.

Бюджетна система. Дефіцит державного бюджету, причини виникнення та економічні наслідки (курсова робота)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
2050 5521
Скачать документ

Реферат на тему:

Прагматизм бюджетного процесу на локальному рівні. 1. Аналіз діючого
порядку складання, розгляду і затвердження бюджетів органів місцевого
самоврядування.

Процес складання, розгляду та затвердження місцевих бюджетів передбачає
певну послідовність дій. Ця послідовність визначається бюджетним
законодавством, що регламентує бюджетний процес в державі.

На початку 90-х рр. було встановлено, що порядок складання, затвердження
місцевих бюджетів визначається місцевими радами на підставі повноважень,
наданих їм у 1990 р. Законом України “Про бюджетну систему УРСР”.
Відповідно до цього Закону місцеві ради отримали право самостійно
розробляти, затверджувати свої бюджети. Було також встановлено:
втручання рад вищих рівнів та їхніх виконавчих органів у зазначені
процеси недопустиме. За Законом правила складання й затвердження
місцевих бюджетів визначила тодішня Рада Міністрів УРСР. Протягом
1990-1998 рр. ці правила урядом України затверджено не було, що
спричинило багато конфліктів місцевими виконавчими і представницькими
органами влада на ґрунті поділу повноважень щодо складання, розгляду й
затвердження місцевих бюджетів.

Законодавство України з питань місцевого самоврядування дещо по-іншому
визначило компетенцію місцевих органів влади щодо складання, розгляду й
затвердження місцевих бюджетів. Стаття 10 Закону України “Про місцеві
Ради народних депутатів та місцеве й регіональне самоврядування” від 27
березня 1992 року надає право сільським, селищним, міським радам
народних депутатів у межах їхньої компетенції самостійно, без втручання
державних органів розробляти і затверджувати їхні бюджети.

Свої особливості при визначені компетенції місцевих органів влади в
бюджетній сфері встановив Закон України “Про бюджетну систему України” в
редакції 1995 р. Згідно із ст. 7 до відання виконавчих органів місцевих
рад належить складання проекту бюджету відповідно до основних напрямків
бюджетної політики, регламентованих Верховною Радою Автономної
Республіки Крим та місцевими радами.

Прийнятий у травні 1997 року Закон України “Про місцеве самоврядування в
Україні” деталізував конституційні положення про визначення компетенції
місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади у сфері
складання, розгляду й затвердження місцевих бюджетів. Зокрема, це
стосується положення, що втручання органів у процес складання та
затвердження місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків,
передбачених законом. У той же час закріплено положення про державний
контроль за законним, доцільним, економічним, ефективним витрачанням
коштів і належним їх обліком.

Організація складання проектів республіканського бюджету АР крим і
відповідних місцевих бюджетів покладена на Раду Міністрів А Крим,
місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад.
Відповідно до статті 75 Бюджетного кодексу Міністерство фінансів України
після парламентських слухань з питань бюджетної політики доводить її
інформацію про особливість складання розрахунків до проектів бюджетів на
наступний бюджетний період. Разом з тим ці органи зобов’язані надавати
необхідну інформацію: Міністерству фінансів України – для проведення
розрахунків між бюджетних трансфертів та інших показників; Верховній
Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків.

Побудова процесу складання бюджету та управління ним є досить складним.

Макроекономічний прогноз є основою для визначення суттєвих аспектів,
необхідних для початку бюджетного процесу.

До цих аспектів можна віднести [ ]:

аналіз основних показників економіки;

демографічні тенденції, пов’язані з зайнятістю населення;

інфляція взагалі та в окремих галузях;

тенденції заощаджень та інвестицій;

обсяг державного боргу, структура його планування та управління ним;

основі події, що впливають на економіку;

прогноз заощаджень;

потенційний дефіцит бюджету при різних варіантах бюджету;

розуміння основних фінансових ризиків.

Макроекономічний прогноз повинен складатися на кілька років, так як
проголошення урядом основних заяв щодо фінансової та економічної
політики проводиться у вигляді середньострокових фінансових і
економічних прогнозів.

Цими прогнозами користуються ряд державних органів, а саме:

Міністерство фінансів – при розробці прогнозів місцевих бюджетів,
пропозицій щодо змін податкового законодавства та їх впливу на показники
бюджету, інструкцій до бюджету;

Уряд – при розробці бюджетної політики та політики в сфері
оподаткування;

Національний банк і міністерства – для оцінки діючих програм та
майбутніх потреб.

Необхідність мати точні прогнози надходжень стосуються всіх джерел
надходжень, включаючи загальний та спеціальний фонди.

Важливими економічними змінними величинами є: ВВП номінальний, темпи
економічного зростання (ВНП і ВВП), рівень цін (індекс споживчих цін,
індекс цін виробників), обмінний курс гривні до долара США, рівень
безробіття, відсоткові ставки, грошові доходи населення, індекс реальної
зарплати робітників та службовців [35, с.122].

Координація зусиль між урядом і законодавцями з питань макроекономічних
прогнозів і оцінок надходжень допомагає уникнути непродуктивних
аргументів під час процесу складання бюджетів.

Чітке розуміння основних етапів у процесі складання бюджету, а також
того, хто відповідає за конкретні дії на кожному етапі, є абсолютно
необхідним для правильності складання бюджету.

Щоб процес складання бюджету проходив належним чином, слід запланувати
адекватний час для здійснення кожного етапу.

Більшість національних процесів складання бюджету складається з окремих
етапів. Особливо це стосується систем, у яких спочатку визначається
національний напрямок, а потім уряд реагує на пропозиції міністерств і
управлінь стосовно витрат.

Для унітарних систем з чітким розмежуванням між виконавчою і
законодавчою владами спільними є такі основні етапи [57, с.21]:

Встановлення граничних обсягів загальних видатків. На основі структури
та пріоритетів, у більшості країн фінансові органи встановлюють граничні
обсяги, яких повинні додержуватись розпорядники при розробці своїх
бюджетних запитів. Ці ліміти можуть встановлюватись для окремих
розпорядників програмами чи функціями або для їх комбінації. В деяких
випадках не вся сума прогнозних надходжень асигнується в межах лімітів:
частину коштів залишають для фінансування нових пропозицій. Це
пояснюється необхідністю забезпечити отримання органом влади одного
комплекту пропозицій щодо виділення асигнувань, які можуть фінансуватись
у межах прогнозних надходжень незалежно від того, які зміни можуть бути
внесені перед поданням проекту бюджету на розгляд представницького
органу. Як правило, цей етап завершується виданням інструкцій до
бюджету.

Видання інструкцій до бюджету. Розробка інструкцій до бюджету часто
вимагає прийняття складних рішень. Але у більшості країн вважають, що
процес складання бюджету формально починається з виданням інструкцій до
бюджету, хоча насправді він починається раніше.

Підготовка бюджетних запитів. Головні розпорядники, як правило, мають
свої власні детальні процедури розробки бюджетних запитів з урахуванням
потреб окремих управлінь і програм. Скільки часу витрачається на цей
етап великою мірою залежить від виду та обсягів інформації, включення
якої до бюджетних запитів вимагає фінансовий орган. Аналіз бюджету,
прийняття рішень і документування є частинами цього процесу.

Консолідація даних і аналіз бюджету. Консолідацію цифрових даних
здійснює бюджетне управління (відділ). Пояснення суті програм і примітки
кожного розпорядника використовуються при аналізі бюджету разом з
фінансовими даними. Бюджетні управління (відділи) аналізують точність і
повноту поданих даних з метою формування основних бюджетних проблем, що
потребують вирішення. Аналіз цього виду може здійснюватись під проводом
окремих відділів фінансових органів, що відають основними
функціональними сферами бюджету. Але бюджетне управління (відділ) у
будь-якому разі здійснює консолідацію результатів аналізу з метою
прийняття бюджетних рішень. На цьому етапі складання бюджету часто
проводяться засідання за участю різних розпорядників з метою прояснення
пропозицій.

Пропозиції стосовно капіталовкладень оцінюються і розподіляються за
пріоритетами, як правило, протягом одного і того ж періоду. Головною
причиною цього є необхідність збалансувати видатки і доходи.

Аналіз фінансових даних є основою управління органів місцевого
самоврядування. Ефективне управління фінансами, що включає розуміння
поточної фінансової ситуації і вміння прогнозувати доходи та видатки
бюджету, є найважливішим елементом оцінки фінансового стану. Існує три
основних категорії аналізу [57, с. 22]:

контроль за видатками – витрати на надання послуг та фактори, що

впливають на зростання рівня витрат;

запезпечення бюджетних надходжень — можливості мобілізації

органів виконавчої влади наявних джерел доходів;

фінансовий баланс – планований та поточний баланс між видатками та

доходами нині та тенденції на майбутнє.

Фінансовий баланс є порівнянням доходів та видатків. Якщо доходи
перевищують видатки, існує профіцит; якщо видатки є більшими за доходи,
то наявний дефіцит. Відповідно до Бюджетного Кодексу бюджет Автономної
республіки Крим та міські бюджети можуть прийматися з дефіцитом виключно
у частині бюджету розвитку. Джерелом покриття цього дефіциту є
запозичення. Затвердження обласних, районних, районних у містах,
сільських та селищних бюджетів з дефіцитом не допускається.

Збалансування бюджету є найбільш відповідальним етапом формування
бюджету.

Сфери застосування аналізу:

визначення резервів надходження коштів;

прогнозування тенденцій на майбутнє;

оцінка фінансового стану;

оцінка впливу змін у ставках місцевих податків і зборів;

поліпшення економічної ефективності комунальних послуг;

покращення планування та виконання бюджету.

Визначення і вирішення проблем. Цей етап передбачає документування
основних бюджетних проблем, що випливли на поверхню завдяки аналізу
бюджетних пропозицій і пропозицій стосовно капіталовкладень. Начальник
бюджетного управління може зробити резюме проблем для представлення
керівнику фінансового органу.

Бюджетні рішення. Керівник фінансового органу приймає рішення про
включення бюджетного запиту до пропозицій проекту бюджету.

Підготовка бюджету та відповідних документів. Цей етап передбачає
складання бюджетного документу, підготовку підтверджуючих документів,
зазвичай проекту Закону про Державний бюджет (рішення про місцевий
бюджет) на відповідний рік і пакету пропозицій. Розпорядники бюджетних
коштів представляють окремі обґрунтування своїх пропозицій бюджетним
комісіям.

Для більшого розуміння складання проектів бюджетів розглянемо бюджетний
календар складання бюджетів на місцевому рівні.

За складання проекту Закону України “Про Державний бюджет України”
відповідає Міністерство фінансів України. Цей орган і визначає основні
організаційно-методичні засади бюджетного планування.

У червні у Верховній Раді України відбуваються парламентські слухання з
питань бюджетної політики на наступний бюджетний період [1].

Не пізніше 15 вересня Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради
України офіційне рішення про схвалення проекту закону про державний
бюджет на наступний рік разом із відповідними матеріалами.

Організація бюджетного процесу на центральному рівні має безпосередній
вплив на узгодження бюджетних питань на місцевому рівні: розгляд та
прийняття рішень про місцевий бюджет, відповідно до положень Бюджетного
кодексу, залежить від своєчасного прийняття законопроекту про державний
бюджет на наступний рік у другому читанні.

Для узгодженості процесу формування державного та місцевих бюджетів,
визначення термінів отримання інформації, необхідної для обрахунків
обсягів бюджетів та міжбюджетних трансфертів, своєчасного затвердження
місцевих бюджетів Бюджетним кодексом визначений чіткий бюджетний
календар складання і затвердження місцевих бюджетів.

Таблиця 1.

Бюджетний процес на місцевому рівні

Стадії

бюджетного

процесу Заходи Виконавці Терміни

1. Складання проектів місцевих бюджетів Доведення Раді Міністрів АР
Крим, місцевим держ. адміністраціям, виконавчим органам відповідних рад
інформації про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів та
її опрацювання останніми Міністерство фінансів України До прийняття
проекту закону про державний бюджет у першому читанні

Надання необхідної інформації:

– Міністерству фінансів України – для проведення розрахунків
міжбюджетних трансфертів та інших показників

– Верховній Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків
Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації Після прийняття
проекту закону про державний бюджет у першому читанні

Розробка і доведення до головних розпорядників бюджетних коштів
інструкцій з підготовки бюджетних запитів Місцеві фінансові органи Під
час складання проекту рішення про місц. бюджет

Розробка і палання місцевим фінансовим органам бюджетних загинів
Головні розпорядники бюджетних коштів Визначається місцевими фінансовими
органами

Аналіз бюджетних запитів з точки зору їх відповідності меті й
пріоритетності використання бюджетних коштів Місцеві фінансові органи На
будь якому етапі складання і розгляду проектів місц. бюджетів

Прийняття рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій проекту
місцевого бюджету Керівники місцевих фінансових органах На етапі
складання проекту місцевого бюджету

Подання відповідним районним, міським фінансовим органам пропозицій
щодо показників проектів відповідних бюджетів Викон. органи відповід.
рад рапдержадмініс- трацій м. Киева і Севастополя Після складання
обласного бюджету

Доведення Раді Міністрів АР Крим, місцевим державним адміністраціям і
виконавчим органам відповідних рад обсягів міжбюджетних трансфертів для
відповідних бюджетів Кабінет Міністрів України У тижневий термін після
ухвалення у другому читанні закону про державний бюджет

Підготовка проектів рішень про відповідні місцеві бюджети Рада
Міністрів АР Крим, місцеві держ. адміністрації, виконавчі органи
відповідних рад У період до прийняття рішення сесії місцевої ради про
затвердження відповідного бюджету

Затвердження місцевих бюджетів на наступний бюджетний період Верховна
Рада АР Крим, відповідні області районні чи міські ради Не пізніше
двотижневого терміну після офіційною опублікування закону про держ.
бюджет

Затвердження розпису місцевого бюджету

Керівник місцевого фін. органу Після затвердження місцевого бюджету

Затвердження розпису місцевого бюджету встановленим бюджетним
призначенням Рала Міністрів АР Крим, місцеві Протягом року

Загальна організація та управління виконання відповідного місцевого

бюджету, координація діяльності учасників бюджетного процесу Місцеві
фінансові органи

— // —

Казначейське обслуговування місцевих бюджетів Територіальні органи
казначейства — // —

Прогнозування та аналіз доходів відповідного бюджету Місцевий
фінансовий орган — // —

Здійснення видатків Розпорядники бюджетних коштів — // —

Внесення змін до рішення про місцевий бюджет Місцеві фінансові органи,
місцеві ради У разі необхідності

Надання територіальним органам казначейства інформації про
періодичність, структуру та терміни надання звітності про виконання
місцевих бюджетів Державне казначейство України У терміни, визначені
відповідними наказами

Складання та подання відповідним місцевим фінансовим органам

балансів і звітів про виконання місцевих бюджетів Територіальні органи
державного казначейства. — // —

Подання річного звіту про виконання місцевого бюджету до Верховної Ради

АР Крим, відповідної місцевої ради Рада Міністрів АР Крим, місцеві
держадміністрації, виконавчі органи відповідних рад У двомісячний термін
після завершення відповідного бюджетного періоду (до 1 березня)

Перевірка звіту про виконання місцевого бюджету Рахункова пата а ВР АР
Крим. Комісія з питань бюджету відповідної ради Після складання річного
звіту

Затвердження звіту про виконання місцевого бюджету або прийняття іншого
рішення — // — Відповідно до плану засідань місцевої ради

До 1 серпня поточного року приймаються спільні рішення та укладаються
угоди про об’єднання коштів відповідних бюджетів для виконання власних
повноважень.

Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної
Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам
відповідних рад особливості складання розрахунків до проектів бюджетів
на наступний бюджетний період.

Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні
адміністрації та виконавчі органи відповідних рад зобов’язані надавати
необхідну інформацію: Міністерству фінансів України – для проведення
розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів та інших показників;
Верховній Раді України – для перевірки достовірності цих розрахунків.

Згідно з типовою формою бюджетних запитів, визначеною Міністерством
фінансів України, та з урахуванням особливостей складання проектів
місцевих бюджетів місцеві фінансові органи розробляють і доводять до
головних розпорядників бюджетних коштів інструкції з підготовки
бюджетних запитів.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних
запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку,
встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть
відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих
місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю
інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету,
згідно-з вимогами місцевих фінансових органів.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду
проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого
головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності
меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання
бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого
фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до
пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд
відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним
адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення)
рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі
подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції
щодо показників проектів відповідних бюджетів.

До 15 вересня після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону
про державний бюджет Міністерство фінансів України доводить місцевим
державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад
розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх
визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих
бюджетів [1].

Не пізніше 27 листопада у тижневий термін після ухвалення проекту закону
про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України
доводить місцевим виконавчим органам влади положення та показники
міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів і текстові
статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний
бюджетний період) [1].

На підставі інформації, отриманої відповідно до частин 5-8 статті 75
Бюджетного кодексу України від Міністерства фінансів та місцевих
фінансових органів, готуються проекти рішень про місцеві бюджети.

Аналізуючи першу стадію бюджетного процесу, тобто складання бюджетів не
можна не звернути увагу на те, що при формуванні Державного бюджету
України на 2002 рік в Україні вперше використано методику фінансового
планування за програмами. Програма дій Кабінету Міністрів на 2004-2005
роки передбачає запровадження такого планування на місцевому рівні.
Бюджет, складений за програмно-цільовим методом, суттєво відрізняється
від традиційного постатейного чи економічного бюджетів. Основними
компонентами програмно-цільового методу є попередній розрахунок доходів
та видатків, середньострокове та стратегічне планування доходів та
видатків, довгострокове планування капітальних інвестицій, оцінка,
аналіз та моніторинг програм прозорість бюджетного процесу та участь
громадськості у ньому.

Головною метою програмно-цільового методу є розподіл бюджетних ресурсів
згідно визначених пріоритетів (програм) та оцінка ефективності
використання бюджетних коштів за показниками [57, с.46]. Така методика
забезпечує надання інформації стосовно ресурсів, що витрачаються та
досягнутих результатів, таким чином даючи можливість посадовцям зробити
висновки щодо пріоритетності тієї чи іншої програми. Тобто, дозволяє
визначити її значення у порівнянні з іншими програмами, що претендують
на й так обмежені фінансові ресурси. Програмно-цільовий метод подібний
до моделі бізнес-плану, який складається інвесторами у приватному
секторі. Потенційні партнери вимагають пояснення, в найменших деталях,
до проекту, який вони мають на меті фінансувати, включаючи опис його
перспектив.

Платники податків хочуть знати на що витрачаються їх кошти, який
результат буде отримано від впровадження державних програм. Відповідно,
народні обранці мають розглядати проекти бюджетів зосереджуючись на
очікуваних та фактичних результатах надання бюджетних послуг. У разі
оптимізації цих зусиль можна досягти основної мети – ефективного та
результативного використання розподілу бюджетних ресурсів.

Вперше програмне фінансування було запроваджено у 40-х роках двадцятого
століття у США. На початку 60-х років Департамент Оборони США.
інституціював програмно-цільовий метод бюджетування, після чого
президент Джонсон задекларував запровадження такої практики в усіх
підрозділах державного управління [74, с.141]. На протязі останніх двох
десятиліть в усьому розвинутому світі програмно-цільовий метод набув
популярності як інструмент бюджетного управління. Цей новий метод
допоміг урядовцям чітко встановити пріоритети в межах існуючих
фіскальних обмежень, а також отримати інформацію від платників податків
про рівень наданих послуг. Найпрогресивнішими в плані застосування
програмно-цільового методу складання бюджету є Австралія та Нова
Зеландія [75, с.99].

Для кращого розуміння застосування програмно-цільового методу розглянемо
його застосування в окремих країнах [75, с. 106].

Великобританія. Більша частина видатків планується на трирічний термін.
Плануючи та контролюючи державні видатки, уряд дотримується двох правил:
1) Позики здійснюються лише з метою інвестицій (не допускається
фінансування поточних видатків). 2) Відношення суми державного боргу до
ВВП повинно утримуватися на сталому доцільному рівні. Ще однією
особливістю бюджету Великобританії є те, що у планах видатків дозволено
переносити невикористані кошти з одного бюджетного періоду в інший.

Данія. На початку процесу формування бюджету Мінфін коригує
довгострокові прогнози для відображення припущень щодо заробітної плати
та рівня цін. Переговори стосовно бюджету ведуться довкола покриття
нових видатків та можливостей скорочення деяких з них для міністерств,
яким важко дотримуватися встановлених норм.

Німеччина. Річний бюджет складається на основі середньострокового
фінансового плану, який щороку подається на розгляд в парламент. План
відображає загальну фіскальну політику по кожному із сорока великих
блоків. Ці блоки складаються із багаторічних оцінок, зроблених одночасно
з річним бюджетом по кожній статті видатків, включених до бюджету.
Показники узгоджуються з галузевими міністерствами. При прогнозуванні
потреби в коштах на наступні три роки до деяких блоків включають
поправку на підвищення цін.

Канада. У Канаді замість середньострокових планів перейшли до дворічного
планування, оскільки міністерства дійшли висновку, що увага на
короткотерміновому етапі планування є більш доцільною з погляду
бюджетної консолідації.

Австралія. На початку роботи над бюджетом. Мінфін будує перспективні
оцінки витрат в постійних цінах на кожний з наступних трьох років . Ці
прогнози “Від базового рівня” звичайно включають тільки оцінки витрат по
затверджених програмах при відсутності змін політики. Характерним
елементом бюджету є система поточних видатків. Ця система наділяє
керівників галузевих міністерств значною свободою щодо управління
власними людськими та адміністративними ресурсами у межах жорстких
фінансових обмежень.

Запровадження програмно-цільового фінансового планування відповідає
вимогам реформи державного управління.

Огляд міжнародних практик та уроків застосування елементів
програмно-цільового методу у країнах з перехідною економікою, також
свідчать про ефективність розробки і впровадження програмно-цільового
методу формування бюджету як на державному, так і на місцевому рівнях.
Досвід цих країн показує, що соціально-економічний розвиток місцевих
громад має пряму залежність від спрямування державної політики у цій
сфері. Йдеться про розвиток громад не лише з точки зору елементів
державного управління розвитком територій (система дотацій та
субвенцій), а й про зв’язок основних державних цільових та галузевих
програм, та програм, що приймаються до реалізації на рівні міст,
районів, селищ, сіл.

Румунія. У Румунії, Законом про Державне фінансування та поправками до
нього, прийнятим у 2001 році, забезпечується виконання бюджетного
планування на три роки згідно програмно-цільового методу на всіх рівнях
бюджетної системи країни.

Болгарія. У Болгарії, низкою законодавчих актів, що регламентують
бюджетний процес, передбачається поступовий перехід до цілеспрямованого
фінансового планування на місцевому рівні, забезпечуються повноваження
місцевих органів самоврядування на визначення показників виконання по
найбільш важливих галузях.

Наразі, основні компоненти програмно-цільового методу застосовуються в
країнах Балтики, а саме в Литві та Естонії, і ці компоненти виступали як
умови для вступу до ЄС.

Обсяг бюджетних коштів завжди обмежений, навіть у найбільш економічно
розвинутих країнах, таких як Німеччина, США, а особливо в країнах з
перехідною економікою, таких, як Румунія чи Україна. Бюджети виступають
базовим інструментом у процесі розподілу обмежених фінансових ресурсів
для задоволення соціальних потреб. На протязі останніх десятиліть
фінансове планування зазнало декілька стадій своєї еволюції, починаючи з
низки простих бухгалтерських таблиць, які до 40-х років XX століття
перетворились на об’ємну систему фінансового обліку.

Будь-який метод складання бюджету має сої переваги і недоліки. Для
початку розглянемо переваги та недоліки традиційного бюджету.

Формат традиційного (постатейного) бюджету є найпопулярнішим. Його
особливість полягає у формуванні видатків за функціями державного
сектора (частіше функції представлені відповідними міністерствами або
галузями), та по статтях економічної класифікації. Акцент робиться на
фінансуванні статей в межах наявних бюджетних коштів, контроль виконання
статей відбувається в процесі формування, моніторингу та виконання
бюджету. Такий бюджет передбачає формування статей видатків за бюджетною
мережею та забезпечує фінансування на утримання бюджетних установ, без
детального аналізу того, чи використання коштів призводить до досягнення
бажаних результатів. Він може бути відносно загальним, або ж занадто
деталізованим, наприклад, відображаючи поштові витрати та поставку
пестицидів як окрему статтю. Однак, деталізація є основною тенденцією
такого бюджету.

Популярність постатейного бюджету пояснюється, в основному,
традиційністю його застосування, але він має все ж-таки деякі суттєві
переваги.

( Відносна простота сприйняття;

( Відносна простота в підготовці;

( Спрощена система ведення обліку та контролю;

( Дає можливість попередження нецільового використання бюджетних коштів;

Простота формату постатейного бюджету має, однак, суттєві недоліки, якщо
розглядати його як інструмент, корисний в сучасному фінансовому
менеджменті.

( Цей бюджетний формат не дає корисної інформації, з точки зору
управління, про зв’язок між затратами та завданнями, використаними
фінансовими ресурсами та досягнутими результатами. Акцент робиться
скоріше на адміністративних одиницях та об’єктах видатків, аніж на
результатах, провідну роль грає контроль за придбанням, а не
управлінням;

( Такий бюджет не в змозі прослідкувати доцільність видатків,
ефективність розподілу ресурсів та якість наданих послуг;

( Такий бюджет зацікавлений у прирості, тобто, обговорення питань по
такому бюджету сфокусоване на тому, щоб, у порівнянні з діючим бюджетом,
збільшити приріст планового бюджету. У результаті, виробляється схема
поступового збільшення приросту без серйозного врахування результатів,
які рано чи пізно дадуть про себе знати. І хоча до будь-якого бюджетного
формату можна вносити поправки стосовно приросту, постатейний бюджет є
особливо схильним до таких поправок.

Головна відмінність методології програмно-цільового методу від
традиційного постатейного методу формування бюджету полягає у різниці
підходів до проблем, які підлягають вирішенню а також, у різному наборі
інструментів, що використовується для вирішення цих проблем. Цю різницю
наглядно представлено на рис.2.1 та 2.2. На рис.2.1 відображено спрощену
модель традиційного постатейного процесу формування бюджету.

Метою такого процесу є збереження організаційної структури шляхом
закладення у бюджет на наступний рік достатнього фінансування на
підтримку всього бюджетного сектора – видатків на виплату заробітної
плати, оплату комунальних послуг та інші. Школи чи лікарні матимуть
змогу функціонувати протягом всього періоду. Тоді постає проблема
забезпечення надходжень коштів. Кількісним вирішенням цієї проблеми буде
реальна величина надходжень до затвердженого бюджету протягом року плюс
невеликий надлишок. Ці цілі досягаються в основному політичними
методами, оскільки запити бюджетних установ на виділення коштів значно
перевищують наявну кількість бюджетних ресурсів, виділення коштів одному
сектору зменшує обсяги фінансування іншого.

Рис. 2.1. Схема моделі традиційного (постатейного методу формування
бюджету [62]

Програмно-цільовий метод докорінно відрізняється від традиційного
методу. Він ґрунтується на раціональному управлінні, тобто його метою є
не збереження організаційної структури, а вирішення соціальних проблем.
Організації не фінансуються просто тому, що вони існували раніше,
кількість персоналу, що працює у бюджетній сфері, не залишається сталою.
Навпаки, програмно-цільовий метод намагається внести покращення в
існуючі організаційні методи роботи і фінансувати тільки ті установи,
які найбільшою мірою сприяють досягненню поставлених цілей. Метод
програмно-цільового фінансування використовує систематичний підхід до
визначення завдань та цілей установ як складових бюджетного процесу,
встановлюючи прямий зв’язок між використаними ресурсами та досягнутими
результатами, як у середньостроковій, так і довгостроковій перспективі
досягнення поставлених цілей. Ці відмінності проілюстровано на рис.2.2.

Рис. 2.2. Модель раціонального процесу управління (формування бюджету за
програмно-цільовим методом) [62]

Процес формування бюджету за програмно-цільовим методом починається з
окреслення проблем, що підлягають вирішенню: кількість дітей, яких слід
забезпечити освітою, кількість пацієнтів, яких треба полікувати тощо.
Для вирішення цих проблем створюються відповідні програми та
підпрограми, і бюджет формується виключно на основі цих програм.
Структура програм повністю відповідає державним пріоритетам. Кінцевою
метою фінансування установ є втілення ними програм, спрямованих на
вирішення конкретних проблем. Формулюються проміжні цілі, які слід
досягнути за допомогою бюджетних ресурсів протягом певного періоду.

Наступний етап – виокремлення стратегій для досягнення поставлених
цілей, і розробка кількісних параметрів реалізації цілей з метою
визначення ступені досягнення цілі. Для визначення, чи установа
досягнула очікуваного, після здійснення програми результати можна
виміряти кількісними параметрами. Якщо цілей не було досягнуто, їх
проаналізують і відредагують, щоб відкоригувати слабкі місця у наміченій
стратегії, або буде проведений аналіз втілення програми, і, якщо
потрібно, внесені зміни у сам процес реалізації. На цій стадії керівники
визначають, чи досягнуто цілі та завдання, і на основі цього визначають
суспільну вартість від продовження, завершення чи внесення змін до
програми ,

Програмно-цільовий метод також передбачає, що при прийнятті рішень щодо
використання коштів враховуються такі аспекти як підвищення корисності
програми, зниження витрат на функціонування місцевих урядів, якісне
надання послуг по галузям видатків та добробут суспільства в цілому.
Керівники використовують показники виконання програм для вичерпної
оцінки досягнутих в результаті втілення програми результатів, та
вказують, як ці результати співвідносяться з місцевими та
загальнодержавними пріоритетами.

Головні риси, що відрізняють програмно-цільовий метод від традиційного
(постатейного) формування бюджету наведено нижче в таблиці 2.2.

Таблиця 2.2.

Відмінності концептуальних засад програмно-цільового та постатейного
методів бюджетування

Постатейний метод Програмно-цільовий метод

1 2

Спрямованість бюджету – утримання бюджетних установ Спрямованість
бюджету — результативність витрачених коштів

Бюджет формується та затверджується у розрізі бюджетних функцій Бюджет
формується та затверджується у розрізі бюджетних програм

Планування бюджету на наступний бюджетний рік (лише на один) Планування
бюджету здійснюється у часовому проміжку 1-3 роки

Обґрунтування видатків здійснюється на основі “історичних даних”, без
оцінки доцільності та якості бюджетних послуг Підхід на основі
визначення соціальної цілі здійснення видатків і визначення показників
соціальної та економічної результативності

1 2

Відсутність відповідальності за якість послуг, що надаються Персональна
відповідальність керівників установ та організацій (відповідальних
виконавців програм) за досягнення соціальних результатів бюджетних
програм

Непрозорість витрачання бюджетних коштів Прозорість витрачання бюджетних
коштів

Програмно-цільове бюджетування – це бюджетування, орієнтоване на
результат, де акценти робляться на тому, що потрібно зробити, скільки
потрібно зробити, чого потрібно досягти, скільки досягнуто в результаті
та скільки це коштує платникам податків. Основною метою
програмно-цільового методу постає забезпечення необхідної інформації про
ресурси та ефективність видатків, від яких залежить виконання програми
та підпрограми. Така інформація допоможе керівникам, які приймають
рішення, правильно вибрати першочергову та найважливішу для населення ту
чи іншу програму серед інших, альтернативних програм, які також можуть
бути важливими, але при обмежених фінансових ресурсах фінансування всіх
бажаних програм та підпрограм стає наразі нереальним.

Основними рисами програмно-цільового фінансування є:

( Зосередження уваги на результатах. Зміщення акценту з витрачання
ресурсів на виконання програми та досягнення результатів;

( Підвищення ефективності державного сектору. В межах ПЦМ забезпечується
виконання одного з найпереконливіших пунктів плану моніторингу та
аналізу бюджетного виконання, а саме – співвідношення видатків з
досягнутими результатами. Аналіз виступає інструментом для програмного
оцінювання, та дозволяє затвердити і запровадити бюджетну програму,
результати якої виправдають ефективність виконаних затрат;

( Підвищення бюджетної прозорості та заохочення громадськості до участі
в бюджетному процесі шляхом підготовлення та проведення громадських
слухань з питань місцевого самоврядування та бюджету;

Мета

(утримання установи)

Проблема

(знайти фінансові ресурси)

Завдання

(збільшити обсяг фінансових ресурсів)

Оцінка видатків та рекомендацій на наступний рік

Аналіз

(порівняння прогнозованих та фактичних видатків)

Виконання

(дотримання методики)

Стратегія

(досягнення політичної узгодженості)

Оцінка успіху

(збільшення фінансування)

Скласти

якісну оцінку завдань

Розробити стратегію для досягнення завдань

Виконання

Моніторинг результатів

Вияснити чи досягнута мета

Реальні

завдання

Мета

(утримання установи)

Соціальна проблема

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020