1. Санаційна спроможність підприємства. 2. Порядок оголошення підприємства банкрутом. 3. Альтернативна санація (контрольна)

Контрольна робота

з предмету: “Економіка підприємства”

1. Санаційна спроможність підприємства

Санаційна спроможність — це наявність у підприємства, що перебуває у
фінансовій кризі, фінансових, організаційно-технічних та правових
можливостей, які визначають його здатність до успішного проведення
фінансової санації. До загальних передумов санаційної спроможності
відносять наявність у підприємства потенціалу для майбутньої успішної
діяльності, а саме:

а) реальних можливостей збільшення виручки від реалізації, скорочення
собівартості продукції і на цій основі досягнення майбутньої
прибутковості фінансово-господарської діяльності;

б) реальних можливостей досягнення задовільної структури балансу;

в) реальних можливостей забезпечення стабільної ліквідності та
платоспроможності.

Санаційне спроможним підприємство буде в тім разі, якщо продисконтована
очікувана вартість майбутніх активів (за умови успішної санації) буде
більшою за вартість його ліквідаційної маси перед проведенням санації.
Оцінюючи санаційну спроможність підприємства, виходять передовсім з його
об’єктивних економіко-правових характеристик та показників. Суб’єктивна
«моральна спроможність» та готовність власників підприємства та
персоналу до кінця боротися за життя підприємства, як правило,
відіграють незначну роль.

Рішення про проведення санації підприємства чи про його ліквідацію
приймається на підставі висновків санаційного аудиту. Аудит — це
перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних
документів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності
суб’єктів господарювання з метою визначення вірогідності їхньої
звітності та обліку, повноти й відповідності чинному законодавству та
встановленим нормативам. Аудиторські послуги можуть надаватися у формі
аудиторських перевірок (аудиту) та пов’язаних з ними експертиз,
консультацій з читань бухгалтерського обліку, звітності, оподаткування,
аналізу фінансово-госоподарської діяльності та інших видів
економіко-правового забезпечення підприємницької діяльності юридичних та
фізичних осіб. Санаційний аудит є окремим напрямком діяльності
аудиторських фірм. Він має свої особливості як щодо методів, так і щодо
об’єктів та цілей проведення. Характерною рисою санаційного аудиту є те,
що він здійснюється на підприємствах, які перебувають у фінансовій
кризі. Основна його мета полягає в оцінці санаційної спроможності
підприємства.

Для досягнення цієї мети в процесі аудиту вирішуються такі завдання:

• проводиться причинно-наслідковий аналіз фінансово-господарської
діяльності підприємства;

• визначається глибина фінансової кризи та можливості її подолання;

• робиться порівняльний аналіз сильних та слабких сторін підприємства

• здійснюється економіко-правова експертиза наявної в підприємства
санаційної концепції;

• робиться висновок про доцільність санації чи ліквідації суб’єкта
господарювання.

2. Порядок оголошення підприємства банкрутом

Згідно із Законом України «Про банки та банківську діяльність»
підприємство, яке не виконало своїх зобов’язань щодо своєчасного
повернення кредитів, оголошується неплатоспроможним. У такому разі банк
зобов’язаний повідомити про це клієнта, його засновників та основних
кредиторів, а також орган, який зареєстрував статут підприємства. Крім
того, банк публікує оголошення про неплатоспроможність даного суб’єкта
господарювання в пресі.

До клієнта, оголошеного неплатоспроможним, банк може вжити таких
заходів:

• вимагати дострокового погашення виданих кредитів та призупинити
надання нових позик;

• змінити черговість платежів;

• спрямувати безпосередньо на погашення простроченої заборгованості
виручку клієнта від реалізації продукції;

• передати оперативне управління діяльністю підприємства адміністрації,
призначеній за участю банку;

• реорганізувати підприємство-боржник;

• ліквідувати підприємство-боржник та реалізувати заставлене майно.

У разі неповернення кредитів у строки, визначені кредитною угодою, банк,
перед зверненням із заявою до арбітражного суду, може вимагати від
боржника опрацювання конкретних заходів для фінансового оздоровлення зі
встановленням строків поліпшення його фінансового стану.

Розглянувши запропонований план заходів, банк приймає рішення або
продовжити ще на три місяці кредитні відносини із боржником, або, за
браком перспектив погашення заборгованості, звернутися з письмовою
заявою до арбітражного суду щодо порушення справи про банкрутство
боржника. Заява банку щодо порушення справи про банкрутство
оподатковується державним митом у розмірі п’яти мінімальних заробітних
плат. Коли банк виступає в ролі санатора, його заява державним митом не
обкладається.

Арбітражний суд визнає боржника банкрутом за відсутності пропозицій щодо
проведення санації або незгоди кредиторів з її умовами. У постанові про
визнання боржника банкрутом арбітражний суд призначає також ліквідаторів
(ліквідаційну комісію) — представників зборів кредиторів, банків,
фінансових органів, а також Фонду державного майна, якщо банкрутом є
державне підприємство.

З моменту визнання боржника банкрутом:

• припиняється підприємницька діяльність боржника;

• до ліквідаційної комісії переходить право розпорядження майном
банкрута й усі його майнові права та обов’язки;

• вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов’язань
банкрута;

• припиняється нарахування пені та відсотків на всі види заборгованості
банкрута.

Суттєвим є те, що арбітражний суд на подання боржника, розпорядника
майна або кредиторів може визнати недійсною будь-яку операцію з продажу
майна боржника, здійснену протягом трьох місяців до початку провадження
справи про банкрутство, якщо її здійснено в інтересах зв’язаної з
боржником особи. Крім того, може бути анульовано будь-яку угоду боржника
щодо продажу майна чи прийняття боргових зобов’язань протягом одного
року до початку провадження справи про банкрутство, якщо продаж майна
здійснено з метою приховування цього майна або несплати боргів, коли
боржник в результаті угоди отримав набагато менше, ніж становить реальна
ціна майна, а також тоді, коли боржник на момент укладання угоди вже був
фактично неплатоспроможним чи став таким унаслідок виконання цієї угоди.

Ліквідаційна комісія (орган, що проводить ліквідацію) оцінює наявне
майно ліквідовуваного підприємства, проводить роботу зі стягнення
дебіторської заборгованості й розраховується з кредиторами, складає
ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив
ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу
мають бути підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), за винятком тих
організацій, що повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються
підприємницькою діяльністю.

На жаль, для України характерною є ситуація, коли ліквідаційна комісія
складається з представників банків-кредиторів, енергетичних компаній та
податкових адміністрацій. Вони, як правило, абсолютно не заінтересовані
у «збереженні» боржника, і вся їхня діяльність спрямована на продаж
найліквіднішої частини майна — того, на чому базується вся діяльність
підприємства. Кошти, виручені від продажу майна банкрута, спрямовуються
на задоволення претензій кредиторів. При цьому, у першу чергу,
покриваються витрати, пов’язані з провадженням справи про банкрутство в
арбітражному суді та з роботою ліквідаційної комісії, а також
задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою.

У другу чергу, виконуються зобов’язання перед працівниками
підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового
колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції трудового
колективу).

У третю чергу, задовольняються вимоги щодо державних і місцевих податків
та неподаткових платежів до бюджету, вимоги органів державного
страхування та соціального забезпечення.

У четверту чергу, задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені
заставою.

Насамкінець задовольняються вимоги членів трудового колективу щодо
повернення їхніх внесків до статутного фонду підприємства та інші
вимоги.

Слід зазначити, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після
повного задоволення вимог попередньої. Коли майна бракує для повного
задоволення всіх вимог однієї черги, претензії задовольняються
пропорційно належній кожному кредиторові сумі.

Претензії, виявлені й заявлені після закінчення встановленого строку,
задовольняються з майна підприємства, що залишилось після задоволення
першочергових претензій, а також претензій, заявлених у встановлений
строк.

Претензії, не задоволені за браком майна, вважаються погашеними.
Погашеними вважаються також претензії, не визнані ліквідаційною комісією
(органом, що проводить ліквідацію), а також ті, щодо яких кредитори
протягом місячного строку від дня одержання повідомлення про повне або
часткове невизнання претензії не подадуть відповідних позовів до суду
(арбітражного суду). Безнадійна заборгованість, яка залишилася
непогашеною після розподілу активів дебітора, оголошеного банкрутом на
ухвалу арбітражного суду, покривається за рахунок страхового резерву та
включається до складу валових витрат кредитора.

Майно, що залишилось після задоволення претензій кредиторів і членів
трудового колективу, використовується відповідно до рішення власника. У
разі реорганізації підприємства його права та обов’язки переходять до
правонаступників. Якщо внаслідок повної ліквідації підприємства власники
корпоративних прав, емітованих таким підприємством, одержують засоби або
майно, вартість яких перевищує балансову (номінальну) вартість таких
корпоративних прав, сума перевищення включається в оподатковуваний дохід
таких осіб. Коли сума засобів або вартість одержаного майна є меншою за
номінальну вартість корпоративних прав, сума збитків відноситься на
валові витрати власника, але не раніше повної ліквідації
підприємства-емітента. Підприємство вважається реорганізованим або
ліквідованим з моменту виключення його з державного реєстру України.

На підставі результатів своєї діяльності ліквідаційна комісія складає
ліквідаційний баланс і подає його на затвердження до арбітражного суду.
Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог
кредиторів не залишилося майна, арбітражний суд виносить ухвалу про
ліквідацію юридичної особи — банкрута. Якщо майна банкрута вистачило,
щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, надалі він вважається вільним
від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність.

3. Альтернативна санація

Альтернативна санація поєднує елементи чистої санації (зменшення
статутного фонду) та санації із залученням додаткових внесків власників.
За такої форми санації перед акціонерами (власниками) стоїть проблема
вибору: або вони здійснюють цільові внески для погашення балансових
збитків підприємства і зберігають належну їм частку (в абсолютному і
відносному розмірах) номінальної вартості статутного фонду, або
погоджуються на зниження номінальної вартості, не здійснюючи жодних
доплат. Фінансові наслідки обох видів санації для власників
корпоративних прав підприємства однакові, проте для суб’єкта
господарювання найліпшим буде здійснення додаткових внесків, оскільки в
такому разі залучаються додаткові ліквідні засоби, а отже, поліпшується
платоспроможність підприємства.

Приклад .

Визначимо, яким має бути розмір альтернативних цільових внесків для
покриття балансових збитків за заданої номінальної вартості акцій (НВ) в
50 у.о. (кількість акцій становить 40 шт.) та запланованому розмірі
валового санаційного прибутку в 1500 у.о. Баланс підприємства до
проведення санації мас такий вигляд:

А П

Основні засоби

Запаси і витрати

Дебіторська заборгованість

Грошові кошти 1200

1500

200

20 Статутний фонд

Непокриті збитки

Довгострокові пасиви

Короткострокові пасиви 2000

-1080

1200

800

Баланс 2920 Баланс 2920

Балансовий (розрахунковий) курс акцій (БК) становить:

або 23у.о. (50 x 46%)

У разі чистої санації для одержання запланованого санаційного прибутку
статутний капітал слід зменшити на 1500 у.о. (до 500 у.о.).

). Це означає, що кожен акціонер із кожних чотирьох належних йому акцій
три віддає для анулювання. Ураховуючи існуючий балансовий курс акцій,
збиток акціонера за повернення ним трьох акцій становитиме 69 у.о. (23 х
3). Акціонер, який робить додаткові внески, буде в такій самій ситуації:
для одержання однієї повноцінної акції після санації він має зробити
доплату в розмірі 69 у.о.

Розрахункова вартість однієї акції після санації дорівнює сумі
номінальної вартості акції та чистого санаційного прибутку (ЧСП), який
припадає на 1 акцію.

Валовий санаційний прибуток — це різниця між розміром статутного фонду
до і після санації. Балансовий курс акції після санації (БКС)
становитиме:

Баланс підприємства після проведення санації матиме такий вигляд:

А П

Основні засоби

Запаси і витрати

Дебіторська заборгованість

Грошові кошти 1200

1500

200

20 Статутний фонд

Чистий санаційний прибуток

Довгострокові пасиви

Короткострокові пасиви 500

420

1200

800

Баланс 2920 Баланс 2920

Балансовий курс однієї акції після санацій становитиме 184 %

. Це означає, що держатель однієї акції після санації одержав приріст
вартості в розмірі 69 у.о. Отже, збиток, який мав акціонер на кожні
чотири старі акції, компенсується приростом вартості однієї акції.
Фінансовий стан акціонера, який віддав свої акції для анулювання до і
після санації, не змінився. Такий самий результат і для акціонера, який
робить доплати.

Цільові внески акціонерів на покриття збитків можуть здійснюватися
тільки на добровільній основі. Навіть рішення зборів акціонерів не може
зобов’язати окремого співвласника подати безповоротну фінансову допомогу
підприємству. Рішення акціонера на користь доплати чи анулювання акцій
залежить від того, як він оцінює перспективи розвитку даного
підприємства, зокрема майбутню динаміку біржового курсу його акцій.

Крім названих форм фінансової участі власників у санації підприємства,
слід згадати також надання фінансових ресурсів на умовах позики. Ідеться
як про безпосереднє кредитування власниками свого підприємства, так і
про надання ними гарантій та поручительств (інших видів кредитного
забезпечення). Надання позик власниками перед загрозою можливого
банкрутства підприємства пов’язане з надзвичайним ризиком.

Використана література:

1. Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка
підприємства — К.: «Каравела»; Львів: «Новий світ — 2000», 2001. — 298
с.

2. Грузинов В.П., Грибов В.Д. Экономика предприятия: Учебное пособие. –
М.: Финансы и статистика, 1998.

3. Економіка підприємства: Підручник / За заг.ред. С.Ф.Покропивного –
Вид 2-ге. – К.: КНЕУ, 2000.

4. Економіка підприємства. Збірник практичних задачі і конкретних
ситуацій: Навч. Посібник. / За ред. С.Ф.Покропивного. – К.: КНЕУ, 1999.

5. Економіка підприємства: Навч.-метод. посібник для самостійного
вивчення дисциплін / О.Г.Швиданенко та інші – К.: КНЕУ, 2000.

6. Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник/ За ред.
С.Ф. Покропивного. — К.: КНЕУ, 2001. — 457 с.

За спрямування цільових внесків засновників підприємства на погашення
збитків минулих років, збитки списуються в дебет рахунків 75 «Розрахунки
з учасниками» або 70 «Розрахунки з оплати праці».

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *