.

Діалектика розвитку процесів етносуспільного буття (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
281 2553
Скачать документ

Діалектика розвитку процесів етносуспільного буття

Соціально-етнічні спільності як суб’єкти суспільних відносин реалізують
свої багатогранні потреби та інтереси в процесі розвитку етносуспільного
буття. Етносуспільне буття являє собою сукупність реальних, об’єктивно
існуючих зв’язків, відносин, форм спілкування людей, що відбуваються в
процесі освоєння ними сфери етнонаціонального, міжнаціонального,
загальнолюдського. Воно є реальним процесом життєдіяльності
етносоціальних спільностей, етнічних індивідуальностей, спрямованим на
задоволення своїх інтересів потреб.

Етносуспільне буття означає насамперед природно-історичний процес
розвитку та функціонування основних сфер життя суспільства, що
зумовлюють, детермінують процес розвитку суспільних, зокрема
етноекономічних, етнополітичних та етнодуховних, відносин. Разом з тим
етносуспільне буття — це процес індивідуальної самореалізації
етносоціальних цінностей, що відбувається на основі свідомої
самодетермінації і посідає надзвичайно важливе місце в реалізації
етносоціального потенціалу особистості та суспільства.

Етносуспільне буття включає в себе насамперед особливе та неповторне
буття особистості, етнічної індивідуальності. Творчо освоюючи та
збагачуючи сферу етносуспільного буття, особистість, етнічна
індивідуальність творить своє особливе, тільки їй властиве буття в сфері
національного, міжнаціонального, загальнолюдського. Без самобутньо
існуючого еносуспільного буття конкретної етнічної індивідуальності,
максимально повного розкриття його змісту, створення всебічних умов для
самореалізації неможливі й нормальне функціонування та розвиток такого
буття в цілому. А тому специфічні особливості розвитку етносуспільного
буття пов’язані з виділенням з усіх сфер суспільного життя, що
детермінують процес його функціонування, процесу формування людини,
особистості як етнічної індивідуальності, як самоцінного суб’єкта,
основної умови прогресу сфери національних, міжнаціональних та
загальнолюдських відносин, важливого фактора історичного творчого
процесу.

Етносуспільне буття — саморегульована система. Процес його розвитку та
функціонування грунтується на діалектичному поєднанні об’єктивного та
суб’єктивного — об’єктивної саморегуляції та свідомих механізмів
саморегулювання; на аналізі такого буття, як складної самоорганізованої
системи, якій властива своя відносно самостійна внутрішня логіка
саморозвитку, що має системний характер. Проявом системної
самоорганізації, саморегуляції етносуспільного буття (як і
етносуспільного потенціалу взагалі) є його нерівномірність,
не-лінійність, відкритість, здатність до постійної перебудови
внутрішньої структури відповідно до зміни умов.

Водночас механізм дії процесів саморегуляції етносуспільного буття являє
собою багаторівневу систему, в якій відбуваються складні процеси
конструювання та руйнування, де на зміну сталості в розвитку приходить
період нестійкості, саморуйнування тих чи інших елементів
етносуспільного буття. Постійний процес взаємопереходу етнотворчих,
етноконструктивних і етноруйнівних, етнодеструктивних процесів розвитку
етносуспільного буття — іманентне характерний для досліджуваного виду
саморегуляції, є його “внутрішньою логікою” розвитку, наслідком
системної самоорганізації. При нормальному повноцінному функціонуванні
усіх чинників системи саморегуляції етносуспільного буття воно постійно
самовідновлюється — відповідно до зміни умов внутрішнього та зовнішнього
середовища. Коли ж взаємозв’язок елементів системи порушується,
функціонування етносуспільного буття як процесу саморегуляції втрачає
здатність оперативно, адекватно реагувати на зовнішній вплив. У
результаті відбувається гальмування динамізму саморозвитку,
самозбагачення даної системи саморегуляції.

Системна самоорганізація, саморегуляція етносуспільного буття передбачає
утвердження діалектичної єдності, органічної цілісності
самовідтворюваних форм, об’єктивних, природно-історичних чинників
детермінації, упорядкованих і неупорядкованих, стихійних взаємин, що
зумовлюють розвиток етносуспільного буття. Ці дві групи чинників,
детермінант виступають як дві сторони єдиного процесу, являють собою
певну систему, функціонування якої має визначальне значення в процесі
саморозвитку етносуспільного буття. Дія цих двох груп чинників надає
усій системі цілісності та діалектичної сталості, спрямовуючи її
розвиток і вдосконалення у певне русло.

Об’єктивне і свідоме саморегулювання процесу формування і розвитку
етносуспільного буття здійснюється шляхом діалектики об’єктивних умов і
суб’єктивних факторів, що перебувають в органічній єдності. Діалектика
об’єктивних умов та суб’єктивних факторів у цьому процесі реалізується в
ході їхнього постійного розвитку і зближення, взаємо-переходів один в
одного шляхом, з одного боку, об’єктивізації суб’єктивного (у формі
опредметнення результатів соціальної, у тому числі національної і
міжнаціональної, діяльності етнічної індивідуальності щодо розвитку
суспільства, етносуспільного буття), з іншого, — суб’єктивізації
об’єктивного (переходу суб’єктивного в об’єктивне у формі
розпредметнення шляхом такої ж діяльності). У процесі розвитку
етносуспільного буття суб’єктивне переплітається з об’єктивним, де
об’єктивне — основа суб’єктивного, в межах якого воно функціонує, а
суб’єктивне, в свою чергу, значною мірою зумовлює розвиток об’єктивного.
Його ефективність залежить переважно від того, наскільки в суспільній
практиці, духовній діяльності забезпечується злиття об’єктивного і
суб’єктивного, якою мірою діяльність суб’єктів саморегулювання сприятиме
повнішому впливу об’єктивних, зокрема соціо-культурних, факторів
регуляції, на процес формування та розвитку етносуспільного буття.

Таким чином, функціонування етносуспільного буття як саморегульованої
системи відбувається на основі діалектичної єдності невпорядкованих,
стихійних детермінант і впорядкованих, свідомих факторів. Елементи
невпорядкованості, стихійності в розвитку етносуспільного буття
проявляються в неконтрольованих людьми процесах об’єктивного і
суб’єктивного порядку, що діють як стихійні регулятори. Дія такого типу
об’єктивних регуляторів етносуспільного буття тим глибша і ширша, чим
процеси, явища суспільного життя, зокрема ті, що виявляються в ході
докорінного перетворення національно-загальнолюдського у наш час, менше
пізнані і рідше використовуються людьми у практичній діяльності.
Регулятивно-саморегулятивна діяльність з розвитку етносуспільного буття,
що здійснюється на основі глибокого вивчення, пізнання суб’єктами
особливостей дії законів соціально-економічного, національного і
міжнаціонального, духовного розвитку, специфіки їхнього прояву на
кожному конкретному стані, має бути спрямована на виявлення сфери і міри
впливу стихійного на розвиток духовного світу етнічної індивідуальності,
її загальнокультурного, духовно-морального прогресу. Для оптимізації
такої діяльності, важливе місце в якій належить пізнанню особливості дії
стихійного в тій чи іншій сфері етносуспільного буття, необхідне глибоке
пізнання механізму їхнього функціонування, суспільного процесу в цілому.

Аналізуючи проблеми діалектики невпорядкованих і впорядкованих
взаємозв’язків у функціонуванні етносуспільного буття як
саморегульованої системи, слід, на нашу думку, відмовитись від погляду,
згідно з яким стихійне часто зводять виключно до негативного. Такий
погляд применшує значення невпорядкованих, стихійних зв’язків, які поряд
з упорядкованими факторами завжди виступали необхідною умовою
духовно-практичного освоєння етносуспільного буття, світу в цілому.
Етносуспільне буття — складна, суперечлива реальність,
природно-історичний процес. Тому будь-яка абсолютизація процесу розвитку
етносуспільного буття як свідомого, організованого, регульованого і
саморегульованого процесу, здійснюваного на грунті планомірного
витіснення невпорядкованих взаємозв’язків упорядкованими, видається
однобічною. Нове бачення ролі чинників процесу об’єктивної саморегуляції
етносуспільного буття пов’язане з переосмисленням значення в ньому його
основних складових, подоланням уявлень про стихійне, неупорядковане,
нестійке як руйнівне начало, яке протистоїть практиці розвитку
етносуспільного буття і має бути подолане в процесі соціального
управління та усвідомлення того, що названі складові об’єктивної
саморегуляції досліджуваної системи можуть виступати як конструктивний,
творчий механізм саморозвитку, етносуспільного буття, особистості. Усі
складові процесу об’єктивної саморегуляції етносуспільного буття
виступають як природна і необхідна сторона його саморозвитку,
саморегулювання.

