Внутрішньовиробничий технічний контроль якості продукції (реферат)

Реферат

на тему:

“Внутрішньовиробничий технічний контроль якості продукції”

Кожний виріб є носієм різних конкретних власностей, що відображають
його корисність і відповідають певним потребам людини. Корисність
будь-яких речей відбиває їх споживну вартість. Споживна вартість того
або іншого товару мусить бути оцінена, тобто визначена його якість.
Отже, споживна вартість і якість виробів безпосередньо зв’язані між
собою. Проте це не тотожні поняття, оскільки одна і та ж споживна
вартість може бути корисною не в однаковій мірі. На відміну від
споживної вартості якість продукції характеризує ступінь її придатності
для споживання, тобто кількісну сторону суспільної споживної вартості.

Якість як економічна категорія відбиває сукупність властивостей
продукції, то зумовлюють ступінь її придатності задовольняти
потреби людини відповідно до свого призначення.

Серед існуючих і повсюдно застосовуваних методів забезпечення
виробництва продукції чільне місце посідає
внутрішньовиробничий технічний контроль якості. На підприємствах функції
безпосереднього контролю якості складових частин і в цілому готових для
споживання виробів виконують відділи технічного контролю (ВТК). Головне
завдання технічного контролю — постійно забезпечувати необхідний
рівень якості, зафіксований в нормативних документах, шляхом
безпосередньої перевірки кожного виробу і цілеспрямованого впливу на
умови і чинники, що формують його. Успішне розв’язання цього завдання
може бути здійснене за правильного вибору об’єктів і методів контролю
якості. Об’єктами контролю мають буги усі компоненти виробничої системи
та її взаємозв’язаних елементів, тобто вхід (ресурси), сам виробничий
процес, вихід (продукція).

Необхідність контролю ресурсів (матеріалів, енергії, знарядь праці,
інформації, персоналу) на вході системи обумовлено тим, що їх якість у
значній мірі визначає конкурентоспроможність готового продукту
праці. Використання у виробничому процесі бодай частини ресурсів
неналежної якості може призвести до непродуктивних витрат
доброякісних ресурсів. Саме вхідний контроль ресурсів має попереджувати
і не допускати витрат непродуктивного характеру. Об’єктами контролю на
вході системи (підприємства) чи її (його) окремих виробничих блоків
(цехів, дільниць) мають бути: 1) якість початкових основних і
допоміжних матеріалів, заготовок’ напівфабрикатів, комплектуючих
виробів, окремих деталей і вузлів; 2) справність устаткування,
пристроїв, робочого інструменту і контрольно-вимірювальних приладів, за
допомогою котрих виготовляється продукція та визначається рівень її
якості; 3) технічна документація, за якою здійснюється технологічний
процес; 4) відповідність рівня кваліфікації персоналу вимогам, що
забезпечують якісне виконання певної роботи.

Якість продукції визначальною мірою формується упродовж виробничого
процесу. Це викликає необхідність ретельного контролю перебігу
технології її виготовлення. Об’єктами контролю тут слугують повне
дотримання виробничо-трудової дисципліни, технологічних режимів обробки
та складання виробів. При цьому контрольні операції здійснюються
стосовно не лише якості, але й кількості, оскільки порушення
технологічної, виробничої і трудової дисципліни може спричинювати
псування сировини, матеріалів, окремих деталей і навіть готових виробів,
а поза як невиконання завдань виробничої програми підприємства.

Контроль на виході виробничої системи (підприємства і його підрозділів)
має за основну мету попереджувати передачу бракованої продукції
споживачу або на наступні фази (стадії) на тому ж підприємстві з
існуючими з цього наслідками.

Рівень витрат на контроль якості та його загальна ефективність істотно
залежить від обґрунтованого вибору і застосування тих або інших методів
(видів) здійснення. Перелік можливих основних видів технічного контролю
якості на підприємствах подано у табл. 1.

Змістовна їх характеристика визначається переважно відповідними назвами.
З перелічених видів технічного Контролю найбільш ефективними
виокремлюють: за впливом на перебіг технологічного процесу — активний;
за використовуваними засобами — автоматизований; за організаційною
формою — статистичний.

Активним є контроль якості безпосередньо у ході технологічного процесу
виготовлення виробу та режимів його обробки за допомогою спеціальних
контрольних технічних пристроїв, вмонтованих у технологічне
устаткування (автоматичних індикаторів, вимірювальних головок,
ізотопних індукційних та інших приладів). Застосування активного
контролю дозволяє попереджувати появу та вихід з технологічного процесу
напівфабрикатів і готових видів продукції.

Таблиця 1. Класифікація видів технічного контролю якості продукції на
підприємстві

Ознаки класифікації Основні види контролю

• Організаційна форма Суцільний Вибірковий Статистичний (!)

Летучий Інспекційний

• Характер контрольних операцій Візуальний

Геометричний

Лабораторний аналіз

Контрольно-здавальні випробування

• Стадія виробничого процесу Вхідний (контроль ресурсів)

Проміжний (контроль процесу)

Вихідний (контроль продукціїі)

• Вплив на перебіг технологічного процесу Активний (І)

Пасивний —

• Застосовувані засоби контролю Автоматизований (!)

Механізований Ручний

• Місце здійснення Стаціонарний

Змінний

(!) – найбільш ефективні види контролю якості

За автоматизованого контролю перевірка якості здійснюється шляхом
прямого застосування автоматичних пристроїв (включаючи промислові
роботи) без участі людини як у ході технологічного процесу, так і після
завершення обробки чи складання виробу. Такий метод контролю є одним з
головних напрямків зменшення витрат на контрольні операції і підвищення
їх ефективності особливо у безперервних та масових типах виробництва, де
часто трудомісткість контролю якості перевищує витрати на виготовлення
продукції в автоматичному режимі.

Статистичний — це особливий науково обґрунтований вид (метод)
вибіркового контролю, що ґрунтується на застосуванні теорії
ймовірностей та математичній статистиці. Він дозволяє не лише фіксувати
фактичний рівень якості масової продукції, але й активно впливати на
перебіг технологічного процесу, тобто забезпечувати його регулювання
(управління). Основна його ідея зводиться до того, що в будь-якому
сталому процесі, коли відсутні непередбачені відчутні збурення, фактичні
показники якості окремих екземплярів продукції завжди матимуть незначні
відхилення від середніх величин.

Перевагою статистичного контролю є можливість керувати рівнем якості
продукції за принципом регулювання кібернетичної системи із
зворотним зв’язком. Проте йому властиві й недоліки, які не можна
ігнорувати: по-перше, він має відносно вузьку сферу застосування
(переважно масове виробництво); по-друге, .- порівняно великих коштів на
збирання та обробку інформації. Здешевіти ці процеси можна шляхом
автоматизації збирання, обробки і аналізу необхідної для контролю
інформації, створення гнучких автоматизованих виробництв за умови
виправданого функціонування з огляду інших чинників. поміж інших видів
технічного контролю потребує пояснення хіба що летучий, інспекційний,
стаціонарний і змінний. Летучим прийнято називати раптовий (без
попередження) і швидкоплинний контроль якості виробів (роботи
виконавців) на окремих дільницях виробництва. Інспекційним є
запланований чи здійснюваний за критичними сигналами метод контролю
переважно у вигляді державного або внутрішньовиробничого
нагляду. Стаціонарний контроль здійснюється у спеціально обладнаних
приміщеннях (лабораторіях) шляхом проведення відповідних випробувань,
аналізів тощо, а змінний — на тих чи інших робочих місцях самими
виконавцями або контрольними майстрами (контролерами) відділу технічного
контролю підприємства.

Поряд з якістю існує поняття технічного рівня певних видів продукції.
Технічний рівень виробів за змістом вужче їх якості, оскільки охоплює
сукупність лише техніко-експлуатаційних характеристик. Його
показники встановлюються при проектуванні (розробці) переважно нових
знарядь праці (машин, устаткування, приладів, транспортних засобів тощо)
і знаходять відображення у спеціальних картах технічного рівня, які
використовують при вивченні ринку і визначенні попиту на нові товари,
складанні бізнес-планів, рекламних матеріалів тощо.

Об’єктивна необхідність забезпечення належної якості у процесі
проектування, виготовлення і використання нових виробів ініціює
застосування у виробничо-господарській діяльності підприємств певної
системи показників, що дозволяє визначати і контролювати рівень якості
усіх видів продукції.

Для визначення рівня якості виготовлюваних або освоюваних виробництвом
нових виробів застосовують ряд методів: об’єктивний, органолептичний
методи використовують для визначення абсолютного рівня якості, а
диференційований і комплексний — відносного рівня якості окремих видів
продукції.

Об’єктивний метод означає оцінку рівня якості продукції за допомогою
стендових випробувань та приборних вимірювань, лабораторного аналізу.
Такий метод є найбільш вірогідним і застосовується для вимірювання
абсолютного рівня якості засобів виробництва та деяких властивостей
споживчих товарів. Зокрема його використовують для
визначення більшості техніко-експлуатаційних показників: засобів
праці — продуктивність, потужність, точність обробки матеріалів;
предметів праці — вміст металу у руді, міцність фарбування тканини;
споживчих товарів — еластичність та вологостійкість взуття, вміст цукру
або жиру у харчових продуктах тощо.

Органолептичний метод ґрунтується на наслідках аналізу сприймання
органами почуттів людини (зором, слухом, смаком, нюхом, дотиком) без
застосування технічних вимірювальних та реєстраційних засобів. При цьому
методі застосовують балову систему оцінки показників якості,
виходячи з визначеного переліку ознак (властивостей), які найповніше
охоплюють основні якісні характеристики виробу. Кожній оцінці
(«відмінно», «добре», «задовільно», «погано») надають певну кількість
балів (наприклад, відповідно 5, 4, 3 і 0).

Диференційований метод оцінки рівня якості передбачає порівняння
одиничних виробів з відповідними показниками виробів-еталонів або ж
базовими показниками стандартів (технічних умов). Оцінка рівня якості
цим методом зводиться до обчислення значень відносних показників, які за
абсолютною величиною менше одиниці (при зіставленні з еталонними
показниками), повинні бути більшими або дорівнювати одиниці (при
порівнянні з вимогами стандартів чи технічних умов).

Комплексний метод полягає у визначенні узагальнюючого показника
рівня якості оцінюваного виробу. Одним із варіантів комплексної оцінки
якості може слугувати інтегральний показник, який обчислюється шляхом
зіставлення корисного ефекту від споживання (експлуатації) певного
виробу і загальної величини витрат на його створення і використання. В
окремих випадках для комплексної оцінки якості застосовують
середньозважену арифметичну величину з використанням при її обчисленні
коефіцієнтів вагомості усіх розрахункових показників.

Сучасні умови господарювання вимагають від кожного підприємства
запровадження і дотримання належного (дійового) комплексного механізму
управління якістю продукції. Визначальними елементами цього специфічного
менеджменту, що справляють найбільш істотний вплив на процес постійного
забезпечення виробництва і постачання на ринок конкурентоспроможної
продукції, є: стандартизація і сертифікація виробів; внутрішніх систем
якості; державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил і
відповідальність за їх порушення; внутрішньовиробничий технічний
контроль якості.

Використана література:

Економіка підприємства. – К., 2000.

Виробничі процеси на підприємстві. – Харків, 1994.

Словник-довідник з економіки. – К., 1999.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *