.

Доходи і видатки місцевих бюджетів (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2329 27924
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Доходи і видатки місцевих бюджетів”

План

Вступ

1. Система місцевих бюджетів.

2. Доходи місцевих бюджетів.

3. Структура власних доходів місцевих бюджетів.

4. Структура видатків місцевих бюджетів.

5. Особливості структури доходів та видатків бюджету розвитку місцевих
бюджетів

6. Бюджетне регулювання.

7. Реформування між бюджетних відносин.

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сьогодні питання децентралізації бюджетної системи України виходять на
перший план, адже фінансова децентралізація є однією з фундаментальних
умов незалежності та життєздатності органів місцевої влади:
децентралізація процесів ухвалення рішень збільшує можливості участі
місцевої влади у розвитку підконтрольної їй території; фіскальна
децентралізація сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами
шляхом ретельнішого узгодження видатків органів влади з місцевими
потребами і уподобаннями.

Але реалізація законодавчо закріплено права кожного
адміністративно-територіального утворення на економічну самостійність
неможлива без наявності у кожного органу влади власного бюджету і права
його складання, затвердження і виконання без втручання ззовні. А це
означає, що кожен орган влади повинен володіти своїм фінансовими
джерелами, достатніми для організації управління економікою і соціальною
сферою на своїй території. Одночасно з цим він повинен володіти
відносною самостійністю в управлінні податками та іншими обов’язковими
платежами, що надходять до відповідного бюджету.

Тому саме місцевим бюджетам, як основній фінансовій базі органів
місцевого самоврядування, належать особливе місце в бюджетній системі
нашої держави. Важлива роль відводиться місцевим бюджетам і у
соціально-економічному розвитку території, адже саме з місцевих бюджетів
здійснюється фінансування закладів освіти, культури, охорони здоров’я
населення, засобів масової інформації; також фінансуються різноманітні
молодіжні програми, видатки по упорядкуванню населених пунктів. Саме з
місцевих бюджетів здійснюються видатки на соціальний захист та соціальне
населення.

На жаль, в цій ланці бюджетної системи зберігається безнадійно
застарілий механізм централізованого регулювання вищестоящими органами
доходів місцевих бюджетів. Це позбавляє місцеві органи влади фінансової
самостійності, на довгі роки закріплює залежність розвитку місцевої
економіки і соціальної сфери від можливостей і бажання вищестоящих
органів влади вирішувати проблеми, що знаходяться на даній території
районів, міст, селищ і сіл.

Таким чином, сьогодні з особливою гостротою постає проблема вироблення
дієвого механізму, який би визначав нові принципи формування місцевих
бюджетів, чітке розмежування функцій і повноважень усіх рівнів влади, а
звідси – видатків кожного виду бюджету, і що саме головне – доходів між
різними ланками бюджетної системи. При цьому питання бюджетної політики,
оподаткування і міжбюджетних відносин повинні розглядатись і
вирішуватись комплексно, оскільки вони тісно взаємопов’язані, і ні один
із цих елементів не може бути реформованим без врахування двох інших.

Ці та інші питання, пов’язані з фінансовою самостійністю місцевих
органів влади не є новими. Проте багато з них чекають на своє практичне
вирішення.

Саме ця обставина і зумовила потребу у вивчені процесу формування і
виконання місцевих бюджетів, ролі планування в процесі використання
коштів та етапів проходження бюджетного процесу на місцевому рівні.

Тому, зважаючи на складність та неоднозначність проблеми, що
досліджується, існують питання, які потребують поглибленого вивчення, а
саме:

складання місцевих бюджетів в сучасних умовах;

питання розмежування доходів і видатків між державним та місцевими
бюджетами;

проблеми горизонтального фінансового вирівнювання.

СИСТЕМА МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

За Конституцією України (ст. 140) місцеве самоврядування є правом
територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення
в межах Конституції і Законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:

1. Конституцією України (ст. 7, статті 140-146).

2. Бюджетним кодексом України від 21 червня 2001 р.

3. Законом України «Про місцеве самоврядування» (від 27.05.1997).

4. Законом України «Про систему оподаткування» (від 2 лютого
1994 р.).

Місцеві фінанси – це система формування, розподілу і використання
доходів територіальними громадами та місцевими органами влади з метою
виконання делегованих та закріплених за ними функцій і завдань.

Структура місцевих фінансів України:

> Самостійні місцеві бюджети (11 785 місцевих бюджетів різного
рівня складалося в Україні У 2000р.);

> Фінанси комунальних підприємств.

Самостійні місцеві бюджети

Найважливішими передумовами демократичної держави є самостійність і
незалежність місцевих органів влади, які започатковані Європейською
хартією місцевого самоврядування. На сьогодні до Європейської хартії
місцевого самоврядування входять понад 30 країн, до яких у 1996 р.
приєдналася Україна.

Європейська хартія місцевого самоврядування передбачає відокремлення
місцевих органів влади від державної влади, повну їхню незалежність і
самостійність у виконанні делегованих і закріплених за ними функцій у
межах своїх компетенцій і за рахунок власних і закріплених доходів.

Система місцевих бюджетів складається з бюджету Автономної Республіки
Крим, обласних, районних бюджетів, бюджетів районів у містах та бюджетів
місцевого самоврядування.

Бюджети місцевого самоврядування — це бюджети територіальних громад сіл,
селищ, міст та їх об’єднань.

Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за
ними на стабільній

основі загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати
напрями використання коштів місцевих бюджетів.

Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів
бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного,
соціального, природного та економічного стану відповідних територій,
виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, установлених
законодавством.

Місцевий бюджет може складатися із загального і спеціального фондів.

Спеціальний фонд має формуватися з конкретно визначених джерел
надходжень і використовуватися на фінансування конкретно визначених
цілей.

Спеціальний фонд – це класичний випадок закріплення джерела доходів за
статтею видатків, за якого певні види доходів призначаються на
фінансування певних видів видатків.

Спеціальні фонди були введені з метою поліпшення звітності за державні
кошти, які раніше спрямовувалися до численних позабюджетних фондів,
тобто для підвищення прозорості у використанні державних коштів.

Місцевий бюджет поділяється на поточний бюджет і бюджет розвитку.

Поточний бюджет використовується для виконання як власних, так і
делегованих повноважень.

Кошти поточного бюджету спрямовуються на фінансування установ і закладів
виробничої і соціальної інфраструктури, що утримуються за рахунок
бюджетних асигнувань, а також на фінансування заходів щодо соціального
захисту населення.

Кошти бюджету розвитку спрямовуються на реалізацію програм
соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних зі
здійсненням інвестиційної та інноваційної діяльності, а також на
фінансування субвенцій та інших видатків, пов’язаних з розширеним
відтворенням. Поділ місцевих бюджетів на поточний бюджет і бюджет
розвитку визначає порядок фінансування за умов наявності дефіциту
бюджету у зв’язку з недовиконанням доходів бюджету. У такому випадку
першочергово фінансуються видатки, які включені в поточний бюджет.

Структура місцевих бюджетів України

Система місцевих бюджетів України має таку структуру:

Бюджет Автономної Республіки

Крим
1

Обласні бюджети 24

Бюджети міст республіканського підпорядкування 2

Районні бюджети неміських районів 486

Бюджети міст обласного підпорядкування 158

Бюджети районів міст 120

Бюджети міст районного підпорядкування 283

Бюджети селищних рад 915

Бюджети сільських рад 9769

Органи місцевого самоврядування з урахуванням місцевих умов і
особливостей можуть перерозподіляти між собою на підставі договорів
окремі повноваження та власні бюджетні кошти.

ДОХОДИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Фінансовою основою місцевого самоврядування є доходи місцевих бюджетів.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого
самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування.

Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних джерел та
закріплених загальнодержавних податків, зборів та інших обов’язкових
платежів. У доходній частині місцевого бюджету окремо виділяються
доходи, необхідні для виконання власних повноважень, і доходи, необхідні
для виконання делегованих законом повноважень органів виконавчої влади.

До власних доходів республіканського бюджету Автономної Республіки Крим
та бюджетів органів місцевого самоврядування належать доходи, які
визначаються законодавством, формуються і збираються на відповідній
території, а саме:

> місцеві податки та збори;

> доходи від майна і підприємств, що належать до комунальної власності
та інші доходи, передбачені законодавством.

Закріплені доходи — це ті, що повністю або частково (в %) зараховуються
у певні види бюджетів безстрокове або на довготерміновій основі і для їх
включення непотрібне рішення органів влади вищої ради.

Згідно зі статтею 143 Конституції України встановлено, що власних
доходів в обласних і районних бюджетах немає, а є в основному закріплені
або залучені, якщо фінансується спільна програма. В ці бюджети не
включаються як закріплені доходи надходження від комунальної власності.

Міжбюджетні трансферти — кошти, які безоплатно і безповоротно
передаються з одного бюджету до іншого. Основними формами надання
міжбюджетних трансфертів за Бюджетним кодексом є дотації вирівнювання та
субвенції.

Дотації вирівнювання — міжбюджетний трансферт на вирівнювання доходної
спроможності відповідного бюджету.

Субвенція — цільовий міжбюджетний трансферт призначений на певну мету в
порядку, визначеному тим органом, який її надав.

Обсяг міжбюджетних трансфертів затверджується Верховною Радою України в
Законі про Державний бюджет на відповідний рік.

Місцеві запозичення

Місцеві запозичення — операції, пов’язані з отриманням коштів на умовах
повернення, платності та строковості, в результаті яких з’являються
зобов’язання перед бюджетом, та операції, пов’язані з поверненням цих
коштів до бюджету.

Запозичення до місцевих бюджетів можуть здійснюватися лише до бюджету
розвитку, або для покриття тимчасових касових розривів під час виконання
загального фонду місцевого бюджету.

Місцеві запозичення виникають у таких випадках:

> запозичення (позики) з бюджетів вищого рівня;

> запозичення в комерційних банках;

> бюджетні гарантії під запозичення комерційних структур, у
тому числі на потребу бюджетної сфери (будівництво шкіл, лікарень тощо).

> випуск муніципальних позик.

Запозичення з Державного бюджету надаються місцевим бюджетам для
покриття тимчасових касових розривів під час виконання загального фонду
бюджету протягом бюджетного року.

Тимчасовий касовий розрив – незбіг у часі фінансування видатків з
надходженням доходів.

Дуже часто такі запозичення перетворюються в непряму форму дотування
місцевих бюджетів, оскільки вони пролонговуються або взагалі списуються.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання
загального фонду місцевого бюджету, виконавчі органи місцевого
самоврядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати
короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до
трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду.

Відсутність широкої практики залучення кредитів для фінансування
бюджетних потреб місцевою владою зумовлено високими реальними
відсотковими ставками, що призводить до значного додаткового бюджетного
навантаження.

Ще однією з форм виникнення зобов’язань місцевих бюджетів є надання ними
гарантій під позики комерційних банків. У випадку несвоєчасного
погашення кредитів бюджетна гарантія вступає в силу.

Місцеві органи влади можуть проводити цільові муніципальні позики під
конкретні заходи, в яких зацікавлена територіальна громада (будівництво
доріг тощо). За строками погашення позики поділяються на коротко- (до 5
років) і довгострокові (понад 5 років) позики.

Облігації місцевої позики реєструються Міністерством фінансів України та
Державною комісією з цінних паперів, але законодавчих норм щодо обмежень
на випуск муніципальних позик не існує, також не проводиться оцінка
платоспроможності позичальників. Часто в бюджетах не передбачаються
кошти на погашення позик. Це призводить до неможливості повернення
коштів.

Невиконання місцевими бюджетами зобов’язань за випущеними позиками, а
також фінансова криза серпня 1998 року зумовила призупинку використання
цієї форми фінансування бюджетних потреб.

У Додатку 8 наведеш окремі результати випуску муніципальних позик у
1995-1998 рр.

Держава не несе відповідальності по зобов’язаннях за запозиченнями до
місцевих бюджетів.

Видатки по обслуговуванню боргу місцевих бюджетів здійснюються за
рахунок коштів загального фонду бюджету в межах 10 відсотків його
обсягів протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується
обслуговування.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його
обслуговуванню має місце порушення договору між кредитором і
позичальником з вини останнього, відповідна рада не має права
здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

СТРУКТУРА ВЛАСНИХ ДОХОДІВ

МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

До власних доходів місцевих бюджетів належать доходи, які визначені ст.
69 Бюджетного кодексу України, формуються і збираються на відповідній
території, а саме:

1) місцеві податки і збори, що зараховуються до бюджетів місцевого
самоврядування;

2) 100 відсотків плати за землю – для бюджетів міст Києва та
Севастополя; 75 відсотків плати за землю – для бюджетів міст
республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;
60 відсотків плати за землю – для бюджетів сіл, селищ, міст районного
значення та їх об’єднань;

3) податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів у частині, що зараховується до відповідного бюджету;

4) надходження сум відсотків за користування тимчасово вільними
бюджетними коштами;

5) податок на промисел, що зараховується до бюджетів місцевого
самоврядування;

6) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що у власності відповідної територіальної
громади;

7) плата за забруднення навколишнього природного середовища у частині,
що зараховується до відповідного бюджету;

8) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній
власності, в тому числі від продажу земельних ділянок
несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у комунальній
власності;

9) фіксований сільськогосподарський податок у частині, що зараховується
до бюджетів місцевого самоврядування;

10) плата за оренду майнових комплексів, що знаходяться у комунальній
власності;

11) надходження від місцевих грошово-речових лотерей;

12) плата за гарантії щодо виконання боргових зобов’язань;

13) гранти та дарунки у вартісному обрахунку;

14) власні надходження бюджетних установ, що утримуються за рахунок
коштів відповідного бюджету;

15) податок на прибуток підприємств комунальної власності;

102

16) платежі за спеціальне використання природних ресурсів місцевого
значення;

17) інші надходження, передбачені законом.

Ці доходи не враховуються при визначенні міжбюджетних
трансфертів.

Верховною Радою України 18 лютого 1997 р. був прийнятий у новій редакції
Закон України «Про систему оподаткування» (№ 77/97 – ВР).

У статті 15 цього Закону визначені місцеві податки та збори, які мають
право встановлювати сільські, селищні та міські ради у відповідності з
переліком і в межах граничних розмірів, які встановлені Декретом
Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 року № 56-93 «Про місцеві
податки та збори».

Органи місцевого самоврядування мають право встановлювати 2 місцевих
податки і 15 місцевих зборів.

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування і
в розвинених країнах. Наприклад, у СПІА за рахунок місцевих податків
забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції – 60%, ФРН –
45%, Англії -36%, Японії – 33%.

У зарубіжних країнах склалася чисельна розгалужена система місцевих
податків та зборів:

> у Бельгії – 100 місцевих податків та зборів; , > в Італії – 70;

> у Франції – понад 50.

Але є країни, де застосовується лише кілька, або навіть один місцевий
податок як у Англії (подушний податок). Такі країни є винятком, бо
значна кількість місцевих податків та зборів є гарантією стабільності
надходжень у місцеві бюджети.

Незважаючи на значний перелік видів місцевих податків та зборів в
Україні їх питома вага у податкових надходженнях місцевих бюджетів
незначна. Зокрема, у бюджеті 2001 року місцеві податки і збори склали
близько 1% доходів місцевих бюджетів України.

Закріплені доходи місцевих бюджетів

До закріплених законодавством (ст. 140 Конституції, статті 64, 65, 66
Бюджетного кодексу) загальнодержавних податків, зборів і платежів, що
надходять до бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 25 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
відповідній території;

2) 25 відсотків плати за землю, що справляється на території Автономної
Республіки Крим та відповідної області;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються Радою Міністрів Автономної
Республіки Крим та обласними державними адміністраціями.

До закріплених доходів на рівні районних бюджетів, які використовуються
для забезпечення реалізації спільних соціально-економічних і культурних
програм територіальних громад і враховуються при визначенні обсягів
міжбюджетних трансфертів, належать:

1) 50 відсотків прибуткового податку з громадян, що справляється на
території сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань;

2) 15 відсотків плати за землю, що сплачується на території сіл, селищ,
міст районного значення та їх об’єднань;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються районними державними
адміністраціями;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
що справляється районними державними адміністраціями;

5) надходження адміністративних штрафів, що накладаються районними
державними адміністраціями або утвореними ними в установленому порядку
адміністративними комісіями.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та
враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать
такі податки і збори (обов’язкові платежі):

1) прибутковий податок з громадян на основі таких нормативів
відрахувань:

> до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального
обсягу прибуткового податку з громадян;

> до бюджетів міст республіканського та обласного значення
зараховується 75% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

> до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ та їх об’єднань
зараховується 25% загального обсягу прибуткового податку з громадян;

2) державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

3) плата за ліцензії на провадження певних видів господарської
діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами
відповідних рад;

4) плата за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності,
що справляється виконавчими органами відповідних рад;

5) плата за торговий патент на здійснення деяких видів підприємницької
діяльності (за винятком плати за придбання торгових патентів пунктами
продажу нафтопродуктів (автозаправними станціями, заправними
пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

6) надходження адміністративних штрафів, що накладаються
виконавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установленому
порядку адміністративними комісіями;

7) єдиний податок для суб’єктів малого підприємництва у частині, що
належить відповідним бюджетам.

Перераховані податки і збори (обов’язкові платежі), складають кошик
доходів, що закріплюються на постійній основі за бюджетами місцевого
самоврядування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних
трансфертів.

У випадку, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами
загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір
місцевого бюджету держава вилучає із місцевого бюджету до Державного
бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законодавством.

СТРУКТУРА ВИДАТКІВ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Видатки місцевих бюджетів — це економічні відносини, які виникають у
зв’язку з фінансуванням власних і делегованих повноважень місцевих
органів влади.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок місцевих
бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету поділяються на:

> видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути
делеговані Автономній Республіці Крим та місцевому самоврядуванню з
метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі
принципу субсидіарності;

> видатки на реалізацію прав та обов’язків Автономної Республіки
Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер та
визначені законами України.

Розмежування видів видатків між місцевими бюджетами здійснюється на
основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти на-

3) первинної медико-санітарної, амбулаторно-поліклінічної та
стаціонарної допомоги (дільничних лікарень, медичних амбулаторій,
фельдшерсько-акушерських та фельдшерських пунктів);

4) сільських, селищних та міських палаців культури, клубів та
бібліотек.

До II групи — належать видатки на фінансування бюджетних установ та
заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг,
гарантованих державою для всіх громадян України і здійснюються з
бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим, міст
обласного значення та районних бюджетів.

Ця група містить видатки на:

1) державне управління:

а) фінансування органів місцевого самоврядування міст республіканського
Автономної Республіки Крим і міст обласного значення;

б) органів місцевого самоврядування районного значення;

2) освіту:

а) дошкільну освіту (у містах республіканського Автономної Республіки
Крим та міст обласного значення);

б) загальну середню освіту: загальноосвітні навчальні заклади, у тому
числі: школи, дитячі садки (для міст республіканського Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення), спеціалізовані школи,
ліцеї, гімназії, вечірні (змінні) школи;

в) заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та
реабілітації: загальноосвітні школи-інтернати, загальноосвітні
шко-ли-інтернати для дітей-сиріт і дітей, які позбавлені піклування
батьків, дитячі будинки (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості
учнів цих установ формується на території відповідного міста чи району),
дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім’ї, допомога на дітей, які
перебувають під опікою і піклуванням;

г) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну
допомогу (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та
невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбулаторії, загальні
стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри
здоров’я і заходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення: притулки для
неповнолітніх (у разі, якщо не менше 70 відсотків кількості дітей, які
перебувають у цих закладах, формуються на території відповідного
міста чи району), територіальні центри і відділення соціальної
допомоги на дому;

б) державні програми соціального захисту: пільги ветеранам війни
і праці, допомога сім’ям з дітьми, додаткові виплати населенню на
покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг,
компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій
громадян;

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла
для окремих категорій громадян;

г) районні та міські програми і заходи щодо реалізації державної
політики стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

5) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми
(театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури,
школи естетичного виховання дітей);

6) державні програми розвитку фізичної культури і спорту: утримання та
навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх типів
(крім шкіл республіканського Автономної Республіки Крим і обласного
значення), заходи з фізичної культури і спорту та фінансова підтримка
організацій фізкультурно-спортивної спрямованості і спортивних споруд
місцевого значення.

До III групи належать видатки на фінансування бюджетних установ та
заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для
окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких
існує в усіх регіонах України і здійснюються з бюджету Автономної
Республіки Крим та обласних бюджетів.

До цієї групи належать видатки на:

а) фінансування представницької і виконавчої влади Автономної
Республіки Крим;

б) фінансування обласних рад;

2) освіту:

а) загальну середню освіту для громадян, які потребують соціальної
допомоги та реабілітації: спеціальні загальноосвітні навчальні заклади
для дітей, які потребують корекції фізичного та (або)
розумового розвитку, санаторні школи-інтернати;

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності
Автономної Республіки Крим і виконують державне замовлення;

в) вищу освіту (вищі заклади освіти І, II, III та IV рівнів акредитації,
що перебувають у власності Автономної Республіки Крим та спільній
власності територіальних громад);

г) післядипломну освіту (інститути підвищення кваліфікації працівників
соціально-культурної сфери та агропромислового комплексу, що
знаходяться у комунальній власності);

ґ) інші державні освітні програми;

3) охорону здоров’я:

а) первинну медико-санітарну, амбулаторно-поліклінічну та
стаціонарну допомогу (лікарні республіканського Автономної Республіки
Крим та обласного значення);

б) спеціалізовану амбулаторно-поліклінічну та стаціонарну допомогу
(спеціалізовані лікарні, поліклініки, госпіталі для інвалідів
Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові та
інше);

в) санаторно-курортну допомогу (санаторії для хворих на туберкульоз,
санаторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги
(медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри
здоров’я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення:
допомога по догляду за інвалідами І чи II груп внаслідок психічного
розладу; адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім’ям; виплати
компенсації реабілітованим; дитячі будинки-інтернати; навчання та
трудове влаштування інвалідів; будинки-інтернати для престарілих і
інвалідів та інше;

б) республіканські Автономної Республіки Крим і обласні програми і
заходи з реалізації державної політики стосовно дітей, молоді, жінок,
сім’ї;

в) інші державні соціальні програми;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські Автономної
Республіки Крим та обласні бібліотеки, музеї та виставки);

6) державні театрально-видовищні програми (філармонії, музичні колективи
і ансамблі, театри, палаци і будинки культури республіканського
Автономної Республіки Крим і обласного значення, інші заклади та заходи
у галузі мистецтва);

в) інші державні культурно-мистецькі програми;

б) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з розвитку фізичної культури і спорту
(навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл усіх
типів, заходи з фізичної культури і спорту республіканського
Автономної Республіки Крим та обласного значення);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації.

З бюджетів міст Києва і Севастополя здійснюються видатки всіх трьох
груп.

Перелічені групи видатків враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів.

До видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу
міжбюджетних трансфертів, належать видатки на:

1) місцеву пожежну охорону;

2) позашкільну освіту;

3) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення стосовно дітей, молоді, жінок, сім’ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

4) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та
благоустрою населених пунктів;

5) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

6) програми підтримки кінематографії та засобів масової інформації
місцевого значення;

7) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

8) типове проектування, реставрацію та охорону пам’яток архітектури
місцевого значення;

9) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішенням органів
місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення;

в) будівництво, реконструкцію, ремонт та утримання доріг місцевого
значення;

10) заходи з організації рятування на водах;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) управління комунальним майном;

14) регулювання земельних відносин;

15) інші програми, затверджені відповідною радою згідно із
законом.

5. ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРИ ДОХОДІВ ТА ВИДАТКІВ БЮДЖЕТУ РОЗВИТКУ МІСЦЕВИХ
БЮДЖЕТІВ

Головна мета створення бюджету розвитку – фінансування програм
соціально-економічного розвитку відповідної території, пов’язаних з
розширеним відтворенням.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності,
в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподар-ського
призначення;

2) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї)
господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної
громади;

3) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету
за рішенням відповідної ради;

4) запозичення, здійснені у порядку, визначеному Бюджетним кодексом та
іншими законами України;

5) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення основної суми боргу відповідно Автономної Республіки Крим
та місцевого самоврядування;

2) капітальні вкладення;

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого
самоврядування у статутні фонди суб’єктів підприємницької діяльності.

Бюджет розвитку місцевих бюджетів є складовою частиною спеціального
фонду місцевих бюджетів.

Дефіцит місцевих бюджетів

Величина перевищення видатків місцевого бюджету над його постійними
доходами складає дефіцит місцевого бюджету. За статтею 72 Бюджетного
кодексу:

> бюджет Автономної Республіки Крим та міські бюджети можуть
прийматися з дефіцитом виключно у частині дефіциту бюджету розвитку;

> дефіцит бюджету Автономної Республіки Крим та міських бюджетів
покривається за рахунок запозичень;

> затвердження обласних, районних, районних у містах, сільських
та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

6. БЮДЖЕТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ

Місцеві бюджети мають бути достатніми для виконання органами місцевого
самоврядування делегованих та власних повноважень, а також для
забезпечення населення соціальними послугами не нижче рівня мінімальних
соціальних гарантій. Якщо місцеві бюджети не можуть бути збалансовані з
урахуванням цих умов, держава забезпечує їх збалансування шляхом
передачі коштів у вигляді міжбюджетних трансфертів (дотацій, субвенцій).

Міжбюджетні трансферти поділяються на:

1) дотацію вирівнювання;

2) субвенцію;

3) кошти, що передаються до Державного бюджету України та місцевих
бюджетів з інших місцевих бюджетів;

4) інші дотації.

У Державному бюджеті України можуть передбачатися такі міжбюджетні
трансферти місцевим бюджетам:

1) дотація вирівнювання бюджету Автономної Республіки Крим, обласним
бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя, районним бюджетам та
бюджетам міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст
обласного значення;

2) субвенція на здійснення програм соціального захисту;

3) субвенція на компенсацію втрат доходів бюджетів місцевого
самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання
пільг, установлених державою;

4) субвенція на виконання інвестиційних проектів;

5) інші субвенції.

У Державному бюджеті України затверджується обсяг дотацій вирівнювання
та субвенцій окремо для кожного з перелічених місцевих бюджетів, а також
коштів, що передаються до Державного бюджету України з місцевих
бюджетів, якщо є для цього підстава.

Дотація вирівнювання визначається як перевищення обсягу видатків над
кошиком доходів бюджетів місцевого самоврядування.

Кошик доходів бюджетів місцевого самоврядування — це податки та збори
(обов’язкові платежі), що закріплюються Бюджетним кодексом України на
постійній основі за бюджетами місцевого самоврядування та враховуються
при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

За Бюджетним кодексом (ст. 98) розподіл обсягу міжбюджетних трансфертів
визначається на основі формули, яка повинна затверджуватися Кабінетом
Міністрів України і враховувати такі параметри:

1) фінансові нормативи бюджетної забезпеченості та коригуючі
коефіцієнти до них;

2) кількість мешканців та кількість споживачів соціальних послуг;

3) індекс відносної податкоспроможності відповідного міста чи району;

4) прогнозний показник копійка доходів бюджетів місцевого самоврядування
для бюджетів міст Києва та Севастополя, міст республіканського
Автономної Республіки Крим та міст обласного значення;

5) коефіцієнт вирівнювання (від 0,6 до 1).

Обсяг кошика доходів відповідного бюджету визначається із застосуванням
індексу відносної податкоспроможності бюджету міста чи району на основі
даних про фактичне виконання відповідного бюджету за три останні
бюджетні періоди.

Індекс відносної податкоспроможності є коефіцієнтом, що визначає рівень
податкоспроможності адміністративно-територіальної одиниці у порівнянні
з аналогічним середнім показником по Україні у розрахунку на одного
мешканця.

Індекси відносної податкоспроможності відповідних бюджетів не можуть
змінюватися і переглядатися частіше, ніж раз на три роки.

Міжбюджетні трансферти можуть здійснюватися і між місцевими бюджетами.

Так, міські (міст Києва і Севастополя, міст республіканського Автономної
Республіки Крим та міст обласного значення) та районні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах дотації вирівнювання бюджетам районів
у містах, бюджетам сіл, селищ, міст районного значення та їх об’єднань,
а також кошти, що передаються з цих бюджетів.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради можуть
передбачати у відповідних бюджетах такі види міжбюджетних трансфертів:

1) субвенції на утримання об’єктів спільного користування чи ліквідацію
негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

2) субвенції на виконання власних повноважень територіальних
громад сіл, селищ, міст та їх об’єднань;

3) субвенції на виконання інвестиційних проектів;

4) інші субвенції.

Субвенції на виконання власних повноважень територіальних громад можуть
передбачатися в складі їх бюджетів у разі, якщо інший орган державної
влади чи місцевого самоврядування може виконати цю функцію ефективніше.

Субвенції з Державного бюджету України на виконання інвестиційних
проектів надаються з Державного бюджету України бюджету Автономної
Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджетам міст Києва та Севастополя з
їх подальшим перерозподілом для бюджетів місцевого самоврядування.

Субвенції на виконання інвестиційних проектів надаються органом
місцевого самоврядування на засадах конкурентності та передбачають їхню
фінансову участь у здійсненні програми чи проекту. При наданні цієї
субвенції перевагу в отриманні мають органи місцевого самоврядування, у
яких середньорічний обсяг видатків на утримання бюджетних установ за три
останні бюджетні періоди був менший за обсяг, визначений згідно з
фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості.

Основні засади надання субвенцій визначаються окремим законом, порядок
та умови їх надання визначаються Кабінетом Міністрів України, а обсяг
субвенцій на наступний бюджетний період визначається законом про
Державний бюджет України.

7. РЕФОРМУВАННЯ МІЖБЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН

Реформування міжбюджетних відносин повинно базуватися на таких засадах:

> забезпечення в повному обсязі місцевих бюджетів фінансовими ресурсами,
необхідними для виконання власних та делегованих повно-к важень;

> створення умов для економічної зацікавленості місцевих органів влади
збільшувати податкові надходження, а також розширювати базу

оподаткування на своїх територіях;

> розмежування видаткових повноважень між г посилення прозорості використання бюджетних коштів;

> ув’язання доходів місцевих бюджетів з р їх витратами
на основі нормативного методу

мінімальної бюджетної забезпеченості на одного жителя, учня, одержувача
соціальних послуг.

Цільові фонди місцевого самоврядування

Органи місцевого самоврядування можуть утворювати цільові (в тому числі
валютні) фонди. Ці фонди включаються у спеціальний фонд місцевих
бюджетів.

Джерелами формування цільових фондів місцевого самоврядування
виступають:

> залучення коштів населення – добровільних внесків і пожертвувань для
проведення соціально-культурних заходів або будівництва школи, лікарні
тощо;

> доходи від місцевих позик, грошово-речових лотерей та аукціонів;

> відрахування за твердо встановленими нормами із загально-державних
цільових фондів (70% Фонду охорони навколишнього природного середовища
децентралізується на рівні місцевих бюджетів).

За статтею 13 Бюджетного кодексу створення позабюджетних фондів
місцевими органами влади не допускається.

ВИСНОВКИ

В результаті проведеного дослідження виявлено, що місцеві бюджети – це
не просто балансові розрахунки доходів і витрат, які мобілізуються і
витрачаються на відповідній території, а й важлива фінансова категорія,
основу якої становить система фінансових відносин, що складається між
місцевими та державним бюджетом, а також усередині сукупності місцевих
бюджетів. Місцеві бюджети є головним каналом доведення до населення
кінцевих результатів суспільного виробництва, спрямованих на суспільне
споживання. Саме через них суспільні фонди споживання розподіляються в
територіальному розрізах, тобто між окремими
адміністративно-територіальними одиницями і соціальними групами
населення. Крім того, саме з місцевих бюджетів фінансується розвиток
галузей виробничої сфери, в першу чергу місцевої промисловості і
комунального господарства.

Водночас, саме в цій, найчисельнішій ланці бюджетної системи, існує чи
не найбільше проблем, пов’язаних із їх формуванням та виконанням, що
потребують свого негайного вирішення.

Принципи побудови і механізм функціонування нинішньої бюджетної системи
склались ще в 30-ті роки і повністю відповідали характеру і методам
адміністративно-командної системи управління народним господарством
країни. Принципи єдності і так званого “демократичного”, а в дійсності
жорстокого централізму обумовили слідуючі характерні риси бюджетної
системи України:

стягування значної частки фінансових ресурсів до державного бюджету;

поділ усіх доходних джерел на власні та закріплені, що передаються у
відання середнього та низового рівнів державної влади, і регулюючі,
обсягом яких розпоряджався вищестоящий орган влади;

широкі масштаби перерозподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної
системи, що призвело до постійного зростання частки регулюючих доходів у
місцевих бюджетах – в середньому 70-75 відс.;

суб’єктивізм при вирішенні питання про обсяг коштів, що передаються до
конкретного нижчестоящого бюджету;

орієнтована на видатки методологія формування місцевих бюджетів, що
виховала у нижчестоящих управлінських структур утриманство і тверду
впевненість в тому, що за все в кінцевому рахунку відповідає держава,
центральні органи влади;

щорічний перегляд нормативів відрахувань від регулюючих доходів, що
давало необмежені можливості тримати в залежності нижчестоящі органи
влади, впливаючи таким чином на формування дохідної частини відповідних
бюджетів;

численність форм міжбюджетного перерозподілу фінансових ресурсів, що
дозволяла у всіх випадках застосовувати суб’єктивний “індивідуальний”
підхід при вирішенні питання про надання фінансової допомоги
нижчестоящого бюджету.

Міжрегіональний перерозподіл державних доходів досі не має ні чітко
сформульованого змістовного обгрунтування, ні чітких правил і формул.
Необ’єктивність такого перерозподілу призвели до того, що сільські Ради,
де рівень податкових надходжень у розрахунку на душу населення є вищим,
ніж у середньому по району, опиняються у гіршому становищі з точки зору
доходів місцевих бюджетів порівняно з сільськими Радами, де він,
відповідно, є нижчим.

Таким чином, аналіз проблем функціонування місцевих бюджетів базового
рівня бюджетної системи, а також теорії та практики існування бюджетних
систем в країнах з ринковою економікою дає змогу зробити висновки щодо
здійснення заходів, спрямованих на покращання умов формування місцевих
бюджетів.

По-перше, необхідно чітко розподілити компетенції щодо розв’язання
конкретних завдань між центральними органами влади і органами
регіонального та місцевого самоврядування, і поступово здійснювати
перехід до децентралізації державних фінансів. Так, на державному рівні
(за рахунок коштів державного бюджету) повинні фінансуватися лише ті
видатки, котрі пов’язані з забезпеченням загальнодержавних потреб:
оборона країни, утримання законодавчої і виконавчої влади, розвиток
фундаментальної науки, структурна перебудова економіки. Фінансові ж
проблеми місцевого рівня раціонально вирішувати за рахунок коштів
відповідних бюджетів.

У зв’язку з цим необхідно розподілити джерела податкових надходжень між
центральними і місцевими владами в жорсткій ув’язці з виконуваними ними
функціями, що повинно знайти своє відображення у законодавстві про
місцеве самоврядування. До місцевих, зокрема, можна було б віднести
помайнові податки, податок на землю, податок на промисел, збір за
забруднення навколишнього середовища, а можливо – і прибутковий податок
з громадян. У всякому випадку за рахунок власних податкових джерел
місцеві органи влади повинні фінансувати до 60-80 відс. своїх потреб.

По-друге, необхідно вдосконалити механізм міжтериторіального фінансового
вирівнювання. Практика показала, що такий метод регулювання місцевих
бюджетів як вилучення надлишків бюджетних коштів до бюджету вищого рівня
та застосування індивідуальних підходів до встановлення нормативів
відрахувань від загальнодержавних податків і зборів має багато
недоліків: він не тільки негативно виливає на дохідну базу місцевих
бюджетів, а й позбавляє місцеві органи влади стимулів до збільшення
своїх доходів. Спираючись на зарубіжний досвід, необхідно створити
спеціальні бюджетні фонди фінансового вирівнювання територій. А
перерозподіл доходів між бюджетами одного рівня доцільно було б
здійснювати з урахуванням податкової сили територій та мінімального
рівня, до якого повинні вирівнюватись фінансові можливості цих
територій. Тому вже сьогодні назріла необхідність визначення
обгрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області,
району, міста з урахуванням економічного, соціального, природного й
екологічного стану відповідних територій. Існування таких показників
дасть змогу визначити реальний розмір фінансових ресурсів для
задоволення необхідних потреб регіонів, а також значно вдосконалити
процедуру бюджетного планування.

Таким чином, вирішення цих та інших проблем стосовно формування і
використання місцевих бюджетів в значній мірі визначило б розширення
економічної самостійності регіонів країни. Адже те, наскільки вони
політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний вплив на
формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси
на успіх реформ.

Місцева влада часто постає перед необхідністю робити непростий вибір
місцевих податків, цілей, на які будуть спрямовані її видатки, та
методів управління і стимулювання процесів економічного розвитку. З цієї
причини фінансування і формування бюджету місцевої влади є однією з
найважливіших сфер державних фінансів, і тому потребує свого подальшого
дослідження та пошуку нових підходів до реформування.

Список використаної літератури

Аксенова Е. Бюджет и экономическая самостоятельность регионов // Мировая
экономика и международные отношения. – 1992.- №5- С. 118-124

Альвианськая Н.В. Местные бюджеты : понятие, механизм функционирования
//Финансы.-1995.-№9.-С.9-11

Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. //Економіка
України.– 1994.–№4.– с. 42–47.

Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету
Улраїни.// Фінанси України.-1998.-№1.-С.19-21.

Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України.// Фінанси
України.-1998.-№9-С.3-8.

Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової
трансформації.// Фінанси України.-1998.-№10.-С.23-32.

Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.– К.: Вища
школа, 1997.– 383с.

Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України.
//Фінанси України.– 1997.– №10.– С. 34–43.

Василенко Л.І.,Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність.//
Фінанси України.-1998.-№8.-С.112-117.

Васильева М.В. Местніе бюджеті в современніх условиях – М.:
Финансы и статистика , 1987.-128с.

Деркач М.І., Гордєєва Л.П. Бюджет і бюджетний процес в Україні.–
Дніпропетровськ: Пороги, 1995.– 257с.

Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній
Європі / За редакцією Юрая Немеца – К.: Основи, 1998.-542с.

.Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика
України.– К.: Наукова думка, 1997.– 301с.

Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України
28.06.96р.// Україна–Центр.-№31.-с.9-14.

Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. //Фінанси
України.– 1996.–№ 9.– С. 35.

Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального
самоврядування// Фінанси України.-1998.-№2.-С.38-47.

Кузьменко Н.А. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні. //Фінанси
України.– 1996.– №9.– С. 40–42

Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси
України.– 1996.–№ 7.– С. 11–15..

Ломинога В.К. Складові бюджету держави. “Сини і пасинки” //Вісник
НБУ.-1998.-№11.-С.57

Луніна І.І. Місцеві бюджети України: пошук нових підходів до проиедення
реформ // Економіка України.-1998.-№3.-С.31-40.

Ляшенко Ю.І. Місцеве оподаткування в системі фінансової діяльності
держави // Фінанси України-1998.-№6.-С.104-107.

Мельник П.В. Проблема формування місцевих бюджетів і податкова політика
держави //Фінанси України.-1998.-№6.-С.101-103.

Мельниченко В., Присяжна Л. Співвідношення загальнодержавних і місцевих
податків: зарубіжний досвід в контексті українських реалій. //Фінанси
України.– 1996.– №51.– С.10.

Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. Проф. Черника Д.Г.- М.:
Закон и право, ЮНИТИ, 1997. – 191с.

Пабат М.Г. Про окремі аспекти формування доходної частини бюджетів
місцевого та регіонального самоврядування //Фінанси
України.-1996.-№10.-С11-14.

Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави.- К.: НІОС, 1998. – 173с.

Павлюк К.В. Концептуальні основи фінансової незалежності місцевого
самоврядування //Фінанси України.-1996.-№8.-С.24-29.

Павлюк К.В. Місцеві бюджети та міжбюджетні відносини //Фінанси України.–
1996.– 6.– с. 25–32.

Павлюк К.В. Організація виконання державного бюджету //Фінанси
України.-1998.-№3.-С.37-45.

Пансков В.Г. Налоговые проблемы местных финансов
//Финансы.-1995.-№10.-С.15-18.

Поляк Г.Б. Финансы местных Советов.– М.: Финансы и статистика, 1991.–
152с.

Поплавський М.І. Макроекономіка перехідного періоду. – К.: Техніка,
1999. – 475с.

Потапов В.И. О некоторых вопросах налоговой политики
//Финансы.-1995.-№10.-С.3-8.

Про бюджетну систему України. Закон України від 29.06.95р. із змінами
від 2.02.97р. //Відомості Верховної Ради України..–1995.–26.–с.589– 611.

Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 27.05.97р.
//Урядовий кур’єр.– 1997.– №107–108.– с. 11–20.

Про систему оподаткування. Закон України від 18.02.97р. //Вісник
податкової служби.– 1997.– №4.–с.2–6.

Про Державний бюджет України на 1997 рік. Закон України від 27.06.97р.
//Урядовий кур’єр.– 1997– №138– 139.–с.7– 9.

PAGE

PAGE 27

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020