Контрольна робота
Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства, аналіз
фінансової стійкості підприємства.
План
Теоретична частина
Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства.
Аналіз фінансової стійкості підприємства.
Практична частина
1. Аналіз грошових коштів за напрямками діяльності підприємства.
Однією з основних умов фінансового добробуту підприємства є надходження
грошових коштів, які забезпечують покриття його зобов’язань. При цьому
відсутність мінімального запасу грошових коштів свідчить про серйозні
фінансові труднощі, а надмірна їх величина вказує на те, що підприємство
зазнає збитків, пов’язаних з:
інфляцією та знеціненням грошей;
утраченою можливістю їх вигідного розміщення і отримання додаткового
доходу.
У зв’язку з цим виникає необхідність оцінки управління грошовими коштами
на підприємстві.
Головна мета аналізу грошових потоків полягає в оцінці здатності
підприємства заробляти грошові кошти визначеного розміру і в установлені
строки, необхідні для здійснення запланованих витрат. Досягнення цієї
мети передбачає вирішення таких завдань:
вивчення обсягів та джерел грошових коштів, що надходять на
підприємство;
дослідження основних напрямків використання грошових коштів;
аналіз достатності власних коштів для здійснення інвестиційної
діяльності;
з’ясування причин розходження між величиною отриманого прибутку та
фактичною наявністю грошових коштів;
досягнення фінансової оптимізації.
Під час аналізу необхідно враховувати склад грошових активів, до якого
входять:
грошові актини в національній валюті;
грошові активи в іноземній валюті;
резервні грошові актини у формі високоліквідних коротко
строкових фінансових вкладень (депозитні вкладення в банках, депозитні
сертифікати банків, високоліквідні фондові інструменти з
короткостроковим періодом зберігання).
Управління грошовими активами підприємства потребує здійснення
попереднього їх аналізу, під час якого вивчаються:
співвідношення грошових коштів і поточних зобов’язань;
період обороту грошових коштів;
структура середнього залишку грошових активів за основними його
елементами;
оборотність грошових активів;
рух грошових активів у періоді, що розглядається.
Для цілей як внутрішнього, так і зовнішнього аналізу необхідно знати, у
який спосіб та з яких джерел підприємство отримує грошові кошти і які
основні напрямки їх витрачання.
Для того щоб забезпечити користувачів бухгалтерської інформації даними
про зміни грошових коштів підприємства та їх еквіваленти в розрізі
основних видів діяльності підприємства, використовують Звіт про рух
грошових коштів. Цей звіт складається або у формі звіту про зміни
фінансового стану підприємства, або за спеціальною формою, де напрямки
руху грошових коштів згруповано за трьома сферами:
господарською;
інвестиційною;
фінансовою.
Під господарською діяльністю розуміють основну статутну діяльність
підприємства, яка має на меті отримання доходу. До основних джерел
надходження грошових коштів у межах господарської діяльності відносять:
отримання виручки від реалізації боргів, що були раніше списані як
безнадійні, штрафів від підприємств, котрі порушили умови угоди, тощо.
Відплив грошових коштів, пов’язаний зі сплатою за рахунками
постачальників, з виплатою заробітної плати, сплатою штрафів тощо.
Рух грошових коштів, пов’язаних з інвестиційною діяльністю, передбачає
придбання (створення) і реалізацію майна довгострокового використання.
Передусім це стосується надходження (вибуття) основних засобів,
нематеріальних активів, довгострокових фінансових вкладень.
Фінансова діяльність підприємства відображається у надходженні коштів у
формі довгострокових і короткострокових кредитів і позик, бюджетних
асигнувань та у витрачанні коштів у вигляді погашення заборгованості за
отриманими раніше кредитами і позиками, сплаті відсотків, дивідендів.
Необхідно підкреслити, що в процесі аналізу руху грошових коштів
використовують прямий та непрямий методи.
Завдяки прямому методу у звіті відображаються абсолютні суми надходжень
і витрачань грошових коштів.
Позитивною стороною використання прямого методу є те, що він дає змогу
оцінити загальні суми припливу і відпливу грошових коштів підприємства,
а отже, зробити висновки відносно достатності коштів для сплати за
рахунками поточних зобов’язань, виділити ті статті, які формують
найбільший приплив і відплив грошових активів у розрізі трьох видів
діяльності.
Недолік цього методу полягає в тому, що він не розкриває взаємозв’язку
отриманого фінансового результату зі змінними грошових коштів на рахунку
підприємства.
Для подолання цього недоліку у фінансовому аналізі використовують
непрямий метод, сутність якого полягає в перетворенні чистого прибутку у
величину грошових коштів.
Необхідність здійснення такої процедури обумовлена тим, що існує певна
об’єктивна невідповідність між величиною грошових коштів та величиною
отриманого прибутку, і підприємство, яке, за даними бухгалтерської
звітності, є прибутковим, може зазнавати значних труднощів із грошовими
коштами. Зауважимо, що важливим моментом аналізу руху грошових коштів є
виявлення основних причин розбіжності між величиною грошових коштів і
сумою отриманого прибутку.
При непрямому методі аналізу фінансовий результат перетворюється у
величину грошових коштів від поточної діяльності за певний період
(різниця сум на початок і кінець періоду) за допомогою коригувальних
процедур.
На першому етапі коригування виявляють відповідність між фінансовим
результатом і власними оборотними коштами. Для цього усувають вплив на
фінансовий результат:
операцій нарахування амортизації;
операцій, пов’язаних із вибуттям об’єктів довгострокових активів.
На другому етапі з’ясовують відповідність зміни власного оборотного
капіталу і грошових коштів.
У зв’язку з цим необхідно визначити, як зміни за кожною статтею
оборотного капіталу відбилися па стані грошових коштів підприємства. Для
цього вивчають механізм впливу на їх рух операцій, що відображається на
активних і пасивних рахунках.
Слід підкреслити, що існує певне правило коригувальних процедур при
розрахунку величини чистого грошового потоку від господарської
діяльності. За цим правилом збільшення залишків за статтями поточних
активів має бути відраховано від показника чистого прибутку, а зменшення
— додано до нього; збільшення ж залишків за статтями поточних пасивів
додається до фінансового результату, а зменшення — віднімається від
нього.
На третьому етапі проводять додаткові коригувальні процедури, що
пов’язані з використанням чистого прибутку (штрафи, що сплачуються з
чистого прибутку, дивіденди, виплати за фондом споживання тощо).
Слід наголосити, що, крім попереднього аналізу, на підприємствах
здійснюють і перспективний аналіз грошових потоків, результати якого
дають змогу формувати стратегію управління цими активами.
Здійснення перспективного аналізу грошових потоків зводиться до
обчислення можливих джерел надходження та витрачання грошових коштів і
виконується в кілька етапів.
На першому етапі розраховується обсяг можливих грошових надходжень.
Виходячи з того, що основним джерелом надходження грошових коштів є
реалізація продукції, яка поділяється на продаж товару готівкою і в
кредит, за допомогою балансового методу розраховуються величина грошових
надходжень і зміна дебіторської заборгованості.
— виручка від реалізації; ГН — грошові надходження.
За наявності інших суттєвих джерел надходження грошових коштів їх
прогнозна сума додається до суми грошових надходжень від реалізації
продукції.
На другому етапі розраховується обсяг витрачання грошових коштів.
Основним його складовим елементом є погашення кредиторської
заборгованості.
До інших напрямків використання грошових коштів відносять заробітну
плату, адміністративні та інші постійні і змінні витрати, а також
капітальні вкладення, сплату податків, дивідендів.
На третьому етапі через порівняння грошових надходжень і виплат, що
прогнозуються, розраховується чистий грошовий потік.
На четвертому етапі розраховується сукупна погреба в короткостроковому
фінансуванні. Сутність етапу полягає у визначенні розміру
короткострокового банківського кредиту на плановий період, необхідного
для забезпечення прогнозованого грошового потоку.
При розрахунку рекомендується брати до уваги бажаний мінімум грошових
коштів на розрахунковому рахунку, який доцільно мати як страховий запас,
а також для вигідних інвестицій.
Визначення мінімально необхідної потреби в грошових коштах для
здійснення поточної діяльності спрямоване на установлення нижньої межі
залишків необхідних грошових активів у національній та іноземній валюті.
Існує два методи розрахунків:
де ГАК — залишок грошових активів на кінець звітного періоду; ПВГА і
ФВГА— відповідно плановий та фактичний обсяги (величини) платіжного
обороту за поточними господарськими операціями згідно з планом (фактом)
надходження грошових коштів у майбутньому (звітному) періоді; ОГА—
оборотність грошових активів з урахуванням запланованих заходів щодо
прискорення оборотності грошових активів.
Необхідно звернути увагу на те, що в процесі визначення мінімальної
потреби в грошових активах здійснюється їх диференціація, основою якої є
плановий обсяг витрачання грошових активів за внутрішніми і зовнішніми
економічними операціями. Мета такої диференціації — виокремлення із
загальної потреби в грошових активах валютної їх частини.
Оскільки грошові кошти підприємства являють собою один із випадків
інвестування в товарно-матеріальні цінності, то під час аналізу до них
можуть бути застосовані аналогічні моделі, які дають змогу оптимізувати
величину грошових коштів. Мова йде про те, що необхідно оцінити:
загальний обсяг грошових коштів та їх еквівалентів;
яку їх частку необхідно тримати на розрахунковому рахунку, а яку у
вигляді цінних паперів, що швидко реалізуються;
коли і в якому обсязі здійснювати взаємну трансформацію грошових коштів
та активів, що швидко реалізуються.
Для вирішення цих питань рекомендується застосовувати дві моделі:
Баумоля та Міллера-Орра, зміст та специфіку використання яких необхідно
розглянути самостійно.
Важливим фрагментом аналізу руху грошових потоків є оцінка ануїтетів.
Ануїтет являє собою окремий випадок грошового потоку, а саме: потік
односпрямованих платежів з однаковими інтервалами між послідовними
платежами протягом певної кількості років.
Логіка, що закладена в схему ануїтетних платежів, використовується при
оцінці боргових та пайових цінних паперів, в аналізі інвестиційних
проектів, а також при аналізі оренди.
Ануїтети розрізняють за такими основними характеристиками:
величиною кожного конкретного платежу;
інтервалом часу між двома послідовними інтервалами;
строком від початку ануїтету до кінця його останнього періоду;
відсотковою ставкою, що застосовується при нарощуванні або дисконтуванні
платежів.
Необхідно підкреслити, що ключовим моментом при оцінці ануїтетів є
припущення, що аналіз здійснюється з позиції «розумного інвестора», який
не нагромаджує отриманих сум, а негайно інвестує їх з метою отримання
додаткового доходу. Розрізняють ануїтети пренумерандо та постнумерандо.
Ануїтети, для яких платежі здійснюються на початку відповідних
інтервалів, мають назву ануїтету пренумерандо; якщо платежі здійснюються
у кінці інтервалу — постнумерандо.
Оцінювання ануїтетів передбачає розгляд двох задач: прямої та зворотної.
2. Аналіз фінансової стійкості підприємства.
Оцінювання фінансової стійкості підприємства передбачає проведення
об’єктивною аналізу величини та структури активів і пасивів підприємства
і визначення па цій основі його фінансової стабільності і незалежності,
а також аналізу відповідності фінансово-господарської діяльності
підприємства цілям його статутної діяльності.
Фінансово стійким є такий господарський суб’єкт, котрий за рахунок
власних коштів покриває кошти, вкладені в активи (основні засоби,
нематеріальні активи, оборотні кошти), не допускає невиправданої
дебіторської та кредиторської заборгованості і розраховується за своїми
зобов’язаннями в зазначений термін.
На фінансову стійкість підприємства впливають такі фактори:
стан підприємства на товарному ринку;
виробництво якісної продукції;
становище підприємства в діловому співробітництві;
залежність підприємства від зовнішніх інвесторів і кредиторів;
наявність неплатоспроможних дебіторів;
ефективність господарських і фінансових операцій.
Фінансова стійкість є відображенням стабільною перевищення доходів над
витратами, забезпечує вільне маневрування грошовими коштами підприємства
та завдяки ефективному їх використанню сприяє безперервному процесу
виробництва і реалізації продукції.
Для визначення рівня фінансової стійкості підприємства необхідний
аналіз:
складу і розміщення активів господарського суб’єкта;
динаміки і структури джерел фінансових ресурсів;
наявності власних оборотних коштів;
кредиторської заборгованості;
наявності і структури оборотних коштів;
дебіторської заборгованості;
платоспроможності.
Важливим показником оцінки фінансової стійкості підприємства є темп
приросту реальних активів. Реальні активи — це реально існуюче власне
майно підприємства і фінансові вкладення за їх справжньою вартістю. До
реальних активів не належать нематеріальні активи, знос основних засобів
і матеріалів, позикові кошти. Темп приросту реальних активів
визначається за формулою:
де А —темп приросту реальних активів, %; 03 — основні засоби і вкладення
за вирахуванням вартості зносу, нематеріальних активів; 3 — знос
основних засобів і матеріалів; Г — грошові кошти без урахування
використання позикових коштів; індекс «о» — минулий (базисний) рік;
індекс «1» — звітний рік.
Для оцінки фінансової стійкості підприємства використовують коефіцієнт
автономії і коефіцієнт фінансової стійкості/
Коефіцієнт автономії характеризує незалежність фінансового стану
підприємства від залучених джерел. Він показує частку власних коштів у
загальній сумі джерел і визначається за формулою:
— загальна сума джерел, тис. грн.
0,6. Збільшення коефіцієнта свідчить про зростання фінансової
незалежності й зниження ризику фінансових ускладнень.
Коефіцієнт фінансової стійкості — це співвідношення власних і позичених
коштів:
де Кс — коефіцієнт фінансової стійкості; К — кредиторська
заборгованість, тис. грн; П — позичені кошти, тис. грн.
Перевищення власних коштів над позиченими означає, що підприємство має
достатній запас фінансової стійкості та відносної незалежності від
зовнішніх фінансових джерел.
Далі вивчаються окремо динаміка та структура власних оборотних коштів і
кредиторська заборгованість. Аналіз наявності і руху власних оборотних
коштів підприємства передбачає визначення фактичного обсягу коштів і
факторів, які впливають на їх динаміку.
Після цього переходять до аналізу кредиторської заборгованості.
Подальший аналіз оборотних коштів проводиться в напрямку вивчення
динаміки і складу оборотних коштів у цілому. При аналізі зіставляються
суми оборотних коштів на початок і кінець звітного періоду та
виявляються законність і доцільність відволікання коштів з обороту.
Для більш детальної оцінки аналізують оборотні кошти підприємства
порівняно з нормативом за звісний рік.
У процесі аналізу фінансової стійкості підприємства необхідно
проаналізувати дебіторську заборгованість, установити її законність і
терміни виникнення, виявити нормальну та невиправдану дебіторську
заборгованість. На фінансову стійкість підприємства впливає не сама по
собі наявність дебіторської заборгованості, а її розмір, рух і форма,
тобто чим зумовлена ця заборгованість. Дебіторська заборгованість не
завжди виникає в результаті порушення порядку розрахунків і не завжди
погіршує фінансовий стан підприємства. Тому її не можна повною мірою
вважати відволіканням власних коштів з обігу, оскільки її частина слугує
об’єктом банківського кредитування і не впливає на платоспроможність
суб’єкта господарювання. Аналіз проводиться за допомогою методичних
форм,
Наступним етапом аналізу фінансової стійкості підприємства є оцінка
платоспроможності. Аналіз платоспроможності здійснюється через
зіставлення наявності та надходження коштів із зобов’язаннями першої
необхідності. Найбільш чітко платоспроможність виявляється під час її
аналізу за відносно невеликий термін (тиждень, декада, місяць).
Платоспроможність оцінюється через коефіцієнт платоспроможності, тобто
через відношення наявних грошових сум до суми термінових платежів на
конкретну дату чи на наступний період. Коли коефіцієнт платоспроможності
дорівнює чи більший одиниці, можна вважати, що підприємство є
платоспроможним. Коли цей коефіцієнт менший одиниці, у процесі аналізу
слід виявити причини браку платіжних коштів (зниження зростання суми
виручки, доходів, прибутку, нераціональне використання оборотних коштів,
приміром, великі запаси сировини, товарів, залишків готової продукції).
Відповідно до показника забезпечення запасів і витрат власними та
позиковими джерелами можна виділити такі чотири типи фінансової
стійкості підприємства:
1) абсолютна фінансова стійкість (трапляється на практиці дуже рідко) —
коли власні оборотні кошти забезпечують запаси і витрати;
умови:
0,
0,
0,
— загальна сума джерел коштів для формування запасів і витрат.
Тримірний показник ситуації: S = (1,1,1);
2)нормально стійкий фінансовий стан — коли запаси і витрати
забезпечуються сумою власних оборотних коштів та довгостроковими
позиковими джерелами;
± Ев
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
