Шпаргалки

Шпаргалки з політеконоіки

1. ЕКОНОМІКА ТА ЕК ТЕОРІЯ. ПРЕДМЕТ І МЕТОДИПОЛІТ ЕКОНОМІКИ. РІВНІ
ВИВЧЕННЯ ЕКОНОМІКИ.

Політекономія – це наука, яка досліджує поведінку людей в процесі
виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ в умовах,
обмежених виробничих ресурсів і необмежених потреб. Таке дослідження
базується на посилках, що потреби людей збільшують виробничі можливості
та рахункові ресурси. Центральною проблемою політекономії є проблема
вивчення ефективності використання рідкісних ресурсів. Таким чином,
політекономія – це наука про види діяльності пов’язані з обміном і
грошовими угодами між людьми, про використання людьми рідкісних
природних ресурсів, про багатство.

Найкоротшим визначенням предмета політичної економії без урахування
суб’єктно-об’єктних відносин є таке: вивчення законів, що регулюють
виробництво, обмін, розподіл і споживання матеріальних життєвих благ у
людському суспільстві.

Об’єктом вивчення політекономії є суспільне виробництво, яке направлене
на виробництво матеріальних благ і послуг.

Матеріальне виробництво включає в себе виробничі галузі, тобто галузі,
підприємства яких виробляють матеріальні блага – це промисловість,
сільське господарство, будівництво, а також послуги матеріального
виробництва (транспорт, торгівлю, комунальні обслуговування, побутове
обслуговування).

В галузях нематеріального виробництва створюються особливі нематеріальні
блага, а також надаються нематеріальні послуги. Це охорона здоров’я,
освіти, наука культура тощо.

Суб’єктами сучасної економіки є робітник, який працює по найму,
домогосподарство, підприємець, фермер, власник цінних паперів,
підприємство або фірма як юридична особа, міністерства і сама держава.

Макроекономічний рівень вивчає всю економіку як єдине ціле і виділяє
такі сфери – це державний сектор, приватний сектор і домашнє
господарство.

Мікроекономічний рівень вивчає конкретні економічні одиниці, а саме
фірми, підприємства. Мікроекономіку цікавить обсяг виробництва окремої
фірми, ціна продукції доходи і витрати фірми та інші.

Політекономія містить такі методи.

1.Метод наукової абстракції – відмова від поверхневих, несуттєвих сторін
явища, з метою розкриття суттєвих загальних зв’язків. Цей метод
передбачає необхідність розгляду тих, чи інших економічних явищ під
певним кутом зору.

2.Метод аналізу і синтезу. Метод аналізу – розкладання системи
економічних відносин на окремі елементи , з метою їх глибокого та
детального вивчення. Метод синтезу – органічне з’єднання окремих
елементів економічних відносин в єдине ціле.

3.Метод індукції і дедукції. Метод індукції – спосіб вивчення окремих
фактів, які дозволяють встановити їм загальні риси або властивості.
Метод дедукції означає розповсюдження загальних визначень на окремі
факти.

4.Метод логічного і історичного. Метод логічного і історичного
дослідження економічних явищ і процесів в історичному аспекті.

Політекономія , як суспільна наука, виконує наступні функції:

Відображає існуючі економічні явища і економічні процеси, і визначає як
вони співвідносяться (теоретична функція).

Розвиває свій особливий метод, який відповідає особливостям економічних
процесів (методична функція).

Пізнає реальну економічну дійсність для того, щоб відкрити людям способи
використання економічних законів (практична функція).

Вміння передбачити шляхи розвитку економіки (прогностична функція).

Надає здібності наукового мислення (виховна функція).

Сучасну політекономію ділять на позитивну і нормативну. Позитивна –
шукає об’єктивні або наукові пояснення функціонування економіки.
Нормативна – передбачає механізм дії, який застосований на об’єктивних
особистих судженнях, тобто вона має справу з тим, як повинно бути.

2. ОСНОВНІ ЕТАПИ ТА НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ПОЛІТ ЕКОНОМІКИ.

Політекономія як наука пройшла декілька шкіл, які її визначили. Вона
виникла в XVII ст. (1615р.). В той час це була наука про багатство
суспільства, його джерела і способи зростання.

Школи, які визначали та вивчали політекономію:

Меркантилізм. Фізіократизм. Класична політична економія. Марксистська
економічна теорія. Неокласичний напрям. Неолібералізм і кейнсіанство.

Меркантилісти вважали, що багатство – це гроші (золото). Первинним видом
економічної діяльності вони вважали торгівлю, яка у той час приносила
великі доходи у формі грошей. Тому джерелом багатства вони вважали
зовнішню торгівлю, тобто сферу обігу. Меркантилісти радили державі
розширяти зовнішню торгівлю нагромаджувати багатство у вигляді грошей
(золота). Представниками меркантилізму були А. Монкрет’єн, П.
Буагільбер.

В XVII ст. з’явилися критики меркантилізму (Ф. Кене, А. Н. Ж. Тюрго),
Пріоритет вони віддавали сільському господарству, джерелом багатства
вони вважали працю робітників, які були зайняті в сільському
господарстві. Цих економістів називали фізіократами.

Обмеженість фізіократів подолала класична політекономія, представниками
якої були В. Петті, А. Сміт, Д. Рикардо. В основі поглядів на багатство
була створена представниками класичної політекономії – “теорія трудової
вартості”. Вони встановили, що суспільне багатство створюється в сфері
матеріального виробництва. Джерелом багатства є праця людей.

В 30р. XIX ст. почався розпад класичної політекономії, який розмежувався
на кілька напрямків. Одним з них стала марксистська політекономія,
основоположниками якої були К. Маркс та Ф. Енгельс. Вони далі розвивали
теорію трудової вартості, але при цьому зробили висновок про те, що
ринкова економіка не здатна для саморозвитку, має антагоністичні
суверенності, які призведуть її до гибелі і заміни комуністичним ладом.

В середині XIX ст. сформувалися нові напрями економічної теорії, які
стали основами сучасної економічної науки. Вони розглядали ринкове
господарство на інших принципах дослідження, ввели своє розуміння
вартості і прибутку, це неокласичний напрям. Він багато в чому
відмовився від трудової теорії вартості поєднавши її з іншими теоріями,
а саме теорією трьох факторів: 1) виробництва, 2) теорії граничної
корисності, 3) теорії граничної продуктивності. Ринкову економіку
представники неокласичного напряму розглядали як основу економічного
прогресу. Доводили високу ефективність, ринкового конкурентного
механізму, заперечували необхідність державного втручання в економічне
життя.

Вчені неокласичного напряму знайшли своє продовження в економічному
лібералізмі, який заперечує необхідність державного втручання в
економіку. Інший сучасний напрям економічної теорії економічний
дережизм, який доводить необхідність державного втручання в економіку.
Таким чином на основі першого виникло економічне вчення неолібералізм, а
на основі другого – кейнсіанство. Неолібералізм пов’язує розвиток
ринкової економіки з вільним підприємством і обмеженим втручанням
держави в економіку. Основоположником кейнсіанства став великий
англійський економіст Дж. Кейнс, який обгрунтував необхідність зростання
державного впливу на економічне життя для досягнення рівноваги ринкової
економіки. Неоліберальні й кейнсіанські моделі економічного розвитку
однаково успішно застосовуються і сьогодні для вдосконалення ринкової
економіки.

3. ВИРОБНИЦТВО – МАТЕРІАЛЬНА ОСНОВА, ЗАДОВОЛЕННЯ ПОТРЕБ.

Виробництво — це процес дії людини на предмети (речовину) із
використанням сил природи та пристосування їх для задоволення певних
потреб. Здійснення постійного обміну речовин між людиною і природою К.
Маркс називав законом, що регулює суспільне виробництво.

Взаємодія людини з природою означає процес праці, що складається із
трьох основних моментів: 1) праці людини; 2) предметів праці; 3) засобів
праці.

Праця — свідома, доцільна діяльність людей, у процесі якої вони
видозмінюють зовнішню природу, опосередковують, регулюють і контролюють
обмін речовин і, водночас, змінюють власну природу.

Предмети праці — речовина природи, на яку людина діє у процесі праці,
піддаючи її обробці.

Предмети їіраці бувають двох видів: 1) дані самою природою (наприклад,
риба, яку ловлять; дерево, яке рубають); 2) ті, що підлягають попередній
обробці (наприклад, видобута руда обробляється на металургійному
заводі). Такий предмет праці називають сирим матеріалом, сировиною.

Засоби праці — річ або комплекс речей, якими людина діє на предмети
праці.

Позитивна економічна теорія ігнорує суспільну форму капіталістичного
виробництва, тому замість понять «капіталіст» вона вживає
«роботодавець», замість «найманий працівник» — «працівник», «робітник»,
«службовець»; замість поняття «постійний капітал» — «капітальні блага»,
що відображають лише матеріально-речові елементи продуктивного капіталу
тощо.

Засоби виробництва і працівники в їх єдності і взаємодії утворюють
продуктивні сили, що за умов капіталістичного способу виробництва
набувають форми продуктивних сил капіталу, тобто використовуються як
засіб для досягнення основної мети капіталістів.

4. РОЗПОДІЛ ПРАЦІ, РІВНІ ТА ФАКТОРИ.

Разделение труда – єто выделение и устойчивое закрепление различных
видов трудовой деятельности за отдельными людьми или их группами.

Факторы, влияющие на разделение труда:

индивидуальные различия людей

природно-климатические условия

традиции, сложившиеся в местности, семье

сложившаяся практика

Разделение труда приводит к его специализации – форме общественного
разделения труда внутри предприятий, между ними, регионами и странами.

Разделение труда и его специализация приносят различные выгоды:
суммарная выгода выражается в более высокой результативности труда
(производительности), т е в увеличении выпуска продукции за
определенный период времени.

Разделение труда и его специализация вызывает кооперацию труда – форма
организации труда, при которой значительное число людей участвует в
одном и том же или разных, но связанных между собой, процессах труда.

Кооперация труда приводит к кооперированию производства – форма
производственных связей специализированного производства, при которой
предприятие совместно участвует в изготовлении какого-либо продукта,
сохраняя при этом свою самостоятельность.

В результате этих процессов любой продукт становится результатом труда
многих людей и предприятий, связанных между собой производственными,
торговыми и др связями, т е производство становится все более
общественным, выступает как результат деятельности значительных групп
общества и общества в целом.

5. ЕК ЗАКОНИ ЯК РЕГУЛЯТОРИ ВИРОБНИЦТВА.

Економічні закони – це об’єктивно стійкі, причинно-наслідкові зв’язки в
розвитку економічних відносин. Як і будь-який закон економічний закон
відображає такий зв’язок двох явищ, коли при наявності одного
обов’язково відбуваються інші. Економічний закон відображає об’єктивно
необхідний суттєвий зв’язок економічних явищ, який постійно
повторюється. Економічні закони мають об’єктивний характер, тобто не
залежать від волі і свідомості людини. Водночас економічні закони – це
закони економічної діяльності людей і поза цієї діяльності вони не
існують.

Сучасна економічна теорія розрізняє загальні і специфічні економічні
закони. Загальні характерні для всіх економічних систем (закон
зростання, продуктивності праці, закон економії часу, основний
економічний закон, закон відповідності виробничих відносин рівню і
розвитку продуктивних сил).

Специфічні діють лише в окремій економічній системі, наприклад, закон
конкуренції, вартості і т.д.). Специфічні економічні закони відрізняють
одну економічну систему від іншої.

Наявність загальних законів, які відображають поступальність
економічного розвитку з’єднує економічну історію людства в єдине ціле.
Таким чином, економічні закони управляють економічною діяльністю людей
управляють стихійно і об’єктивно. Взаємозв’язок між економічними
законами і господарською діяльністю людей проявляються через економічні
потреби і інтереси людей.

Особливі економічні закони –це закони властиві історичним епохам,де
зберіглися умови для їх виконання.

Економічні закони, які відображають рух економічних відносин збуджують
економічні потреби, ті в свою чергу приводять у дію економічні інтереси,
а останні стають спонукальним мотивом господарської діяльності людей.

Економічні закони(Економічні потреби(Економічні інтереси(Господарська
діяльність

Економічні категорії – це наукові теоретичні поняття, що відображають
існуючі відносини.

Категорії – це своєрідне ім’я, яким наука називає той чи інший процес
або явище, але за кожним таким поняттям стоять реальні відносини,
реальні процеси і реальні явища.

Економічна наука вивела велику кількість економічних категорій, а саме:
товар, вартість, ціна, попит, пропозиція, прац прибуток та багато інших.

6. НАСЕЛЕННЯ, ЕК ПОТРЕБИ ТА ІНТЕРЕСИ.

1798р. Мальтус видав книгу » Досвід про закон народонаселення.» У
якій спираючись на данні Б.Франкліна «Про тім що населення американських
колоній подвоювалися через кожні 25 років і спираючись на закон спадної
прибутковості сформулював тенденцію росту населення в геометричній
прогресії якщо цей ріст не стримується обмеженими ресурсами
продовольства.

Оскільки інтереси через визначений момент часу подвоюються то це
рівнозначно тому, якби величина земної кулі за той же час зменшувалася
вдвічі поки не зменшилася до таких розмірів що продовольства стало б
менше ніж необхідно для підтримання життя. У силу чинності закону
спадної тенденції відставання росту продовольства від росту населення.

Мальтус не затверджував, що населення буде обов’язково рости в
геометричній прогресії — це тенденція буде, якщо вона ні чим не
стримується, але вона стримується факторами: голод, епідемії, війни.
Існують так само фактори які впливають на народжуваність. Хоча рух за
народжуваністю часто називають неомальтузіанством сам Мальтус захищав
лише моральні обмеження, що полягають у продиктованій розсудливості,
відстрочці ранніх шлюбів доти , поки нова родина не зможе сама себе
утримувати.

Мальтус проповідував точку зору відповідно до якої боротьба за існування
не позволяє бідним людям стати зніженими і ледачими. У інтерпритації
англ. політиків поч. 18с. які посилалися на дані Мальтуса, справа
обстояло в такий спосіб: був переглянутий закон про бродяжництво, у разі
чого убогість стала розглядатися як наслідок лінності, а безробіття як
стан яке потрібно зробити більш тяжким.

Доктрина Мальтуса трохи спрощує проблему тому що він зовсім не бачив і
не враховував можливості пов’язаних із промисловою революцією. Тим
часом, технологічні зміни наприкінці 19в. і особливо в 20в. значно
розширили виробничі можливості і зробили можливим покращення рівня життя
в значно великого відсотка населення. Хоча за той же час досягнення
медицини значно продовжили людське життя і зменшили перешкоду росту
населення. Тим паче, зачатки істини що містилися в доктрині Мальтуса і
зараз зберегли важливе значення особливо для розуміння динаміки
народонаселення в тих частинах земної кулі між кількістю населення і
продовольства є дуже важкою проблемою. У 1000р. до н.е. населення землі
склад. 100 млн. люд. У 1р.н.е. — 200млн.чол. У 1000р. н.е. —
300млн.чіл., У 1500р. — 450 млн. чіл. 1800р. — 919млн.чіл., 2000р. —
6,1млрд.чіл., 2108 — 10,4млрд.чіл. Ріст населення, зміна його
інфраструктури породжує безліч проблем які економіка повинна вирішувати:
1. забезпечення робітниками місцями; 2. продовольства, 3. житлом 4.
одяг.; 5. утворення й охорона здоров’я. Іншими словами проблем
пов’язаних із задоволення потреб сусп. У цілому кожної його соц.гр. і
кожної людини.

Екон. потреби та інтереси

Потребности:

1) недостаток чего-либо необходимого для поддержания жизнедеятельности и
развития личности, фирмы, общества;

2) внутр. побуждение человека (фирмы, общества) получать опред. эффект
от предметов окружающего мира.

Если потребность неудовлетворена, то человек чувствует себя…

В таком случае, он может поступить:

а) постараться заглушить эту потребность и не предпринимать никаких
действий по ее удовлетворению;

б) сделать что-либо, что позволит ему удовлетворить эту потребность. В
данном случаепотребность выступает как побудительный мотив активной
деятельности человека (фирмы, общества)

Потребности:

конечные (личные). В разе удовлетворения потребность воссоздает сам
человек.

промежуточные — потребности хоз. структур, их удовлетворение служит
созданию новых благ. Такие потребности наз. пр-венными.

потребности, удовл. индивидуально, удовл. коллективно (газоснабжение);

первичные (физические) — пить, спать;

вторичные (психологические) — уважение;

прошлые, настоящие, будущие, идеальные (сущ. в голове), реальные,
фактические.

Все потребности удовл. одновременно невозможно, поэтому человек отдает
предпочтение удовл. тех или иных потребностей.

Теории потребностей З.Фрейда и А.Маслоу

По Фрейду: человек растет, подавляя при этом в себе множество желаний,
хоть и в подавленном виде находятся в его мозгу и никогда не находятся
под его 100%-контролем.

Т.о., по Фрейду получается, что человек не осознает причин собственной
мотивации к тем или иным действиям, например, покупки чего-либо. Но на
чел. Можно воздействовать путем усиления его подавления желаний.

По Маслоу: все потребности человека располагаются по принципу иерархии в
восходящем порядке: от низшего к высшему (1(5): 1. Физиологические
потребности (еда, сон). 2. Безопасность (защита от боли). 3. Потребность
в соц. связях (в контактах). 4. В самоуважении (уважение, признание). 5.
В самореализации.

Пока не удовл. потребности низшегопорядка, не действуют потребности
высшего.

Осознание потребностей и принятие решения о действиях по их
удовлестворению означает возникновение мотивации к труду. В этом случае
потребности приобретают конкретную форму экономического интереса.
Экономический интерес — это форма удовлетворения экономических
потребностей.

Интересы многообразны: личные, коллективные, общественные, классовые,
текущие, перспективные, рациональные и нерациональные, финансовые,
трудовые, региональные и др.

Все интересы действуют в единстве, но между ними сущ. противоречия.

7. ЛЮДИНА ЯК СУБ’ЄКТ ЕКОНОМІКИ.

У представників різних шкіл були не однакові погляди на це питання. Для
Аристотеля — Людина в економіці, це економічні суб’єкти, які прагнуть до
задоволення своїх різноманітних потреб.

Сміт і Рекардо створили свою модель людини яка характеризується:

1. Головною роллю такої поведінки та інтереси в мотивації економічної
поведінки; 2. Компетентність в особистих справах та раціональна
поведінка; 3. Отримання вигоди яка виражена в грошрвому плані та
максимізація прибутку.

Сміт хар-є Людину такими положеннями:

1. Схильність до обміну в разі поділу праці; 2. особистим егоїзмом,
постійним прагненням покращити своє становище. Тобто кожна Людина в
економ. діяльності має свою вигоду, а не вигоду суспільства. Він
виступає за приватну власність, Але підкреслює, що потрібно обережно
використовувати в державному управлінні знання лише підприємницького
класу. І тільки конкуренція об’єднує рівнодіючих «егоїстів» в
упорядковану систему.

Представники історичної школи виступають проти індивідуалізму
представників класичної школи. Вважають що тільки населення яке
представляє собою не сукупність індивідів, а національне й історичне
об’єднане державне ціле. Суб’єктами економічної поведінки — є розумна
істота наділена деякими потребами і розглядає мий як член сім’ї, соц.
групи, класу суспільства.

По Марксові людина виступає як елемент об’єктивних економічних
категорій.

Основні групи природи людини за Бенишем:

1. Претензія на унікальність; 2. некласовий характер; 3. Лічильний
націоналізм (здатність полічити усі дії що ведуть до щастя).

Узагалі він розглядає Людину як споживача.

Маржиналісти створили свою концепцію людини — активізатора, наділив його
наступними рисами:

А). Здатність до найбільшого споживання або прибутку та до найменших
витрат; Б) незалежність від зовнішніх умов; У) Здатність вибору
оптимального варіанту; Г) Володіння повною інформацією, та здатність
безпомилкового передбачення; Д) Миттєва реакція на зміну зовнішніх
умов.

Вагнер такі властивості: нестача благ та здатність її усунення.
Економічною діяльністю управляє: 1. Бажання вигод та страх перед нуждою;
2. Надія на схвалення та страх перед наказанням; 3. Почуття честі та
страх сорому; 4. Почуття обов’язку та страх перед докорами сумління

Маршал синтезував положення про Людину видвинуті представниками
класичної школи та маржиналістами. Увів поняття норм діяльності людини,
розглянувши їх як визначених умовами образ дії будь-якої професійної
групи, завдяки морально-правельній поведінці, що є результатом
необмеженого функціонування вільної конкуренції.

8. ЕКОНОМІЧНІ АГЕНТИ ТА ЇХ ЦІЛІ.

Основних субьектов хоз.деятельности прийнято делить по нескольким
групам,в зависимости от их функцій и целей эти субьекты выступают как эк
обьекты .

Эк обьекты-это субьекты эк отношений участвующие в производстве
,распределение,обмене и потребление эк благ.

Основне эк обьекты

Домашнее хоз-ва –это эк единица функционирующая в потребительской сфере
эк-ки(этот агент участвует в производстве,поспроизводстве человеческого
капитала)является собственником и поставщиком какого –либо фактора пр-ва

Предприятие- это эк единица функционирующая с целью получения дохода
,стремится к максимилизации прибыли, амостоят.принимает решения и
использует факторы пр-ва для изготовления продукции с целью продажи

либо перепродажи и получения дохода

государство-представлено различными правительственными учреждениями
осуществляющие юредическую иполитическую власть для осуществления
вслучае необходимости контроля над хоз. Субьектами и рынка в целом для
осуществления общественных целей.

Економические цели могут бать индевидуальные и общественные.
общественные могут быть

1.экономический рост

2.эк.эфективность

3.полная занятость населения

4.стабильный урівень цен на товары и услуги

5.ек. свобода

6.справедливое распределение дохода

7.ек.-е обеспечение нетрудоспособного населения

8.торговый баланс должен предлогать разумное соотношение экспорта и
импорта в международных финансовых сделках.

9. ВИРОБНИЧІ МОЖЛИВОСТІ. ШЛЯХИ ЇХ ЗРОСТАННЯ.

Виробничі можливості-це максимально можливий обьєм виробництва блага при
повному і ефективному використанні ресурсів.

Оскільки ресурси обмежені,значить обмежене і виробничі мгожливості,тому
випуск одного виду продукції може відбуватися за рахунок повної або
часткової відмови від випуску другого продукту.

Економічні ресурси — сукупність речових та особистих факторів
виробництва, що використовують для виробництва товарів і послуг. Для
вивчення економічних ресурсів вживають різні критерії кваліфікації. Крім
особистого і речового чинників, можна вирізняти також відтворювані та
невідтворювані чинники. До відтворюваних належать ті, що створюються і
відтворюються природою (ґрунт, водні басейни тощо) та суспільством
(засоби виробництва, наука, інформація), до невідтворюваних — корисні
копалини, що використовуються як сировина. Водночас існують чинники, які
спільно відновлюються у процесі взаємодії людини з природою (наприклад,
трудові ресурси).

Ще одним варіантом класифікації ресурсів є їх поділ на природні,
трудові, інвестиційні (грошові ресурси), наукові та інформаційні.

У процесі матеріального виробництва надзвичайно важливу роль відіграють
природні ресурси.

Обмеженість ресурсів. У певній країні або у масштабі планети обсяги
окремих економічних ресурсів природно обмежені

Тому межа виробничих можливостей залежить не стільки від обмеженості
ресурсів, скільки від наявного соціально-економічного устрою у більшості
країн світу, зокрема від розподілу багатства і власності, величезних
витрат на гонку озброєнь, величини платоспроможного попиту населення.

10. ЗРОСТАННЯ ВИТРАТ. ЗАКОН СПАДАЮЧОЮ ПРОДУКТИВНОСТІ.

На макроуровне производственные возможности
характеризуются ресурсами общества (природные ресурсы, капитал, рабочая
сила), кривыми производственных возможностей.

Х,Y ( товары.

На микроуровне производственные возможности
характеризуются затратами (издержками): постоянными, переменными,
общими, средними. Возрастание производства ведет к возрастанию затрат.

Закон убывающей предельной производительности
(доходности): В краткосрочном периоде с некоторого момента каждая
дополнительная единица ресурса начинает приносить все меньшую отдачу.

Нейтрализация действия этого закона обеспечивается в
долговременном периоде:

Кривая пр-венных возможностей наклонена вправо и вниз и имеет выпуклую
форму, что отражает след. важные экон. принципы. Закон: если мы хотим
иметь большее кол-во товара, то необходимо уплачивать за него большую
цену, выраженную в др. товарах, которыми мы жертвуем, т.е. ради каждой,
получаемой дополнительно единицы требуемого товара мы должны
отказываться от все большего кол-ва другого тавара.

Закон возрастания затрат: при замене пр-ва одного блага пр-вом другого в
условиях полного использования ресурсов, альтернативные издержки 2-го
блага (выраженные в потерях опред. кол-ва 1 -го блага) возрастают. Этот
закон связан с законом убывающей доходности (производительности), кот
устанавливает соотношение между затратами на пр-во и выпуска прод-ции.
Более конкретно: закон убывающей доходности относится к выпуску дополн.
(предельной) продукции, кот. можно получить последовательно добавляя
равные дополнительные единицы изменяющегося фактора (затраты) к
неизменному кол-ву др. факторов.

Убывающая доходность имеет место тогда, когда хотя бы один из факторов
изменяется и хотя бы один из факторов остается неизменным.

Постоянная доходность имеет место тогда, когда все факторы изменяются
пропорционально.

Возрастающая доходность имеет место тогда, когда все факторы
увеличиваются пропорционально, а продукт возрастает в большей мере – это
явлениесвязано с массовым пр-вом и получаемой при этом экономии на
масштабе. Такая экономия связана:

с использованием процессов, не связанных с затратами энергии человека
или животных;

с механизацией и автоматизацией;

с использованием стандартных, взаимозаменяющихся частей и деталей;

с разделением сложных процессов на простые повторяющиеся операции;

специализация и разделение труда;

с применением эффект. маркетинга и менеджмента.

11. ФАКТОРИ СУСПІЛЬНОГО ВИРОБНИЦТВА.

Для производства любого блага нужны определённые ресурсы – природные,
трудовые, финансовые и т.д., но ресурсы – это только потенциальные
возможности производства чего-либо .

Для того чтобы что-то произвести необходимо соединить вместе и наладить
процесс использования определённых ресурсов.

Соединённые вместе ресурсы становятся факторами производства. Таким
образом фактор производства – это производственный ресурс, соединённый с
другими ресурсами на основе определённой технологии.

Различают следующие факторы производства:

Земля. Под этим фактором подразумевается , как собственные, так и все
др. ресурсы.

Труд – это целесообразная деятельность людей, процесс потребления
рабочей силы. Сама же рабочая сила – это способность людей к труду.

Различают следующие виды труда :

простой труд – это труд не требующий никакой специальной подготовки, и
который способен выполнить любой трудоспособный.

Сложный труд – это труд, требующий спец. подготовку, умноженный простой
труд.

Конкретный труд – качественно – определённый труд, создающий новую
потребительную стоимость( функциональную вещь).

Абстрактный труд – качественно-однородный труд, как затрата сил и
энергии в физическом смысле; переносит стоимость потреблённых средств
производства на продукт и создаёт новую стоимость.

Капитал как фактор производства состоит из средств и предметов труда,
т.е. капитал как фактор производства – это физический капитал,
совокупность средств производства. Эти средства имеют денежную оценку,
поэтому под капиталом можно подразумевать сумму денег, но не любую, а
денег, которые пускаются в оборот для получения дохода.

Предпринимательская способность – это фактор , объединяющий эк. ресурсы
земли, капитала и труда и , организующий их использование. Само же
предпринимательство – это интеллектуальная деятельность, основанная на
использовании личных факторов и направленная на достижение наилучшего из
возможных результатов , связанная в конечном итоге с выгодой.

12. ВІДНОСИНИ І ПРАВА ВЛАСНОСТІ.

Сутність економічної власності. Власність у цілому є складною і
багатоплановою соціологічною категорією, в якій виділяють економічний,
соціальний, правовий, політичний та інші аспекти. Тому власність
вивчають різні науки: політична економія, економічна теорія,
юриспруденція, філософські науки, соціологія та ін.

Двома найважливішими аспектами категорії «власність» є

економічний і юридичний.

Як економічна категорія, власність, у свою чергу, характеризується
єдністю двох аспектів: кількісного та якісного.

Кількісний аспект власності — різноманітні об’єкти: заводи, засоби
праці, земля, гроші, цінні папери, патенти, ліцензії та ін.
Найважливішим об’єктом власності є засоби виробництва. Залежно від того,
у чиїх руках вони зосереджені (рабовласника, феодала чи капіталіста),
формується відповідний суспільний

Спосіб виробництва.

Якісний аспект власності — відносини між людьми, підприємствами,
державою, між державою та іншими суб’єктами з приводу Привласнення
засобів виробництва, створеного продукту, цінних Паперів тощо в усіх
сферах суспільного відтворення. Теоретичним вираженням відносин
економічної власності є сукупність таких

Економічна власність розкриває сутність виробничих відносин, надає
останнім цілісність, є їх системною, комплексною характеристикою. Якщо у
відносинах економічної власності подані лише внутрішні, необхідні,
сталі, визначальні, сутнісні зв’язки і відносини, то у виробничих
відносинах, крім таких форм зв’язку, містяться відповідно не тільки
внутрішні, але й зовнішні, не тільки необхідні, але й випадкові, не
тільки сутнісні, але й такі, що утримуються на рівні зовнішніх форм,
поверхневих зв’язків та відносин і т. д.

13. ВИРОБНИЦТВО ЯК ПРОЦЕС ВИКОРИСТАННЯ ЙОГО ФАКТОРІВ. ВИРОБНИЧА ФУНКЦІЯ.

Для осуществления процесса производства необходим определенный набор
факторов производства. Факторов производства много, но самыми крупными
группами факторов являются:

земля

труд

капитал

Они действуют взаимосвязано, дополняют и взаимозаменяют друг друга.
Взаимозаменяемость факторов обусловлена ограниченностью ресурсов и
необходимостью их эф-ого использования.

Предприниматель выбирает такую технологию, при которой дефицитный или
сравнительно дорогой фактор используется в меньшей мере. Используются
различные комбинации факторов производства, при этом предприниматель
руководствуется потребностями снижения производственных затрат.
Отношение между любым набором факторов пр-ва и максимально возможным
выпуском продукции, произведенной при помощи данного набора факторов,
характеризует производственную функцию, т е производственная функция
характеризует технологическую зависимость между затратами ресурсов и
выпуском продукции. Если весь набор факторов пр-ва представить как
затраты труда (L), капитала (К) и материалов (М), то произв ф-я может
быть описана след образом:

Q=f(L,K,M),

Где Q – максимальный объем продукции.

Модификацией производственной функции является изокванта – это кривая,
геометрическое место точек соответствующих всем вариантам
производственных факторов, использование которых обеспечивает одинаковый
выпуск продукции.

ГРАФИК

Виробнича ф-я показує співвідношення між будь-якої комбінації факторів
виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції. Кожна
виробнича ф-я використовується для визначення оптимальної якості
використання ресурсів, при заданому об”ємі вир-ва.

Так як основними факторами виробництва явл праця і капітал, то виробнича
ф-я є: Q = f (L,K)

Вираженням виробничої ф-ї є криві ізокванти. Будуються ізокванти по
даним виробничих сіток.

Графік

Кожен результат вироб сітки представляє собою максимально можливий об”єм
випуску продукції, при співвідношенні факторів вир-ва L,K. По
результатам будується ізокванта.

Ізокванта – це крива, кожна точка якої показує співвідношення виробничих
факторів, використовуючи які можна одержати один і той же об”єм вир-ва.

Властивості ізокванти:

має спадний характер

вигнута форма

чим далі ізокванта розташована від початку системи координат, тим
більшому об”єму вир-ва вона відповідає.

Сис-ма координат з деякою кількістю ізоквант наз сімейство ізоквант, яке
показує можливість випуску підприємством різних об”ємів вир-ва і
використання ресурсів для цього.

Ізокоста – це лінія, яка хар-є співвідношення витрат підприємства на
ресурси, які необхідні на вир-во однакового Q.

Графік

На вир-во Q основні групи ресурсів – це K i L, які мають свої ринкові
ціни. В цьому випадку загальні витрати визнаються як сума добутків
кількості ресурсів на їх ціну: ТС = K*Pk + L*Pl

З рівняння видно, що під-во може використовувати різну кількість
ресурсів, залишаючись при цьому на одному рівні бюджетних затрат ТС, і
збільшувати кількість використання одного ресурсу за рахунок зниження
іншого. Ці співвідношення і виражаються на ізокості. Ізокоста – лінія
однакових затрат.

Кут нахилу ізокости виражається у відношенні приростів К і L:

Tg L = ^K/^L (^ — дельта)

Властивості ізокости:

чим дальше ізокоста розташована від початку координат, тим більшій
кількості використання ресурсів вона відповідає, а значить і > значенню
ТС

кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС (ТС- сукупні витрати)

кут нахилу залежить від цін на ресурси.

14. ПОТРЕБИ, ЯК РУШІЙНИЙ МОТИВ ЕК ДІЯЛЬНОСТІ.

Потребности можно определить двояко:

как недостаток чего-либо необходимого для поддержания жизнедеятельности
и развития человека, фирмы, общества.

Внутренее побуждение человека (фирмы, общества) получать определенный
эффект от предметов окружающего мира.

Если потребность человека не удовлетворена, то он может поступить
двояким образом:

постараться заглушить эту потребность и не предпринимать никаких
действий по ее удовлетворению.

Сделать что-то, что позволит удовлетворить эту потребность. В этом
случае потребности выступают как внут-й побудитель активной деятельности
человека.

Потребности классифицируются по многим признакам%

по субъектам:

конечные, т.е. личные, в результате этих потребностей воспроизводиться
сам человек.

промежуточные – потребности хоз. Струкрур, их удовлетворение служит
созданию новых благ, такие потребности наз. производственными.

по форме происхождения:

потребности удовлетворяемые индивидуально и коллективно (потребность в
тепле, водоснабжение)

по природе:

первичные(физиологические);

вторичные(психологические).

по времени:

прошлые,

настоящие,

будущие (наши желания),

реальные (то, что мы можем достичь),

фактические (что имеем).

Все потребности удовлетворить невозможно, поэтому человек отдает
предпочтение удовлетворению тех или иных потребностей руководствуясь при
этом теми или иными мотивами.

15. ДЖЕРЕЛА ТА ФОРМИ ДОХОДІВ.

Доходи підприємства утворюються від реалізації виробленого продукту,
тобто це є грошова виручка від реалізації товарних фондів.

Розрізняють такі три види доходів підприємства:

звичайний дохід (формується за рахунок реалізації продукції);

капітальний дохід (дохід від перепродажу виробничих фондів, майна,
землі, фінансових активів тощо);

дивідендний дохід (дохід від акцій інших фірм).

Але основним видом доходу фірми є валовий і чистий прибуток. Валовий
дохід – це грошова сума доходів фірми за певний період часу. Чистий
дохід – це валовий дохід без суми повних витрат.

Для характеристики доходу фірми важливими є показники середнього і
граничного доходу, пов’язані із сукупним валовим доходом. Так як валовий
дохід, який одержує фірма, дорівнює ціні продукту на кількість
реалізованого продукту, то середній дохід фірми – це дохід в середньому
на одиницю проданого товару або продукту (визначення класичної
політичної економії): W=C+V+M, де W –сукупний продукт, С – витрати на
засоби виробництва, V – витрати на заробітну плату, m – прибуток (або
додаткова вартість).

, чистий дохід або прибуток: m=W–(c+v).

Доход-это объем денежных поступлений за определенный период времени .

Получаемый доход могут выступать:

1.отдельные люди или семьи;

2.лредприятия.организации и учреждения;

Существует различные области применения доходов:

1.определенная их часть управляет в виде налога в бюджет государства;

2.основная часть дохода используется на употребление4

3.отдельная их часть при возможности превращения в сбережения, которые
могут принимать различные формы:

-открытие и положение счета в банк;

-приобретение акций или других видов ценных бумаг ;

-приобретение недвижимости ;

-хранение денег в «кубышке»;

Значение дохода:

-как фактор материального благосостояния (доход формирует покупательную
способность);

-как возможность духовного развития;

-как предпосылка осуществления воспроизводственного процесса экономики
ресурсов.

-как фактор продолжительности жизни.

-влияние доходов на характер, манеры психологию и мировоззрение

1 Предложение экономич Ресурсов З/П, аренда, рента ,лизинг, прибыль

2 Предложение денег Ссудный%

3 Наличие особого социального статуса Пенсия,стипендия,пособие

4 Наличие особого социального статуса Выиграш,клад,наследство

16. ЗАГАЛЬНОЕК ФОРМИ СУСП ВИР-ВА.

Всем известно, что обществ. пр-ву на разных этапах его развития присущи
некоторые общеэконом. формы, в частности, натур. хоз-во и товарное
пр-во.

Натур. хоз-во – это такая форма, при кот. пр-во материальных благ и
услуг осущ. для потребления внутри данной хоз. единицы.

Материальной основой натур. хоз-ва явл. низкое развитие общественного
разделения труда.

Соц.-экон. основой натур. хоз-ва явл. отсутствие частной собственности
на землю и её сосредоточение в руках царя, феодала, гос-ва, сращивание
собственности и власти.

Целью наутрального хоз-ва явл. удовлетворение незначит. по объему и
относительно однообразных по качественному составу потребностей.

Натуральное хоз-во переростает в товарное пр-во, т.е. пр-во продуктов
для обмена, продажи.

Условия возникновения товарного пр-ва:

Общестенное разделение труда и специализация производителей;

Экон. обособление производителей как собственников.

Товарное пр-во также прошло опред. стадии развития (простое товарное
пр-во имеет следующие черты: частная собственность непосредственного
производителя на средства и результаты пр-ва; личный труд собственника
средств пр-ва; удовлетворение обществ. потребностей путем купли-продажи
продуктов труда и др.). Со временем, простое товарное пр-во
трансформировалось в развитое товарное пр-во, для кот. характерны след.
черты:

система наемного труда;

непосредственный производитель не является собственником средств пр-ва;

продукт труда пренадлежит собственнику средств пр-ва, а не
непосредственному производителю;

происходит осущ. всей с-мы экон. отношений, возникает товарный ФЕТИШИЗМ,
суть которого в овеществлении отношений между людьми, в господстве
вещей, товаров над ними.

Происходит становление развитого товарного пр-ва как экон. с-мы. Это
становление происходило в условиях первоначального становления капитала.
Процес первоначального накопления капитала имеет 2 стороны:

превращение массы производителей в людей лично свободных, но лишенных
средств пр-ва и вынужденных вследствии этого продавать свою РС;

сосредоточение средств пр-ва и предметов потребления в руках у
относительно небольшого % населения.

Может сущ. и особая форма товарного хоз-ва в условиях
административно-плановой экономики.

Основные черты этой формы:

Товарные связи между производством и потреблением сущ., но в
деформированном виде вследствие чрезмерного вмешательства в них одного
экон. центра.;

Высокий уровень общественного разделения труда и развитое машинное
пр-во. Первая черта приближает деформированное товарное пр-во к
простому, вторая – к развитому.

17. ЗАКОН ВАРТОСТІ. ЙОГО СУТНІСТЬ.

Економічний зміст закону вартості. Закон вартості — особливий
економічний закон (діє у деяких суспільних способах виробництва), що
виражає внутрішньо необхідні, суттєві й сталі зв’язки між суспільне
необхідною працею (витраченою на виробництво товару з урахуванням умов
її відтворення) і цінами товарів за умов відносної відповідності попиту
та пропозиції.

Закон вартості виражає, по-перше, внутрішньо необхідні суттєві й сталі
зв’язки між індивідуальним і суспільне необхідним робочим часом. У
такому аспекті він набуває вигляду закону сфери безпосереднього
виробництва.

Друга риса закону вартості — наявність сталих зв’язків між виробниками
одного виду товарів через конкуренцію, за якої здійснюється взаємний
тиск одного підприємця на іншого. Роль рушійної сили розвитку
виробництва закон вартості у цьому випадку виконує в нерозривній єдності
сфер безпосереднього виробництва й обміну

Третьою важливою рисою цього закону є наявність сталого зв’язку між
попитом і пропозицією. Якщо їх відносна рівність порушується, то обмін
товарів здійснюється не відповідно до кількості витраченого на них
суспільного робочого часу.

Цей закон, по-четверте, виражає внутрішньо необхідні зв’язки між працею
виробника товарів у минулому (суспільне необхідним робочим часом у
момент їх безпосереднього виробництва) і теперішніми умовами
виробництва. Тому вартість товарів зумовлюється не тим робочим часом,
який витрачено на їх виробництво, а тим, який витрачено на їх
відтворення.

По-п’яте, закон вартості виражає внутрішньо необхідні й сталі зв’язки
між вартістю й цінами товарів. Тому він керує рухом цін так, що
зменшення або збільшення необхідного робочого часу зумовлює зниження або
підвищення цін виробництва.

У класичному вигляді (коли ціни товарів коливаються навколо вартості)
закон вартості діяв лише за простого товарного виробництва.

Основні функції закону вартості. Закон вартості є: 1) стихійним
регулятором товарного виробництва (простого, капіталістичного), але не
відокремлено, а в поєднанні з іншими економічними законами (законами
відповідності виробничих відносин рівню і характеру розвитку
продуктивних сил, зростанню продуктивності праці тощо — у період
існування товарного виробництва; законами додаткової вартості, середньої
норми прибутку тощо — у період розвитку капіталістичного товарного
виробництва); 2) рушійною силою стихійного розвитку продуктивних сил; 3)
основою диференціації товаровиробників

Товар.произ-во автоматич-и саморегулируется законом стоимости.Сущность
закона сто-ти выражает постоянную устойчивую существенно повторяющуюся
причинно-следственную связь между общ-но-необход-м рабочим временем
величиной стои-ти товара и его ценной.Согласно закону стои-ти произ-во и
обмен товаров осуществ-ся в соответствии затратами обществено-необхо-го
труда и цена явл.денежным выражением стои-ти.Согласно закону стои-ти
сумма цен товаров=сумме их стоим-ей.В каждом отдельном случае цена
товара колеблется вокруг стоим-ти,тяготеет к ней кк к своей основе.

Важным в механизме действия закона стои-ти:—1 конкуренция;-2—спрос и
предложение.Спрос и предложение—это рыноч-я форма,проявления произ-ва и
потребления.Конкуренция—это борьба за лучшее условие сбыта и произ-ва
товаров на рынке.Конкуренция может быть и на стороне предложения и на
стороне спроса.Конкуренция на стороне товаропроиз-ей прежде всего
обеспечивает сведение индивидуаль-го раб.времени к
обществено-необхо-му.При превышении предложения данного товара над
спросом этот вид конкуренции еще более усиливается,стои-ть товара
модифиц-ся в рыноч-ю стои-ть,ее стои-ть регулирует уже не
общест-но-необход-е раб.время ,а несколько меньшее раб.время.При
повышении спроса над предложением возникает конкуренция на стороне
покупателей, в этом случае стои-ть товара модифицир-ся,но ее регулирует
уже худшее по сравнению с лучшими условиями прои-во.

Функции закона стоимости:

1) В связи с отношением цен товаров от стоим-ей под воздействием
колебания спроса и предложения,закон стои-ти обуславливает
перераспределение и переливание средств произ-ва,раб.силы между
различными отраслями произ-ва.2) Закон стои-ти также стимулирует
развитие производ-х сил.Каждый товаропроиз-ль перед кризой разорения
вынужден снижать свое индивид.раб.время и совершенствовать
технику,технологию,организ-ю произ-ва.

18. ПОТРЕБА І КОРИСНІСТЬ. ЗАКОН СПАДАЮЧОЇ ГРАНИЧНОЇ КОРИСНОСТІ. ТЕОРІЯ
ЗІГМУНДА ФРЕЙДА ТА ПІРАМІДА МАСЛОУ.

Потребности могут быть определенны двояко

1.недостаток чего либо необходимого для поддержания жизнедеятельности
человека(фирмы предприятия)

2.внутреннее побуждение организма получать определенный эффект от
предметов окружающего мира.

Если потребность человека неудовлетворенна,то он может поступить двояким
образом.

1посторатся загушить эту потребность и не принемать не каких действий
для ее удовлетворения.

.2.сделать чтото необходимое,что позволит ему удовлетворить данную
потребнщсть

Класссифиекация

1.по субьектам

А)конечные пот.-ти одежда мебель,автомобиль.

Б)промежуточные(сырье,средства производства)

2.по форме происхождения

А)удовлетворенные индивидуальные(воздух,вода,еда,сон)

Б)удовлетворение коллективное(элект.-во,газ)

3.по природе

А)первичные -физиологичные потребности

Б)вторичные-психологичные потреб. И успех.

4.по времени

А)удовлетворение в прошедшем

Б) удовлетворение в настоящем

В) удовлетворение в будущем

5.по степени удовлетворения

А)идеальные

Б)реальные

В)фактические

6.по значимости

Все человечиские потребности не могут быть удовлетворены одновременно

Корисними можуть бути лише доступні для споживача блага.

Загальна корисність — величина, що відбиває загальну задоволеність
індивіда споживанням визначеної кількості блага. М’ясо задовольняє
потребу в їжі, а сигарети — у палінні.

Гранична корисність — це задоволеність, що набу-вається від споживання
кожної додаткової одиниці блага. Якщо м’ясо, що з’їдається, поділити на
порції, то задоволення, що дістається від споживання кожної наступної
дози, буде виражати її граничну корисність.

Ступінь корисності залежить від наявної кількості певного блага (запасу)
та від інтенсивності потреби в ньому. У межах звичної норми споживання
(досягнутого рівня інтенсивності) збільшення кількості споживання
спричиняє зростання загальної корисності і зниження граничної
корисності.

Закон спадної корисності. Прагнення збільшити кількість споживаних
благ до рівня повного насичення потреби призводить до зменшення
корисності кожної наступної споживаної одиниці. Тут втілюється закон
спадної граничної корисності. Під його впливом формується споживчий
вибір. Кожен споживач прагне забезпечити собі максимальний рівень
корисності. Він змушений діяти в межах певних обмежень, насамперед
бюджетних. За таких умов він повинен розподіляти свої можливості між
кількома благами, щоб максимально задовольнитися. Це можливе лише в тому
випадку, коли кожна грошова одиниця, витрачена на придбання одного
блага, приносить таку ж додаткову корисність, як і одиниця, витрачена
на інше. Інакше кажучи, граничні корисності благ повинні бути
одинаковими.

Закон убывающей полезности – придельная полезность вещи убывает с каждым
приростом её количества, которая есть в распоряжении потребителя в
данный период времени.

А) ПП увеличивается ; В) уменьшается

Наибольшей мотивацией действий человека являются 2 теории;

1.теория Зигмунда Фрейда

2.А.Маслоу.

Зигмунд Фрейд считал что человек может находится в некотором
состоянии,при котором человеческое эго ( я) не в состоянии сдерживать
мощные импульсы собственного ИД супер эго.ИД-это область слепых
влечений,

Супер эго-это область соц норм и нравственных установок,

Согласно Маслоу все человеческие потребности можно сформировать в виде
пирамиды Маслоу.

5

4

3

2

1

1.в оснавании пирамиды сгруппированы все физиологические потребности
(вода, воздух,еда,сон.)

2.потребности безопастности (физиологические,психологические и
уверенность в завтрашнем дне)

3.социальные потребности-принадлежность человека к чему либо или к кому
либо.

4.потребность в самоуважении признании компитентности.

5.потребности в самовыражении.

19. ГРОШІ: КОНЦЕПЦІЇ ВИНИКНЕННЯ, СУТНІСТЬ, ФУНКЦІЇ. ФОРМИ ГРОШЕЙ.

Гроші – це загальний еквівалент по відношенню до інших товарів, це також
товар.

Сутність грошей проявляється в їх функціях: міра вартості, засіб обігу,
засіб нагромадження, засіб платежу, світові гроші. Сучасна економічна
теорія виділяє перші три функції.

Сутність міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і
мірилом вартості, яка виражає вартість товару через її ціну.

Ціна – це грошовий вираз вартості. Ціна товару залежить від вартості
товару і від вартості золота. Чим більша вартість золота, тим менша ціна
товару, тому що вона буде визначатися меншою ваговою кількістю золота.
Вагову кількість золота в грошовій одиниці називають масштабом цін.

Засіб обігу. Гроші виконують функцію засобу обігу, коли стають
посередником при обміні, тобто купівлі-продажу (Т – Г – Т().

Засіб нагромадження. Золоті монети, паперові гроші випадають з обігу
якщо услід за продавцем товару не здійснюється купівлі іншого товару,
тобто немає проходження далі (Т – Г). Нагромадження грошей – це
необхідний момент виробництва і його відтворення.

Засіб платежу. Із виникненням кредитних відносин гроші стали виконувати
функцію засобу платежу. Цю функцію гроші виконують також при сплаті
боргів, податків, виплаті заробітної плати, дивідендів тощо.

Світові гроші. Поява міжнародної торгівлі стала умовою для появи ще
однієї функції грошей – світових грошей. Спочатку функцію світових
грошей виконували повноцінні гроші – золото. На сучасному етапі функцію
світових грошей виконують грошові одиниці економічно розвинутих країн.

Основні функції грошей. У функціях також розкривається роль грошей в
економічній системі, їхня здатність встановлювати економічні зв’язки,
передусім відносини економічної власності між людьми, сприяти
диференціації товаровиробників тощо.

Перша з них — міра вартості (цінності). Ця функція полягає у тому, що
гроші служать матеріалом для співвимірювання (вираження) вартості усіх
інших товарів.

посередник у процесі обігу товарів гроші виконують функцію засобу обігу,
служать інструментом їх реалізації. Цю функцію можуть виконувати лише
реальні гроші, тобто наявні золоті монети, злитки та ін. або їхні
паперові та кредитні замінники. Водночас це зумовлює появу іншої функції
грошей — засобу платежу — і виникнення кредитних грошей.

Так гроші випадали із сфери обігу і перетворювалися на скарб, внаслідок
чого виконували функцію утворення скарбів.

Відтоді функція грошей як засобу утворення скарбів набуває якісно нової
форми — функції нагромадження

Із розвитком міжнародного поділу праці та міжнародного ринку гроші
починають обслуговувати і міжнародну торгівлю як світові гроші.

Еволюція форм грошей відбувалася в напрямі від повноцінних грошей до
неповноцінних, якими є сучасні гроші. Повноцінними були гроші, що мали
внутрішню реальну вартість, адекватну вартості товару, який виконував
функції грошей, чи вартості того матеріалу, з якого гроші були
виготовлені, наприклад золоті чи срібні монети. Неповноцінними є гроші,
які набувають своєї вартості виключно в обігу. При цьому вона може
істотно відхилятися від вартості того матеріалу, з якого вони
виготовлені (банкноти, білонна монета, депозитні та електронні гроші).
Початковою висхідною формою повноцінних грошей були товарні гроші.
Спочатку це були предмети першої необхідності — худоба, сіль, зерно,
риба, хліб тощо як найбільш ходові товари. На зміну предметам першої
необхідності в ролі грошей поступово прийшли предмети розкоші, передусім
прикраси. Другий великий поділ праці істотно розширив межі товарного
виробництва й обміну та прискорив розвиток ринку. Ринок поставив перед
грошовим товаром нові вимоги — бути однорідним, економічно подільним,
здатним тривалий час зберігати свою вартість. На їх місце ринок стихійно
висунув металеві гроші. Спочатку використовувалися звичайні метали —
залізо, мідь, бронза та ін. Згодом цю роль почало виконувати срібло та
золото. З появою металевих грошей вони використовувалися у формі
простих зливків чи кусків металу. Такі гроші мали величезні переваги
перед товарними грошима. Разом з тим форма зливків обумовлювала певні
незручності. З розвитком торгівлі виникла потреба таврування зливків –цю
функцію стала виконувати держава. Держави стали виготовляти за
встановленою формою зливки металу, вагу і пробу яких засвідчували своїм
штемпелем. Такі зливки дістали назву монети. Монета виявилася
найдосконалішою формою повноцінних грошей. Новий етап у розвитку монети
як форми грошей пов’язаний з виникненням білонної монети, тобто
розмінної, з дрібною вартістю. Вона призначена для забезпечення
нормального виконання грошових функцій основною (валютною) монетою.
Головна відмінність її полягає в тому, що вона карбується не з
дорогоцінного металу, отже є неповноцінною. Неповноцінні гроші — це
гроші, які не мають власної субстанціональної вартості. Основними
формами неповноцінних грошей є білонна (розмінна) монета, паперові гроші
(казначейські зобов’язання), банківські зобов’язання (банкноти),
депозитні вклади, квазігроші. Вони дістали також назву кредитних.
Кредитні гроші класифікуються за кількома критеріями. Залежно від форми
існування виділяють готівкові гроші, розмінну монету, депозитні гроші;
залежно від статусу емітента та характеру емісії— казначейські та
банківські гроші. Паперові гроші. Поняття паперових грошей має два
тлумачення: широке, коли паперовими називають будь-які грошові знаки,
виготовлені з паперу (розмінні і нерозмінні банкноти, казначейські
білети тощо), і вузьке, коли паперові гроші ототожнюються лише з
казначейськими білетами. Це нерозмінні на метал знаки, що випускаються
державою для покриття своїх (бюджетних) витрат і наділяються нею
примусовим курсом, визнаються законодавче обов’язковими до приймання у
всі види платежів. Такі гроші називають ще казначейськими. Визначальними
ознаками паперових грошей є випуск їх для покриття бюджетного дефіциту;
нерозмінність на золото; примусове запровадження в оборот;
нестабільність курсу і неминуче знецінення. Ці ознаки властиві
насамперед грошам, що емітуються безпосередньо урядом в особі
Міністерства фінансів. Звичайно вони називаються казначейськими
білетами, зобов’язаннями тощо. Але цих ознак можуть набути і гроші, які
емітуються банками, зокрема центральним банком, якщо емісія їх
спрямовується на фінансування бюджетного дефіциту. Банківські гроші — це
теж неповноцінні знаки вартості, які емітуються банками на основі
кредитування реальної економіки, завдяки чому їх випуск тісно
пов’язується з потребами обороту, забезпечується їх вилучення з обороту
при погашенні позичок і підтримка стабільної вартості. Депозитні гроші —
це різновид банківських грошей, який існує у вигляді певних сум,
записаних на рахунках економічних суб’єктів у банках. Вони не мають
речового виразу і використовуються для платежів у безготівковій формі.
Рух їх здійснюється по рахунках у банках і не виходить за межі
банківської системи. А приводяться вони в рух за допомогою технічних
інструментів — чеків, платіжних доручень, пластикових карток тощо.
Електронні гроші — це різновид депозитних грошей, які існують у пам’яті
комп’ютерів і здійснюють свій рух автоматично з допомогою комп’ютерних
систем за безпосередніми розпорядженнями власників поточних рахунків.
Носієм електронних грошей є пластикова картка — іменний грошовий
документ, що видається банком власнику поточного рахунку і дає йому
можливість оплатити через комп’ютерні мережі свої покупки і погасити
борги переказом грошей по рахунку без використання готівки чи паперових
платіжних документів. Квазігроші, або майже гроші, — це специфічні
грошові форми, в яких грошова суть істотно послаблена, відхиляється від
загальноприйнятих, стандартних форм.

20. ПІДПРИЄМСТВО: ФУНКЦІЇ, ВИДИ ТА УМОВИ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ.

Підприємництво або підприємницька діяльність – специфічний фактор
виробництва, який передбачає ініціативу, кмітливість і ризик в
організації виробництва.

У загальному плані підприємництво можна охарактеризувати як господарську
діяльність, спрямовану на одержання вигоди і пов’язану із використанням
виробничих ресурсів самостійного підприємства. Як економічна категорія
підприємництво відбиває певні економічні відносини і зв’язки між
господарюючими об’єктами з приводу одержання і розподілу доходів на
основі економічної конкуренції.

Підприємництво ґрунтується на наступних принципах:

свобода підприємництва, тобто підприємець має право на придбання
економічних ресурсів, організацію виробництва товарів і послуг, вільно
їх продавати, використовувати нові технології для виробництва нових
товарів;

свобода вибору, тобто власники матеріальних ресурсів і грошового
капіталу можуть використовувати ці ресурси за власним бажанням;

майнова відповідальність за господарську діяльність підприємства;

особистий інтерес як головна мета поведінки економічного суб’єкта;

економічний контроль, тобто створення умов для розвитку конкуренції.

Об’єктом підприємництва є господарська діяльність спрямована на
одержання прибутку.

Суб’єктами підприємництва є самі підприємці і підприємства в цілому.
Підприємці – це новатори, які шукають нові можливості у використанні
ресурсів, виробляють на ринок нові товари, втілюючи у життя нові
господарські ідеї, формують цілі і завдання підприємств, організовують
трудові колективи на їх виконання, ідуть на ризик.

Підприємництво виконує основні функції:

мобілізація капіталу та інших виробничих ресурсів для досягнення
найкращих результатів;

організація виробництва і збуту продукції, її реклами та маркетингу;

новаторство, обґрунтування і впровадження у підприємницьку діяльність
нових ідей і творчої ініціативи.

Такі формиприватні, колективні, корпоративні (акціонерні) та державні
підприємства.

21. РИНОК: ПОНЯТТЯ, ФУНКЦІЇ, СТР-РА ТА ІНФРАСТР-РА.

Ринок – сфера товарного обміну де здійснюються угоди купівлі-продажу
товарів і послуг,це економічна категорія, яка відбиває відносини не лише
обміну, а й виробництва, розподілу і споживання. З появою грошей, які
стають посередником в обміні товарів, суть ринку збагачується. Він стає
не тільки сферою товарного обігу, а й сферою обігу грошей. Тому ринок –
це форма товарного-грошового обігу.

Суб’єктами ринкової економіки виступають:

фізичні особи;

трудові колективи;

юридичні особи всіх форм власності.

Таким чином, ринок – це сукупність економічних відносин, що виникають
між суб’єктами економіки з приводу обміну результатами виробництва,
товарного та грошового обігу, розподілу виробничих факторів. Ринок – це
сфера економічних інтересів суб’єктів економіки і ринок – це відношення
між людьми, які проявляються через обмін, який функціонує на основі
товарного виробництва.

Існують об’єктивні умови існування і функціонування ринку:

суспільний поділ праці;

економічна відокремленість товаровиробників, що виникає на ґрунті
приватної власності;

вільне підприємництво і вільна конкуренція;

вільний вибір суб’єктами ринкових відносин будь-якого виду діяльності;

вільний обіг товарів, капіталу і праці;

існування відповідної ринкової структури і інфраструктури;

стимулююча система оподаткування, фінансування і кредитування;

система соціального захисту населення;

наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню
ринкового середовища.

Ринок виконує такі основні економічні функції:

саморегулювання економіки. Передбачає узгодженість виробництва і
споживання благ, збалансованість попиту і пропозиції за обсягом і ціною;

інформаційна. В умовах ринку ціни, процентні ставки, курси цінних
паперів постійно змінюються, тому ринок дає учасникам обміну інформацію
відносно цих змін;

стимулююча. Полягає у спонуканні виробників до створення нових благ з
меншими витратами і більшими доходами;

ціноутворююча. Полягає у формуванні цін благ на основі їх вартості через
співвідношення попиту і пропозиції;

диференційна. Вона здійснюється у формі очищення економіки від
нежиттєздатних елементів.

Сучасна економічна теорія виділяє декілька типів ринків: нерозвинутий
ринок, вільний ринок, деформований ринок, регульований ринок.

Нерозвинутий ринок характеризується випадковими ринковими відносинами,
як правило, безпосереднім бартерним товарним обміном.

Вільний ринок характеризується наступними ознаками:

безліч учасників ринкових відносин і вільна конкуренція між ними;

необмежений доступ до будь-якої господарської діяльності;

стихійність і об’єктивність ціноутворення;

абсолютна мобільність, тобто вільне переміщення виробничих факторів;

неможливість суб’єктивного впливу одних суб’єктів ринку на дію інших;

відсутність монополізму, ринкової влади і державного врегулювання.

Але в сучасних умовах вільний ринок – це скоріше всього наукова
абстракція, ніж реальне явище.

Деформований ринок існує в економіці товарного типу, де регулююча роль
ринку відсутня, а ці функції бере на себе держава.

Сучасний ринок – це регульований ринок. Тобто сучасне ринкове
господарство засноване на взаємодії ринкового механізму самоврегулювання
і державного впливу на економіку.

Структура р. – это его внутреннее строение, расположение отдельных
элементов рынка и их удельный вес в общем объёме рынка.

Критерии хар-ки структуры р.:

по объектам:

потребительский р. – совокупность отношений по поводу купли – продажи
товаров и услуг для личного потребления.

рынок средств производства – совокупность отношений между субъектами по
поводу купли – продажи товаров, которые используются для др. товаров и
услуг.

р. раб. силы – совокупность отношений между суб-ми по поводу к-п раб.
силы.

р. капитала — совокупность отношений между суб-ми по поводу к-п ценных
бумаг и денег.

по субъектам:

р. покупателей – р. на котором кол – во предложения > кол – ва спроса
(Qs>Qd ) ? продавец вынужден приспосабливаться к требованиям покупателя.

р. продавца – кол-во спроса > кол-ва предложения ? покупатель прис-ся к
условиям продавца.

р. промежуточных пр-в — совокупность отношений между суб-ми по поводу
к-п товаров для перепродажи с выгодой.

р. гос. учреждений — совокупность отношений между суб-ми по поводу к-п
необходимых для выполнения основных ф-ций органов власти.

Инфраструктура р. – основание, фундамент, внутренее строение эк.
системы.

Применительно к рынку инф-ра это:

Совокупность организационно – правовых форм о опосредствующих движение
товаров и услуг актов к-п.

совокупность инструментов, систем, служб, предприятий, обслуживающих
рынок по выполнению определённых ф-ций и обеспечению нормального режима
его функционирования.

Функции инфраструктуры:

обеспечение участников рыночных отношений реализации их интересов.

Повышение оперативности и эффективности работы рыночных субъектов на
основе специализации, как по субъектам так и по видам деятельностью

организационное оформление рыночных отношений

облегчение юридического и экономического контроля, гос-го и
общественного регулирования деловой активности.

До основних елементів ринкової інфраструктури відносяться біржі,
аукціони, ярмарки, торгові дома, брокерські, страхові та акціонерні
компанії, маркетинг тощо.

Біржі – це організації, де здійснюється купівля-продаж масових товарів
(товарна біржа), цінних паперів (фондова біржа), валюти (валютна біржа),
робочої сили (біржа праці).

Товарна біржа – це комерційне підприємство, завдяки якому регулярно
функціонує ринок однорідних товарів з чітко визначеними параметрами.
Біржі утворюються на засадах акціонерних товариств, або знаходяться у
державній власності. Найважливіша функція товарних бірж – виявлення
реальних ринкових цін, встановлення їх рівня, тобто котирування.
Котирування здійснює спеціальна біржова комісія за підсумками попередніх
торгів та в залежності від попиту та пропозиції на даний товар. На
товарній біржі реалізуються без попереднього огляду стандартні партії
товару. Товарні біржі поділяються на публічні та приватні. На публічних
товарних біржах угоди можуть укладати, як члени біржі, так і підприємці,
що не є їх членами. Діяльність цих бірж регулюється законами та
урядовими актами. Приватні товарні біржі можуть бути організовані як у
формі відкритих акціонерних компаній, так і закритих корпорацій,
укладати угоди на яких можуть лише акціонери. Операції на біржах
здійснюють маклери і дилери.

Маклер (брокер) – це посередник при укладанні угод між зацікавленими
сторонами. Дилер – це особа, яка сама купує собі місце на біржі,
виступає від свого імені і діє на свій страх і ризик. Усі біржові
операції поділяються на два види: угоди з реальним товаром і строкові
угоди. В Україні існують такі біржі: Українська універсальна товарна
біржа, Київська, Донецька, Придніпровська та інші товарні біржі.
Діяльність товарних бірж в Україні регламентована законом “Про товарні
біржі”.

Фондова біржа – це організований і регулярно функціонуючий ринок, на
якому відбувається купівля-продаж цінних паперів. Фондові біржі мають
організовану правову форму приватних акціонерних товариств, або
державних структур. В структурі ринку цінних паперів виділяють первинний
і вторинний ринки цінних паперів. На первинному здійснюють продаж цінних
паперів їх емітентами, цей ринок обслуговується банківською системою,
яка здійснює емісію цінних паперів. На вторинному ( фондовому ) ринку
здійснюють рух раніше випущені цінні папери і обслуговуються фондовою
біржею. Фондова біржа – це організований, постійно функціонуючий
фондовий ринок.

Аукціони – це форма продажу товарів у визначений час і у визначеному
місці, які попередньо були виставлені для ознайомлення.

Ярмарок – це важливий і ефективний елемент ринкової інфраструктури.
Ярмарки – це торги, ринки товарів, які періодично організовують в
установленому місці.

Торгові дома – фірми, які закупають товари у виробників, або оптовиків
своєї країни та перепродають їх за кордон чи навпаки.

22. МОДЕЛЬ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА КРУГООБІГ ТОВАРІВ ТА ГРОШЕЙ НА РИНКУ.

Экономический кругооборот – круговое движение реальных эк. благ
сопровождающееся встречным потоком денежных расходов и доходов. На схеме
приведена простая модель кругооборота (только сплошные линии), в которой
государство не принимает участие в эк. деятельности; вся схема – это
более сложная модель кругооборота с участием государства.

График

23. ПІДПРИЄМСТВО: ОСНОВНІ РИСИ, КЛАСИФІКАЦІЯ, ХАРАКТЕРИСТИКА.

Підприємство – це суспільна форма продуктивних сил, первинна ланка
суспільного розподілу праці в якому проходить процес з’єднання
виробничих ресурсів, або факторів виробництва. Кожне підприємство має
дві обов’язкові економічні ознаки: виробництво продукції і послуг для
задоволення потреб людей суспільства та одержання прибутку;

необхідно розрізнити такі форми підприємств – організаційну і
економічну, види підприємств.

Організаційна форма – це спосіб з’єднання окремих елементів продуктивних
сил (фабрики, комбінати, заводи, трести). Між організаційними формами
підприємств існують економічні зв’язки, які в своїй сукупності утворюють
економічну форму підприємства, в основі якої лежать відносини власності.
Економічні форми поділяють на бюджетні, орендні, кооперативні.
Різноманітність економічних і організаційних форм підприємств визначені
у відносинах власності утворюють типи підприємств. Існуючі типи діляться
на три типи – державні, недержавні, змішані.

Так, в України діє закон України “Про підприємництво”, який регламентує
економічну та юридичну самостійність Українських підприємств.

Економічна самостійність полягає в тому, що підприємство самостійно
вирішує основні питання господарської діяльності.

Юридична самостійність визначається тим, що підприємство є юридичною
особою з правом укладення господарських угод, має власну назву, рахунок
в банку, печатку і право укладати та завіряти угоди виробничого і
комерційного характеру.

Технологічна саиостійність-це наявність завершеного технологічного циклу
виробництва.

Участь підприємств в суспільному розподілі праці-це наявність місцевих
господарських звязків з іншими економічними структурами.

В Україні згідно з законом “Про підприємництво”, а також у відповідності
з формами власності, діють підприємства таких типів:

індивідуальне (засноване на приватній власності і на праці фізичної
особи);

сімейне підприємство (засноване на власності і праці громадян України,
членів однієї сім’ї з правом найму робочої сили);

приватні підприємства (засновані на власності окремого громадянина
України, також з правом найму робочої сили);

колективні (засновані на власності трудового колективу);

державні підприємства (засновані на державних підприємствах);

спільні підприємства (засновані на основі об’єднань майна різних
власників (змішана форма власності).

В умовах ринкових відносин серед суб’єктів господарської діяльності,
особливо. Особливою формою організації підприємницької діяльності в
Україні є господарські товариства, такими визначаються підприємства,
організації, установи, створені на умовах угоди юридичних осіб і
громадян, шляхом об’єднання їх майна з метою одержання прибутку. До них
відносяться: акціонерні (корпоративні) товариства, товариства з
обмеженою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства.

24. КОНКУРЕНЦІЯ В ЕКОНОМІЦІ: СУТНІСТЬ, СУБ’ЄКТИ, ТИПИ.

Конкуренція – це наявність на ринку великої кількості незалежних
покупців і продавців і можливість для них вільно входити на ринок та
вільно його покидати. Будь-яка конкуренція передбачає боротьбу між
економічно відокремленими виробниками за найбільш вигідні умови
виробництва та збуту товарів. Конкуренція передбачає боротьбу за
одержання найвищого прибутку, і виступає як зовнішня промислова сила,
яка змушує товаровиробників підвищувати продуктивність праці на своїх
підприємствах, розширювати виробництво, збільшувати нагромадження,
підвищувати якість і конкурентоспроможність своєї продукції, зменшувати
витрати та ціни на товари.

Існують такі форми конкуренції:

1)функціональна,

2)видова,

3)предметна.

Ринкова структура відображає відповідну модель ринку. З цих позицій
виділяють чотири типи ринкових структур, або моделей ринку:

“чиста”, досконала конкуренція;

монополістична конкуренція;

олігополістична конкуренція;

чиста монополія.

Кожна із цих ринкових моделей відрізняється ступенем конкурентності
ринку, тобто здатністю окремих фірм галузей впливати на процес
ціноутворення. Економісти виділяють два види конкуренції: внутрігалузева
та міжгалузева.

Внутрігалузева конкуренція являється похідною-первинною в загальному
механізмі ринкової конкуренції. Внутрігалузева конкуренція – боротьба
товаровиробників, що функціонують в одній галузі виробництва, де
виробляються однорідні товари і ведеться боротьба за найбільш вигідні
ринки збуту і одержання найбільшого прибутку.

Міжгалузева конкуренція являє собою боротьбу фірм різних галузей за
найбільш вигідні умови застосування свого капіталу, який зміг би
забезпечити максимальний прибуток. В умовах вільної конкуренції це веде
до одержання середньої норми прибутку. Умовою функціонування
міжгалузевої конкуренції є визначення ціни виробництва, яка дорівнює
сумі витрат виробництва та середньої норми прибутку:

Суть і значення досконалої “чистої конкуренції”.

Вихідною формою ринкової структури є вільна конкуренція. Чиста
конкуренція є особливою формою функціонування ринкових відносин,
способом виразу економічних інтересів виробників і споживачів за умов
ринкової економіки. Об’єктивна необхідність вільної конкуренції випливає
із самого характеру економічних зв’язків суб’єктів ринкової економіки,
які з одного боку є спеціалізованими ланками суспільного поділу праці, а
з іншого незалежними економічно та юридично відокремленими суб’єктами
економічної системи. Вільна чиста конкуренція в економічній літературі
характеризується як досконала конкуренція. Для досконалої конкуренції
властиві такі основні риси:

товар виробляється великою кількістю незалежних і відокремлених
товаровиробників, фірм, підприємств;

конкуруючі фірми випускають стандартизований продукт. тобто продукт,
який покупцеві байдуже у якого продавця купити, при умові, що ціна на
нього у всіх продавців однакова;

випуск стандартизованого продукту зумовлює існування цінової
конкуренції, яка ґрунтується виключно на коливанні цін під впливом
попиту та пропозиції;

відсутність суттєвих перешкод для вільного входження в галузь інших
виробників, які також випускають стандартизований продукт;

відсутність впливу на рівень цін будь-якої фірми;

вільний доступ до ринкової інформації.

Чиста конкуренція передбачає, що ресурси і фірми можуть переміщуватись
між галузями. Жодна фірма не може впливати на ринкову ціну. В чисто
конкурентній економіці дії товаровиробників, які прагнуть одержати
максимальний прибуток, ведуть до такого розподілу ресурсів, який
максималізує задоволення потреб споживачів.

Характерні риси недосконалої конкуренції.

Такі ринкові структури отримали назву недосконалої конкуренції.
Недосконала конкуренція-конкуренція з певними монополістичними
обмеженнями. Формами недосконалої конкуренції є монополістична
конкуренція та олігополія.

Модель монополістичної конкуренції характеризується такими основними
рисами:

на галузевому ринку діють кілька десятків переважно середніх фірм, що
конкурують між собою;

конкуренти випускають диференційований продукт, тобто продукт одного
типу, але з певними лише йому властивими особливостями, і кожна фірма
володіє правом випуску свого особливого продукту;

на даний ринок вільно проникають нові конкуренти із власним
диференційованим продуктом;

домінуючою на цьому ринку є нецінова конкуренція, яка робить наголос на
якість і особливість продукту з широким застосуванням реклами і торгової
марки;

контроль над цінами існує в дуже вузьких межах.

Монопольна конкуренція вимагає від підприємця постійного пошуку для
нових і нових можливостей для збільшення доходів, нових шляхів
пристосування до специфічних вимог ринку.

Олігополія – друга форма недосконалої конкуренції. Олігополія
характеризується наступними основними рисами:

існування в галузі кількох великих виробників (від 2 до 10);

конкуруючі фірми виробляють як стандартизований так і диференційований
продукт;

існують суттєві перешкоди до проникнення в галузь ще одного конкурента,
насамперед, через великі розміри капіталів;

в умовах олігополії здійснюється як нецінова (при випуску
диференційованого продукту), так і цінова (при випуску стандартизованого
продукту);

контроль над цінами дуже обмежений, можливий при змові конкурентів про
ціни на ринку.

Олігополістична конкуренція – така конкуренція, яка має владу в державі.

Можна виділити три можливі варіанти поведінки фірми на монополістичному
ринку:

нескоординована олігополія з жорстким ціноутворенням. Вона виникає в
галузях де виробляється диференційований продукт, де відсутня
координація дій різних фірм галузей, де установлюються жорсткі ціни і їх
зміна одним олігополістом не знаходить відгуку в інших;

змова олігополістів для максималізації прибутку. Вона можлива в галузях
де виробляють стандартизований продукт;

лідерство в ціноутворюванні. Воно займає проміжне місце стосовно
попередніх форм і зустрічається найчастіше, тобто одна фірма, яка є
найбільшою в галузі, виступає як ціновий лідер, встановлюючи ціну так,
щоб максималізувати власний прибуток, тому інші фірми вимушені
орієнтуватися на ціни лідера, повторюючи його дії.

25. КРИТЕРІЇ КЛАСИФІКАЦІЇ ЕК СИСТЕМИ. ЕЛЕМЕНТИ ТА ЛАНКИ ЕК СИСТЕМИ.

Економічна система – це сукупність усіх видів економічної діяльності
людей у процесі їх взаємодії спрямованих на виробництво, розподіл, обмін
і споживання товарів і послуг, а також на врегулюванням такої діяльності
яка відповідає меті суспільства

класифікація економічних систем за двома ознаками: за формою власності
на засоби виробництва та за способом координації або регулюванням
економічної діяльності.

На основі цих ознак виділяють наступні економ. системи: система вільного
ринку або чистого капіталізму, централізовано-планова економічна
система, змішана економічна система, традиційно економічна система,
перехідна економіка.

Чистий капіталізм або система вільного ринку характеризується приватною
власністю на засоби виробництва та використанням системи вільних ринків
і цін для координації економічної діяльності. В такій системі діяльність
кожного її учасника (суб’єкта) мотивується його особистим інтересам.
Таким чином, система чистого капіталізму – це така економічна система, в
якій держава здійснює мінімальне втручання в економічні процеси, а сили
вільної конкуренції ринкового саморегулювання досягають найбільшого
поширення. Система чистого капіталізму характеризується наступними
рисами:

приватна власність;

вільна конкуренція і вільне підприємство;

мінімальне втручання держави в економічні процеси;

дія особистого інтересу.

Централізовано-планова економічна система характеризується суспільною
власністю на засоби виробництва і є особливою формою суспільного
господарства. Централізовано-планова економічна система характеризується
наступними рисами:

абсолютно державна власність на засоби виробництва;

відсутність вільного підприємництва і конкуренції (припущення ринкових
відносин);

жорстке державне управління економікою на основі директивних планів;

жорстка централізація в розподілі виробничих ресурсів та результатів
діяльності.

Таким чином, централізовано-планова економіка – це економічна система, в
якій основи економічного рішення приймаються державою, яка бере на себе
функції організатора економічної діяльності суспільства.

Змішана економічна система в сучасних умовах є домінуючою. Економічна
система змішаного типу зберігає багато рис, які притаманні системі
вільного ринку: широке розповсюдження приватної власності на економічні
ресурси, вільне підприємництво, реалізація особистого інтересу. Змішана
економіка – це економіка, в якій врегулювання економічних інтересів
здійснюється ринком і державою. Традиційна економіка характеризується
наступними рисами:

натуральна форма виробництва;

переважно общинна власність на засоби виробництва;

нерозвинений поділ праці;

патріархальна, релігійна або племінна організація суспільного життя.

Особливу роль в сучасних умовах має перехідна економіка, тобто
економіка, яка знаходиться у стані докорінних змін переходу від одного
стану до іншого, як в межах одного типу господарства до іншого.

26. СИСТЕМА ВІЛЬНОЇ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ. ОСНОВНІ РИСИ.

Это такая эк система в которой государство осуществляет регулирование эк
процесов ,а силы свободной конкуренции и рыночного саморегулирования
достигшего наибольшего распространения

Основне черты

1.абсолютизация частной собственности .

2.свободное предпринимательство.имеет своей целью мобилизавать
необходимые ресурсы организавать произ-во,реализовать произведенный
товар.самостоятельно распредилить полученые доходы в результате
хоз.деятельности.

3.ведущая роль личного интереса (предприниматели-доход;наемные
рабочие-з/п,кредитор-ссудный %)

4.»невидемая рука»(адам смит)-это рука направляет личные интересы
общественной цели и эта рука представляет собой координационный механізм
со своими элементами;спросом,предложение,ценой

5.совершенная конкуренція

6.минимальное гос. Влияние

7.рыночное саморегулирование

8.невмещательство государства в непосредственную эк деятельность

27. СИСТЕМА ЦЕНТРАЛІЗОВАНО-ПЛАНОВОЇ ЕКОНОМІКИ.

Это такая система в которой основне экономические решения принимаящего
государством берут на себя функции організатора эк.деятельности
общества.

Данный тип ЕК. Системы предполагает наличие дерективных планов которые
предприятия получают от госуд.-ва ив них содержится; обьем и ассортимент
выпускающейся продукции,поставщики ресурсов и потребители
продукции,указываются цены и способы распределения доходов.

Основне черты

1.жосткий контроль за распределением ресурсов и результатов
деятельности.

2.абсолютизация гос.собственности.

3.существенное ограничение и недопущение частого предпринемательства.

28. СИСТЕМА ЗМІШАНОЇ ЕКОНОМІКИ.

Это такая эк система в которой регулирование эк процес сов
осуществляется как рынком так и государством без рещающего преобладания
каждого из них .

Основне черты

1.абсолютизация частной собственности .(50/50%)

2.свободное предпринимательство.имеет своей целью мобилизавать
необходимые ресурсы организавать произ-во,реализовать произведенный
товар.самостоятельно распредилить полученые доходы в результате
хоз.деятельности.

3.ведущая роль личного интереса (предприниматели-доход;наемные
рабочие-з/п,кредитор-ссудный %)

4.»невидемая рука»(адам смит)-это рука направляет личные интересы
общественной цели и эта рука представляет собой координационный механізм
со своими элементами;спросом,предложение,ценой

5.несовершенная конкуренція

6.минимальное гос. Влияние

7.рыночное саморегулирование

8.невмещательство государства в непосредственную эк
деятельность(50/50%).

29. РИНКОВА ТРАНСФОРМАЦІЯ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ.

Економіка України знаходиться в стані перехідної економіки. Перехідна
економіка України пов’язана із радикальним реформуванням
централізовано-планової системи й перетворення у ринкову.

Серед завдань реформування цієї економічної системи є наступні:

зміни відносин власності, роздержавлення і приватизація;

створення умов для підприємств;

структура перебудови економіки;

розвиток ринкової інфраструктури;

створення правової і соціальної бази;

підвищення рівня життя і соціального

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР,
знаходиться в процесі трансформації, який характеризують як перехід від
адміністративно-командної до ринкової економіки.

В України здійснюваний перехід має свої, досить істотні особливості.
Україна, фактично не мала власної економічної системи, її економіка була
компонентом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, сформованим
для його обслуговування. Багатьох елементів, необхідних для самостійної
системи, не існувало. Тому перехідний процес в Україні має включати
зміну економічної структури, пов’язану не тільки з ринковою
переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи. Якщо
йдеться не про ліквідацію однієї системи і побудову іншої, а про зміну
основи і переструктурування, створення нових форм розвитку, то весь
процес можна назвати трансформаційним.

Важлива особливість трансформаційного переходу — його інверсійний
характер, пов’язаний зі зміною у послідовності економічних перетворень.
Класичний тип процесу формування ринкової економіки пов’язаний з
переходом від аграрного суспільства до індустріального. Інверсійний тип
являє собою формування ринкової системи в умовах сформованого
індустріального суспільства. Директивно-планова форма зв’язку закріплена
в матеріально-речовій структурі виробництва, у розміщені продуктивних
сил. Ринкова трансформація передбачає не тільки функціональну заміну
планових зв’язків ринковими, але й структурну перебудову, включаючи
зміни в розміщені продуктивних сил.

У структурі ринкової трансформації вирізняються три основні
трансформаційні потоки: по-перше, первісне нагромадження капіталу як
основний, провідний процес; по-друге, переструктурування економіки
відповідно до нових закономірностей її функціонування; по-третє,
соціалізація економіки як протилежний первісному нагромадженню і
переструктуруванню економіки процес, що має гасити напругу, породжену
попередніми потоками.

30. ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ ГЛОБАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ.

Критерии, которые позволяют выделить глобальные проблемы и множество
других, стоящих перед человечеством: общемировой характер проблемы
(затрагивает интересы всех стран или большинства); в случае нерешенности
такой проблемы возникает угроза всему человечеству. Глобальность
означает, что проблема подобного рода затрагивает интересы всех классов
и слоев общества, всех стран и народов планеты; эта проблема влияет на
все сферы общественной жизни и сказывается на положении дел во всех
районах планеты, хотя и с разной степенью остроты. Глобальные проблемы
можно сгруппировать по трем сферам действия: проблемы, возникающие в
сфере взаимодействия природы и общества: надежное обеспечение
человечества сырьем, энергией продовольствием. Продовольственная
проблема сохранение окружающей среды; энергетический кризис; миграция
населения; конверсия; проблемы войн, разрушений; социальные проблемы;
проблемы выравнивания экономического уровня развития стран; освоение
ресурсов мирового океана; овладение космическим пространством; проблемы
общественных взаимоотношений: отношения между государствами; преодоление
отсталости развивающихся стран; локальные и международные кризисы и
потрясения; проблемы развития человека и обеспечения его будущего:
проблемы приспособления современного человека к меняющимся условиям
природной и социальной среды под влиянием происходящей в мире НТР;
вопросы современной урбанизации; борьба с эпидемиями и наиболее тяжелыми
заболеваниями; духовные ценности человека.

Глобальні проблеми породжені комплексом специфічних причин, які
зумовлені, з одного боку, специфікою розвитку продуктивних сил, географ.
середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умовами, тобто
речовим змістом сусп. вир-ва, а з іншого – специфічною сусп. формою,
особливістю розвитку відносин власності.

Найбільш загальною причиною загострення глобальних проблем, яка
характеризує технологічний спосіб вир-ва, є швидке зростання
народонаселення в останні десятиріччя, або демографічний вибух, який до
того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення у різних
країнах та регіонах.

Важливою спільною причиною загострення глобальних проблем, що
розглядаються з точки зору речового змісту, є низький рівень
впровадження ресурсо- та енергозаощаджуючих, екологічно чистих
технологій.

Причиною загострення ГП є також швидка урбанізація населення, зростання
мегаполісів, що супроводжується скороченням с/г угідь, лісів, бурхливою
автомобілізацією.

Ще одна причина – варварське ставлення людини до природи

Сутність ГП можна визначити як комплекс зв’язків і відносин між
державами і соц. системами, суспільством і природою у
загальнопланетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси народів
усіх країн і можуть бути розвязані шляхом їх спільної взаємодії.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *