Формування заробітної плати в умовах перехідної економіки України (реферат)

Реферат на тему:

Формування заробітної плати в умовах перехідної економіки України

Заробітна плата як винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за
трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним
роботу, складається з таких частин: основна заробітна плата, додаткова
заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Основна заробітна: плата — винагорода за виконану роботу відповідно до
встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові
обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і
відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата — винагорода за працю понад установлені
норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці.
Вона включає доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати,
передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням
виробничих завдань і функцій.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у
формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними
системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові та матеріальні
виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які
провадяться монад встановлені зазначеними актами норми.

Структура заробітної плати це співвідношення окремих складових
заробітної плати в загальному її обсязі. В стабільних розвинених
економічних системах основна заробітна плата складає 85—90% в структурі
заробітної плати. В Україні в сучасних умовах з різних причин
(нестабільність доходів підприємств, інфляція, складна і непостійна
система оподаткування, занедбаність нормування праці та ін.) питома вага
тарифних ставок в заробітній платі в середньому складає 65— 70%, що є
одним з виявів кризи в організації праці (рис. 1).

Фонд основної заробітної плати

Фонд додаткової заробітної плати

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати

Рис. 1. Структура фонду оплати праці в економіці України. Т кв. 2001 р.

На підставі названих вище принципів організації і функцій заробітної
плати в умовах побудови ринкових відносин створюється організація
заробітної плати безпосередньо на підприємствах. Під організацією
заробітної плати розуміємо її побудову, тобто приведення її елементів в
певну систему, що забезпечує взаємозв’язок кількості й якості праці з
розмірами заробітної плати.

В економічній системі, що ґрунтується на різноманітних формах власності
і господарювання, механізм організації заробітної плати складається з
таких елементів:

а) ринкового регулювання;

б) державного регулювання;

в) колективно-договірного регулювання через укладання
генеральної,

галузевих, регіональних угод; колективних договорів на рівні
підприємств; трудових

договорів з найманими працівниками;

І) механізму визначення індивідуальної заробітної плати безпосередньо на
підприємстві (в структурному підрозділі) з використанням таких
елементів, як тарифна система або безтарифна модель, нормування праці,
форми і системи оплати праці та преміювання.

Перебудова організації заробітної плати на підприємстві у відповідності
з вимогами ринкової економіки передбачає вирішення трьох головних
завдань:

по-перше, підвищення зацікавленості кожного працівника у
виявленні і

використанні резервів зростання ефективності своєї праці при виключенні
можливості

одержання незароблених грошей;

по-друге, усунення випадків зрівнялівки в оплаті праці, досягнення
прямої

залежності заробітної плати від індивідуальних кінцевих результатів
праці;

• по-третє, оптимізація співвідношень в оплаті праці працівників різних
категорій і професійно-кваліфікаційних груп із врахуванням складності
виконуваних робіт, умов праці, дефіцитності певних видів робочої сили на
ринку праці, а також впливу різних працівників на досягнення кінцевих
результатів і коикурентоздатність продукції.

Хоча кожне підприємство (а інколи і структурний підрозділ) має свою
специфіку в організації оплати праці, її організаційними основами завжди
є: забезпечення необхідного підвищення заробітної плати при зменшенні її
витрат на одиницю продукції; регулювання трудових відносин, забезпечення
рівноправності роботодавця і працівника; вдосконалення нормування праці;
вибір моделі, форм і систем оплати праці; взаємозв’язок розмірів
заробітної плати з обсягами та вартістю виробленої продукції. Розглянемо
їх детальніше.

Дотримання вимоги забезпечення необхідного підвищення заробітної плати
при зменшенні її витрат на одиницю продукції є одночасно гарантією як
зростання трудових доходів працівників, так і підвищення ефективності
виробництва (за інших однакових умов), що відповідає інтересам всіх
учасників трудового процесу і вимогам ринку.

При організації заробітної плати на підприємстві зачіпляються нагальні
інтереси як найманих працівників, так і роботодавців. У демократичному
суспільстві обидві сторони повинні мати рівні права у вирішенні питань
оплати праці. Тому колективні угоди між адміністрацією підприємства (як
представником роботодавця) і профспілкою (як представником працівників)
стають у ринкових умовах найдієвішою формою регулювання трудових
відносин, у тому числі з питань заробітної плати.

Рівень цін на продукцію підприємства і реакція ринку на нього суттєво
впливають на можливості підприємства по регулюванню розмірів заробітної
плати: з одного боку, підвищення цін дає можливість збільшити заробітну
плату, а з іншого — обмеження зростання заробітної плати є важливим
заходом підтримання конкурентноздатної ціни продукції. Найкращим
рішенням в цьому випадку є компенсація зростаючих витрат на заробітну
плату за рахунок додаткових обсягів виробництва, вдосконалення
асортименту продукції, зростання продуктивності праці та якості
продукції.

Ефективна організація заробітної плати на будь-якому підприємстві
неможлива без її основоположного елементу нормування праці, яке дозволяє
встановити відповідність між обсягом витрат праці й розміром її оплати в
конкретних

організаційно-технічних умовах. Роботодавець зобов’язаний встановити
кожному працівнику нормований обсяг робіт, виходячи із встановленої
законодавством тривалості робочого дня, нормальної інтенсивності праці й
середньої для даного виду робіт продуктивності праці. Працівник має
право розраховувати на повну оплату праці лише за умови виконання
повного нормованого обсягу робіт. На кожному підприємстві доцільно мати
характеристики основних видів робіт з відповідними нормами витрат праці
на їх виконання (нормативну базу трудозатрат). Робота по вдосконаленню
нормування праці передусім повинна спрямовуватися на підвищення якості
норм за рахунок забезпечення їх рівнонапруженості для всіх видів праці
та всіх груп працівників.

Основою організації оплати праці є тарифна системи, що являє собою
сукупність нормативних матеріалів, за допомогою яких встановлюється
рівень заробітної плати працівників підприємства залежно від їхньої
кваліфікації, складності робіт, умов праці. Тарифна система оплати праці
включає: тарифні сітки, тарифні ставки, надбавки і доплати до тарифних
ставок, схеми посадових окладів і тарифно-кваліфікаційні характеристики
(довідники).

Тарифна система використовується для розподілу робіт залежно від їх
складності, а працівників залежно від їх кваліфікації та
відповідальності за розрядами тарифної сітки. Вона є основою формування
та диференціації розмірів заробітної плати.

Тарифна сітка— це шкала кваліфікаційних розрядів і тарифних
коефіцієнтів, за допомогою яких встановлюється безпосередня залежність
розміру заробітної плати працівників від їхньої кваліфікації. Кожному
кваліфікаційному розряду відповідає тарифний коефіцієнт, що показує, у
скільки разів тарифна ставка цього розряду перевищує тарифну ставку
першого розряду. Тарифний коефіцієнт першого розряду завжди дорівнює
одиниці. Кількість кваліфікаційних розрядів і коефіцієнтів визначається
складністю виробництва і робіт, що виконуються, і обумовлюється в
колективному договорі.

Для оплати праці керівників, спеціалістів і службовців використовуються
схеми посадових окладів, розміри яких встановлюються залежно від посад,
що займають керівники, спеціалісти і службовці, їхньої кваліфікації,
умов праці, масштабів і складності виробництва, обсягів, складності і
важливості робіт. Особливістю застосування на підприємстві схеми
посадових окладів є розробка штатного розпису — внутрішнього
нормативного документа, де вказаний перелік посад, що є на цьому

підприємстві, чисельність працівників за кожною з них і розміри їхніх
місячних посадових окладів.

В останні роки на підприємствах як виробничої, так і невиробничої сфери
замість відокремленого формування тарифних ставок робітників і схем
посадових окладів спеціалістів успішно застосовуються єдині тарифні
сітки (ЄТС), що містять тарифні коефіцієнти для всіх категорій
персоналу. Перевага ЄТС полягає в тому, то вони побудовані на єдиній
методичній основі, а тому забезпечують єдиний підхід до оцінки
відмінностей у праці всіх працівників. Методика розробки таких тарифних
сіток на промислових підприємствах наводиться в спеціальній літературі.

Тарифна ставка — — це виражений у грошовій формі абсолютний розмір
оплати праці за одиницю робочого часу. Тарифна ставка робітника першого
розряду обумовлюється в колективному договорі й залежить від фінансових
можливостей підприємства і від умов оплати, встановлених галузевою та
генеральною тарифними угодами. В будь-якому випадку вона не може бути
меншою законодавче встановленого розміру мінімальної заробітної плати.
На основі тарифної сітки і тарифної ставки робітника першого розряду
розраховуються тарифні ставки кожного наступного розряду. Тарифна ставка
є вихідною величиною для встановлення рівня заробітної плати працівників
незалежно від того, які форми і системи оплати праці застосовуються на
підприємстві.

Залежно від обраної одиниці часу тарифні ставки бувають годинні, денні
та місячні (оклади). Найпоширенішими є годинні тарифні ставки, оскільки
на їх основі розраховуються різноманітні доплати. Денна і місячна
тарифні ставки розраховуються множенням годинної ставки на кількість
годин у зміні або на середньомісячну кількість робочих годин.

Тарифно-кваліфікаційні довідники робіт і професій робітників, об’єднані
в єдиний тарифно-кваліфікаційний довідник (ЄТКД) це збірники нормативних
документів, які вміщують кваліфікаційні характеристики робіт і професій,
згруповані в розділи за виробництвами і видами робіт. За допомогою
тарифно-кваліфікаційних довідників проводиться тарифікація робіт
(встановлюється розряд роботи), присвоєння кваліфікаційних розрядів
робітникам, формуються програми підготовки і підвищення кваліфікації
робітників. Кваліфікаційна характеристика роботи і професії робітника
складається з трьох розділів: «Характеристика робіт», «Повинен знати» і
«І Приклади робіт». Кваліфікаційні розряди присвоюються робітникам на
основі вимог тарифно-кваліфікаційних довідників кваліфікаційною комісією
підприємства або його

структурного підрозділу. Діючий ЄТКД вміщує 72 випуски за різними
виробництвами і видами робіт, за його допомогою можна проводити
тарифікацію понад 5 тисяч робіт і професій робітників.

Кваліфікаційний довідник посад керівників, спеціалістів і службовців г
нормативним документом. який вміщує загально галузеві кваліфікаційні
характеристики. В них зазначаються посадові обов’язки, вимоги до знань і
стажу роботи за спеціальністю, рівня і профілю професійної підготовки
керівників, спеціалістів і службовців. Кваліфікаційна характеристика
працівника кожної посади в цьому довіднику складається з таких трьох
розділів: «Посадові обов’язки», «Повинен знати». «Кваліфікаційні
вимоги». Цей довідник призначений для застосування на підприємствах з
метою забезпечення раціонального поділу обов’язків, найдоцільнішої
розстановки і використання кадрів керівників, спеціалістів і службовців,
для визначення їхніх посадових обов’язків, обґрунтування кваліфікаційних
вимог при доборі кадрів, створення резерву та професійного навчання
кадрів і для встановлення посадових окладів.

Система надбавок і доплат до тарифних ставок також є нормативним
документом. Більшість з них регламентується трудовим законодавством,
деякі встановлюються безпосередньо на підприємстві. В будь-якому випадку
прийнята на підприємстві система надбавок і доплат до тарифних ставок не
повинна створювати для працівників умови гірші, ніж передбачені чинним
законодавством, галузевою та генеральною тарифними угодами.

Надбавки пов’язані з якістю конкретного працівника і носять чітко
виражений стимулюючий характер. Основні їх види такі:

за високу професійну майстерність робітників;

за високі досягнення в праці спеціалістів;

за вислугу років;

за виконання особливо важливої роботи на термін її виконання;

• за знання і використання в роботі іноземних мов. Доплати пов’язані
з

характеристикою сфери трудової

діяльності і носять компенсаційний характер. Основні з них такі:

за високу інтенсивність праці (наприклад, на конвеєрах):

за роботу в наднормовий час;

• за суміщення професій (посад), за розширення порівняно з нормою зон

обслуговування:

за виконання обов’язків тимчасово відсутніх працівників;

на період освоєння нових норм трудових затрат;

за роботу у вихідні і святкові дні, що є робочими за графіком;

за роботу в нічний час;

за керівництво бригадою, якщо бригадир не звільнений від основної
роботи;

за роз’їзний характер роботи та ін.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *