Реферат на тему:
“Філософія Стародавнього Сходу”1. КИТАЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Китай – одна з найдавніших цивілізованих держав світу. Письмова історія
Китаю складає майже п’ять тисячоліть, а ідеал високої давнини, вічності
небесної імперії і в сучасних умовах спонукає китайських мислителів
порівнювати сучасність з коріннями великої китайської культури, що
сягають глибин тисячоліть. Трепетне ставлення до традицій в Китаї має
особливий культурний зміст, що породжує у європейців уявлення про Китай,
як про суспільство традиціоналістського (патріархального) типу. Якщо на
ранніх етапах розвитку філософської думки на передньому краї стояли
безособово-узагальнені уявлення про світ, то згодом дедалі більше уваги
приділяється проблемам Людини, її життя. В самій же китайській культурі
така проблема поставлена ще в VI ст. до н. е. Конфуцієм, який намагався
осмислити поняття писемність, культура, словесність.
Для ознайомлення з поглядами і життям Конфуція стала складена його
учнями книга «Лунь юй», де записані його вислови і вчинки. Основні
поняття етики Конфуція є гуманність (жень) – моральний принцип, що мав
визначати ставлення людей один до одного і відносини між людьми в
суспільстві і в сім’ї, що базувалися на повазі і любові до старших за
віком і суспільним становищем. Конфуцій вимагає, щоб кожна людина діяла
відповідно з тим становищем, що займає. Люди мають бути взаємно
великодушні, свято дотримуватись і оберігати пам’ять і культуру предків.
Конфуцій вважав, що управляти – це означає ставити кожного на своє місце
в суспільстві відповідно з його здібностями, “розумом, якостями. Кожна
людина має, по можливості, вчитися і морально удосконалюватися.
Правителі зобов’язані закликати народ до навчання, освіти, виховувати і
навчати, прагнути єдності всіх людей. Функції підтримки і збереження
повчань Конфуція взяла китайська філософія, що формувалась у вигляді
коментарів або тлумачень класичних писемних пам’ятників-канонів і
отримала назву сюе, тобто знання – учення.
Майже до початку XX ст. поняття сюе, що означало філософію, вважалося
символом знання. І хоча ще в XII ст. філософ Чжу Сі намагався вичленити
окремі науки, а в XVII ст. філософ Фан Ічжи вперше сформулював принципи,
що дозволяють розрізняти філософію і науку та форми філософії, близькі
до європейських, процес її диференціації та окремих наук поширились лише
на межі XIX-XX ст. Політика, військова справа, сільське господарство,
освіта, астрономія, медицина і навіть бойові мистецтва – усе
розглядалося як звичайна форма застосування філософських категорій. Ця
особливість культурної історії Китаю знайшла відображення і в
становленні категорій понять китайської філософії. Майже протягом трьох
тисячоліть китайська думка розвивалася у межах певного набору
філософських термінів (понять) старої літературно-писемної мови
(веньяну). Філософські поняття зберегли первісну багатозначність,
притаманну незапозиченим словам будь-якої живої мови. Набуваючи певного
змісту, слова не втрачали давнього визначення. Прив’язаність до
традиційних мовних форм зумовлена ще й тим, що практично до початку XX
ст. Китай залишався ізольованим суспільством.
Звідси зрозуміла актуальність філософії Китаю, періодизації історії, у
тому числі історичного розподілу подій, явищ. В історії філософії Китаю
виділяються п’ять періодів. Перший – період давньої китайської мудрості,
зв’язаний з епохою Чунь цю – Весни і осені – та епохою Чжань го –
Воюючих царств. Період завершується у 221 р. до н. е. об’єднанням Китаю
в єдину могутню імперію Цинь, тому називається доцинським – сяньцинь.
Другий період – Західної і Східної Хань – III ст. до н. е. – III ст. н.
е. Третій період, зв’язаний з китайським Середньовіччям, – період
династій Вей Цзин, а також Північних і Південних династій – ІП-У ст. н.
е. Далі йде четвертий період епох Суй Тон — У-Х ст. Потім династій Сун,
Юань, Мін, що тривав з X по XVII ст. З середини XVII ст. до Синьхайської
революції – період династії Цин. П’ятий період сучасної філософії з 1911
по 1949 роки – період становлення філософії Китайської республіки, з
1949 року – філософії Китайської народної республіки. Характерно, що
Синьхайській революції передував період опіумних війн Китаю з
Великобританією, що увійшов в історію як початок Нової історії. Поразка
Китаю у першій опіумній війні 1840-1842 рр. і підписання Нанкінського
договору, що поставив під загрозу національний суверенітет Китаю, разом
з тим покінчив з штучною самоізоляцією цинського Китаю. Сучасники
гадали, що метою китайських посольств до Європи стало виявлення тих
писемних пам’ятників, у яких розглядалися головні життєві принципи
західного противника. Правителі Китаю мали намір знайти в іноземних
писемних пам’ятниках секрет могутності варварів. Нападати на варварів за
допомогою їх же методів, вивчати сильні сторони варварів, щоб
використовувати їх для приборкання самих варварів – так визначались
завдання і мета китайської філософії в ту епоху Вей Юанем, одним з
видатних теоретиків доктрини засвоєння заморських справ при циньському
уряді. У 20-ті роки XX ст. сила і глибина впливу Заходу на китайську
цивілізацію ще більше зросла і стала відчутною в усіх сферах культурного
життя китайського суспільства. У Китаї до такого явища ставилися
неоднозначно. Та серед китайської інтелігенції складалася стійка думка,
що зміни, які відбуваються, дозволяють бачити історію самого Китаю
по-іншому, з позиції сучасності. В сучасних умовах визначення місця
Китаю та його традицій у світовій культурі – одна з найважливіших
проблем китайської філософії.
2. ІНДІЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ
Вся історія індійської філософії – це безперервний діалог з традицією. У
культурі сучасної Індії є риси будь-якого періоду історичного минулого.
Зв’язок старого і нового, співіснування найдавніших релігій і науки –
невід’ємна частина духовного життя Індії, її світогляду та її філософії.
Аспект часу в історії філософської думки Індії завжди відігравав лише
підпорядковану роль. Тому немає історії індійської філософії, а будь-яка
історична періодизація розглядалася як умовність. Але філософія
залишається невід’ємною частиною життя індійця – завжди сучасною і
завжди життєвою. Усі давні школи філософії, як і раніше, мають
послідовників, для яких традиція – не тільки частина культури мислення,
а й способу життя. Міфи і перекази, прозріння пророків і натхненна
поезія вед – усе це не розповіді минулого, а живий досвід, актуальний
для кожного покоління.
Традиційно в історії індійської філософії виділяють кілька періодів. Це
Ведичний період (1500-600 роки до н. е.), що охоплює епоху розселення
індоарійських племен і поширення їх культури. Сюди належить і виникнення
Вед, Брахманів і Упанішад. Другий період -Епічний (600-200 роки до н.
е.) – створення філософських систем, названих «даршан». Третій період –
створення сутр, канонічних творів, що викладали суть того чи іншого
філософського вчення (починається з осмислення текстів Упанішад).
Лаконічність сутр породила велику коментуючу літературу бхаш’я,. що
тлумачила ідеї основоположників філософських систем. Бхаш’ї – форма
розвитку індійської філософії аж до XIX ст. Четвертий період –
реформування класичної філософії Індії (XIX ст.). Сформульовані тоді
ідеї створили теоретичні передумови сучасної індійської філософії.
3. ЯПОНСЬКА ФІЛОСОФІЯ
З розвитком філософської думки в Японії поширюються буддизм і
конфуціанство, беручи джерела в Китаї та Кореї. Тоді, в У-УІ стст.,
імператорський двір Японії надав буддизму ранг панівної ідеології. Це
пояснювалося необхідністю швидше здійснити реформи Тайка, щоб зміцнити
центральну владу в країні формуванням держави ранньофеодального типу.
Буддійські ідеї нерідко перепліталися з примітивізмом і відвертим
шаманством. З одного боку, в буддизмі підтримувалася віра у
переродження, а з іншого – возвеличувалися сутри, ченці, чесність,
бодхісатви Каннон (богині милосердя).
Глибина філософських положень буддизму, привнесеного з чужої культури в
життя японця, здебільшого мало кого цікавила. Практична користь,
отримана від копіювання і вшанування статуй будд, – ось основна причина
стрімкого вкорінення вчення у свідомість японця – від простолюдина до
принца. Не випадково модним стало цитування філософських буддійських
текстів, що склали збірку мудрих висловлювань. Так, у державному указі,
вердикті про державне управління (Конституції), принц Сетоку (573-621
рр.) спирається на вислови Конфуція, додаючи до них численні буддійські
тексти.
Спроби осмислити буддійські релігійно-філософські тексти, наблизити їх
до духовного життя японців простежуються у Хоянсь-кий період (794-1191
рр.) і зв’язані з творчістю видатних мислителів японського буддизму
Саіте (767-822 рр.) і Кукая (774-835рр.). Монах Саіте відомий тим, що на
початку IX ст. сформував за зразком китайської школи Тянь-Тай школу
тендай. Користуючись підтримкою імператорського двору, школа тендай
швидко перетворилася у найбільше в Японії релігійне об’єднання з
потужною економічною базою і значним впливом на політичне і громадське
життя країни. Головна філософська ідея школи тендай: одна мить думки —
три тисячі світів. Суть ідеї пояснюється тим, що три тисячі – число
проявів світів Дхарми (Дхарма – закон, порядок), яких прихильники школи
тендай нараховують десять. Ці світи від пекла до Будди розумілися як
фізичні і психічні стани, що їх набувають живі істоти. Із буддійських
сутр послідовники школи тендай робили висновок про взаємопроникнення
світів одного в інший, наявності десяти світів у всьому сущому і навіть
у тому, що вважається неживим. За допомогою складних математичних
розрахунків з’ясовувалося три тисячі проявів світів щомиті, а ланцюг
миттєвостей вважався безкінечним. Вчення про три тисячі світів і
миттєвостей думки – не належить до простих і лише при широкому
тлумаченні його можна розглядати як універсальну модель буття.
Широкого розповсюдження в Хоянський період набула творчість філософа,
поета, скульптора, художника Кукая (посмертне ім’я Ко-бо – дайсі).
Основний твір (Сокусін зенбуцу гі) – про те, як стати буддою. Усе
існуюче, вчив Кукай, є вселенський Будда-Махавайрочана. Його єство
втілене у шести першоелементах – землі, воді, вогні, вітрі (повітря),
просторі і свідомості. Усі першоелементи мають багато форм, кольорів,
якостей. Всесвіт активно проявляється у трьох видах дій: житті, звуках і
розумі Всесвіту (тілі, словесних проповідях і думках Махавайрочани).
Потенції Будди закладені в кожній людині, їх можна виявити, якщо
осягнути механізм Всесвіту і поклонятися графічним зображенням Будди.
Використана література:
Філософія. Підручник / За ред. Надольного І.Ф. – К., 1999.
Чанышев Е.В. Курс лекций подревней философии. — М., 1981. — С.4-364.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
