Фінансове забезпечення відтворення основних засобів (курсова робота)

Курсова робота

Фінансове забезпечення відтворення основних засобів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1 ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Сутність основних засобів та їх відтворення

1.2. Сутність і склад фінансового забезпечення відтворення основних
засобів

1.3. Фінансування ремонту основних засобів

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СТАНУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Фінансовий аналіз підприємства

2.2. Оцінка ступеня забезпеченості підприємства основними засобами

РОЗДІЛ 3. ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ. РЕМОНТ ТА
МОДЕРНІЗАЦІЯ

3.1. Значення ремонту основних засобів в діяльності підприємства

3.2. Шляхи поліпшення ефективності виробництва на базовому підприємстві

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Економікою охоплюються усі без винятку сторони життя людини, пов’язані з
задоволенням її фізіологічних і духовних потреб. Щоб підтримувати
необхідний життєвий рівень, мати сім’ю, виховувати дітей, людям
необхідні їжа, притулок. Ці предмети життєзабезпечення створюються на
підприємствах промисловості, сільського господарства, будівництва та при
участі підприємств транспорту і зв’язку.

Безумовно, щоб відбувалося нормальне функціонування підприємства,
необхідна наявність визначених засобів і джерел. Основні виробничі
фонди, що складаються з будинків, споруд, машин, знарядь й інших засобів
праці, що приймають участь у процесі виробництва, є самою головною
основою діяльності підприємства. І тому, раціональне й економічне
використання основних фондів є першочерговою задачею підприємства.

Матеріально-технічною основою процесу виробництва на будь-якому
підприємстві є основні виробничі засоби. У умовах ринкової економіки
початкове формування основних засобів, їх функціонування і розширене
відтворення здійснюється при участі фінансів, за допомогою яких
утворюються і використовуються грошові фонди цільового призначення, що
опосередковують придбання, експлуатацію і відновлення засобів праці.

Актуальність теми курсової роботи полягає в тому, що підвищення
ефективності використання основних засобів підприємств є одним з
основних питань у період переходу до ринкових відносин. Від вирішення
цієї проблеми залежить фінансовий стан підприємства,
конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Предметом дослідження виступають основні засоби підприємства та питання
планування потреби в них, а об’єктом дослідження є ТОВ „Фіалка”, яке
займається роздрібною торгівлею канцелярських товарів.

Метою курсової роботи стало вивчення питань – ремонту та модернізації
основних засобів, аналізу руху, стану та розвитку основних засобів,
оцінки ефективності основних засобів.

Основними завданнями при написанні роботи стали:

підбір та аналіз літературних і наукових джерел з фінансового аналізу,
менеджменту та економіки підприємств тощо;

узагальнення отриманих даних;

оформлення результатів дослідження у вигляді дійсної курсової роботи.

Основними методами дослідження при розкритті теми курсової роботи стали:

моделювання — для опису сутності процесів, фактів, понять і необхідних
взаємозв’язків;

графо-аналітичний аналіз — аналіз і підтвердження в певних координатах
економічних постулатів і моделей;

декомпозиція і композиція — як прийоми оргпроектування для побудови
структурних схем підпорядкованості процесів і прийняття рішень.

Для досягненя мети використовувалася наукова література у відповідності
до предмету курсової роботи. Зокрема, можна відзначити хоча б окремі з
використаних літературних джерел: Шеремета А.Д., Сайфулина Р.С.
„Методика финансового анализа”, Яцківа Т.І. „Теорія економічного
аналізу”, Коробова М.Я. „Фінансово-економічний аналіз діяльності
підприємств”, Покропивного С.Ф. “Економіка підприємства”, Бойчика І.М.,
Харіва П.С., Хопчана М.І., Піча Ю.В. “Економіка підприємства” та інші.

РОЗДІЛ 1

ФІНАНСОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

1.1. Сутність основних засобів та їх відтворення

Підвищення ефективності використання основних засобів
підприємств є одним з основних питань у період переходу до ринкових
відносин. Від вирішення цієї проблеми залежить фінансовий стан
підприємства, конкурентоспроможність його продукції на ринку.

Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у
виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку
введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад
500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають
основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби.

Не належать до основних засобів:

1) предмети терміном служби менше одного року незалежно від їх вартості;

2) предмети вартістю до 500 гривень за одиницю (за ціною придбання)
незалежно від терміну служби. При цьому гранична вартість предметів, що
не належать до основних засобів, може змінюватися Міністерством фінансів
України;

3) спеціальні інструменти і спеціальні пристосування підприємств
серійного і масового виробництва певних виробів або для виготовлення
індивідуального замовлення незалежно від їхньої вартості;

4) спеціальний одяг, спеціальне взуття, а також постільні речі незалежно
від їхньої вартості і терміну служби;

5) формений одяг, призначений для видачі працівникам підприємства,
незалежно від вартості й терміну служби.

Виробничі основні засоби є частиною основних засобів, яка бере участь у
процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натуральну форму.
Вартість основних виробничих засобів переноситься на вироблений продукт
поступово, частинами, у міру використання. Поновлюються основні
виробничі засоби через капітальні інвестиції.

Невиробничі основні засоби — це житлові будинки та інші об’єкти
соціально-культурного й побутового обслуговування, які не
використовуються у господарській діяльності і перебувають на балансі
підприємства.

На відміну від виробничих основних засобів невиробничі основні засоби не
беруть участі в процесі виробництва і не переносять своєї вартості на
вироблений продукт. Відтворюються вони тільки за рахунок прибутку, який
залишається в розпорядженні підприємства. Незважаючи на те, що
невиробничі основні засоби безпосередньо не впливають на обсяг
виробництва, збільшення цих засобів пов’язане з поліпшенням добробуту
працівників підприємства. Це в кінцевому рахунку позитивно позначається
на результатах діяльності підприємства, на зростанні продуктивності
праці.

Основні виробничі засоби з урахуванням специфіки їх виробничого
призначення поділяються на такі групи:

A. Будівлі і споруди.

Б. Передавальні пристрої.

B. Машини та устаткування, у тім числі:

* робочі машини та устаткування;

* вимірювальні та регулюючі прилади;

* лабораторне устаткування;

* обчислювальна техніка;

* транспортні засоби.

Г. Виробничий і господарський інвентар.

Д. Інші основні засоби.

Співвідношення окремих груп основних виробничих засобів становить їх
структуру. Поліпшення структури основних виробничих засобів, передовсім
підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню
виробництва, зниженню собівартості продукції, збільшенню грошових
нагромаджень підприємства.

Для обчислення амортизаційних відрахувань основні засоби поділяють на
такі групи:

Група 1 — будівлі, споруди, їхні структурні компоненти, передавальні
пристрої:

Група 2 — автомобільний транспорт та вузли (запасні частини) до нього;
меблі; побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та
інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для
автоматичної обробки інформації; інформаційні системи; телефони,
мікрофони та рації; різне конторське обладнання, устаткування та
приладдя;

Група 3 — інші основні засоби, не включені до груп 1 і 2, а саме: робочі
машини й устаткування, вимірювальні й регулюючі прилади.

Підприємству не байдуже, в яку групу основних виробничих засобів
укладати кошти. Воно заінтересоване в оптимальному підвищенні питомої
ваги машин, устаткування, тобто активної частини основних засобів, які
обслуговують процес виробництва і характеризують виробничі можливості
підприємства.

Ясна річ, що для забезпечення нормального функціонування активних
елементів основних виробничих засобів необхідні будівлі, споруди,
інвентар, тобто пасивна частина основних засобів.

Структура основних виробничих засобів є різною в різних галузях
промисловості, народного господарства. Наприклад, у промисловості
України частка будівель у загальній вартості основних виробничих засобів
найвища в легкій та харчовій промисловості (близько 44%); споруд — у
паливній промисловості (17%); передавальних пристроїв — в
електроенергетиці (32%); устаткування та робочих машин — на
підприємствах машинобудівного комплексу (45%).

Основними факторами, які впливають на структуру основних виробничих
засобів підприємств, є: рівень автоматизації і механізації, рівень
спеціалізації і кооперування, кліматичні та географічні умови розміщення
підприємств. Кожний фактор по-різному впливає на структуру виробничих
засобів. Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за
рахунок: оновлення та модернізації устаткування, ефективнішого
використання виробничих приміщень установленням додаткового устаткування
на вільній площі; ліквідації зайвого й малоефективного устаткування.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх
поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі,
коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або
заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно
відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих
основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують
вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних
ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на
вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно
відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в
грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів
на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом
тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами
амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих
засобів проходить три стадії.

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних
виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій
стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й
нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми
амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу
виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів
втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься
на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих
засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через
нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної
вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється
заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок
нарахованого зносу основних засобів.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох
формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;
2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається
створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з
однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів
є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного
наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних
виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання
частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин
визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція
спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних
виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для
наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного
устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення
основних виробничих засобів.

1.2. Сутність і склад фінансового забезпечення відтворення основних
засобів

Капітальні вкладення — це витрати на створення нових,
реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За
допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене
відтворення основних засобів.

Для визначення розміру капітальних вкладень на підприємстві складається
бюджет капітальних витрат, тобто обрахунок запланованих витрат на
капітальні вкладення. Бюджет капітальних витрат включає такі дані:

* первісну вартість усіх основних засобів на початок планового періоду;

* наявність невикористаних амортизаційних відрахувань на початок
планового періоду;

* суму амортизаційних відрахувань, яку буде нараховано протягом
планового періоду;

* орієнтовний підрахунок вартості устаткування, яке підлягає заміні або
продажу протягом планового періоду;

* орієнтовну суму амортизаційних відрахувань на придбані основні засоби
протягом планового періоду;

* вартість основних засобів та суму амортизаційних відрахувань, яка буде
в підприємства на кінець планового періоду.

Вихідними передумовами розробки бюджету капітальних вкладень є:

а) календарний план реалізації інвестиційного проекту;

б) бюджетні заявки на виконання окремих видів робіт і придбання
матеріалів, механізмів, устаткування, розроблених виконавцями окремих
функціональних блоків проекту;

в) загальна стратегія фінансування інвестиційного проекту;

г) попередній графік потоку інвестиційних витрат, складений на етапі
розробки бізнес-плану проекту;

д) фінансовий стан інвесторів проекту.

Бюджет капітальних вкладень включає два розділи: І розділ — «Капітальні
витрати», II розділ «Надходження коштів».

Під час розробки розділу «Капітальні витрати» передбачається здійснити
такі розрахунки:

1) виділення із загального обсягу інвестиційних витрат тієї частини, яка
належить до поточного періоду. Це здійснюється в тому разі, коли
тривалість реалізації інвестиційного проекту перевищує один рік;

2) уточнення обсягу інвестиційних витрат поточного року з урахуванням
корективів, які вносяться підрядчиком у технологію робіт;

3) уточнення обсягу і структури капітальних витрат у зв’язку зі зміною
індексу цін після затвердження показників бізнес-плану проекту;

4) уточнення первісного обсягу капітальних витрат з урахуванням резерву
фінансових коштів, передбачених у контракті з підрядчиком на покриття
непередбачених витрат. Обсяг цього резерву в процесі розробки бюджету
капітальних вкладень має визначитися з урахуванням тільки тих витрат,
які відображені в первісній оцінці інвестиційних ризиків.

Процес розробки розділу «Надходження коштів» передбачає, як правило,
такі етапи:

1) уточнення загального обсягу надходження коштів з метою збалансування
цього показника з показником загального обсягу капітальних витрат, які
відображені в першому розділі бюджету;

2) уточнення структури джерел надходження коштів у разі зміни обсягу
капітальних витрат;

3) забезпечення узгодження обсягу надходження коштів за окремими
періодами формування дохідної частини бюджету з обсягом капітальних
витрат, передбачених в окремі періоди згідно з календарним планом
здійснення робіт.

Бюджет капітальних вкладень, як і календарний план, розробляється
спочатку на наступний рік у розрізі кварталів, а потім у рамках
наступного кварталу деталізується в розрізі місяців.

На підставі бюджету капітальних витрат приймають рішення щодо здійснення
капітальних вкладень.

За складання бюджету капітальних витрат і здійснення капітальних
вкладень, треба враховувати їхню структуру. Розрізняють технологічну та
відтворювальну структури капітальних вкладень.

Технологічна структура капітальних вкладень відображає співвідношення
таких витрат:

* будівельні роботи;

* придбання устаткування, інструментів та інвентарю;

* монтаж устаткування;

* проектно-дослідні роботи;

* інші витрати.

Важливе значення для підвищення ефективності виробництва має поліпшення
технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення
питомої ваги витрат на придбання активної частини основних виробничих
засобів

За ринкових відносин важливе значення має вибір оптимальної структури
джерел фінансування капітальних вкладень. Фінансування капітальних
вкладень здійснюється за рахунок власних і залучених коштів

Структура джерел фінансування капітальних вкладень підприємства залежить
від багатьох факторів, зокрема: від оподаткування доходів підприємства;
темпів зростання реалізації товарної продукції та їхньої стабільності;
структури активів підприємства; стану ринку капіталу; відсоткової
політики комерційних банків; рівня управління фінансовими ресурсами
підприємства; суті стратегічних цільових фінансових рішень підприємства
тощо.

Найприйнятнішим для підприємства є комплексний підхід до вибору джерел
фінансування капітальних вкладень. Тоді основною передумовою визначення
оптимальної структури таких джерел може бути детальний аналіз:

по-перше, можливого обсягу внутрішніх джерел фінансування капітальних
вкладень;

по-друге, можливого обсягу залучення додаткових коштів, пов’язаного із
подорожчанням капітальних витрат.

Не слід забувати, що порушення оптимального співвідношення між власними
і залученими джерелами фінансування капітальних вкладень може призвести
до погіршання фінансового стану підприємства.

Фінансовий менеджер повинен визначити граничний розмір капітальних
витрат виходячи з розміру та питомої ваги кожного джерела фінансування,
які можна залучити для здійснення капітальних вкладень.

Відповідно до чинного законодавства джерелами фінансування капітальних
вкладень можуть бути:

1) власні фінансові ресурси;

2) позичені фінансові ресурси;

3) кошти, отримані від продажу цінних паперів, внески членів трудових
колективів;

4) кошти державного бюджету та місцевих бюджетів;

5) кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові ресурси включають внески засновників підприємства,
амортизаційні відрахування; прибуток, який використовується у вигляді
засобів, резервів у процесі господарської діяльності.

Грошова частина внесків власників підприємства передовсім спрямовується
на придбання основних засобів.

Сума амортизаційних відрахувань, що спрямовується на капітальні
вкладення, залежить від балансової вартості основних засобів, норм
амортизаційних відрахувань, структури основних виробничих засобів.

Сума прибутку, що використовується на капітальні вкладення, залежить від
розміру прибутку, який залишається в розпорядженні підприємства.

Коли капітальне будівництво здійснюється господарським способом, у
підприємства утворюються специфічні джерела фінансування, які
мобілізуються в процесі будівництва. До них належать: мобілізація
внутрішніх ресурсів у будівництві, планові нагромадження від виконання
будівельно-монтажних робіт господарським способом та економія від
зниження їх собівартості.

Мобілізація внутрішніх ресурсів у будівництві є джерелом фінансування
капітальних вкладень тоді, коли в процесі будівництва скорочується
потреба в оборотних коштах на плановий період. Оборотні кошти необхідні
будовам для створення запасів устаткування, придбання матеріалів, для
витрат майбутніх періодів та формування незавершеного виробництва. Крім
того, необхідно враховувати, що протягом планового періоду може статися
приріст (зниження) стійкої кредиторської заборгованості. До її складу
включають: заборгованість підрядним організаціям та постачальникам,
строк сплати якої не настав; нормальну перехідну заборгованість
робітникам та службовцям із заробітної плати; резерв для наступних
платежів. Приріст такої заборгованості означає зменшення потреби в
коштах для фінансування капітальних вкладень, а скорочення кредиторської
заборгованості призводить до збільшення такої потреби.

Сума мобілізації (іммобілізації) внутрішніх ресурсів (М) визначається за
формулою:

М = (О — П) — (К1 — К2),

де О — очікувана наявність оборотних активів у капітальному будівництві
на початок планового періоду;

П — планова потреба будови в оборотних коштах на кінець планового
періоду;

К1 — наявність кредиторської заборгованості на початок планового
періоду;

К2 — перехідна кредиторська заборгованість на кінець планового періоду.

Якщо результат буде зі знаком «+», — це свідчить про мобілізацію
внутрішніх ресурсів. Знак «-» — це іммобілізація оборотних коштів. У
такому разі необхідне залучення додаткових оборотних коштів. Причиною
цього може бути збільшення обсягу будівельно-монтажних робіт або
накопичення запасів.

Менш сприятливим для визначення мобілізації внутрішніх ресурсів є
другий варіант. Хоч потреба будови в оборотних коштах на кінець
планового періоду зменшується, що дає змогу вивільнити частину коштів за
рахунок мобілізації внутрішніх ресурсів, але водночас зменшення
перехідної кредиторської заборгованості на кінець планового періоду
порівняно з очікуваною кредиторською заборгованістю на початок планового
періоду потребує додаткових коштів для погашення кредиторської
заборгованості в плановому періоді.

Третій варіант свідчить, що у будови в плановому періоді збільшується
потреба в оборотних активах і водночас передбачається зменшення
кредиторської заборгованості, що призводить в цілому до іммобілізації
внутрішніх ресурсів будови, тобто до потреби в додаткових фінансових
ресурсах:

Планові нагромадження включають у кошториси будівництва за визначеними
нормами (відповідно до собівартості будівельно-монтажних робіт) і
враховують у джерелах фінансування капітальних вкладень, які виконуються
господарським способом. Планові нагромадження у вигляді прибутку
включаються в кошторис будівництва в розмірі 30% собівартості
будівельно-монтажних робіт або 28,3% кошторисної вартості. Економія від
зниження вартості будівельно-монтажних робіт досягається в результаті
здійснення заходів для зниження планової собівартості будівництва.

Позичені та залучені кошти використовуються підприємством за браком
власних фінансових ресурсів на капітальні вкладення.

До позичених та залучених коштів належать: довгострокові банківські
кредити; позики інших підприємств; кошти від випуску векселів та інших
боргових зобов’язань; кошти від емісії та реалізації цінних паперів, які
належать підприємству; фінансування з благодійних засобів; іноземні
інвестиції.

За рахунок державного бюджету фінансуються централізовані капітальні
вкладення. Бюджетні кошти надаються підприємствам лише в тому разі, коли
об’єкти включено до цільової комплексної програми, затвердженої
Кабінетом Міністрів України.

Порядок фінансування капітальних вкладень залежить від способу
проведення капітальних робіт.

За підрядного способу будівництво об’єктів здійснюється відповідними
підрядними організаціями.

Підрядна організація добирає потрібне устаткування, замовляє його,
монтує, виконує будівельні роботи і здає об’єкт. Замовник надає проектну
документацію, купує і доставляє на будову устаткування, конструкції та
деталі.

Відповідальність за об’єкт будівництва покладається на генерального
підрядчика, який виконує основні будівельні роботи, а для проведення
спеціальних робіт (електромонтажні, санітарно-технічні) залучає за
окремим договором спеціалізовані підрядні організації.

Підприємство-замовник і підрядчик укладають договір на будівництво із
зазначенням: форми розрахунків; договірної вартості будівництва;
об’єктів будівництва із вказівкою на наявність проекту й кошторису для
кожного об’єкта; джерел фінансування будівництва; обсягів незавершеного
будівництва, які є на день укладання договору; інвентарної вартості
об’єкта; переліку підрядчиків і підрядних робіт та інших необхідних
даних.

Фінансування будівництва й розрахунки згідно з договором можуть мати
форму авансових платежів за виконані елементи робіт або здійснюватися
після завершення робіт на об’єкті будівництва.

Договірна вартість будівництва розраховується на підставі вартості, яка
визначається згідно з проектом, тобто на підставі фіксованої ціни та
договірних умов її зміни із зазначенням потрібних коефіцієнтів, індексів
та інших критеріїв.

Господарський спосіб будівництва застосовується за будівництва невеликих
об’єктів, реконструкції та розширення діючих підприємств. Господарський
спосіб відрізняється від підрядного тим, що підприємство самостійно,
власними силами здійснює будівельно-монтажні роботи, тобто об’єднує
функції і замовника, і підрядчика. У цьому разі розрахунки здійснюються
за фактично виконані роботи, включаючи витрати на утримання підрозділів,
зайнятих організацією будівництва. Після завершення будівництва
підприємство визначає інвентарну вартість кожного введеного в
експлуатацію елемента в складі об’єкта будівництва.

1.3. Фінансування ремонту основних засобів

Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу
і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних
засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та
якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих
засобів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх
зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність
та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих
засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні
або поновленні їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів
із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається
технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх
виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне
розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного
стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його
регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно,
виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів
та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів
визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з
вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального
ремонту цього об’єкта перевищує вартість аналогічного нового
устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з
планом капітального ремонту. План складають на підставі
кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з
урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник
підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні
витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей,
вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у
будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його
проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування,
транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки
провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів,
агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється
господарським способом провадяться, як правило, за окремими елементами
витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні
цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних
засобів тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням
кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів
здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) протягом
звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний,
середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не
перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на
витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують зазначену суму,
відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3
або балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1. Таким
чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для
відповідних груп основних засобів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів
провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору
передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів
провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не
включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.

Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних
засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об’єкта.
Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат
будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що
не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму,
відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової
вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1 та підлягають
амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то
витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються
орендарем.

Під час розбирання об’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися
придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони
оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть
бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих
засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту
основних виробничих засобів.

Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за
рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

РОЗДІЛ 2

АНАЛІЗ СТАНУ ТА ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВА

2.1. Фінансовий аналіз підприємства

Перед тим, як дати оцінку ступеня забезпеченості підприємства основними
засобами, слід проаналізувати основні показники діяльності ТОВ
„Фіалка”, щоб детальніше познайомитися із його діяльністю, які наведені
в таблиці 2.1.

Дані таблиці 2.1 свідчать про ефективність діяльності підприємства,
зокрема, протягом 4-х останніх років спостерігається зростання чистого
прибутку підприємства (рис. 2.1). Насамперед, це викликано збільшенням
обсягу виробництва продукції на фоні відносного зниження їх собівартості
(див. рис. 2.2 – 2.3).

Рис. 2.1. Динаміка чистого прибутку ТОВ „Фіалка” в 2001-2004 рр. (тис.
грн.)

Таблиця 2.1

Основні показники діяльності ТОВ „Фіалка” та їх динаміка протягом
2001-2004 рр.

Найменування показника Період 2002/2001 2003/2002 2004/2003

2001 р. 2002 р. 2003 р. 2004 р. абс %, (t абс %, (t абс %,(t

Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції (арів, робіт, послуг)
(тис.грн.) 3869,00 4515,80 6542,00 7724,20 646,80 16,72 2026,20 44,87
1182,20 18,07

Собівартість реалізованої продукції (арів, робіт, послуг) (тис.грн.)
2410,00 1777,20 3248,00 3767,30 -632,80 -26,26 1470,80 82,76 519,30
15,99

Необоротні активи (тис.грн.) 5026,00 4785,00 4577,00 4513,40 -241,00
-4,80 -208,00 -4,35 -63,60 -1,39

Оборотні активи (тис.грн.) 706,00 508,00 396,00 770,90 -198,00 -28,05
-112,00 -22,05 374,90 94,67

Довгострокові зобов’язання (тис.грн.) 4000,00 3445,00 2854,00 2498,60
-555,00 -13,88 -591,00 -17,16 -355,40 -12,45

Поточні зобов’язання (тис.грн.) 297,00 744,00 623,00 1051,30 447,00
150,51 -121,00 -16,26 428,30 68,75

Чистий прибуток (збиток) (тис.грн.) 216,00 359,20 472,00 623,00 143,20
66,30 112,80 31,40 151,00 31,99

Рис. 2.2. Динаміка виручки від реалізації 2001-2004 рр.

Рис. 2.3. Собівартість продукції ТОВ „Фіалка” (у відсотках до валової
виручки) протягом 2001-2004 рр.

В таблиці 2.2 наведені основні фінансові коефіцієнти ТОВ „Фіалка”.

Негативним моментом в діяльності підприємства є незадовільне значення
Коефіцієнта забезпечення власними оборотними активами, при нормативному
значення >0,1, фактичне значення зазначеного показника мало значення
-0,32 в 2002 р, -0,36 в 2003 р. та -027 в 2004-му р.

Позитивним моментом в є постійне збільшення коефіцієнту оборотності
активів з 0,68 в 2002 році до 1,26 в 2004, а також постійне збільшення
Коефіцієнта оборотності матеріальних запасів з 6,97 в 2002 р. до 16,6 в
2004 р.

Незважаючи на збільшення оборотних активів в 2004 році, підприємству не
вистачає чистого оборотного капіталу. Від’ємні показники чистого
оборотного капіталу протягом 2002-2004 рр. показують неможливість
підприємства сплачувати свої поточні зобов’язання, а також свідчать про
неможливість розширювати подальшу діяльність.

Таблиця 2.2

Основні фінансові коефіцієнти ТОВ „Фіалка” в 2002-2004 рр.

Показники Нормативне значення 2002 2003 2004

1. Аналіз ліквідності підприємства

Коефіцієнт покриття >1 0,68 0,64 0,73

Коефіцієнт швидкої ліквідності 0,6-0,8 0,4 0,29 0,51

Коефіцієнт абсолютної ліквідності >0 збільшення 0,3 0,19 0,07

Чистий оборотний капітал (тис. грн.) >0 збільшення -236 -227 -280,4

2. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості підприємства)

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) >0,5 0,21 0,3 0,33

Коефіцієнт фінансування <1 зменшення 3,79 2,32 2,05 Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами > 0,1 -0,32 -0,36
-0,27

Коефіцієнт маневреності власного капіталу >0 збільшення -0,214 -0,152
-0,162

3. Аналіз ділової активності підприємства

Коефіцієнт оборотності активів збільшення 0,68 1,06 1,26

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості збільшення 8,31 7,98
7,69

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості збільшення 22,47
84,53 16,35

Строк погашення дебіторської заборгованості (днів) зменшення 16,02 4,26
22,02

Строк погашення кредиторської заборгованості {днів) зменшення 43,32
45,13 46,82

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів збільшення 6,97 15,14 16,6

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) збільшення 0,61
0,86 1

Коефіцієнт оборотності власного капіталу збільшення 2,96 4,19 3,99

4. Аналіз рентабельності підприємства

Коефіцієнт рентабельності активів >0 збільшення 0,07 0,09 0,12

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу >0 збільшення 0,28 0,36 0,39

Коефіцієнт рентабельності діяльності >0 збільшення 0,1 0,09 0,1

Тепер перейдемо до аналізу ступеня забезпеченості підприємства основними
засобами.

Показники стану й ефективності використання основних засобів можна
об’єднати в три групи, які характеризують:

1) забезпечення підприємства основними засобами;

2) стан основних засобів;

3) ефективність використання основних засобів.

До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними
засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт
реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.

Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає
можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої
продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами.
За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а
фондомісткість — до зменшення.

Так, якщо у відповідності до звітних даних випуск товарної продукції за
2003 рік становив 4577 тис. грн., вартість основних виробничих засобів –
7724,2 тис. грн. Фондомісткість дорівнює 0,59 грн (4577 тис грн./7724,2
тис. грн.), тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 59 коп.
основних виробничих засобів.

Відповідно у 2004 році цей показник становив: 0,69 грн. (4513,4 тис.
грн./ 6542 тис. грн.).

Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається
рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення
вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників
підприємства.

Вартість основних виробничих засобів на 2003 рік становила 4577 тис.
грн., а чисельність працівників 85 осіб. На 2004 рік — відповідно 4513,4
тис. грн. і 80 осіб. Звідси фондоозброєність на 2003 рік становила –
53,84 тис. грн., на кінець 2004 року – 56,4 тис. грн.

Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором.

Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні
підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих
засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна
підприємства.

Вартість основних виробничих засобів на кінець 2003 року становила 4577
тис. грн., сума зносу основних засобів — 1807 тис. грн., а вартість
майна — 4973 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних
виробничих засобів становитиме 0,55 ((4577-1807)/4973).

Відповідно у 2004 році цей показник становив – 4513,4-1952,4/5284,3, що
дорівнює – 0,48.

Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні
підприємства сягає критичної позначки (0,2 — 0,3), то реальний
виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати
кошти для виправлення становища.

Таким чином, ми бачимо, що підприємство забезпечене основними засобами і
аналізовані показники, в цілому, є позитивними.

Інформація про основні засоби ТОВ „Фіалка” наведена в таблицях 2.3-2.4.

Таблиця 2.3

Основні засоби ТОВ „Фіалка” в 2003-2004 рр. (тис. грн.)

Основні засоби 2003 р. 2004 р.

  залишкова вартість 4577 4513,4

  первісна вартість 6384 6465,8

  Знос 1807 1952,4

  Усього 4577 4513,4

Склад необоротних активів аналізованого підприємства наведений в таблиці
2.4.

Таблиця 2.4

Склад необоротних активів ТОВ „Фіалка” в 2003-2004 рр.

Найменування основних засобів Власні основні засоби (тис.грн.)

2003 р. 2004 р.

Виробничого призначення: 4 577.0 4 513.4

— будівлі та споруди 3 775.3 3 644.2

— машини та обладнання 230.0 150.0

— транспортні засоби 78.6 48.6

— інші 493.1 670.6

Усього 4 577.0 4 513.4

Найбільшу питому вагу у складі необоротних активів займають будівлі та
споруди.

Рис. 2.4. Динаміка необоротних активів ТОВ „Фіалка” протягом 2001-2004
рр. (тис. грн.)

Відновлення необоротних активів підприємства протягом аналізуємого
періоду не відбувалось.

Відтворення основних виробничих засобів — це процес безперервного їх
поновлення. Розрізняють просте та розширене відтворення.

Просте відтворення основних засобів здійснюється в тому самому обсязі,
коли відбувається заміна окремих зношених частин основних засобів або
заміна старого устаткування на аналогічне, тобто тоді, коли постійно
відновлюється попередня виробнича потужність.

Розширене відтворення передбачає кількісне та якісне збільшення діючих
основних засобів або придбання нових основних засобів, які забезпечують
вищий рівень продуктивності устаткування.

Процес відтворення основних виробничих засобів має низку характерних
ознак, зокрема:

1) основні виробничі засоби поступово переносять свою вартість на
вироблену продукцію;

2) у процесі відтворення основних виробничих засобів одночасно
відбувається рух їхньої споживної вартості та вартості;

3) нарахуванням амортизаційних відрахувань здійснюється нагромадження в
грошовій формі частково перенесеної вартості основних виробничих засобів
на готову продукцію;

4) основні виробничі засоби поновлюються в натуральній формі протягом
тривалого часу, що створює можливість маневрувати коштами
амортизаційного фонду.

У процесі господарської діяльності кругооборот основних виробничих
засобів проходить три стадії.

2.2. Оцінка ступеня забезпеченості підприємства основними засобами

На першій стадії відбувається продуктивне використання основних
виробничих засобів та нарахування амортизаційних відрахувань. На цій
стадії основні виробничі засоби в процесі експлуатації зношуються й
нараховується сума зносу. Вона є підставою для списання суми
амортизаційних відрахувань на витрати після завершення процесу
виробництва. На першій стадії кругообрроту основних виробничих засобів
втрачається споживна вартість засобів праці, їхня вартість переноситься
на вартість готової продукції.

На другій стадії відбувається перетворення частини основних виробничих
засобів, які перебували в продуктивній формі, на грошові кошти через
нарахування амортизаційних відрахувань.

На третій стадії в процесі виробництва відбувається поновлення споживної
вартості частини основних виробничих засобів. Це поновлення здійснюється
заміною зношених основних виробничих засобів на нові за рахунок
нарахованого зносу основних засобів.

Просте відтворення основних виробничих засобів здійснюється у двох
формах: 1) заміна зношених або застарілих основних виробничих засобів;
2) капітальний ремонт діючих основних засобів.

За простого відтворення у кожному наступному циклі відбувається
створення основних виробничих засобів у попередніх обсягах та з
однаковою якістю. Джерелом фінансування заміни зношених основних засобів
є нарахована сума амортизації. За розширеного відтворення кожного
наступного циклу здійснюється кількісне і якісне зростання основних
виробничих засобів. Джерелом фінансування таких змін є використання
частини створеного додаткового продукту.

Необхідність оновлення основних виробничих засобів за ринкових відносин
визначається передовсім конкуренцією товаровиробників. Саме конкуренція
спонукує підприємства здійснювати прискорене списання основних
виробничих засобів з метою нагромадження фінансових ресурсів для
наступного вкладання коштів у придбання більш прогресивного
устаткування, впровадження нових технологій та іншого поліпшення
основних виробничих засобів.

Для забезпечення відтворення основних виробничих засобів важливе
значення має вивчення їхнього стану та використання. Стан і використання
основних виробничих засобів є важливим фактором підвищення ефективної
діяльності підприємства.

У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють
морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в
процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох
аспектах:

По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини
основних засобів.

По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на
основні засоби.

По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення
виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання
коштів у нові виробництва.

Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти:
зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту)
основних засобів.

Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її
списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу
визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової
вартості основних засобів.

Кз = Зо/Фк
(2.1.)

де Кз — коефіцієнт зносу основних засобів;

Зо — сума зносу основних засобів;

Фк — балансова вартість основних засобів.

Відповідно до формули у 2003 році цей коефіцієнт становив – 0,28.

У 2004 році – 0,30.

Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на
початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних
засобів.

Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:

Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз
(2.2)

де Кп — коефіцієнт придатності основних засобів;

Кз — коефіцієнт зносу основних засобів.

Кп у 2003 становив – 0,72, а у 2004 році – 0,70.

Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна
для експлуатації в процесі господарської діяльності.

Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами:

Ко = Фу / Фк;
(2.3)

Кв = Фв / Фк,
(2.4)

де Ко — коефіцієнт оновлення основних засобів;

Фу — вартість введених основних засобів за звітний період;

Кв — коефіцієнт вибуття основних засобів;

Фв — вартість виведених основних засобів за звітний період.

Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність
уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених
основних засобів за визначений період у загальній вартості основних
засобів на кінець звітного періоду.

РОЗДІЛ 3

ОРГАНІЗАЦІЯ ВІДТВОРЕННЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ. РЕМОНТ ТА МОДЕРНІЗАЦІЯ

3.1. Значення ремонту основних засобів в діяльності підприємства

Основні виробничі засоби в процесі експлуатації зазнають фізичного зносу
і втрачають свої експлуатаційні якості. У зв’язку з цим ремонт основних
засобів є необхідною умовою виробничого процесу. Від своєчасності та
якості ремонту залежить ефективність використання основних виробничих
засобів на підприємстві.

Своєчасний ремонт основних виробничих засобів запобігає передчасному їх
зносу та вибуттю, продовжує строк служби, підвищує виробничу потужність
та скорочує потребу в нових капітальних вкладеннях.

Поточний ремонт здійснюється для забезпечення роботи основних виробничих
засобів і полягає в усуненні окремих поломок основних засобів і заміні
або поновленні їхніх окремих частин.

Середній ремонт провадиться для часткового поновлення основних засобів
із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, яка визначається
технічною документацією.

Капітальний ремонт машин, устаткувань провадиться для відновлення їх
виробничого ресурсу. При цьому здійснюється, як правило, повне
розбирання машини або верстата, виявлення дефектів, контроль технічного
стану, власне ремонт, складання устаткування після ремонту, його
регулювання та випробування.

Витрати на всі види ремонтів визначаються підприємствами самостійно,
виходячи з технічного рівня, фізичного зносу основних виробничих засобів
та забезпечення ремонтних робіт матеріально-технічними ресурсами.

Економічна доцільність капітального ремонту основних виробничих засобів
визначається порівнюванням витрат на капітальний ремонт об’єкта з
вартістю аналогічного нового устаткування. Якщо вартість капітального
ремонту цього об’єкта перевищує вартість аналогічного нового
устаткування, то такий ремонт робити недоцільно.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється згідно з
планом капітального ремонту. План складають на підставі
кошторисно-фінансових розрахунків щодо ремонту окремих об’єктів з
урахуванням чинних норм, цін, тарифів. Затверджує план керівник
підприємства.

До складу витрат на капітальний ремонт включають проектно-кошторисні
витрати; оплату ремонтних робіт; вартість придбання нових деталей,
вузлів, агрегатів; вартість заміни зношених конструкцій і деталей у
будівлях і спорудах.

Порядок фінансування капітального ремонту залежить від способу його
проведення. У разі здійснення капітального ремонту машин, устаткування,
транспортних засобів підрядним способом на основі договорів розрахунки
провадяться за актами приймання повністю відремонтованих вузлів,
агрегатів тощо. Розрахунки стосовно ремонту, який здійснюється
господарським способом провадяться, як правило, за окремими елементами
витрат: виплата заробітної плати, оплата рахунків за матеріальні
цінності, деталі, які використані в період проведення ремонту основних
засобів тощо.

Контроль за здійсненням капітального ремонту, оформленням
кошторисно-технічної документації, економним витрачанням грошових коштів
здійснює керівник підприємства.

Підприємства (незалежно від підпорядкування і форм власності) протягом
звітного періоду мають право витрати на всі види ремонтів (поточний,
середній, капітальний) віднести до валових витрат у сумі, що не
перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. У цих самих розмірах названі витрати відносять на
витрати виробництва, тобто на собівартість виробленої продукції.

Усі витрати на ремонт, у тім числі й ті, що перевищують зазначену суму,
відносять на збільшення балансової вартості основних засобів груп 2 і 3
або балансової вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1. Таким
чином, вони підлягають амортизації за нормами, передбаченими для
відповідних груп основних засобів.

Витрати на капітальний ремонт орендованих основних виробничих засобів
провадяться згідно з договором оренди. Коли умовами договору
передбачено, що всі витрати на ремонт орендованих основних засобів
провадяться за рахунок коштів орендаря, то в суму орендної плати не
включають відрахування на капітальний ремонт основних засобів.

Орендар може збільшити балансову вартість відповідної групи основних
засобів на вартість фактично проведених поліпшень такого об’єкта.
Орендар має право протягом звітного періоду віднести до валових витрат
будь-які витрати, пов’язані з поліпшенням основних засобів, у сумі, що
не перевищує 5% сукупної балансової вартості груп основних засобів на
початок звітного року. Витрати, що перевищують зазначену суму,
відносяться на збільшення балансової вартості груп 2 і 3 або балансової
вартості окремого об’єкта основних засобів групи 1 та підлягають
амортизації за нормами, передбаченими для відповідних основних засобів.

Якщо капітальний ремонт орендованого майна здійснюється орендодавцем, то
витрати на капітальний ремонт включаються в орендну плату і сплачуються
орендарем.

Під час розбирання об’єктів, що підлягають ремонту, можуть виявитися
придатні для дальшого використання матеріали, запасні частини тощо. Вони
оприбутковуються, оцінюються, відображаються в обліку і згодом можуть
бути реалізовані або використані в процесі ремонту основних виробничих
засобів. Отримані при цьому кошти є джерелом фінансування ремонту
основних виробничих засобів.

Ремонт основних невиробничих засобів фінансується з прибутку, що
залишається в розпорядженні підприємства, а також інших джерел, за
рахунок яких фінансується поточне утримання зазначених основних засобів.

У процесі експлуатації основні фонди піддаються фізичному зношуванню й
гублять працездатність, тому ремонт є важливим виробничим процесом. Від
якості й швидкості виконання ремонтних робіт залежить ефективність
використання основних фондів на підприємствах.

Ремонт є однією з форм відтворення основних засобів, які зношуються й
гублять згодом свої експлуатаційні якості.

Під ремонтом розуміється комплекс операцій по відновленню справності або
працездатності знарядь праці або їхніх складових частин з урахуванням
використання можливостей поліпшення їхніх технічних параметрів
(продуктивності, потужності й т.п.). Відповідно до прийнятого в Росії
методологією ремонт будівель, споруджень, устаткування й інших основних
засобів ділиться на капітальний і поточний.

Капітальний ремонт виконується для відновлення справності ресурсу
інвентарного об’єкта із заміною або відновленням будь-яких його частин,
включаючи базові. Поточний ремонт виробляється для забезпечення або
відновлення працездатності виробу й полягає в заміні окремих його
частин. У проміжку між ними виробляється середній ремонт із
періодичністю понад 1 рік для часткового відновлення інвентарного
об’єкта із заміною або відновленням деталей і вузлів.

Підприємство самостійно розробляє план капітального ремонту основних
засобів на майбутній рік і графіки проведення ремонтних робіт з окремих
інвентарних об’єктів. Базою для складання плану є кошторисно-технічна
документація, у якій ураховуються діючі норми, ціни й тарифи. Вартість
ремонту основних засобів визначається для:

капітального ремонту — на основі кошторису;

поточного ремонту — на основі розцінкових переліків робіт.

План капітального ремонту й кошторисно-технічна документація
затверджуються керівником підприємства й служать підставою для
фінансування ремонтних робіт. Вартість ремонту будівель і споруджень
включає такі статті витрат , як:

прямі витрати з урахуванням витрат на монтаж устаткування;

накладні витрати;

планові накопичення;

тимчасові будівлі й спорудження;

вивезення сміття;

подорожчання ремонтно-будівельних робіт у зв’язку з виконанням їх у
зимовий час.

У цей час всі підприємства незалежно від форм власності включають
витрати на всі види ремонту в собівартість продукції (робіт, послуг) по
елементі «Інші витрати». Однак підприємство вправі самостійно вибирати
спосіб віднесення витрат на ремонт на витрати виробництва й обігу:

• включати в собівартість фактичні витрати на проведення ремонту
безпосередньо після його здійснення;

• створювати за рахунок собівартості ремонтний фонд (грошовий резерв);

• відносити якщо буде потреба фактичні витрати на проведення ремонту на
витрати майбутніх періодів з наступним їхнім щомісячним списанням на
собівартість продукції (робіт, послуг).

Розрахунки з ремонту, здійснюваному господарським способом,
виробляються, як правило, по елементах витрат (виплата заробітної плати,
оплата поставок матеріальних ресурсів, надання транспортних послуг з
ремонту й т.д.).

При здійсненні ремонтних робіт підрядним способом доцільно покривати
витрати на ремонт за рахунок створюваного на підприємстві ремонтного
фонду. Він призначений для більше рівномірного включення витрат на
ремонт у собівартість продукції, щоб запобігти значним коливанням маси
прибутку усередині року.

Ремонтний фонд утвориться за рахунок відрахувань, що включають щомісяця
в собівартість продукції, по встановленим самим підприємством нормативам
у відсотках до балансової вартості основних засобів. У цьому випадку
фактичні витрати на ремонт у міру пред’явлення підрядником рахунків за
виконані ремонтні роботи відшкодовуються за рахунок засобів ремонтного
фонду. Різниця між фактичною собівартістю ремонту й зроблених
відрахувань у ремонтний фонд наприкінці року відбивається в
бухгалтерському балансі як витрати майбутніх періодів.

На зниження витрат з ремонту основних засобів впливають наступні
фактори:

-підвищення якості й надійності машин і встаткування, що дозволяють
збільшити строки їхньої експлуатації без ремонту;

-скорочення термінів служби активних основних фондів , у результаті чого
зменшується кількість ремонтів , а також розмір витрат на ремонт;

-здійснення заходів щодо спеціалізації ремонтної справи, переклад
ремонтних служб на комерційний розрахунок.

При капітальному ремонті орендарем орендованих основних засобів (на
умовах поточної оренди) відповідні витрати щомісяця резервуються рівними
долями на рахунку «Резерви майбутніх витрат і платежів» виходячи зі
строку оренди й кошторисної вартості робіт. Після завершення ремонтних
робіт фактичні витрати по капітальному ремонті орендованих приміщень (за
винятком раніше зарезервованих засобів) ставляться на рахунок «Витрати
майбутніх періодів» і списуються щомісяця на собівартість продукції
(робіт, послуг) рівними долями протягом строку, що залишився, оренди.

При розбиранні ремонтируемых об’єктів можуть бути отримані придатні для
подальшого використання матеріали, запасні частини й інші поворотні
матеріальні цінності. Вони повинні бути оприбутковані, оцінені й відбиті
в бухгалтерському обліку. Надалі їх можна використати при ремонті
основних засобів.

Ремонт основних фондів невиробничого призначення відшкодовується за
рахунок чистого прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства.

Видача авансів підрядникам, оплата ремонтних робіт при підрядному
способі їхнього виробництва здійснюються з розрахункового рахунку
підприємства при наявності ув’язненого з підрядником договору й акту
приймання виконаних робіт.

3.2. Шляхи поліпшення ефективності виробництва на базовому підприємстві

Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності
виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого
використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного
боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня
кожного підприємства, а з іншого — дають змогу збільшувати обсяг
виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати
собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат
на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати
фондовіддачу і прибутковість.

Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність
основних фондів, охоплює два блоки: перший — показники ефективності
відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий —
показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх
видів.

На підставі звітних даних (Додатки 2-3) та методики, наведеної в Додатку
3 проаналізуємо ефективність використання необоротних активів
підприємства (таблиця 2.5).

Таблиця 2.5

Ефективність використання необоротних активів підприємства

Показники Нормативне значення 2002 2003 2004

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) збільшення 0,61
0,86 1

Коефіцієнт оборотності власного капіталу збільшення 2,96 4,19 3,99

Коефіцієнт рентабельності активів >0 збільшення 0,07 0,09 0,12

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу >0 збільшення 0,28 0,36 0,39

Коефіцієнт рентабельності діяльності >0 збільшення 0,1 0,09 0,1

Загалом, підводячи підсумок в проведеному аналізі активів підприємства,
відзначимо, що підприємству не вистачає оборотних активів,
спостерігається знос основних засобів (відновлення не відбувається), але
все ж таки спостерігається підвищення ефективності управління активами
підприємства, про це свідчать показники рентабельності активів та їх
динаміка (рис. 2.5).

Рис. 2.5. Динаміка рентабельності активів ТОВ „Фіалка” в 2002-2004 рр.

Політика управління основними засобами представляє собою частину
загальної фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні
своєчасного їхнього відновлення і високої ефективності використання.

Підприємству, насамперед, необхідно приділити увагу саме забезпеченню
своєчасного відновлення основних засобів в процесі їхнього використання.
Характер і періодичність відновлення основних засобів пов’язані з
процесом руху їхньої вартості.

Ефективність використання основних засобів крім показника рентабельності
характеризується показником фондовіддачі (відношення обсягу виробленої
або реалізованої продукції до середньої вартості основних засобів).

Використовуючи в процесі управління ефективністю основних засобів
показники рентабельності і фондовіддачі, варто враховувати два важливих
моменти, що забезпечують об’єктивність оцінки. Перший з них полягає в
тому, що при оцінці завжди повинна використовуватися відбудовна вартість
основних засобів на момент проведення оцінки (у цьому випадку буде
врахований фактор інфляції, який в прибутку й обсязі продукції
відбивається автоматично). Другий з них полягає в тому, що при оцінці
варто використовувати залишкову вартість основних засобів, тому що в
процесі зносу вони втрачають, як правило, частину своєї продуктивності.

Зростання ефективності використання основних засобів дозволяє скоротити
потреба в них, тому що між цими двома показниками існує зворотна
залежність. Отже, заходи щодо забезпечення підвищення ефективності
використання основних засобів можна розглядати одночасно як заходи щодо
зниження потреби в позиковому капіталі і підвищення темпів економічного
розвитку підприємства за рахунок більш раціонального використання
власних фінансових ресурсів.

Підходи до фінансування необоротних активів не настільки
багатоваріантні, як до фінансування оборотних активів. Можна
затверджувати, що в процесі фінансування необоротних активів переважає в
основному консервативний підхід, який полягає в тому, що весь обсяг
формованих необоротних активів фінансується винятково за рахунок
власного і довгострокового позикового капіталу. Виключення з цього
правила, тобто фінансування необоротних активів за рахунок
короткострокового позикового капіталу, на практиці зустрічається дуже
рідко і може розглядатися як вкрай агресивний підхід до фінансування,
коли рівень ризику фінансової стійкості і платоспроможності значно
переважає над рівнем ефективності використання капіталу.

Підходи до формування оптимальної структури джерел фінансування власних
основних засобів зводяться до двох варіантів. Перший з них ґрунтується
на тому, що весь обсяг формованих основних засобів фінансується
винятково за рахунок власного капіталу (представляючи собою вкрай
консервативний підхід до фінансування, він забезпечує зростання
фінансової стійкості і платоспроможності підприємства, хоча і знижує до
деякої міри ефект фінансового левериджу). Другий з них заснований на
змішаному фінансуванні основних засобів за рахунок власного і
довгострокового позикового капіталу.

При плануванні використання основних фондів підприємству необхідно
приділяти значну увагу до планування амортизаційної політики.

ТОВ „Фіалка” при нарахуванні амортизації основних засобів – застосовує
податковий метод нарахування зносу по групах основних засобів.

Активи підприємства відображені у балансі (див. Додаток 1) по фактичній
(історичній) собівартості.

Розглянемо особливості нарахування амортизації основних засобів на
підприємстві. Підприємство придбало основні засоби:

первісна вартість — 25000 грн.;

очікуваний строк корисного використання — 6 років;

ліквідаційна вартість — 1500 грн.

очікуваний обсяг виручки, яку буде отримано з використанням даного
обладнання — 36800 т.

Первісна вартість — історична (фактична) собівартість необоротних
активів у сумі грошових коштів або справедливої вартості інших активів,
сплачених (переданих), витрачених для придбання (створення) необоротних
активів.

Ліквідаційна вартість — сума коштів або вартість інших активів, яку
підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних
активів після закінчення строку їх корисного використання
(експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем
(ліквідацією).

Строк корисного використання (експлуатації) — очікуваний період часу,
протягом якого необоротні активи будуть використовуватися підприємством,
або з їх використанням буде виголено (виконано) очікуваний підприємством
обсяг продукції (робіт, послуг).

На підприємстві застосовується податковий метод зменшення залишкової
вартості.

Відповідно до п.8.3. Закону України «Про оподаткування прибутку
підприємств» суми амортизаційних відрахувань звітного періоду
розраховують застосуванням норм амортизації, визначених п.8.6. цього
Закону до балансової вартості груп основних засобів на початок звітного
періоду. В нашому прикладі основні засоби належить до третьої групи.
Тоді квартальна норма амортизації дорівнює 3,75 % (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Нарахування амортизації методом зменшення залишкової вартості за
податковим законодавством (грн.)

Рік Квартал Амортизаційні відрахування за квартал Накопичена амортизація
(знос) на кінець кварталу Залишкова вартість на початок звітного
кварталу

1 1 25000х3,75%=938 938 25000

2 24062х3,75%=902 1840 24062

3 23160х3,75%=869 2709 23160

4 22291х3,75%=836 3545 2291

Разом 3545 3545

2 1 21455х3,75%=805 4350 21455

2 20650х3,75%=774 5124 20650

3 19876х3,75%=745 5869 19876

4 19131х3,75%=717 6586 19131

Разом 3041 6586

Продовження таблиці 3.1.

3 1 18414х3,75%=691 7277 18414

2 17723х3,75%=665 7942 17723

3 17058х3,75%=640 8582 17058

4 16378х3,75%=614 9196 16378

Разом 2610 9196

4 1 15764х3,75%=591 9787 15764

2 15173×3,75=569 10356 15173

3 14604х3,75%=548 10904 14604

4 14056х3,75%=527 11431 14056

Разом 2235 11431

5 1 13529х3,75%=507 11938 13529

2 13022х3,75%=488 12426 13022

3 12534х3,75%=470 12896 12534

4 12064х3,75%=452 13348 12064

Разом 1917 13348

6 1 11612х3,75%=435 13783 11612

2 11177х3,75%=419 14202 11177

3 10758х3,75%=403 14605 10758

4 10355х3,75%=388 14993 10355

Разом 1645 14993

Як бачимо, накопичена амортизація (знос) за шість років незначно
перевищила половину первісної вартості об’єкта (59,9 %). Для
ліквідаційної вартості це забагато. Тобто амортизаційна політика
підприємства потребує вдосконалення.

Вище ми відзначили, що метод нарахування амортизації на підприємстві не
відповідає його потребам. Нижче розглянемо варіант, якби на підприємстві
використовувався податковий метод прискореної амортизації .Підприємство
може самостійно прийняти рішення про застосування прискореної
амортизації основних засобів третьої групи, придбаних після набуття
чинності Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» за
такими річними нормами: 1 рік -15%, 2 рік — 30%, 3 рік — 20%, 4 рік
-15%, 5 рік — 10%, 6 рік -5%, 7 рік — 5%. Амортизація нараховується від
первісної вартості об’єктів основних засобів (табл. 3.2.)

Таблиця 3.2

Нарахування амортизації прискореним методом за податковим законодавством
(грн.)

Рік Амортизаційні відрахування за рік Накопичена амортизація (знос) на
кінець року Залишкова вартість на кінець року

0 — — 25000

1 25000×15%=3750 3750 21250

2 25000х30%=7500 11250 13750

3 25000х20%=5000 16250 8750

4 25000×15%=3750 20000 5000

5 25000х10%=2500 22500 2500

6 25000х5%=1250 23750 1500

Як бачимо, накопичена амортизація (знос) за шість років дорівнює
ліквідаційній вартості.

Висновки

В результаті проведеного дослідження автором були зроблені наступні
висновки:

Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у
виробничій діяльності підприємства понад один календарний рік з початку
введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю за одиницю понад
500 гривень (за ціною придбання). Основні засоби підприємства включають
основні виробничі засоби й невиробничі основні засоби. Необоротні активи
важко реалізувати.

Політика управління необоротними активами підприємства передбачає:
забезпечення своєчасного відновлення необоротних активів у процесі
їхнього використання.

В даній курсовій роботі проведений аналіз розміру, структури та
динаміки основних засобів ТОВ „Фіалка”.

В результаті аналізу було показано, що підприємству не вистачає
оборотних активів, наявний знос основних засобів (відновлення не
відбувається), але все ж таки спостерігається підвищення ефективності
управління активами підприємства, про це свідчать показники
рентабельності активів та їх динаміка.

Підприємству необхідно розробити виважену політику комплексного
оперативного управління поточними активами і поточними пасивами.
Сутність цієї політики складається, з одного боку, з визначення
достатнього рівня і раціональної структури поточних активів, а з іншого
боку — з визначення величини і структури джерел фінансування поточних
активів.

Були запропоновані заходи, спрямовані удосконалення амортизаційної
політики ТОВ „Фіалка”.

СПИСОК Використаних джерел

Закон України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в
Україні”. //В редакції закону N 1829-ІІІ від 22.06.2000, ВВР, 2000, N
46, ст.391.

Наказ Міністерства фінансів України “Про затвердження Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку № 9 «Запаси»” від 20 жовтня 1999 року
№246.

Наказ Міністрерства фінансів „Про затвердження Положення (стандарту)
бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»” від 27.04.2000 №92.

Наказ Міністерства фінансів України „Про затвердження Положення
(стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»”  від 18
жовтня 1999 р. №242.

Бланк И.А. Инвестиционный менеджмент. – Киев, МП «ИТЕМ лтд», «Юнайтед
Лондон Трейд Лимитед», 1995. – 448 с.

Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. Киев, МП „ИТЕМ
лтд”, СП „АДЕФ-Украина”, 1996. – 534 с.

Виленский П.Л., Лившиц В.Н., Орлова Е.Р., Смоляк С.А. Оценка
эффективности инвестиционных проек. Сер. «Оценочная деятельность»:
Учебно-практическое пособие. – М.: Дело, 1998.

Гончаров А.Б. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник. – Х.:ВД
«ІНЖЕК», 2003 р. – 240 с.

Коробов М.Я. Фінансово-економічний аналіз діяльності підприємств: Навч.
посіб. — К.: Т-во «Знання», КОО, 2000. — 378 с.

Непомнящий Е.Г. Методические указания по выполнению курсового проекта на
тему “Технико-экономическое обоснование предпринимательского проекта”.
Таганрог: изд-во ТРТУ, 1998. 85с.

Річні звіти ТОВ „Фіалка” за 2001-2004 роки.

Савчук В.П. Управление финансами предприятия. М:»Бином» — 2003 г., 480
стр.

Савчук В.П. Финансовое планирование и разработка бюджета предприятия. —
М: «Бином», 2003. — 97 с.

Ткаченко Н.М. Теоретико-методологічні проблеми формування
бухгалтерського фінансового обліку. — К:”А.С.К.”, 2001. – 348 с.

Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: Ельга,
Ніка-Центр, 2002. – 360 с.

Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф.
А. М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. — К.: КНЕУ, 2000. — 460
с., іл.

Фінансовий менеджмент / За ред. Проф. Г.Г.Кірейцева. – Київ:ЦУЛ, 2002.
-496 с.

Чебанова Н.В. Василенко Ю.А. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник.
К:”Академія”, 2002. — 672 с.

Додаток 1

Баланс ТОВ „Фіалка” на 31 грудня 2004 р.

Форма №1    Код за ДКУД 1801002

Одиниця виміру: тис.грн.

A К Т И В Код рядка 31 Грудня, 2003 р. 31 Грудня, 2004 р.

1 2 3 4

  A К Т И В      

  І. Необоротні активи      

  Нематеріальні активи:      

  залишкова вартість   010    

  первісна вартість   011    

  знос   012    

  Незавершене будівництво   020    

  Основні засоби:      

  залишкова вартість   030   4577   4513,4

  первісна вартість   031   6384   6465,8

  знос   032   1807   1952,4

  Довгострокові фінансові інвестиції:      

  які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств  
040    

  інші фінансові інвестиції   045    

  Довгострокова дебіторська заборгованість   050    

  Відстрочені податкові активи   060    

  Інші необоротні активи   070    

  Усього за розділом І   080   4577   4513,4

  ІІ. Оборотні активи      

  Запаси:      

  виробничі запаси   100   145   203,4

  тварини на вирощуванні та відгодівлі   110    

  незавершене виробництво   120    

  Готова продукція   130    

 товари   140   71   34,4

  Векселі одержані   150    

  Дебіторська заборгованість за ари, роботи послуги:      

  чиста реалізаційна вартість   160     267,3

  первісна вартість   161     267,3

  резерв сумнівніх боргів   162    

  Дебіторська заборгованість за розрахунками:      

  з бюджетом   170    

  за виданими авансами   180   11  

  з нарахованих доходів   190    

  із внутрішніх розрахунків   200    

  Інша поточна дебіторська заборгованість   210   49   192,9

  Поточні фінансові інвестиції   220    

  Грошові кошти та їх еквіваленти:      

  в національній валюті   230   49   29

  в іноземній валюті   240   71   43,9

  Інші оборотні активи   250    

  Усього за розділом ІІ   260   396   770,9

  ІІІ. Витрати майбутніх періодів   270    

  Баланс   280   4973   5284,3

П А С И В Код рядка 31 Грудня, 2002 р. 31 Грудня, 2003 р.

1 2 3 4

  І. Власний капітал      

  Статутний капітал   300   1210,9   1210,9

  Пайовий капітал   310    

  Додатковий вкладений капітал   320    

  Інший додатковий капітал   330    

  Резервний капітал   340   207,1   316,6

  Нерозподілений прибуток (непокритий збиток)   350   78   206,9

  Неоплачений капітал   360    

  Вилучений капітал   370    

  Усього за розділом І   380   1496   1734,4

  ІІ. Забезпечення наступних витрат і платежів      

  Забезпечення виплат персоналу   400    

  Інші забезпечення   410    

  Цільове фінансування   420    

  Усього за розділом ІІ   430    

  ІІІ. Довгострокові зобов’язання      

  Довгострокові кредити банків   440    

  Інші довгострокові фінансові зобов’язання   450   2835   2480

  Відстрочені податкові зобов’язання   460   19   18,6

  Інші довгострокові зобов’язання   470    

  Усього за розділом ІІІ   480   2854   2498,6

  ІV. Поточні зобов’язання      

  Короткострокові кредити банків   500    

  Поточна заборгованість за довгостроковими зобов’язаннями   510    

  Векселі видатні   520    

  Кредиторська заборгованість за ари, роботи, послуги   530   113  

  Поточні зобов’язання за розрахунками:      

  з одержаних авансів   540   5   205,5

  з бюджетом   550   120   113,1

  з позабюджетних платежів   560    

  зі страхування   570   4   116,3

  з оплати праці   580   84   168,4

  з учасниками   590   297   311,5

  із внутрішніх розрахунків   600     136,5

  Інші поточні зобов’язання   610    

  Усього за розділом ІV   620   623   1051,3

  V. Доходи майбутніх періодів   630    

  Баланс   640   4973   5284,3

Примiтки до балансу:

Дебіторська заборгованість на кінець року становить 460.2 тис.грн.: за
ари та послуги — 267.3 та інша.

Кредиторська — 3549.9: р\з бюджетом — 113.1, з ОП — 168.4, аванси —
205.5, р\р з учасниками — 311.5 та інш.

Додаток 2

Звіт про фінансові результати ТОВ „Фіалка” за 2004 рік

Форма№2    Код за ДКУД 1801003

Одиниця виміру: тис.грн.

I. ФIНАНСОВI РЕЗУЛЬТАТИ

Найменування показника Код рядка 2004 р. 2003 р.

прибуток збиток прибуток збиток

1 2 3 4 5 6

 Доход (виручка) від реалізації (товарів, робіт, послуг)  010  7724,2  
 6542  

 Податок на додану вартiсть  015    1287,4    1090

 Акцизний збiр  020        

   025        

 Інші вирахування з доходу  030        

 Чистий доход (виручка) від реалізації продукції: (арів, робіт, послуг)
 035  6436,8    5452  

 Собівартість реалізованої продукції : (арів,робiт, послуг)  040  
 3767,3    3248

 Валовий: прибуток  050  2669,5    2204  

 Валовий: збиток  055        

 Iншi операцiйнi доходи  060        

 Адміністративні витрати  070    1157,9    999

 Витрати на збут  080    171,2    135

 Інші операційні витрати  090    436,3    422

 Фінансові результати від операційної діяльності: прибуток  100  904,1  
 648  

 Фінансові результати від операційної діяльності: збиток  105        

 Доход від участі в капіталі  110        

 Інші фінансові доходи  120        

 Інші доходи  130        

 Фінансові витрати  140        

 Втрати від участі в капіталі  150        

 Інші витрати  160        

 Фінансові результати від звичайної діяльності: до оподаткування:
прибуток  170  904,1    648  

 Фінансові результати від звичайної діяльності: до оподаткування: збиток
 175        

 Податок на прибуток від звичайної діяльності  180    281,1    176

 Фінансові результати від звичайної діяльності: прибуток  190  623  
 472  

 Фінансові результати від звичайної діяльності: збиток  195        

 Надзвичайні: доходи  200        

 Надзвичайні: витрати  205        

 Податки з надзвичайного прибутку  210        

 Чистий: прибуток  220  623    472  

 Чистий: збиток  225        

ІІ. ЕЛЕМЕНТИ ОПЕРАЦІЙНИХ ВИТРАТ

Найменування показника Код рядка 2003 р. 2002 р.

1 2 3 4

 Матеріальні затрати  230  2079,6  1824

 Витрати на оплату праці  240  1736,8  1460

 Відрахування на соціальні заходи  250  674  512

 Амортизація  260  312,1  314

 Інші операційні витрати  270  730,2  694

 Разом  280  5532,7  4804

Додаток 3

Методика розрахунку основних фінансових показників діяльності
підприємства

Показники Формула розрахунку Нормативне значення

1. Аналіз ліквідності підприємства

Коефіцієнт покриття ф.1 ряд. 260/ф.1 ряд 620 >1

Коефіцієнт швидкої ліквідності ф.1 (ряд, 260-ряд.100 — ряд. 110 -ряд,
120 — ряд.130-ряд.140)/ ф.1 ряд. 620 0,6-0,8

Коефіцієнт абсолютної ліквідності ф.1 (ряд, 220 + ряд.230 + ряд.240)/
ф.1 ряд.620 >0 збільшення

Чистий оборотний капітал (тис. грн.) ф.1 (ряд.260 — ряд.620) >0
збільшення

2. Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості підприємства)

Коефіцієнт платоспроможності (автономії) ф.1 ряд 380 / ф.1 ряд. 640 >0,5

Коефіцієнт фінансування ф.1 (ряд. 430 + ряд. 480 + ряд. 620 + ряд.
630)/ф.1 ряд. 380 <1 зменшення Коефіцієнт забезпечення власними оборотними активами ф. 1 (ряд.260 - ряд. 620) / ф.1 ряд. 620 > 0,1

Коефіцієнт маневреності власного капіталу ф. 1 (ряд. 260 — ряд, 620) /
ф. 1 ряд. 380 > 0 збільшення

3. Аналіз ділової активності підприємства

Коефіцієнт оборотності активів ф. 2 ряд 035 / ф.1 (ряд. 280 (гр. 3) +
ряд. 280(гр. 4)/2 збільшення

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості ф. 2 ряд. 035 / ф. 1
(a (ряд. 520/ряд. 600) гр. 3 + a(ряд. 520/ряд. 600) гр. 4 / 2
збільшення

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості ф. 2 ряд 035 / ф. 1
(a ряд. 150 / ряд. 210) гр. 3 + a(ряд. 150\ряд. 210)гр.4)/2 збільшення

Строк погашення дебіторської заборгованості (днів) Тривалість періоду /
коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості зменшення

Строк погашення кредиторської заборгованості (днів) Тривалість періоду /
коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості зменшення

Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів ф. 2 ряд. 040 / ф. 1 (a
(ряд. 100/ряд. 140) гр. 3 + a (ряд. 100/ряд. 140] гр. 4)/2 збільшення

Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача) ф. 2 ряд. 035 /
ф. 1 (ряд. 031 (гр. 3) + ряд. 031 (гр..4)/2 збільшення

Коефіцієнт оборотності власного капіталу ф. 2 ряд. 035 / ф. 1 (ряд. 380
(гр 3.)+ряд 380 (гр.4))/2 збільшення

4. Аналіз рентабельності підприємства

Коефіцієнт рентабельності активів ф. 2 ряд. 220 або ряд. 225 / ф. 1
(ряд. 280 гр. 3 + ряд. 280 гр.4.)/2 >0 збільшення

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу ф. 2 ряд. 220 або ряд. 225 /
ф. 1 (ряд. 380 гр. 3 + ряд. 380 гр.4)/ 2 >0 збільшення

Коефіцієнт рентабельності діяльності ф. 2 ряд. 220 або ряд. 225 / ф. 2
ряд. 035 >0 збільшення

Розраховано на підставі методики, наведеної в Додатку 3.

Орендованих основних засобів підприємство не має

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *