Ринок похідних цінних паперів в Україні: проблеми становлення в контексті збільшення податкових надходжень до бюджету (реферат)

Реферат на тему:

Ринок похідних цінних паперів в Україні: проблеми становлення в
контексті збільшення податкових надходжень до бюджету

Основним показником соціально-економічного розвитку будь-якої країни є
життєвий рівень населення або обсяг ВВП на душу населення, для створення
якого потрібна наявність ресурсів, а саме: землі, праці та капіталу,
обсяги яких є обмеженими. Тому в умовах глобалізації світових ринків цих
ресурсів відбувається конкуренція між країнами за їх залучення для
реалізації власних програм розвитку. Якщо землю та працю через існування
кордонів між країнами, національних, мовних та історичних особливостей
можна віднести до менш рухливих ресурсів, то для ринку капіталу не існує
обмежень за такими ознаками. Саме тому основна конкурентна боротьба між
державами відбувається за залучення інвестицій у власну економіку.

У даній статті обмежимо коло наших інтересів лише фінансовими
інвестиціями, тобто вкладанням капіталу у придбання корпоративних прав,
цінних паперів, деривативів, інших фінансових інструментів. Необхідно
зазначити, що фінансові інвестиції, в свою чергу, поділяються на прямі
та портфельні. Портфельні інвестиції – вкладання капіталу в цінні
папери, які не дають інвестору права реального контролю за об’єктом
інвестування. Вони набули поширення у міжнародному бізнесі з початку
90-х років. Крім того, портфельні інвестиції поділяються на інвестиції в
акціонерні папери, боргові цінні папери, облігації, прості векселі,
боргові розписки, інструменти грошового ринку (казначейські векселі,
депозитні сертифікати тощо), фінансові деривативи (опціони, ф’ючерси,
варанти, свопи). Розглянемо детально структуру фінансових інвестицій з
метою визначення місця похідних цінних паперів у існуючій ієрархії
портфельних інвестицій.

Українські цінні папери згідно з Концепцією функціонування та розвитку
фондового ринку України, схваленою Верховною Радою України 22 вересня
1995 року, поділяються на три групи: боргові, пайові та похідні. Якщо
регулювання ринку боргових та пайових цінних паперів знайшли своє
відображення у прийнятті відповідних законів та законодавчих актів, то
похідні – дещо нове, не розповсюджене явище на вітчизняному фондовому
ринку, яке потребує чіткого правового та економічного визначення, з
погляду ефективності застосування даного інструменту фондового ринку.
Тому більш детально розглянемо цей сегмент фондового ринку України.

Сьогодні до законів, що регулюють відносини на ринку похідних цінних
паперів і забезпечують захист прав та інтересів учасників цього ринку,
відносяться Закони України: “Про Національну депозитарну систему та
особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”, “Про державне
регулювання ринку цінних паперів в Україні” та прийнятих відповідно до
них актів законодавства України. Крім того, розроблено та подано на
розгляд до Верховної Ради України проект Закону “Про похідні цінні
папери”, який визначає основні умови та порядок випуску похідних цінних
паперів, а також встановлює основні засади здійснення посередницької
діяльності в організації обігу цих видів паперів на території України.

Для більшої частини фінансових інвестицій притаманний непродуктивний
характер вкладення капіталу (не у сферу виробництва). Це стосується
насамперед інвестицій у державні облігації (ОВДП), які випускаються для
покриття бюджетних дефіцитів, а також вкладень у банківські депозити.
Щодо похідних цінних паперів, то базовим активом у даному випадку, крім
цінних паперів, фондових індексів, банківських депозитів, валюти, можуть
виступати товари, а точніше їх ціна. Таким чином, за допомогою похідних
цінних паперів можна узгоджувати плани підприємців на майбутнє та
страхувати цінові ризики в умовах невизначеності економічної
кон’юнктури. Тобто угоди щодо майбутньої поставки предмета контракту
(похідні цінні папери – ф’ючерси, форварди, опціони) дозволяють
застрахуватися від зміни цін фінансових активів, валютних курсів,
процентних ставок та власне цін на товари. Хоча при здійсненні таких
угод при продажу партії товарів не відбувається безпосереднього
вкладання коштів у реальний сектор економіки, але це дозволяє виробнику
(особисто чи за допомогою посередника) заздалегідь визначати розмір
власних прибутків, істотно зменшити ризик їх недоотримання та, таким
чином, формувати і залучати інвестиції на розвиток виробництва за
рахунок власних фінансових ресурсів.

Похідні цінні папери належать до “строкових” документів, тобто до
документів, що реалізують право, яке матеріалізоване в них, зі строком
виконання на певну майбутню дату.

Виникнення похідних фінансових інструментів пов’язане з процесом
традиційних фінансових відносин (кредит, позика, акція тощо), що являють
собою традиційні інструменти, направлені на нові договірні відносини.
Суть цих договорів пов’язана з подоланням обмежень, що з’являються через
традиційні обставини щодо майбутньої купівлі (продажу) або прав на
майбутню купівлю (продаж) класичних фінансових інструментів з фіксованих
сьогодні цін.

Ознакою, що характеризує цінні папери як “похідні” (вторинні), є та
обставина, що ціна таких паперів визначається на основі цін товарів,
валюти, цінних паперів, які складають їх базисний актив.

Похідні цінні папери представляють і формують ринок прав-обов’язків щодо
відповідних товарних і фінансових активів. Торгівля похідними цінними
паперами може відбуватися на біржах, зокрема й товарних.

До основних операцій суб’єктів господарювання з похідними цінними
паперами на фондовому ринку належать:

– депозитарна діяльність;

– ведення реєстру власників похідних цінних паперів;

– організація торгівлі на ринку похідних цінних паперів;

– клірингова діяльність;

– розрахункова діяльність;

– торгівля похідними цінними паперами.

Розглянемо більш детально основних учасників операцій, пов’язаних із
торгівлею похідними цінними паперами. До них належать хеджери та
спекулянти.

Термін “хедж” (англ. hedge) – означає огороджувати, захищати або
страхувати. Звідси розповсюдженим стало уявлення про хедж як про
строкову угоду (угоду на строк), яка укладається для захисту
(страхування) від можливого падіння вартості активу, що знаходиться в
основі угоди. Вся операція, відповідно, являє собою хеджування. Ці
терміни є загальними для світової практики.

Хеджування спрямовано на послаблення та усунення ризику небажаного для
продавця падіння або небажаного для покупця зростання вартості активу
(товару). Наслідком таких дій є сприятлива для обох боків стабілізація
вартості активу.

Хеджер – це особа (юридична або фізична), яка здійснює операцію щодо
переносу (переходу) ризику базисного товару (активу) на готівковому
ринку за рахунок тимчасової компенсації даної позиції економічно
пов’язаною з нею позицією на ф’ючерсному ринку. Просте розуміння цих дій
зводиться до купівлі (продажу) ф’ючерсних контрактів на будь-який товар
з одночасним продажем (купівлею) такої ж кількості на ринку реального
товару (тобто з участю третьої особи) з аналогічними строками поставки
та з наміром у майбутньому припинити обов’язки на ф’ючерсній біржі
шляхом зворотної операції (продаж або відкуп контракту одночасно із
завершенням угоди з реальним товаром).

Іншими словами, це одночасність угоди на ф’ючерсній біржі і ринку
реального товару та їх протилежна спрямованість.

Наступним видом операцій із похідними цінними паперами на фондовому
ринку є спекулятивні операції. Предметом спекулятивних угод є торгівля
відстроченим правом на здійснення та прийняття поставки за контрактом з
метою отримання “цінової різниці”, яка виникає у зв’язку зі змінами умов
господарської діяльності.

Спекулянти на відміну від хеджерів, які намагаються захистити угоди від
ризику, приймають на себе ризики для отримання певного прибутку. Таким
чином, спекулятивна діяльність пов’язана з підвищеним ризиковим
інвестуванням на біржах, які здійснюють торгівлю відстроченим правом.
Відбувається перетік капіталу від хеджерів до спекулянтів.

У США спекулянтів визначають терміном “speculator”, що в прямому
значенні означає “людина, яка займає очікувальну позицію” (очікування
прибутку від зростання або падіння ціни) або (у смисловому відношенні)
інвестор у ризикованих операціях.

Перш ніж говорити про функціонування ринку похідних цінних паперів,
доцільно навести їх визначення, подані у чинному законодавстві. Так, у
Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” терміни
вживаються в такому значенні:

– дериватив – стандартний документ, що засвідчує право та/або
зобов’язання придбати або продати цінні папери, матеріальні або
нематеріальні активи, а також кошти на визначених ним умовах у
майбутньому.

До деривативів належать:

– форвардний контракт – стандартний документ, який засвідчує
зобов’язання особи придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у
визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін
такого продажу під час укладення форвардного контракту;

– ф’ючерсний контракт – стандартний документ, який засвідчує
зобов’язання придбати (продати) цінні папери, товари або кошти у
визначений час та на визначених умовах у майбутньому, з фіксацією цін на
момент виконання зобов’язань сторонами контракту;

– опціон – стандартний документ, який засвідчує право придбати (продати)
цінні папери (товари, кошти) на визначених умовах у майбутньому, з
фіксацією ціни на час укладення такого опціону або на час придбання за
рішенням сторін контракту.

Не зважаючи на те, що похідні цінні папери є досить новим явищем на
фондовому ринку України, основні правила їх оподаткування вже знайшли
своє відображення у чинному податковому законодавстві. Так, відповідно
до пункту 3.2.7 статті 3 Закону України “Про податок на додану вартість”
від 03.04.97 р. № 168/97-ВР визначено, що не є об’єктом оподаткування
податком на додану вартість надання брокерських, дилерських послуг щодо
укладання договорів (контрактів) на торгівлю цінними паперами та
деривативами на фондових та товарних біржах, що створені згідно з
порядком, який передбачено Законами України “Про цінні папери та фондову
біржу” і “Про товарну біржу”.

У випадку, коли торговці цінними паперами здійснюють комісійну або
комерційну діяльність із цінними паперами на позабіржовому ринку, то
отримана винагорода в межах таких договорів обкладається податком на
додану вартість на загальних засадах.

Крім податку на додану вартість, операції з похідними цінними паперами
підлягають оподаткуванню податком на прибуток, справляння якого
регламентується Законом України “Про оподаткування прибутку підприємств”
з відповідними змінами і доповненнями.

З метою оподаткування прибутку підпунктом 7.6.2 статті 7 Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств” (далі – Закон) визначено, що
під терміном “торгівля цінними паперами і деривативами” необхідно
розуміти будь-які операції з придбання або продажу цінних паперів чи
фондових деривативів торговцями цими паперами, чий статус встановлюється
відповідним законодавством про цінні папери і фондовий ринок.

Відповідно до п. 1.31 ст. 1 Закону, продаж товарів, до яких належать і
цінні папери та деривативи, що використовуються у будь-яких операціях,
крім операцій з їх випуску (емісії) та погашення (п. 1.6 ст. 1 Закону) –
це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами
купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами,
які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або
компенсацію, незалежно від строків її надання, а також операції з
безоплатного надання товарів.

Таким чином, оподаткування в порядку, встановленому п. 7.6 ст. 7 Закону,
операцій з придбання або продажу цінних паперів чи фондових деривативів
торговцями цінними паперами здійснюється щодо тих операцій, за якими
відбувається передача прав власності на такі товари за плату або
компенсацію.

Підсумовуючи вищезазначене, можна стверджувати, що в Україні вже
визначено основні “правила гри” на ринку похідних цінних паперів, тобто
створено відповідне законодавче поле, але через існування окремих
неузгодженостей механізм функціонування такого ринку не діє. Усунення
даних суперечностей дасть змогу швидкому розвитку строкових фінансових
інструментів у нашій державі. Назвемо основні з них.

1. Як вже зазначалося, основними операціями торгівлі на ринку похідних
цінних паперів є хеджування та спекуляція. Перший вид операцій
пов’язаний зі страхуванням ризиків як покупця, так і продавця щодо
можливої зміни вартості активу, що знаходиться в основі угоди, та які
виникають у ході реалізації строкових контрактів. У більшості розвинених
країн хеджування вважається різновидом інвестицій, тому такі операції
мають суттєві пільги при оподаткуванні. Проте різку межу між хеджуванням
та спекуляцією провести дуже складно, тому необхідно визначити певні
критерії щодо їх класифікації з метою встановлення різних режимів
оподаткування для таких операцій.

їх протилежна спрямованість. Як вже зазначалося, операції хеджування
призначено для зменшення ризиків, які виникають у ході звичайних
комерційних операції учасників ринку строкових угод. Що стосується
спекулятивних операцій, то предметом спекулятивних угод є торгівля
відстроченим правом на здійснення та прийняття поставки за контрактом із
метою отримання певного прибутку. Тобто спекулянт придбаває біржові
контракти з метою їх продажу за більш високими (низькими) цінами для
одержання прибутку за рахунок різниці між ціною біржового контракту в
момент його укладання та ціною в момент його продажу. Тому створення
диференціації в оподаткуванні операцій з похідними цінними паперами буде
сприяти активізації діяльності на даному етапі сегмента фондового ринку.

2. Відповідно до чинного законодавства податком на прибуток підприємств
обкладається різниця між доходами, які були отримані протягом звітного
періоду від продажу (відчуження) цінних паперів і деривативів, та
витратами, що були понесені платником податку у зв’язку із придбанням
цінних паперів і деривативів (Закон України “Про оподаткування прибутку
підприємств” ст. 7.6). Якщо враховувати досвід розвинених країн, бо в
Україні сьогодні відсутні біржові операції з похідними цінними паперами
(ф’єчерси, опціони, свопи), то сумарний обсяг капіталу, який залучається
для реалізації біржових контрактів у 10 разів перевищує вартість
контрактів із реальною поставкою товару покупцю. Таким чином, якщо в
Україні створити умови для функціонування ринку строкових фінансових
інструментів, то держава буде мати додаткове джерело надходження коштів
до бюджету, при цьому обсяг надходжень буде, принаймні, у 5 разів
перевищуватиме обсяги надходжень (припустимо, що вірогідність отримання
прибутку складатиме 0,5), які отримує бюджет при реалізації товарів на
біржових засадах.

Якщо простежити динаміку обсягів укладених угод на біржах України, то у
1995 році їх обсяг становив 544, 0 млн. грн., у 1996 – 1149,4 млн. грн.,
у 1997 – 7182,1 млн. грн., у 1998 – 13517, 0 млн. грн., у 1999 – 6043,1
млн. грн., у 2000 – 3544,9 млн. грн. Як бачимо, накреслилася чітка
тенденція до зменшення їх обсягу. Що стосується структури украдених угод
на біржах, то існує значна диференціація за видами товарів (ресурсів),
які були предметом біржових угод (табл. 1).

Таблиця 1

Структура укладених угод на біржах в Україні, %

Джерело: розраховано за даними Статистичного щорічника України за 2000
рік. – С. 304.

Необхідно вжити невідкладних заходів щодо усунення зазначеної
диспропорції у розвитку вітчизняного фондового ринку. Запровадження
механізму функціонування строкових фінансових інструментів дозволить
вивести з “тіні” фінансовий капітал, зробити прозорими для контролюючих
органів схеми реалізації товарів і послуг, збільшити обсяг надходжень до
бюджету без збільшення податкового навантаження на господарюючих
суб’єктів.

3. Велике значення для розвитку ринку похідних цінних паперів в Україні
має схема розрахунку між учасниками, покладена в основу його
функціонування. Відомо, що основними учасниками ринку строкових
фінансових інструментів є брокерська фірма, клієнт та розрахункова
палата або спеціалізований розрахунковий (кліринговий) банк. В Україні
обрано учасником ринку похідних цінних паперів спеціалізований
розрахунковий (кліринговий) банк. На його діяльність відповідно до
чинного законодавства накладені певні обмеження. Так, у постанові
Правління Національного банку України від 31.03.99 № 159 передбачено, що
кліринговий банк має право щодо надання та отримання кредитів на
міжбанківському ринку в межах власного капіталу; вкладання коштів у
статутні фонди інших юридичних осіб обмежується вкладанням коштів у
статутні фонди бірж, позабіржових торговельних систем, депозитаріїв та
установ, що займаються клірингом і розрахунками на біржовому та
позабіржовому ринках. Крім того, спеціалізованим розрахунковим
(кліринговим) банкам не дозволяється:

– проводити ризикові активні операції з коштами клієнтів (крім
розміщення у визнаних першокласних банках);

– залучати кошти від населення на депозити;

– залучати міжбанківські кредити для проведення власних активних
операцій;

– приймати на себе ризики третіх осіб шляхом видачі гарантій та
поручительств, крім випадків, пов’язаних із проведенням відповідних
розрахунків за угодами, укладеними цими особами на організованих ринках.

Такі обмеження створюють нерівні умови господарювання для установ, які
належать до банківської системи (клірингові та комерційні банки), що
призводить до неможливості функціонування вищезазначеної схеми
(продавець? біржа?кліринговий банк? покупець), через нестачу достатнього
обсягу коштів та до гальмування розвитку ринку похідних цінних паперів.

Відомо, що операції на ринку похідних цінних паперів належать до
ризикових, тому обмеження щодо вкладання коштів клієнтів у такі похідні
фінансові інструменти, як ф’ючерси, опціони, свопи не дає можливості
кліринговому банку бути повноправним учасником зазначених угод.

Крім того, основним джерелом поповнення фонду позикових коштів банку,
які використовуються у фінансових операціях є кошти клієнтів банку, які
зберігаються на депозитах, також і кошти, залучені від населення.
Обмеження клірингового банку щодо неможливості залучати кошти від
населення на власні депозити зменшує обсяги робочого капіталу такого
банку та призводить до неефективності його роботи, зменшує частку
(норму) прибутку цього банку порівняно з комерційними та робить його
неконкурентоспроможним порівняно з іншими суб’єктами банківської
системи.

Заборона залучення міжбанківських кредитів для проведення активних
операцій кліринговим банком також звужує можливості такого банку у
фінансуванні операцій на ринку строкових угод у повному обсязі.

Усунення вищезазначених обмежень створить умови для запуску механізму
функціонування ринку похідних цінних паперів в Україні.

4. Як вже зазначалося, базисним активом похідних цінних паперів можуть
бути ціна товарів, валюти, цінних паперів, а також фондові індекси. При
цьому необхідно у нормативні документи, які регулюють даний вид
операцій, внести уточнення, що товар, який знаходиться у базисному
активі повинен відповідати умовам, які пред’являються до біржового
товару та які визначені у Законі України “Про товарну біржу”.

5. Сьогодні в Україні до нормативних документів, що регулюють операції з
похідними цінними паперами на фондовому ринку, відносяться Закони
України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регулювання
ринку цінних паперів в Україні”, “Про внесення змін до Закону України
“Про оподаткування прибутку підприємств”, Указ Президента України “Про
Державну комісію з цінних паперів та фондового ринку” від 14 лютого 1997
року № 142/97, Положення про реєстрацію фондових бірж та
торгівельно-інформаційних систем і регулювання їх діяльності,
затверджене наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового
ринку від 15 січня 1997 року № 9 і в Міністерстві юстиції України 3
лютого 1997 року за № 20/1824, Правила випуску та обігу фондових
деривативів, затверджені рішенням Державної комісії з цінних паперів та
фондового ринку від 24 червня 1997 року № 13.

Крім того, розроблено та подано на розгляд Верховної Ради України
проекти законів України “Про похідні цінні папери” та “Про строкові
фінансові інструменти”. Ці проекти законів хоча й мають різні назви, але
стосуються врегулювання правових питань одних і тих відносин, які
виникають на фондовому ринку України.

Тому доречно буде, з метою запобігання дублювання та виникнення
суперечностей у тлумаченні термінів, об’єднати ці проекти законів в один
документ, а питання, що стосуються оподаткування похідних цінних паперів
(строкових фінансових інструментів), включити до проекту Податкового
кодексу України.

Крім того, у Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств”
наведено визначення деривативу і дано роз’яснення, що до них належать
форвардний контракт, ф’ючерсний контракт та опціон. У проекті Закону
України “Про похідні цінні папери” до основних видів похідних цінних
паперів належать опціон, ф’ючерс, депозитарні розписки (свідоцтва), а
також фінансові інструменти. У проекті Закону України “Про строкові
фінансові інструменти” до строкових фінансових інструментів належать
опціон та ф’ючерс. Як бачимо, у чинному законодавстві немає єдиної думки
щодо приналежності цих видів цінних паперів до певної визначеної
категорії. Тому існує багато суперечностей у тлумаченні термінів і, як
наслідок, неможливість нормального функціонування цих інструментів на
фондовому ринку та отримання доходів від даного виду діяльності.

На нашу думку, до похідних цінних паперів доречно віднести лише ф’ючерси
та опціони. Форвард не є цінним папером, бо не існує емітента та
відсутній при його застосуванні такий елемент, як хедж. Форвард – це
звичайний контракт із передплатою за ціною, що виникла на момент його
укладання.

Як бачимо з наведених визначень, строкові фінансові інструменти та
ф’ючерси й опціони – це тотожні поняття, і немає сенсу приймати два
різних закони щодо регулювання цього виду діяльності.

Певні юридичні колізії виникають при оподаткуванні операцій з такими
паперами. Як вже зазначалося, оподатковуються лише операції з
деривативами, окремого пункту (або роз’яснення) щодо оподаткування
операцій з похідними цінними паперами не існує. Тому доцільно буде
внести зміни та доповнення до відповідних законів та включити їх у
відповідний розділи проекту Податкового кодексу України.

Усунення зазначених неузгодженостей буде сприяти розвитку ринку похідних
цінних паперів в Україні, що, в свою чергу, призведе до збільшення
податкових надходжень до бюджету за рахунок розширення бази
оподаткування, та, як наслідок, покращання життєвого рівня населення та
зростання добробуту держави в цілому.

Література:

1. Алле М. Экономика как наука: Пер. с франц. – М., 1995.

2. Афонцев С. Экономическая политика и модели экономического развития //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”. –
2002. – № 4.

3. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін. – К., 1997.

4. Білорус О. Імперативи стратегії розвитку України в умовах
глобалізації // Економіка України. – 2001. – С. 311.

5. Гунський Б. Інвестиційні процеси в глобальному середовищі. – К.:
Наукова думка, 1997.

6. Жаліло Я.А. Конкурентоспроможність національної економіки України.
Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.

7. Иноземцев Л. Неизбежность постиндустриального мира. К вопросу о
полярности современного мироустройства // Постиндустриальный мир и
Россия. – М.: РАН, Эдиториал УССР. – 2000.

8. Иноземцев В. Восставшая из пепла: европейская экономика ХХ века //
Мировая экономика и международные отношения. – М.: Наука, 2002. – № 1.

9. Коллонтай В. Эволюция западных концепций глобализации // Мировая
экономика и международные отношения. – 2002. – № 1.

10. Косолапов Н. Глобализация, миропорядок ХХІ века в России.
Постиндустриальный мир и Россия / Под. ред. В. Хароса, В. Красильщикова.
– М.,2001. – 250 с.

11. Марчук Е.К. Стратегічна орієнтація суспільства – рух на випередження
// Стратегічна панорама. – 1999. – № 4.

12. Мочерний С. До питання про постіндустріальне суспільство //
Економіка України. – 2002. – № 9.

13. Новокшонов Л.В., Тридюнов Ю.В. Мировое хозяйство. – ЮРИСТО, 2000.

14. Оболенский В. Глобализация мировой экономики и Россия // Мировая
экономика и международные отношения. – М.: Изд-во “Наука”, 2001. – № 3.

15. Пахомов Ю. Україна і виклики глобалізації // День. – 2001. – 7
серпня.

16. Перес К. Технологические процессы и возможности для развития
качества динамической цели. – ЮНКТАД.ХТД/RT/1/9. – 1999. – 20 december.
– С. 50.

17. Ратленд П. Глобализация и посткоммунизм // Мировая экономика и
международные отношения. – 2002. – № 1.

18. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – К., 2002.

19. Трансформація моделі економіки України / За ред. В.М. Гейця. – К.:
Лотос, 1999.

20. Україна на порозі ХХІ століття: уроки реформ і стратегія розвитку. –
Київ, 2001.

21. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть. – К.,
Либідь, 2002.

22. Філіпенко С. Економічний розвиток сучасної цивілізації. – К.:
Товариство “Знання” України, 2000.

23. Хаустов В., Панфілова Т. Інноваційні процеси в Україні: реалії і
перспективи // Економіст. – 2002. – № 3.

24. Чухно А.А. Економічна теорія. – К.: Вид-во “Вища школа”, 1993.

25. Чухно А. Постіндустріальна економіка: теорія, практика та їх
значення для України // Економіка України. – 2001. – № 11, 12.

26. Экономическая энциклопедия / Под ред. Л.И. Абалкина. – М.:
Экономика, 1999.

27. Энциклопедический социологический словарь / Под общей редакцией Г.В.
Осипова. – М., 1995.

28. Яковець Ю. Глобальні тенденції соціокультурної динаміки і
перспективи взаємодії цивілізації у ХХІ столітті // Економіка України. –
2000. – № 3.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *