.

Потреба в новій стратегії та її зміст (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 1620
Скачать документ

Реферат на тему:

Потреба в новій стратегії та її зміст

Вченими Інституту економіки Національної Академії наук у 1992 р. була
розроблена і представлена органам державної влади концепція стратегії
соціально-економічного розвитку України . Але в той час український уряд
під певним впливом модних у ті часи ідей монетаризму, які змінювалися
досить часто, здійснював політику так званої “шокової терапії”. Слідом
за Росією поспішно оголосили лібералізацію цін, стали на шлях форсованих
ринкових відносин. Рубль замінили купоном навіть без утвердження його
національною грошовою одиницею. Друкували купоно-карбованці за кордоном.
Належного контролю за обсягом їх випуску, надійністю захисту, витратами
на це конвертованої валюти не було встановлено. Під гаслами невтручання
держави в господарську діяльність почалося обвальне падіння товарного
виробництва і розкрадання державних ресурсів. Дуже швидко, як і
попереджали уряд тверезо мислячі українські економісти, це призвело до
вибухового зростання цін і емісії, розвалу грошово-фінансової системи.
Вона опинилася в найбільш руйнівній фазі – гіперінфляції і
гіперстагфляції з загостренням загальноекономічної кризи.

Проте фундаментальні дослідження хворобливих процесів в економіці
тривали і тривають зараз. Наприкінці 1993 р. була завершена розробка
“Стратегії соціально-економічного розвитку України” , яка охоплює три
етапи перехідного періоду – фази стабілізації становища і виходу з
глибокої кризи, економічного пожвавлення і переходу в фазу економічного
зростання. Президія НАНУ після всебічного обговорення подала цей
документ державним органам, які формують і реалізують
соціально-економічну політику. На жаль, до цього часу він
використовується лише частково, без системного і комплексного здійснення
реформи. Створення якісно нової, соціальне орієнтованої моделі
конкурентоспроможної ринкової економіки почалось з подолання бурхливих
темпів інфляції і проведення грошової реформи (вересень 1996 р.). Проте
це не дало активного поштовху на загальноекономічну стабілізацію і
економічне пожвавлення в 1996-1997рр.

Більш того, штучне стиснення грошової маси в обігу призвело до
загострення кризи платежів. Залишалася замороженою інвестиційна та
інноваційна діяльність, без чого не відбувається структурна
трансформація за визначеними пріоритетами, а також технологічне
оновлення товарного виробництва, інфраструктури і ринку. А саме це
гарантує економічну, енергетичну, продовольчу й екологічну безпеку
країни. Процеси ефективної, а не руйнівної приватизації, мотивації праці
і підприємництва є найважливішими складовими стратегічної політики
держави.

Ейфорія короткочасного і водночас кардинального вирішення складних
економічних проблем, які останнім часом особливо загострилися в Україні,
Росії та більшості інших країн колишнього СРСР, скінчилася. Досить
нагадати, що повним економічним і політичним крахом завершилася бездумна
й анархічна за своєю суттю майже п’ятирічна “перебудова”, що
ініціювалася М. Горбачовим. Після розвалу Союзу жодна з короткочасних
урядових програм стабілізації економічного становища і виходу з кризи
тепер вже нових, “незалежних” країн також не принесла бажаних наслідків.

Більш того, спроби негайного впровадження в життя цих програм натиском
“зверху” лише посилюють кризу до критичного стану. Причини цього явища
криються, з одного боку, в поверховості і хибах самих програм, які, до
речі, будувалися за однобічним стандартним сценарієм ідеології
Міжнародного валютного фонду, наївних порад і вимог від урядів нових
країн та без фундаментальної розробки конкретних проектів глобальних
економічних перетворень, які б добре розуміли широкі верстви населення,
а з другого – у відсутності системного підходу до управління і
організації їх виконання, чіткості і послідовності законодавчих і
виконавчих рішень держави і дій господарських управлінських структур у
сферах товарного виробництва і ринку, виробничої і соціальної
інфраструктури, валютно-фінансового, кредитного, інформаційного
обслуговування тощо.

Урядами країн СНД (під виглядом ринкової лібералізації) створені
сприятливі умови для розтринькування і розкрадання державних товарних і
фондових ресурсів, для розпродажу їх переважно за демпінговими цінами за
кордоном. За рахунок цього відбулося збагачення мафіозно-спекулятивних
структур під гаслом методу і засобу первісного нагромадження капіталу і
швидкого формування прошарку активних підприємців. Це лише посилило
економічну кризу, загострило дефіцитність внутрішнього ринку і
криміногенну ситуацію, ні на йоту не зрушивши підприємницьку активність
у розвитку конкурентоспроможного товарного виробництва. Навпаки, обсяги
промислової і сільськогосподарської продукції різко скоротилися. Ці
сфери прийшли до занепаду, а іноземні конкуренти почали витісняти їх з
власних внутрішніх ринків, не кажучи вже про широкий вихід на нові
зовнішні ринки.

Замість дійових підприємницьких структур створювального напряму
сформувалась і набирає сили мафіозно-спекулятивна структура з бурхливими
темпами особистого збагачення. Її капітал примножується переважно на
грунті бездумної інфляційної політики держави, неупорядкованості її
валютно-фінансової і банківської систем. Штучно затримуючи
взаєморозрахунки і багаторазово обертаючи гроші на депозитних рахунках
комерційних банків, спритні ділки, крім торгівлі награбованими товарами,
роблять величезні маси грошей з “повітря”, конвертують їх у валюту і
вкладають в іноземні банки. Використовуються гроші таких підприємців аж
ніяк не для інвестування виробничих та інших створювальних сфер у себе в
країні. Та вони здебільшого до цього і не здатні. Легко нажитий капітал
іде, головним чином, на масове придбання автомобілів престижних
іноземних марок, сучасної побутової техніки, на будування чи купівлю
розкішних вілл, у тому числі за кордоном. Зрозуміло, що така
підприємницька діяльність не здатна вивести країну з кризового стану, бо
не зачіпає її вирішальних сфер виробничого і товарно-грошового обігу, не
спрямована на структурне, кількісне і якісне оновлення. Є, безумовно, й
окремі винятки, приклади високоефективної створювальної підприємницької
діяльності, але вони поки що не роблять докорінних зрушень до
справжнього прогресу й економічного зростання.

Успішно здійснити економічну трансформацію великого масштабу в напрямі
прискорення прогресу не можна шляхом проголошення політичних та
ідеологічних гасел, архіреволюційних закликів до негайного руйнування
всього старого, не створивши нічого нового, більш ефективного, не
розвинувши системи нормального функціонування ринкових відносин. Процеси
руйнування вже не раз були в нашій історії. Вони закінчувалися навіть
жахливими голодоморами. Поверхові програми тактики попередніх урядів
латання тих або інших дірок у кризовій економіці також заганяють її в
прірву. Аналіз програм російського й українського урядів свідчить про
те, що вони, на жаль, страждають або необгрунтованим економічним
романтизмом, або навіть відвертим авантюризмом, видаючи бажане за
дійсне.

A D’e-?8t>THpQ6UXY,_¦hDooooooooooooccccccccccccccc

результативного на кожний етап розвитку.

Переходити до сучасної високорозвиненої ринкової економіки необхідно
системно і комплексно, використовуючи для цього новітні розробки
державного і господарського управління, жорсткого менеджменту, охоплюючи
стратегію і тактику дій, забезпечуючи високий ступінь їх організаційної
досконалості і правопорядку. Разом з тим вирішальну роль, безумовно,
відіграють економічна мотивація високопродуктивної праці, підприємницька
ініціатива, ринкові каталізатори інвестиційної й інноваційної
діяльності, створення нових і якісне оновлення (модернізація) діючих
господарських систем на базі новітніх технологій. Форми власності можуть
бути різними, але функціонувати на рівних економічних умовах і засадах.
У ході вільної ринкової конкуренції формується життєздатний великий,
середній і малий бізнес. Проте слід зрозуміти, що наприкінці XX сторіччя
– епохи бурхливого науково-технічного прогресу – регулюючі функції
виконує не тільки кон’юнктура вільного ринку, як це було в епоху його
первісного зародження, але поряд з ним активними і дійовими регуляторами
виступають також загальнодержавна, регіональна і місцева економічна
політика, сучасна система наукового менеджменту.

Ідеться про здійснення такої політики, яка б надавала широкий простір і
можливості активній підприємницькій діяльності Для всіх форм
господарювання, мала не руйнівний, а створювально-оновлюючий, не
гіперінфляційний, а навпаки, антиінфляційний характер. У стратегічному
аспекті економічна політика повинна спиратися на фундаментальну теорію
управління макро- і мікроекономічними відтворювальними процесами,
об’єктивного прояву довго- і короткотермінових циклів економічного
розвитку.

Будь-яка країна, що опинилася в гостро кризовому стані, може і мусить за
допомогою державної політики забезпечити якомога швидший перехід до
чергових фаз циклу – оновлення, економічного пожвавлення і наступного
зростання. Для цього і здійснюється докорінна зміна або часткове
коригування всього політичного й економічного курсу. Без відповідних
управлінських рішень і дій ніяких позитивних зрушень не буває. Ринкові
каталізатори лише прискорюють процеси стабілізації, пожвавлення і виходу
на високі темпи економічного зростання.

У новому стратегічному курсі потрібно точно визначити його цілі, а також
методи і засоби їх досягнення. Свідомий вибір ідеалу
соціально-економічного устрою з властивою йому структурою і динамізмом,
внутрішня енергія якого стає могутньою рушійною силою прогресу, є
найважливішою складовою стратегічної політики, що відповідає соціальним
і духовним потребам людини і суспільства. Майбутнє економіки України
пов’язане з відповідним досягненням збалансованості її внутрішнього
попиту, що швидко змінюється, необхідною товарною масою і послугами за
рахунок високоефективного господарювання, використання наявного
ресурсного потенціалу, науково-технічного прогресу і ринкової
відкритості на взаємовигідних засадах із країнами світового
співтовариства.

Стратегічна мета соціального розвитку – забезпечити достойне життя
людини, її вільний вибір активної створювальної діяльності, умови для
надбань і прояву професійних, фізичних і духовних здібностей. Формування
і відтворення високих якісних властивостей особи, сім’ї, працездатних
колективів та всього суспільства, умов для нормального демографічного
розвитку, створення надійного трудового потенціалу, що відповідає
сучасній і перспективній структурі, новітнім технологічним і
організаційно-управлінським надбанням є загальнолюдською проблемою
будь-якого соціально-економічного устрою. Розвиток активного
підприємництва щільно пов’язаний з високим ступенем мотивації праці та
її ринком, можливостями своєчасного підбору необхідних для розгортання
справи професій робітників, інженерно-технічних працівників, менеджерів,
службовців тощо. При вмілому підборі, крім фахового рівня, доводиться
ретельно враховувати психологію людини, її національні і соціальні
традиції, духовні переконання, а також такі важливі якісні
характеристики, як наполегливість у досягненні мети, самоорганізованість
і самодисципліна, порядність і комунікабельність, знання і вміння
високопродуктивне працювати індивідуально або колективно.

Слід визнати, що, незважаючи на теоретичні й прикладні пошуки,
марксистська думка не змогла знайти реальних, більш дохідливих,
зрозумілих і практично вагомих мотивів до створювальної діяльності і
прогресу, ніж економічний інтерес, що традиційно пов’язаний з природою
багатовікової еволюції людини, її прагнення жити все краще, підвищуючи
інтенсивність, технічну й організаційну досконалість створювальної праці
на себе, на своє власне збагачення. В основі такої мотивації лежать
приватна власність і її високодоходне використання, а також ринкова
конкуренція. Націоналізація і монополізація власності на засоби
виробництва і виробничі ресурси в єдиних руках держави з відривом її
(власності) від конкретного виробника одночасно підриває і мотивацію
його до активних дій, постійних пошуків все більш прогресивних рішень і
їх практичної реалізації.

Суспільна (державна) власність одночасно опиняється в управлінській
системі бюрократизованих і корумпованих державних структур, які на ній
паразитують, як було і раніше, коли трудівники працювали в приватній
фірмі, або, як нас вчили, на капіталіста. Але ж останній є безпосереднім
господарем – прагне і вміє досягти найвищої ефективності і
конкурентоспроможності, тобто постійно ініціює прогресивні зрушення, щоб
не збанкрутувати. Монополістична ж державна бюрократія діяти так не
здатна – не хоче, не знає і не вміє, бо ніякої ринкової конкуренції і
банкрутства не припускає, діє за принципом адміністративного, далеко не
безкорисливого позаринкового перерозподілу товарів, коштів і капіталу,
минаючи обмін за вільною ціновою кон’юнктурою і одночасно державну
казну.

Звідси теоретизування про те, що соціалізм ніби не сумісний з ринком і
ринковими відносинами, з їх неминучою кон’юнктурою і конкуренцією,
конвертованою валютою, здоровим підприємництвом тощо. Це ніби атрибути
лише капіталістичної економіки. Такі примітивні погляди, зрозуміло,
нічого спільного з фундаментальною економічною наукою не мають. Вони не
випливають і з класичної теорії соціально-економічних перетворень. Це не
більше, ніж суб’єктивні погляди колишнього компартійного агітпропу.
Плутати їх зі спадщиною класиків науково обгрунтованої соціалістичної
ідеї безглуздо.

Тим часом, соціалісти явно переоцінили можливості швидкого перевиховання
людини, досягнення чесної високопродуктивної праці всіх трудівників у
системі суспільної власності і господарювання. Саме тут їх ідеологічна
течія зазнала поразки. Надії на високий ступінь пластичності людської
свідомості виявилися марними. Боротьба за рівність і братерство неминуче
наштовхується на небажання і природну неможливість працювати всім
однаково добре. Що ж до споживання, то як і раніше, кожна людина хоче
жити якомога краще, з меншими турботами і працею.

Принцип “працювати за здібностями, а споживати за потребами”
перетворюється в мотивацію масового ледарства, хочуть того, чи не хочуть
прихильники механічної рівності. Вона стає звичайнісіньким актом
“зрівнялівки”, що гальмує прогресивні зрушення. Починаються пошуки
різного роду додаткових інтересів – дії або “революційного ентузіазму”,
або стимулюючих, або примусових факторів досягнення високої
продуктивності праці. Але ці фактори здебільшого як слід не
спрацьовують. І тоді країнам з соціалістичним устроєм доводиться
повертатися до використання тією чи іншою мірою ринкових каталізаторів.
На цьому грунті і виникають конфліктні ситуації серед політичних сил –
між прихильниками і противниками “ідеологічної чистоти” соціалістичного
вчення.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020