням вартості
гудвілу), тобто продаж підприємства як окремого об’єкта підприємництва
або включення його валових активів до складу активів іншого підприємства
(такі операції виконуються, зокрема, при злитті та приєднанні AT);
• повернення основних фондів, внесених до статутного фонду підприємства,
у разі виходу юридичних або фізичних осіб з числа засновників чи
учасників або при ліквідації підприємства;
• надання комісійних (брокерських) та дилерських послуг з торгівлі або
управління цінними паперами, а також деривативами на ринку цінних
паперів України. За операції із цінними паперами справляється державне
мито. Зокрема, за реєстрацію інформації про емісію цінних паперів
сплачується 0,1 % номінальної вартості емісії.
Список використаної літератури
Закон України “Про господарські товариства” від 19.09.91 №1576-12 // ВВР
України. — 1991. — № 49.
Анохин С. Особенности управления корпоративными финансами // Фин.
бизнес. — 2000. — № 6. — С. 23-28.
Анохин С. Управление финансовыми активами // Фин. бизнес. — 2000. — № 7.
— С. 21-28.
Бондар О. М., Мендрул О.Г. Сукупна вартість підприємств у процесі
масштабної грошової приватизації // Про приватизацію: Держ. інформ. бюл.
— 2000. — № 5. — С 70-75.
Брейли P., Майерс С. Принципы корпоративных финансов: Пер. с англ. — М.:
Олимп-бизнес, 1997.
Брігхем Є. Основи фінансового менеджменту: Пер. з англ. — К.: Молодь,
1997.
Бухалков М. И. Внутрифирменное планирование: Учебник. — М.: ИНФРА-М,
1999.
Вінник О. М., Щербина В. С. Акціонерне право: Навч. посіб. — К.: Атіка,
2000.
Вітлінський В.В., Пернарівський О. В., Баранова А. В. Оцінка
кредитоспроможності позичальника та ризику банку // Фінанси України. —
1999. —№ 12. — С 91-103.
Войцеховсъкий П. В. Про деякі питання створення та приватизації
холдингових компаній //Про приватизацію: Держ. інформ. бюл. — 1999. — №
9. — С 64-65.
Горбунов А. Р. Холдинговые предприятия и дочерние фирмы. — М.: Анкил,
1994.
Гридчина М. В. Финансовый менеджмент: Курс лекций. — К.: МАУП, 1999.
Пеанов А. П. Акционерные общества: управление капиталом и дивидендная
политика. — М.: ИНФРА-М, 1996.
Іменітова О. Методи оцінки ринкової вартості акцій // Ринок цінних
паперів. — 1997. — № 20. — С 5-8.
Карбовник О. I. Шляхи фінансування акціонерних підприємств в Україні //
Фінанси України. — 1998. — № 5. — С. 82-85.
Касимов Ю. Ф. Основы теории оптимального портфеля ценных бумаг. — М.:
Филинъ, 1998.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
