Тема: Анархізм, як суспільно-політичні рух в суспільно політичній течії
в світовому політичному процесі
План
Анархізм.
Анархо-синдикалізм.
Анархізм (від грецького anarchia — безвладдя, стихійність,
неорганізованість, безладдя, хаос) — соціально-політична течія, що
спрямована на звільнення від всіх форм політичної, економічної і
духовної влади, заперечення держави як форми організації суспільства та
її владного впливу, утвердження досягнення нічим не обмеженої свободи
людини як своєї мети.
Ідеї анархізму знаходимо у праці «Республіка» давньогрецького філософа
Платона. Елементи анархізму ми знаходимо у філософії стоїків (Зенон,
Хризип — у Древній Греції, Сенека, Епікур, Марк Аврелій — у Римі),
працях філософів-просвітителів (Руссо, Дідро), ідеології «скажених»
епохи Великої Французької революції. Вперше спробував проаналізувати
політичні і економічні форми анархізму наприкінці XVІІІ ст. англійський
письменник У.Годвін.
Як суспільно-політична течія анархізм формувався у 40-70-х роках XIX ст.
у країнах Західної Європи, де була значною частка дрібнотоварного і
ремісничого виробництва. Основні теоретики анархізму — П. Ж. Прудон,
М.Штірнер, М.О. Бакунін, П.О. Кропоткін.
У XIX ст. анархізм поширюється у Франції, Швейцарії, Італії, Іспанії і
CШA. Певний вплив він мав серед народників Росії. Активність анархізму
спостерігалася в період російської революції 1905-1907 років. У
революції 1917р. анархізм подекуди перероджується в прямий бандитизм.
J Z e e a
ae
h
j
ae
5формою самоорганізації і самоврядування.
Анархісти недооцінюють значення політики, регулятивну роль держави.
Невизнання політичної влади як важливого і необхідного інституту
суспільного життя неминуче призводить до невизнання влади взагалі і
демократичних форм реалізації її зокрема. Визнання влади — це контроль
над нею, невизнання її — не що інше, як обман або самообман, оскільки
влада стає безконтрольною з боку громадян.
Об’єктивний аналіз анархізму свідчить, такі його представники, як М.О.
Бакунін, П.О. Кропоткін, висловили ряд ідей, які є актуальні й досі.
Так, вони відкидали будь-яку форму деспотії, культ одноосібного
правління, пригнічення особистості, стверджували ідеал взаємодопомоги і
солідарності у відносинах людей, вірили у реальні можливості
самоорганізації і саморегуляції, передбачали безперспективність
державного соціалізму, вважали, що зосередження влади в одному центрі
неминуче призводить до створення роздутої бюрократичної форми правління,
що найбільш природними є федеральним устрій, самоврядування на місцях
тощо Анархію вони розуміли не як хаос а як реальні і не підтверджені
досвідом можливості самоорганізації. Однак така організація йде знизу, а
не зверху, як це робиться за суворої централізації.
Історично анархізм як політичне явите поширюється в ситуаціях крайнього
відчаю, криз у переломні моменти. Наприкінці XIX — на початку XX ст.
виник особливий його різновид — анархо-синдикалізм.
Анархо-синдикалізм — це громадсько-політична позиція, прихильники якої
вважають себе складовою частиною соціалістичного й робітничого руху,
відстоюють ідеали самоуправління, федералізму, профспілкової демократії,
незалежності трудових колективів.
Прояви анархістської активності спостерігаються й досі. Серед певної
групи населення укорінюється прагнення повернути до життя ідеї
анархістів, створити певні організації. Анархізм зберігається у країнах
Західної Європи, Америки у вигляді різних федерацій, груп та ін. Вплив
останніх невеликий, але як реальність він не може не враховуватись у
політиці.
Соціальну опору анархізму становлять дрібні власники, частина
робітничого класу, декласовані елементи, окремі прошарки інтелігенції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
