.

Системи та методи планування робочого часу (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
4 3990
Скачать документ

Реферат на тему:

Системи та методи планування робочого часу

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем
розвитку виробництва, з іншого — фізичними і психофізіологічними
можливостями людини. Поліпшення використання робочого часу є одним з
основних шляхів підвищення продуктивності праці. Воно залежить від
співвідношення екстенсивного та інтенсивного факторів розвитку
виробництва.

Згідно з Кодексом законів про працю України нормальна тривалість
робочого часу працівників не може перевищувати 40 год. на тиждень.
Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть
установлювати меншу норму тривалості робочого часу. У разі шкідливих
умов праці передбачається зменшення загальної норми робочого часу, вона
не може перевищувати 36 год. на тиждень. Законодавством також
установлюється скорочена тривалість робочого часу для працівників віком
від 16 до 18 років — 36 год. на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16
років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) —
24 год. на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу може встановлюватися за рахунок
власних коштів підприємств і організацій для жінок, які мають дітей
віком до 14 років або дитину-інваліда.

Для працівників здебільшого установлюється п’ятиденний робочий тиждень з
двома вихідними днями. За п’ятиденного робочого тижня тривалість
щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового
розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або
уповноважений ним орган за погодженням з профспілковим комітетом
підприємства, організації з додержанням установленої законодавством
тривалості робочого тижня.

На тих підприємствах і в організаціях, де за характером виробництва та
умовами роботи запровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним,
установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем. За
шестиденного робочого тижня тривалість щоденної роботи не може
перевищувати 7 год. за тижневої норми 40 год., 6 год. — за тижневої
норми 36 год. і 4 год. — за тижневої норми 24 год. П’ятиденний або
шестиденний робочий тиждень установлюється власником або уповноваженим
ним органом спільно з профспілковим комітетом з урахуванням специфіки
роботи, думки трудового колективу і за погодженням з місцевою Радою
народних депутатів.

Важливим завданням у поліпшенні організації праці є встановлення
найдоцільніших режимів праці та відпочинку. Розрізняють змінний,
добовий, тижневий та місячний режими праці та відпочинку. Вони
формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом
доби (рис. 10.1), що береться до уваги передусім у змінному та добовому
режимах.

 

Змінний режим визначає загальну тривалість робочої зміни, час її початку
та закінчення, тривалість обідньої перерви, тривалість праці та частоту
регламентованих перерв на відпочинок.

Добовий режим праці та відпочинку включає кількість змін за добу, час
відновлення працездатності між змінами.

Тижневий режим праці та відпочинку передбачає різні графіки роботи,
кількість вихідних днів на тиждень, роботу у вихідні та святкові дні.
Графіки роботи передбачають порядок чергування змін.

Місячний режим праці та відпочинку визначає кількість робочих та
неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які йдуть у
відпустку, тривалість основних та додаткових відпусток. Режим праці та
відпочинку регулюється ст. 50—65 та 66—84 (глави 4 та 5) Кодексу законів
про працю України (1995).

Під час планування чисельності основних робітників необхідно також
визначити реальний фонд робочого часу. Для цього розробляють баланс
робочого часу одного робітника, в якому обчислюють три види робочого
часу: календарний — кількість днів протягом планового року; номінальний
— календарна кількість днів у плановому році з відрахуванням вихідних і
святкових днів; плановий реальний, або ефективний, фонд робочого часу,
який одержуємо після відрахування з номінального фонду цілоденних втрат
робочого часу, пов’язаних із планованими черговими відпустками, неявками
з причини хвороби, відпустками у зв’язку з вагітністю та пологами,
виконанням службових і державних обов’язків. Якщо до планового реального
фонду часу одного робітника додати фактичну відпустку з дозволу
адміністрації, прогули і цілодобові простої, то одержимо звітний баланс
робочого часу одного робітника.

Кількість днів чергової відпустки розраховується на основі показників
кількості працівників за категоріями і тривалості відпустки окремих
груп.

Неявки, пов’язані з виконанням державних і громадських обов’язків,
плануються на рівні їх відсотка у загальному номінальному фонді робочого
часу у звітному році.

Відпустки у зв’язку з вагітністю і пологами плануються на основі звітних
даних базисного періоду і планової зміни частки жінок у загальній
чисельності всього персоналу.

Невиходи через хворобу в плановому балансі визначаються на підставі
звітних даних з урахуванням поліпшення санітарно-виробничої гігієни і
зниження завдяки цьому хвороб.

Фактична кількість робочих днів у плановому балансі обчислюється шляхом
віднімання від номінального робочого часу невиходів, дозволених законом,
а саме:

1) чергових і додаткових відпусток;

2) відпусток у зв’язку з вагітністю і пологами;

3) невиходів з причин виконання державних і громадських обов’язків.

У звітному балансі, щоб установити фактичну кількість робочих днів у
році до перелічених вирахувань необхідно додати також втрати часу з
причини хвороби, з дозволу адміністрації, цілодобові прогули і
цілодобові простої.

Після того, як установлено фактичну кількість робочих днів на рік,
обчислюється середня номінальна тривалість робочого часу. Основою для її
розрахунку є дані про кількість або частку робітників, які мають різну
тривалість робочого дня, установлену законом.

Проте ця тривалість не залишається незмінною, оскільки існують ще
дозволені законом втрати робочого часу на перерви жінкам, які годують
дітей. Розмір цих втрат у плані визначається на основі звітних даних
минулого року, скоригованих на коефіцієнт зміни частки жінок у загальній
чисельності персоналу.

У звітний баланс включаються втрати через внутрішньозмінні простої, які
визначаються за “простійними” листками. Тривалість простоїв у балансі
розраховується так: за простійними листками підсумовується кількість
годин, одержана сума ділиться на середньооблікову кількість робітників.

Помноживши фактичну тривалість робочого дня за звітом і за планом,
одержимо реальний (ефективний) робочий час на одного робітника в
годинах.

Нормування праці — це вид діяльності з управління виробництвом,
пов’язаний з визначенням необхідних затрат праці і п результатів,
контролем за мірою праці.

Нормування праці — складова організації праці і виробництва. Воно є
важливою ланкою технологічної й організаційної підготовки виробництва,
оперативного управління ним, невід’ємною частиною менеджменту і
соціально-трудових відносин.

Норми праці є основою системи планування роботи підприємства та його
підрозділів, організації оплати праці персоналу, обліку затрат на
продукцію, управління соціально-трудовими відносинами тощо.

Організовуючи працю, слід визначити, яка її кількість потрібна для
виконання кожної конкретної роботи і якою має бути її якість. Норми
праці є основою для визначення пропорцій розвитку галузей економіки,
складання балансу використання трудових ресурсів, визначення виробничих
потужностей.

На кожному підприємстві норми праці використовуються під час здійснення
планово-організаційних розрахунків, внутрішньозаводського й цехового
оперативного планування. За допомогою норм складаються бізнес-плани
підприємств, плануються обсяги виробництва цехів і дільниць,
розраховується завантаження устаткування й робочих місць. На основі норм
праці встановлюють завдання з підвищення продуктивності праці,
визначають потребу в кадрах, розробляють календарно-планові нормативи
тощо. За допомогою нормування узгоджується взаємодія цехів, бригад і
відділів підприємства, досягається синхронізація роботи на різних
робочих місцях, виробничих дільницях, забезпечується рівномірність і
ритмічність виробничого процесу.

Норми трудових затрат потрібні для організації праці не тільки
робітників-відрядників, а й робітників-почасовиків, спеціалістів,
службовців. Визначають їх для кожної категорії працюючих. Норми праці є
складовим елементом організації заробітної плати, оскільки виконання
норм є умовою отримання заробітку, відповідного тарифу або окладу,
установленого для даного працівника.

Норми праці на підприємстві можуть використовуватися для визначення
трудомісткості окремих видів продукції і відповідних затрат праці для
виконання виробничої програми. Отже, нормування праці є засобом
визначення як міри праці для виконання тієї чи іншої конкретної роботи,
так і міри винагороди за працю залежно від її кількості та якості.

В умовах розвитку ринкових відносин, поглиблення економічної
самостійності підприємств нормування праці набуває великого значення як
засіб скорочення затрат живої праці, зниження собівартості продукції,
підвищення продуктивності праці тощо.

Подальше вдосконалення нормування праці передбачає:

• максимальне охоплення нормами праці різних видів робіт з
обслуговування виробництва та управління ним;

• широке впровадження технічно обгрунтованих норм, тобто розроблення
норм виробітку, часу, обслуговування з урахуванням можливостей сучасної
техніки й технології виробництва, передових методів праці тощо;

• підвищення не тільки технічної, а й економічної та фізіологічної
обгрунтованості норм. Якщо технічне обґрунтування полягає у виявленні
виробничих можливостей робочих місць, то економічне — у виборі
найдоцільнішого варіанта виконання роботи, а фізіологічне — у виборі
раціональних форм поділу і кооперації праці, визначенні правильного
чергування робочого навантаження і відпочинку тощо;

• поліпшення якості нормування на основі науково-технічних рекомендацій;

• широке застосування методів прямого нормування, що дає змогу визначати
трудомісткість робіт і нормованих завдань, установлювати оптимальне
завантаження працівників, ширше використовувати прогресивні форми
матеріального стимулювання;

• формування єдиної системи нормування праці, в основі якої мають бути
норми й нормативи, що охоплюють весь комплекс технологічних процесів;

• створення автоматизованих робочих місць для нормувальників;

• комп’ютеризація проектування технологічної та організаційної
документації, а також норм затрат часу;

• підвищення кваліфікаційного рівня нормувальників.

Мета нормування праці в нових умовах господарювання полягає в тому, щоб
на основі зростання технічної озброєності та удосконалення організації
виробництва і праці, поліпшення її умов скоротити затрати на випуск
продукції, підвищити продуктивність, що, у свою чергу, сприятиме
розширенню виробництва і зростанню реальних доходів працівників.

Норми затрат праці

Досліджуючи трудові процеси, важливо визначити фактичні затрати часу на
виконання окремих елементів операції, а також структуру затрат часу
протягом робочої зміни або її частини.

Визначення фактичних затрат часу на виконання елементів операцій
потрібне для розроблення нормативів часу, вибору найраціональніших
методів праці, аналізу якості норм і нормативів тощо.

Під час визначення нормативів часу на обслуговування робочого місця і
підготовчо-завершального часу, а також для оцінки ефективності
використання робочого часу використовуються дані про структуру затрат
робочого часу.

Найпоширенішими на підприємствах методами дослідження трудових процесів
є: хронометраж, фотографія робочого часу, фотохронометраж. При цьому
фактичні затрати часу вимірюються за допомогою секундомірів,
хронометрів, годинників, хронографів.

Усі методи дослідження затрат робочого часу складаються з таких основних
етапів:

• підготовка до спостереження;

• проведення спостереження;

• оброблення даних;

• аналіз результатів і підготовка пропозицій щодо удосконалення
організації праці.

За допомогою хронометражу визначається тривалість елементів операцій, що
повторюються.

Виділяють три способи проведення хронометражу: безперервний (за поточним
часом), вибірковий і цикловий. За безперервного способу всі елементи
певної операції досліджуються відповідно до послідовності їх виконання.
Відбірковий спосіб хронометражу застосовується для вивчення окремих
елементів операції незалежно від послідовності їх виконання. Цикловий
спосіб — для дослідження тих елементів операції, що мають незначну
тривалість (3—5 сек.).

Залежно від об’єкта спостереження розрізняють такі фотографії:

• фотографія використання часу працівників (індивідуальна, групова,
самофотографія);

• фотографія часу роботи устаткування;

• фотографія виробничого процесу.

За індивідуальної фотографії спостерігач визначає використання часу
одним працівником протягом робочої зміни або іншого періоду часу.

У тих випадках, коли робота виконується кількома робітниками, зокрема за
бригадної організації праці, здійснюється групова фотографія робочого
часу.

Самофотографію здійснює сам працівник, який фіксує величину втрат
робочого часу, а також причини їх виникнення. Це сприяє залученню всіх
працівників до активної участі у виявленні й усуненні втрат робочого
часу.

Фотографія часу використання устаткування — це спостереження за його
роботою і перервами в ній з метою одержання даних для обгрунтування
затрат часу на обслуговування (одним робітником або кількома).

Фотографія виробничого процесу — це одночасне вивчення затрат робочого
часу виконавців, часу використання устаткування і режимів його роботи.
Спостереження може виконуватися двома спостерігачами: один спостерігає
за робітниками, другий — за устаткуванням, тобто двостороннє
спостереження.

Залежно від способу проведення й оброблення спостережень розрізняють два
методи проведення фотографії робочого часу: метод безпосередніх замірів
і метод моментних спостережень.

Метод безпосередніх замірів полягає в безпосередній реєстрації
тривалості затрат часу за елементами операції, що спостерігається. За
допомогою методу моментних спостережень фіксується стан робочих місць,
що спостерігаються. При цьому структура затрат часу установлюється
залежно від кількості моментів, коли спостерігалися відповідні стани.

Список використаної літератури

Абрамов В. М., Данюк В. М, Гриненко А. М., Колот А. М., Чернов В. L
Нормування праці. — К., 1995.

Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 2001.

Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 2005.

Петюх В. М. Ринок праці та зайнятість. — К., 2003.

Эрэнберг Р. Д., Смит Р. С. Современная экономика труда. — М.: Изд-во
М.оск. ун-та, 2006.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020