Сучасні проблеми регіонального розвитку в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Сучасні проблеми регіонального розвитку в Україні

У даній статті піднімається проблема нерівномірності регіонального
економічного розвитку в Україні та пов’язаних з цим питань
соціально-економічного піднесення, використання внутрішніх ресурсів
регіонів і зовнішніх джерел росту, вдосконалення відносин органів
виконавчої влади усіх рівнів.

Теоретико-методологічні засади регіонального розвитку, трансформації
регіональних господарських комплексів, регіональної політики визначені у
працях українських економістів А. Амоші, П. Борщевського, С.
Дорогунцова, Б.Данилишина, Л. Дейнеко, М. Долишнього, Л. Зайцевої, А.
Єпіфанова, Н.Каніщевої, Є. Качана, В. Мамутова, А. Мазура, С. Мельника,
В. Пили, В.Поповкіна, Т. Приходько, М. Тимчука, М. Фащевського, В.
Фінагіна, М.Чумаченка та інших.

У працях вітчизняних та зарубіжних вчених вирішуються питання зменшення
диференціації регіонального розвитку, формування комплексних
регіональних господарських систем, соціальної орієнтації економічного
зростання.

Невирішеними залишаються проблеми, пов’язані зі зміною загальної
макроекономічної ситуації в Україні та кон’юнктури зовнішніх ринків,
спеціалізації регіонів та тенденцій у розміщенні продуктивних сил,
механізмів реалізації регіональної політики. На відміну від існуючих
досліджень дана стаття присвячена проблемам економічного зростання
регіонів України в умовах трансформації регіональних господарських
систем і дії факторів, які сформувалися за останні роки і визначатимуть
перспективи України на світових ринках у довгостроковій перспективі.

На сучасному етапі Україна знаходиться на стадії економічного
піднесення, яка активно розпочалась у 2000 році. Темп приросту ВВП склав
за 2000 рік – 6 %, за 2001 – 9,2, за 2002– 4,1, за 2003 – 9,8 %. Таким
чином, за чотири роки обсяги ВВП України збільшилися на 32,1 %.
Найбільший приріст валової доданої вартості (ВДВ) у січні 2004 року
спостерігається у будівництві – 21,9 %, обробній промисловості –20,5,
оптовій та роздрібній торгівлі – 9,4, добувній промисловості – 9,2 %.
Водночас у темпах економічного розвитку регіонів простежується
нестабільність і значна відмінність, зумовлена специфікою структури їх
господарських комплексів, регіональною спеціалізацією,
конкурентоспроможністю продукції, активністю підприємницьких структур,
економічною політикою держави стосовно підприємств-експортерів, що
відбивається у внеску кожного регіону у загальний дохід і продукт
держави. Так, у результаті невиваженості економічної політики у 2002
році у грошово-фінансовому блоці економічних проблем інтенсивність
економічного зростання зменшилась. Дефляційна політика щодо розвитку
цього року, коли замість запланованих Урядом України 9 % інфляції на рік
відбулася штучна дефляція в 0,6 % через завищення курсу гривні, завдала
збитків експортному сектору економіки, який у сучасній структурі
виробництва є таким, що найбільш динамічно розвивається і робить життєво
важливі валютні вливання. Результатом цього стала втрата експортерами
майже 5 млрд. грн. прибутку, 1,5 з яких передбачалось спрямувати у
бюджети всіх рівнів. Постраждали і регіони експортної спеціалізації.
Негативну роль у суспільно-економічних регіональних процесах,
наповнюваності бюджетів усіх рівнів відіграла і жорстка монетарна
політика. Недостатній рівень монетизації економіки, який залишається
недостатнім, призвів до ревальвації гривні, що відразу негативно
вплинуло на підприємства, які активно діють на зовнішніх ринках, а за
ланцюговою реакцією і на внутрішньоорієнтованих виробників.

Динаміка частки валової доданої вартості (ВДВ) у регіонах України
відбиває значні зрушення у територіальній структурі виробництва, які
проявляються у перерозподілі ресурсів суспільства на користь м. Києва,
питома вага якого у ВДВ України зросла за останні шість років майже у
2,3 раза, що зумовлено високою інвестиційною активністю у місті, його
особливим статусом, формуванням столиці європейського типу, розвитком
сфери послуг, у тому числі висококваліфікованих і наукоємних (табл.1). З
18 млрд. грн. інвестицій в основний капітал у 2002 році в економіку
міста було спрямовано 16 %, а з 2,7 млрд. доларів іноземних інвестицій –
15,2 %.

На цьому тлі зростання в інших регіонах України видається помірним,
втратили значну частину свого потенціалу майже всі регіони, розвиток
яких тісно пов’язаний з добувною промисловістю, а також ті, що
спеціалізувались на машинобудуванні – Дніпропетровська, Запорізька,
Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Полтавська, Сумська,
Харківська та Черкаська області.

Так, за кризові роки обсяги продукції паливної промисловості зменшились
на 60 %, машинобудування – на 65 % при середньому зменшенні промислового
виробництва на 43 %. Зростання у цих видах промислової діяльності
останніх років не змогло компенсувати тривалого спаду, модернізувати та
повністю завантажити потужності, що посилює диференціацію регіонального
розвитку. За оцінками Міністерства економіки та з питань європейської
інтеграції України, співвідношення максимального і мінімального
показників регіонального розвитку у 2002 році становило від 3 разів за
рівнем заробітної плати до 43 – за прямими іноземними інвестиціями
(табл. 2).

Крім визначених, існують і інші проблеми. Так, викликає стурбованість
стагнація у аграрній сфері Автономної Республіки Крим, Житомирській,
Київській, Львівській, Тернопільській областях, яка зумовлена процесом
реформування сільського господарства, недостатнім розвитком нових форм
господарювання, низькою ефективністю виробництва у новостворених
агроформуваннях, фактором ціноутворення та суб’єктивним фактором.
Результатом негараздів стала велика кількість збиткових підприємств
сільського господарства, великі суми збитків, нерентабельність
виробництва.

Таблиця 1

Частка регіону у валовій доданій вартості економіки України, %*

Нестабільним залишається виробництво у добувній промисловості, що
пов’язано зі змінами у внутрішньому і зовнішньому попиті, невизначеністю
економічного середовища, проблемами технологічного та фінансового
характеру. Так, у 2001 році ВДВ добувної промисловості Кіровоградської
області збільшилась на 99 % у зв’язку з розвитком кольорової металургії
і попитом на руди, які видобувають у регіоні, в той час як Волинської
скоротилась на 11, Полтавської – на 2,1, Херсонської – на 1, Черкаської
– на 3,8%.

Позитивний рівномірний приріст спостерігається у регіональному розвитку
обробної промисловості, де протягом останніх років не відбувається
спадів. Високим темпом зростає виробництво у оптовій та роздрібній
торгівлі, торгівлі транспортними засобами, послугах з ремонту.
Інвестиційна та ділова активність притаманна розвитку готельного
господарства, ресторанного бізнесу, які акумулюють приватну ініціативу і
задовольняютьпопит населення.

Таблиця 2

Співвідношення максимального та мінімального значень показників

у розрахунку на одну особу за регіонами

dh`„Aa$gdI)

??????$????? ????????$???????? ????????O? ?????????????і та операціях з
нерухомістю відзначалось найбільше зростання виробництва, а частка
останніх у ВДВ України досягла 7 %.

Стосовно соціальної сфери, то піднесення у ній не має такого бурхливого
характеру, як у виробництві товарів та комерційному сегменті сфери
послуг, однак помірний стабільний ріст викликає надії на покращання
ситуації у сфері освіти і охорони здоров’я, соціальному забезпеченні
населення. Позитивною тенденцією є зростання доходів населення, яке
відзначається розбіжністю за регіонами України, однак в цілому відбиває
рівень підвищення добробуту людей. У 2003 році порівняно з 2002 роком
номінальні доходи населення збільшились на 13,7 %, наявні, тобто після
сплати податків, – на 11,3, а реальні, визначені з урахуванням цінового
фактору, – на 5,8 %.

Характеристика регіонального розвитку дозволяє визначити комплекс
заходів, що сприятимуть прогресивним змінам у процесах зростання
регіонів та досягнення ними доцільного рівня комплексності та ефективної
для ринкових умов спеціалізації, передбачити перспективні зрушення,
виходячи з досягнутого рівня розвитку, базових умов. Уже у найближчій
перспективі очікується активізація зовнішніх інвесторів, а також ріст
внутрішніх інвестицій за рахунок усіх джерел фінансування, особливо
власних коштів підприємств, фінансове оздоровлення яких становить
підвалини структурних трансформацій, модернізації і реструктуризації
підприємств усіх галузей, розширення виробництв. Підвищення рівня
конкурентоспроможності національного виробництва за рахунок реалізації
інноваційного шляху розвитку, включення механізмів зменшення
регіональної диференціації, реалізації регіональної політики дозволить
підвищити економічний, соціальний і науково-технічний потенціали
регіонів і закріпити тенденцію економічного зростання у довгостроковій
перспективі. Підвалини регіонального розвитку формуватимуться в процесі
вирішення загальноекономічних проблем і специфічних проблем кожної
області. До загальноекономічних слід віднести, насамперед, забезпечення
стабільності внутрішнього економічного середовища, в тому числі
правового поля, структурну перебудову економіки, розвиток конкурентного
середовища, вдосконалення корпоративного управління, формування умов для
активізації інвестиційної та інноваційної діяльності, розвиток
фінансових ринків, упорядкування податкової, бюджетної та банківської
систем, удосконалення державного управління та розвиток місцевого
самоврядування.

Загальною для регіонів залишається проблема розвитку аграрної сфери,
піднесення якої можливе за рахунок поглиблення широкомасштабних реформ у
сфері майнових і земельних відносин у сільському господарстві,
вдосконалення організаційних форм господарювання, покращання
фінансово-кредитного обслуговування АПК, формування інфраструктури
аграрного ринку (бірж, торгових домів тощо), створення умов та сприяння
розвитку особистих підсобних господарств громадян, перетворення їх у
фермерські господарства, стимулювання приватного підприємництва [3].

Вирішення специфічних регіональних проблем на сучасному етапі вимагає
розробки стратегій регіонального розвитку, з урахуванням їх особливостей
у природно-ресурсному, виробничому потенціалах, геополітичного
положення, можливостей внутрішньої та зовнішньої орієнтації виробництва,
особливостей трудового потенціалу тощо. Стратегія розвитку кожного
регіону повинна включати мету, пріоритети розвитку, механізм досягнення
обраних орієнтирів, джерела фінансування з розбивкою за етапами, які
визначаються у перспективі. Багатоваріантність стратегій передбачатиме
можливі ситуаційні зміни, ризики та фактори розвитку [2]. Важливою у
даному питанні залишається дієва співпраця центральних та місцевих
органів влади і органів місцевого самоврядування для того, щоб не
допустити порушення інтересів держави, області, людей і досягти
поставлених цілей з найменшими втратами. На сучасному етапі існує
неузгодженість дій в органах влади, відсутні й адекватні механізми їх
координації, немає чіткого розмежування повноважень та відповідальності,
невирішеними залишаються проблеми формування місцевих бюджетів і
міжбюджетних відносин.

Для запобігання нераціональному використанню майна та основного
капіталу, їх розкраданню або необґрунтованій передачі у приватну
власність у процесі роздержавлення та приватизації важливою стає
проблема власності територіальних громад, яка повинна бути вирішена
першочергово. Передача у комунальну власність об’єктів, які забезпечують
життєдіяльність регіонів, а також земель, які значно укріплять позиції
регіонів та розширять їх можливості у вирішенні питань соціального і
виробничого характеру, підвищать їх ділову активність та можливості
самостійно вирішувати проблеми.

Для стабілізації суспільно-економічних процесів в областях існує
нагальна потреба розробки проекту Закону України „Про
адміністративно-територіальний устрій” та прийняття Закону України „Про
засади стимулювання розвитку регіонів” і законодавчого визначення
механізмів державного стимулювання регіонального розвитку, в тому числі
шляхом раціонального розміщення продуктивних сил, ефективної
спеціалізації, використання переваг міжрегіонального кооперування. За
державою і надалі залишатиметься роль такого центру, який відстежує
„вузькі” місця у регіональному розвитку і розміщенні продуктивних сил і
надає підтримку тим територіям, які її вимагають. На сучасному етапі
підтримка регіонів здійснюється у формі трансфертів, податкових пільг
галузям, окремим підприємствам, які мають важливе значення, цільових
програм. Критерії для здійснення такої підтримки не є чітко визначеними,
що спричиняє її недостатньо ефективне використання. Загальним показником
економічного розвитку регіону є розроблені Міністерством економіки та з
питань європейської інтеграції України експертні розрахунки ВВП на одну
особу за паритетом купівельної спроможності у доларах США і встановлено
відсоток цього показника за кожним регіоном до середнього по країні.
Варіація показника відбиває глибинні тенденції у регіональних процесах,
а його коливання становлять від 54,9 % у Чернівецькій до 142 % у
Запорізькій областях (виключаючи м. Київ, де він сягає 203 %) (табл. 3).

Існуючі на сучасному етапі негаразди у використанні бюджетних коштів
вимагають зміни концепції їх спрямування, чіткого визначення пріоритетів
підтримки, розробки дієвого механізму їх оптимального використання і
контролю. Однак основою діяльності регіонів залишатиметься власна
фінансова база, яка відповідно до Програми державної підтримки місцевого
самоврядування формуватиметься за рахунок місцевих податків і зборів,
ринку позичкового капіталу, доходів від власності територіальних громад.
Зміни у механізмах реалізації регіональної політики в цілому
забезпечуватимуть поступовий перехід від активної до пасивної її форм,
коли центр ваги зміщуватиметься від втручання держави в регіональний
розвиток до ринкових механізмів [5].

Висновки, які можна зробити, полягають у наступному: сучасне економічне
зростання в Україні вимагає активних дій з боку державних і місцевих
органів влади стосовно формування ґрунту для того, щоб цей процес,
по-перше, став стабільним і, по-друге, враховував конкретні потреби
регіонів, у тому числі у посиленні їх самостійності у виборі стратегії
розвитку і вирішенні проблем соціально-економічного характеру.

Перспективи досліджень у даному напрямі полягають у конкретизації
регіональних проблем стосовно окремих територій і видів економічної
діяльності, розвитку перспективних виробництв, оптимізації
використовуваних важелів регулювання регіонального відтворення,
вдосконалення міжбюджетних відносин, правового та інституційного
забезпечення самоврядування територій.

Таблиця 3

Показники диференціації регіонального розвитку в Україні

Література:

1. Богачев С.В. Фондовые методы развития промышленных корпораций:
вопросы теории и практики. – Донецк.: Ин-т экономики промышленности НАН
Украины, 2002. – 294 с.

2. Мазур А.Г. Регіональна економіка: проблеми відтворення і управління.
– К.: РВПС України НАН України, 2000. – 261 с.

3. Кириленко І.Г. Аграрний сектор України: уроки, завдання // Економіка
АПК. – 2004. – № 4. – С. 3–12.

4. Горська О.В. Регіональне структурне регулювання індустріальної
економічної системи. – К.: Науковий світ, 2003. – 300 с.

5. Концепція і стратегія розвитку та розміщення продуктивних сил
України. – К.: РВПС України НАН України, 2003. – 283 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *