РЕФЕРАТ
на тему:
Джерела формування капіталу підприємства
ПЛАН
1. Сутність капіталу підприємства, його складові
2. Основні джерела формування капіталу підприємства
3. Основні засади управління та політика формування капіталу
підприємства
Список використаної літератури
1. Сутність капіталу підприємства, його складові
Капітал – це економічна категорія, яка відома давно, але отримала новий
зміст в умовах ринкових відносин. Як головна економічна база створення і
розвитку підприємства, капітал у процесі свого функціонування забезпечує
інтереси держави, власників і персоналу.
Капітал підприємства характеризує загальну вартість засобів у грошовій,
матеріальній і нематеріальній формах, які інвестуються у формування його
активів.
Розглядаючи економічну сутність капіталу підприємства, слід зазначити
такі його характеристики (табл. 1).
Таблиця 1
Класифікація капіталу підприємства
Характеристика капіталу підприємства Обґрунтування характеристики
капіталу підприємства
1. Капітал підприємства є основним фактором виробництва В економічній
теорії виділяють три основних фактори виробництва, які забезпечують
господарську діяльність підприємств:
? капітал;
? земля та інші природні ресурси;
? трудові ресурси.
У системі даних факторів виробництва капіталу відводиться пріоритетна
роль, оскільки він об’єднує всі фактори в єдиний виробничий комплекс
2. Капітал характеризує фінансові ресурси підприємства, які забезпечують
дохід У даній своїй якості капітал може виступати ізольовано від
виробничого фактора – у формі позикового капіталу, який забезпечує
формування доходів підприємства не у виробничій (операційній), а у
фінансовій (інвестиційній) сфері його діяльності
3. Капітал є головним джерелом формування добробуту його власників
Капітал забезпечує необхідний рівень добробуту його власників як у
поточному, так і в перспективному періодах. Частина капіталу, яка
спрямована на задоволення поточних чи перспективних потреб його
власників, перестає виконувати функцію капіталу. Капітал, який
накопичується, повинен задовольнити потреби його власників у
перспективному періоді, тобто формує рівень майбутнього їх добробуту
4. Капітал підприємства є головним виміром його ринкової вартості У
даній якості, перш за все, виступає власний капітал підприємства, який
визначає обсяг його чистих активів. Разом з тим, обсяг власного ка
піталу, який використовує підприємство, одно час но характеризує і
потенціал залучення ним позикових фінансових засобів, які забезпечують
отримання додаткового прибутку. У сукупності з іншими, менш значимими
факторами, форму єть ся база оцінки ринкової вартості підприємства
5. Динаміка капіталу підприємства є важливим барометром рівня
ефективності його господарської діяльності Здатність власного капіталу
до зростання високими темпами характеризує високий рівень формування і
ефективний розподіл прибутку підприємства, його спроможність
підтримувати фінансову рівновагу за рахунок внутрішніх джерел. І
навпаки, зниження обсягу власного капіталу є, як правило, наслідком
неефективної, збиткової діяльності підприємства
Велику роль відіграє капітал в економічному розвитку підприємства і в
забезпеченні інтересів держави, власників і персоналу виступає головним
об’єктом фінансового управління підприємством.
На діючому підприємстві власний капітал має певні основні форми
(рис. 1).
Рис. 1. Форми функціонування власного капіталу підприємства
1. Статутний фонд характеризує початкову суму власного капіталу
підприємства, інвестовану у формування його активів для початку
здійснення господарської діяльності. Його розмір визначається статутом
підприємства. Для підприємств окремих сфер діяльності й
організаційно-правових форм (акціонерне товариство, товариство з
обмеженою відповідальністю) мінімальний розмір статутного фонду
регулюється законодавством.
2. Резервний фонд (резервний капітал) є зарезервованою частиною власного
капіталу підприємства, призначеного для внутрішнього страхування його
господарської діяльності. Розмір даної резервної частини власного
капіталу визначається установчими документами. Формування резервного
фонду здійснюється за рахунок прибутку підприємства (мінімальний розмір
відрахувань прибутку в резервний фонд регулюється законодавством).
3. Спеціальні (цільові) фінансові фонди, до яких належать цілеспрямовано
сформовані фонди власних фінансових засобів з метою їх наступних
цільових витрат. У складі цих фінансових фондів виділяють звичайно
амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд охорони праці, фонд
спеціальних програм, фонд розвитку виробництва тощо.
Порядок формування й використання засобів цих фондів регулюється
статутом й іншими установчими та внутрішніми документами підприємства.
4. Нерозподілений прибуток характеризує частину прибутку підприємства,
що був отриманий у попередньому періоді та не використаний на споживання
власниками (акціонерами, пайовиками) й персоналом. Ця частина прибутку
призначена для реінвестування на розвиток виробництва.
5. Інші форми власного капіталу, до яких належать розрахунки за майно
при передачі його в оренду, розрахунки з учасниками стосовно виплати їм
прибутків у формі відсотків або дивідендів і деякі інші, відображені в
першому розділі пасиву балансу.
2. Основні джерела формування капіталу підприємства
Управління власним капіталом пов’язане не тільки з забезпеченням
ефективного використання вже накопиченої його частини, але і з
формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній
розвиток підприємства. Власні фінансові ресурси класифікуються за
певними джерелами (таблиця 1).
Таблиця 1
Джерела формування власних фінансових ресурсів підприємства
№ з/п Джерела Склад джерел
1. Внутрішні джерела 1.Прибуток, що залишається в розпорядженні
підприємства.
2.Амортизаційні відрахування від основних засобів і нематеріальних
активів.
3.Інші внутрішні джерела формування власних фінансових ресурсів
2. Зовнішні джерела 1. Залучення додаткового пайового або акціонерного
капіталу.
2. Одержання підприємством безплатної фінансової допомоги.
3. Інші джерела формування власних фінансових ресурсів
У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів
основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні
підприємства, він формує переважну частину його власних фінансових
ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно, і ріст
ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел
виконують також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах із
високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів;
проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є
засобом його реінвестування. Інші внутрішні джерела не грають помітної
ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства.
У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне
місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом
додаткових внесків у статутний фонд) або акціонерного (шляхом додаткової
емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із
зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана
їм безплатна фінансова допомога, яка надається, як правило, лише окремим
державним підприємствам. До числа інших зовнішніх джерел входять
безплатно передані підприємству матеріальні та нематеріальні активи, що
включаються до складу його балансу.
Формування фінансових ресурсів підприємства здійснюється за рахунок
власних та запозичених коштів. Загальна сума фінансових ресурсів
складається у кожного окремого підприємства з таких елементів:
· Власний капітал: статутний (пайовий) капітал, додатково вкладений
капітал, додатковий капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток
тощо;
· Забезпечення наступних витрат та платежів;
· Довгострокові зобов’язання;
· Поточні зобов’язання.
Так, власний капітал – це частина в активах підприємства, що залишається
після вирахування його зобов’язань.. Величина власного капіталу
визначається як алгебраїчна сума його складових елементів:
– статутного капіталу, який відображає зафіксовану в установчих
документах загальну вартість активів, які є внеском власників
(учасників) до капіталу підприємства, або пайового капіталу, який
відображає суму пайових внесків членів спілок та інших підприємств, що
передбачена установчими документами.
– додаткового капіталу, який відображає суму, на яку вартість
реалізації випущених акцій перевищує їхню номінальну вартість.
– іншого додаткового капіталу, що представляє суму дооцінки необоротних
активів, вартість активів, безкоштовно отриманих підприємством від інших
юридичних або фізичних осіб та інші види додаткового капіталу.
– резервного капіталу, який відображає сума резервів, створених
відповідно до чинного законодавства або установчих документів за рахунок
нерозподіленого прибутку підприємства.
– нерозподіленого прибутку (непокритого збитку) – суми прибутку, яка
реінвестована у підприємство, або сума непокритого збитку.
– неоплаченого капіталу, який відображає суму заборгованості власників
(учасників) за внесками до капіталу.
– вилученого капіталу, який показує фактичну собівартість акцій власної
емісії або часток, викуплених товариством у його учасників.
Внутрішнім називається фінансування, якщо воно здійснюється за рахунок
коштів, одержаних від діяльності підприємства (прибуток, амортизаційні
суми, грошові кошти, одержані від продажу майна, стійкі пасиви).
Початкове формування фінансових ресурсів відбувається в момент створення
підприємства за рахунок статутного капіталу. Статутний капітал – це
майно підприємства, створене за рахунок внесків засновників і величина
якого регулюється законодавством.
Зовнішнє фінансування – це кошти, не пов’язані з діяльністю
підприємства. До них належать:
1) кошти, які мобілізуються на фінансовому ринку:
· продаж акцій, облігацій;
· кредит;
· операції з валютою та дорогоцінними металами;
· проценти і дивіденди за цінними паперами інших емітентів.
2) кошти, які підприємство одержує в порядку перерозподілу:
· державні бюджетні субсидії;
· страхові відшкодування;
· фінансові ресурси, що поступають від галузевих структур, асоціацій,
концернів.
Кредит – це надання відповідних грошових сум в борг на певний час за
відповідну плату (проценти).
Майновий кредит – передача в борг нерухомості або інших матеріальних
цінностей. Тому такі форми фінансування як оренда і лізинг є спільними
формами довгострокового фінансування.
Оренда – засноване на договорі строкове і відшкодоване володіння та
користування майном.
В оренду можуть бути передані:
· земля та інші природні ресурси;
· структурні підрозділи або підприємство в цілому;
· окремі будівлі, транспортні засоби, обладнання;
· інші матеріальні цінності.
Розрізняють оперативний і фінансовий лізинг.
Оперативний лізинг передбачає надання лізеру права користування
матеріальними цінностями лессора на термін їх повної амортизації з
обов’язковим збереженням права власності лессора на арендоване майно та
його обов’язкове повернення.
Фінансовий лізинг передбачає придбання лессором майна на замовлення
лізера і передачу його лізеру в користування на термін, не менший, ніж
термін повної амортизації, з обов ‘язковою наступною передачею права
власності на майно лізеру.
Амортизаційні відрахування в разі оперативного лізингу нараховуються
ліссером, а в разі фінансового лізингу – лізером і використовуються ними
на повне відновлення наданих в аренду основних фондів.
Важливою формою фінансування підприємства є випуск цінних паперів –
акцій та облігацій.
Акція – це цінний папір, який засвідчує право його власника на частку
майна і прибутку акціонерного товариства.
Облігація – кредитний цінний папір, який підтверджує внесення грошової
суми і забов’язання повернути номінальну вартість цього паперу в
передбачений термін з виплатою фіксованого проценту. Виручка від продажу
облігацій не належить до власного капіталу підприємства.
У деяких випадках в момент виникнення зобов’язання його сума
визначається із застосуванням попередніх аналітичних чи експертних
оцінок. Такі зобов’язання називають забезпеченнями наступних витрат та
платежів. Наприклад, підприємство, яке реалізує продукцію з гарантією,
бере на себе зобов’язання забезпечувати її ремонт або заміну протягом
гарантійного терміну. Оскільки конкретна сума витрат та час їх
виникнення залежать від майбутніх подій, у звітному періоді, коли була
реалізована продукція, підприємство змушене створити відповідний резерв,
виходячи з попереднього досвіду та прогнозних оцінок фахівців.
Довгострокові зобов’язання включають до свого складу: довгострокові
кредити банків; інші довгострокові фінансові зобов’язання; відстрочені
податкові зобов’язання; інші довгострокові зобов’язання.
До поточних зобов’язань звичайно належать:
O заборгованість по розрахунках з бюджетом по податках та інших
платежах;
O кредиторська заборгованість постачальникам і підрядчикам за отримані
від них товари, роботи, послуги;
O заборгованість з оплати праці;
O заборгованість зі страхування;
O авансові платежі замовників;
O короткострокові кредити банку;
O нараховані до сплати дивіденди, відсотки тощо.
3. Основні засади управління
та політика формування капіталу підприємства
Основою управління власним капіталом підприємства є управління
формуванням його власних фінансових ресурсів. З метою забезпечення
ефективності управління даним процесом на підприємстві розробляється
спеціальна фінансова політика.
Політика формування власних фінансових ресурсів є частиною загальної
фінансової стратегії підприємства, що полягає в забезпеченні необхідного
рівня самофінансування його виробничого розвитку.
Розробка політики формування власних фінансових ресурсів підприємства
здійснюється за такими основними етапами:
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у
попередньому періоді.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових
ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів
із зовнішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування
власних фінансових ресурсів.
1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства у
попередньому періоді.
Метою даного аналізу є виявлення потенціалу формування власних
фінансових ресурсів і його відповідності темпам розвитку підприємства.
На першому етапі аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних
фінансових ресурсів, відповідність темпів приросту власного капіталу
темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства,
динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування
фінансових ресурсів у передплановому періоді.
На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних
фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і
внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також
вартість залучення власного капіталу за рахунок різних джерел.
На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових
ресурсів, сформованих на підприємстві у передплановому періоді.
Критерієм такої оцінки виступає показник “коефіцієнт самофінансування
розвитку підприємства”. Його динаміка відображає тенденцію
забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами.
2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах.
Ця потреба визначається за такою формулою:
, де
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства у
планованому періоді;
Пк – загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду;
Пвк – питома вага власного капіталу в загальній його сумі;
ВКп – сума власного капіталу на початок періоду, що планується;
П – сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді.
Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових
ресурсів, формованих як за рахунок внутрішніх, так і за рахунок
зовнішніх джерел.
3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел.
Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу,
сформованого за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої
оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору
альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, що
забезпечують приріст власного капіталу підприємства.
4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових
ресурсів за рахунок внутрішніх джерел.
Перш ніж звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових
ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за
рахунок внутрішніх джерел. Основними внутрішніми джерелами формування
власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку й
амортизаційних відрахувань. Таким чином, у першу чергу, необхідно у
процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за
рахунок різних резервів.
Метод прискореної амортизації активної частини основних фондів збільшує
можливості формування власних фінансових ресурсів. Проте варто мати на
увазі, що ріст суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення
прискореної амортизації окремих видів основних фондів призводить до
відповідного зменшення суми чистого прибутку. Тому при вишукуванні
резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел
варто виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто за
таким критерієм:
ЧП + АВ ——> ВФРмакс., де
ЧП – планована сума чистого прибутку підприємства;
АВ – планована сума амортизаційних відрахувань;
ВФРмакс. – максимальна сума власних фінансових ресурсів, формованих за
рахунок внутрішніх джерел.
5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів
із зовнішніх джерел.
Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел повинен
забезпечити ту їх частину, що не вдалося сформувати за рахунок
внутрішніх джерел фінансування.
Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх
джерел розраховується за такою формулою:
ВФР зовн. = Пвфр – ВФР внут., де
ВФРзовн. – потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок
зовнішніх джерел;
Пвфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в
планованому періоді;
ВФР внут. – сума власних фінансових ресурсів, планованих до залучення за
рахунок внутрішніх джерел.
6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування
власних фінансових ресурсів.
Основою даної оптимізації є такі критерії:
а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних
фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів
за рахунок зовнішніх джерел перевищує плановану вартість залучення
позикових засобів, то від такого формування власних ресурсів варто
відмовитися;
б) забезпечення зберігання управління підприємством початковими його
фундаторами. Ріст додаткового пайового або акціонерного капіталу за
рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такого управління.
Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів
оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку
підприємства в наступному періоді. Його рівень повинен відповідати
поставленій меті.
Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за
такою формулою:
, де
Ксф – коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства в майбутньому;
ВФР – планований обсяг формування власних фінансових ресурсів;
DА – планований приріст активів підприємства.
Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових
ресурсів пов’язана з рішенням таких основних завдань:
1. проведенням об’єктивної оцінки вартості окремих елементів власного
капіталу;
2. забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з
урахуванням припустимого рівня фінансового ризику;
3. формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної
політики) підприємства;
4. формуванням і ефективним здійсненням політики додаткової емісії акцій
або залученням додаткового пайового капіталу.
Список використаної літератури
Коробов М.Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.-К. :Либідь,
2005.
Поддєрьогін А.М., Буряк Л.Д., Нам Г.Г. та ін. Фінанси підприємств – К.:
КНЕУ, 2002. – 384 с.
Финансы предприятий: Учебник /Колчина Н.В., Поляк Г.Б., Павлова Л.П. и
др.; Под ред. Проф. Н.В. Колчиной. – М.: ЮНИТИ, 2000. – 413с.
Гібіш Л.В. Фінанси: Навч. посібник. – 2-ге вид., стереотип. – К.: МАУП,
1998. – 92с.
PAGE
PAGE 15
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
