Реферат на тему:
Фінансова санація підприємства, її економічний зміст та порядок
проведення
1. Фінансова криза на підприємстві: симптоми та фактори, що її
спричиняють
Нині в Україні спостерігається стійка тенденція до збільшення кількості
фінансове неспроможних підприємств. Так, 1993 року збитковим було кожне
дванадцяте підприємство, 1994-го – кожне дев’яте, 1995-го – кожне п’яте,
1996-го – кожне третє, а в 1997- 98 pp. – кожен другий суб’єкт
підприємницької діяльності працював збиткове. У 1999 році, без огляду на
певні позитивні зрушення в економіці, тенденція до збільшення кількості
збиткових підприємств збереглася: понад половина підприємств працювали
збиткове.
Наслідком незадовільного фінансового стану більшості вітчизняних
підприємств стало катастрофічне збільшення їхньої кредиторської та
дебіторської заборгованості. На початку 2000 р. кредиторська
заборгованість майже у два рази перевищувала обсяги ВВП країни;
дебіторська заборгованість перевищила обсяг ВВП у півтора раза. Близько
55% дебіторської та близько 60% кредиторської заборгованості виявилися
простроченими. Таким є наслідок неплатоспроможності більшості суб’єктів
господарювання. Неплатоспроможність, у свою чергу, є підставою для
оголошення підприємства банкрутом. Відтак найбільше позовних заяв до
арбітражних судів надходить у зв’язку з банкрутствами підприємств. Так,
протягом 1996 р. арбітражні суди порушили 6552 справи про банкрутство, з
них 1691 справа закінчилась прийняттям постанови про визнання боржника
банкрутом; у 1997 році ці показники становили відповідно 9645 та 4107; в
1998 році – 12281 та 4525, а в 1999 р. – 12618 та 6244. Така сама
тенденція зберігається і досі. Водночас банкрутство підприємства та його
ліквідація означають не тільки збитки для акціонерів, кредиторів,
виробничих партнерів, споживачів продукції, а й зменшення податкових
надходжень у бюджет, а також збільшення безробіття, що теж може стати
одним із факторів макроекономічної нестабільності. Суттєвим є те, що
з-поміж підприємств, справи про банкрутство яких розглядаються судом,
значний відсоток таких, що тимчасово потрапили в скрутне становище.
Вартість їхніх активів набагато вища за кредиторську заборгованість. За
умови проведення санації (оздоровлення) чи реструктуризації такі
підприємства можуть розрахуватися з боргами і продовжити діяльність.
Проте, через недосконале законодавство, брак належного
теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого в
цих питаннях фінансового менеджменту та інші суб’єктивні та об’єктивні
причини, багато із потенційно життєздатних підприємств, у тому числі
тих, що належать до пріоритетних галузей народного господарств України,
стають потенційними банкрутами. У зв’язку з цим вивчення теми “Фінансова
санація та банкрутство підприємств” стає надзвичайно актуальним.
У ринковій економіці банкрутство підприємств – нормальне явище. Із
кожних 100 новостворених підприємств на ринку залишається від 20 до 30.
У США, наприклад, загальна кількість підприємств, оголошених банкрутами
в 1997 p., становила близько 30000. Для Німеччини проблема банкрутства
підприємств нині є не менш актуальною, ніж для України. Так, у ФРН,
починаючи з 1990р., спостерігається стабільне збільшення кількості
підприємств, оголошених банкрутами: 1990 р. – 8730; 1991 р. – 8837; 1992
р. – 10920; 1993р. – 15148; 1994р. – 18837; 1995р. – 22344; 1996р. –
25530. Важливо, що зростання кількості фінансове неспроможних
підприємств відбувається не тільки в абсолютному, а й у відносному
вимірах. Так, на кожну тисячу підприємств у 1991 р. припадало 3,4
банкрутства; у 1992 р. – 4,1; у 1993 р. – 5,8; у 1994 р. – 6,8; у 1995
р. – 8,0; у 1996 р. – 9,2.
Банкрутство підприємств – це наслідок глибокої фінансової кризи. Під
фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства
та обмежених можливостей впливу його керівництва на фінансові відносини.
На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза
неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в
неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного
функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан
підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове
забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на
підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори)
виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних
ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності
підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього
передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності
суб’єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на
підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не
залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що
залежать від підприємства).
Головними екзогенними факторами фінансової кризи на підприємстві можуть
бути:
* спад кон’юнктури в економіці в цілому;
* зменшення купівельної спроможності населення;
* значний рівень інфляції;
* нестабільність господарського та податкового законодавства;
* нестабільність фінансового та валютного ринків;
* посилення конкуренції в галузі;
* криза окремої галузі;
* сезонні коливання;
* посилення монополізму на ринку;
* дискримінація підприємства органами влади та управління;
* політична нестабільність у країні місцезнаходження підприємства або в
країнах підприємств-постачальників сировини (споживачів продукції);
* конфлікти між засновниками (власниками).
Вплив зовнішніх факторів кризи, як правило, має стратегічний характер.
Вони зумовлюють фінансову кризу на підприємстві, якщо менеджмент
помилково або несвоєчасно реагує на них, тобто якщо відсутня система
раннього попередження та реагування, одним із завдань якої є
прогнозування банкрутства чи така система функціонує недосконало.
Можна виділити велику кількість ендогенних факторів фінансової кризи. З
метою систематизації, їх можна згрупувати в такі блоки:
1. Низька якість менеджменту.
2. Дефіцити в організаційній структурі.
3. Низький рівень кваліфікації персоналу.
4. Недоліки у виробничій сфері.
5. Прорахунки в галузі постачання.
6. Низький рівень маркетингу та втрата ринків збуту продукції.
7. Прорахунки в інвестиційній політиці.
8. Брак інновацій та раціоналізаторства.
9. Дефіцити у фінансуванні.
10. Цілковитий брак контролінгу або незадовільна робота його служб.
У цілому всі ці причини кризи створюють складний комплекс
причинно-наслідкових зв’язків. Звичайно, досліджуючи те чи інше
підприємство, той чи інший випадок фінансової кризи, можна виділити
певні специфічні причини фінансової неспроможності, але всі вони, як
правило, обмежуються переліченими вище.
Типовими наслідками впливу названих причин та факторів на
фінансово-господарський стан підприємства є:
* утрата клієнтів та покупців готової продукції;
* зменшення кількості замовлень та контрактів з продажу продукції;
^ ` R
T
` T
* неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей;
* зростання собівартості та різке зниження продуктивності праці;
* збільшення розміру неліквідних оборотних засобів та наявність
понаднормових запасів;
* виникнення внутрішньовиробничих конфліктів та збільшення плинності
кадрів;
* зростання тиску на ціни;
* суттєве зменшення обсягів реалізації та, як наслідок, недоодержання
виручки від реалізації продукції.
Виділяють такі види криз:
* стратегічна криза (коли на підприємстві зруйновано виробничий
потенціал та HYPERLINK
“http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyLBO7926UaAJ1ObPC6P6zYo339qTk
Hc25J*l8hENzL*IM6yFDqwlA6brQmIIWwbJdsyTapTnziygJh-ThGbIj4h2PpnXIhrCYhBko
9AJrIrNFR6wB5YBHLhqSlCHaFQwTDrMeK0ZD228gO3iDENFVTZOa–WaVAl9291hsNBMT-Lk
0iOjW9DBcQGNiManTPjQGFIsS30plELFkZb3fvxMfQuGt*FA2ZiOxYh8lo3zuOPuLezN4WH1
P3Au8TQFYbvmbA4zo9d1Z2w5j95TQ0ExTVNFZ5mljfzy92GmpcjaMwJsdcRsYb2gY89bXmbW
EBUJV8gZR5YzANVHiAaxwUW*j9v4OOyOmGmMVfrffITgPCfbRaIh5QZ7thispy*lVVO2SJNC
cy4fviJMnHJICB2WI4oVl3IxlIKDxJq9RtpX*ydbq6PYQ6kqJs0X2sW3kKM9sx6IDFe-GnFa
COHd-6zyG4lwiKovq*xD62J-LBEEc-DB7v8XxkNLdwzlL33kuKWDGIse6Oq3UeOmJYtETbdC
LtRIOn880rE891wAT1jQ3AY0DA5mw” \t “_blank” браку є довгострокових
факторів успіху);
* криза прибутковості (перманентні збитки “з’їдають” власний капітал і
це призводить до незадовільної структури балансу);
* криза ліквідності (коли підприємство є неплатоспроможним або існує
реальна загроза втрати платоспроможності).
Між різними видами кризи, як уже було сказано, існують тісні
причинно-наслідкові зв’язки: стратегічна криза спричиняє кризу
прибутковості, яка, у свою чергу, призводить до втрати підприємством
ліквідності. Закономірним результатом розвитку симптомів фінансової
кризи є надмірна кредиторська заборгованість, неплатоспроможність та
банкрутство підприємства.
Важливою передумовою застосування правильних антикризових заходів є
ідентифікація глибини фінансової кризи. Розрізняють три фази кризи:
а) фаза, яка безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства (за
умови переведення його на режим антикризового управління);
б) фаза, яка загрожує дальшому існуванню підприємства і потребує
негайного проведення фінансової санації;
в) кризовий стан, який не сумісний з існуванням підприємства і
призводить до його ліквідації.
Ідентифікація фази фінансової кризи є необхідною передумовою правильної
та своєчасної реакції на неї.
Література:
Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р.
Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р.
Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1992 р.
Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 липня 1991 р.
Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 20 березня 1991 р.
Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р.
Закон України “Про систему оподаткування” від 18 лютого 1997 р.
Закон України “Про банкрутство” // Відомості Верховної Ради України. –
1992. – №31.
Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про оподаткування
прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р.
Закон України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 р.
Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р.
Закон України “Про приватизаційні папери” від 6 березня 1992 р.
Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р.
Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної
конкуренції у підприємницькій діяльності” // Відомості Верховної Ради
України. – 1992. – №2.
Закон України “Про збір на обов’язкове державне пенсійне страхування”
від 26 червня 1997 р.
Закон України “Про збір на обов’язкове соціальне страхування” від 26
червня 1997р.
Закон України “Про державний бюджет України на 1999 р.” від 31 грудня
1998 р.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” від 17
грудня 1999р.
Закон України від 13 лютого 1998 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про прибутковий податок з громадян”.
Закон України від 22 лютого 2000 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про підприємництво”.
Закон України від 30 червня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про банкрутство”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про Національний банк України”.
Закон України від 4 листопада 1999 р. “Про запровадження єдиного збору,
який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України”.
Закон України від 20 травня 1999 р. “Про внесення змін до Закону України
“Про оренду державного та комунального майна”.
Закон України від 18 листопада 1999 р. “Про внесення змін до Декрету
Кабінету Міністрів України “Про акцизний збір”.
Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні” від 16 липня 1999 p. №996-XIV.
Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з
питань оподаткування” від 2 березня 2000 р.
Закон України “Про Державний бюджет України на 2000 р.” від 17 лютого
2000 р. №1458.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про створення Державного
інноваційного фонду” від 18 лютого 1992 р.
Постанова Кабінету Міністрів України та НБУ від 19.04.94 р. № 279 “Про
нормативи запасів товарно-матеріальних цінностей державних підприємств
та організацій та джерела їх покриття”.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про
порядок санації державних підприємств” // Зібрання постанов Уряду
України. – 1994. – № 5.
Типове положення по плануванню обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) в промисловості. Затверджено постановою КМУ
26.04.96 p., №473.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств. Затверджено
постановою КМУ 23.04.96 р. № 452.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості
продукції будівельно-монтажних робіт. Затверджено постановою КМУ
9.02.96р. №186.
Типове положення по плануванню, обліку і калькулюванню науково-дослідних
і дослідно-конструкторських робіт. Затверджено постановою КМУ 20.06.96
р. № 830.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
проведення поглибленого аналізу фінансово-господарського стану
неплатоспроможних підприємств та організацій // Галицькі контракти. –
1997. – №40.
Агентство з питань запобігання банкрутству підприємств. Методика
інтегральної інвестиційної привабливості підприємств та організацій //
Українська інвестиційна газета. – 1998. -№3.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2000 р. №419 “Про
складання фінансової звітності”.
Постанова Правління Пенсійного фонду України “Про затвердження змін та
доповнень до Інструкції про порядок обчислення і сплати підприємствами,
установами, організаціями та громадянами збору на обов’язкове Державне
пенсійне страхування, інших платежів, а також обліку їх надходження до
Пенсійного фонду України” від 9 січня 2000 р. №1-3.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
