.

Підприємство і підприємництво (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 2303
Скачать документ

Реферат на тему

Підприємство і підприємництво

План

1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

2. Капітал підприємства і його кругообіг

Література1. Підприємство як суб’єкт ринкової економіки

Сутність, функції і форми підприємства. Підприємство — первинна ланка
суспільного поділу праці і водночас основна ланка народногосподарського
комплексу, яка є товаровиробником і забезпечує процес відтворення на
основі самостійності та самоокупності. Як самостійні господарські
одиниці підприємства користуються правами юридичної особи, тобто мають
право розпоряджатися майном, одержувати кредит, укладати господарські
договори з іншими підприємствами.

Підприємство виконує такі функції: організаційну — забезпечення
виробництва товарів і послуг, їх реалізації; відтворювальну —
інвестування капіталу на розвиток, оновлення, розширення всіх його
підрозділів; соціальну — задоволення су-

спільних потреб споживачів, надання засобів існування для найманих
робітників.

Підприємство необхідно розглядати з двох боків: 1)
організаційно-технічного — як певну єдність технічного комплексу
(системи машин) і сукупного робітника; 2) соціально-економічного — як
суб’єкт виробничих відносин і певну сукупність цих відносин, характер
яких визначається власністю на засоби виробництва.

Форми і види підприємств. Формування ринкової структури економіки
приводить до появи різноманітних форм сучасних підприємств (суб’єктів
господарювання). Їх можна класифікувати за різними критеріями: 1)
формами власності; 2) формами організації; 3) розмірами; 4) сферами
діяльності.

Відповідно до форм власності розрізняють підприємства таких видів:

індивідуальне, засноване на особистій власності, де використовується
виключно особиста праця, самостійно здійснюється виробництво, весь дохід
належить виробнику;

сімейне, засноване на власності та праці членів однієї сім’ї;

приватне, засноване на власності окремого громадянина з правом наймання
робочої сили;

колективне, засноване на власності трудового колективу підприємства,
кооперативу або іншого статутного товариства, громадської та релігійної
організації;

державне, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності;

комунальне (муніципальне), засноване на власності
адміністративно-територіальних одиниць;

спільне, засноване на об’єднанні підприємств різних форм власності;

орендне — підприємства різних форм власності, що їх держава на певних
умовах і на певний час передає в користування трудовим колективам.

Відповідно до форм організації підприємства виступають як:

партнерство, або товариство — форма організації підприємства, що
базується на об’єднанні (пайовому, частковому) майна різних власників.
Як правило, це закриті компанії, де зміна власників паїв відбувається
лише за згоди більшості її членів. Дохід між членами товариства
розподіляється пропорційно до паїв (після сплати податків і виділення
засобів на нагромадження капіталу). Розрізняють такі види партнерства:
повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю); товариство
з обмеженою відповідальністю; змішане (командитне) товариство;

асоціації — об’єднання, створені з метою постійної координації
господарської діяльності (вони не повинні втручатися у виробничу або
комерційну діяльність будь-кого з учасників);

корпорації (акціонерні товариства) — об’єднання, створені на основі
поєднання виробничих, наукових або комерційних інтересів. Вони належать
до товариств з обмеженою відповідальністю. Їх особливість полягає в
тому, що їхній капітал утворюється у грошовій формі та поділяється на
однакові за номінальною величиною і неподільні паї у вигляді акцій.
Рішення приймаються тими акціонерами, які володіють контрольним пакетом
акцій (50% +1 акція). Особливим видом сучасної корпорації є холдингові
компанії, які виступають власниками контрольних пакетів акцій низки
підприємств. Холдинг відносно останніх виступає материнською компанією,
а компанії, акціями яких володіє холдинг, є відносно нього дочірними.
Такий механізм називають системою участі;

консорціуми — об’єднання промислового та банківського капіталу на певний
час для досягнення єдиної мети;

концерни — об’єднання підприємств промисловості, наукових організацій,
транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності
від одного або групи підприємців.

Крім того, функціонування ринкових відносин пов’язане з виникненням
цілого ряду фірм, що обслуговують ринок. Лізингові фірми — це фірми, що
надають кредити орендарю з правом користування певними об’єктами.
Найпоширенішими об’єктами лізингу є транспортні засоби, обладнання,
технології, ліцензії, «ноу-хау», програмне забезпечення і т. ін.
Інноваційні фірми впроваджують винаходи, науково-технічні розробки та
послуги, реалізують різні проекти. Венчурні фірми проводять комерційну
апробацію науково-технічних розробок. Здебільшого вони виникають у
наукомістких галузях економіки і працюють з певним ризиком. Брокерські
(маклерські) фірми виступають як посередники в торгівлі товарами та
послугами, під час виконання біржових операцій з товарами та цінними
паперами, а також фрахтування суден і страхування. Вони можуть надавати
додаткові послуги для вивчення ринку, реклами, кредитування тощо.
Аудиторські фірми (контори) за замовленням підприємств перевіряють їх
фінансово-господарську діяльність, а також видають рекомендації щодо
поліпшення справ.

У країнах з ринковою економікою помітна роль в економічному житті
належить фінансово-промисловим групам. Вони здійснюють контроль над
виробничо-розподільним циклом з одного центру. Це дає можливість
сформувати потужні виробничі комплекси, які здатні конкурувати з
найбільшими світовими компаніями.

Класифікація підприємств за розмірами. Виробництво в ринковій економіці
здійснюють у різних формах ділової організації: від мініатюрних
майстерень, що перебувають в одноосібній власності, до гігантських
акціонерних товариств, що панують у ринковій економіці. У промисловості
України діє понад 31,7 тис. підприємств, більшість з яких — малі.

За розміром підприємства розрізняються як малі, середні та великі.
Перехід до ринкової економіки передбачає оптимальне поєднання великих,
середніх і малих підприємств.

До малих підприємств українським законодавством віднесено підприємства з
кількістю зайнятих 15—200 осіб залежно від галузі або виду діяльності.
Малі підприємства засновуються на будь-якій формі власності та
здійснюють діяльність у виробничій, комерційній, фінансовій, страховій
та інших сферах. Малі підприємства відіграють важливу роль у ринковій
економіці. Вони роблять її гнучкою, активно впливають на кон’юнктурні
зміни, забезпечують насичення ринку товарами, послугами, сприяють
послабленню монополізму. Особливо важливе значення цих підприємств — у
розвитку сфери послуг і торгівлі. Через свою масовість малі підприємства
забезпечують удвічі більшу зайнятість населення на нових робочих місцях,
ніж великі підприємства.

Середні підприємства здійснюють виробництво невеликої, але стійкої
номенклатури виробів у значних кількостях.

Великі підприємства виготовляють масову продукцію стабільного
асортименту, здійснюють великомасштабне фінансування у розробку
науково-технічних проектів. Вони існують з багатьох причин, але
найважливіші полягають у тому, щоб використати переваги, зумовлені
зростанням масштабів виробництва. Ефективне виробництво потребує
спеціалізованого устаткування, потужних складальних ліній, великих
фабрик і заводів, поділу праці на величезну кількість вузьких операцій.
Дослідження показують, що ефективне виробництво автомобілів передбачає
продуктивність підприємства принаймні 300 000 штук на рік. Зараз ще не
існує таких технологій, щоб кожен міг виробляти власну електроенергію,
телевізори або комп’ютери у своєму дворі. До великих, як правило,
відносять підприємства з кількістю зайнятих понад 1000 осіб.

Спорідненою функцією великих підприємств є мобілізація ресурсів для
виробництва. Будівництво сталепрокатного стану коштує понад 1 млрд грн.,
витрати в літакобудуванні можуть бути ще більшими. Звідки надходять такі
кошти? За радянської соціалістичної системи підприємства часто
фінансувалися з державного бюджету; на державному утриманні були наука і
науково-конструкторські розробки. Сьогодні у приватнопідприємницькій
українській економіці більшість коштів для виробництва фінансується з
власних прибутків підприємств або використовуються гроші, позичені у
фінансово-кредитних посередників.

Проте майже в усіх галузях поряд з великими підприємствами є
технологічні й економічні можливості для існування середніх, малих і
навіть мініатюрних підприємств.

Підприємства класифікують також за сферою, видом господарської
діяльності. Зумовлене це тим, що існує суспільний поділ праці,
відповідно до якого утворюються підприємства сільськогосподарські,
промислові, будівельні, транспортні, фінансові, торговельні, наукові,
сфери обслуговування. Виходячи з цього підприємства різних галузей можна
згрупувати за видом діяльності так: виробничі, фінансові, посередницькі,
страхові.

2. Капітал підприємства і його кругообіг

Капітал підприємства. Сутність капіталу як економічної категорії
розкривається в темі 13. Зауважимо, що засоби виробництва та обігові
кошти функціонують як капітал за таких основних умов:

приватної власності на засоби виробництва,

відносин найманої праці та ринку праці,

свободи підприємницької діяльності.

Термін «капітал підприємства» повинен асоціюватися з терміном «капітал
капіталістичного підприємства».

Капітал капіталістичного підприємства — це засоби виробництва, інше
майно та цінності, які обслуговують процес виробництва, а також просте і
розширене відтворення підприємства.

Хоч би яка була суспільна форма процесу виробництва на підприємстві, він
у всякому разі має бути безперервним протягом досить тривалого періоду,
тобто повинен періодично знов і знов пробігати одні й ті самі стадії.
Тому всякий процес виробництва на підприємстві, який розглядається в
постійному зв’язку і безперервному потоці свого відновлення, є водночас
процесом відтворення.

Умови виробництва — це умови відтворення. Жодне підприємство не може
безперервно виробляти, тобто відтворювати, не перетворюючи безперервно
певної частини свого валового доходу знов у засоби виробництва або
елементи нового виробництва. За інших рівних умов воно може відтворювати
свій капітал або підтримувати його на незмінному рівні лише в тому разі,
якщо засоби виробництва, тобто засоби праці, сировина і допоміжні
матеріали, спожиті протягом виробничого циклу, наприклад, року,
заміщуються рівною кількістю нових екземплярів того самого роду і т. д.
Це буде просте відтворення.

Якщо процес виробництва на підприємстві відновлюється у зростаючих
масштабах, то це буде розширене відтворення. Якщо виробництво на
підприємстві має капіталістичну чи соціалістичну суспільну форму, то і
відтворення матиме таку саму форму. Ми розглядаємо капіталістичну форму
відтворення, оскільки саме така форма і на початку ХХІ ст. залишається
провідною в розвинутих країнах світу, у т. ч. і в Україні.

Розглядаючи процеси кругообігу і обороту капіталу, ми маємо на увазі
наявність таких умов:

1) підприємство виробляє предмети споживання, наприклад хліб, тому його
продукція реалізується на ринку споживчих товарів;

2) продукція підприємства користується попитом, тому воно має можливість
щороку нарощувати обсяги виробництва і реалізації;

3) у галузі відсутні монополії й олігополії, тому діє принцип ринку
чистої (досконалої) конкуренції;

4) продукція реалізується господарством за готівку, а не в кредит;

5) на ринку ресурсів завжди пропонується достатня кількість ресурсів,
необхідна для здійснення на підприємстві простого і розширеного
відтворення;

6) у тривалому періоді підприємство орієнтується на одержання
нормального прибутку.

oe

o

pae*

p

?

?

?

.   *

`„7

PbP?Pooooooooooooooooooooocoooo

$a$

* засобів виробництва Зв і робочої сили Рс, які поєднуються в процесі
виробництва В і створюють новий товар Т, після реалізації якого
капіталіст одержує його вартість у грошовій формі Г(.

У процесі кругообігу капітал проходить три стадії.

Перша стадія: Г — Т (Рс + Зв) — купівля на ринку засобів виробництва і
робочої сили (стадія обігу). Теоретичні проблеми ринку засобів
виробництва і робочої сили розглянуто в темі 9.

Розв’язуючи проблему купівлі ресурсів, підприємець чи менеджер має
орієнтуватися на вимоги виробничої функції і підібрати таку комбінацію
факторів виробництва, яка забезпечує виробництво певного обсягу з
найменшими витратами.

Виробнича функція показує різні шляхи виробництва певного обсягу
продукції. Декілька прикладів дозволять студентам зрозуміти, як
підприємство визначає комбінацію факторів, щоб співвідношення між
виторгом і валовими витратами було найсприятливішим. Наприклад, щоденний
попит на хліб дорівнює 30 одиницям. Уважатимемо, що на ринку ціна
одиниці кожного з фа-

кторів виробництва така: робочої сили — 2 грн., землі — 1 грн., капіталу
— 3 грн. і підприємницького хисту — 3 грн. Припустимо, що кожну з 30
одиниць хлібин можна продати за 1 грн. За якої комбінації ресурсів
хлібокомбінату вигідно виробляти хліб?

Таблиця 12.1

ВИтрати факторів і витрати виробництва

для певного обсягу продукції

Ресурси Ціна одиниці ресурсу, грн. Комбінація факторів,

одиниць

Варіант 1 Варіант 2 Варіант 3

Праця 2 4 2 4

Земля 1 6 8 ?

Капітал 3 2 4 ?

Підприємницький хист 3 2 2 ?

Валові витрати

26 30 ?

З даних табл. 12.1 видно, що з двох комбінацій ресурсів вигідним є 1-й
варіант, за якого валові витрати становитимуть 26 грн. Отже, комбінація
1 — найменш витратний варіант виробництва даної кількості хліба.

: робочої сили — 4 одиниці, землі — 6 одиниць, капіталу — 2 одиниці,
підприємницького хисту — 2 одиниці.

Друга стадія: …в…т( — стадія виробництва, на якій створюються нові
товари. Літера в означає процес виробництва, а літера т( — обсяг товару
з такими витратами, що можна одержати прибуток.

Тут ми припускаємо, що хлібокомбінат діє на конкурентному ринку,
максимізує прибуток, який дорівнює валовому доходові (виторгу) мінус
валові витрати. Максимізація прибутку передбачає, що підприємство
ефективно здійснює виробничі операції і приймає зважені рішення на ринку
ресурсів (купує ресурси за найнижчими цінами і виробляє оптимальний
обсяг продукції, щоб одержати максимум прибутку). Прибуток — це чисті
надходження або фактичний заробіток підприємця. Він репрезентує
величину, яку підприємство може реінвестувати в нові машини, верстати,
технологічні лінії, будівлі тощо. Усі названі види діяльності, що
ґрунтуються на прибутку, збільшують для його власника (чи власників)
капітал підприємства.

Ринок чистої конкуренції є ринком великої кількості підприємств, що не
впливають на ціни. А оскільки частка окремого хлібокомбінату на ринку
хліба нескінченно мала, то крива попиту на його продукцію виглядає
цілком горизонтальною або безмежно еластичною (див. Тему 8). За таких
умов додатковий дохід, отриманий від кожної додаткової одиниці, є
ринковою ціною.

Правило визначення пропонування підприємства за умов чистої конкуренції
таке: підприємство, що орієнтується на максимальний прибуток,
вироблятиме обсяг продукції на рівні, за якого граничні витрати
дорівнюють ціні:

Граничні витрати = ціна, або гв = ц.

Інше правило бізнесової діяльності підприємства, орієнтованого на
максимізацію прибутку таке: прибутки підприємства максимізуються в
процесі виробництва обсягу продукції, за якого загальний виторг
перевищує валові витрати на максимальну величину.

Припустимо, що наше підприємство діє саме таким чином. Графічно це можна
показати, як на рис. 12.1.

Рис. 12.1. Обсяги виробництва і максимізація прибутку

в короткостроковому періоді

На рис. 12.1 порівняно загальний виторг і валові витрати хлібокомбінату
за різних обсягів виробництва. Загальний виторг зображено прямою лінією,
бо за досконалої конкуренції кожна додаткова одиниця продукції збільшує
загальний виторг на одну й ту саму величину — на свою ціну.

Валові витрати зростають зі збільшенням виробництва. Проте темпи
зростання витрат залежать від динаміки ефективності підприємства.
Спочатку, коли масштаби виробництва хлібин зростають, діє закон
зростання віддачі виробничих ресурсів, у зв’язку з чим валові витрати
знижуються. Згодом валові витрати починають зростати прискореними
темпами внаслідок дії закону спадної віддачі, яка в короткостроковому
періоді зумовлена інтенсифікацією використання виробничих потужностей.

Порівнюючи валові витрати із сумарним виторгом на рис. 12.1 виділяємо
дві точки беззбитковості, які відповідають виробництву хлібин K0 i K1.
За таких обсягів виробництва підприємець одержує лише нормальний
(підприємницький) прибуток. У проміжку між виробництвом хлібин K0K1,
хлібокомбінат одержує економічний прибуток. Проте максимальний
економічний прибуток підприємство отримує за виробництва 30 хлібин.
Будь-яке збільшення чи зменшення кількості випуску хлібин відносно 30
одиниць означає втрату певного економічного прибутку. За умови продажу
цих 30 хлібин підприємство одержить максимальний економічний прибуток, а
виробництво валового доходу буде оптимальним.

На другій стадії капітал підприємства діє як продуктивний капітал.
Вироблена продукція Т( виступає як товарний капітал — форма, в якій
капітал існує на цій стадії, перехідній у третю стадію.

Третя стадія кругообігу: Т( — Г( — стадія реалізації виробленої
продукції, тобто товарного капіталу, на конкурентному ринку. Нами
визначено, що продукція хлібокомбінату має попит, а ціна стала — 1 грн.
за хлібину за будь-якого обсягу продажу в короткому періоді.

Т( = Т + (Т, а Г( = Г + (Г. Оскільки (Г — це економічний прибуток, то
ринкова ціна хліба Р, що дорівнює 1 грн. за хлібину, є вищою за
економічні витрати.

За визначенням, даним у темі 9, ми знаємо, що предмети споживання і
споживчі послуги продаються на ринку споживчих товарів і послуг
(роздрібний ринок). Купують ці товари, як правило, домогосподарства. Ми
абстрагуємося від оптової торгівлі і вважатимемо, що підприємство
реалізує хліб домогосподарствам через фірмові магазини.

Таким чином, стадію руху Т( — Г( треба пов’язати з ринком хліба та з
попитом домогосподарств.

Для кращого розуміння проблеми можна запропонувати таку схему реалізації
продукції підприємства:

З цієї схеми випливає, що хлібокомбінат продає продукцію через систему
магазинів роздрібної торгівлі домогосподарствам (Т( — Г().
Домогосподарства, купуючи хліб, здійснюють грошові споживчі видатки
(Г — Т). Ці споживчі видатки на рівні підприємства перетворюються у
виторг, тобто у валовий дохід. Тим самим хлібокомбінат: 1) реалізує весь
випуск продукції, 2) заміщує економічні витрати і 3) одержує економічний
прибуток у розмірі 4 грн. за партію у 30 хлібин. Процес можна
продовжити, але вже на розширеній основі, бо підприємство має грошові
кошти в розмірі 4 грн., які можна інвестувати в нові виробничі
потужності. Грошовий капітал Г, який підприємство витратило на виробничі
ресурси, повернувся йому з приростом Г + (Г.

З’ясувавши зміст трьох стадій руху капіталу, ще раз, але більш детально,
розглянемо деякі проблеми першої стадії його руху.

Ми почали вивчати цю стадію з надто абстрактної моделі, тобто поза
зв’язком з домогосподарствами як постачальниками ресурсів і одержувачами
доходів. Це було спрощення, необхідне для швидкого засвоєння суті. Але
першу стадію руху грошового капіталу підприємства, як і третю, слід
розглядати у тісному взаємозв’язку з домогосподарствами як суб’єктами
приватної ринкової економіки.

Схематично цей зв’язок може мати такий вигляд:

З цієї схеми видно, що підприємство, здійснюючи витрати (Г), придбаває
необхідні йому ресурси, орієнтуючись на найкращу комбінацію ресурсів у
процесі виробництва (табл. 12.1). Власниками ресурсів, які купує
підприємство, є домогосподарства. Вони постачають на ринок ресурсів усе,
що потрібно хлібокомбінату: працю, землю, капітал, підприємницький хист.
Витрати підприємства на ці ресурси для домогосподарства мають форму
доходів, а саме: заробітну плату, земельну ренту, процент на капітал,
підприємницький прибуток. Ці доходи домогосподарства витрачають, купуючи
товари на ринку споживчих товарів. Таким чином забезпечується органічний
зв’язок домогосподарств із кругообігом капіталу підприємства.

Якщо абстрагуватися від домогосподарств, то кругообіг капіталу
традиційно визначають такою формулою, розробленою К. Марксом (Маркс К.
Капітал: Т. 2 // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 24. — Розд. 1. —
С. 29—68):

— Г(.

З цієї формули видно, що грошовий капітал перетворюється на
продуктивний, продуктивний — на товарний, а товарний — на грошовий.
Таким чином, існує три функціональних форми капіталу підприємства —
грошовий, продуктивний, задіяний у процесі виробництва, і товарний.
Крапки, що стоять обабіч В, зосереджують увагу на тому, що саме
виробництво є основою і змістом усього кругообігу капіталу. На першій і
третій стадіях кругообіг функціонує у сфері обігу, на другій — у сфері
виробництва, яка є вирішальною.

Кругообіг капіталу — це безперервний рух капіталу, у процесі якого він
послідовно проходить три стадії, набуває на кожній з них певної
функціональної форми і повертається до своєї вихідної форми — грошової.

У широкому і схематичному вигляді кругообіг капіталу підприємства можна
подати таким чином:

Повна реалізація продукції характеризує ринкову рівновагу, за якої існує
повна відповідність між пропонування і попитом.

У цю схему, для спрощення аналізу, ми не включили ті підприємства, які
спеціалізуються на виробництві засобів виробництва — сировини,
матеріалів, машин, устаткування, палива тощо.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції
та характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ,
2001. — С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

PAGE

0

K1

K0

Вт(к)

А

Економічний прибуток

30

Загальний виторг

і валові витрати

Виторг

Валові витрати

Точка беззбитковості

Обсяг виробництва хлібин

Точка беззбитковості

В

Підприємство

Ринок хліба

Т( — Г(

Домогосподарство

Виторг

від продажу

Споживчі

видатки (Г — Т)

Хліб

Хліб

(Т — Г)

Домашні

господарства

Ринок виробничих ресурсів

Підприємство

…В…Т(

Земля,

праця,

капітал

Ресурси

Грошовий

дохід

Витрати

Домашні

господарства

Ринок виробничих ресурсів

Підприємство

…В…Т(

Ресурси

Ресурси

Грошовий

дохід

Витрати

Ринок товарів

і послуг

Т( — Г(

Товари (хліб)

Виторг

Товари і послуги

Споживчі видатки

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020