Реферат на тему:
Феномен людини як фундаментальна проблема філософії. Уявлення про особу,
уявлення про природу
Зміст
1.1 Феномен людини як фундаментальна проблема філософії.
1.2 Найважливіші питання філософської антропології. Характеристика
основних філософсько-антропологічних проблем.
2.1 Уявлення про природу і сутність людини.
2.2 Проблема походження людини.
2.3 Положення людини в світі.
2.4 Проблема сенсу життя людини.
Поняття про особу. Характерні риси особи.
3.1 Філософський зміст поняття “особа”, “індивід”, “індивідуальність”.
3.2 Свобода і відповідальність особи.
3.3 Ціннісні орієнтації особи.
1.1. Філософська думка завжди проявляла особливий інтерес до вивчення
проблеми людини і людського. Яка своєрідність людської істоти? Як в ній
пов’язані природне і соціальне, індивідуальне і родове? На що націлені
думки і дії людини? Чого вона бажає, у що вірить, на що сподівається? До
усвідомлення цих та інших питань людського буття незмінно звертається
кожне покоління людей, прагнучи виробити нові шляхи, цілісний підхід до
осягнення людини. Відомий західний мислитель ХХ ст. Е.Кассірер писав про
три розуміння людини, які не стикуються між собою: релігійне,
філософське і наукове. В релігії людина представлена як деяка
недосконала подоба Бога, яка усвідомлює і переживає свою недосконалість,
і тому здатна пробачити недоліки та гріхи інших людей. Вихідним пунктом
філософського осягнення людини стає пізнаюче “Я”, яке завдяки власній
автономії, свободі та розумності, оволодіває світом в свідомості і
практиці. Наука характеризує людину як вершину еволюції живих істот.
Філософія відмічає серйозні вади, притаманні науково-природничому
розумінню людини:
а) як біологічна істота вона значно слабша у порівнянні з багатьма
тваринами і, разом з тим, стала сильнішою за них;
б) немає природжених інстинктів, які забезпечують виживання, однак
володіє здатністю гнучкої адаптації;
в) не народжується завершеною людською істотою, а змушена ставати нею в
процесі культурного розвитку.
Філософія вбачає в ній духовну, розумну, діяльну істоту. Людині
притаманні релігійна віра, ціннісні орієнтації, пам’ять про минуле і
надія на майбутнє, почуття гумору, переживання своєї смертності. Завдяки
розуму вона здатна контролювати свої інстинкти і потяги. Створюючи науку
і техніку людина не тільки осягає закони дійсності, але й перетворює її.
Багатоманітність, різнорідність, суперечливість людського одночасно
стимулює і утруднює усвідомлення його цілісної визначеності.
1.2. Одним з найбільш впливових напрямків сучасної західної філософії є
філософська антропологія. Центром її досліджень стала проблема сутності
людини і структура цієї сутності. Кожна людина періодично стикається з
необхідністю вирішувати життєво важливі для себе завдання. Осмислюючи
варіанти їхнього вирішення і обираючи один з них, вона таким чином
визначає себе, сенс власного існування. Зорієнтувати її в цьому пошуку
може нароблений світовою філософською думкою спектр теоретичних моделей
людського буття (концепції М. Шелера, М. Бердяєва, А. Гелена, Е
Кассірера та ін.). Будь-яка така модель являє собою своєрідне рішення
головних проблем людського існування, які складають найважливіші питання
філософської антропології:
про природу і сутність людини;
про її походження і положення в світі;
про сенс і цінності людського життя.
Справа в тому, що обираючи певний варіант вирішення своєї конкретної
життєвої задачі, людина одночасно з необхідністю позначає свою позицію і
у ставленні до зазначених філософських питань, хоч далеко не завжди
усвідомлює цю обставину.
2.1 Поняття “природа людини” звичайно фіксує зовнішню відмінність людини
як живої істоти від решти живого, від інших живих істот. Природа людини
дуже суперечлива. Людина — цілісна істота, і тому підкоряється природнім
закономірностям. Своєрідність тілесної організації обумовлює її
інстинкти, потяги, пристрасті. Разом з тим, людині притаманні
моральність і свідомість. Вона здатна розрізнювати прояви добра і зла,
прекрасного і потворного, що і визначає скерованість вільного вибору її
дій. Людина може пізнавати і розуміти оточуючу дійсність, себе, інших
людей. Поняття “сутності людини” характеризує її глибинні, специфічні,
суто людські якості, які зовні проявляються в її природі. Історія
філософії демонструє різні уявлення про сутність людини.
Религійно-філософьскі вчення наполягають на визнанні духовної сутності
людини, джерелом якої є Бог. Новий час поклав початок ототожненню людини
з розумом (Декарт, Гегель та ін.). Марксистська філософія обґрунтовує
діяльну сутність людини, підкреслюючи, що саме в діяльності проявляються
її духовність і розумність. В наш час одним з напрямків західної
філософії — постмодернізмом — заперечується реальність особистого “Я” і
тому вважається дане поняття ілюзорним.
2.2 Однозначної відповіді на питання про походження людини
(антропогенез) немає. Тому існують різні варіанти його розгляду.
Езотеричні уявлення про походження людини є найбільш давніми (див. праці
О.П.Блаватської, О.І.Реріх та ін.). Езотеризм (таємне знання, яке
довірялось тільки посвяченим) стверджує, що непізнаваємою першоосновою
світу є Безособовий Принцип, Абсолют, непроявлені і проявлені стани
якого циклічно чергуються. Проявлений стан — “Видох Абсолюту”, тобто
його зовнішнє самовизначення починається з появи природи і
одухотворених, але нерозумних передлюдських істот. Ці істоти, переходячи
з одного плану в інший (астральний, ефірний), поступово втрачають
духовність і нарощують, разом з розумністю, цілісність, речовинну
тілесність. Так продовжується до тих пір, доки вони не досягають
найбільш щільного, нашого фізичного плану, людської організації. Після
цього починається лінія сходження на більш високі плани духовності,
пов’язана з втратою щільної матеріальності. Цикл завершується “Вдихом
Абсолюту” — зникненням проявленого Космосу.
Християнська точка зору дається у Біблії як божественне відкриття.
Людина є створінням (креацією) Бога із земного матеріалу. Вона —
недосконалий образ і подоба Бога, бо впала у гріх. Лише самовіддана
любов і жертовність допоможуть людині здобути справжню віру і
досконалість.
Натуралістична позиція репрезентована теорією еволюції Ч.Дарвіна, згідно
з якою людина є безпосереднім нащадком однієї з гілок вищих приматів.
Однак до цього часу неясно як і коли виникла людина, чому певний вид
приматів еволюціонував таким образом. Теорію еволюції в певному сенсі
доповнює трудова теорія походження людини (антропосоціогенез), яка
стверджує, що праця, свідомість і мова з’явилися практично одночасово і
стали визначальними чинниками виникнення людини. Відкритим залишається
питання про походження самих цих чинників.
Соціокультурна версія антропогенезу розроблялася Е.Кассірером. Смисл
антропогенезу, за Кассірером, визначається формуванням людини як
символічної тварини. Спочатку, наслідуючи тварин, людина пробувала
пристосуватися до навколишнього природного середовища. Але зовнішні
подразники сприймалися нею не безпосередньо як у тварин, а
опосередковано, піддавалися розумовій обробці. Знаряддями такої обробки
є символи, в яких закріплюються різні стандарти поведінки. Людина
виникає, коли стає творцем символів, створюючи свій символічний світ:
світ міфів, мови, мистецтва, науки. Вона живе і розвивається не просто у
фізичному, природному середовищі, а перш за все у світі цих символічних
феноменів, які належать до сфери культури.
2.3 Концепції, які аналізують положення людини у світі, розрізняються
розумінням вищого пріоритету світу (Бог, природа, суспільство тощо).
Положення людини характеризується специфікою її взаємовідношення з таким
пріоритетом.
Космоцентризм абсолютизує значущість Космосу, природи. Антична
натурфілософія всю увагу приділяла Космосу — світовому ладу,
характеризуючи його як живе, тілесне, матеріальне ціле. Людина — це
мікрокосм, частина макрокосмосу, яка має певні особливості. Пізніше, в
епоху Відродження, на перший план виходить пантеїстичний
природоцентризм, який оцінював людину як своєрідну піщинку Всесвіту.
Теоцентризм стверджує культ Бога — творця світу і людини, судді усіх
людських думок і справ. Людина, як образ і подоба Бога, наділена
свободою волі. Обравши невірний шлях, вона опиралася волі Бога і стала
гріховною істотою. Життя християнина — це пошук ним власного шляху
спасіння душі, єднання з Богом. Теоцентричні погляди панували в епоху
середньовіччя.
Соціоцентризм вищим пріоритетом вважає культуру, суспільство. Провідна
роль у формуванні і розвитку людини належить соціальному фактору, тобто
тому культурному середовищу, в якому народилася і живе людина.
Соціоцентрична установка вимогає спочатку пізнати і зрозуміти
суспільство, а потім, завдяки цьому, і своєрідність особи. Соціоцентризм
був визначальним принципом для філософських поглядів Конфуція, Гоббса,
Маркса.
Антропоцентризм, починаючи з філософії Нового часу, у ранг вищої
цінності світу підносить людину. Ця точка зору зараз поділяється
філософською антропологією. Людина здатна пізнати перш за все себе. Вона
осягає світ лише через призму своїх потреб та інтересів. Сам Всесвіт
начебто збудований для того, щоб людина могла його усвідомлювати і
засвоювати. У синергетиці — сучасній загальнонауковій теорії
самоорганізації — людина розглядається як значний чинник еволюції
Всесвіту.
2.4 Проблема сенсу життя виникає перед конкретною людиною або тоді, коли
вона, відхиляючись від повсякденних справ, усвідомлює свою кінцевість,
або тоді, коли за різними причинами вона втрачає віру у цілі та ідеали,
якими жила. В підсумку, на перший план виходить фундаментальне питання:
“Чи варто жити і навіщо жити?” Поняття сенсу життя відображує суттєві
характеристики людського буття і тому пов’язано з такими поняттями як
любов, віра, надія, свобода, краса, праця, свідомість, смерть тощо. Сенс
життя людини полягає в шуканні цього сенсу, але сам пошук як раз і є
життям людини. Припиниться пошук — урветься людське життя. Філософський
аспект даної проблеми передбачає розгляд наступних питань:
Сенс життя людини міститься в кожній окремій життєвій ситуації або
усвідомлюється в кінці людського життя?
Чи виражається він у вищих (Бог, біблійні заповіді) або в повсякденних
земних цінностях?
Чи пов’язаний він із загальнолюдськими або індивідуальними цінностями
окремої людини?
Відомий дослідник цієї проблеми В.Франкл стверджує відносність смислу
людського життя. В самому загальному вигляді смисл життя визначається
ним як ставлення конкретної людини до тієї ситуації, в якій вона
перебуває в кожну дану мить. За думкою Франкла, існує ряд основоположних
цінностей, орієнтуючись на які людина здійснює пошук сенсу життя:
цінності творення (творча трудова діяльність);
цінності переживання (краса природи, мистецтва);
цінності спілкування (любов, дружба, співчуття);
цінності подолання людиною самої себе, здобування влади над собою
(своїми інстинктами, потягами, пристрастями).
Доки людина живе, вона має можливість реалізовувати певні цінності. Сенс
життя може бути виражений і іншими параметрами: право на життя, смерть,
безсмертя. Право на життя, “святість життя” визначається її первинною
заданістю. Смерть є критерієм тієї вищої цінності, заради якої людина
здатна віддати своє життя і яку вона визначає для себе інтуїтивно: Бог,
Вітчизна, любов, діти та ін. І, нарешті, пошук безсмертя у вигляді
пам’яті людства, нащадків, прагнення до злиття душі з Богом та ін. Пошук
і вивчення смислу життя людиною завжди носить індивідуальний
особистісний характер.
3.1 Поняття “особа” характеризує міру зрілості людини, ступінь втілення
в неї суттєвих, власно людських якостей. Особа — це динамічна, відносно
стійка система морально-вольових, соціально-культурних, інтелектуальних
якостей людини, виражених в індивідуальних особливостях її свідомості і
діяльності. Особою не народжуються. У кожної людини своя тривалість
формування особистісних особливостей, причому протягом життя вони можуть
змінюватися. Філософське вивчення формування й розвитку особи вміщує
пошук сенсу життя і смерті, усвідомлення власної долі, скерованості
своїх вчинків. І тому зміст феномену особи можна розкрити лише за
допомогою таких понять як самосвідомість, свобода, відповідальність,
ціннісні орієнтації, вчинок. Особа характеризується унікальним
поєднанням природних, соціальних і духовних складових: тілесної
організації людини, її соціальних ролей в різних формах спілкування і
спрямованості до певних духовних цінностей і ідеалів. Необхідно
відрізняти поняття “особа” від поняття “індивід” і “індивідуальність”.
Індивід — це окрема людина, одиничний представник людського роду, який
відрізняється від інших людей перш за все тілесно. Індивідуальність
означає унікальність і неповторність людини, її своєрідні особливості.
Але властивості особи не зводяться лише до таких особливостей. Особа тим
значніша для оточуючих, чим більше в її індивідуальних проявах
репрезентовано спільних, загальнолюдських характеристик. Таким чином,
особа та індивідуальність нетотожні.
3.2 Вибір особистого шляху і поля діяльності — це результат вільного
волевиявлення людини. Тому особа неможлива без самостійності, свободи.
Свобода, як усвідомлений вибір людиною варіанта певної поведінки в даній
ситуації, залежить не тільки від зовнішніх обставин, але й від стану
духовного світу людини, від міри її внутрішньої установки на істину,
добро, красу, справедливість. Свобода також виражається здатністю людини
змінювати реальну ситуацію, планувати і практично досягати нової
ситуації. Проблема відповідальності людей за свою свободу і дії завжди
пов’язана з розумінням меж цієї свободи, меж втручання в природні і
суспільні процеси, в життя інших людей і своє власне життя. Свобода і
відповідальність особи — провідна тема екзистенціалізму. Він визначає
свободу як фундаментальну характеристику людського існування, яка
дозволяє людині творити себе і обирати образ майбутнього світу. Людина
одвічно вільна. Її свобода не залежить від обставин даної ситуації, а
виражається ставленням до неї, вибором внутрішньої, духовно-моральної
позиції індивіда. Екзистенціалізм підкреслює, що людина відповідає за
свої дії лише тоді, коли діє вільно, має свободу волі, вибору і засобів
їхньої реалізації. Формами прояву людської свободи є творчість, ризик,
пошук сенсу життя, гра та ін.
3.3 Характер вибору, дій, відповідальності особи багато в чому залежить
від стану її внутрішнього, духовного світу, від її ціннісних орієнтацій.
Ціннісні орієнтації – це світоглядні, моральні, політичні переконання,
принципи поведінки, глибокі і постійні прихильності людини. Сукупність
склавшихся, сталих ціннісних орієнтацій утворює своєрідний стрижень
свідомості, який забезпечує стійкість особи, наслідування певного типу
поведінки і діяльності. Саме тому ціннісні орієнтації є дуже важливими
регуляторами поведінки індивідів. І тому в будь-якому суспільстві
різними шляхами здійснюється цілеспрямований вплив на ціннісні
орієнтації особи. Криза особи в сучасному світі тісно пов’язана з
необхідністю перегляду старих і наробки нових ціннісних орієнтацій.
Людина повинна зберегти свою самобутність, індивідуальність і разом з
тим змінювати свій внутрішній світ, постійно нарощувати особистісний
потенціал.
Уривки з першоджерел
Если человека рассматривают исключительно как кирпич для строительства
общества, если он лишь средство для экономического процесса, то
приходится говорить не столько о явлении нового человека, сколько об
исчезновении человека, то есть об углублении процесса дегуманизации.
Человек оказывается лишенным измерения глубины, он превращается в
двумерное, плоскостное существо. Новый человек будет лишь в том случае,
если человек имеет измерение глубины, если он есть духовное существо,
иначе вообще человека нет, а есть лишь общественная функция.
Бердяев Н.А. Истоки и смысл русского коммунизма. — М., 1990. — С.148
… Сколько бы мы ни искали, мы не найдем такого человека, который бы ни
во что не верил бы. Чем глубже заглянем мы в человеческую душу, тем
скорее мы убедимся, что человек без веры вообще не может жить; ибо вера
есть не что иное, как главное и ведущее тяготение человека, определяющее
его жизнь, его воззрения, его стремления и поступки. …
Есть некий духовный закон, владеющий человеческой жизнью; согласно этому
закону, человек сам постепенно уподобляется тому, во что он верит. Чем
сильнее и цельнее его вера, тем явственнее и убедительнее обнаруживается
этот закон. Это нетрудно понять: душа человека пленяется тем, во что она
верит, и оказывается в плену; это содержание начинает господствовать в
душе человека, как бы поглощает ее силы и заполняет ее объем. …
Вера указует человеку его жизненный путь; она определяет его отношение к
себе, к людям, к природе и ко всему священному в жизни человека. …
Но что же именно заслуживает ее? Во что стоит верить? Есть ли здесь
какой-нибудь верный и убедительный критерий?
Вот ответ. Жить стоит только тем и верить стоит в то, за что стоит
бороться и умереть; ибо смерть есть истинный и высший критерий для всех
жизненных содержаний. …
Ибо то, что не стоит смерти, то не стоит ни жизни, ни веры! …
Скажи мне, за что ты хотел бы отдать свою жизнь, а я скажу тебе, во что
ты веришь.
Ильин И.А. Путь к очевидности. — М., 1993. — С.137-143.
… Человек — существо, которое устремлено к будущему и сознает, что оно
проецирует себя в будущее. Человек — это прежде всего проект, который
переживается субъективно, а не мох, не плесень и не цветная капуста.
Ничто не существует до этого проекта, нет ничего на умопостигаемом небе,
и человек станет таким, каков его проект бытия. Не таким, каким он
пожелает. Под желанием мы обычно понимаем сознательное решение, которое
у большинства людей появляется уже после того, как они из себя что-то
сделали. Я могу иметь желание вступить в партию, написать книгу,
жениться, однако все это лишь проявление более первоначального, более
спонтанного выбора, чем тот, который обычно называют волей. Но если
существование действительно предшествует сущности, то человек
ответственен за то, что он есть. Таким образом, первым делом
экзистенциализм отдает каждому человеку во владение его бытие и
возлагает на него полную ответсвенность за существование.
Но когда мы говорим, что человек ответственен, то это не означает, что
он ответсвенен только за свою индивидуальность. Он отвечает за всех
людей. …
Субъективизм означает, с одной стороны, что индивидуальный субъект сам
себя выбирает, а с другой стороны — что человек не может выйти за
пределы человеческой субъективности. Именно второй смысл и есть глубокий
смысл экзистенциализма. Когда мы говорим, что человек сам себя выбирает,
мы имеем ввиду, что каждый из нас выбирает себя, но тем самым мы также
хотим сказать, что выбирая себя, мы выбираем всех людей. Действительно,
нет ни одного нашего действия, которое, создавая из нас человека, каким
мы хотели бы быть, не создавало бы в тоже время образ человека, каким
он, по нашим представлениям должен быть.
Сартр Ж.П. Экзистенциализм — это гуманизм // Сумерки богов. — М., 1989.
— С.323-324.
Для окончательного решения вопроса о “превосходстве” человека над
животным … я вижу только одно средство — решительно устранить из
совокупности человеческих поступков все второстепенные и двусмусленные
проявления внутренней активности и рассмотреть центральный феномен —
рефлексию.
С точки зрения, которой мы придерживаемся, рефлексия — это приобретенная
сознанием способность сосредоточиться на самом себе и овладеть самим
собой как предметом, обладающим своей специфической устойчивостью и
своим специфическим значением, — способность уже не просто знать, а
знать, что знаешь. Путем этой индивидуализации самого себя внутри себя
живой элемент, до того распыленный и разделенный в смутном кругу
восприятия и действий, впервые превратился в точечный центр, в котором
все представления и опыт связываются и скрепляются в единое целое,
осознающее свою организацию. …
Рефлектирующее существо в силу самого сосредоточивания на самом себе
внезапно становится способным развиваться в новой сфере. В
действительности это возникновение нового мира. Абстракция, логика,
обдуманный выбор и изобретательность, математика, исскуство,
рассчитанное восприятие пространства и длительности, тревоги и мечтания
любви … Вся эта деятельность внутренней жизни не что иное, как
возбуждение вновь образованного центра, воспламеняющегося в самом себе.
Тейяр де Шарден П. Феномен человека.— М., 1987. — С.135-136.
Социальная история человека началась с того, что он вырос из состояния
единства с природой, осознав себя как существо, отдельное от окружающего
мира и от других людей. В течении долгого времени это сознание было
весьма смутным. Индивид оставался тесно связанным с природным и
социальным миром; уже сознавая себя как отдельное существо, он в то же
время чувствовал себя частью окружающего мира. Процесс растущего
обособления от первоначальных связей — мы можем назвать этот процесс
“индивидуализацией”, — по-видимому достигает наивысшей стадии в Новое
время, то есть от эпохи Возрождения до наших дней.
В истории жизни каждого индивида мы видим тот же процесс. Родившись,
ребенок уже не составляет единство целого с матерью и становится
биологическим существом, отдельным от нее. …
Первичные узы, уже разорванные, невосстановимы; человек не может
вернуться в потерянный рай. Для связи индивидуализированного человека с
миром существует только один продуктивный путь: активная солидарность с
другими людьми (любовь и труд), которые снова соединят его с миром, но
уже не первичными узами, а как свободного и независимого индивида.
Список використаних джерел
1. Пoликарпoв В.С., Пoликарпoва В.А. Фенoмен челoвека — вчера и завтра.—
РнД.,1996. — С.166.
2. Ясперс К. Смысл и назначение истoрии.— М.,1991.— С.32-37.
3. Шелер М. Пoлoжение челoвека в кoсмoсе.//Шелер М. Избр. прoизв.—
М.1994.— С.133.
4. Табачковський В. Ми у фiлософiї чи фiлософiя в нас? // Фiлософська
думка.— К.,1998, № 4-6.— С.101.
5.Там само.— С.105.
6. Там само.
7. Там само.
8. Морозов Ю.М. Постсучасність: культура і стиль життя//Філософська
думка.—1998.— № 4-6.— С.168.
9. Головко Б.А. Фiлософська антропологiя: Навч.посiбник — К., 1997.—
С.221.
10. Плыкин В.Д. “В начале было Слово…” или След на воде.— Ижевск,
1997.— С.27.
11. Акимов А. Физика признает сверхразум.//Чудеса и приключения.— №
5/96.— С.25.
12. Там само.
13. Шелер. М.Человек и история //Шелер М. Избр.произв.— М., 1994.— С.70.
14. Марков Б.В. Человек в пространстве культуры. — СПб.,1999. — С.270.
15. Мала енциклопедiя етнодержавознавства .— К., 1996. — С.30.
16. Див.: Гнатенко П.И., Павленко В.Н. Идентичность: философский и
психологический анализ.— К.,1999; Грабовский С.I. Українська людина у
вимiрах ХХ столiття: до постановки проблеми.— К.,1997; Грабовська I.М.
Чи корисно українцям ходити по лезу бритви?//Сучаснiсть,1999.— №5;
Шульга Н.А. Этническая самоидентификация личности. — К.,1996.
PAGE
PAGE 2
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
