Управління кредитними ризиками в системі банківського менеджменту (реферат)

Управління кредитними ризиками в системі банківського менеджменту

 

Необхідною умовою прийняття обґрунтованого рішення про видачу позикових
коштів є проведення оцінки кредитного ризику. Світова банківська
практика пропонує ряд підходів щодо такої оцінки, кожен з яких оперує
різноманітними технологіями розрахунку та потребує чітко визначеного
набору інформації.

Методика Національного банку України базується на визначенні класу
позичальників за результатами оцінки їх фінансового стану з урахуванням
рівня забезпечення за кредитними операціями та стану погашення кредитної
заборгованості за основним боргом  та відсотків за ним. Метод скорингу
аналізує  анкетні  дані позичальника, інформацію про нього з кредитного
бюро та рух по рахунках.  Результатом оцінки кредитного ризику з
допомогою математичних методів (Credit metrics/ Credit VaR;  Методика
KMV; підхід Credit Suisse Financial Products (CSFP) з використанням
Credit Risk+) є функція розподілу імовірності, що відбиває ступінь
ризикованості позичальника. Базовою інформацією для оцінки виступає
інформація рейтингових агентств, поточний стан рейтингу, імовірність
переходу в інші рейтингові категорії; структура капіталу підприємства,
зміна прибутковості, вартість активів у динаміці;  інформація
рейтингових агентств про імовірність дефолту потенційного позичальника.

Методика Базельського комітету включає Стандартизований підхід
(Standardised Approach), Основний lRB-підхід (Foundation IRB (Internal
ratings-based) Approach) та Розвинутий IRB-підхід (Advanced IRB
Approach). Інформаційною базою аналізу виступають оцінки кредитного
рейтингу зовнішніми рейтинговими агентствами, оцінки кредитного рейтингу
Організацією економічного співробітництва і розвитку, імовірність
дефолту позичальника, рівень втрат у випадку дефолту, сума позичкових
втрат, термін, що залишився до погашення позички.

Ризик є невід’ємною складовою в будь-якій сфері економічної діяльності.
Недостатнє усвідомлення цього нерідко приводить до сумних наслідків. Що
ж до банківської справи, то її неможливо уявити без ризику. Тобто при
функціонуванні комерційних банків ризик є постійно притаманною
складовою. Будь-яке рішення в банківській діяльності, що заслуговує на
увагу, обтяжене ризиком, бо фінансова сфера взагалі, банківська справа
зокрема, є дуже чутливою не лише до різноманітних економічних чинників,
а й до соціальних, політичних тощо. Отже, в банківський діяльності
йдеться не про те, щоб взагалі уникнути ризику, найважливіше завдання
банківського менеджменту полягає в тому, щоб найти оптимальне
співвідношення між прибутком, ризиком, ліквідністю. Відповідно постають
проблеми кредитних ризиків та розробки напрямків їх подолання. Стосовно
комерційних банків в Україні в нових умовах, то особливої актуальності
набуває проблема ризиків неповернення кредиту. Банківські труднощі можна
подолати, лише ґрунтуючись на системному підході до управляння банком у
цілому та прогнозуючи і долаючи можливі кредитні ризики зокрема .

Кредитний ризик — це потенційна  можливість втрати сум основного боргу й
відсотків по ньому, що виникає в результаті порушення цілісності руху
звужуваної вартості під впливом різноманітних ризикостворюючих факторів
(неповернення кредиту у зв’язку зі злиттям або поглинанням,
банкрутством, шахрайством і ін.). Базуючись на теорії систем, кредитний
ризик визначається як сукупність об’єкта, предмета, суб’єкта
(суб’єктів), які управляють (управляються) за допомогою застосування
комплексів взаємозалежних методів (установлення лімітів кредитування,
визначення ціни кредиту, організація кредитної справи й т.д.) і
використання достатнього ресурсного забезпечення (грошового,
інформаційно-аналітичного, кадрового й ін.) [4].

     Конкретні заходи щодо управління кредитними ризиками включають три
види директив: директиви, що спрямовані на обмеження або зменшення
кредитних ризиків, наприклад визначальну концентрацію й розмір кредитів,
кредитування пов’язаних з банком осіб або перевищення лімітів;
 директиви по класифікації активів, куди входить аналіз імовірності
погашення портфеля кредитів і інших кредитних інструментів, включаючи
нараховані й невиплачені відсотки, які піддають банк кредитному ризику;
та нарешті, директиви по кредитному резервуванню — не тільки по портфелі
кредитів, але також по всіх інших активах, які можуть привести до
збитків [5].

Аналіз загального кредитного портфеля і його характеристик   звичайно  
дає досить повну картину діяльності банку, його пріоритетів, видів
кредитних ризиків, яким він підданий і котрі готи на себе прийняти.  При
цьому потрібно проаналізувати: сукупність основних  видів кредитів,
включаючи інформацію про кількість клієнтів, середньому строку кредитів
і середній кредитній процентній ставці;  розподіл    кредитного   
портфеля, включаючи аналіз загальної кількості й загальної суми кредитів
у різних ракурсах, наприклад по валютах, по строках погашення
(короткострокові, тобто менш одного року, і довгострокові – більше
року), по видах діяльності, по виду власності (державні або частки), по
виду кредитування (корпоративне або частка); кредити з урядовими або
іншими гарантіями, кредити по видах ризиків;непрацюючі кредити [6].

gd:%

Використовуючи даного обмеження, органи нагляду можуть контролювати як
банківський сектор у цілому, так і структуру кредитних портфелів окремих
банків, щоб захистити інтереси вкладників і запобігти критичним
ситуаціям у банківському секторі.

Більшість країн встановлюють ліміт на суму кредитів одному клієнтові в
розмірі не більше 10-25% капіталу банку, хоча в деяких країнах цей ліміт
доходить до 30-40%. Базельський комітет з банківському нагляду
рекомендує максимальне значення даного ліміту, рівне 25%, зі зниженням
його до 10%, коли це доцільно. Нижня границя, при досягненні якої
необхідно звітувати перед контролюючими органами, звичайно
встановлюється трохи нижче максимального ліміту. Органи нагляду можуть,
таким чином, приділяти особливу увагу кредитам, що перевищують дану
границю, і пропонувати банкам вживати превентивних заходів до того, як
ризик концентрації стане надмірно більшим [7].

    Серед основних напрямків зниження ризиків кредитування виділяють
наступні:

— введення обов’язкової вимоги з боку Центробанку про включення
державних напрямків грошово-кредитної політики в кредитну політику
кожної кредитної організації;

— створення й забезпечення єдиної для всіх банків нормативної бази;

— організація допомоги з боку Центробанку й інших державних структур у
розробці обов’язкових нормативних вимог до методологічного забезпечення
різних видів і форм кредитування;

— введення відповідного обов’язкового коефіцієнта сукупного кредитного
ризику з розробкою граничних його значень при кредитуванні окремих
галузей промисловості й народного господарства.

— установлення постійної доцільної взаємодії між керівництвом
кредитуємого позичальника й відповідних служб кредитної організації:
кредитним керуванням, керуванням ризиками й службами внутрішнього
контролю кредитної організації, а також перерахованими службами
кредитної організації один з одним [8].

Оцінивши рівень ризику, можна обрати методи для його управління.
Останніми роками в галузі було розроблено спеціальні механізми
управління ризиками. Проведений аналіз дав змогу об’єднати підходи до
управління ними в чотири групи і виділити в рамках кожної із груп
інструменти ризик-менеджменту: уникнення, локалізація (система лімітів),
дисипація (розподіл ризику, диверсифікація) та компенсація.

Найпоширенішим інструментом ризик-менеджменту є система обмежень
(лімітів), що дає змогу істотно підвищити рівень фінансової безпеки.
Сутність лімітування полягає в обмеженні схильності свідомо прийнятого
ризику певної величини. Обґрунтування лімітів ризику є важливим етапом
планування банком його кредитної діяльності. Потому він зобов’язаний
розробити власну політику управлінського обліку, зосередившись на
оперативності. Швидкість реакції управління повинна перевищувати
швидкість зміни критичних параметрів банку як системи управління. Інакше
система буде некерованою.

 

Висновки. Аналіз показав, що вітчизняна банківська система все ще
залишається недостатньо розвинутою, не виконує своїх функцій належним
чином та відстає від інших європейських країн. Це обумовлюється
неефективною грошово-кредитною та нормативною політикою, яка проводиться
НБУ, що свідчить про відсутність науково обґрунтованої стратегії
розвитку в умовах євроінтеграції (Базель І і ІІ).

Нажаль, така ситуація посилює ризики для подальшого стабільного
функціонування банківської системи, зменшує її спроможність абсорбувати
постійно зростаючу грошову пропозицію та здійснювати ефективний
перерозподіл тимчасово вільних коштів у масштабах економіки країни.

Тому, необхідна державна програма удосконалення системи банківського
кредитування. У нормативно-правовому сенсі доцільно забезпечити:

1) покращити регулятивну базу. Зокрема, прийняти Закон України «Про
банківське кредитування» з урахуванням об’єктивних законів
функціонування кредиту, принципів та умов організації кредитування, де
визначити відповідальність як банку, так і позичальника, а також держави
тощо;

2) сформувати інфраструктуру кредитних операцій (у тому числі
інформаційного, методичного, кадрового забезпечення тощо);

3) необхідною є також розробка єдиної методичної бази організації
кредитування. Якщо керуватися вказівками НБУ, то банки зобов’язані
розробити та затвердити за рішенням відповідного органу банку
внутрішньобанківське положення про порядок проведення кредитних операцій
і методику проведення оцінювання фінансового стану позичальника
(контрагента банку) тощо.

 

Список використаних джерел:

1.   Геєць О.В., Домрачев В.М., Лондар С.Л. Основи банківської справи та
управління кредитними ризиками. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2004. – 237с.

2.   Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / В.В.
Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко;
В.В. Вітлінський (ред.). – К.: Знання, 2000.

3.   Шелудько Н.М. Кредитна експансія та стійкість банківського сектору
в Україні // Фінанси України. – 2007. – №10. – С.148-156.

4.   Демчик І. Управління кредитним ризиком / І. Дємчик// Банківський
менеджмент. – 2008. – №8. – С. 5.

5.   Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович Управління кредитними
ризиками / Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович // Банківський
менеджмент. – 2008. – №5. – С.22.

6.   Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович Управління кредитними
ризиками / Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович // Банківський
менеджмент. – 2008. – №1. – С.41-42.

7.  Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович Управління кредитними
ризиками / Хенін Ван Грюнинг, Соня Брайович-Братанович // Банківський
менеджмент. – 2008. – №5. – С.24-25.

8.  О. Лаврушина, Н. Валенцева Проблеми управління кредитними ризиками /
О. Лаврушина, Н. Валенцева // Банківський менеджмент. – 2008. – №8. –
С.16.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *