КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з фінансів
1. Структура доходів державного бюджету України
Для реалізації своїх функцій держава відшукує фінансові ресурси.
Основним джерелом доходів держави є валовий внутрішній продукт, частину
якого вона і використовує. При чому, використовує лише ту частину, яка
переходить у її власність без будь-яких умов і обов’язків по відношенню
до інших осіб у вигляді різного виду платежів. Саме ця частина валового
внутрішнього продукту і складає державні доходи, якими можуть
розпоряджатися органи державної влади.
Доходи державного бюджету – поняття більш вужче, ніж доходи держави.
Доходи Державного бюджету України – це частина доходів держави, яка
використовується для фінансування виконання органами державної влади
загальнодержавних функцій, які визначені Конституцією України.
Класифікація доходів бюджету визначена Постановою Верховної Ради
України” “Про структуру бюджетної класифікації України”, яка була
прийнята 12 липня 1996 року. Згідно з цим документом доходи групуються
наступним чином:
Податкові надходження:
податки на доходи, податки на прибуток, податки на збільшення
ринкової вартості;
податки на власність;
платежі за використання природних ресурсів;
внутрішні податки на товари та послуги;
податки на міжнародну торгівлю та зовнішні операції ;
інші податки.
Неподаткові надходження:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори та платежі, доходи від
некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом:
надходження від продажу основного капіталу;
надходження від продажу державних запасів товарів;
надходження від продажу землі та нематеріальних активів.
Офіційні трансферти:
від органів державного управління інших рівнів;
із-за кордону;
з недержавних джерел.
Державні цільові фонди:
Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
Пенсійний фонд України;
Фонд соціального страхування України;
Фонд сприяння зайнятості населення України;
Державний інноваційний фонд України;
Фонд розвитку паливно-енергетичного комплексу;
інші фонди.
Таким чином, під системою доходів Державного бюджету можна розуміти
взаємозв’язок всієї сукупності доходів та її диференціацію на окремі
групи.
Доходи бюджетів створюються за рахунок податків від фізичних і юридичних
осіб, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел,
що встановлені законодавством України.
Згідно зі ст. 11 Закону України “Про бюджетну систему України” доходи
Державного бюджету України формуються за рахунок:
частини податку на добавлену вартість, яка визначається Законом про
Державний бюджет України на наступний рік;
частини акцизного збору, яка визначається Законом про Державний бюджет
України на наступний рік;
податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім
комунальної) і підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від
ставки, передбаченої законодавством для відповідної категорії платників;
податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності і
підпорядкування у розмірі, що дорівнює 30 відсоткам від ставки,
передбаченої законодавством України;
плати за землю, що дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої
законодавством України;
надходжень від зовнішньоекономічної діяльності;
частини доходів від приватизації державного майна, що перебуває в
загальнодержавній власності, яка визначається Законом про Державний
бюджет України на наступний рік;
надходжень від реалізації державного майна, що перебуває в
загальнодержавній власності;
орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів, що
перебувають у загальнодержавній власності;
внесків до Пенсійного фонду України;
внесків до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
внесків до Державного фонду сприяння зайнятості населення;
внесків до інших загальнодержавних цільових фондів, створення яких
передбачено законодавством України;
надходжень від внутрішніх позик;
перевищення доходів над видатками Національного банку України;
повернутих державі позик, процентів по наданих державою позиках і
кредитах;
дивідендів, одержаних від акцій та інших цінних паперів, що належать
державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю
підприємств загальнодержавної власності;
плати за спеціальне використання природних ресурсів;
інших доходів, встановлених законодавством України і віднесених до
доходів Державного бюджету України.
2. Збір за геологорозвідувлаьні роботи виконані за рахунок державного
бюджету
Платниками збору за геологорозвідувальні роботи є всі надрокористувачі,
незалежно від форми власності, включаючи підприємства з іноземними
інвестиціями, які видобувають корисні копалини на розташованих у межах
території України, її континентального шельфу та виключної (морської)
економічної зони родовищах:
раніше розвіданих та переданих в установленому порядку для промислового
освоєння;
з попередньо оціненими запасами, що за згодою заінтересованих
надрокористувачів передані їм для дослідно-промислової розробки та
промислового освоєння.
Якщо до складу підприємства-надрокористувача входять структурні
підрозділи, які не мають статусу юридичної особи та здійснюють видобуток
корисних копалин (шахти, рудники, кар’єри, цехи тощо), то платником
збору є підприємство-надрокористувач, до складу якого входять такі
структурні підрозділи.
Об’єктом обчислення збору за геологорозвідувальні роботи є обсяг
видобутих корисних копалин – для нафти, конденсату, газу природного, у
тому числі і метану вугільних родовищ, торфу, сапропелю, сировини для
виготовлення оптичної та п’єзооптичної продукції, сировини ювелірної і
ювелірно-виробної, підземних вод (прісних, мінеральних, термальних,
промислових), ропи, мінеральних грязей і мулу та обсяг погашених у
надрах запасів корисних копалин – для інших корисних копалин.
Обсяг погашених запасів корисних копалин визначається як сума обсягів
видобутих корисних копалин та фактичних їх втрат у надрах під час
видобування, за винятком передбачених протоколом Державної комісії по
запасах корисних копалин або технічними проектами на розробку родовища
втрат корисних копалин в охоронних, бар’єрних ціликах та поблизу
неякісно затампонованих свердловин, за умови погодження їх обсягів з
органами державного гірничого нагляду.
Обсяги погашених балансових та позабалансових запасів корисних копалин і
обсяги видобутих корисних копалин визначаються за даними державної
статистичної звітності, підтвердженої обліковими матеріалами
геолого-маркшейдерської документації.
Обсяги видобутих (погашених запасів) корисних копалин за квартал
приймаються за даними оперативних обмірів чи підрахунків (з уточненням
за підсумками року), які здійснює геолого-маркшейдерська служба
надрокористувача або інші служби, на які покладено обов’язки ведення
обліку обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин.
Відповідними формами державної статистичної звітності, згідно з наказом
Державного комітету статистики України від 31 грудня 1998 року № 435
“Про затвердження загальнодержавного табеля (переліку) форм державної
статистичної звітності”, є: “Звітний баланс запасів корисних копалин”
(форми: 5-гр – металеві, неметалеві корисні копалини, вугілля; 6-гр –
нафта, газ, конденсат; 7-гр – підземні води; 8-гр – техногенні корисні
копалини), “Звіт про втрати корисних копалин при видобутку” (форма
70-тп), “Звіт про втрати вугілля в надрах (підземні та відкриті роботи)”
(форма 11-шрп), “Звіт про комплексне використання корисних копалин при
збагаченні та металургійному переділі, розкривних порід та відходів
виробництва” (форма 71-тп), “Звіт про використання води” (форма № 2-ТП
(водгосп)).
Збір за виконані геологорозвідувальні роботи не справляється за
видобуток:
раніше погашених запасів корисних копалин, зарахованих у процесі
розробки родовищ у встановленому порядку до категорії втрачених у
надрах, підтверджених відповідними актами на списання запасів корисних
копалин з обліку гірничовидобувного підприємства та обліковими
матеріалами геолого-маркшейдерської документації;
вуглеводневої сировини із свердловин, визначених у встановленому порядку
як нерентабельні, з метою недопущення вибухонебезпечних газопроявів у
населених пунктах та нафтогазопромислових районах;
додаткових, понад базові (проектні) обсяги нафти і газу, при дорозробці
нафтових і газових родовищ, визначених Кабінетом Міністрів України як
родовища з важковидобувними та виснаженими запасами – протягом десяти
років з дати одержання ліцензії на експлуатацію таких родовищ;
підземних вод, які не використовуються в народному господарстві:
видобуток яких є технологічно вимушеним у зв’язку з видобутком інших
корисних копалин в обсягах, погоджених з відповідними органами
державного гірничого нагляду, державного геологічного контролю і охорони
навколишнього природного середовища;
які видобуваються із надр для усунення їх шкідливої дії (підтоплення,
засолення, заболочування, забруднення, виникнення зсувів тощо).
Надрокористувачі самостійно обчислюють збір за кожний звітний квартал
виходячи з обсягів видобутих (погашених запасів) корисних копалин,
нормативів збору з урахуванням індексу інфляції та коефіцієнтів.
За четвертий звітний квартал збір обчислюється виходячи з обсягів
видобутих (погашених запасів) корисних копалин з урахуванням уточнених
їх обсягів після закінчення року, нормативів збору з урахуванням індексу
інфляції та коефіцієнтів.
При видобуванні більше як одного виду корисних копалин збір за
геологорозвідувальні роботи обчислюється за кожен їх вид окремо.
Надрокористувачі, які здійснюють видобуток корисних копалин на
родовищах, розвідка яких виконувалася частково за рахунок власних
коштів, збір обчислюють із застосуванням до нього відповідних
коефіцієнтів для тих родовищ, де виконано:
загальні і детальні пошукові роботи та попередню розвідку за рахунок
державного бюджету, а детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,6;
дорозвідку запасів корисних копалин за рахунок власних коштів – 0,6;
загальні і детальні пошукові роботи за рахунок державного бюджету, а
попередню і детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,4;
загальні пошукові роботи частково за рахунок державного бюджету на
стадії регіональних робіт, а детальні пошукові роботи, попередню і
детальну розвідку за рахунок власних коштів – 0,2.
Підставою для застосування коефіцієнтів при обчисленні збору є довідка
Комітету України з питань геології та використання надр (далі –
Геолком), копія якої подається надрокористувачем до органів державної
податкової служби і враховується при обчисленні збору починаючи з того
кварталу, в якому вона була подана.
Для одержання довідки Геолкому надрокористувач подає Державному
інформаційному геологічному фонду (“Геоінформ”) лист-заяву на одержання
довідки і завірену копію документа (документів) або витяг з нього (з
них), який підтверджує небюджетне фінансування окремих стадій виконаних
геологорозвідувальних робіт (витяг з фінансового плану підприємства,
кошторису витрат власних коштів, звіти про виконані геологорозвідувальні
роботи за формою 01-гр і 2-гр тощо).
Якщо надрокористувачі видобувають більше одного виду корисних копалин,
що супутньо залягають на одному родовищі, збір за виконані
геологорозвідувальні роботи обчислюється за основний вид корисної
копалини у повному обсязі, а за супутньо залягаючі корисні копалини – із
застосуванням до нього коефіцієнта 0,2. У такому разі для обчислення
загальної суми збору до нормативу збору за основний вид корисної
копалини застосовується загальний коефіцієнт 1,2.
Платники складають розрахунок збору за геологорозвідувальні роботи
щоквартально за формою, що наведена у додатку 2 до Інструкції.
Порядок його складання наведено у додатку 3 до Інструкції.
Базовий податковий (звітний) період для збору за геологорозвідувальні
роботи, виконані за рахунок державного бюджету, дорівнює календарному
кварталу.
Розрахунки збору подаються надрокористувачами протягом 40 календарних
днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового)
кварталу, органам державної податкової служби за місцезнаходженням
родовища корисних копалин.
Якщо останній день строку подання розрахунку збору припадає на вихідний
або святковий день, то останнім днем строку вважається наступний за
вихідним або святковим робочий день.
У разі, коли у майбутніх податкових періодах платник збору самостійно
виявляє помилки, що містяться у раніше поданому ним розрахунку збору,
такий платник зобов’язаний подати новий (уточнений) розрахунок збору, що
містить виправлені показники.
Підприємство-надрокористувач, до складу якого входять структурні
підрозділи, які не мають статусу юридичної особи та здійснюють видобуток
корисних копалин (шахти, рудники, кар’єри, цехи тощо), складає
розрахунки і сплачує збір у розрізі цих підрозділів та подає їх до
органів державної податкової служби за місцем своєї реєстрації у
терміни, визначені пунктами 6.2 та 6.5 цієї Інструкції відповідно.
Надрокористувач, який перебуває на податковому обліку в органах
державної податкової служби іншого району (міста), ніж місцезнаходження
родовища корисних копалин, що ним експлуатується, протягом 40
календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного
(податкового) кварталу, додатково подає (надсилає) до органу державної
податкової служби, в якому він зареєстрований, копію розрахунку збору за
геологорозвідувальні роботи з відміткою органу державної податкової
служби, яка прийняла оригінал розрахунку.
За рішенням нафтогазовидобувного підприємства розрахунок збору можуть
подавати до органів державної податкової служби безпосередньо його
філії, які мають поточні рахунки, за місцем податкової реєстрації таких
філій.
Надрокористувачі сплачують авансові квартальні внески збору до 20 числа
третього місяця звітного кварталу і до 20-го числа місяця, наступного за
звітним кварталом, у розмірі однієї третини суми збору, визначеної у
попередньому розрахунку.
Авансові внески розраховуються платником збору самостійно у розмірі
одної третини величини збору, нарахованої за попередній звітний квартал.
Сума збору в повному обсязі, обчислена відповідно до розрахунку за
звітний (податковий) квартал (з урахуванням фактично внесених авансових
платежів за цей квартал), сплачується протягом 10 календарних днів,
наступних за останнім днем граничного строку подання розрахунку збору
(тобто протягом 50 календарних днів, наступних за останнім календарним
днем звітного (податкового) кварталу), за місцем податкової реєстрації
платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної
податкової служби).
Від сплати збору за геологорозвідувальні роботи звільняються
землевласники і землекористувачі, які здійснюють у встановленому порядку
видобуток корисних копалин місцевого значення для власних потреб (тобто
без реалізації видобутої мінеральної сировини чи продукції її переробки)
або користуються надрами для господарських і побутових потреб на наданих
їм у власність чи користування земельних ділянках.
3. Фіксований сільськогосподарських податок
Закон “Про фіксований сільськогосподарський податок” визначає
механізм справляння фіксованого сільськогосподарського податку,
що сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками у грошовій
формі або у вигляді поставок сільськогосподарської продукції.
Фіксований сільськогосподарський податок – це податок, який не
змінюється протягом визначеного Законом “Про фіксований
сільськогосподарський податок” терміну і справляється з одиниці
земельної площі.
Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок
таких податків і зборів (обов’язкових платежів):
податку на прибуток підприємств;
плати (податку) за землю;
податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і
механізмів;
комунального податку;
збору за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного
бюджету;
збору до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення;
збору на обов’язкове соціальне страхування;
збору на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання
автомобільних доріг загального користування України;
збору на обов’язкове державне пенсійне страхування;
збору до Державного інноваційного фонду;
плати за придбання торгового патенту на здійснення
торговельної діяльності; збору за спеціальне використання
природних ресурсів (щодо користування водою для потреб сільського
господарства).
Інші податки та збори (обов’язкові платежі), визначені Законом
України “Про систему оподаткування” (1251-12), сплачуються
сільськогосподарськими товаровиробниками в порядку і розмірах,
визначених законодавчими актами України.
Платниками фіксованого сільськогосподарського податку є
сільськогосподарські підприємства різних організаційно-правових форм,
передбачених законами України, селянські та інші
господарства, які займаються виробництвом (вирощуванням),
переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума,
одержана від реалізації сільськогосподарської продукції власного
виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний
(податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового
доходу підприємства.
У разі, коли у звітному періоді валовий доход від операцій з реалізації
сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її
переробки становить менш як 50 відсотків загального обсягу реалізації,
підприємство сплачує податки у наступному звітному періоді на
загальних підставах.
До платників фіксованого сільськогосподарського податку належать
також власники земельних ділянок та землекористувачі, в тому числі
орендарі, які виробляють товарну сільськогосподарську продукцію, крім
власників та землекористувачів земельних ділянок, переданих для
ведення особистого підсобного господарства, будівництва та
обслуговування жилого будинку, господарських будівель (присадибна
ділянка), садівництва, дачного будівництва, а також наданих для
городництва, сінокосіння та випасання худоби.
Якщо у сільськогосподарських товаровиробників нарахована у 1997 році
відповідно до частини другої статті 1 Закону “Про фіксований
сільськогосподарський податок” сума податків і зборів (обов’язкових
платежів) перевищує суму фіксованого податку більш як у три рази,
то до суми фіксованого податку застосовуються такі коефіцієнти:
у разі перевищення у три-чотири рази – 1,5;
у разі перевищення більш як у чотири рази – 2.
Платники фіксованого сільськогосподарського податку (далі – платники
податку) мають право на вибір форми сплати фіксованого
сільськогосподарського податку в грошовій формі або/та у вигляді
поставок сільськогосподарської продукції. Кількість
сільськогосподарської продукції, що поставляється в рахунок фіксованого
сільськогосподарського податку, визначається виходячи із нарахованої до
сплати в звітному податковому році суми фіксованого
сільськогосподарського податку та договірної ціни (але не нижче
біржової ціни за вирахуванням витрат, пов’язаних з прийманням
продукції) на продукцію, яка поставляється в рахунок сплати податку на
дату проведення сплати.
Зміна порядку сплати податків і зборів (обов’язкових платежів)
протягом звітного (податкового) року не допускається.
Об’єктом оподаткування є площа сільськогосподарських угідь, переданих
сільськогосподарському товаровиробнику у власність або наданих йому у
користування, в тому числі на умовах оренди.
У випадку коли у звітному періоді відбувається зміна площ
сільськогосподарських угідь, у зв’язку з набуттям права
землевласника або землекористувача відповідно землевласник чи
землекористувач зобов’язаний здійснити уточнення сум податкових
платежів на період до закінчення податкового року і протягом
місяця надати розрахунки до органів державної податкової служби за
місцем розташування земельної ділянки та до органу державної
податкової служби за місцем знаходження платника податку.
Ставка фіксованого сільськогосподарського податку з одного гектара
сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх грошової
оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року, відповідно до
Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,5;
для багаторічних насаджень – 0,3.
Грошова оцінка сільськогосподарських угідь у разі
необхідності може уточнюватися згідно із законодавством.
Ставки фіксованого сільськогосподарського податку для
платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах та на
поліських територіях
Для платників податку, які здійснюють діяльність у гірських зонах
та на поліських територіях, ставка фіксованого
сільськогосподарського податку з одного гектара
сільськогосподарських угідь встановлюється у відсотках до їх
грошової оцінки, проведеної за станом на 1 липня 1995 року,
відповідно до Методики, затвердженої Кабінетом Міністрів України, в
таких розмірах:
для ріллі, сіножатей та пасовищ – 0,3;
для багаторічних насаджень – 0,1.
Перелік платників податку, на яких поширюється дія цієї статті,
затверджується до 15 січня 1999 року на пленарних засіданнях
обласних рад за поданням районних державних адміністрацій
виходячи з критеріїв, установлених статтею 1 Закону України “Про
статус гірських населених пунктів в Україні” ( 56/95-вр ) та
визначених Кабінетом Міністрів України поліських територій.
Платники податку визначають суму фіксованого сільськогосподарського
податку на поточний рік у порядку і розмірах, передбачених цим
Законом, і подають розрахунок органу державної податкової служби за
місцем знаходження платника податку до 1 лютого поточного року.
Сплата податку проводиться щомісячно до 20 числа наступного місяця у
розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від
річної суми податку, у таких розмірах: у I кварталі – 10
відсотків; у II кварталі – 10 відсотків; у III кварталі – 50
відсотків; у IV кварталі – 30 відсотків. Поставка зерна в
рахунок фіксованого сільськогосподарського податку здійснюється
сільськогосподарськими товаровиробниками у визначені ними за
погодженням з районною державною адміністрацією строки, але не пізніше
15 жовтня – з продукції ранніх зернових культур, до 1 грудня – з
продукції пізніх зернових та технічних культур, а поставка продукції
тваринництва – щомісяця, але не пізніше останнього дня поточного
місяця.
Обов’язки з доставки товарної сільськогосподарської продукції до
заготівельних підприємств і організацій в рахунок фіксованого
сільськогосподарського податку покладаються на платників податку.
Витрати, пов’язані з транспортуванням товарної
сільськогосподарської продукції до заготівельних підприємств і
організацій, несуть платники податку, а з прийманням, зберіганням і
реалізацією цієї продукції, – заготівельні підприємства і
організації з наступним відшкодуванням таких витрат за рахунок
одержаної виручки від реалізації зазначеної продукції та продуктів її
переробки. Тарифи на виконання вказаних послуг погоджуються з
відповідною районною державною адміністрацією.
Платники податку перераховують у визначений строк кошти на окремий
рахунок відділень Державного казначейства України у районах за
місцем розташування земельної ділянки.
Органи державної податкової служби у районах ведуть облік
нарахування і сплати сум фіксованого сільськогосподарського
податку за формою і в порядку, затвердженими Державною податковою
адміністрацією України. Контроль за своєчасним і повним
надходженням сум фіксованого сільськогосподарського податку
здійснюють органи державної податкової служби.
Платники податку несуть відповідальність за правильність
обчислення, своєчасність подання розрахунків та сплати сум
фіксованого сільськогосподарського податку згідно із законодавчими
актами України.
Список використаної літератури
Конституція України. – К.: Преса України, 1997.
Закон України “Про бюджетну систему України”. Відомості Верховної Ради
України № 26, 2000.
Закон України “Про фіксований сільськогосподарський податок” //
Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 5-6, ст.39 ) від 11.01.2001,
ВВР,
Опарін В. М. Фінанси (загальна теорія): Навч. посібник. – К.: КНЕУ,
1999. – 164 с.
Василик О. Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища
школа, 1997.
Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кучерявенко М. П. та ін. Фінансове право.
– Х.: Фірма “Консум”, 1999. – 496 с.
Огонь С. Податкова політика і доходи бюджетів України. Фінанси України №
5, 2001.
PAGE
PAGE 12
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
