.

Філософія науки і техніки (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1791 16497
Скачать документ

Реферат на тему

Філософія науки і техніки

План

1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки.

2. Поняття науки, техніки і технології.

Література

1. Предмет, проблеми та історія філософії науки і техніки

Філософія науки і техніки (на Заході превалює напрям “філософія
техніки”) — напрям філософії, характерний для XX ст. Його поява
викликана передусім надзвичайно широким розповсюдженням техніки і
технічних засобів саме в цьому столітті, а також усеосяжним впливом
науки та техніки на всі сторони життя суспільства. І все ж інтерес до
науки і техніки виник задовго до XX ст. Так, певні міркування про засоби
людської діяльності ми знаходимо вже у Платона й Арістотеля. В епоху
Відродження відбуваються події, що свідчать про перші прояви взаємодії
між наукою і технікою. Існують відомості про те, що під час будівництва
Міланського собору його проект уперше було піддано науковій експертизі
(1386 р.). Діяльністю, максимально наближеною до інженерної, займалися
Леонардо да Вінчі (1452-1519), Микколо Тарталья (1499-1577), Петро Апіан
(1501-1552), Герхард Меркатор (1512—1594). Щоправда, діяльністю,
близькою до інженерної, займалися ще єгипетські будівничі, але
давньоєгипетська традиція перервалася і не дала наслідків, подібних до
розвитку європейської традиції.

Напередодні Нового часу (XVI—XVII ст.) типовим був поділ усіх знань,
мистецтв та вмінь на два розділи: аrtes mechanical (механічні мистецтва)
та artes liberalis (вільні мистецтва). До вільних мистецтв входили
відомі науки “тривіуму” та “квадривіуму”, що їх виділив у V ст. Марціан
Капелла, а до механічних відносили 7 таких напрямів: рільництво,
полювання, ткацьку справу, зброярство, медицину і театральне мистецтво
(оскільки останнє було пов’язане з будівництвом підмостків,
виготовленням та використанням декорацій).

Першим виданням, спеціально присвяченим техніці, можна вважати книгу І.
Бекмана “Керівництво з технології, або Пізнання ремесел, фабрик та
мануфактур”, видану 1777 р. у Геттінгені (Німеччина). Століттям пізніше
вийшла книга Е. Канна “Основи філософії техніки” (Брауншвейг, 1877),
звідки, власне, й пішла назва особливого напряму філософії. У 1897 р.
француз А. Еспіна видав книгу “Джерела технології”, але найбільш
визнаними авторитетами у справі заснування філософії техніки є Ернст
Капп та неотоміст Фрідріх Дессауер (“Філософія техніки; Проблема
реалізації”, 1927 р., Бонн). Суттєвий внесок у розроблення філософії
науки і техніки зробили французи Е. Дюркгейм, А. Бергсон, Ж. Еллюль,
німецькі філософи Е. Кассірер, М. Хайдеггер, Ф. Рапп, Г. Рополь,
американські філософи та соціологи Д.Белл, Р.Айріс, А. Тоффлер, X.
Сколімовськи, та ін., а також такі філософські течії, як неокантіанство,
позитивізм та наукознавство.

Чим конкретно зумовлена поява особливого напрям у філософських
досліджень під назвою “Філософія техніки” або “Філософія науки й
техніки”? Назвемо провідні чинники його появи:

• 1. Наука і техніка сьогодні — дуже важливі за впливом та наслідками
галузі людської діяльності.

• 2. Розвиток науки і техніки позначається на всіх сторонах життя
суспільства, ведучи до радикальних змін у їх змісті.

• 3. У XX ст. за високого рівня розвитку науки і техніки розкрилися
принципово нові аспекти їх зв’язку з різними сферами людської
життєдіяльності: з поступом історії, з природою людини, а водночас
відкрилися і нові сторони людського буття.

У зв’язку з останнім маємо підстави стверджувати, що філософія науки і
техніки змушує нас дещо по-іншому розглядати окремі традиційні проблеми
філософії, зокрема: що таке людина, що таке природа, які можливі між
ними системи взаємозв’язку, якою є природа людського інтелекту? І
водночас — цілий комплекс соціальних проблем.

Але безпосереднім предметом дослідження для цього напряму є сутність
науки і техніки, їх взаємовплив та взаємозв’язок, їх місце серед інших
явищ людської життєдіяльності.

2. Поняття науки, техніки і технології

Бурхливий хід науково-технічного розвитку у XX ст. привернув увагу
вчених, дослідників та й узагалі громадської думки людства до того, що
таке техніка, як вона пов’язана з наукою та розвитком суспільства. З
огляду на численні негативні наслідки науково-технічного поступу дуже
гостро постало питання і про те, чи можна обмежити або навіть і
припинити бурхливий розвиток техніки, проникнення науки в досить
автономні, з погляду етики, сфери життя людини. З одного боку, при цьому
мимоволі згадується роман-застереження Дж. Оруелла “1984”, в якому
змальовано страхітливу картину життя суспільства з тотальною
регламентацією засобами науки, техніки, технології найінтимніших сфер
життя людини, а з іншого — відомий вислів індійського мудреця і
духовного проводиря Вівекананди про те, що індійські вчителі життя давно
зрозуміли: техніка веде у безвихідь, тому вони передбачливо повернули
розвиток індійського суспільства в бік духовного, а не технічного
вдосконалення. Зрозуміло, що передусім слід звернутися до питання про
природу та сутність техніки.

У науці існує три підходи до розгляду цього питання, які умовно можна
позначити як вузький, загальноприйнятий і широкий. За вузького підходу
до техніки відносять будь-які допоміжні засоби діяльності, тобто
знаряддя та засоби праці. Навряд чи такий підхід можна приймати як
повною мірою виправданий, оскільки при цьому і гілку, використану як
важіль, треба було би вважати технікою. У межах загальноприйнятого
підходу техніку розглядають як сукупність технічних пристроїв і засобів,
які матеріалізують знання і сприяють збільшенню ефективності людської
діяльності. Це переважно інженерно-технічний ракурс проблеми, необхідний
для вирішення конкретних цільових завдань, але, безперечно, недостатній
для вирішення глобального питання про місце та роль техніки в житті
суспільства, про можливості й умови свідомого регулювання
науково-технічного розвитку. Хоча й при такому підході є місце для
філософських роздумів: адже тут виникають проблеми зв’язку людської
діяльності з процесами природи, питання про умови ефективності людської
діяльності та її критерії, питання про зв’язок розуміння, контролювання
та алгоритмізації людської діяльності з неусвідомленим, спонтанним,
природним. Усі ці проблеми та питання перебувають у полі зору
філософських досліджень. За широкого підходу насамперед звертають увагу
на те, що поняття “техніка” вживають у різних значеннях: ми кажемо про
техніку швидкого читання, техніку акторської гри, техніку гри на
музичних інструментах і навіть про техніку інтелектуальної медитації.
При такому вживанні поняття “техніки” виходить за межі позначення
технічних пристроїв і може бути застосоване майже до всіх сфер та
напрямів людської діяльності. А це свідчить про те, що технічна сторона
є важливою і необхідною стороною людського буття, людського способу
самоутвердження у світі.

Ознайомимось із кількома показовими концепціями техніки в межах широкого
її трактування. Передусім це концепція Б. Франкліна про те, що за своєю
природою людина є істотою, “що виробляє знаряддя” (“tool-making animal”)
. Цю концепцію підтримав марксизм, і вона отримала таке окреслення:
існують закони природи, пізнаючи які, людина створює техніку як
“оречевлення” знання, як систему засобів, за допомогою якої перетворює
закони природи, дію природних чинників на елементи власної діяльності.
Ця концепція, підкріплена, здавалося б, незаперечними археологічними
матеріалами, породжує багато запитань. Якщо техніка — це втілення знань,
то чи можуть знання здобуваютися поза технікою? Якщо людина в технічних
засобах реалізує закони природи, то чому тоді техніка суперечить законам
природи? Як пов’язані техніка та людська екзистенція у концепції
“tool-animal making”?

Згаданий раніше Е.Капп розглядав техніку як розв’язання суперечностей
між органами тіла та їх функціями з позиції “природної душі” людини. На
думку Е.Каппа, душа пов’язана з притаманним усій природі потягом до
росту та розширення і тому намагається перевищувати функції людських
органів. Унаслідок того й починається продукування техніки і технічних
засобів. Ця концепція також знаходить емпіричне підтвердження і здатна
пояснювати певні аспекти науково-технічного розвитку, але й тут
залишається багато невисвітлених проблем.

Ф.Дессауер вважав, що у створенні техніки людина наслідує божественне
творення світу. Він припускав, що, розробляючи технічяі засоби, людина
прилучається до так званого “четвертого царства”, де поза світом і поза
людиною у формі абсолютних ідей існують ідеальні розв’язання усіх
технічних проблем. Створюючи техніку, люди лише роблять явним те, що
перебувало прихованим, і, отже, технічна творчість є проявом вищого
творчого принципу. Цінним у концепції Ф.Дессауера, безперечно, є
акцентування творчих моментів у технічній діяльності людини. Але ця
концепція не може задовольнити людей реалістичного та атеїстичного
напряму думок.

Французький філософ А.Берґсон виводив техніку і технічну діяльність
людини із принципової нездатності останньої перебувати в цілісному
злитті з буттям. Людина живе у вимірах часткового, кінцевого,
фрагментарного, а тому й у намаганні як збагнути буття, так і відтворити
його створює механізми, схеми, штучні сполучення. Але жива тривалість
буття завжди залишається поза цими штучними утвореннями. А.Берґсон
підкреслює переважно негативні аспекти техніки і технічної діяльності,
але він досить влучно виразив вихідні аспекти технічної діяльності,
певне протистояння техніки та життя.

Німецький філософ-екзистенціаліст М.Хайдеггер, один із найавторитетніших
філософів XX ст., вважав, що техніка пов’язана із принциповими
особливостями людського існування у світі. Серцевина буття залишається
для людини закритою і недосяжною унаслідок споживацького ставлення
людини до світу. Людина намагається використовувати речі, а не осягати
їх у їх буттєвому сенсі. Тому, залучаючи їх до сфери своєї потреби, вона
намагається надати їм службового призначення, залучити до системи актів
людського життєвлаштування. Живучи у сфері техніки, людина дедалі більше
віддаляється від буття, тому що техніка в темпі прискорення стає засобом
продукування, фабрикації. Темпи заміни речей зростають, і людина починає
нагадувати метелика, що ледве торкається квітів, пурхаючи над ними. На
думку М.Хайдеггера, людина марно тішить себе надією, що це вона керує
технікою — насправді техніка вимагає людини, підкорює собі й ніби несе
її на хвилі свого розвитку. Техніка — це прояв того, що людина завжди
буває виштовхнута на зовнішню межу буття. Щоб покласти край хибному
існуванню, треба докорінно змінити спосіб мислення сучасної людини. У
концепції М.Хайдеггера є цікаві пояснення цілої низки аспектів існування
сучасної техніки, а головне — заклик до вдумливішого підходу до
організації людської взаємодії із світом.

Сучасний французький дослідник техніки Ж.Еллюль вважає, що техніка є
наслідком загальної раціоналізації життя. Вона породжена панлогізмом
(тотальним пануванням логічного мислення), веде до стандартизації життя,
перетворює засіб у мету, а мету — у засіб. За Ж.Еллюлем, техніка — це
“сукупність раціонально вироблених методів, що мають безперечно
ефективність у будь-яких галузях людської діяльності”.

¤

¤(Ya¦b§l?o??©oooocooooooooooooooooooooo

dh`„7a$

ності духу. Накладаючи на природне свої форми та ідеї, дух створює
техніку і водночас глибше усвідомлює себе самого. Концепція X. Бека може
імпонувати багатьом, особливо тим, хто займається технічною творчістю.

Кожна з окреслених концепцій демонструє нам щось справді суттєве й
цікаве у феномені техніки. Завдяки ознайомленню з ними ми отримаємо його
об’ємне зображення. Спробуймо зробити деякі висновки та узагальнення.
Майже всі, хто розглядає техніку в широкому значенні цього терміна,
наполягають на тому, що вона вкорінена в самий фундамент людського
існування і є проявом особливостей людської взаємодії із світом (а).
Техніка, далі, пов’язана із суттєвими особливостями людського пізнання
та інтелекту (б). Нарешті, техніка незаперечне пов’язана з намаганням
людини з допомогою скінченного оволодіти нескінченним, за допомогою
раціонального — позараціональним, функціонального та цілеспрямованого —
самодостатнім, за допомогою ефективно нарощуваного —
спонтанно-самопродукуючим (в).

Отже, ми можемо зазначити, що через техніку людське буття постає як
певний полюс буття узагалі, як полюс, на якому панує виділене, кінцеве,
раціоналізоване, регламентоване, ідеалізоване, визначене, складне,
перервне. Водночас саме завдяки тому в бутті окреслюються протилежні
перерахованому властивості: цілісне, нескінченне, самобутнє, спонтанне,
безмежне, невизначене, самоутворювальне, безперервне. Технічна ж
творчість постає як намагання через перше досягнути другого. Сучасні
німецькі дослідники X. Ленк та Г. Рополь виділили 9 характерних
елементів техніки: 1). прикладне природознавство; 2). продукування
надлишків продукції, ефективність; 3). розкриття глибин упорядкування
природи; 4). самозабезпечення людського існування; 5). втілення ідей та
задумів людини; 6). воля до влади над природою; 7). комплекс
інструментів та засобів; 8). вивільнення людини з-під влади природи; 9).
предметне втілення схем людської діяльності. Усі ці елементи випливають
із широкого розуміння техніки, конкретизуючи його. Можна також
погодитися з американським філософом X. Сколімовськи, що техніка
пов’язана з вихідними поняттями європейської цивілізації, а саме з
поняттями природа, раціональність, ефективність, поступ.

У сучасній філософії техніка постає як об’єкт, знання, діяльність та
волевиявлення людини. Отож при розгляді техніки доцільно враховувати її:
природний вимір, людський вимір (у тому числі— психологічний, етичний та
ін.), соціальний вимір (економічний, правовий, політичний, історичний та
ін.). На підставі розглянутого можемо стверджувати, що пізнання і
техніка нерозривно пов’язані між собою, що в певному вимірі пізнання є
нічим іншим, як технікою інтелектуального прояснення буття (принаймні —
наукове пізнання). Певна річ, що й наука виникає і розвивається у
зв’язку з розвитком техніки. Але водночас ми повинні зазначити і певну
розбіжність у розвитку знань та техніки. Техніка, як підкреслювалось,
знаменує собою існування людини на певному полюсі буття і сама є виразом
цього полюса, тоді як знання і пізнання намагаються охопити буття в усіх
його проявах і використовують для того різні форми, тобто технічна
сторона є лише однією стороною знання та пізнання. І тому в історії, а
також у різних видах пізнання акцент може надати переважно або на
технічну, або на цілісно-образну його сторону. Відповідно і зв’язок
пізнання з розвитком техніки не є прямим. І все ж ми можемо з достатньою
мірою достовірності стверджувати, що сутність людського пізнання
вимушено пов’язана з технічною діяльністю. Вихідним актом і технічної
діяльності, і пізнання є покладання у бутті, що протистоїть людині та
людському розуму, певної межі, яка починає виконувати функцію точки або
системи відліку, що надалі орієнтує людину в її теоретичній чи
практичній діяльності. Наприклад, коли первісна людина починала
виготовляти кам’яні знаряддя праці, то світ поставав перед нею поділеним
на предмети, якими можна діяти, і на предмети, котрі підлягають дії. Ця,
здавалося б, суто архаїчна класифікація і нині залишається вихідним
орієнтиром у людській діяльності.

Але в цьому пункті ми повинні відзначити, що виділення подібних
класифікацій, як і проведення орієнтувальних меж у бутті — це, у
підсумковому варіанті, є справою людського розуму, а не технічної
діяльності як такої. Адже те, що саме таке проведення грані, наприклад,
у виготовленні знаряддя праці, є найкращим та найефективнішим, може
зафіксувати лише розум людини, бо виготовлення знаряддя та його
використання — це процеси, які далеко стоять один від одного. Тут слід
зібрати докупи й утримати разом у пам’яті багато різних ситуацій,
моментів, актів та результатів, порівняти їх між собою, знайти критерії
для виділення кращого варіанту та ін. Усе це без участі розуму просто
неможливе. Лише те, що відзначене і зафіксоване розумом, стає справжнім
елементом діяльності. Отже, пізнання і технічна діяльність мають єдине
вихідне коріння, але виростають з нього різні сутності. Діяльність
свідомості, активність розуму стають головною передумовою і пізнання, і
технічної творчості. Тому знання і техніка не зливаються, хоча й тісно
сплітаються у своєму розвитку. Яку ж роль відіграють технічні і
технологічні чинники в пізнанні? Вони стають ніби динамічно рухомим
візиром, крізь який розум сприймає структуру буття і доводить сприйняте
до рівня розуміння. На основі технічної і технологічної діяльності
виробляються інтелектуальні операції мислення (наприклад,
аналітико-синтетична діяльність), дискурсивне мислення, з’єднуються
інтуїтивне схоплення та раціональні умовиводи. І все ж — підкреслимо це
ще раз — пізнання й усвідомлення принципово не зводяться лише до
дискурсивного мислення та раціонального аналізу; це водночас і охоплення
цілого, і безпосереднє вживання у суще, і певне екстатичне злиття з
глибинними вимірами сущого.

Наука виникає як спеціальне культивування техніко-технологічного аспекту
пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників,
наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про
те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають
обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як
розроблення і фіксація необхідних моментів у предметній діяльності
людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові
компоненти: за змістом її можна поділити на: а) знання про світ, б) про
алгоритми дій та дійових операцій та в) знання про можливості людини в
її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук: а)
науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія,
соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.); б) науки
логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем,
програмування та ін.); в) гуманітарні науки (філософія, культурологія,
філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти
виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін “наука”
використовується у трьох основних значеннях: 1). в найширшому значенні –
як будь який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо
“Це буде мені наукою”); 2). в широкомук значенні – як сукупність
достовірних, перевірених та обгрунтованих знань у будь-якій сфері
пізнання; 3). у вузькому значенні – як природознавство, в якому домінує
логіко-математичний апарат. Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що
в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики.
Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі
взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування
наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі.
Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми, разом із дослідниками в
галузі наукознавства, можемо виділити такі її суттєві ознаки:

• наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання,
узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв’язків пізнаваної
предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що
вивчаються);

• єдність у цьому знанні описування, пояснення та передбачення;

• наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою
якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

” єдність кількісного та якісного аналізу досліджуваного предмета;

• наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним
терміном;

• категоріальний зміст знання, тобто наявність орієнтовно-конструктивних
понять, єдність яких дає певний зріз предметного змісту буття, що
отримує назву фізичної, хімічної, біологічної та ін. реальності;

• наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських
припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу
характеру системної єдності;

• задоволення певної соціальної потреби.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох
проявах:

• певна сукупність знань, відомостей, інформації;

• діяльність із продукування таких знань;

• сукупність соціальних угруповань, колективів, інститутів та установ,
що забезпечують здійснення зазначеної діяльності.

Нарешті, ми звертаємося до поняття технології. З інженерного та
соціального погляду технологія — це сукупність умов, чинників,
компонентів, що забезпечують оптимальне використання та застосування
техніки. Технологія передбачає певну організацію та певну послідовність
актів, дії, що загалом приводять до необхідного результату. Сюди входять
соціально-культурні чинники, знання, екологічні, ергометричні та
психологічні аспекти людських технічних дій. Але існує і дещо специфічне
значення терміна “технологія”: в англійській науковій традиції частинку
“логія” витлумачують не як закон або закономірність, а в первинному
значенні — як “слово”, “теорія”, “знання”. На відміну від вказаного
значення, поняття технологія тут розуміють як комплекс наук, пов’язаних
із буттям техніки. Як звичайно, ці науки групують відповідно до названих
раніше ознак техніки: це комплекс природничих, проективних,
процедурно-методологічних та соціальних наук про техніку.

Поняття технології не є другорядним порівняно з наукою та технікою.
Навпаки, значною мірою значення і оцінка техніки визначаються саме в
технологічному аспекті, адже недарма існує вислів: “Техніка в руках
варвара перетворюється у металобрухт”. “Технологія, — як зазначає
американський соціолог Дж.П. Грант, — пронизує собою усі наші думки про
світ і про нас самих. Пришестя технології поставило вимогу змін у наших
уявленнях про те, що є добре, що таке добро, як треба розуміти здоровий
глузд і шаленство, справедливість і несправедливість, раціональність та
ірраціональність, красу і потворність”. Сьогодні рівень технології,
тобто розуміння і використання природних, людських та соціальних вимірів
техніки, значною мірою визначає загальний рівень культури суспільства.
Німецький філософ Г.Рополь зазначає: “Разом із технікою повинен
імпортуватися також і орієнтований на техніку спосіб життя: успішне
передання техніки пов’язане з відповідним переданням культури”.

Література

1. Глобальные проблеми й общечеловеческие ценности.—М.,1990.

2. Горохов В.Г., Розин В.М. Введение в философию техники. – М., 1998.

3. Ленк Х. Размышления о современной технике. – М., 1996.

4. Новая технократическая волна на Западе.—М., 1986.

5. Философия техники в ФРГ.—М.,1989.

6. Фолта Я. Новы Л. История естествознания в датах.—М., 1989.

7. Ясперс К. Смысл й назначение истории.—М.,1991.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020