Неупорядковане, нестійке (як результат дії процесів флуктуації),
виступаючи фактором об’єктивної саморегуляції етносуспільних процесів,
створює передумови для утвердження полісистемної моделі детермінант, яка
допускає паритетну взаємодію кількох чи багатьох параметрів у розвитку
етносуспільного буття, що є основою самопідтримки, самовідновлення
етносоціального потенціалу суспільства. У свідомому, духовно-практичному
освоєнні світу неупорядоване пов’язане з свободою, альтернативністю
прийняття рішень, передбачає можливість багатоваріантної діяльності
етнічної індивідуальності за освоєння етносуспільного буття на основі
ускладнення, збагачення серії вибору, сприяє переходу від
безособистісно-інституціональної системи управління до універсальної,
плюралістично-гуманістичної системи цінностей як способу самореалізації
етносоціального потенціалу особистості. Неупорядковане, стихійне,
реалізуючись за допомогою свідомої діяльності людей, органічно
взаємопов’язане з вільним, етнічно індивідуальним самоутвердженням
особистості, має в собі значні можливості для вибору людиною
різноманітних форм, цілей реалізації свого етносуспільного потенціалу,
робить її діяльність у сфері суспільних відносин, етносуспільного буття
менш обтяженою межами традиційного соціального детермінізму, в той час
як жорстко організоване часто звужує можливості сенсожиттєвих форм
свідомої внутрішньої самодетермінації, самореалізації етнічності.
Процеси об’єктивної саморегуляції етносуспільного буття можуть бути
продуктивнішими для його розвитку, ніж жорстка командно-адміністративна
система управління ним, авторитарна організація етносуспільного буття, в
основу яких нерідко покладені суб’єктивізм, волюнтаризм. Ці процеси —
природний фактор, джерело динамічного функціонування, саморегуляції
етносуспільного буття, розвиток якої здійснюється через постійний
перехід неупорядкованого в упорядковане, нестійкого в стійке,
неконструктивного, руйнівного в конструктивне, творче — і, навпаки. Це
процес, у ході якого об’єктивна саморегуляція, руйнуючи, будує
передумови для створення, утвердження цінностей етносуспільного буття, а
будуючи, створюючи, обумовлює їхнє руйнування.

Жодна свідома регулятивно-саморегулятивна діяльність не може бути
ефективною, якщо вона протистоятиме розвитку внутрішніх тенденцій,
процесів об’єктивної саморегуляції етносуспільного буття як
саморегульованої системи, нав’язуватиме їм шлях розвитку. Оптимізація
такої діяльності можлива лише за умов, коли суб’єкти максимально глибоко
проникнуть у сутність тенденцій, процесів об’єктивної саморегуляції
етносуспільного буття, що зумовлюють саморозвиток етносуспільного
потенціалу і на цій основі сприяють повноцінному та багатогранному
власному їхньому розвитку як саморегульованої системи.

Таким чином, об’єктивна саморегуляція, її складові містять в собі як
конструктивні, творчі, так і руйнівні моменти. Через це будь-яка
абсолютизація ролі неупорядкованих, стихійних, нестійких механізмів
процесу об’єктивної суморегуляції етносуспільного буття пов’язана з
недооцінкою свідомих факторів регулятивно-саморегулятивної діяльності,
що неминуче призведе до гальмування саморозвитку, само-підтримки
етносуспільного потенціалу особистості і суспільства. Все це передбачає
органічну взаємодію, взаємозбагачення упорядкованих і неупорядкованих,
організованих і неорганізованих процесів у саморозвитку етносуспільного
буття. Механізми, чинники об’єктивної саморегуляції та свідомого
саморегулювання в даному процесі діалектично взаємопов’язані і мають
“сполучатися”, доповнювати один одного.

Оптимізація регулювання процесу розвитку етносуспільного буття,
посилення свідомо саморегульованих засад у цьому процесі на базі
розширення кола альтернатив, можливостей етнічної індивідуальності,
вибору нею варіантів освоєння цінностей такого буття, самодетермінації —
об’єктивна закономірність його розвитку, національних і міжнаціональних
відносин, суспільства в цілому. Але сама по собі дія цієї закономірності
ще не забезпечує повною мірою оптимальне функціонування процесу розвитку
етносуспільного буття як саморегульованої системи. Невід’ємним елементом
успішного і ефективного функціонування такої системи є постійне пізнання
суб’єктом етносуспільного буття, його об’єктивних законів, суспільного
розвитку в цілому, зокрема суперечливого характеру розвитку національних
та міжнаціональних відносин. Свідоме регулювання національних,
міжнаціональних відносин, природно, не заперечує об’єктивного характеру
функціонування законів у всіх сферах суспільного життя. Навпаки, за умов
надзвичайно складного і суперечливого процесу розвитку етносуспільного
буття, яким є наш час, особливо зростає значення свідомого та
цілеспрямованого використання об’єктивних законів, суспільного розвитку
в оптимізації процесу його функціонування, гармонізації національних та
міжнаціональних відносин. Важлива риса сучасного етносуспільного,
духовного розвитку полягає в утвердженні ідеалів національної свободи,
ідейно-моральному розкріпаченні, пробудженні національної
самосвідомості, що суттєво розширює об’єктивні і суб’єктивні можливості
пізнання усієї багатогранності розвитку національного та
загальнолюдського, суспільних процесів у цілому. Все це значно збагачує
можливості більш повного врахування та використання реальних об’єктивних
умов у демократизації процесу управління, перетворення їх на суб’єкт
свідомого регулювання та саморегулювання, на об’єктивні фактори
цілеспрямованого розвитку етносуспільного потенціалу особистостей і
суспільства.

Отже, система суспільних (передусім національних та міжнаціональних)
відносин виступає як об’єктивний, саморегульований фактор, що здійснює
важливий регулятивний вплив на процес формування етносуспільного буття.
Водночас останнє являє собою об’єкт наукового регулювання і свідомого
саморегулювання, постійно “відчуває” на собі перетворюючий вплив системи
суб’єктивних факторів. Разом з тим абсолютизація об’єктивних умов як
процесу саморегуляції розвитку етносуспільного буття применшує роль
свідомих факторів регулювання та саморегулювання, спрямованої
перетворюючої діяльності людей, соціальних груп, націй та народностей як
суб’єктів цієї діяльності. Переоцінка значення об’єктивних умов
применшує роль свідомих засад, що може призвести до посилення
неупорядкованості, стихійності, забуття важливості соціальної
регулятивної діяльності, особливо внутрішніх механізмів свідомого
саморегулювання. Об’єктивні умови (як і суб’єктивні фактори) можуть або
сприяти формуванню етносуспільного буття, або гальмувати його. Тому було
б марним чекати позитивного результату у справі становлення та розвитку
його цінностей від самого лише факту залучення людини в систему
суспільних відносин.

Процес розвитку і функціонування етносуспільного буття відбувається на
трьох основних рівнях. Перший рівень — це процес об’єктивної
саморегуляції, що відбувається на основі функціонування суспільних
відносин, свободи взаємовідносин, спілкування суб’єктів етносуспільного
буття, свободи вибору етносом, етнічною індивідуальністю свого власного
розвитку, зокрема організації в економічній, соціально-політичній і
духовній сферах життєдіяльності суспільства, форм реалізації свого
внутрішнього етносоціального потенціалу. Другий рівень — регулювання
процесів розвитку етносуспільного буття інститутами і засобами
громадянського суспільства, його основними структурами. До цього рівня
належить державне регулювання процесів розвитку етносуспільного буття,
що безпосередньо чи опосередковано впливають на розвиток
етнонаціональних відносин, суб’єктом якого виступають усі складові влади
— законодавча, виконавча, судова. І, нарешті, третій рівень регулювання
здійснюється на основі свідомого, внутрішнього саморегулювання
особистістю свого етносоціального потенціалу, його самореалізації.

Усі три рівні функціонування розвитку етносуспільного буття не
перебувають в ієрархічній залежності один від одного, а мають
реалізувати себе в діалектичній єдності. Їхній оптимальний вплив на
етносуспільне буття, регулювання і саморегулювання його розвитку
відбувається не завдяки ієрархії цих рівнів, а в результаті
багатогранного і всебічного розвитку кожного рівня, різноманітності їх
проявів.

Оптимізація різноманітних процесів, пов’язаних із функціонуванням
етносуспільного буття, передбачає діалектичну єдність універсальних
об’єктивних природно-історичних регуляторів його розвитку та свідомих,
смисложиттєвих і цілісних форм його самоствердження, що грунтуються на
багатогранній цілеспрямованій етносоціальній діяльності щодо
самореалізації особистості, а також на взаємозв’язку нормативної системи
регуляції і ціннісних саморегулюючих орієнтацій. Така єдність і
взаємозв’язок — неодмінна умова постійного прогресу в освоєнні і
відтворенні етносуспільного буття у життєздійсненні особистості загалом,
багатоваріантності етнічно індивідуальної самореалізації, основа вільної
творчої самодіяльності людей різних національностей. Щодо ефективності
діяльності суб’єктів такої системи, то вона залежить насамперед від
того, наскільки елементи, що утворюють її, самостійні у процесі свого
життєздійснення і орієнтовані на прогресивно-гуманістичний розвиток
етносуспільного буття, соціуму в цілому.

Важливий аспект відтворення цінностей етносуспільного буття, його
творчого коригування з урахуванням динаміки етнонаціональних реалій —
свідомо організований процес життєздійснення особистості і суспільства.
Неодмінною умовою його оптимізації є удосконалення організаційних і
самоорганізаційних індивідуально-особистісних свідомих форм реалізації,
самовираження, етносоціального потенціалу, через який реалізуються
стихійні, невпорядковані процеси, що забезпечують підтримку
життєдіяльності системи “національне — міжнаціональне”. Оптимізація
процесу розвитку етносуспільного буття передбачає безперервне збагачення
внутрішнього світу особистості, етнічної індивідуальності щодо зовнішніх
впливів як важливої умови єдності невпорядкованих взаємодій і
впорядкованих зв’язків у становленні етнотворчого потенціалу людини, її
індивідуального самовираження, самореалізації.

Ефективний процес розвитку етносуспільного буття можливий шляхом
утвердження свободи як неодмінної умови самоорганізації життя народів,
їхньої співтворчості, а також таких форм національних і міжнаціональних
відносин, які постійно самовідновлюються, самонастроюються і
взаємозбагачуються. Він передбачає перетворення соціально-етнічних
спільностей, етнічних індивідуальностей із стану етносоціальних об’єктів
у справді вільні, творчі суб’єкти розвитку. В той же час цілеспрямована
діяльність на формування багатого комунікативного потенціалу народів,
їхніх культур — важливий шлях утвердження їхньої свободи й етнічної
свободи особистості. Така діяльність спрямована на створення
діалектичного поєднання потреб у національному самоутвердженні та
багатоманітності форм самовираження соціально-етнічних спільностей, що
прогресують, шляхом багатогранності їхніх національних і міжнаціональних
відносин, спілкування, розкриття етносоціального потенціалу. Його
збагачення — процес, спрямований на формування гармонійної єдності
індивідуального, особистісного, національного самовираження і
самоствердження як умови становлення своєї особистої свободи та
природної потреби особистості в солідарності, контактуванні, в
об’єднанні, що повною мірою можуть бути самовтілені лише в
багатонаціональному людському середовищі.

Етносуспільне буття, національні і міжнаціональні відносини, що
складають його суть, завжди є динамічним процесом. Практика
функціонування таких відносин, форм спілкування не дає підстав вважати,
що найближчим часом вони стануть менш суперечливими. Навпаки, ймовірно,
що різноманітність, масштабність, глибина, а відповідно і складність та
суперечливість цих відносин зростатимуть. Ось чому має посилюватись і
значення цінностей етносуспільного буття, ефективного процесу його
регулювання та саморегулювання, їхнього формування як фактора
перетворення цих цінностей у домінанту життєтворчої особистості.
Поступальний розвиток змісту і форм етносуспільного буття вестиме не до
спрощення їх, посилення подібності життя народів, а до ускладнення
структури їхньої етносоціальної комунікації, поглиблення різноманітності
зв’язків, що становлять її сутність. Ось чому перед дослідниками завжди
стоятиме завдання глибокого пізнання діалектики етносуспільного буття,
постійного виявлення і розв’язання суперечностей цього процесу з метою
соціальне значущого, морально орієнтованого освоєння та творення його
цінностей, ефективної реалізації етносоціального потенціалу особистості
і суспільства.

Етносоціальна культура як чинник гармонізації національних і
міжнаціональних відносин

Етносоціальна культура — це різноманітний досвід життєдіяльності
народів, що містить в собі найсуттєвіші результати етносоціального
досвіду соціально-етнічних спільностей, людей різних національностей
щодо освоєння етносуспільного буття, соціуму в

цілому, матеріальних та духовних цінностей, що його складають. Такий
досвід має узагальнений, універсальний характер.

У вузькому розумінні етносоціальна культура являє собою спосіб
взаємодії, взаємовпливу форм діяльності соціально-етнічних спільностей,
етнічних індивідуальностей, що здійснюється у всіх сферах суспільного
життя; це система соціально-духовних цінностей, спрямованих на
формування та відтворення різноманітних, багатогранних зв’язків та
взаємин представників різних національностей з метою всебічної
гармонізації міжетнічних відносин, загального прогресу суспільства.

Етносоціальна культура — це такий спосіб свідомої організації
особистістю, етнічною індивідуальністю своєї сенсожиттєвої діяльності у
сфері національного і загальнолюдського, який забезпечує особистості
всебічну самореалізацію, самоздійснення її сутнісних сил, різноманітних
життєпроявів. Така культура покликана реалізувати насамперед
багатогранний етногуманістичний потенціал людини, тому виступає головним
чином як етногуманістична культура.

Як фактор етносуспільних, етнодуховних відносин, етносоціальна культура
включає в себе певну систему цінностей, знань, переконань, світоглядних
орієнтацій, норм, традицій в органічній єдності з соціальне,
гуманістично значимою діяльністю людей, освоєння, творення
етносуспільного буття, розкриття сутнісних сил людини, їх всебічну
самореалізацію й вимірюється обсягом створюваних етнічною
індивідуальністю матеріальних, соціальних, духовних, гуманістичних
цінностей. Етносоціальна культура — це готовність особистості до
самовіддачі, саморозвитку етносоціального потенціалу — як свого
особистого, так і всього суспільства.

Цінності етносоціальної культури є діалектичною єдністю національного та
загальнолюдського. Вона неможлива як без цінностей конкретної
національної культури, так і без загальнонаціональних цінностей і може
виступати рушійною силою суспільного прогресу лише тоді, коли творчий
потенціал такої культури грунтується на загальній системі цінностей,
вироблених людством впродовж своєї історії.

Водночас цінності етносоціальної культури мають яскраво виражене
національно-специфічне, індивідуальне забарвлення. Так, цінності
етносоціальної культури в умовах нашої української дійсності мають стати
нормою практично-повсякденної діяльності, орієнтації її громадян,
елементом самоцінності кожної етнічної індивідуальності, складовою
етногуманістичної творчості її народу. В України своя особлива доля, яка
зумовлена численними чинниками загальнолюдського, планетарного і
національно-особливого, специфічного тільки для її народу, її
етнокультури, традицій, менталітету, — тобто для її індивідуальності. У
такій індивідуальності України втілені дух її народу, його національна
самосвідомість, самобутність та неповторність власного складного,
суперечливого, яскравого і трагічного етносоціального досвіду.

Одним із найважливіших засобів існування та реалізації етносоціальної
культури є культура міжетнічного спілкування. Вона виконує функцію
соціальної комунікації, в основу якої насамперед покладена безпосередня
діяльність щодо обміну інформацією. Феномен спілкування пронизує всю
етносоціальну культуру, вона виступає як найважливіша, універсальна і
необхідна умова її функціонування та розвитку.

Як істотний атрибут усієї системи культури, етносоціальна культура,
реалізуючись зокрема за допомогою механізмів міжетнічного спілкування, є
досить важливим способом розвитку людської життєдіяльності в процесі
національних і міжнаціональних відносин, самозбагачення сутнісних сил
людини, етнічної індивідуальності, сферою її самореалізації,
самоствердження. Як істотний засіб культуротворчої діяльності
особистості вона являє собою сферу та засіб утвердження в її
духовно-моральному світі тих цінностей, норм, ідей, поглядів, які
найбільшою мірою співзвучні духові часу, потребам суспільного розвитку.
Така культура — важливий фактор відродження в національному втраченого,
деформованого розвитку національне самобутнього, прогресивних елементів
етнічного у поєднанні із загальнолюдськими цінностями.

Етносоціальна культура ~ це складний соціодинамічний процес розвитку і
функціонування багатогранних процесів та явищ суспільного життя, що
безпосередньо чи опосередковано впливають на її становлення, формування.
Соціодинаміка етносоціальної культури передусім передбачає звільнення
особистості, етнічної індивідуальності від таких форм національних,
міжнаціональних відносин, які сковують її; вона означає перехід від
статичного існування культури до динамічного. Соціодинаміка
етносоціальної культури передбачає автономію етносу, перехід від
тотальної регламентації до свободи всіх сфер життєдіяльності етнічної
індивідуальності, етносоціального плюралізму, від одномірності до
багатомірності, багатогранності, альтернативності економічних,
соціальних, політичних, духовних процесів, що зумовлюють розвиток
свободи етнічності, органічну самореалізацію етнічної індивідуальності.
Зрештою, Соціодинаміка етносоціальної культури передбачає перехід від
тоталітарних чи примітивних інституціональних форм організації її
формування, виховання до цивілізованих форм, що грунтуються насамперед
на самоорганізації, самореалізації особистістю, етнічною
індивідуальністю цінностей, що становлять сутність такої культури.

Важливим проявом соціодинаміки етносоціальної культури є процес її
взаємозв’язку з іншими видами культури. Виступаючи як цілісне духовне
утворення, як один з найважливіших елементів життєдіяльності
суспільства, його культури, етносоціальна культура знаходить свій прояв
у всіх її видах. Як системне явище, що творить підсистему культури,
культури людських стосунків, її внутрішній імператив, етносоціальна
культура є в усіх основних видах культури — політичній, правовій,
моральній тощо. Вона являє собою сукупність ціннісних елементів кожного
виду культури, проникаючи в яку можна виявити елементи досліджуваного
виду. Цей взаємозв’язок має порівняно стійкий характер. Проте
етносоціальна культура є не просто видом культури, а виступає однією з
її провідних складових, оскільки без ідей, почуттів, цінностей, що
становлять основу такої культури, розвиток соціокультурного процесу,
культуротворчої діяльності не може бути цілісним.

Активно взаємодіючи з іншими видами духовної культури, культури людських
взаємин, досліджувана культура здатна помітно впливати на їхнє
збагачення, оскільки являє собою діалектичний відбиток кожної форми
культури і зазнає активного впливу всіх інших видів духовної культури,
культури людських стосунків. Цей діалектичний, суперечливий
взаємозв’язок дає можливість процесові формування і розвитку
етносоціальної культури, що функціонує через саморегулювання, виконувати
свою найважливішу функцію — гармонізацію національних відносин,
етносоціального буття.

Таким чином, етносоціальна культура як суспільне явище, необхідність її
формування та розвитку за сучасних якісних змін визначають її
надзвичайно важливу роль у гармонізації національних і міжнаціональних
відносин, духовному житті суспільства. Виступаючи як важливий елемент,
специфічний вид, частина духовної культури, етносоціальна культура
справляє суттєвий вплив на всі сфери суспільної свідомості, інші види
культури, збагачуючи їхній зміст, і сама збагачується. Цей діалектичний,
суперечливий взаємозв’язок дає змогу процесу формування і розвитку
етносоціальної культури виконувати свою важливу функцію, пов’язану з
гуманізацією, гармонізацією національних, міжнаціональних відносин,
утвердженням зрілих форм міжетнічного спілкування як важливого способу
збагачення суспільного життя.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020