Реферат на тему:
Основні поняття про право інтелектуальної власності
У результаті раціоналізаторської діяльності мають бути захищені права
інтелектуальної власності. Що необхідно знати для такого захисту?
Згідно із нормативними актами з цього питання, право інтелектуальної
власності — це сукупність цивільно-правових норм, що регулюють
відносини, пов’язані з творчою діяльністю. При цьому цивільне право не
регулює безпосередньо творчу діяльність, тому що процес творчості
залишається за межами дії його норм. Функції цивільного права полягають
у визнанні авторства на створені результати творчої діяльності,
встановленні їх правового режиму, моральному і матеріальному
стимулюванні і захисті прав авторів та інших осіб, що мають авторські
права.
Авторські, винахідницькі й подібні їм права називають винятковими, тобто
абсолютними, суб’єктивними правами, що забезпечують їхнім носіям
правомочності на вчинення різноманітних дій з одночасною забороною всім
іншим особам чинити зазначені дії.
Проте інтелектуальна власність має свою істотну специфіку, що полягає в
нематеріальній природі об’єктів права інтелектуальної власності на
нематеріальні блага його суб’єктів.
Таким чином, сутність права інтелектуальної власності полягає в
нематеріальній природі її об’єктів.
Згідно зі ст. 41 Закону України “Про власність” об’єктами права
інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва,
відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки,
раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати
науково-дослідних робіт й інші результати інтелектуальної праці.
Залежно від особливостей об’єктів права інтелектуальної власності
розрізняють чотири його види:
1) авторське право і суміжні права;
2) право на відкриття;
3) промислова власність (право на винахід, корисну модель, промисловий
зразок, що називають також патентним правом);
4) інші результати творчої діяльності, використані у виробництві (право
на товарний знак, знак обслуговування, раціоналізаторську пропозицію,
фірмове найменування, охорону селекційних досягнень та інтересів
власника ноу-хау).
Цивільно-правовий інститут авторського права і суміжних прав регулює
немайнові і пов’язані з ними майнові відносини у сфері створення і
використання творів літератури, науки і мистецтва.
Нормативно-правове регулювання зазначеного інституту разом із
законодавством про власність здійснюється безпосередньо Законом України
“Про авторське право і суміжні права”. У ст. 1 зазначається, що цей
Закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх
правонаступників, пов’язані зі створенням і використанням творів науки,
літератури і мистецтва (авторське право), і права виконавців, виробників
фонограм, організацій віщання (суміжні права). Іншими словами, у законі
прямо закріплений подвійний зміст авторського права і суміжних прав як
різновиду права інтелектуальної власності і пріоритет у змісті особистих
(немайнових) прав.
Об’єктами авторського права є твори літератури, мистецтва і науки, що
відповідають певним вимогам. Насамперед твір повинен бути творчим.
Творчість — це інтелектуальна робота, спрямована на створення чогось
нового. Творчий характер твору означає, що він є новим порівняно з
раніше відомими. Для об’єктів авторського права істотне значення має
новизна і змісту, і форми. Нова форма відображення відомого змісту
характеризує твір як щось творче і спричинює визнання його об’єктом
авторського права.
Іншою ознакою об’єкта авторського права є об’єктивна виразність — об’єкт
повинен існувати в певній формі, доступній для сприйняття іншими людьми.
Суб’єктами авторських і суміжних прав є:
1) суб’єкти з початковими правами (автори, виконавці, виробники
фонограм, організації віщання);
2) правонаступники (спадкоємці, організації-правонаступники, держава).
Автор — головний суб’єкт авторського права. Це фізична особа, творчою
працею якої створено твір, що є об’єктом авторського права. Не має
значення його дієздатність. Моментом виникнення авторського права є
завершення створення твору без офіційного оформлення авторства незалежно
від опублікування. Для виникнення і
здійснення авторського права не потрібні реєстрація твору або інше
спеціальне оформлення, або дотримання будь-яких формальностей.
Суб’єктами авторського права можуть бути як громадяни України, так і
іноземці.
Особисті (немайнові) права — це право авторства, право на ім’я і право
на захист твору та репутації автора безстроково. Ці права не переходять
у спадщину. Особисті (немайнові) права автора закріплені ст. 13 Закону
України “Про авторське право і суміжні права”. Автор має такі особисті
(немайнові) права:
1) вимагати визнання свого авторства, згадування свого імені у зв’язку з
використанням твору, якщо це практично можливо;
2) забороняти згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає
залишитись анонімом;
3) вибирати псевдонім (вигадане ім’я) у зв’язку з використанням твору;
4) протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню або іншій зміні
твору, або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі
та репутації автора;
5) обнародувати твір.
Майнові права — це виключні права на використання твору, тобто право
відтворювати його, поширювати, публічно показувати і виконувати,
повідомляти для загального відання в ефір або по кабельній мережі,
перекладати тощо, а також одержувати авторську винагороду. Розмір
винагороди встановлюється у договорі, законом визначені лише мінімальні
ставки.
У ст. 14 “Майнові права автора” Закону зазначено, що автору або іншій
особі, що має авторське право, належать виключні права на використання
твору в будь-якій формі і будь-яким способом, зокрема виключне право
дозволяти чи забороняти:
• відтворення творів;
• публічне виконання і публічне сповіщення творів;
• публічний показ;
• будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах вже
переданих в ефір творів, якщо воно здійснюється іншою організацією;
• переклади творів;
• переробки, адаптації, аранжування й інші подібні зміни творів;
• поширення творів шляхом продажу примірників видання; здавання в найом
після першого продажу, відчуження іншим
способом примірників аудіовізуальних творів, музичних творів у нотній
формі, а також творів, зафіксованих на фонограмі або у формі, що
читається машиною;
• імпорт примірників творів.
Майнові права авторів переходять у спадщину. Охорона авторських прав діє
протягом усього життя автора і 50 років після його смерті.
Строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього
життя співавторів і 50 років після смерті останнього автора.
Після закінчення терміну дії авторського права твір стає суспільним
надбанням.
Поряд з авторськими правами зазначений Закон докладно регулює відносини
у сфері суміжних прав. Таку назву ці права одержали тому, що особи, які
мають такі права, творчо використовують створені іншими особами твори і
не вважаються авторами виконуваних чи записуваних і відтворюваних
творів.
До цивільно-правових способів захисту авторського права і суміжних прав
належать такі:
• визнання права;
• відновлення права;
• припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його
порушення;
• відшкодування збитків;
• визнання угоди, договору недійсним;
• стягнення особливої неустойки при несвоєчасній оплаті.
Відкриттям визнається запровадження невідомих раніше об’єктивно існуючих
закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, що вносять
докорінні зміни в рівень пізнання.
Автором відкриття визнається громадянин, який зробив заявку, що
відповідає певним вимогам.
Відповідно до ст. 514 ЦК України автору відкриття належить комплекс
особистих немайнових і майнових прав. Автор відкриття має право вимагати
визнання його авторства і пріоритету у відкритті, що засвідчується
дипломом; він має право на присвоєння відкриттю свого імені або
спеціальної назви, що вказується у дипломі на відкриття. Автор відкриття
має право на винагороду, виплачувану йому при одержанні диплома, а також
на пільги, зокрема право на додаткову житлову площу нарівні з
науковцями.
Про відкриття робиться запис у трудовій книжці автора.
Право одержати диплом про відкриття померлого автора, а також винагороду
переходить у спадщину (ст. 515 ЦК). Спори про авторство (співавторство)
на відкриття вирішуються судом (ст. 56 ЦК).
Патентне право (промислова власність) — це інститут цивільного права, що
регулює відносини, пов’язані з технічною творчістю.
Об’єкти технічної творчості пов’язані з природними законами
матеріального світу. Вони не відтворюють індивідуальності їхнього творця
у такій мірі, як об’єкти авторського права. Отже, об’єкти технічної
творчості є відтворювані, вони можуть бути створені незалежно один від
одного самостійно різними особами і тому потребують формального
офіційного закріплення. Крім того, результати технічної творчості,
спрямовані на розв’язання практичних завдань, мають прикладне значення.
Об’єктами патентного права (промислової власності) у вузькому розумінні
є винаходи, корисні моделі і промислові зразки.
Суб’єктами патентного права є автори, патентовласники, ліцензі-ати.
Автор — це фізична особа, творчою працею якої створено твір.
Патентовласник — особа, яка має виключне право на використання винаходу.
Такими можуть бути: 1) автор винаходу; 2) роботодавець (у разі службових
винаходів); 3) особа, зазначена автором у заявці на видачу патенту; 4)
правонаступники; 5) договірний патентовласник (патент може бути
переданий за договором, за плату будь-якій фізичній або юридичній
особі).
Ліцензіат — особа, яка одержує у визначеному договором обсязі право на
використання винаходу за плату. Існують такі види ліцензійних договорів:
1) виняткової ліцензії;
2) неповної ліцензії;
3) відкритої ліцензії.
Список використаної літератури:
Емельянов В. П. Гражданское право Украины. — К.: Консум, 1996.
Ерманский О. А. Теория и практика рационализации. — М., 1995.
Жизненный путь личности: Вопросы теории и методологии
социально-психологического исследования / Под. ред. Л. В. Со-хань. — К.:
Наук, думка, 1987.
Журавлев П. В., Карташов С. П., Маусов Н. К. Технологии управления
персоналом. — М.: Экзамен, 1999.
Иванов В. Н. Социальные технологии в современном мире. — М., 1996.
Качалина Н. М. Оргпроектирование. — М.: Экономика, 1963.
Кей Торн Дэвид Маккей. Тренинг. Настольная книга тренера. — Новосибирск;
СПб.: Питер, 2001.
Колпаков В. М. Становление и развитие теории и практики самоуправления
жизнедеятельности и деятельности человека: Дис. … д-ра менеджмента.
—К.: МАУП, 1998.
Колпаков В. М. Теория и практика принятия управленческих решений. — К.:
МАУП, 2000.
Колпаков В. М., Дмитренко Г. А. Стратегический кадровый менеджмент. —
К.: МАУП, 2002.
Лукашевич Н. П. Социология труда. — К.: МАУП, 2001.
Лукашевич Н. П. Теория и практика самоменеджмента. — К.: МАУП, 2002.
Малиновский П. В. Идейно-теоретические и методологические основы
организационно-управленческих игр // Управленческие нововведения и
игропрактика. — М.: Ин-т социологии АН, 1990.
Менеджмент организации / Под ред. 3. П. Румянцевой и Н. А. Саломатина. —
М.: ИНФРА-М, 1995.
Мескон М., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента. — М.: Дело, 1994.
Методические рекомендации к системе управления кадрами.—К: ИУНХ, 1981.
Микалко М. Тренинг интеллекта. — СПб.: Питер, 2000.
Мильнер Б. 3. Теория организации. — М.: ИНФРА-М, 1999.
Михайлов Ф. Б. Управление персоналом: классические концепции и новые
подходы. — Казань, 1994.
Небренчин А. М. Тайны истории средневековой Руси. — Гомель: Фенид, 1992.
Обозов Н. Н., Щёкин Г. В. Психология работы с людьми. — 4-е изд.,
перераб. — К: МАУП, 1998.
Основы управления персоналом / Под. ред. Б. М. Генкина. — М.: Высш. шк.,
1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
