Реферат на тему:
Джерела фінансового забезпечення екологічних програм на засадах
кіотського протоколу
Від країн, які готуються до вступу в ЄС, потрібні розробки й
впровадження організаційних структур, які б відповідали вимогам ЄС щодо
екологічних норм. Для проведення такої роботи на основі положень
регламенту 761/2001 була розроблена програма “Програма управління
навколишнім середовищем і аудитом” для країн Центральної й Східної
Європи, впровадження якого є добровільним. Відповідно до цієї програми
кожна держава при розробці власної програми завжди може враховувати
специфічні умови, які діють у цій країні [7; 14]. Через специфіку свого
становища та зважаючи на гнучкі механізми Кіотського протоколу Україна
має змогу використовувати скорочення викидів парникових газів не тільки
з метою покращання екологічної ситуації, а й для поліпшення свого
економічного стану.
Дана проблема є досить актуальною як на світовому рівні, так і на рівні
окремих держав і знайшла відображення у працях Т. Авдєєвої [1], О.
Дюканової [3], Д. Камінської [4], І. Карагодова [5], Б. Порфір’єва [9],
В. Шевчука [14]. У своїх дослідженнях ці вчені наголошують на тому, що
розвиток різних галузей промисловості на сучасному етапі
характеризується високим рівнем ресурсоємності, що супроводжується рядом
таких проблем, як забруднення навколишнього середовища, виснаження
природних ресурсів, зменшення біологічної розмаїтості й погіршення
здоров’я населення. Підкреслюючи актуальність позначеної проблеми,
науковці висловлюють думки та пропозиції щодо її вирішення на державному
рівні. Оскільки кліматичні, ресурсні, галузеві умови розвитку регіонів
України мають значні відмінності, дослідження даної проблеми на
регіональному рівні потребує подальшого розвитку.
Мета статті полягає в обґрунтуванні деяких вітчизняних джерел отримання
квот на викиди парникових газів і способів торгівлі ними як джерела
фінансового забезпечення екологічних програм на засадах положень
Кіотського протоколу з урахуванням регіональних особливостей країни.
Україна підписала Кіотський протокол, яким визначено кількісні показники
щодо скорочення викидів парникових газів, у березні 1999 р. і
ратифікувала його у лютому 2004 року [14, с. 11]. Кіотський протокол до
Рамкової конвенції ООН про зміну клімату з 16 лютого 2005 року став
діючим міжнародним документом.
Згідно з цим документом розвинені країни та країни з перехідною
економікою у період із 2008-го по 2012 р. мають знизити загальні викиди
парникових газів принаймні на 5 відсотків порівняно з 1990 р., який є
базовим. Для кожної країни встановлені диференційовані показники. Для
полегшення умов виконання зобов’язань передбачено три гнучкі механізми:
торгівля квотами на викиди парникових газів, спільне впровадження та
механізм чистого розвитку [11, с. 11].
Спільне впровадження дозволяє країнам брати собі у залік скорочення
викидів, які утворилися в результаті їх інвестування у скорочення
викидів у інших країнах і можуть бути предметом передачі еквівалентної
кількості “одиниць скорочення викидів” між двома країнами.
Механізм чистого розвитку передбачає аналогічні проекти скорочення
викидів у країнах, що розвиваються, з метою отримання “сертифікованих
скорочень викидів” для подальшого використання інвестором. Кіотський
протокол вимагає, щоб такі проекти сприяли стійкому розвитку в країнах,
які отримують інвестиції, і допомогли їм досягти стабілізації клімату.
Міжнародна торгівля викидами дозволяє передачу частини національних
дозволів на викиди – “одиниць встановлених обсягів” іншим країнам. Це
може здійснюватись через національні системи торгівлі, що дозволяють
приватним фірмам, або державам вести міжнародну торгівлю дозволами на
викиди з метою виконання ними національних зобов’язань [3, с. 29].
Відповідно до Кіотського протоколу Україні дозволено в період з 2008 по
2012 рік не скорочувати викиди парникових газів. Це дає можливість
державі одержати певний дохід шляхом застосування гнучких механізмів
Кіотського протоколу. Для цього Україні треба насамперед стимулювати
підприємства до зниження викидів парникових газів. Внаслідок такої
діяльності будуть утворюватися квоти на викиди, якими держава зможе
торгувати на світовому ринку.
Диференційований розподіл дозволів на викиди парникових газів між
найбільш енергоємними секторами економіки надасть можливість уряду
управляти структурною перебудовою та впровадженням інноваційної політики
і дозволить “запустити” внутрішній ринок торгівлі дозволами на викиди
парникових газів. А вже цей ринок, стимулюючи подальше скорочення
викидів на підприємствах у гнучкий та дешевий спосіб, спрямує проекти
спільного впровадження у потрібні галузі, “підштовхне” підприємства до
інновацій, скорочення енергоспоживання (тобто і викидів парникових
газів) і взагалі – до більш “екологічно дружної” поведінки. Ще одна
перевага запровадження схеми внутрішньої торгівлі – це сприяння
вітчизняним промисловим підприємствам у продажу дешевого потенціалу
скорочення викидів парникових газів (особливо за умови інтеграції
внутрішньої торгівлі України у схемі торгівлі Євросоюзу) [3, с. 30].
Ідея запровадження систем торгівлі викидами парникового газу полягає у
такому: законодавчо встановлюється гранична межа зовнішнього впливу на
довкілля викидів парникових газів, розробляється ефективний механізм
розподілу та торгівлі дозволами на викиди між учасниками системи
торгівлі, які, виходячи із власних міркувань прибутковості, виконують
свої природоохоронні зобов’язання.
Виходячи з досить специфічної галузевої структури та енергоємності
національної економіки, важливо не тільки охопити сектори промисловості,
що мають найбільші викиди парникових газів, але й врахувати особливості
їхнього розвитку на регіональному рівні. Одним із секторів економіки,
який характеризується найбільшими викидами парникових газів, є
паливно-енергетичний комплекс в цілому і вугільна промисловість зокрема.
Основні підприємства вугільної галузі розташовані в трьох областях
України – Луганській, Донецькій та Дніпропетровській.
Екологічна ситуація в Донецькій області через нехтування об’єктивними
законами розвитку та відтворення природно-ресурсного комплексу склалася
кризовою. До значного погіршення природних властивостей ландшафту
регіону привели перш за все висока концентрація підприємств важкої
індустрії в поєднанні з недосконалими технологіями промислового
виробництва та недостатнє фінансування на здійснення природоохоронних
заходів.
Найбільш гострою проблемою в регіоні залишається проблема забруднення
атмосферного повітря. В той же час деякі промислові підприємства не
завжди приділяють належну увагу контролю за викидами в атмосферу. В
металургійному комплексі області знаходяться в експлуатації 26
мартенівських печей, та лише 11 з них обладнані очисними спорудами.
Залишається гострою проблема зменшення викидів доменних печей, а також
будівництво з очистки викидів ливарних дворів.
На більшості коксохімічних підприємств технічний рівень обладнання
незадовільний. Коксові батареї перебувають в експлуатації по 30-40
років. Жоден з коксохімічних заводів області не має обладнання глибокої
очистки коксового газу від сірководню, у той же час викиди сіркового
ангідриду значні і мають тенденцію до збільшення.
Усі теплові електростанції, які розташовані на території області,
побудовані та введені в експлуатацію до 1983 року. У 2005 році число
обладнання зі строком експлуатації понад 20 років і більше склало більш
як 80 %. Зважаючи на моральне старіння та фізичний знос газоочисного
обладнання та ТЕС, у навколишнє середовище викидаються значні обсяги
пилу, а відсутність обладнання для очистки димових газів від оксидів
сірки та азоту призводить до забруднення навколишнього середовища цими
речовинами [13, с. 6].
Сьогодні сумарні викиди шкідливих речовин в області складають понад 40%
обсягу таких викидів в атмосферне повітря України [13].
Головним джерелом інвестицій в основний капітал на охорону навколишнього
природного середовища і раціональне використання природних ресурсів в
2004 році залишаються власні кошти підприємств. Їх частина складає 77%
усіх інвестиційних внесків. Питома вага коштів державного бюджету в 2004
році складала 4,8%, зменшившись порівняно з попереднім роком на 4,2%,
місцевих бюджетів відповідно – 18,3% і на 9,7% [Там само, с. 6].
Таким чином, нагальною є проблема покращання екологічної ситуації в
Донецькій області через збільшення обсягів інвестування в
природоохоронне будівництво за рахунок усіх джерел фінансування. Одним
із таких джерел може стати торгівля квотами на викиди парникового газу.
Україна займає восьме місце в світі за обсягами викидів парникових газів
(близько 2% світових викидів цього типу) після США, Росії, Китаю,
Німеччини, Японії, Австралії та Індії. Слід окремо відзначити скорочення
кількості викидів у нашій країні в період з 1990 по 1998 рік як
результат економічних перетворень. За прогнозами вчених, ці показники в
Україні не перевищать рівень 1990 року і в період з 2012 по 2020 рік [4,
с. 27].
????>?огії та охорони навколишнього середовища, де створена спеціальна
комісія, яка буде давати відповідні постанови. При цьому кожна країна
також буде створювати свою структуру в Україні для оформлення подібних
договорів. Зокрема Данія вже створила відповідне агентство, а Голландія
ще займається цим [Там само, с. 29].
За даними Економічної комісії ООН, торгівля дозволами між Україною та
Західною Європою має великі перспективи, враховуючи розвиток
міжнародного ринку парникових газів. Лише в 2003 році ціни на скорочення
викидів зросли вдвічі. Вітчизняні перспективи підтверджує також досвід
інших країн. Фінляндія, наприклад, яка є членом Кіотської угоди,
підписала спільний проект з Естонією щодо створення вітрової станції.
Реалізація цього проекту обійшлася 2,5 млрд і в майбутньому дозволить
фінам скоротити кількість викидів на 500 тис. тонн за період 2004-2012
роки, що буде зараховано Фінляндії згідно з Кіотським протоколом [Там
само, с. 28-29].
Специфіка діяльності підприємств вугільної промисловості пов’язана з
проблемою виділення в атмосферу шахтного метану, який належить до
парникових газів, тому на цих підприємствах існує природний потенціал
для реалізації положень Кіотського протоколу.
Вугільна промисловість Донецької області є стратегічним сектором
паливно-енергетичного комплексу України, тому що в регіоні
сконцентровано половину виробничих потужностей галузі. Питома вага
області з видобутку вугілля в Україні складає 49,3 %, випуску
енергетичного вугілля – 27,5 %, для коксування – 74 % [2, с. 26].
Академік НАН України А.Ф.Булат у своїй доповіді на міжнародній
науково-практичній конференції “Енергоефективність великого промислового
регіону”, яка відбулася в м. Донецьку 6 червня 2006 р., відзначив, що
натепер на шахті ім. Засядька реалізується найпотужніший в Європі проект
комплексної дегазації та промислової утилізації метану. Зокрема цей
проект є першим в індустрії шахтного метану в Україні.
Оскільки шахтний метан належить до категорії парникових газів [6], то
його утилізація призведе перш за все до покращання кліматичного
становища як у Донецькому регіоні зокрема, так і у країні і світі в
цілому. Але слід відзначити також, що утилізація шахтного метану
призведе до вирішення цілого ряду й інших проблем, які є досить
актуальними для України.
Зокрема це проблеми, пов’язані з безпекою ведення гірничих робіт та
енергозбереження. На шахтах існує досить значна імовірність виникнення
катастрофічних ситуацій від спалахувань та вибухів метану. Пов’язано це
з тим, що існуючі вітчизняні та зарубіжні технології дегазації вже не
надають належної безпеки ведення гірничих робіт.
Враховуючи актуальність вирішення проблеми промислового видобування
метану, а також необхідність забезпечення газової безпеки на вугільних
шахтах, протягом останніх десяти років з цієї проблеми було прийнято ряд
постанов Кабінету Міністрів України. У них відображені найбільш важливі
напрямки розвитку робіт з розробки та впровадження технологій
поверхневої та підземної дегазації, але реалізація цих робіт стримується
обмеженістю фінансування.
Проблема фінансування подібних проектів може бути вирішена за рахунок
реалізації гнучких механізмів Кіотського протоколу.
Тобто іноземний інвестор інвестує кошти у впровадження комплексів з
утилізації шахтного метану, а одержані одиниці скорочення викидів
парникового газу зараховує на свій рахунок. Або фінансування комплексу з
утилізації метану відбувається за рахунок підприємства, у такому випадку
дане підприємство має право продати утворені одиниці скорочення викидів
парникових газів.
Також здійснення подібних проектів може відбуватися за рахунок кредитів
міжнародних організацій. Так, Європейський банк реконструкції та
розвитку готовий виділяти 2-4,6 млрд доларів на рік країнам з перехідною
економікою для реалізації проектів спільного інвестування, серед яких
Україна займає одне з провідних місць [10, с. 5].
Існують і інші шляхи скорочення викидів парникових газів. Одним з них
може бути використання альтернативних відновлювальних джерел енергії.
Найбільш ефективним напрямком розвитку альтернативної енергетики є
вітроенергетика.
У світі подібна практика використовується досить широко, так, існує
навіть “велика вітроенергетична вісімка”, до складу якої входять
Німеччина, Іспанія, США, Данія, Індія, Нідерланди, Англія, Китай [8, с.
22].
В силу специфіки кліматичних умов та розподілу вітропотенціалу України
промислове виробництво електроенергії доцільно розвивати у прибережних
районах Чорного та Азовського морів, у Львівській, Івано-Франківській та
Донецькій областях. Це надасть змогу до 2020 року розраховувати на
покриття 10-11% загальної потреби в електроенергії, подальше збільшення
виробництва якої можливе лише за рахунок використання вітропотенціалу
центральних та північних районів, для яких найбільш перспективним буде
використання міні- та мікро- вітроенергетичних установок, перш за все
внаслідок обмеженості загальнорічного рівня вітропотенціалу, а також
низької собівартості електроенергії. Розробка національних
мікровітроенергетичних установок не потребує значних інвестицій, а за
умови інноваційного підходу та завдяки наявному в Україні науковому та
виробничому потенціалу дозволить не лише вирішити цю проблему в
найкоротший термін, а й виробляти високотехнологічні вироби для експорту
[Там само, с. 23].
Використання кіотських механізмів для реалізації подібних проектів може
стати досить перспективним напрямком регіонального розвитку.
Інтенсифікація використання альтернативних джерел є актуальною внаслідок
не лише глобального техногенного впливу викидів продуктів згоряння
різних видів енергоносіїв, але і внаслідок прогресуючого виснаження
запасів вугілля, нафти, газу [8].
За оцінками фахівців, до 2050 р. світова потреба в енергоносіях
збільшиться вдвічі (при цьому потреба в нафті може подвоїтися вже в 2015
р.), а запаси палива – нафти, газу, вугілля – можуть бути до цього часу
вичерпані. Цей факт диктує нагальну необхідність вже сьогодні переходити
на альтернативні енергетичні програми, засновані на використанні таких
видів енергії, які б не виділяли шкідливі для атмосфери парникові гази
та були б відновлювальними. У даному випадку вирішується подвійна
проблема – забезпечення потреби людства в енергії та перехід на її більш
екологічно чисті види [1, с. 92].
Такий перехід забезпечить зменшення викидів парникових газів і, як
наслідок, збільшення квот викидів, торгівля якими призведе до одержання
додаткових фінансових надходжень регіону.
Таким чином, підсумовуючи вищевикладені положення, можна зробити такі
висновки.
Кіотським протоколом до Рамкової конвенції ООН визначено три гнучкі
механізми, а саме: торгівля квотами на викиди парникових газів, спільне
впровадження та механізм чистого розвитку. Умови та інструменти
реалізації цих механізмів залежать від рішення певної країни.
Ґрунтуючись на тому, що регіони України мають поряд з іншими галузеві
особливості, слід підходити диференційовано до вибору тих чи інших
засобів реалізації позначених механізмів Кіотського протоколу.
Для промислових регіонів джерелом і способом одержання квот на викиди
парникових газів є реконструкція очисних споруд та утилізація шахтного
метану. Для інших регіонів збільшення квот на викиди парникових газів
можливе через розвиток вітроенергетики.
Подальшого наукового дослідження потребує діагностика економічної
доцільності використання певних засобів і інструментів реалізації
механізмів Кіотського протоколу в різних регіонах країни. При цьому
провідне місце в подальших дослідженнях повинна зайняти проблема
урахування особливостей Донецького регіону при розробці
загальнодержавних програм.
Література:
1. Авдеева Т. Киотский протокол: за и против // Мировая экономика и
международные отношения. – 2004. – № 11. – С. 88-98.
2. Близнюк А. Інноваційна стратегія розвитку вугільної промисловості
Донецької області // Економіка промисловості. – 2005. – №1. – С. 25-39
3. Дюканова О. Гнучкі механізми Кіотсього протоколу як джерело коштів
для структурно-інноваційної перебудови національної економіки //
Економіст. – 2004. – № 8. – С. 28-31.
4. Каминская Д. Фокус Киотского протокола // Обзор украинского рынка. –
№ 4. – 2005. – С. 25-29.
5. Карагодов І. Україна на шляху реалізації Кіотського протоколу до
Рамкової конвенції ООН про зміну клімату // Наш край. – 2005. – № 3. –
С. 1-2.
6. Киотский протокол к Конвенции об изменении климата // Секретариат
Конвенции об изменении климата. – Бонн, 2000. – 33 с.
7. Московська Н. Екологічна складова вступу до СОТ // Урядовий кур’єр –
2005. – №44 – С. 14.
8. Пабат А. Неисчерпаемые ресурсы. Перспективы использования
возобновляемых источников энергии в Украине // Деньги и технологии.
Украинский промышленный журнал. – 2004. – №2. – С. 22-25.
9. Порфирьев Б. Экономические коллизии ратификации Киотского протокола
// Российский экономический журнал. – 2004. – № 8. – С. 33-45.
10. Почему Киотский протокол выгоден Украине // Наш край. – 2005. – № 4.
– С. 5.
11. Проблеми розвитку інвестиційної діяльності. – Х.: ХДЕУ, 2002. –
462с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
