Звіт про практику (реферат)

ЗВІТ ПРО ПРАКТИКУ

В організаційній та управлінській роботі підприємств фінансова
діяльність займає особливе місце. Від неї багато в чому залежить
своєчасність та повнота фінансового забезпечення виробничо-господарської
діяльності та розвитку підприємства, виконання фінансових зобов’язань
перед державою та іншими суб’єктами господарювання.

Фінансову діяльність фірми “Західтранссервіс” спрямовано на вирішення
таких основних завдань:

— фінансове забезпечення поточної виробничо-господарської діяльності;

— пошук резервів збільшення доходів, прибутку, підвищення рентабельності
та платоспроможності;

— виконання фінансових зобов’язань перед суб’єктами господарювання,
бюджетом, банками;

— мобілізація фінансових ресурсів в обсязі, необхідному для фінансування
виробничого й соціального розвитку, збільшення власного капіталу;

— контроль за ефективним, цільовим розподілом та використанням
фінансових ресурсів.

Поточна та оперативна фінансова робота на підприємстві спрямовується на
практичне втілення фінансового забезпечення підприємницької діяльності,
постійне підтримування платоспроможності на належному рівні.

Зміст поточної оперативної фінансової роботи на підприємстві полягає в
такому:

— постійна робота зі споживачами стосовно розрахунків за реалізовану
продукцію, роботи, послуги;

— своєчасні розрахунки за поставлені товарно-матеріальні цінності та
послуги з постачальниками;

— забезпечення своєчасної сплати податків, інших обов’язкових платежів у
бюджет та цільові фонди;

— своєчасне проведення розрахунків по заробітній платі;

— своєчасне погашення банківських кредитів та сплата відсотків.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання
різного роду зобов’язань у грошовій формі відбуваються різноманітні
розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й
перерозподілу грошових коштів.

Особливе місце займає грошовий оборот у процесі реалізації продукції.
Фірма продає паливно-мастильні матеріали і отримує грошові кошти від
продажу товару.

Оборот грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється
оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця.

Більша частина грошового обороту припадає на безготівковий оборот.

Грошовий оборот на фірмі пов’язаний з такими напрямками:

— забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів,
комплектуючих, виплата заробітної плати);

— реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і
формування доходів;

— сплата податків, обов’язкових відрахувань і зборів;

— забезпечення спільної діяльності підприємств;

—отримання і погашення кредитів і сплата відсотків за кредит кредитним
установам.

Безготівковий грошовий оборот повністю здійснюється через банківські
установи, в яких відкрито рахунки фірми.

Від правильної організації грошових розрахунків у цілому залежить
оперативність їх здійснення, а відтак і фінансовий стан суб’єктів
господарювання.

Розрахунки готівкою фірма проводить з оформленням таких документів:
податкових накладних, прибуткових і видаткових касових ордерів, касового
або товарного чека, квитанції, договору купівлі-продажу, актів про
закупівлю товарів, виконання робіт (надання послуг) або інших
документів, що засвідчують факти якоїсь діяльності, що підлягає оплаті.

Форми податкової накладної, ведення книг обліку придбання та продажу
товарів (робіт, послуг), порядок їх заповнення, а також систему обліку
цих операцій визначає Державна податкова адміністрація.

Здачу надлишкової готівки фірма проводять у порядку та у строки,
встановлені відповідною установою банку. Ця готівка зараховується на
їхні рахунки. Коли ліміту залишку готівки взагалі не встановлено, усю
наявну в касі готівку наприкінці дня треба здати в банк.

Усі надходження й видачі готівки в національній валюті фірми реєструють
у касовій книзі.

Записи до касової книги проводяться касиром після одержання або видачі
грошей за кожним прибутковим касовим ордером і видатковим документом.
Щоденно, наприкінці робочого дня касир виводить залишок грошей у касі на
наступне число і передає до бухгалтерії як звіт. Контроль за правильним
веденням касової книги покладається на головного бухгалтера фірми.

На кожному підприємстві у встановлені керівником строки (але не рідше
одного разу на квартал) проводиться ревізія каси. Залишок готівки в касі
звіряється з даними обліку за касовою книгою.

Перевірки касової дисципліни здійснюються органами Державної податкової
адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби, фінансовими
органами та установами банків.

Відповідальність за дотримання касової дисципліни покладається на
керівників підприємств, головних бухгалтерів, керівників фінансових
служб і касирів.

Платіжне доручення — це письмове доручення власника рахунка перерахувати
відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, а також
міжміських поставок за товари (роботи, послуги). Вони забезпечують
максимальне наближення строків отримання товарно-матеріальних цінностей
і здійснення платежу, прискорюють обертання оборотних коштів;
запобігають виникненню кредиторської заборгованості в покупців.

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються також за нетоварними
операціями. Це платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі
кредитним установам, за банківськими позичками.

У процесі виробничо-господарської діяльності підприємств постійно
здійснюється кругообіг коштів. Укладання коштів у виробництво з метою
виготовлення товарів і отримання виручки від їх продажу характеризує
кругообіг коштів підприємств.

Забезпечення грошових надходжень, які потрібні для відшкодування витрат
виробництва й обігу, своєчасне виконання фінансових зобов’язань перед
державою, банками та іншими суб’єктами господарювання, формування
доходів і прибутку є найважливішою стороною діяльності підприємств.

Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на
внутрішні та зовнішні. Коли кошти надходять з будь-яких джерел на самому
підприємстві, вони належать до внутрішніх. Надходження коштів за рахунок
ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про
використання зовнішніх джерел.

Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і
звітності включають:

1) виручку від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від фінансових інвестицій;

4) доходи від інших позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від основної
діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх
грошових надходжень.

Доходи від цієї діяльності мають значну питому вагу у вхідних грошових
потоках підприємств і є мірою розвитку ринкової інфраструктури, особливо
фінансового ринку. Ці доходи зростатимуть. Доходи від фінансових
інвестицій справляють прямий, безпосередній вплив на формування
балансового прибутку.

Отже, грошові надходження підприємств відіграють значну роль у процесі
кругообігу коштів. Відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення,
формуючи доходи і грошові фонди, вони створюють економічні умови для
нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення та
розширення власного господарства.

Фірма є платником податку на додану вартість (застосовує 20 %).

Об’єктом оподаткування є такі операції. здійснювані платниками податку:

— продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України, ;

тім числі операції з оплати вартості послуг за договорами оперативної
оренди (лізингу);

Об’єктом оподаткування є операції, зв’язані з продажем товарів (робіт,
послуг) усередині держави, їхнім імпортом чи експортом.

Податковий кредит складається із сум ПДВ, сплачених платником цього
податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням: товарів (робіт,
послуг), вартість яких відносять до складу валових витрат виробництва
(обігу); основних фондів і нематеріальних активів, що підлягають
амортизації. Податковий кредит дає фірмі право на відшкодування
сплаченого ПДВ у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), тобто
вхідного ПДВ. Тому важливе значення мають умови і час виникнення
податкового кредиту, а також джерела і час його погашення.

Податковий кредит виникає (формується) в суб’єктів господарювання, що
здійснюють операції з продажу товарів (робіт, послуг), які обкладаються
ПДВ. При цьому в суму податкового кредиту включається та частина
сплаченого ПДВ, що має відношення до придбаних товарів (робіт, послуг),
які використані для реалізації оподаткованих ПДВ товарів (робіт,
послуг).

Підставою для включення ПДВ у податковий кредит є податкова накладна, що
передається покупцеві продавцем товарів (робіт, послуг). Податкову
накладну складають у двох примірниках у момент виникнення податкових
зобов’язань продавця. Оригінал податкової накладної передається
покупцеві, а копія залишається у продавця. Податкова накладна є важливим
розрахунковим і податковим документом. У разі звільнення від податку на
додану вартість у податковій накладній робиться запис «Без ПДВ» з
посиланням на відповідні законодавчі документи.

Не дозволяється включати в податковий кредит витрати на сплату ПДВ, що
не підтверджені податковою або митною декларацією. За імпортування робіт
(послуг) підтвердженням факту виникнення податкового кредиту є акт
прийняття робіт (послуг) або банківський документ, що свідчить про
переказ грошей на оплату таких робіт (послуг).

Коли на час перевірки платника податку податковим органом включені до
складу податкового кредиту суми не підтверджуються відповідними
документами, до платника податку застосовуються фінансові санкції на
суму непідтвердженого документами податкового кредиту.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет податку, визначається як різниця
між загальною сумою його податкових зобов’язань, що виникли у зв’язку з
продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, і сумою
податкового кредиту, що сформувався протягом того самого періоду.

Якщо за результатами звітного періоду сума податкового кредиту перевищує
суму податкових зобов’язань платника ПДВ, різниця підлягає відшкодуванню
платнику податку з державного бюджету.

Сума ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет або сума податкового кредиту, що
відшкодовується з бюджету, визначається на підставі податкової
декларації за звітний період. Відшкодування з бюджету податкового
кредиту платнику ПДВ має бути здійснене після подачі звіту через три
звітні періоди (крім оподаткування за нульовою ставкою). На вимогу
платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або
частково зарахована в суму наступних платежів з ПДВ або інших податків,
які зараховуються до державного бюджету.

Суми податкового кредиту, не відшкодовані платнику податку в
установлений термін, є бюджетною заборгованістю. На суму цієї бюджетної
заборгованості нараховується пеня в розмірі 120% від облікової ставки
Національного банку України, що діяла на час виникнення заборгованості.
Пеня на користь платника податку нараховується за кожний день бюджетної
заборгованості, включаючи день її погашення.

Як правило, мінімальна потреба фірми в оборотних коштах покривається за
рахунок таких власних джерел: статутний капітал (фонд), відрахування від
прибутку у фонди спеціального призначення, цільове фінансування та
цільові надходження (із бюджету, галузевих і міжгалузевих позабюджетних
фондів), приріст сталих пасивів.

На фірмі власними джерелами фінансування оборотних коштів є прибуток, що
залишається в розпорядженні підприємства, надходження від емісії цінних
паперів, а також прирівняні до власних оборотних коштів сталі пасиви.

Прибуток фірми спрямовується на покриття приросту нормативу оборотних
коштів. Традиційно джерелом покриття вважається прибуток, що залишається
в розпорядженні підприємства і використовується на його розсуд.

Обсяг коштів, що спрямовуються на поповнення власних оборотних коштів,
залежить від очікуваних розмірів приросту нормативу оборотних коштів,
загального обсягу прибутку, можливого обсягу залучення позикових коштів
та інших факторів.

До коштів, які можна прирівняти до власних, належать сталі пасиви. Це
кошти цільового призначення, які в результаті застосованої системи
грошових розрахунків постійно перебувають у господарському обігу
підприємств, а проте, йому не належать. До їх використання за
призначенням вони в сумі мінімального залишку є джерелами формування
оборотних коштів підприємства.

Сталі пасиви — це мінімальна (стійка) заборгованість із заробітної плати
працівникам, відрахувань на обов’язкове державне пенсійне страхування,
на соціальне страхування, резерв майбутніх платежів, авансування
покупців (замовників). Нині в бухгалтерському балансі не виокремлюються
сталі пасиви, як це було раніше. Але з цього не слід робити висновок, що
сталі пасиви відсутні на підприємстві.

Методика визначення власних оборотних коштів підприємства, яка зараз
пропонується, не робить розмежування між сталими пасивами і
короткотерміновими пасивами. Відображаються вони в І розділі пасиву
балансу.

З метою повнішого залучення фінансових ресурсів і якісного управління
ними підприємства мають змогу планувати сталі пасиви. Залежно від виду
сталих пасивів можуть застосовуватись різні методики їх розрахунку.

Розмір мінімальної заборгованості із заробітної плати залежить від часу
її виплати і терміну, за який вона виплачується. Що більший розрив між
терміном виплати заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона
сплачується, то вища заборгованість, то більше коштів підприємство може
використати в господарському обороті. Так, якщо виплата заробітної плати
здійснюється за першу половину місяця 25-го числа кожного місяця, а за
другу половину — і 0-го числа наступного місяця, то в обороті
підприємства завжди перебуває дев’ятиденна сума заробітної плати.

Сума мінімальної заборгованості із заробітної плати і резерву майбутніх
платежів може визначатися і спрощеним методом, виходячи з суми
мінімальної заборгованості за планом базового року й відсотка зростання
фонду заробітної плати в плановому році.

Мінімальна заборгованість щодо відрахувань у позабюджетні фонди також
постійно є в обігу підприємства, її можна визначити як добуток
мінімальної перехідної заборгованості з оплати праці робітникам та
відсотка відрахувань, затвердженого для відповідного фонду.

На покриття приросту нормативу оборотних коштів спрямовується не вся
сума сталих пасивів, а лише приріст її в плановому році, оскільки базову
їх суму враховано в попередні роки.

РОЗДІЛ 3

Особливого значення набуває своєчасна та об’єктивна оцінка фінансового
стану підприємств за виникнення різноманітних форм власності, оскільки
жодний власник не повинен нехтувати потенційними можливостями збільшення
прибутку (доходу) фірми, які можна виявити тільки на підставі
своєчасного й об’єктивного аналізу фінансового стану підприємств.

Систематичний аналіз фінансового стану підприємства, його
платоспроможності, ліквідності та фінансової стійкості необхідний ще й
тому, що дохідність будь-якого підприємства, розмір його прибутку багато
в чому залежить від його платоспроможності. Ураховують фінансовий стан
підприємства і банки, розглядаючи режим його кредитування та
диференціацію відсоткових ставок.

Фінансовий стан підприємства — це комплексне поняття, яке є результатом
взаємодії всіх елементів системи фінансових відносин підприємства,
визначається сукупністю виробничо-господарських факторів і
характеризується системою показників, що відображають наявність,
розміщення і використання фінансових ресурсів.

Фінансовий стан підприємства залежить від результатів його виробничої,
комерційної та фінансово-господарської діяльності. Тому на нього
впливають усі ці види діяльності підприємства. Передовсім на фінансовому
стані підприємства позитивно позначаються безперебійний випуск і
реалізація високоякісної продукції.

Як правило, що вищі показники обсягу виробництва і реалізації продукції,
робіт, послуг і нижча їх собівартість, то вища прибутковість
підприємства, що позитивно впливає на його фінансовий стан.

Фінансова діяльність підприємства має бути спрямована на забезпечення
систематичного надходження й ефективного використання фінансових
ресурсів, дотримання розрахункової і кредитної дисципліни, досягнення
раціонального співвідношення власних і залучених коштів, фінансової
стійкості з метою ефективного функціонування підприємства.

Саме цим зумовлюється необхідність і практична значущість систематичної
оцінки фінансового стану підприємства, якій належить суттєва роль у
забезпеченні його стабільного фінансового стану.

Отже, фінансовий стан — це одна з найважливіших характеристик діяльності
кожного підприємства.

Метою оцінки фінансового стану підприємства є пошук резервів підвищення
рентабельності виробництва і зміцнення комерційного розрахунку як основи
стабільної роботи підприємства і виконання ним зобов’язань перед
бюджетом, банком та іншими установами.

Фінансовий стан підприємства треба систематично й усебічно оцінювати з
використанням різних методів, прийомів та методик аналізу. Це уможливить
критичну оцінку фінансових результатів діяльності підприємства як у
статиці за певний період, так і в динаміці — за ряд періодів, дасть
змогу визначити «больові точки» у фінансовій діяльності та способи
ефективнішого використання фінансових ресурсів, їх раціонального
розміщення.

n

ue

? j

oeeeeeeaeeeeeeeOOOOeeeee

`„A

;a=P@?@oeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeoeiiaiiiiiioeoeoe

^‚`2bOec?e?h?k:mTHnBs4u>w¤xoeoeoeoeoeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeeoeoeoeoeoeoeoeo
eoe

???????????Неефективність використання фінансових ресурсів призводить до
низької платоспроможності підприємства і, як наслідок, до можливих
перебоїв у постачанні, виробництві та реалізації продукції; до
невиконання плану прибутку, зниження рентабельності підприємства, до
загрози економічних санкцій.

Основними завданнями аналізу фінансового стану є:

— дослідження рентабельності та фінансової стійкості підприємства;

— дослідження ефективності використання майна (капіталу) підприємства,
забезпечення підприємства власними оборотними коштами;

— об’єктивна оцінка динаміки та стану ліквідності, платоспроможності та
фінансової стійкості підприємства;

— оцінка становища суб’єкта господарювання на фінансовому ринку та
кількісна оцінка його конкурентоспроможності;

— визначення ефективності використання фінансових ресурсів. Аналіз
фінансового стану підприємства є необхідним етапом для розробки планів і
прогнозів фінансового оздоровлення підприємств.

Кредитори та інвестори аналізують фінансовий стан підприємств, щоб
мінімізувати свої ризики за позиками та внесками, а також для
необхідного диференціювання відсоткових ставок.

Аналіз фінансового стану — це частина загального аналізу господарської
діяльності підприємства, який складається з двох взаємозв’язаних
розділів: фінансового та управлінського аналізу.

Розподіл аналізу на фінансовий та управлінський зумовлений розподілом
системи бухгалтерського обліку, яка склалася на практиці, на фінансовий
та управлінський облік. Обидва види аналізу взаємозв’язані, мають
спільну інформаційну базу.

Особливостями зовнішнього фінансового аналізу є:

— орієнтація аналізу на публічну, зовнішню звітність підприємства;

— множинність об’єктів-користувачів;

— різноманітність цілей і інтересів суб’єктів аналізу;

— максимальна відкритість результатів аналізу для користувачів.

Основним змістом зовнішнього фінансового аналізу, який здійснюється
партнерами підприємства, контролюючими органами на основі даних
публічної фінансової звітності, є:

— аналіз абсолютних показників прибутку;

— аналіз показників рентабельності;

—аналіз фінансового стану, фінансової стабільності підприємства, його
платоспроможності та ліквідності балансу;

— аналіз ефективності використання залученого капіталу;

— економічна діагностика фінансового стану підприємства. На відміну від
внутрішнього, відповідні складові зовнішнього аналізу більш
формалізовані та менш деталізовані. Різниця у змісті зовнішнього і
внутрішнього аналізу пов’язана з різницею інформаційного забезпечення і
завдань, що їх вирішують обидва ці види аналізу.

Основним змістом внутрішнього (традиційного) аналізу фінансового стану
підприємства є:

— аналіз динаміки прибутку та рентабельності підприємства і факторів, що
на них впливають;

— аналіз кредитоспроможності підприємства;

— оцінка використання майна та вкладеного капіталу;

— аналіз власних фінансових ресурсів;

— аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства;

— аналіз самоокупності підприємства.

Інформаційною базою для оцінювання фінансового стану підприємства є дані
бухгалтерського балансу (форма 1) та додатків до нього (форма 2),
статистична та оперативна звітність.

Інформацію, яка використовується для аналізу фінансовою стану
підприємств, за доступністю можна поділити на відкриту та закриту
(таємну). Інформація, яка міститься в бухгалтерській та статистичній
звітності, виходить за межі підприємства, а отже є відкритою.

Кожне підприємство розробляє свої планові та прогнозні показники, норми,
нормативи, тарифи та ліміти, систему їх оцінки та регулювання фінансової
діяльності. Ця інформація становить комерційну таємницю, а іноді й
«ноу-хау». Відповідно до чинного законодавства України підприємство має
право тримати таку інформацію в секреті. Перелік її визначає керівник
підприємства.

Усі показники бухгалтерського балансу та звітності взаємозв’язані один з
одним. Їх цінність для своєчасної та якісної оцінки фінансового стану
підприємства залежить від їхньої вірогідності та дати складання звіту.

У цілому бухгалтерський баланс складається з активу та пасиву і свідчить
про те, як на певний час розподілено активи та пасиви і як саме
здійснюється фінансування активів за допомогою власного та залученого
капіталу.

З погляду фінансового аналізу є три основні вимоги до бухгалтерської
звітності.

Вона повинна уможливлювати:

— оцінку динаміки та перспектив одержання прибутку підприємством;

— оцінку наявних у підприємства ресурсів та ефективності їх
використання;

— прийняття обґрунтованих управлінських рішень для здійснення
інвестиційної політики.

Фінансовий аналіз — це спосіб оцінювання і прогнозування фінансового
стину підприємства на підставі його бухгалтерської звітності.

Звіт про прибутки та збитки відображає ефективність (неефективність)
діяльності підприємства за певний період. Якщо баланс відображає
фінансовий стан підприємства на конкретну дату, то звіт про прибутки та
доходи дає картину фінансових результатів за відповідний тривалий період
(квартал, півріччя, 9 місяців, рік).

У звіті про прибутки та збитки наводяться дані про одержані доходи від
виробництва продукції та інших видів діяльності. Різниця між доходами та
витратами є прибутком або збитком підприємства за вказаний період.

У названому звіті відображено чотири види показників прибутку: валовий
прибуток, операційний прибуток, прибуток за вирахуванням податків та
чистий прибуток.

Прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства після виплати із
чистого прибутку дивідендів на привілейовані та звичайні акції, а також
після формування резервного капіталу (фонду) є нерозподіленим прибутком
підприємства.

Фінансова звітність підприємств містить також іншу інформацію щодо стану
фінансів підприємств. На основі аналізу звітних даних визначаються
основні тенденції формування й використання фінансових ресурсів
підприємства, причини змін, що сталися, сильні та слабкі сторони
підприємства та резерви для поліпшення фінансового стану в перспективі.

Фінансова робота підприємства здійснюється за такими основними
напрямками:

— фінансове прогнозування та планування;

— аналіз та контроль виробничо-господарської діяльності;

— оперативна, поточна фінансово-економічна робота. Фінансове
прогнозування та планування є однією з найважливіших ділянок фінансової
роботи підприємства. На цій стадії фінансової роботи визначається
загальна потреба у грошових коштах для забезпечення нормальної
виробничо-господарської діяльності та можливість одержання таких коштів.

Планування виручки є необхідним для розробки плану прибутку від
реалізації продукції, визначення суми планових платежів у бюджет. Від
обґрунтованості та правильності розрахунку виручки великою мірою
залежить також реальність основного джерела надходження коштів та розмір
запланованого прибутку.

Мета планування витрат — визначення можливості най економнішого
витрачання матеріальних, трудових та грошових ресурсів на одиницю
продукції. Зменшення витрат виробництва та обігу є важливим фактором
збільшення ефективності виробництва. Зниження собівартості за рахунок
економії сировини, матеріалів, палива, енергії та живої праці дає змогу
виробити значну кількість додаткової продукції, збільшити прибуток та
рентабельність підприємств, створює реальні можливості для
самофінансування. Скорочення витрат на виробництво одиниці продукції є
матеріальною підставою для зниження цін на неї, а відтак — прискорення
обертання оборотних коштів.

Плануючи витрати на виробництво та реалізацію продукції, необхідно
враховувати резерви зниження її собівартості, до яких належать:

— поліпшення використання основних виробничих фондів та збільшення у
зв’язку з цим випуску продукції на кожну гривню основних фондів;

— раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії та
скорочення витрат на одиницю продукції без зниження її якості;

— зменшення затрат живої праці на одиницю продукції на основі
науково-технічного прогресу;

— скорочення витрат на реалізацію продукції за рахунок удосконалення
форм її збуту;

— зменшення втрат від браку та безгосподарності, ліквідація
непродуктивних витрат;

—економія в адміністративно-управлінській сфері на основі раціональної
організації апарату управління підприємством.

Спираючись на опрацьовані фінансові показники, складають перспективні,
поточні та оперативні фінансові плани. Поточний фінансовий план
складається у формі балансу доходів та витрат, оперативний — у формі
платіжного календаря.

Аналіз та контроль фінансової діяльності підприємства — це діагноз його
фінансового стану, що уможливлює визначення недоліків та прорахунків,
виявлення та мобілізацію внутрішньогосподарських резервів, збільшення
доходів та прибутків, зменшення витрат виробництва, підвищення
рентабельності, поліпшення фінансово-господарської діяльності
підприємства в цілому. Матеріали аналізу використовуються в процесі
фінансового планування та прогнозування.

Підприємство має опрацювати таку систему показників, з допомогою якої
воно змогло б із достатньою точністю оцінити поточні та стратегічні
можливості підприємства. Аналітичну роботу підприємства можна поділити
на два блоки:

1) аналіз фінансових результатів та рентабельності;

2) аналіз фінансового стану підприємства. Аналіз фінансових результатів
підприємства здійснюється за такими основними напрямками:

—аналіз та оцінка рівня і динаміки показників прибутковості, факторний
аналіз прибутку від реалізації продукції, робіт, послуг;

— аналіз фінансових результатів від іншої реалізації, позареалізаційної
та фінансової інвестиційної діяльності;

— аналіз та оцінка використання чистого прибутку;

—аналіз взаємозв’язку витрат, обсягів виробництва продукції та прибутку;

— аналіз взаємозв’язку прибутку, руху оборотного капіталу та грошових
потоків;

— аналіз та оцінка впливу інфляції на фінансові результати;

— факторний аналіз показників рентабельності. Аналіз фінансового стану
підприємства проводиться за такими напрямками:

— аналіз та оцінка складу та динаміки майна;

—аналіз фінансової стійкості підприємства;

— аналіз ліквідності балансу;

Фінансове планування є необхідним для фінансового забезпечення
розширення кругообороту виробничих фондів, досягнення високої
результативності виробничо-господарської діяльності, створення умов, які
забезпечили б платоспроможність та фінансову стійкість підприємства.
Ринок висуває високі вимоги до якості фінансового планування, оскільки
нині за негативні наслідки своєї діяльності відповідальність нестиме
само підприємство. Сьогодні фінансове планування потребує переведення на
нові принципи організації. Його зміст та форми мають бути суттєво
змінені у зв’язку з новими економічними умовами та соціальними
орієнтаціями.

Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів
за джерелами формування і напрямками їх цільового використання згідно з
виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому
періоді. Метою фінансового планування є забезпечення господарської
діяльності необхідними джерелами фінансування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними
фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб’єктами
господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка
раціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок
раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв’язати такі конкретні питання:

• які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні;

• які джерела їх надходження;

• чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

• яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди,
банкам та іншим кредиторам;

• як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

• як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів
підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

Фінансовий план — це найважливіший елемент плану, який складається як
для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для
управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю. Цей розділ
бізнес-плану включає такі складові:

— прогноз обсягів реалізації;

— баланс грошових надходжень та витрат;

— таблицю доходів та витрат;

— прогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

— розрахунок точки беззбитковості.

Нині, коли підприємствам надано самостійність у плануванні, вони можуть
не складати фінансового плану або складати його в будь-якій довільній
формі, що її вони вважають для себе найбільш прийнятною. Найпоширенішою
формою фінансового плану є баланс доходів та видатків.

Мета складання фінансового плану полягає у взаємоузгодженні доходів та
витрат. За перевищення доходів над витратами сума перевищення може
направлятися в резервний фонд.

Коли витрати перевищують доходи, визначається сума фінансових ресурсів,
якої бракує. Додаткові фінансові ресурси можна одержати за рахунок
кредитів, позик, випуску цінних паперів тощо. Якщо джерело додаткових
фінансових ресурсів уже відоме, то ці кошти включаються в дохідну
частину, а сума погашення заборгованості в плановому періоді — у
витратну частину фінансового плану.

Фінансовий план складається на рік з розбивкою по кварталах. Розробка
фінансового плану розпочинається з розрахунку показників дохідної, а
потім витратної його частин.

У процесі складання балансу доходів та витрат необхідно перевірити
взаємо узгодженість запланованих сум витрат та відрахувань із джерелами
покриття їх відповідними доходами та надходженням коштів, передбачених у
першому розділі балансу доходів та витрат. Витрати на реалізацію
продукції, передбачені в другому розділі балансу доходів та витрат,
повинні покриватися з виручки від реалізації продукції та послуг (за
вирахуванням податку на додану вартість та акцизного збору). Якщо
виручка від реалізації продукції та послуг (за вирахуванням податків)
виявляється меншою за витрати на реалізовану продукцію, тоді прибуток у
першому розділі буде відсутній. У другому розділі з’являться збитки в
сумі перевищення витрат над виручкою.

Після визначення всіх статей балансу доходів та витрат та підведення
підсумку в кожному розділі перевіряють рівень їхньої збалансованості.
Для цього підсумки першого розділу порівнюють з підсумками другого
розділу балансу доходів та витрат. Ці підсумки мають бути однаковими.
Якщо це не так, то необхідно переглянути витрати та відрахування в бік
зменшення або відшукати додаткові резерви доходів та надходження коштів.

Таким чином, у процесі фінансового планування здійснюється конкретна
ув’язка кожного виду витрат та відрахувань з джерелом фінансування. З
метою перевірки правильності складання балансу доходів та витрат
складається перевірочна таблиця (шахматка) до фінансового плану (табл.
10.2). У ній по горизонталі показують напрямки використання коштів, а по
вертикалі — джерела. Таблицю складають, заповнюючи спочатку підсумкові
показники доходів та витрат. Потім для кожної статті витрат указують
відповідні джерела фінансування. Така таблиця дає змогу збалансувати
доходи та витрати в розрізі окремих статей, виявити цільовий характер
використання доходів та надходжень, визначити способи одержання коштів.

Використана література

Закон України «Про господарські товариства» від 19.09.91 р.
№ 1576 — XII. (із змінами і доповненнями) // ВВР. — 1991. -№49,
ст. 682.

Закон України «Про підприємництво» від 7.02.91 р. № 698 — XII. (із
змінами і доповненнями) // ВВР. — 1991. -№14, ст. 168.

Закон України «Про підприємства» від 27.03.91 р. № 887 — XII (із змінами
і доповненнями) // ВВР. — 1991.-№24, ст. 272.

Закон України «Про систему оподаткування» від 18.02.97 р. № 77 // ВВР. —
1997. — №16, ст. 119.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня
1997 року №283 // ВВР. — 1997.-№27, ст. 81.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.97 року №168 //
ВВР. — 1997. -№37.

Закон України «Про плату за землю» від 3.07.1992 року №2535- XII //ВВР.
— 1992. -№38. ст. 562.

Економічний аналіз господарської діяльності / Іващенко В.І., Болюх М.А.,
— К.: ЗАТ “Ніг лава”, 2001 р. – 204 с.

Фінанси підприємства / керівник авт. кол. і наук. ред. пров. А.М.
Поддєрьойн – 3-тє вид. – К.: КНЕУ, 200 р. – 460 с.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

Отже, після проходження практики, на основі звіту можна зробити
висновки, що фірма “Західтранссервіс” створена з метою здійснення
підприємницької діяльності для отримання прибутку в інтересах акціонерів
товариства, а також його працівників.

Фінансовий стан підприємства характеризується розміщенням коштів,
структури їх джерел, швидкості обігу капіталу, спроможністю підприємства
оплачувати свої зобов’язання в повному обсязі.

Для того щоб товариство краще функціонувало потрібно провести
капітальний ремонт, модернізацію основних засобів, устаткування,
закупити нове обладнання, навіть, за необхідності, змінити персонал
підприємства або провести його кваліфікацію.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *