.

Cуть і структура грошового ринку. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути. Зміст дискреційної фіскальної бюджетної політики (контрольна робота)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
273 5079
Скачать документ

Контрольна робота

Cуть і структура грошового ринку. Спеціалізовані кредитно-фінансові
інститути. Зміст дискреційної фіскальної бюджетної політики

1.Суть і структура грошового ринку.

ГРОШОВИЙ РИНОК – це сукупність усіх грошових ресурсів країни, що
постійно переміщуються (розподіляються та перерозподіляються) під
впливом попиту і пропозиції з боку різних суб’єктів економіки.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові кошти
переміщуються від власників заощаджень до позичальників та інвесторів.

В умовах ринкової економіки виникає дві протилежні ситуації:

1. Домашні господарства, як правило, витрачають щорічно менше, ніж
отримують доходів, тобто у них з’являються заощадження.

Заощадження – це частина доходів домашніх господарств, яка не
використовується на купівлю товарів і послуг, сплату податків та інших
боргових зобов’язань.

2. Як правило, протилежна ситуація виникає з боку фірм. Вони позичають
гроші, що пов’язано з необхідністю здійснення прямих інвестицій.

Інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що
вкладаються в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності, у
результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний
ефект.

Канали фінансового ринку, якими грошові кошти рухаються від власників
заощаджень до позичальників, поділяються на дві основні групи:

1. Канали прямого фінансування.

2. Канали непрямого фінансування.

Канали прямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються
безпосередньо від власників до позичальників.

Канали непрямого фінансування – це канали, якими грошові кошти рухаються
від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

Структура грошового ринку. Грошовий ринок має складний механізм
функціонування. На ньому застосовуються різноманітні інструменти та
методи управління грошовими потоками.

За видами інструментів грошовий ринок складається з двох
взаємопов’язаних і доповнюючих один одного, але окремо функціонуючих
ринків:

1. Ринок позикових капіталів.

2. Ринок цінних паперів.

1. Ринок позикових капіталів охоплює відносини, що виникають з
приводу акумуляції кредитними установами грошових коштів фізичних
і юридичних осіб та їх надання у вигляді позик на умовах зворотності,
строковості та платності. Отже, об’єктом оперування є не власне гроші,
а лише право на тимчасове користування грошовими коштами.

2. Ринок цінних паперів охоплює як кредитні відносини, так і відносини
співволодіння, які оформлюються спеціальними документами (цінними
паперами), що можуть продаватися, купуватися, погашатися.

Залежно від призначення та ліквідності фінансових активів, що
обертаються на грошовому ринку, можна виділити два основних його
сегменти: ринок грошей і ринок капіталів На першому з них продаються і
купуються грошові кошти у вигляді короткострокових позик та фінансових
активів (боргові зобов’язання до 1-го року), на другому – грошові кошти
у вигляді середньо- і довгострокових кредитів та фінансових активів
(боргові зобов’язання строком більше 1-го року) та акції.

Ринок грошей (монетарний ринок) – мережа спеціальних інститутів, що
забезпечує взаємодію попиту й пропозиції на гроші як специфічний товар.

Слід підкреслити, що гроші не “продаються” і не “купуються” v тому ж
розумінні, як продаються і купуються звичайні товари за відповідними
цінами. Тут закладено, інший сенс – гроші обмінюються на інші ліквідні
активи за альтернативною вартістю, яка вимірюється через норму
позикового процента. Тому ринок грошей є складовою частиною, відповідним
сегментом фінансового ринку, де здійснюються короткострокові
депозитно-позикові операції (на строк до одного року).

Економічні агенти купують гроші як капітал, тобто беруть у борг з
виплатою процента. Отже, ціною “товару”, що продається і купується на
ринку, є позиковий процент.

За функціональними ознаками грошовий ринок складається з двох секторів:

міжбанківський ринок;

відкритий ринок.

Міжбанківський ринок стихійно виникає у кожній країні для забезпечення
проведення банківських операцій та надання кредитів для вирівнювання
міжбанківського платіжного обороту. Міжбанківський ринок обслуговує
угоди з приводу короткострокових (незабезпечених) кредитів, за допомогою
яких комерційні банки можуть балансувати поточну ліквідність.

Відкритий ринок. На відкритому ринку відбувається купівля та продаж
цінних паперів (короткострокових зобов’язань держави) центральним
банком.

Центральний банк може продати частину свого портфеля цінних паперів
безпосередньо комерційним банкам чи посередникам ринку, а через них –
населенню та фірмам. В обох випадках у комерційних банків зменшуються їх
вільні резерви та кредитний потенціал.

2. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути

Спеціалізовані кредитно-фінансові Інститути (СКФІ) складають ту частину
парабанківських установ, які обслуговують певні групи клієнтів, що
вважаються ризиковими для комерційних банків. Зокрема, споживачів
кредитних ресурсів із сфер сільського господарства, будівництва, малого
підприємництва та ін. Особливий різновид спеціалізованих
кредитно-фінансових Інститутів становлять поштово-ощадні банки, які
традиційно акумулюють дрібні заощадження і здійснюють
кредитнорозрахункове обслуговування населення, надають кредитні послуги
іншим кредитно-фінансовим установам і державі.

Небанківські установи не тільки орієнтуються на задоволення потреб
певних типів клієнтів. Вони нерідко надають кредитно-фінансові послуги
на пільгових засадах, а свою фінансову діяльність здійснюють, не
випускаючи власних боргових зобоз’язань.

Вивчення функцій спеціалізованих кредитно-фінансових установ
небанківського типу передбачає набуття спеціальних знань та
з’ясування особливостей технічних прийомів проведений операцій в межах
кредитної системи, які з різних причин не обслуговуються комерційними
банками.

Студенти мають засвоїти, що спеціалізовані кредитно-фінансові
інститути в переважній більшості країн посідають важливе
місце у їх кредитних системах, спеціалізуються на виконанні
кількох операцій або обслуговуванні обмеженого кола клієнтів, а в
останні десятиліття навіть починають діяти як серйозні
конкуренти комерційних банків на ринку фінансових послуг.
Найважливішою їх ознакою є вузька спеціалізація,
обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де
потрібні спеціальні знання й особливі технічні прийоми, які з різних
причин (наприклад, низька рентабельність чи законодавча
заборона) не обслуговуються комерційними банками. Як окрема ланка
кредитної системи спеціалізовані кредитно-фінансові інститути
почали формуватися в XX ст.

Студентам слід уяснити, що становлення та розвиток кредитно-фінансових
інститутів в Україні зумовлене задоволенням об’єктивних потреб у
фінансових послугах у зв’язку з переходом до моделі динамічно зростаючої
економіки, зростанням доходів і заощаджень різних верств населення,
оптимізацією структури виробничих витрат підприємств усіх форм власності
(на основі новітніх технологій і техніки), прискоренням і полегшенням
руху капіталів та забезпеченням довгострокового інвестування коштів.
Провідними спеціалізованими кредитно-фінансовими інститутами в сучасних
кредитних системах стали страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні
фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди, позичково-ощадні
асоціації, будівельні товариства (Великобританія), доброчинні фонди та
ін.)

Загалом, спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові заклади потрібно
розглядати як третю складову частину досконалої кредитно-фінансової
системи країни, яка нині набуває значного впливу на економіку і
споживання. Зростання масштабів її кредитно-фінансової діяльності та
асортименту послуг означає не лише суттєве обмеження операцій банків
щодо мобілізацій ресурсів, а головне – усуває монопольне становище
комерційних банків на ринку позичкових капіталів.

Внаслідок взаємодії та конкуренції за певні сектори ринку позичкових
капіталів в країнах з розвиненою економікою діє закономірність: чим
вищим є рівень розвитку грошово-кредитної системи, тим масштабніших
розмірів на ринку фінансових послуг набуває діяльність страхування,
довірчого управління, застави, інших видів акумулювання тимчасово
вільних коштів для їх прибуткового вкладання як кредитних ресурсів
спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

3. Зміст дискреційної фіскальної бюджетної політики

Основними засобами фіскальної політики е 1) зміна npограм суспільних
робіт та інших програм, пов’язаних з витратами, зміна програм затрат
“трансфертного” (перерозподільчого типу і 3) циклічні зміни рівня
податків.

Суспільні роботи. Коли уряди вперше почали виявляти aктивність щодо
депресії, вони, як правило, починали з проектів громадських інвестицій,
спрямованих на подолання безробіття. Часто ці проекти складалися
поспішно і, оскільки мали на меті насамперед дати роботу людям, були
досить неефективними. Наприклад, щоб збільшити обсяг робіт, на
будівництво доріг використовували мінімальну кількість механізмів; під
час депресії, 30-х років спеціальні урядові органи платили робітникам за
згрібання листя у парках. Крайньою межею виразу подібного підходу була
би міфічна програма: рити ями і потім їх закопувати.
_

Тепер, коли очікується малотривалий спад, економісті схильні покладатися
значно більше на тимчасове зниження по датків, ніж на розширенні
суспільних робіт.

Люди розуміють тепер, що потрібен тривалий час для oрганізації поштового
відділення, або для початку будівництва дороги, або ліквідації нетрів
міста. Потрібно розробити проекти; розмножити креслення; придбати землю
шляхом купівлі або через рішення суду; знести на ній забудови і лише
після цього будувати нові споруди і дороги. На це все може піти п’ять і
більше років, і половина цього часу може пройти перш ніж буде витрачено
більш або менш значну суму на матеріали і робочу силу. Припустимо, Ідо
спад триватиме максимум один рік, слідом за яким підуть два роки
стійкого піднесення. Саме тоді, на третій рік, коли економіка пройшла
уже весь шлях від дуже низької до дуже високого попиту, раптом на ринку
з’являється уряд зі своїми затратами, спрямованими на боротьбу зі
спадом. У результаті фактора масу фіскальна політика буде посилювати, а
не послаблювати нестабільність.

Наведені зауваження не слід тлумачити як аргументи як аргументи проти
суспільних робіт. Ліквідація нетрі:; міст, будівництво доріг і суспільне
будівництво можуть розглядатися американським народом як приклад
найтерміновішого використання його соціальних ресурсів. Якби це було
так, подібні програми слід було всебічно розвивати; однак їх не слід
вважати програмами досягнення швидкої стабілізації. Вгни повинні
здійснюватися заради них самих і протягом трипалого часу, який
необхідний. для того, щоб вони принесли відповідний ефект.

Звичайно, може трапитися так. коли економіка переживає період спаду і
коли виявляється можливим наблизити термія здійснення довгострокових
програм суспільних робіт, на які уже є згода народу. Розумно розроблені
проекти бажаних суспільних робіт можуть значно допомогти фіскальній
політиці, навіть якщо вимагатимуть деяких витрат, щоб прискорити їх
проведення і доопрацювати їх до вимог поточного моменту. Герберт Гувер
пропагував це протягом тривалого часу, а з 1931 р. у нас є відповідні
закони, спрямовані на досягнення цієї мети.

Затрати на соціальні потреби. Ми вже бачили, що такі програми, як
допомога для безробітних і пенсії для старих, діють як автоматичні
стабілізатори, автоматично підвищуючись, коли скорочуються доходи і
зростають злидні.

Крім тих “вмонтованих стабілізаторів”, уряд може здійснювати на свій
розсуд різні програми прямої матеріальної допомоги, які є додатковими
засобами стабілізації. Так, уряд може утриматися від виплати додаткових
пенсій ветеранам у .„період Інфляції і збільшити асигнування на ці
потреби у період .депресії. Бажаючи скоротити виплати фермерам, конгрес
здатний здійснити цей захід так, щоб він збігся з періодом буму. Ще
важливіше те, що за умов тривалого безробіття федеральний уряд може
послабити спад, допомагаючи штатам продовжити період, протягом якого
безробітні отримують допомогу. Саме у період тривалого безробіття
найяскравіше виявляється недосконалість нашої системи, і саме у цей час
шкода буде зведена до мінімуму.

Основним недоліком програм матеріальної допомоги для короткочасних цілей
стабілізації є той факт політичного порядку, що такі надзвичайні
програми нелегко скоротити, коли становище знов поліпшується.

Зміна ставок податків. Якщо є досить підстав вважати, що спад буде
коротким, добрим засобом утримування чистих доходів від скорочення і
відвернення перетворення спаду на лавиноподібну кризу може бути
тимчасове зниження ставок прибуткового податку. При нашій системі
оподаткування підприємці можуть почати вилучати менше зі заробітної
плати відразу, як конгрес і виконавча влада вирішать, їло економіка
потребує стимулювання через зниження податків. Зміна податків може також
бути використана з метою впливу на ситуацію, яка характеризується
наявністю інфляційного розриву.

Крім очевидних політичних труднощів, пов’язаних з. тривалими дебатами у
конгресі з приводу прийняття закону про зміни ставок податків, цей засіб
стабілізації має ще один недолік. Заперечення проти тимчасового
зниження податків для боротьби зі спадом випливає з того політичного
факту, що у демократичному суспільстві може бути складно знов підняти
податки після подолання спаду. Часто легше мобілізувати політичні
настрої на боротьбу і безробіттям, ніж на боротьбу з інфляційним
розривом і надповною зайнятістю.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020