Поняття і види ефективності (курсова)

Поняття і види ефективності

Економічна суть і загальна методологія визначення Процес виробництва на
будь-якому підприємстві здійснюється при певній взаємодії трьох
визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці
та предметів праці.

Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал продукує суспільне
корисну продукцію або робить виробничі і побутові послуги. Це
означає, що, з одного боку, мають місце витрати живої і уречевленої
праці, а з другого, — результати виробництва. Останні залежать від
масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та
рівня їх використання.

Ефективність виробництва являє собою комплексне відбиття кінцевих
результатів використання засобів виробництва і робочої сили за певний
проміжок часу.

Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може слугувати
необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності
підприємства з найменшими витратами суспільної праці або часу. У
кінцевому підсумку змістовне тлумачення ефективності (продуктивності) як
економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії
робочого часу, що є утворювальною субстанцією багатства і мірою витрат,
необхідних для йогб нагромадження. Саме тому підвищення ефективності
виробництва (продуктивності системи виробництва і обслуговування)
можна вважати конкретною формою проявлення цього закону.

Суттєва характеристика ефективності виробництва (продуктивності
системи) знаходить відображення у загальній методології її
визначення, математично формалізована форма якої має вигляд:

У зарубіжних країнах а розвиненою ринковою економікою для окреслення
результативності господарювання використовують інший термін ~
продуктивність системи виробництва і обслуговування, під якою розуміють
ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів,
енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг.
Отже, ефективність виробництва і продуктивність системи ~ це по суті
терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси.
При цьому слід усвідомлювати, що загальна продуктивність системи є
поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість
виробництва.

Ефективність(продуктивність) =

Процес формування результатів і ефективності виробництва
(продуктивності системи) показано на рис.1.

Результат виробництва як найважливіший компонент для визначення його
ефективності не слід тлумачити

однозначно. Йдеться про корисний кінцевий результат. Можна розрізняти:
1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий
народногосподарський результат роботи підприємства (об’єднання
підприємства).

Рис. 1. Схема формування результатів і ефективності виробництва
(продуктивності виробничо-економічної системи).

Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва,
вимірюваний обсягом продукції у натуральній і вартісній формах, другий
включає не лише кількість виготовлюваної продукції, але й охоплює її
споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва,
виробничо-господарської діяльності підприємства за той чи інший проміжок
часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим
результатом комерційної діяльності —прибуток.

Види ефективності Ефективність виробництва (продуктивність системи) має
поліморфність визначення і застосування для аналітичних оцінок і
управлінських рішень. З огляду на це важливим є вирізнення за окремими
ознаками відповідних видів ефективності (продуктивності), кожний з яких
справляє певне практичне значення (рис.18.2).

Відповідні види ефективності виробництва виокремлюються
переважно за різноманітністю одержуваних результатів (ефектів)
господарської діяльності підприємства. Перш за все результат (ефект)
виробництва буває економічним або соціальним.

Економічний ефект відображає різні вартісні показники, що
характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва на
підприємстві (в об’єднанні підприємств). До таких показників відносяться
обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції, величина одержаного
прибутку, економш тих чи інших видів виробничих ресурсів або загальна
економія від зниження собівартості продукції тощо. Соціальний ефект
зводиться до скорочення тривалості робочого тижня, збільшення нових
робочих місць і рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту,
стану оточуючого середовища, загальної безпеки життя тощо. Соціальні
наслідки виробництва можуть бути не лише позитивними, але й негативними
(наприклад, поява безробіття, посилення інфляції, погіршення екологічних
показників).

Вони мають ту особливість, що далеко не всі з них піддаються кількісному
вимірюванню. У зв’язку з цим на підприємствах визначають, оцінюють і
регулюють (у межах своїх можливостей) як економічну, так і соціальну
ефективність виробництва (продуктивність системи).

Рис. 2. Види ефективності виробництва (продуктивності системи) за
окремими ознаками.

В залежності від об’єкту, стосовно якого визначають результативність
його функціонування, розрізняють локальний (госпрозрахунковий) і
народногосподарський ефекти. Локальний (госпрозрахунковий) ефект означає
конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності даного
підприємства, внаслідок якої воно , має певний зиск. Якщо ж виробництво
продукції на даному підприємстві вимагає додаткових витрат ресурсів, але
її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з
меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками
діяльності, то йдеться про визначення народногосподарського ефекту,
тобто спільного ефекту у сферах виробництва і споживання відповідних
виробів (послуг).

Внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності
підприємства, впровадження на ньому прибуткових певних
технічних, організаційних чи економічних заходів має місце
первісний (одноразовий) ефект. Проте майже завжди початковий
ефект може повторюватися і примножуватися завдяки багатонапрямковому
та багаторазовому використанню таких заходів не лише на даному, але
й інших підприємствах, сферах діяльності. Саме тому досить важливого
практичного значення набуває визначення і оцінка так званого
мультиплікаційного ефекту, що має свої специфічні форми прояву (рис. 3).

Дифузійний ефект може реалізовуватись у тих випадках, коли певне
господарсько-управлінське рішення, нововведення технічного,
організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на
інші галузі, внаслідок чого відбувається його мультиплікація
(наприклад, перш ніж знайти широке застосування у чорній металургії
метод безперервного розливання рідкого металу був започаткований на
підприємствах кольорової металургії). Резонансний ефект має місце тоді,
коли якесь нововведення у певній галузі активізує і стимулює розвиток
інших явищ у виробничій сфері (зокрема отримання синтетичного волокна
високої якості призвело до виробництва нових видів тканин, а це
стимулювало появу нових видів одягу тощо).

Рис. 3. Специфічні форми мультиплікаційного ефекту.

Ефект стартового вибуху — це ланцюгова реакція у перспективі. Він
можливий за умови, що певний стартовий вибух стає початком наступного
лавиноподібного збільшення ефекту у тій же самій або іншій галузі
виробництва чи діяльності (яскравий приклад — застосування
економіко-математичних методів та моделей в управлінні, виробництві,
різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних
цінностей з’являються супроводжувальні можливості з певним
ефектом. Такі можливості проявляються у вигляді різних проміжних і
побічних результатів, використання виробничих і побутових відходів тощо.
Зрештою у будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації, що
означає позитивний наслідок не лише самого по собі конкретного
результату, але й прискорення темпів його розповсюдження і застосування.

Межі між виокремленими формами мультиплікаційного ефекту досить умовні,
рухомі і відносні. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає у тому,
що усі вони разом формують загальний інтегральний ефект від реалізації
певного господарського рішення (впровадження нової техніки чи
технології, прогресивних методів або форм організації виробництва, нових
форм господарювання тощо). Коли вирішується певна великомасштабна
проблема з очевидними мультиплікаційними характеристиками, то
очікуваний ефект має охоплювати одночасно усі його специфічні форми.
Загальна величина такого ефекту залежить від трьох головних чинників:
економічної ефективності впроваджуваного господарського заходу
(сукупності заходів), масштабів і швидкості його (їх) розповсюдження в
усіх галузях чи сферах діяльності.

Необхідні для одержання певного результату (ефекту) усі витрати
поділяють на поточні (повсякденні) і одноразові. До поточних
(повсякденних) витрат відносять витрати на оплату праці різних категорій
персоналу (робочої сили) і обсяг засобів виробництва, які постійно
використовуються (вартість витрачених предметів праці і сума
амортизаційних відрахувань), а також деякі інші витрати, що включаються
у повну собівартість продукції (послуг). Одноразові витрати являють
собою авансові кошти на відтворення засобів виробництва у вигляді
капітальних вкладень. При цьому капітальні вкладення справляють віддачу
(ефект, результат) лише через деякий час, що дорівнює тривалості
відтворювального циклу засобів праці і враховується при визначенні їх
ефективності.

Розрахунки ефективності витрат необхідні для прийняття тих чи
інших господарських рішень. По-перше, вони потрібні для оцінки рівня
використання різних видів витрат і ресурсів, здійснюваних
організаційно-технічних і соціально-економічних заходів, загальної
результативності виробничо-господарської діяльності підприємства
впродовж певного періоду часу. По-друге, за їх допомогою обґрунтовують
і визначають найкращі (оптимальні) варіанти господарських рішень:
застосування нової техніки, технології та організації виробництва,
нарощування виробничих потужностей, підвищення якості і оновлення
асортименту продукції тощо. У зв’язку з цим розрізняють абсолютний
(загальний) і порівняльний ефект. Кожний з них може бути економічним,
соціальним, локальним (госпрозрахунковим), народногосподарським,
первісним, мультиплікаційним.

Абсолютний ефект характеризує загальну або питому (в розрахунку на
одиницю витрат чи ресурсів) його величину, яку має підприємство від
своєї діяльності за певний проміжок часу. Порівняльний ефект
відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і
вибору кращого з них; його рівень відбиває економічні і соціальні
переваги обраного варіанту здійснення господарських рішень (напрямку
діяльності) у порівнянні з іншими можливими варіантами. Абсолютний і
порівняльний ефекти тісно взаємозв’язані, доповнюють один іншого.
Визначення економічно найбільш вигідного варіанту господарювання завжди
базується на зіставленні показників абсолютного ефекту, а аналітична
оцінка останнього здійснюється шляхом порівняння його запланованих,
нормативних і фактично досягнутих показників, їх динаміки за певний
період.

Випромінювання

Критерій і система показників Вимірювання загальної ефективності
(продуктивності) діяльності підприємства методологічно звязане перш за
все з визначенням критерію і формуванням відповідної йому системи
показників.

Критерій — це головна відрізнювальна ознака і визначальна міра
вірогідності пізнання суті ефективності виробництва, у відповідності з
якими здійснюють кількісну оцінку її рівня.; Правильно сформульований
критерій повинен найбільш повно характеризувати суть ефективності як
економічної категорії і . бути спільним для усіх ланок суспільного
виробництва — від підприємства до народного господарства в цілому.

Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (продуктивності
виробничо-економічної системи) полягає у тому, щоб на кожну одиницю
витрат — трудових, матеріальних, фінансових — досягати
максимально можливого збільшення обсягу виробництва або доходу. Виходячи
з цього єдиним народногосподарським економічним критерієм
ефективності виробництва можна вважати зростання продуктивності
суспільної (живої і уречевленої) праці. У загальному вигляді критерій
ефективності виробництва відображає постійно здійснюваний процес
максимізації обсягу чистої продукції (національного доходу) по
відношенню до витрат живої і уречевленої праці (персоналу і
виробничих фондів підприємства або народного господарства в цілому). На
рівні госпрозрахункового підприємства модифікованою формою єдиного
критерію ефективності (продуктивності) його діяльності може слугувати
максимізація прибутку за умови економічно обгрунтованої побудови систем
цін на вироблювану продукцію та оплати праці залежно від кінцевих
результатів виробництва. Між народногосподарським і
госпрозрахунковим (комерційним) критеріями принципової розбіжності не
існує, оскільки при правильно побудованих цінах на засоби виробництва і
кінцеву продукцію збільшення обсягу чистої продукції підприємства
справляє адекватний вплив і на величину одержуваного ним прибутку.
Кількісна визначеність і зміст критерію знаходять найбільш повне
відображення в конкретних показниках ефективності виробництва.

При формуванні системи показників ефективності виробництва,
виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємства бажано
дотримуватись певних принципів. До них можна віднести:

• забезпечення взаємозв’язку критерію і системи конкретних показників
ефективності виробництва;

• відображення ефективності використання усіх видів застосовуваних у
виробництві ресурсів;

• можливість застосування показників ефективності в управлінні різними
ланками виробництва на підприємстві;

• виконання найбільш важливими показниками стимулюючої функції у
процесі використання наявних резервів зростання ефективності
виробництва, того чи іншого виду діяльності підприємства.

Система показників ефективності виробництва, що побудована з урахуванням
зазначених принципів, має включати декілька груп: 1) узагальнюючі
показники ефективності виробництва (діяльності підприємства); 2)
показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники
ефективності використання виробничих основних і оборотних фондів;
4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних
коштів і капітальних вкладень). Кожна з перелічених груп охоплює певну
кількість конкретних абсолютних чи відносних показників, що
характеризують загальну ефективність виробництва (діяльності
підприємства) або ефективність використання окремих видів ресурсів
(табл. 18.1).

Для всебічної оцінки рівня і динаміки абсолютної економічної
ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської і
комерційної діяльності підприємства поряд з наведеними
основними слід використовувати також специфічні показники, що
відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих
потужностей, .устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо.

Вимінювання економічної ефективності ресурсів і витрат Конкретні
види ефективності можуть виокремлюватись не лише за
різноманітністю одержуваних результатів (ефектів) діяльності
підприємства, про що уже мовилось вище, але й залежно від того, які
ресурси (застосовувані чи споживані) беруть для розрахунків.
Застосовувані ресурси — це сукупність

живої і уречевленої праці, а споживані ресурси являють собою поточні
витрати на виробництво продукції. У зв’язку з цим у практиці
господарювання варто виділяти також ефективність застосовуваних
ресурсів і ефективність споживаних ресурсів як специифічні форми
прояву загальної ефективності виробництва, тобто мова йде про так звані
ресурсний і витратний пц-.г.оди’ до визначення її рівня з застосуванням
відповідачах типів показників.

Таблиця 1. Система показників ефективності виробництва (діяльності
підприємства).

Узагальнюючі показники Показники ефективності використання

праці (персоналу) виробничих фондів фінансових коштів

• Виробництво

чистої родукції на одиницю витрат ресурсів

• Прибуток на

одиницю загальних

витрат

• Рентабельність

виробництва

• Затрати на

одиницю товарної

продукції

• Частка приросту

продукції за

рахунок

інтенсифікації

виробництва

•Народногосподарський ефект

використання

одиниці продукції • Темпи зростання

продуктивності

праці

• Частка приросту

продукції за

рахунок зростання

продуктивності

праці

• Відносне

вивільнення

працівників

• Коефіцієнт

використання

корисного фонду

робочого часу

• Трудомісткість

одиниці продукції

• Зарплатомісткість

одиниці продукції

• Загальна

фондовіддача (за

обсягом продукції)

• Фондовіддача

активної частини

основних фондів

• рентабельність

основних фондів

•Фондомстксть

одиниці продукції

• Матеріаломісткість

одиниці продукції’

• Коефіцієнт

використання

найважливіших видів

сировини.і матеріалів • Оборотність

оборотних коштів

• Рентабельність

оборотних коштів

• Відносне

вивільнення

оборотних коштів

• Питомі капітальні

вкладення(на

одиницю приросту

потужності або

продукції)

• Рентабельність

капітальних

вкладень

• Строк окупності

капітальних

вкладень

Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів
підприємства можна визначити, користуючись формулою

де езр ~ ефективність застосовуваних ресурсів;

Р — госпрозрахункова чиста продукція за зіставленими цінами (обсяг
реалізованої у розрахунковому році продукції за вирахуванням
матеріальних витрат, плати за ресурси, проценту за кредит);

П — чисельність працюючих на підприємстві;

Фос ~ середньорічний обсяг виробничих основних фондів за відновною
вартістю;

Фоб — вартість оборотних фондів підприємства;

Кпвп — коефіцієнт повних витрат праці (визначається відношенням
чисельності працюючих у сфері матеріального виробництва до обсягу
утвореного національного доходу;

застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці у
середньорічну кількість працівників).

Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може слугувати
показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень
поточних витрат на виробництво (собівартості гиготовлення певних
виробів). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси
включаються у формі оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань
(основні фонди) і вартості матеріальних ресурсів (оборотні фонди).

До найважливіших узагальнюючих показників ефективності
виробництва відноситься частка приросту обсягу вироблюваної продукції за
рахунок інтенсивних чинників (інтенсифікації виробництва). Це
зумовлюється тим, що в сучасних умовах господарювання економічно і
соціальне вигіднішим є не екстенсивний (шляхом збільшення обсягу
застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок кращого
використання наявних ресурсів) розвиток виробництва.

Частку приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва можна
визначити за формулою

Уінт = 100 (1 — (Z/(P),

Уінт — частка приросту обсягу продукції, що зумовлена інтенсифікацією
виробництва;

(Z — приріст застосовуваних ресурсів за певний період, %;

(Р — приріст обсягу виробництва продукції за певний період, %.

Умовний приклад визначення частки приросту обсягу продукції за рахунок
інтенсифікації виробництва наведено у табл. 2.

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорувати
визначення народногосподарського ефекту використання продукції як
практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх
видів діяльності підприємства обов’язково треба враховувати ступінь
задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів.
Народногосподарський ефект використання продукції того чи іншого
підприємства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту
чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку
внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії
експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням
вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Таблиця 2. Визначення частки приросту обсягу продукуй’ за рахунок
інтенсифікації виробництва

Показники Періоди

Базисний Розрахунковий

1 .Обсяг виробництва продукції, тис. одиниць 40000 48000

2.Приріст обсягу продукції, %

— . 20

3.Чисельність працюючих у сфері матеріального виробництва, тис. чол.
17500 —

4.Утаорений національний доход, тис. од. 103000 —

5.Коефіцієнт повних витрат праці (17500:103000) 0.17 —

б.Чисельність працюючих на підприємстві, чол. 3600 4000

7.Основні фонди за відновною вартістю, тис.одиниць 30000 33000

8.Оборотні фонди (запаси товарно-матеріальних цінностей), тис. одиниць
6000 6900

9.Сума основних і обротних фондів, тис. од. 36000 39900

10.Ресурси уречевленої праці у перерахуванні на середньорічну кількість
працівників тис. чол. (36000 • 0.17; 39900 • 0.17) 6120 6783

11 .Сума застосовуваних ресурсів, тис. чол.

(3600 + 6120;4000 + 6783) 9720 10783

12.Приріст застосовуваних ресурсів у розрахунковому періоді, %

— 10.9

13.Частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації
виробництва, % [100(1 – 10. 9/20.0)] — 45.5

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений
також показник загальної рентабельності виробництва, що
визначається шляхом розрахунку — відношення одержаного прибутку до
обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ресурсів і
окресленої вище (табл. 1), то, по-перше, методика їх обчислення уже
відома з інших розділів і, по-друге, вони використовуються у
відповідності з наперед визначеними метою вимірювання ефективності і
напрямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і
постійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної
ефективності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з
наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивації та реальних
механізмів впливу на її позитивну динаміку у майбутньому;

2) порівняння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і
його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і
конкурентоспроможності у сфері бізнесу.

Оцінка соціальної ефективності Перш за все необхідно відзначити,
що неухильне зростання соціальної ефективності є кінцевою метою
сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності
підприємств. З огляду на це економічну ефективність відносно соціальної
слід вважати проміжною. Саме рівень економічної результативності
функціонування підприємств слугує матеріальною і фінансовою базою
розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї важливої
обставини треба оцінювати соціальну ефективність. Проте об’єктивна
оцінка соціальної ефективності зараз наражується на істотні
труднощі, пов’язані з відсутністю науково обгрунтованої і
загальновизнаної методики визначення її рівня,. Вочевидь, таке явище
зумовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до
розв’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною
складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна спиратися
на дещо інтуїтивне і емпіричне уявлення про принципові підходи до оцінки
соціальної ефективності.

• По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність повинна
визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому
підприємстві її щодо ступеня задоволення певної сукупності соціальних
потреб своїх працівників) та муніципальному і загальнодержавному
(ступінь соціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних
потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в
цілому).

• По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і відносного
рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи
іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінансових коштів,
нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної
діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних
потреб працівників, які можуть бути задоволені підприємством у певній
мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відносяться: збільшення
розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень
заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання
безкоштовних путівок до3 лікувально-оздоровчих закладів; дотації
закладам громадського харчування підприємства; надання
безповоротної позички на придбання кооперативного житла і зведення
дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз
відпочинку, будинків (палаців) культури, поліклінік, дитячих дошкільних
закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (нешкідливих для
здоров’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного
середовища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих
навчальних закладів молодих працівників з виплатою стипендії, підготовка
необхідних для ринково-комерційних структур підприємства спеціалістів у
спеціальних’ навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу
і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зарубіжних
фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприємств тощо.

• По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба
враховувати також ряд соціальне важливих заходів, постійно здійснюваних
за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що
формується, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи
оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх
спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є:
встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати усім категоріям
працюючих на підприємствах і в організаціях різних видів та сфер
народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендій,
фінансової допомоги багатодітним сім’ям; індексація заробітної плати і
пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари споживання;
регулювання продажних цін на певні види товарів для населення і вартості
комунальних послуг;

бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої
сфери; реалізація загальнодержавних соціальних програм тощо.

• По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності
повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінку ефекту та витрат по
усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а
також якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність тих груп
заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможливим.
Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здійснюваних
заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат
на його досягнення з наступним їх порівнянням. Причому єдиної методики
розрахунку такого ефекту не існує. Тому у кожному окремому випадку слід
застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим
з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується
консультантами посередницько-впроваджувальної організації чи
спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури
підприємства (міністерства, комітету, іншого державного органу влади).
Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів
повинна передбачати більш-менш детальний словесний опис їх реального
(можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність
населеній (його окремих верств). За інших різних умов результати
кількісного вимірювання соціальної ефективності треба доповнювати
якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій
підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.

Чинники зростання

Класифікація і суттєва характеристика Рівень економічної і
соціальної ефективності виробництва залежить від
численних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для
практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого
значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники
доцільно класифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що
сприяє визначенню головних напрямків і шляхів підвищення ефективності
виробництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефективності
(продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) видами витрат
і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і
удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління
виробництвом (рис. 4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке
визначення джерел Підвищення ефективності, зростання
продуктивності праці (економія витрат живої праці), зниження
фондомісткості (капіталомісткості) і матеріаломісткості
продукції, поліпшення використання природних ресурсів. Активне
використання перелічених джерел підвищення ефективності виробництва
передбачає здійснення комплексу заходів, які за своїм змістом
характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва
(друга ознака групування чинників). Визначальними напрямками є перш за
все прискорення темпів науково-технічного і організаційного прогресу
(створення нових і удосконалення існуючих технологій, конструкційних
матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і
автоматизація виробничих процесів; запровадження прогресивних методів і
форм організації виробництва і праці; побудова і регулювання
ринкового механізму господарювання).

Практично найбільш важливою слід вважати класифікацію чинників
ефективності за місцем реалізації у системі управління
виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з
них двох категорій . чинників — внутрішніх (внутрівиробничих)
і зовнішніх (народногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх
чинників на так звані “тверді чинники” і м’які чинники” ) .

Напрямки дії і використання Можливі напрямки реалізації внутрішніх
і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва
(діяльності підприємства) неоднакові за ступенем дії (впливу),
використання і контролю. Тому для практики господарювання,
керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств
важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання
найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників ефективності на
різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно
постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом
розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення
ефективності виробництва, а також враховувати вплив на неї зовнішніх
чинників — економічної і соціальної політики держави, діяльності
національних інституційних організацій, розвитку інфраструктури і
структурних змін у суспільстві.

• Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми
автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш
істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За
принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному
рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і
формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів
тощо.

• Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у
програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню
продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація
ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації,
забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності
технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування
завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення
внутрізмінних витрат робочого часу тощо.

Рис. 4. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва
(продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної
системи).

• Матеріали і енергія. Проблема економії і зменшення споживання
сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем
відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким
виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах
може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та
безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії
з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і
низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою
первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними
ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізації управління
виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання.

• Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими
чинниками ефективності. Остання повинна корелювати з так званою корисною
вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб
відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення
своєї технічної преваги у конкретних виробах, що користуються великим
попитом на .ринку. Проте для досягнення високої продуктивності
підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані
підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному
місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим
підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших
організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом і окремими
стадіями маркетингу.

• Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання
ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники —
керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці
багато де в чому визначається методами, технікою, особистим умінням,
знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу
роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися
в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого
мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли
керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до
використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє
інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і
підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх
повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей,
гарантує їх зайнятість тощо.

• Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у
делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до
принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують
необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських
процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності.
Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної
виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна
структура надмірне відокремлення підрозділів за професійними
групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і
гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими
завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.

• Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання
трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання
продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах
підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок
удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних
механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для
удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний
аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична
атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на
інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація
навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці,
усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими
витратами сили, часу і коштів.

• Стиль управління. Значний (за деякими оцінками — переважний) внесок у
зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати
сучасна добре організована система управління, під контролем якої
знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою
частиною такої системи є стиль управління — типовий м’який чинник
підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник,
підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно
досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна
ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і
по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління.
Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність,
діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає
практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього
залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання
ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.

Максимально можливого впливу внутрішніх («твердих» і “м’яких”) чинників
на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при
забезпеченні необхідної комплексності їх використання, узгодженості
взаємодії у часі і просторі. Наприклад, можна використовувати
найновіші технології і устаткування, але продовжувати застосовувати
застарілі форми організації праці або мати на підприємстві недостатньо
підготовлені кадри. Зрозуміло, що у такому випадку позитивних зрушень у
ефективності виробництва не станеться.

На рівень продуктивності кожного окремого підприємства
безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності
виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати.
Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і
приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм
підвищення ефективності виробництва на підприємствах. У зв’язку з
цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення
напрямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).

• Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і
соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного
виробництва через: практичну діяльність урядових установ і державних
структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули
(податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і
виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання
процентних ставок для кредитів); установлювані та контрольовані
економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці,
контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо);
створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури;
макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і
приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних
структур невиробничої сфери тощо. Розвиток економіки України, економічні
відносини між окремими підприємствами і організаціями, між
підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій
галузі законів (зокрема про підприємства в Україні, про власність,
про підприємництво, про оподаткування підприємств, про оплату праці та
інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств
треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.

• Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже
зазначалось, залежить від багатьох чинників — внутрішніх і зовнішніх (по
відношенню до підприємства), непересічним завданням держави є
створення на національному рівні не лише відповідних економічних,
соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов
підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови
зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на
національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних
інституційних механізмів — організацій (дослідно-впроваджувальних
і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких
зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення
ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних
систем і економіки в цілому; практичну реалізацію стратегії і
тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на
відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,
підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів для ринкової
економіки. Зараз у світі нараховується біля 150 національних і
регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності і
управлінню. Зокрема у світовому співтоваристві відомими і визнаними є
Японський центр продуктивності. Центр продуктивності ФРН, Канадський
центр ринку праці і продуктивності, Американський інститут організації
праці і виробництва. В Україні аналогічні функції виконують
Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки
промисловості, Міжнародний інститут менеджменту. Державна академія
управління, Київський державний економічний університет.

• Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності
(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень
розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової,
виробничої і соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі
підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної
діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг
інноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж праці, фондових бірж,
комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури.
Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності
підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому справляє
належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої-
‘інфраструктури — комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної
торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не
найбільш вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного
розвитку як суспільного виробництва в цілому, так і різноманітних його
ланок, включаючи головну з них — підприємства, мають потужна і
розгалуджена мережа організаційних структур і система постійно
здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну
інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і відповідним її владним та
управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку і
підвищенню ефективності різноманітних закладів освіти, науки, культури,
систем житлово-комунального господарства і побутового обслуговування
населення, його надійного соціального захисту.

• Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних
рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві
незалежно від якості управління діяльністю окремих підприємств. Причому
така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній
характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної
ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти
модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не
лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку
суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у
прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямовано
планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і
соціальну інфраструктуру. Найбільш важливими, окрім політичних,
вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру.
Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях
зайнятості населення — зрушення зайнятості від сільського
господарства до обробної промисловості, а також від останньої до
невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів
(основного капіталу) — визначаються розмірами фонду нагромадження та
інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання,
ступеню втілення технологічних новин, рівнем
капіталомісткості;

3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках — співвідношення
імпорту технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних
технологічних розробок, зрушення від традиційних до технологій і
розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4)
масштабах (концентрації) виробництва — помітне збільшення частки дрібних
(малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають
конкурентоспроможними за умови їх необхідної спеціалізації та наявності
великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на
виготовлювану ними продукцію. Структурні зміни соціального
характеру торкаються головним чином персоналу (робочої сили) і трудового
потенціалу; вони характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за
ознаками — статі, освіченості, кваліфікації, національних особливостей
характеру тощо.

На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні
(урахуванні) зовнішніх чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до
внутрішніх чинників ефективності виробництва. Певне
ігнорування підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи
зростання ефективності.

Результати

Ресурси (витрати)

Ресурси

=

Персонал (робоча сила)

+

Засоби праці

+

Предмети праці

Взаємодія і витрати

Виробництво

Результати (ефект)

Ефективність виробництва

(продуктивність системи)

За наслідками

За місцем одержання

Економічна

Соціальна

Локальна (госпрозрахункова)

народногосподарська

За ступенем збільшення ефекту

За метою визначення

Первісна

Мультиплікаційна

Абсолютна

Порівняльна

Ефективність виробництва (продуктивність системи)

Мультиплікаційний ефект

1. Дифузії

3. Ефект стартового вибуху

4. Ефект супроводжувальних можливостей

5. Ефект акселерації

2. Резонансний

Класифікаційні ознаки чинники ефективності виробництва

Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності)

Основін напрямки розвитку і удосконалення виробництва

Місце реалізації чинників

у системі управління виробництвом

Внутрішні

Зовнішні

“Терді”

Технологія

Устаткування

Матеріали і енергія

Вироби

“М’які”

Працівники

Організація і системи

Методи роботи

Стиль управління

Державна економічна і соціальна політика

Інституційні механізми

Інфраструктура

Структурні зміни

Науково-технічний прогрес

Структкра виробництва

Організаційні системи управління

Форми і методи організації виробництва

Планування і мотивація виробництва

Продуктивність праці

Фондомісткість продукціцї

Матеріаломіскість продукції

Природні ресурси

Чинники зростання ефективності виробництва

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *