Реферат на тему
Фінансова безпека банківської діяльностіПлан
1. Характеристика найбільш поширених і небезпечних незаконних операцій в
банківській системі та боротьба з ними
2. Індикатори фінансової безпеки банківської системи
Література
1. Характеристика найбільш поширених і небезпечних незаконних операцій
в банківській системі та боротьба з ними
Спад виробництва, розбалансування державних фінансів, значний бюджетний
дефіцит, інфляція, напружена ситуація на ринку кредитних ресурсів,
недосконалість законодавства і відсутність дієвої системи державного
контролю за діяльністю комерційних структур призвели до появи і
активізації незаконних операцій у кредитно-банківській сфері. Під
незаконною операцією слід розуміти комплекс цілеспрямованих та логічно
взаємопов’язаних незаконних дій, метою яких є отримання надприбутку або
досягнення економічного ефекту. Виходячи з наведеного визначення,
незаконна операція за своїм змістом включає такі характерні ознаки:
цілеспрямованість, логічна взаємопов’язаність і незаконність дій.
Основні види незаконних операцій можна класифікувати:
за сферою виконання: незаконні операції в кредитно-банківській сфері;
незаконні операції в інших сферах економічної діяльності;
за метою: незаконні операції, направлені на отримання надприбутку;
незаконні операції, направлені на досягнення економічного ефекту;
за юридичним змістом: незаконні операції з кримінальним змістом;
незаконні операції без кримінального змісту;
за суб’єктним складом: незаконні операції з участю банків
(міжбанківські); незаконні операції з участю банків та їх клієнтів.
Різке загострення кримінальної ситуації у банківській системі України
викликано дією багатьох обставин, які можна поділити на дві групи. Перша
з них функціонує на загальносуспільному рівні і вбирає в себе недоліки,
упущення та прорахунки у соціальній та економічній політиці, організації
управління народним господарством, функціонуванні органів влади та
управління. Друга група обставин зумовлена специфічними особливостями
діяльності банківської системи України і, передусім, негативними
наслідками розпаду єдиної державної банківської системи, недосконалістю
чинної нормативної бази з питань функціонування банківських структур у
нових економічних умовах, відсутністю комплексної системи
внутрішньобанківського документального контролю, контролю за діяльністю
підприємницьких структур і комерційних банків. Таким чином, обставини,
які сприяють вчиненню корисливих злочинів у сфері банківської
діяльності, можна поділити на соціально-економічні,
організаційно-управлінські та нормативно-правові.
Недостатнє правове забезпечення в умовах переходу до ринкових відносин
створює сприятливі передумови для вчинення злочинів у банківській
системі. Серед основних причин такого стану є: платіжна криза; значна
„тінізація” економіки; корумпованість органів влади; часта зміна правил
фінансово-господарської діяльності. Серед економічних злочинів
найбільшого поширення, особливо у банківській сфері, набули розкрадання
грошових коштів, зловживання посадовим становищем, хабарництво,
незаконне переведення безготівкових коштів у готівку, безпідставне
отримання та пролонгація кредитів, які не повертаються. Найбільш
криміногенного впливу зазнають операції банків із: залучення та
розміщення грошових вкладів і кредитів; проведення розрахунків за
дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касового
обслуговування; ведення рахунків клієнтів і банків-кореспондентів;
фінансування капітальних вкладів за дорученням вкладників або
розрахунками інвестиційних коштів; випуску платіжних документів і цінних
паперів (чеків, акредитивів, акцій, векселів тощо); видачі за третіх
осіб доручень, гарантій та інших зобов’язань, які передбачають їх
виконання у грошовій формі.
Останнім часом найбільшого поширення отримали злочини, пов’язані з
незаконним (необгрунтованим) одержанням і нецільовим використанням
кредитних ресурсів. Основними видами шахрайського обману є надання
неправдивих відомостей, приховування обставин і фактів, організація
фіктивного підприємництва. Причому такі дії, як правило, проводяться
через цивільно-правові (договірні) відносини. Викриття таких злочинів
утруднюється застосуванням злочинцями великої кількості підроблених і
фіктивних документів, змови та розподілу ролей у групах злочинців,
детальним плануванням злочинів. Крім того, значна кількість злочинів
породжується і недосконалим законодавством у галузі кредитування.
На сьогодні існує тільки один підхід до кримінальної оцінки
неповернення кредиту – ст. 222 КК України „Шахрайство з фінансовими
ресурсами” (додаток 19). Якщо шахрайство не доведено – кримінальна
відповідальність за незаконне отримання і неповернення коштів банку не
настає. Практика роботи слідчих органів показує, що в деяких випадках
дії злочинців, які посягають на кредитні ресурси банку, можуть бути
кваліфіковані за ст.205 „Фіктивне підприємництво”, ст. 306 „Службове
підроблення”, ст. 358 „Підроблення документів, печаток, штампів, їх
збут, використання підроблених документів” КК України.
Більше половини всіх злочинів, пов’язаних із посяганням на кредитні
ресурси банку, вчиняється за участю працівників банків. За умови
відсутності достатньої кількості доказів співучасті посадових осіб банку
у безпосередньому вчинені злочинів, суди, як правило, виносять
процесуальне рішення щодо зловживання посадовим становищем або щодо
службової халатності працівників банку. В основу окремих правопорушень
покладено використання фіктивних чеків. Механізм такого злочину полягає
в тому, що оформляється чек, у який вносяться відомості підприємства,
якого взагалі не існує, або підприємства, яке має поточний рахунок в
установі банку.
Окремим видом злочинних посягань на власність банків є злочини,
пов’язані з використанням акредитивів і векселів. Оскільки депонувати
фіктивно утворену суму одержувачу коштів при акредитивній формі
розрахунків можуть тільки працівники банків, одним із суб’єктів такого
злочину обов’язково буде банківський службовець. Злочинці тут
використовують псевдоугоди, невигідні контракти, фіктивні
товарно-транспортні документи, демпінгові, нееквівалентні розрахунки з
постачальниками.
Як і в інших країнах СНД, в Україні набула значного поширення
недобросовісна конкуренція. Хоча у банках недобросовісна конкуренція
виступає дещо в інших формах, але мета її однакова – послаблення позиції
банку-конкурента на ринку банківських послуг.
Аналіз юридичної практики щодо використання норм права для боротьби зі
злочинними посяганнями на власність та імідж банків і забезпечення
безпеки їх діяльності вказує на потребу у подальшому удосконаленні
боротьби з такими злочинами, узгодженості та цілеспрямованості зусиль як
суб’єктів держави, так і підприємництва, і, перш за все, – їх сил
безпеки.
Незаконні операції в БСУ умовно поділяються на дві частини: ті, які
застосовуються безпосередньо у банківських установах; і ті, якими
користуються підприємницькі структури з використанням банківських
установ.
Набуло поширення розкрадання кредитів, які надаються невеликим
комерційним структурам (найчастіше таким, що тільки утворилися
спеціально для отримання такого кредиту) або приватним особам.
При вивченні підстав банкрутства слід звернути увагу на те, чи не є
воно, навмисним або псевдобанкрутством, коли боржник заявляє про свою
неплатоспроможність, а сам приховує або передає за допомогою псевдоугоди
чи інакше майно у володіння інших осіб. Всі такі факти та випадки
фіктивної застави за підробленими або юридично неправомірними
документами, або застави без її реального майнового забезпечення, – є
доказами шахрайства з боку боржника. У документуванні розглянутого
шахрайства є певні труднощі, які полягають у тому, що одержання кредиту
і його повернення відноситься до сфери фінансових та цивільно-правових
відносин, юридичний та економічний аналіз яких дуже складний, і не
завжди приводить до реального наслідку – притягнення боржника до
кримінальної відповідальності.
Розкрадання грошових коштів нерідко провадиться під виглядом їх
конвертації у ВКВ, в тому числі з приховуванням валюти за кордоном, що
продовжує залишатися одним із засобів незаконного збагачення суб’єктів
„тіньової” економіки. При документуванні цих правопорушень велике
значення має пошук підтвердження інформації про: використання отриманих
грошей не за призначенням; відсутність на розрахунковому рахунку
вказаної комерційної організації грошових коштів; ліквідацію офісу або
подання в договорі неіснуючої адреси; розпродаж майна цієї комерційної
організації або незаконне оголошення її банкрутом; оформлення фіктивних
застави, поруки або видача фіктивних векселів; подання підроблених
банківських та інших документів для підтвердження „реальності” угоди;
здійснення конвертації грошей комерційними організаціями, статутом яких
непередбачена зазначена діяльність.
Розкрадання та привласнення грошових коштів відбувається також шляхом,
привласнення нарахованих відсотків за вкладами клієнтів або переказу
коштів клієнтів (без їх відома) з депозитних рахунків на інші рахунки чи
у фонди. Привласнення посадовими особами банку грошових коштів таким
способом може відбуватися за рахунок: свідомо неправильного визначення
відсотків за вкладами, частіше всього у випадках, коли на рахунку
клієнта: є не „кругла” сума, а також коли грошові кошти лежать на
рахунку у банку неповний календарний рік.
Збір доказів на стадії реалізації матеріалів полягає в пошуку,
реєстрації, аналізі перш за все документів, які містять дані про
виконання тих чи інших операцій по вкладу. Значного поширення останнім
часом набуло також розкрадання облігацій державної позики та інших
цінних паперів при купівлі їх від населення. Окрему групу розкрадання
грошових коштів вкладників становить повне або часткове їх не
оприбуткування.
Свої особливості мають незаконні операції, що чиняться у
підприємницьких структурах з використанням банківських установ.
Протиправна діяльність у банківській системі в основному пов’язана із
зловживаннями при оподаткуванні, наданні кредитів, позичок;
конвертацією, з подальшою крадіжкою грошових коштів через
„ЛОРО-рахунки”; незаконною емісією цінних паперів банків, вексельним
обігом, нецільовим використанням та розкраданням бюджетних коштів,
приховування. Аналітичний прогноз можливих правопорушень дає підстави
вважати, що зараз, за умов первинного накопичення капіталу, ця категорія
зловживань найбільш поширена та суспільно небезпечна і здатна підірвати
основи економіки й остаточно зруйнувати фінансову систему країни.
За способом ці операції часто чиняться шляхом розкрадання матеріальних,
грошових коштів чи вільноконвертованої валюти, що проводиться з
використанням чекових книжок у комбінації з кредитовими та дебетовими
авізо. Механізм розкрадання за допомогою чекової книжки у комбінації з
кредитовим і дебітовим авізо розрахований на розкрадачів, які ставлять
собі за мету „відмити” фіктивно утворені кошти і користуватися ними у
легальному платіжному обігу. За технологією виконання суб’єктом цього
злочину є посадові особи неплатоспроможних чи платоспроможних
підприємств і обслуговуючих їх банків, які діють завжди у змові. З метою
більш глибокого маскування процесу „відмивання” фіктивно утворених сум
до злочину залучаються підприємства-одержувачі коштів за незабезпеченими
чеками. Між підприємством псевдоплатником і псевдоодержувачем
складаються фіктивні угоди, за допомогою яких провадиться серія
перерахувань з метою завуалювати джерело та ініціатора фіктивно
утворених коштів.
Один із видів розкрадання матеріальних або грошових коштів провадиться
за допомогою незабезпечених чекових книжок. В основі механізму
виникнення таких злочинів є також утворення фіктивних грошових коштів та
їх випуск у безготівковий платіжний обіг. Засобом „відмивання” таких
коштів є використання незабезпечених чекових книжок при
взаєморозрахунках суб’єктів фінансово-господарської діяльності, тобто
підприємств, організацій та установ, в тому числі банківських та інших
кредитно-фінансових закладів.
Оформлення незабезпечених чекових книжок може провадитися від імені
псевдопідприємств, неплатоспроможних та платоспроможних підприємств.
Неплатоспроможні підприємці-шахраї та їх співучасники – банківські
працівники на шляху відмивання фіктивно утворених коштів та їх
матеріалізації у товар, готівку чи вільноконвертовану валюту іноді
вступають у змову почергово з кількома підприємствами (на території
України), роблять два-три цикли перекладання фіктивно утворених сум
перед тим як їх матеріалізувати у цінності. Мета цих дій одна –
завуалювати джерело та ініціаторів фіктивно утворених коштів та
ускладнити перевірку і збір доказів про злочинну діяльність
зловмисників.
Аналогічним способом вчинюються злочини, коли фіктивне платіжне
доручення, а услід за ним і фіктивне авізо оформляються від імені
неплатоспроможної організації. Хоча на рахунку підприємства-платника
кошти є, але у змові з банківськими працівниками з його рахунку під
суму, вказану у загальних фіктивних платіжних документах, грошові кошти
не знімаються. Для розрахунку під ту чи іншу угоду направляється
фіктивно утворена сума. Як і в попередньому випадку, операція не
реєструється у документах дня аналітичного і синтетичного обліку. При
викритті таких злочинів шахраї, як правило, висувають алібі, що вони
мали сумнів відносно своїх партнерів щодо поставки останніми цінностей,
обумовлених в угоді, але мали намір розрахуватись реальними коштами
після того, як товари постачальником будуть їм відвантажені або
доставлені.
Попередження такого зловживання на початковій стадії викликає
ускладнення при доказуванні суб’єктивного боку складу злочину, тобто
злочинного наміру шахраїв. Тому правильний вибір моменту легалізації
матеріалів перевірки має важливе значення.
Варті окремої уваги зловживання за допомогою платіжного доручення у
супроводі фіктивного кредитового авізо. В основі цього виду зловживань є
незабезпечене коштами платіжне доручення підприємства та фіктивне
кредитове авізо банку. Відповідна кваліфікація дій правопорушників
залежить від суб’єкта чи варіанта використання цих платіжних документів.
Різке зростання злочинності в економічній сфері викликає справедливе
занепокоєння, а також необхідність прийняття заходів, і перш за все
правового регулювання кредитно-фінансової сфери та підвищення
відповідальності за правопорушення в цій сфері.
8:oooooooooocccocccccccccccc
o’O—’?o?aeY.§?«O°oooooooooooooooooooooooooooo
Kіяльності, як відверто кримінальної, так і просто суспільно не
прийнятої, відмивання грошей є життєво необхідним процесом. Відмиваються
гроші, отримані від наркобізнесу, інших форм організованої злочинної
діяльності, з метою ухилення від сплати податків, прикриття корупції
офіційних осіб. Зростаюча інтегрованість світової фінансової системи,
ліквідація бар’єрів для переміщення капіталу, сприяє спрощенню процесу
відмивання і, відповідно, ускладнює процес його моніторингу.
Процес відмивання грошей з певною мірою умовності поділяється натри
фази: розміщення, розшарування та інтеграція.
Розміщення – це стадія, на якій гроші, переважно у формі готівки,
вводяться до фінансової системи. Ця фаза є найнебезпечнішою з точки зору
можливості виявлення правоохоронними та іншими контролюючими органами.
Готівкові гроші розміщуються у банках, обмінних пунктах, страхових
компаніях, брокерських конторах, шляхом поштових переказів і т. ін., або
у закладах, що інтенсивно працюють з готівкою, – ресторанах, казино,
магазинах, у першу чергу таких, що торгують коштовними речами.
Використовуються імпортно-експортні компанії, фірми з торгівлі
нерухомістю. Казино переводять гроші у фішки, потім у зворотному порядку
– фішки у готівку чи чеки. Саме на цій фазі найефективнішою є протидія
відмиванню грошей, причому на перше місце тут виходять не правоохоронні
заходи, а застосування ефективних регуляційних правил для фінансової
системи.
Розшарування (або ешелонування) – це стадія, на якій гроші
відмежовуються від джерела свого походження шляхом створення складних
„шарів” фінансових трансакцій, зокрема, із застосуванням банківських
рахунків на підставних осіб. Метою є ускладнення моніторингу їх
переміщення та надання анонімності. Цей процес також включає зміщування
„законних” та „незаконних” прибутків, використання накладних та
акредитивів на неіснуючі поставки, перекази на підставні фірми.
Інтеграція – це фаза, на якій грошам надається видимість отриманих
законним шляхом. Незаконні надходження повертаються в економіку шляхом
банківських позик, що не викликає потреби у сплаті податків, через
придбання коштовних речей, таких, як нерухомість, акції та облігації.
В той же час, і більш „класичне” відмивання грошей – це значні обсяги
грошей, що приховуються від податків, потребують легалізації, так само,
як і гроші, отримані за фальшивим авізо, незаконними банківськими
кредитами, іншим злочинним шляхом, якщо їх передбачається залучити до
легальної економіки. Процес витоку капіталу сам по собі також передбачає
його легалізацію, якщо гроші планується інвестувати в економіку країн,
що мають строгі регуляційні правила та відповідне законодавство. Схеми з
приховання джерела грошей використовуються і в тому разі, якщо потрібно
приховати не стільки джерело коштів, скільки їх власника.
Одним із методів розміщення грошей у фінансових інститутах є
„смарфінг”. При його використанні значні суми грошей розбиваються на
менші за встановлений поріг і розміщуються у фінансових установах. Для
цього використовується значна кількість осіб („смарфів”), що й проводять
таке розміщення. Інший спосіб розміщення передбачає використання
„інсайдерів” – осіб, що використовують тим чи іншим шляхом своє
корпоративне становище для власного збагачення. Проблема „інсайдерів”
виходить за межі відмивання грошей і стосується широкого кола зловживань
корпоративним службовим становищем та зловживань довірою.
В останні роки багато уваги надається використанню новітніх технологій
при відмиванні коштів. Кримінальні структури у повній мірі користуються
перевагами технічного прогресу, зокрема, в сфері телекомунікацій, в
першу чергу системи електронного зв’язку, мережі „Інтернет”, мобільних
телефонних комунікацій.
Закони по боротьбі з відмиванням грошей, що впроваджуються в різних
країнах, оперують на трьох рівнях. По-перше, вони накладають певні
обов’язки на осіб, що мають справу з грошима інших людей, проводити
записи і звітувати стосовно трансакцій, що перевищують певну суму. Це
законодавство спрямовано на виявлення відмивання грошей, коли останні
потрапляють або знаходяться у фінансовій системі. По-друге, закони
передбачають кримінальну відповідальність за сприяння процесу
відмивання, усвідомлюючи чи маючи підозру, що власність набуто шляхом
вчинення злочину. По-третє, низка обов’язків покладається на осіб, що
регулярно мають справу з грошима інших осіб. Звичайно, вони повинні
знати, хто їх клієнти, належним чином реєструвати трансакції і до певної
міри вживати заходів щодо з’ясування природи трансакцій. Ці правові акти
підкріплюються іншими законами та регуляційними правилами.
Одна з вирішальних умов економічної безпеки, успіху в євроінтеграції –
постійне вдосконалення законодавства, спрямованого на протидію
легалізації „брудних” коштів.
Боротьба з легалізацією доходів, здобутих незаконним шляхом, — це один
із чинників фінансової безпеки України. Нині щонайсерйозніше
занепокоєння викликають саме втрати, яких завдає відмивання грошей
господарському комплексові. Воно тісно пов’язане з такими явищами, як
відплив капіталу, використання для його приховування офшорів. Це одна з
головних причин несприятливого інвестиційного клімату в Україні.
Боротьба з легалізацією „брудних” коштів необхідна, зокрема, щоб
захистити вітчизняну фінансову систему від негативного впливу світового
кримінального капіталу.
Важливу роль у захисті БСУ в сучасних умовах відіграють заходи із
захисту електронних і пластикових платіжних засобів. В БСУ набуває
широкого використання такий вид платіжних засобів, як електронні або
пластикові платіжні гроші, а також запроваджена комп’ютеризація
міжбанківських розрахунків. Ця обставина сприяла виникненню змін у
техніці вчинення низки злочинів у сфері банківської діяльності. Причому
тенденція така, що чим активніше запроваджуються досягнення техніки та
електронні розрахунки у наданні фінансових послуг, тим більш досконалою
стає технологія вчинення злочинів з використанням електронних систем, а
кількість таких злочинів постійно прогресує.
2. Індикатори фінансової безпеки банківської системи
Для своєчасного виявлення існуючих і потенційних недоліків у сфері
забезпечення комплексної фінансової безпеки банківського сектора
економіки України необхідно визначити її відповідні індикатори та
провадити постійний моніторинг з метою вжиття необхідних заходів. Такі
індикатори варто систематизувати і класифікувати на групи.
До першої належать індикатори, що характеризують безпеку банківської
системи загалом. Важливим узагальнюючим показником фінансової безпеки
банківської системи є відношення її активів до ВВП. На жаль, Україна має
один з найнижчих в Європі показників відношення активів комерційних
банків до валового внутрішнього продукту.
Частка активів недіючих банків у загальній сумі активів комерційних
банків сигналізує про рівень можливої як загальної, так і регіональної
банківської кризи.
Серед індикаторів фінансової безпеки банківської системи – частка
іноземного капіталу у її сукупному капіталі.
Фінансову безпеку характеризують і такі показники, як розмір чистих
внутрішніх активів НБУ (розмір грошової маси і розмір емісій) та розмір
чистих зовнішніх резервів НБУ (різниця між зовнішніми кредитами і
розміщенням валютних активів НБУ за межами України).
Другу групу індикаторів формують ті, що характеризують надійність, а
відтак і фінансову безпеку конкретного комерційного банку:
питома вага проблемних кредитів (експерти встановили, що рівень
проблемних кредитів впливає на показник надійності банку суттєвіше, ніж
інші чинники) в обсязі чистих активів банку, яка свідчить про якість
його кредитного портфеля, а також ризикованість кредитної політики;
співвідношення високоліквідних коштів і поточних пасивів банку, яке
показує ступінь його захищеності від ризику відкликання коштів в один
момент усіма клієнтами;
співвідношення власних і залучених коштів, що характеризує рівень
надійності банку в довгостроковій перспективі, слугуючи оцінкою його
спроможності покрити власними коштами обсяг зобов’язань перед клієнтами;
питома вага високоліквідних коштів у обсязі чистих активів банку,
значення якої допомагає оцінити середньостроковий рівень ліквідності;
рентабельність чистих активів.
А, наприклад, стан сектора банківських депозитів можна вважати певним
економічним і соціально-політичним показником стану стійкості
фінансового ринку.
Запроваджена у 1971 р. в Японії програма страхування депозитів
контролюється урядом країни. Згідно з нею з 2001 р. у разі банкрутства
кредитно-фінансової установи сума страховки має покривати до 10 млн. єн
на одного вкладника.
10 вересня 1998 р. Президент України підписав Указ № 996/98 „Про заходи
щодо захисту прав фізичних осіб — вкладників комерційних банків
України”. Цим Указом затверджено Положення про порядок створення Фонду
гарантування вкладів фізичних осіб, формування та використання його
коштів.
Указом, зокрема, передбачається, що зазначений Фонд створюється і
функціонує як державна, економічно самостійна, спеціалізована
організація, яка не ставить за мету отримання прибутку. Джерелами
формування коштів Фонду є:
– початковий збір із комерційних банків;
– регулярні та спеціальні збори з комерційних банків, що сплачують
збори до Фонду; внесок держави;
– доходи, отримані від інвестування коштів Фонду в державні цінні
папери;
– пеня з комерційних банків, які сплачують збори до Фонду, за
несвоєчасне або неповне їх перестрахування;
– позики комерційних банків, міжнародних фінансових інститутів та
іноземних банків;
– інші джерела, не заборонені законодавством України.
Внесок держави становить 20 млн. грн. і вноситься НБУ за рахунок його
видатків. Комерційні банки зобов’язані сплачувати збори. Початковий збір
становить 1% від зареєстрованого статутного фонду банку. Регулярний збір
до Фонду нараховується раз на рік у розмірі 0,5 % від загальної суми
вкладів, у тому числі і відсотки за вкладами станом на 31 грудня року,
що передує звітному.
А взагалі дуже важлива і наявність дієвої системи страхування широкого
спектру банківських продуктів і фінансових послуг, законодавчого
визначення суб’єктів цього сегменту страхового ринку. У деяких країнах
банки самі уповноважені займатися страховою діяльністю, а в решті, у
тому числі і в Україні, законодавство забороняє банкам виступати
страхувальниками.
Індикатором фінансової безпеки банківської системи є як загальний обсяг
фонду страхування ризиків, так і стан його формування.
Чільне місце серед індикаторів фінансової безпеки банківської системи
має належати обсягу отриманого комерційними банками прибутку.
Важливим є визначення масштабів і якісних характеристик банківських
зливань, оскільки останні завжди були індикатором стану національної
економіки та її місця у світовій економіці.
Чільне місце в системі фінансової безпеки банківських клієнтів посідає
розмір позичкового відсотка, оскільки він дозволяє з’ясувати, чи буде
рентабельною реалізація проекту, на здійснення якого береться кредит,
тобто чи окупляться затрати. У свою чергу коефіцієнт покриття відсотків,
що характеризується відношенням чистого прибутку до виплати відсотків до
суми і виплачених відсотків, свідчить про рівень безпеки кредитної
діяльності комерційних банків.
Великого значення для забезпечення фінансової безпеки комерційних
банків набуває дотримання ними встановлених нормативів.
Наприклад, у Швейцарії використовується доволі високий за світовими
стандартами індикатор діяльності банків. Так, чиста вартість капіталу за
вирахуванням фінансових зобов’язань кожного швейцарського банку повинна
складати 7-9 % вартості цих зобов’язань. Більшість швейцарських банків
мають стовідсоткову або близьку до цього ліквідність.
Середній коефіцієнт адекватності капіталу голландських банків складає
12 %, що значно перевищує норму в розмірі 8 %, встановлену Банком
міжнародних розрахунків.
Коефіцієнт Кука надійного банку за світовими стандартами не повинен
перевищувати 8 відсотків. Кредитний портфель, що перевищує власний
капітал у 8 разів, є ризикованим.
Безумовно, індикаторами фінансового стану, а відтак і безпеки
вітчизняної банківської системи є рівень капіталізації банків.
Дуже виразним індикатором фінансової безпеки системи комерційних банків
є питома вага залучених коштів громадян у загальному обсязі залучених
коштів.
Отже, з метою забезпечення ефективного контролю за діяльністю
комерційних банків і недопущення системної кризи банківської системи
необхідно:
провести роботу щодо вдосконалення методики банківського нагляду у
зв’язку з введенням бухгалтерського обліку у комерційних банках
відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку і звітності;
вдосконалити систему ліцензування банківської діяльності і привести її
у відповідність до базових принципів ефективного нагляду за банківською
діяльністю Базельського комітету з питань банківського регулювання;
розробити і запровадити системи заходів раннього виявлення та
реагування на фінансові проблеми в діяльності комерційних банків;
запровадити механізми санації та фінансового оздоровлення банків із
визначенням критеріїв проблемності в їх діяльності;
забезпечити проведення аудиту банків відповідно до міжнародних
стандартів із внесенням змін і доповнень до Закону України „Про
аудиторську діяльність”;
вдосконалити процес інспектування діяльності комерційних банків;
створити базу даних комерційних банків;
розробити принципово нові порядок і процедуру ліквідації банків.
Література
Барановський О.І. Фінансова безпека: монографія. Інститут економічного
прогнозування. – К.: Фенікс, 1999. – 338с.
Экономическая безопасность: Производство – финансы – банки. / Под ред.
В.К. Сенчагова. – М.: Финстатинформ, 1998. – 616с.
Мунтіян В.І. Економічна безпека України: монографія. – К.: КВІЦ, 1999. –
461с.
Козаченко Г.В., Пономарьов В.П., Ляшенко О.М. Економічна безпека
підприємства: сутність та механізми забезпечення: монографія. – К.:
Лібра, 2003. – 280с.
Глобалізація і безпека розвитку: монографія / За ред. О.Г. Білоруса. –
К.: КНЕУ, 2001. – 733с.
Міжнародне оподаткування: навчальний посібник. – К.: Центр навчальної
літератури, 2003. – 550с.
Ведута Е.Н. Государственные экономические стратегии. – М., 1998. – 440с.
Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей: Комплексний порівняльно-правовий
аналіз відповідності законодавства України acquis Європейського Союзу в
сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним
шляхом. – К.: Реферат, 2004. – 288с.
Жаліло Я.А. Економічна стратегія держави: теорія, методологія, практика:
Монографія. – К.: НІСД, 2003. – 368с.
Хасбулатов Р.И. Мировая экономика: В 2-х т. Т.1. – М.: Экономика, 2001.
– Т.1 – 598с.; Т.2 – 674с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
