Реферат на тему:
Стимулювання інноваційного розвитку України
Роль інноваційних процесів для економічного зростання країни вже давно
є безспірним фактом. Однак, їх активізація потребує активного державного
регулювання. Однак, питання постає не в формуванні загальних теоретичних
напрямів державної інноваційної політики, а в пошуку шляхів стимулювання
інноваційних процесів з боку держави, які фактично здатні сприяти
розвитку національної економіки.
На сучасному етапі, інноваційний сектор економіки має низькі показники
розвитку, що вказують на доволі неефективне здійснення інноваційної
політики в державі. Так, частка інноваційно активних підприємств в
Україні зменшилась з 18% в 2000 р. до 10,3% в 2005 р., тоді як в Японії
цей показник становить 70-80%, в країнах ЄС – 50-70% [1, с. 41]. В свою
чергу, така ситуація негативно впливає і на конкурентоспроможність
національної економіки, адже за індексом глобальної
конкурентоспроможності Всесвітнього економічного форуму для періоду
2006-2007 рр., Україна займає 78 місце із 125 країн (за період 2005-2006
рр. – 68 місце із 117).
Таким чином, існує потреба у подальшій оптимізації шляхів стимулювання
інноваційного розвитку України, які спиратимуться як на існуючий досвід
України, так і зарубіжний досвід.
Необхідно зазначити, що в Україні законодавчо передбачені заходи по
стимулюванню інноваційного розвитку – зокрема, ухвалено Закони України
“Про інноваційну діяльність”, “Про Загальнодержавну комплексну програму
розвитку наукоємних технологій”, “Про наукову і науково-технічну
діяльність”, “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”, “Про
пріоритетні напрями розвитку науки і техніки”.
Однак, дія окремих положень даних законів або призупинялась на певний
період, або механізми регулювання та стимулювання інноваційної
діяльності на практиці не є достатньо ефективними, крім того, не
відзначається стабільністю державна політика щодо інноваційної
інфраструктури (технопарків, технологічних інкубаторів), особливо в
частині забезпечення їм передбачених законодавством пільг.
З метою сприяння створенню фінансової бази для інноваційного прориву
вітчизняної економіки державі необхідно акумулювати кошти як через
бюджет, так і позабюджетні фонди; актуальним залишається питання
сприяння акумуляції фінансових ресурсів суб’єктами господарювання, в
тому числі за рахунок відновлення в повному обсязі дії існуючої
нормативно-правової бази щодо фінансування та податкового і митного
стимулювання інноваційної діяльності.
’
?????????o?аукомістку продукцію та сприяння формуванню інфраструктури,
оскільки, в іншому разі, продукція не матиме належної реалізації і, як
наслідок, кошти будуть використані лише на розвиток фундаментальної
науки, а не на впровадження її результатів у виробництво, що, звичайно,
не сприятиме піднесенню економіки.
Вагомим елементом сприяння інноваційному розвитку є складання державних
цільових програм, що повинні підтримувати розширення інноваційної
діяльності та покращення умов її здійснення. Хоча, як свідчить досвід
країн ЄС, Японії, Пд. Кореї та Китаю, вони не є запорукою ефективності
інноваційної діяльності, однак дають можливість скоординувати заходи по
інтенсифікації заходів стимулювання інноваційної діяльності, передбачити
контроль за витрачанням коштів.
Розвиненість інституційної складової також впливає на розвиток
інноваційних процесів. Вона передбачає як наявність дрібних центрів, що
здійснюють інноваційну діяльність, так і єдиного державного центру, який
хоч і не є гарантом ефективності, однак сприятиме координації
інноваційних процесів, формуванню єдиного інноваційного простору. В
даному аспекті цікавою є пропозиція щодо формування між окремими
інституційними одиницями системи “вузи – наукові дослідження –
виробництво” [3, с. 50], що передбачить єдність технологічних процесів.
Кадрове забезпечення є основою сприяння інноваційному розвитку, оскільки
без кадрів потрібної кваліфікації є неможливим розвиток науки і техніки.
В даному випадку, увага приділяється державним навчальним закладам, які
мають виступати основою отримання і оновлення знань відповідно до рівня
розвитку науки.
Інноваційна культура суспільства є також одним із складових елементів
розвитку економіки та інтенсифікації інноваційної діяльності, оскільки
інформує про досягнення науки і техніки, популяризує новинки, формує в
них потребу, тобто покращує сприйняття населенням інновацій.
Крім того, інноваційний розвиток неможливий без узгодження інноваційної
політики з іншими напрямами державної політики [2, с. 17-18], оскільки
перша пов’язана із різними сферами економіко-політичного устрою держави,
через що потрібна скоординованість для отримання належного ефекту.
Отже, досягнення інноваційного розвитку України передбачається можливим
у випадку реалізації як вже впроваджених стимулюючих заходів, так і
нових елементів, однак, лише за умови розробки продуманих механізмів їх
реалізації.
Література:
Захарін С. Стимулювання інноваційної активності корпоративних структур
// Економіка України. – №8. – 2006. – С. 41-47.
Каракай Ю. Роль держави у стимулюванні інноваційної діяльності //
Економіка України. – №3. – 2007. – С. 14-21.
Новицький В. Імперативи інноваційного розвитку // Економіка України. –
№2. – 2007. – С. 45-52.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
