Технопарки як засіб стимулювання інноваційної діяльності (реферат)

Технопарки як засіб стимулювання інноваційної діяльності

 

Аналіз світового досвіду показує, що економічне зростання розвинутих
країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери
знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує
прогресивний розвиток нації та людства. Однією з найбільш вдалих форм
такої інтеграції є технопарки. Світова практика не залишає сумнівів щодо
ефективності та надзвичайної корисності таких типів вільних економічних
зон, як технопарки. Ці зони відзначаються високим рівнем інноваційної
діяльності, являють собою форму інтеграції науки та виробництва. На
відміну від інших форм ВЕЗ діяльність технологічного парку пов’язана і
скооперована з відомими науково-дослідними центрами та університетами, а
також з економікою певного регіону. Отже, головна ідея, покладена в
основу створення такого типу організаційних структур, полягає у
створенні у певному обмеженому просторі виключно сприятливих умов для
інноваційної діяльності.

Саме тому проблемами  розвитку технопарків починають приділяти увагу
вчені та економісти. Зокрема, Антіпов І.В. аналізував вплив технопарків
на інноваційний розвиток, Шишкін О. висвітлював основні пролеми
українських технопарків, Продіус А.І., Адамчук В.В. визначали сутність
та призначення технологічних парків.

Мета та завдання дослідження. Основною метою статті є з’ясування самої
сутності технологічних парків, їх призначення та вплив на інноваційний
розвиток, а також вивчення діяльності технопарків в Україні.

Технопарк – важливий елемент сучасної ринкової системи, організаційна
форма зрощування фірм, інноваційних компаній, вищих навчальних закладів,
консультаційних, інноваційних та інших підприємств сфери послуг,
відповідних підрозділів державних органів в єдиний механізм [5,233]. 

Технологічний парк – це науково-виробничий територіальний комплекс,
головне завдання якого складається у формуванні максимально сприятливого
середовища для розвитку малих і середніх наукомістких інноваційних фірм.
Як правило, основною структурною одиницею технопарку є спеціалізований
центр. В структурі технопарків представлені наступні центри:
інноваційно-технологічний; навчальний; консультаційний; інформаційний;
маркетинговий; юридичний; фінансовий; економічний; промислова зона [1, 
3].

Технологічний парк — це комерційна чи некомерційна організація
(підприємство), заснована у визначеній організаційно-правовій формі
(спільного підприємства, товариства з обмеженою відповідальністю,
акціонерного товариства, асоціації, фонду, установи), що має статус
юридичної особи і сприяє формуванню інноваційного середовища. Це
досягається шляхом створення матеріально-технічної, економічної,
інформаційної і соціальної бази для самостійної діяльності малих
інноваційних підприємств та для виробничого освоєння наукових знань і
наукомістких технологій. З метою розвитку підприємництва в
науково-технічній сфері технопаркам надаються податкові й інші пільги.
Технопарки функціонують на основі венчурного капіталу і мають на меті
створення принципово нових технологій і зразків промислової продукції,
сприяючи комерціалізації досягнень технологічної революції.

Технопарки функціонують у межах, так званих зонтичних структур. Ці
структури, до яких, за деякими даними, відносяться також
бізнес-інкубатори, інноваційні центри, інжиніринг-центри [1,67],
покликані обслуговувати підприємців-початківців, учених, розроблювачів,
інженерів з метою забезпечення швидкого і прямого впровадження розробок
і бізнес-планів. Специфіка технопарку — наукові, конструкторські і
технологічні розробки, пов’язані з високими технологіями.

Технопарки можна розглядати з кількох точок зору.

По-перше, технопарк можна розглядати як особливий вид вільної
економічної зони, на території якої посилено розвивається розробка
наукоємної продукції, формуються нові кадри, технічно-впроваджуючі зони.
Таке розуміння технопарку відповідає вимогам тих процесів, що
відбуваються в світовій економіці.

По-друге, наука дає стимул розвитку бізнесу, головним чином — малого, що
дозволяє говорити про технопарки, як про форму підтримки малого
підприємництва, як головний чинник розвитку конкурентного середовища в
Україні.

По-третє, саме в технопарках наука отримує фінансові та інші додаткові
можливості для ведення фундаментальних і прикладних досліджень. А це
означає, що наука стає більш незалежною від державного впливу. В зв’язку
з цим технопарки є привабливою формою підтримки вітчизняної науки.

В технопарках формується правове середовище для діяльності венчурних
(ризикових) підприємств, відповідна матеріальна база, що дозволяє
відбирати на конкурсній основі проекти  створення нової техніки і повних
технологій, готувати кадри, зорієнтовані на підприємницьку діяльність,
проводити прикладні дослідження на сучасному рівні, корегувати
розроблені технології, створити можливості для їх промислового освоєння.

В результаті створюється підготовлене до інновацій середовище для
реалізації нових ідей у вигляді товарів, необхідних промисловості і
конкурентоспроможних на світовому ринку. Впровадження досягнень науки і
техніки у реальне життя, що передбачає інноваційна модель розвитку,
призведе до модернізації економіки, яка полягає у заміні одних елементів
виробничої системи іншими, більш сучасними. Це можуть бути принципово
нові технології, які є результатами завершених наукових досліджень і
розробок, або такі, що вдосконалені на базі використання нових знань.
Таким чином, наука як генератор нових знань має бути визнана
національним пріоритетом розвитку і головним фактором реформування
економіки. Можливим це стає лише за умов послідовної державної
науково-технічної політики, в основі якої лежать забезпечення
інноваційної безпеки країни, визначення і реалізація стратегічних
пріоритетів науково-технічного розвитку та створення через заходи
державного регулювання сприятливих інвестиційних умов для підприємств,
що активно впроваджують інновації

Створення технопарків має для нашої країни особливе значення.
Прискорення виходу з кризового стану та досягнення запланованих
програмою діяльності Кабінету Міністрів України «реформи заради
добробуту» темпів економічного зростання неможливі без інновацій. Ця
істина усвідомлюється на всіх рівнях державного управління, бізнесменами
та науковцями.

Саме тому в багатьох регіонах України йде активний пошук дієздатних в
умовах кризи та обмеженого фінансування форм інтеграції науки у
виробництво. Вже діє в межах СЕЗ «Курортополіс Трускавець» Трускавецький
валеологічний інноваційний центр. Створення технопарку на правах
суб’єкта зони передбачено і нормативними документами щодо організації
Яворівської спеціальної економічної зони.

У Львівській області створена і успішно функціонує Асоціація
«Львів-Технополіс», яка об’єднує понад десять інноваційних фірм і малих
підприємств. Базою її є регіональний центр науково-технічної та
економічної інформації.

Роботу зі створення «технопаркового середовища» здійснюють чимало
університетів країни: «Львівська політехніка», Харківський політехнічний
та авіаційний інститути.

Надзвичайно велике значення для роботи технопарків мала міжнародна
науково-практична конференція «Проблеми створення та функціонування
спеціальних (вільних) економічних зон у Харкові», що відбулася 3-5
червня 1993 р. в цьому ж місті.

У роботі конференції взяли участь вчені-економісти, юристи, представники
технічних наук, місцевої влади. Вони наголошували на необхідності та
можливості створення у Харкові технопарків бізнес-центрів,
бізнес-інкубаторів, що дасть можливість використання потужного
інтелектуального потенціалу міста, поєднати промисловість, науку та
бізнес.

На час проведення конференції у Харкові налічувалось 62
науково-дослідних і 30 проектних інститутів, 75 конструкторських та 240
спеціалізованих організацій. У цілій низці академій та 22 вищих
навчальних закладах зайнято понад 52 тис. наукових і
науково-педагогічних працівників, у тому числі майже 900 докторів і 10
тис. кандидатів наук. На думку учасників конференції, науково-технічна
ВЕЗ Харкова може бути спеціалізована на експортному виробництві атомних
турбін, сучасних суперавіалайнерів, автобусів міжнародного класу,
автомобільних і тракторних двигунів, електронній промисловості.

Доповідачі зазначили, що для успішного функціонування саме такого типу
ВЕЗ Харкову необхідні деякі об’єкти виробничої та соціальної
інфраструктури, наприклад, аеропорт міжнародного класу, комфортабельні
готелі. Крім цього, як свідчить міжнародний досвід створення
науково-технічних зон, такий тип ВЕЗ широко розповсюджений саме в
промислове розвинутих, ринкових країнах. Такі держави мають добре
налагоджений механізм фінансування технопарків і технополісів, коли
використовується державна підтримка ВЕЗ, існує співробітництво та
взаємовигідний зв’язок зон з приватним бізнесом. Отже, проблема
інвестування такої зони в межах Харкова буде найскладнішою, беручи до
уваги стан перехідної економіки України, відсутність ефективної системи
інтеграції науки у виробництво.

Рада з питань підприємництва при міському голові в Києві працює над
проектом створення бізнес-інкубатора «Технопарк Кібцентр». Випробувальна
модель такого центру вже діє в Московському районі Києва і поєднує під
одним дахом п’ять підприємств. Підприємці, що належать до технопарку,
мають можливість на пільгових умовах отримувати такі послуги, як
постійне чи тимчасове користування офісними, виробничими приміщеннями та
приміщеннями-складами, телефонним зв’язком, інтернетом, а також мають
право консультуватися у професіоналів з питань маркетингу, бухгалтерії,
юриспруденції.

Діяльність таких технопарків сприяє створенню особливої інфраструктури,
яка забезпечує зв’язок наукового центру та бізнесу, породжує і підтримує
на стартовому етапі малі високотехнологічні підприємства.

Внаслідок довготривалої та плідної роботи науковців і практиків було
прийнято Закон України «Про спеціальний режим інвестиційної та
інноваційної діяльності технологічних парків». Згідно з Законом
починаючи з 1999 р. в Україні створено вісім технологічних парків:
«Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна
техніка» (м. Київ), «Інститут електрозварювання імені Є. О. Патона» (м.
Київ), «Інститут монокристалів» (м. Харків), «Вуглемаш» (м. Донецьк),
«Інститут технічної теплофізики (м. Київ), «Київська політехніка» (м.
Київ), «Інтелектуальні інформаційні технології (м. Київ), «Укрінфотех»
(м. Київ).

Відповідно до Закону технологічний парк визначається як юридична особа
або об’єднання на підставі договору про спільну діяльність юридичних
осіб (учасників), головною метою яких є діяльність щодо виконання
інвестиційних та інноваційних проектів, виробничого впровадження
наукоємних розробок, високих технологій та конкурентоспроможної на
світових ринках продукції.

Пріоритетні напрями діяльності для кожного з технологічних парків
розробляються відповідно до Закону України «Про пріоритетні напрями
розвитку науки і техніки» та затверджуються Президією Національної
академії наук України та центральним органом виконавчої влади з питань
науки.

У технопарках запроваджується спеціальний режим інвестиційної та
інноваційної діяльності строком на 15 років. Він діє при виконанні
проектів перших п’яти років з дати реєстрації проектів, але в межах
вищезначеного строку дії спеціального режиму інвестиційної та
інноваційної діяльності.

Спеціальний режим ґрунтується на державній підтримці технопарків, яка
здійснюється насамперед у формі пільгового оподаткування. Технопарки, їх
учасники, дочірні та спільні підприємства не перераховують до бюджету
суми податку на додану вартість та податку з прибутку, а зараховують їх
на спеціальні рахунки. Ці кошти використовуються виключно на наукову та
науково-технічну діяльність, розвиток власних науково-технологічних і
дослідно-експериментальних баз.

Wгів реалізації продукції в межах інвестиційних та інноваційних
проектів. Вищезазначені пільги застосовуються у період виконання кожного
проекту, але не більше п’яти років з моменту реєстрації проекту.

Другою формою державної підтримки інвестиційної та інноваційної
діяльності є кредитна політика держави, яка передбачає пріоритетність
проектів для залучення кредитів, що надаються під державні гарантії
іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями,
іншими фінансово-кредитними установами.

Третя форма державної підтримки — бюджетне фінансування у формі
залучення коштів Державного інноваційного фонду та його регіональних
відділень для інвестиційних та інноваційних проектів, які виконуються у
пріоритетних напрямках діяльності технологічних парків.

Четверта форма — надання пільг при ввезенні товарів, устаткування,
обладнання, сировини, матеріалів, комплектуючих та інших предметів, які
використовуються технологічними парками. Усі перелічені об’єкти (крім
підакцизних товарів, за винятком товарів згідно з кодами ТН ЗЕД
852110310, 852110390. 852810), які не виробляються в Україні або
виробляються, але не відповідають технічним характеристикам та
міжнародним стандартам, при ввезенні в Україну для використання
технологічними парками звільняються від сплати ввізного мита та податку
на додану вартість.

П’ята форма — надання пільг у валютній сфері: кошти, що надійшли е
іноземній валюті від реалізації продукції технологічних парків, їх
учасників, дочірніх і спільних підприємств, не підлягають обов’язковому
продажу.

Однак робота щодо створення технопарків і бізнес-інкубаторів в нашій
країні йде досить повільно. Значна їх частина поки що залишається на
рівні проектів і пропозицій. Така доля спіткала проект створення
технопарку на базі Нікітського ботанічного саду, Рівненського
бізнес-інкубатора, інноваційних центрів у Луганську і Донецьку,
Васильківсько-Обухівського технополісу тощо. Головні причини такого
стану дві: очікування стартових державних інвестицій і недосконала
правова база. Якщо перша проблема вирішується шляхом підбору більш
професійних кадрів, то другу не можна вирішити без допомоги держави.

Взагалі, технопарки України умовно можна розділити на три категорії [4,
96]:

1. Технопарки, що створені при вищих навчальних закладах, які не мають
жодних пільг і будь-якої іншої підтримки з боку держави.

2. Технопарки, які функціонують всередині спеціальних (вільних)
економічних зон і відповідають вимогам законодавства про СЕЗ.

3. Технопарки, створені на базі великих наукових центрів чи при вищих
навчальних закладах, які мають потужні наукові підрозділи та
відповідають вимогам Закону України „Про спеціальний режим інвестиційної
та інноваційної діяльності технологічних парків”, користуються
спеціальними пільгами та державною підтримкою, що обумовлені в цьому
законі.

  Серед найвідоміших технопарків України, що відносяться до першого
типу, є технопарк „Львівська політехніка”, практичний досвід якої
свідчить про те, що наукові працівники не можуть повною мірою
організувати технопарк. При слабкому фінансуванні державою НДДКР
неможливо уявити собі, що університет може власними зусиллями
впроваджувати високі технології. За відсутності жодних пільг з боку
держави університет залишатиметься „паперовим тигром” і очікуватиме
свого світлого майбутнього [4, 98].

Другу категорію до недавнього часу яскраво представляв
науково-технологічний парк „Яворів”, однак він з 1 січня 2005 року
включений до третьої категорії. На даний час можна виділити СЕЗ
„Славутич”, „Азов”, „Донецьк” та інші.

До третьої категорії технопарків відносяться такі, які визнаються
Законом України „Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної
діяльності технологічних парків”. В 1999 році були створені перші три
технопарки, а на сьогодні передбачений законом спеціальний режим
поширюється вже на 16 технопарків:

1. „Інститут електрозварювання ім. Патона” (м. Київ).

2. „Інститут монокристалів” (м. Харків).

3. „Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка і сенсорна
техніка” (м. Київ).

4. „Вуглемаш” (м. Донецьк).

5. „Інститут технічної теплофізики” (м. Київ).

6. „Укрінфотех” (м.Київ).

7. „Інтелектуальні інформаційні технології” (м. Київ).

8. „Перспектива” („Київська політехніка”) (м. Київ).

9. «Агротехнопарк»  (м.  Київ).

10. «Еко-Україна» (м. Донецьк).

11. «Наукові і навчальні прилади» (м. Суми).

12. «Текстиль» (м. Херсон).

13. «Ресурси Донбасу» (м. Донецьк).

14. «Український мікробіологічний центр синтезу  та  новітніх 
технологій»  (УМБІЦЕНТ)  (м.  Одеса).

15. «Яворів» (Львівська область).

16. «Машинобудівні технології» (м. Дніпропетровськ).

Учасниками технопарку є суб’єкти наукової, науково-технічної і
підприємницької діяльності, що підписали договір чи надалі приєдналися
до нього, підготовляють і виконують проекти технопарку.

Найбільших результатів щодо запровадження спеціального режиму
інвестиційної діяльності досягнуто у Донецькій, Закарпатській,
Львівській (СЕЗ «Яворів») областях та в Харкові. Проте, навіть у цих
регіонах, як і в інших зі спеціальним економічним кліматом,
спостерігається неповне виконання завдань, поставлених перед ними,
повільно впроваджуються нові технології, імпортозамінне виробництво.

Досить негативну роль на початковому етапі діяльності зон зі спеціальним
режимом інвестування відіграє некомпетентність та недостатня активність
представників місцевої влади. Так, запровадження спеціального режиму в
м. Шостка на Сумщині блокувалося неузгодженістю діяльності Сумської
облдержадміністрації та міської ради. Повільно виконувалися роботи щодо
облаштування території СЕЗ «Порт Крим» в Автономній Республіці Крим,
«Рені», «Порто-франко» Одеської області, де затягнулася робота зі
створення необхідної митної інфраструктури. У 2000 р. не було розпочато
роботу економічної зони «Інтерпорт Ковель» на Волині.

Отже, надані державою інструменти підтримки регіонального розвитку на
значній кількості територій повністю не використані: не розпочато
практичної діяльності на 10 ТПР із 66 та у двох СЕЗ із 11.

На особливу увагу заслуговують і такі проблеми:

повільно виконуються інвестиційні зобов’язання, передбачені договорами
(контрактами) між окремими суб’єктами підприємницької діяльності та
органами місцевого самоврядування;

відсутні інвестиційні проекти, які мали реалізуватись у рамках
екологічних програм СЕЗ «Яворів» та Житомирської області;

не спостерігається належного ефекту від діяльності СЕЗ
зовнішньоторговельного типу (передусім це стосується їх впливу на
зростання обсягів перевезень експортно-імпортних вантажів та надання
відповідних послуг);

недосконалим залишається рівень методичного забезпечення підготовки та
оцінки інвестиційних проектів та бізнес-планів на стадії їх опрацювання
та затвердження;

відсутній окремий бухгалтерський та податковий облік структурних
підрозділів діючих підприємств, що реалізують інвестиційні проекти;

потребує удосконалення система звітності щодо стану впровадження
спеціального режиму діяльності у СЕЗ і на ТПР та контролю цільового
використання пільгового імпорту;

існує ризик щодо подальшого існування СЕЗ і ТПР, оскільки прийняття
нинішньої редакції проекту Податкового кодексу унеможливить подальший
розвиток особливих територіально-господарських утворень (передбачається,
що пільговий режим буде застосовуватись лише до тих суб’єктів
господарювання, які вже розпочали реалізацію інвестиційних проектів на
момент прийняття кодексу, тобто режим СЕЗ і ТПР буде збережено лише на
5-6 років, що протирічить раніше прийнятим рішенням про заснування зон і
територій на тривалі терміни — від 15 до 60 років).

Основними цілями створення технопарків в Україні є [3,107]:

— збереження в умовах переходу до ринкової економіки науково-технічного
потенціалу України і його спрямованість на рішення актуальних проблем
промислового виробництва і сільського господарства для подолання
кризових явищ в економічному і соціальному розвитку країни;

— сприяння переходу вітчизняної промисловості на інноваційний шлях
розвитку;

— розробка, впровадження у виробництво і випуск високотехнологічної
наукомісткої продукції, що стане конкурентноздатною на світових і
внутрішніх ринках, що приведе до збільшення експортного потенціалу
України і зниженню залежності від імпорту;

— підготовка вчених і фахівців до роботи в умовах ринку, зокрема
комерціалізація наукових розробок;

— залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій у науково-технічну сферу.

Задачами, що поставлені перед технопарками, передбачено [3,109]:

— створення цілісної системи впровадження наукових розробок у
виробництво, що включає наукові дослідження, розробку технологій,
впровадження у виробництво, випуск продукції і її успішне просування на
внутрішній та світовий ринки;

— створення сприятливих умов щодо залучення внутрішніх і зовнішніх
інвесторів для фінансування проектів технопарків;

— організацію промислового випуску високотехнологічної
конкурентноздатної на світовому ринку продукції;

— створення високоефективних методів аналізу й охорони навколишнього
середовища;

— розвиток матеріально-технічної бази наукових досліджень;

— координацію наукових розробок, їх науково-технічну і технологічну
експертизу, а також забезпечення моніторингу інноваційної та
інвестиційної діяльності відповідно до пріоритетних напрямків діяльності
технопарку;

— підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації вчених і фахівців
для роботи в умовах ринку.

Отже, аналізуючи все вищезазначене, можна сказати, що значення
технопарків і доцільність їх створення в Україні полягає в тому, що:

— вони є ефективною формою зближення науки і виробництва, бо
скорочується до мінімуму тривалість циклу «дослідження — розробка —
упровадження»;

— у технопарках зосереджуються висококваліфіковані кадри різних
спеціальностей — учені, розробники, дослідники, аналітики, інженери,
спеціалісти різного профілю, що забезпечує можливість міжгалузевих
досліджень;

— у технопарках зосереджується унікальне устаткування, обчислювальні
центри, лабораторії, що дає змогу проводити дослідження і наукові
експерименти;

— у парках фінансовий капітал представлений у найдосконаліших формах —
венчурному капіталі;

— у технопарках формується еталонне середовище з точки зору як
економічних, так і організаційно-географічних умов для створення нових,
наукомістких виробництв;

— інноваційна та інвестиційна діяльність технопарків базується на
матеріально-технічній і виробничій базі їх учасників;

— учасниками технопарків можуть бути вже існуючі підприємства, які
зацікавлені у співпраці з науковим центром у сфері впровадження його
розробок, або у використанні інфраструктури та обладнання наукового
центру;

— наукова і виробнича інфраструктура технопарків здатна забезпечити
проведення всього комплексу робіт відповідно до проектів – від наукових
досліджень до промислового випуску інноваційної продукції, маркетингових
досліджень і навіть навчання персоналу  [1, 108-109].

Список використаних джерел:

 1. Антипов І. В. Інноваційний розвиток національної економіки в
контексті створення інноваційних інфраструктур в освітній галузі //
Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. –
2010. – Випуск 148. – С. 1-8.

2. Инновационный процесс в странах развитого капитализма: методы, формы,
механизмы / Под ред. Рудаковой И.Е. — М.: Изд-во МГУ, 1991. – 143с.

3. Продіус О. І. Інноваційний розвиток промисловості: реалії та
перспективи // Вісник Хмельницького національного університету. – 2010.
— №1, T. 1. – С. 106-109.

4. Чухрай Н. І. Інноваційний розвиток України: основні бар’єри та
напрями їх подолання // Вісник Національного університету «Львівська
політехніка». — 2008. — №633. — С. 761-766.

5. Экономика труда: Учебник / В.В. Адамчук, Ю.П.Кокин, Р.Я.Яковлев; Под
ред. В.В.Адамчука. – М.: ЗАО „Финстатинформ”, 1999. – 431 с.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *