Податок на додану вартість як економічна категорія (реферат)

Податок на додану вартість як економічна категорія

 

За економічним змістом непрямі податки, зокрема, податок на додану
вартість – це фінансові відносини між державою та платниками податків з
метою створення загального централізованого грошового фонду для
виконання державою своїх функцій. При цьому, ці відносини є
односторонніми від платника до бюджету. Загалом, податок на додану
вартість – це непрямий податок, який є частиною новоствореної вартості
товарів (робіт, послуг), яка формується на кожному етапі виробництва,
обігу та включається до ціни товару і сплачується кінцевим споживачем.
ПДВ представляє собою податок на внутрішнє споживання продукції, являючи
при цьому, надбавку до ціни товарів (робіт, послуг), які споживаються на
митній території України.

З фіскальної точки зору, податок на додану вартість має високу
ефективність. Зокрема, широка база оподаткування цього податку
забезпечує надійність та стабільність надходжень до Державного бюджету
України. Стягнення цього податку на всіх етапах руху товару забезпечує
рівномірний розподіл податкового тягаря між суб’єктами господарювання,
які безпосередньо задіяні в процесі виробництва, реалізації товару. З
точки зору прогресивності об’єкта оподаткування, ПДВ наближається до
прямих податків завдяки оподаткуванню доданої вартості, створеної на
конкретному етапі руху товару.

Для кращого розуміння економічної сутності податку на додану вартість
наведемо визначення та структуру бази оподаткування ПДВ. База
оподаткування визначається виходячи із договірної вартості з урахуванням
акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків і
зборів (обов’язкових платежів), що включаються в ціну товару [1]. Схему
його бази оподаткування наведено на рис. 1.

 

 де:

TB – база оподаткування (Taxe base);

С – собівартість (Cost);

ED – акцизний збір (Excise duties);

I – прибуток (Income);

СV – контрактна вартість (Contract value of goods);

T –мито (Toll);

D – митний збір (Duty)

 

Рис. 1. Структурно-логічна схема бази оподаткування податку на додану
вартість

 

 

Нарахування та стягнення податку на додану вартість потребує чіткого
визначення доданої вартості, тобто об’єкта оподаткування. Додана
вартість, за своїм обсягом наближається до заново створеної вартості,
яка вироблена в конкретній господарській структурі. Чітке визначення
доданої вартості дає змогу суб’єкту господарської діяльності визначити
всі ті податки і збори, які були сплачені при закупівлі товарів, робіт,
послуг. Додана вартість, за своїм економічним змістом є частиною повної
вартості товару і включає в себе наступні складові:

—          матеріальні витрати (вартість витрачених у виробництві
сировини і матеріалів, послуг виробничого характеру, які формують
собівартість продукції);

—          заробітна плата (заробітна плата за окладами, премії,
матеріальна допомога, компенсаційні виплати);

—          відрахування на соціальна заходи (відрахування на пенсійне
забезпечення, соціальне страхування, страхові внески на випадок
безробіття);

—          амортизація (сума нарахованої амортизації основних засобів,
які задіяні в процесі виробництва товарів, робіт, послуг);

—          прибуток.

Перша складова не залежить від зусиль товаровиробника і тому вона суту
арифметично включається в ціну товару. Наступні складові (заробітна
плата, прибуток, відрахування на соціальні заходи та амортизація) є
доданою вартістю, оскільки вони є тими частинами повної вартості товару,
які створюються на конкретному етапі в процесі виробництва товару.

Формування доданої вартості можна показати на прикладі виробництва та
споживання цукру (рис. 2)

 

Рис. 2. Формування доданої вартості на підприємствах цукрової галузі
відповідно до чинного податкового законодавства*

*Складено автором відповідно до норм чинного податкового законодавства

 

Тобто, як видно із вище наведеного рисунку, ПДВ на кожному етапі
нараховується за стандартною ставкою (20 %), і фактично, виплачується в
сумі зменшеній на величину податку сплаченій на попередній стадії руху
товару. Отже, кінцевий споживач купує товар за ціною, збільшеною на всю
суму платежів ПДВ, які були сплачені на попередніх стадіях руху товару.
Крім того, кожен суб’єкт господарювання, який є учасником процесу
«виробництво-споживання» сплачує податок в тому розмірі, на скільки він
збільшив вартість сировини і матеріалів, які використовуються ним в
процесі господарської діяльності.

th

???d?d????????ae

???d?d????????ae

.стання різних принципів його формування та різних методик обчислення. В
світовій практиці найпоширенішим варіантом є ПДВ на споживання. Проте,
для оцінки його переваг та недоліків розглянемо всі можливі варіанти. З
теоретичної точки зору може використовуватися три варіанти ПДВ – ПДВ на
продукцію, ПДВ на дохід та ПДВ на споживання.

Проте розглядаючи економічну природу податку на додану, зокрема суть
доданої вартості, яка в свою чергу є об’єктом оподаткування, необхідно
відмітити певну невідповідність поняття доданої вартості та поняття
об’єкту оподаткування. Так, відповідно до Закону України «Про податок на
додану вартість», об’єкт оподаткування – це операції платників податку
пов’язані із поставкою товарів на митній території України, ввезення
товарів в режимі імпорту, вивезення товарів у митному режимі експорту.
Відповідно до теорії товарної вартості К. Маркса, додана вартість – це
частина новоствореної вартості, яка формується на кожному етапі руху
товару від виробника то кінцевого споживача, як різниця між валовим
прибутком і затратами понесеними під час господарської діяльності при
виробництві товару. З точки зору, економічної теорії, додана вартість
створюється робочою силою та засобами праці.

Звертаючись до праці К. Маркса «Капітал», де він подає формулу вартості
виробленого товару а саме

 

W=c+v+m                                          (1)

де, m – додана вартість;

c– робоча сила;

v – засоби праці

З формули випливає, що додана вартість формується за рахунок робочої
сили та засобів праці, звідси випливає, що за об’єкт оподаткування
необхідно брати, відповідно до класичної теорії вартості, лише норму
прибутку в сумарному виразі. Тобто, при формуванні доданої вартості
необхідно враховувати лише суму валового доходу суб’єкта господарювання.
Звідси випливає наступне, що твердження про те, що заробітна плата,
відрахування на соціальні заходи, амортизація є складовими доданої
вартості є некоректним. Адже, відповідно до класичної теорії вартості
вище наведені складові є засобами праці, а засоби праці не можуть бути
доданою вартістю, оскільки фактично вони

Про невідповідність назви податку своїй економічній суті свідчить
наступний факт. Так, чинним законодавством України передбачено, що датою
виникнення податкових зобов’язань з ПДВ є або дата зарахування коштів
від покупця на поточний рахунок, або дата відвантаження товару, так
підприємство отримавши передоплату могло ще не понести ніяких витрат по
цій операцій, тобто фактично доданої вартості ще не було створено.
Передоплата за продукцію, по якій виробник ще не поніс ніяких витрат
включається до складу валового доходу і нараховується ПДВ. реальні
витрати, наприклад, будуть понесені в наступному місяці. Тоді виходить,
що в цьому випадку ПДВ буде сплачуватися з оборотних коштів суб’єкта
господарювання.

Існуючий нині механізм адміністрування податку на додану вартість
доводить те, що ПДВ не є податком саме на додану вартість. Тому ми
погоджуємося з думкою таких науковців як: Т. Сльозко, В Корж , що
фактично це є податок на загальну вартість товару. Це доводить і закон
України «Про податок на додану вартість», де відсутнє поняття доданої
вартості. Фактично, функціонуючий нині податок є не податком на додану
вартість, а податком з продажу, адже відповідно до чинного податкового
законодавства він нараховується на загальну вартість товару, яка
підлягає реалізації.

Висновки: Тобто, як бачимо ПДВ є тягарем для підприємства, адже ще
тільки купуючи сировину та матеріали необхідні для виробництва суб’єкт
господарювання уже сплачує 20 %, які ідуть до бюджету. При реалізації
продукції суб’єкт господарювання бере з покупців ще 20 % її вартості,
які надходять до державного бюджету. Тобто, як бачимо підприємством
оподатковуються не одержані доходи, а його витрати пов’язані з процесом
виробництва, при цьому в кінцевому варіанті суб’єкт господарювання
сплачує лише різницю між сплаченим та одержаними сумами ПДВ, а решу
платять покупці, які є кінцевими споживачами.

Отже, перш за все, для гармонізації податкової системи необхідно
привести у відповідність назву податку та механізм його адміністрування.
Що, відповідно, дасть змогу зменшити собівартість продукції, а
відповідно і ціну товару, а також значно спростить процедуру
бухгалтерського обліку зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ
внаслідок спрощення розрахунків між підприємствами, які задіяні в
процесі «виробництво-споживання». Це призведе також до звільнення від
оподаткування заробітної плати, виробничих запасів, основних засобів, в
тій частині, які не реалізуються.

 

Література

1. Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. №
168/97- ВР зі змінами та доповненнями.

2. Семюелсон, Пол А., Нордгауз, Вільям Д. Мікроекономіка / Пер. з англ.
— К.: Основи, 1998. — 676 с. ISBN 966-500-225-2.

3. Макконелл К.Р., Брю С.Л., Экономикс: принципы, проблемы и политика:
Пер. с англ. 11-го изд. К.: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.

4. Tait A. Value Added Tax: Administrative and Policy Issues / A.Tait.–
IMF – P.

5. Zee H.H. Value Added Tax / Tax Policy Handbook, P.Shome, ed., IMF,
1995.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *