КОНТРОЛЬНА РОБОТА
З ДИСЦИПЛІНИ
“ФІНАНСИ ПІДПРИЄМСТВА”
ПЛАН
1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
1. СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають
визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони
функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий
внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний
дохід — основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану
фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб,
поліпшення фінансового стану країни. Фінансове положення країни великою
мірою визначається стійкістю та надійністю фінансового стану
підприємств.
Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та
специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені
функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою
фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних
(грошових) відносин, пов’язаних із розподілом вартості валового
внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають
грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості
валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових
доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств,
зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо
далі.
Фінанси підприємств безпосередньо пов’язані з рухом грошових коштів.
Саме тому досить часто поняття «фінанси підприємств» ототожнюється з
грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи
фінансові ресурси не розкривають поняття «фінанси», якщо не з’ясувати
суті економічної природи останніх. Такими суттєвими загальними
властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності
відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між
учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення,
на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності.
Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини
перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно
самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу,
використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у
формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових
відносин:
• пов’язані з формуванням статутного фонду суб’єктів господарювання;
• пов’язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки,
валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
• які виникають між суб’єктами господарювання у зв’язку з інвестуванням
у цінні папери та одержанням на них доходів у вигляді відсотків,
дивідендів, здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку
від спільної діяльності, одержанням та сплатою штрафних санкцій;
• які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у
зв’язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит
та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання
коштів, а також у зв’язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за
різними видами страхування;
• що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших
платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання
субсидій;
• що формуються в підприємств у зв’язку з внутрішньовиробничим
розподілом доходів та фондів.
Отже, об’єктом фінансів підприємств є економічні відносини. пов’язані з
рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб’єктами
таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські
установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди,
аудиторські організації, інші суб’єкти господарювання, які є юридичними
особами.
У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання)
відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту (виручка
від реалізації продукції) за цільовим призначенням, а також розподіл
його між державою та суб’єктами господарювання, кожен з яких одержує
свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші
створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових
відносин, як системи виробничих відносин.
Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси
первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v +
w), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с),
необхідного продукту (v), додаткового продукту (ні). При цьому
утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у
суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають
специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб’єктів
господарювання та в держави.
Таким чином, фінанси підприємств — це економічні відносини, які
відображають формування, розподіл та використання грошових фондів і
доходів суб ‘єктів господарювання в процесі відтворення.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія
проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через
такі функції:
— формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської
діяльності;
— розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення поточної
виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх зобов’язань
перед фінансово-банківською системою та для соціально-економічного
розвитку підприємств;
— контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі
відтворення.
Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час
формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових
надходжень за рахунок відновлення авансованих засобів в основні та
оборотні фонди і використання доходів на формування резервного фонду,
фонду споживання і фонду нагромадження. У зв’язку з цим поняття
«формування» та «розподіл» доцільно розглядати як єдиний процес у
суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає
розподіл валових доходів.
Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах — це
процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення
операційної і інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов’язань
перед державою та іншими суб’єктами господарювання.
Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення
через формування, розподіл та використання грошових доходів,
різноманітних цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором
виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів,
нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у
процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам
властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську
діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в
якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації
дійового фінансового контролю.
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з
притаманної фінансам здатності об’єктивно відображати кількісні й
вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг.
Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов’язані з
виконанням зобов’язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та
суб’єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між
підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів,
наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи
дотримано умови господарських угод.
За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно
вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної
виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль
фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить
забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це
досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу
національного доходу як на рівні підприємств, так і на
загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств
забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та
позабюджетні фонди.
Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в
економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для
споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою
мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу,
стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.
Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього
валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і
грошових фондів, безпосередньо пов’язані з іншими економічними
категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним
розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути
важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом
економіки країни та управління нею.
Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою.
Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих
фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення,
стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову
економіки.
Обов’язковими передумовами ефективного функціонування фінансів
підприємств є:
— різноманітність форм власності;
— свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
— вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
— самофінансування підприємництва;
— правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб’єктів
підприємницької діяльності;
— обмеження і регламентація державного втручання в діяльність
підприємств.
Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні
збалансованості економіки, раціонального використання трудових,
матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню
гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів
та досягнень науково-технічного прогресу.
2. ГРОШОВІ ФОНДИ ТА ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ
Фінанси — це кровоносна система економічного базису, яка забезпечує
життєдіяльність підприємницької діяльності. Рух коштів, його швидкість
та масштаби визначають працездатність фінансової системи. З руху коштів
розпочинається і ним же завершується кругооборот засобів підприємства,
оборот усього капіталу. Саме тому рух коштів, грошовий оборот на
підприємстві є основною ланкою в процесі обороту капіталу.
Грошові кошти на підприємстві спочатку формуються в процесі утворення
статутного фонду. У дальшому вони інвестуються для забезпечення
виробничо-господарської діяльності, розширення та розвитку виробництва.
Саме так підприємства отримують можливість займатися виробництвом та
збутом продукції, одержувати доходи. Кошти підприємств зберігаються в
касах, а також на поточному, валютному та інших рахунках у банківських
установах.
Грошові фонди — це частина грошових коштів, які мають цільове
спрямування. До грошових фондів належать: статутний фонд, фонд оплати
праці, амортизаційний фонд (на державних підприємствах), фонд розвитку
виробництва, фонд соціального призначення, фонд заохочення, резервний
фонд та інші.
Статутний фонд використовується підприємством для інвестування коштів в
оборотні та основні фонди. Фонд оплати праці — для виплати основної та
додаткової заробітної плати працівникам. Амортизаційний фонд — для
фінансування капітальних вкладень та капітального ремонту. Фонд
споживання — для фінансування відтворення робочої сили та
соціально-культурних заходів. Фонд нагромадження — для вдосконалення та
розвитку підприємства. Кошти підприємства використовують не тільки у
фондовій формі. Так, використання підприємством коштів для виконання
фінансових зобов’язань перед бюджетом та позабюджетними фондами,
банками, страховими організаціями здійснюється в нефондовій формі. У
нефондовій формі підприємства також одержують дотації та субсидії,
спонсорські внески.
Під фінансовими ресурсами слід розуміти грошові кошти, що с в
розпорядженні підприємств. Таким чином, до фінансових ресурсів належать
усі грошові фонди й та частина грошових коштів, яка використовується в
нефондовій формі.
Основними джерелами формування фінансових ресурсів підприємств є власні
та залучені кошти. До власних належать: статутний фонд, амортизаційні
відрахування, валовий дохід та прибуток. До залучених — пайові та інші
внески, кошти, мобілізовані на фінансовому ринку. (рис. 1.)
Рис.1. Формування фінансових ресурсів підприємств
Перехід на ринкові умови господарювання, запровадження ко-мершиних засад
у діяльність підприємств, приватизація державних підприємств потребують
нових підходів до формування фінансових ресурсів. Так, нині важливе
місце в джерелах фінансових ресурсів належить пайовим та іншим внескам
фізичних та юридичних осіб, членів трудового колективу. Водночас-значно
скорочуються обсяги фінансових ресурсів, які надходять від галузевих
структур обсяги бюджетних субсидій від органів державної влади.
Збільшується значення прибутку, амортизаційних відрахувань та позичкових
коштів у формуванні фінансових ресурсів підприємств. Усе це змушує
підприємства виявляти ініціативу та винахідливість, нести повну
матеріальну відповідальність.
Обсяг виробництва, його ефективність зумовлюють розмір, склад та
структуру фінансових ресурсів підприємства. У свою чергу, від величини
фінансових ресурсів залежить зростання виробництва та
соціально-економічний розвиток підприємства. Наявність фінансових
ресурсів, їх ефективне використання визначають фінансове благополуччя
підприємства: платоспроможність, ліквідність, фінансову стійкість.
Пошук фінансових джерел розвитку підприємства, забезпечення
найефективнішого інвестування фінансових ресурсів набуває важливого
значення в роботі фінансових служб підприємства за умов ринкової
економіки.
У процесі формування фінансових ресурсів підприємств важливе значення
має структура їхніх джерел. Підвищення питомої ваги власних коштів
позитивно впливає на фінансову діяльність підприємств. Висока питома
вага залучених коштів ускладнює фінансову діяльність підприємства та
потребує додаткових витрат на сплату відсотків за банківські кредити,
дивідендів на акції, доходів на облігації, зменшує ліквідність балансу
підприємства. Тому в кожному конкретному випадку необхідно детально
продумати доцільність залучення додаткових фінансових ресурсів.
3. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ
Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів
підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та
платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією
фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути
побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва.
Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з
допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів
підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання
ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей
згідно з чинними законодавчими актами.
В основу організації фінансів підприємств покладено комерційний
розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку
базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та
самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто
метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у
грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є
одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та
мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти,
для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається
основним орієнтиром — прибутком.
Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів
підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств
регламентуються державою в основному економічними методами — з допомогою
важелів відповідної податкової’, амортизаційної, валютної,
протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх
зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та
посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути
відшкодовані відповідними органами.
Суб’єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право
самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як
розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися
прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати.
Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких
правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено
у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть
приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.
Суб’єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність
за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов’язань перед
постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми
зобов’язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За
невиконання зобов’язань підприємством до нього застосовується система
фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати
та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за
рахунок власного прибутку. Воно зобов’язане компенсувати збитки, завдані
нераціональним використанням землі та інших природних’ресурс і в,
забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва.
Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені
доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна
відповідальність підприємства настільки велика, шо його можуть оголосити
банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати
зобов’язання перед кредиторами.
У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та
страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами,
які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку.
Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів.
Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських
рахунках одержують певні відсотки, Страхові компанії страхують численні
ризики, пов’язані з підприємницькою діяльністю суб’єктів господарювання,
створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності.
У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними
цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в
організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі,
обов’язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати
заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його
ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді
цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за
рахунок державних коштів.
Перехідний до ринкової економіки період характеризується
багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності:
державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних
організаційно-правових форм господарювання.
Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і
державної власності. До державного сектора належать ті установи та
організації, які повністю або частково фінансуються з державного
бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що
в них держава є основним держателем корпоративних прав, —
електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших.
Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної
відповідальності суб’єктів господарювання.
На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми
господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це
проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу
прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу
засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо.
У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне
товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого
типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість
акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого
паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання
цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу
кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції.
При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи
заставляти свої акції.
Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та
юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки
відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у
вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших
основних фондів.
Законом України «Про господарські товариства» передбачено можливість
реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з
обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить
визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах
та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства
обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов’язаннями
товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами
тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок
внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та
інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є
юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу
прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до
їхніх внесків.
Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі
кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є
те, що власність товариства — це спільна власність усіх його учасників.
Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з
найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити
значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому
не вдаючися до акціонування.
Організація фінансів підприємств відбиває галузеві особливості,
специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень
технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив
природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у
сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості,
капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює
особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових
ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів
виробництва та результатів праці.
4. ФІНАНСОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ЗМІСТ ФІНАНСОВОЇ РОБОТИ
В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова
діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить
своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської
діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань
перед державою та іншими суб’єктами господарювання.
Фінансова діяльність — це система форм і методів, які використовуються
для фінансового забезпечення функціонування підприємств та досягнення
ними поставлених цілей, тобто це та практична фінансова робота, що
забезпечує життєдіяльність підприємства, поліпшення її результатів.
Фінансову діяльність підприємства спрямовано на вирішення таких основних
завдань:
— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;
— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності
та платоспроможності;
— виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання,
бюджетом, банками;
— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування
виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;
— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням
фінансових ресурсів.
Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними
напрямками:
— фінансове прогнозування та планування;
— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;
— оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове
прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової
роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається
загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної
виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.
За ринкових умов підприємство самостійно визначає напрямки та розмір
використання прибутку, який залишається в його розпорядженні після
сплати податків. Метою складання фінансового плану є визначення
фінансових ресурсів, капіталу та резервів на підставі прогнозування
величини фінансових показників: власних оборотних коштів, амортизаційних
відрахувань, прибутку, суми податків.
Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від
реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від
обгрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою
залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір
запланованого прибутку.
Мета планування витрат — визначення можливості найекономні-шого
витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю
продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором
збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок
економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу
виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та
рентабельність підприємств, створює реальні можливості для
самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є
матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення
обертання оборотних коштів.
Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно
враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:
— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у
зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;
— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та
скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;
— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі
науково-технічного прогресу;
— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення
форм її збуту;
— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація
непродуктивних витрат;
—економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної
організації апарату управління підприємством.
Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні,
поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план
складається у формі балансу доходів та витрат, оперативний — у формі
платіжного календаря.
Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його
фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків,
виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення
доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення
рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності
підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі
фінансового планування та прогнозування.
Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої
воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні
можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити
на два блоки:
1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;
2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів
підприємства здійснюється за такими основними напрямками:
—аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний
аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;
— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної
та фінансової інвестиційної діяльності;
— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;
—аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;
— аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових
потоків;
— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;
— факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану
підприємства проводиться за такими напрямками:
— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;
—аналіз фінансової стійкості підприємства;
— аналіз ліквідності балансу;
— комплексний аналіз і рейтингова оцінка підприємства. Поточна та
оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на практичне
втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності, постійне
підтримування платоспроможності на належному рівні.
Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в
такому:
— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану
продукцію, роботи, послуги;
— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та
послуги з постачальниками;
— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у
бюджет та цільові фонди;
— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;
— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків.
5. ЗМІСТ ТА ЗАВДАННЯ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСАМИ ПІДПРИЄМСТВ
Під час переходу до ринкової системи господарювання зароджується
конкуренція як важливий механізм регулювання економічних процесів. Однак
у перехідний період вона ще незначна. Це дає змогу продавцям
установлювати й підтримувати більш високі ціни, ніж вони могли б
дозволити собі за розвинутої конкуренції, що призводить до застою у
виробництві, безробіття, а в кінцевому рахунку — до
соціально-економічної та політичної нестабільності.
Конкурентоспроможність підприємства можна забезпечити правильною
організацією управління фінансами: рухом фінансових ресурсів та
фінансовими відносинами. Зміст фінансового менеджменту полягає в
ефективному використанні фінансового механізму для досягнення
стратегічних та тактичних цілей підприємства (рис. 1.2).
Фінансовий механізм підприємства — це система управління фінансами,
призначена для організації взаємодії фінансових відносин і грошових
фондів з метою оптимізації їхнього впливу на кінцеві результати
виробництва. Оптимальна взаємодія фінансових відносин досягається
використанням усіх фінансових категорій (виручка, прибуток, амортизація,
оборотні кошти, кредит, бюджет, податки), нормативів, різного роду
стимулів, пільг, санкцій та інших фінансових важелів.
До головних завдань фінансового менеджменту належать: виявлення
фінансових джерел розвитку виробництва; визначення ефективних напрямків
інвестування фінансових ресурсів; раціоналізація операцій із цінними
паперами; налагодження оптимальних стосунків із фінансово-кредитною
системою, суб’єктами господа-, рювання.
Значення управління фінансами підприємств полягає в такій організації
роботи фінансових служб, яка дає змогу залучати додаткові фінансові
ресурси на найвигідніших умовах, інвестувати їх із найбільшим ефектом,
проводити прибуткові операції на фінансовому ринку.
Мобілізуючи кошти інших власників для покриття витрат на власному
підприємстві, фінансисти повинні мати чітке уявлення про мету
інвестування ресурсів і давати рекомендації щодо форм залучення коштів.
Для покриття короткострокової та середньост-рокової потреби у фінансових
ресурсах доцільно використовувати позички банків. Здійснюючи великі
капітальні вкладення, можна скористатися додатковою емісією цінних
паперів. Однак таку рекомендацію можна дати лише тоді, коли фінансисти
грунтовно дослідили фінансовий ринок, проаналізували попит на різні види
цінних паперів, урахували можливі зміни кон’юнктури й упевнені в
порівняно швидкій та вигідній реалізації цінних паперів підприємства.
На підставі маркетингового дослідження підприємство вирішує такі три
проблеми: які товари, роботи, послуги слід виробляти та в якій
кількості? Як мають бути вироблені ці товари? Хто отримає, придбає чи
зможе використати ці товари та послуги? Фінансисти зобов’язані визначити
обсяг та джерела фінансових ресурсів, необхідних для інвестування у
виробництво і реалізацію продукції, виконання фінансових зобов’язань
перед бюджетом, банками, страховими організаціями, цільовими фондами
суб’єктами господарювання.
Рис. 2 Фінансовий механізм підприємств і його забезпечення
Процес виробництва відбувається в певній технологічній послідовності,
коли безперервно повторюється стадія придбання сировини, матеріалів та
підготовки їх до виробництва, стадія перетворення сировини на
напівфабрикати, незавершене виробництво, готову продукцію. Потреба в
коштах у підприємства виникає на кожній із цих стадій іще до
відшкодування виробничих витрат з виручки від реалізації продукції. Саме
тому кожне підприємство, формуючи свій капітал (статутний фонд), мусить
передбачити необхідну суму оборотних коштів. Вкладені оборотні кошти на
кожній стадії виробничого процесу, переходячи з однієї функціональної
форми в іншу, заміщуються після реалізації продукції.
Дуже важливим у процесі управління фінансами підприємств є визначення
такої потреби в оборотних коштах, яка забезпечувала б мінімально
необхідні розміри виробничих запасів, незавершеного виробництва,
залишків готової продукції для виконання виробничої програми. За браком
власних оборотних коштів для поточного інвестування необхідно визначити
потребу в позичкових коштах.
Брак оборотних коштів у окремих підприємств виникає саме через те, що
надходження та використання грошей не збігаються в часі і здійснюються в
різних обсягах. Унаслідок цього в одних підприємств на певний момент
з’являються тимчасово вільні кошти, а в інших — виникає тимчасова
потреба в них. Ця суперечність процесу відтворення вирішується
комерційними банками через кредитування підприємств. За тимчасового
дефіциту власних оборотних коштів підприємство звертається в банк з
метою одержання кредитів.
Управління фінансами включає також сферу фінансового забезпечення
капітальних вкладень на технічне переобладнання, реконструкцію та
розширення підприємств. У цьому разі фінансисти мусять точно визначити:
власні джерела фінансування капітальних вкладень, передовсім
амортизаційні відрахування та чистий прибуток; залучені кошти, які
можуть надійти від емісії цінних паперів; можливості одержання
довгострокових кредитів.
Безпосереднім завданням управління фінансами підприємств є забезпечення
формування та правильного розподілу виручки від реалізації продукції для
відновлення оборотних коштів, формування амортизаційного фонду, валового
та чистого доходу. Кожне підприємство прагне забезпечити ліквідність
оборотних активів для своєчасного погашення короткострокової
кредиторської заборгованості. Тому своєчасне та повне надходження
виручки від реалізації продукції постійно контролюється фінансовими
менеджерами.
Амортизаційні відрахування нині є найважливішим елементом витрат на
виробництво та основним джерелом капітальних вкладень. Управління
формуванням та використанням амортизаційних відрахувань, особливо у разі
застосування нового методу їх нарахування, прискореної амортизації, є
важливою стороною фінансового менеджменту. Першочерговим завданням є
також своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед бюджетом,
державними цільовими фондами, банками, страховими компаніями та іншими
суб’єктами господарювання.
Чинним законодавством та нормативними актами встановлено конкретні
строки платежів з кожного виду податків та інших обов’язкових внесків.
Несвоєчасне та неповне перерахування таких платежів у бюджет спричиняє
застосування фінансових санкцій до підприємств-неплатників. Ці санкції
можуть стати причиною значних позареалізаційних витрат, чого в жодному
разі не повинен допускати фінансовий менеджер.
Управління фінансами підприємств включає також сферу формування,
розподілу та використання прибутку, який залишається в розпорядженні
підприємства. Розподіл прибутку є однією з форм реалізації економічних
інтересів учасників процесу відтворення. Так, у результаті
фінансово-господарської діяльності підприємств держава одержує свою
частку у вигляді податків, підприємство — у вигляді чистого прибутку, а
працівники — від розподілу грошових фондів, що їх було створено за
рахунок прибутку. Від регулювання розподілу чистого доходу залежить
мотивація розвитку виробництва, можливість дальшого збільшення прибутку.
Використана література:
Фінанси підприємст. Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.
М. Поддєрьогін. 2-ге вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 1999.—384с., іл.
Словник-довідник економіста. – К., 2000.
ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ
Фінансові методи
Фінансові важелі
Правове забезпечення
Нормативне забезпечення
Інформаційне забезпечення
прогнозування
планування
інвестування
кредитування
оподаткування
самофінансування
система розрахунків
матеріальне стимулювання й відповідальність
страхування
фондоутворення
оренда
лізинг
факторинг
взаємовідносини із засновниками, суб’єктами господарювання
прибуток
дохід
амортизаційні відрахування
ціна
податки
орендна плата
фінансові санкції
відсотки
цільові грошові фонди
пайові внески
інвестиції
форма розрахунків
види кредитів
дисконт
валютні курси
закони
постанови Верховної Ради
укази Президента
постанови Уряду
накази та листи міністерств і відомств
статут юридичної особи(суб’єкта господарювання)
інструкції
нормативи
норми
методичні вказівки
інша нормативна документація
звітні документи підприємств (бухгалтерські)
дані статистичних збірників
дані одноразових обстежень
Формуються під час заснування підприємств
Внески засновників у статутні фонди
Формуються за рахунок власних та прирівнених до них коштів
Мобілізуються на фінансовому ринку
Поступають в порядку розподілу грошових надходжень
Дивіденди, відсотки на цінні папери інших елементів
Фінансові ресурси, утворені з пайових внесків
Фінансові ресурси, які надійшли від галузевих структур, концернів,
асоціацій
Страхові відшкодування
Бюджетні субсидії
Інші види ресурсів
Надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів
Кредитні інвестиції
Доходи
Валовий і чистий доход,прибуток від основної діяльності
Прибуток від іншої реалізації
Прибуток від фінансових інвестицій
Доходи від позареалізаційних операцій
Надходження
Амортизаційні відрахування
Виручка від реалізації майна, що вибуло
Цільові надходження
Стійкі пасиви
Цільові внески членів трудового колективу
Інші види надходжень
Фінансові ресурси підприємтств
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
