Особливості венчурного бізнесу та перспективи його розвитку в Україні (реферат)

Реферат на тему:

Особливості венчурного бізнесу та перспективи його розвитку в Україні

Трансформаційний період розвитку української економіки триває понад
десятиліття. За цей час спостерігалися високі темпи економічного
зростання, яке триває більш як 5 років. Експортно-імпортні операції, за
результатами 2004 року, сягають 60 % ВВП. У фінансовій сфері країни
спостерігаються помірні та контрольовані темпи інфляції, курс
національної валюти є стабільним, валютні резерви центрального банку
зростають, підвищуються реальні доходи більшості населення [14].

Проте фахівці [5, 6, 9, 13] вважають, що економіка країни розвивається
екстенсивним шляхом, а високі темпи приросту пояснюють ефектом
„зростання ями”. Структура експорту та імпорту України потребує
покращання, оскільки в експорті занадто висока питома вага товарів із
низьким рівнем доданої вартості, а в імпорті – енергоносіїв. Існує
велика кількість проблем у бюджетній та соціальній сферах. У зв’язку з
цими обставинами важливою є проблема структурної перебудови економіки на
основі впровадження інноваційної моделі розвитку з використанням
світових і вітчизняних здобутків у сфері науково-технічного прогресу.
Визначальним чинником інноваційного розвитку є інтеграція науки та
виробництва, об’єднання промислового, банківського та торговельного
капіталу у потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні,
конкурентоспроможні продукти та послуги. Відмова від здійснення
ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе
загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства
загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на
внутрішньому і зовнішньому ринках.

Світовий досвід впровадження інноваційної моделі розвитку економіки
свідчить, що її невід’ємним елементом є венчурне підприємництво. Терміни
„венчурний капітал” і „венчурний бізнес” беруть початок від англійського
слова „venture”, яке перекладається як „ризикове підприємство або
започаткування”. Венчурне підприємництво – це діяльність, спрямована на
впровадження ризикових проектів для одержання прибутків,
підприємницького та засновницького доходів шляхом організації компанії,
що займається впровадженням нововведень і подальшим їхнім розвитком.
Венчурне підприємництво виконує функцію прискорювача інноваційного
розвитку і здатне не тільки вивести економіку країни на вищий рівень, а
й забезпечити прорив вітчизняних технологій на світові ринки [11].
Венчурний механізм відіграв важливу роль у реалізації базових інновацій
в галузі мікроелектроніки, автоматизації промислового виробництва,
біотехнології тощо. За підтримки інвесторів ризикового капіталу знайшли
широке практичне застосування такі науково-технічні розробки, як
мікропроцесор, персональний комп’ютер, інтернет-технології. За допомогою
венчурного капіталу було створено американську фірми „Apple”,
„Netscape”, а також реактивний двигун, кулькову ручку, кольоровий папір
тощо.

Венчурний бізнес сприяв якісним змінам у структурі виробничих сил
суспільства та суттєво вплинув на виробничі відносини. Зокрема, цей
бізнес підтримав малий та середній наукоємний бізнес, забезпечивши
симбіоз знань, фінансів та управління. У межах економічної теорії це
відображено у нових моделях економічного зростання з ендогенним
технологічним процесом, в яких, крім традиційних факторів виробництва
(праця, капітал), виділено і такий фактор як людський капітал [7, с.
40–51].

Від того, наскільки успішно функціонує венчурний механізм сьогодні,
залежить швидкість комерціалізації нових перспективних наукових ідей та
технологічних розробок і, як наслідок, конкурентоспроможність
національної промисловості в умовах глобалізації економічних відносин.
Тому державні органи високо розвинених країн світу активно підтримують
розвиток венчурного бізнесу, який може здійснюватися в трьох формах, а
саме:

1. Участь як партнера з обмеженою відповідальністю у фондах, які
засновуються і управляються професійними менеджерами венчурного бізнесу,
або придбання акцій венчурних фірм через первинний ринок цінних паперів.

2. Організація квазісамостійної дочірньої фірми (внутрішній венчур) із
керуючими – співробітниками корпорацій, а фінансування такої фірми
здійснюється за рахунок коштів корпорації.

3. Пряме фінансування малих венчурних фірм державними, регіональними
структурами або приватним капіталом.

Умовами венчурного інвестування є:

1. Наявність у фірми привабливого інноваційного проекту з відповідними
характеристиками, тобто наявності бізнес-плану, експертних висновків.

2. Суспільна потреба у конкретному нововведенні.

3. Наявність відповідного управлінського персоналу, який здатний
реалізувати цей проект.

4. Недержавна форма власності фірми (підприємство повинно бути
акціонерним або під час фінансування стати акціонерним).

5. Інноваційний проект повинен забезпечити зростання капіталу в
середньому на 50 %.

6. Фірма повинна мати узгоджений варіант виходу венчурного інвестора з
бізнесу, тобто механізм продажу акцій [15].

Механізм венчурного фінансування полягає у тому, що великі банки,
промислові фірми, спеціалізовані венчурні фонди надають кошти новим
малим фірмам для розроблення перспективних ідей, не вимагаючи ніяких
гарантій, розраховуючи лише на значний прибуток у разі успіху (рис. 1).
Середня норма доходу капіталу перебуває в межах 30–60 % і є досить
привабливою. Але така діяльність пов’язана зі значним ризиком. За
словами відомого венчурного капіталіста Тіма Драйпера: „Венчурний бізнес
– це коли інвестуються 10 компаній, з них половина стає банкрутами, у
трьох інвестиції повертаються, одна дає 10-кратне зростання, й у ще
одній компанії прибуток в 100 разів перевищує вкладення” [17].

Рис. 1. Особливості венчурного механізму фінансування нововведень

Венчурне фінансування не є позикою, це фінансування в обмін на частку в
акціонерному капіталі (з 5 % до 50 %) нових фірм. Венчурні інвестори не
лише контролюють їхній розвиток, а й безпосередньо беруть участь в
управлінні новими фірмами [12].

Венчурний фонд формується за рахунок внесків венчурних інвесторів, які
для управління фондом створюють венчурну інвестиційну компанію і
призначають венчурний інвестиційний комітет. Інвестиційний комітет
затверджує і приймає остаточне рішення щодо вкладення венчурного
капіталу. Кінцева мета діяльності венчурного фонду полягає в отриманні
прибутку від продажу пакета акцій інвестованих технологічних компаній,
коли вони досягли ліквідності. Якщо компанія, у період перебування в ній
як співвласника і партнера венчурного інвестора, домагається успіху
(якщо її вартість протягом 5–7 років збільшується в кілька разів
порівняно з первинною, тобто до інвестицій), ризики обох сторін
виявляються виправданими й усі одержують відповідну винагороду.

Особливості венчурного фінансування полягають у тому, що воно
здійснюється поетапно, надання фінансових ресурсів для наступного етапу
залежить від якості виконання попереднього, а саме:

1) виділяються кошти для створення підприємства, доопрацювання ідеї,
специфікації нового продукту чи послуги, дослідження ринку, розроблення
бізнес-плану. Головними критеріями відбору перспективних проектів є
потенціал відповідного ринку, фірми та її менеджменту;

2) фінансові ресурси спрямовуються на організацію та підготовку
виробництва. На цьому етапі важливу роль відіграє управлінське вміння
венчурних інвесторів;

3) надаються необхідні фінансові ресурси для виробництва нової
продукції, створення іміджу нової фірми, торговельної мережі;

4) здійснюється комерціалізація нововведень. На цьому етапі венчурні
капіталісти починають отримувати дохід.

Венчурні інвестиції, на відміну від класичних, не потребують гарантій,
капітал вноситься без застави, на безпроцентній основі, як пай у
статутний фонд фірми на певний термін (до 7 років); середня норма доходу
значно вища, але й ризик більший; надається не лише капітал, а й
управлінське уміння; інвестування здійснюється поетапно; існує тривала
зацікавленість інвестора в успішному виконанні робіт венчурною фірмою,
адже отримати дохід він зможе через 5–10 років після початку
інвестування; прибуток венчурними фінансистами отримується після виходу
акцій підприємства на відкритий ринок.

Інноваційна модель розвитку, побудована на венчурному бізнесі як
окремому виді підприємництва, необхідна для успішного
соціально-економічного розвитку України. Однак вона вимагає ряд
передумов, зокрема, законодавчого врегулювання венчурного бізнесу в
нашій державі, наявності певної кількості інвесторів із достатнім
обсягом капіталу, які зможуть стати суб’єктами венчурної діяльності.

Сам термін „венчурний бізнес” уже протягом кількох років вживається в
ряді законодавчих актів України, а саме: Рішенні Державної Комісії з
цінних паперів та фондового ринку від 8 січня 2002 року № 8, 9,
Постанові Верховної Ради „Про дотримання законодавства щодо розвитку
науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні” від
16 червня 2004 р., проте до цього не дано визначення суті, функцій,
принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних фірм. Про
актуальність і необхідність розвитку цих інститутів, зазначено в
Програмі діяльності Кабінету Міністрів „Назустріч людям” [4].

Уперше на законотворчому рівні функціонування венчурних фондів було
передбачено Законом України „Про інститути спільного інвестування
(пайові та корпоративні інвестиційні фонди)” [3]. Проте в цьому законі
йдеться лише про інвестиційні фонди, які проводять діяльність, пов’язану
з об’єднанням (залученням) грошових коштів інвесторів із метою отримання
прибутку від їхнього вкладення у цінні папери інших емітентів,
корпоративні права та нерухомість, тобто інвестиції в уже існуючий
бізнес або нерухомість.

Питання венчурного фінансування також не вирішує і Закон України „Про
інноваційну діяльність”. Зокрема, передбачена лише процедура фінансової
підтримки Державною інноваційною фінансово-кредитною установою
інноваційних проектів шляхом надання кредитів чи передавання майна у
лізинг, що здійснюється за умови наявності гарантій повернення коштів у
вигляді застави майна, договору страхування, банківської гарантії,
договору поруки тощо [1].

Передумовами розвитку венчурного бізнесу в Україні є високий рівень
освіти населення, наявність науково-дослідних інститутів, зростання
кількості приватних малих і середніх підприємств, збільшення попиту на
фахівців інженерної спеціальності, високий кваліфікаційний рівень
трудових ресурсів, особливо на існуючих і колишніх підприємствах
військово-промислового комплексу.

dh`„a$gdYbAE

дів. Необхідно зазначити, що інвестування у цінні папери венчурних
інститутів спільного інвестування (ІСІ) має ряд податкових переваг
порівняно з безпосередніми інвестиціями у цінні папери або об’єкти
нерухомості. Поки кошти інвесторів перебувають у інвестиційному фонді –
вони не оподатковуються. Оподатковується дохід інвесторів, який вони
одержують у разі:

– продажу цінних паперів ІСІ третій особі;

– викупу у інвесторів компанією з управління активами ІСІ цінних
паперів, випущених ІСІ (наприклад, під час викупу цінних паперів ІСІ при
ліквідації фонду; за заявою інвестора в будь-який день – для відкритих
фондів);

– виплати дивідендів інвестиційним фондом, якщо це передбачено
Проспектом емісії цінних паперів ІСІ.

Ставка податку і порядок оподаткування відрізняються залежно від того,
ким є інвестор – фізичною чи юридичною особою, і в якому з
вищеперерахованих випадків він отримав інвестиційний дохід. У випадку,
якщо інвестор – юридична особа, його прибуток від інвестицій до фонду
оподатковується за ставкою 25 %.

Інвестиційний прибуток, отриманий інвестором – фізичною особою – у разі
викупу інститутом спільного інвестування цінних паперів ІСІ,
оподатковується за ставкою 5 %. Дохід, отриманий у вигляді дивідендів за
цінними паперами ІСІ, і дохід, отриманий від продажу цінних паперів ІСІ
третій особі, оподатковується за ставкою 13 %.

Відповідно до п. 4.2.8 Закону України „Про оподаткування прибутку
підприємств” кошти, залучені від інвесторів ІСІ, доходи від операцій з
активами ІСІ або доходи, нараховані за активами ІСІ, не включаються до
складу оподатковуваного доходу [2]. Таким чином, володіючи цінними
паперами ІСІ, ви не платите податки до моменту реалізації цих цінних
паперів або до моменту виплати дивідендів за цінними паперами ІСІ. У
разі ж безпосереднього володіння цінними паперами або нерухомістю доходи
від операцій з цими активами або доходи, нараховані за ними (відсотки,
дивіденди, орендна плата), потрапляють в оподатковуваний дохід.

За даними Української асоціації інвестиційного бізнесу, відбувається
приріст вартості активів венчурних фондів. Зокрема, за результатами
ренкінгування (порівняльного ранжування) венчурних інститутів спільного
інвестування (далі – ІСІ), яке було проведене дирекцією Української
асоціації інвестиційного бізнесу, визначено найактивніші венчури, що
діють в Україні (табл. 1).

Необхідно зазначити, що на шляху розвитку ринку венчурного капіталу в
сфері інноваційного бізнесу в Україні стоять серйозні проблеми: на
високі ризики, властиві інноваційним проектам на ранніх стадіях
реалізації, накладається загальна економічна і політична нестабільність
і невизначеність у країні; нестача капіталу, який формується з різних
джерел (фінансових ресурсів великих корпорацій, банків, індивідуальних
вкладників, пенсійних і благодійних фондів, страхових компаній тощо);
складність пошуку відповідних кандидатів для інвестицій внаслідок
слабкого розвитку інноваційної інфраструктури; чим вищий фінансовий
ризик, тим важче підприємцю отримати необхідне фінансування для його
проектів і тим вищу ціну необхідно платити за залучені кошти; низький
рівень підприємницької культури та навичок, необхідних при підготовці
інноваційно-інвестиційних проектів, відсутність кваліфікованих
спеціалістів з управління венчурним капіталом; законодавчо не закріплено
діяльність венчурних фондів (в Україні немає закону про венчурні фонди);
значний обсяг кримінального капіталу в українській економіці, що
негативно впливає на процеси взаємодії підприємців та інвесторів. Крім
того, головним ризиком венчурного бізнесу в Україні оператори ринку
називають „складні умови для виходу інвестицій” [12].

У світі використовують два способи виходу з бізнесу венчурних компаній.
Перший – за допомогою продажу своїх акцій на фондовому ринку. Однак
рівень його розвитку в Україні перебуває на дуже низькому рівні, і
менеджери венчурних фондів нині навіть не розглядають серйозно цей
варіант. Залишається другий продаж акцій стратегічному інвестору, який
виглядає більш реальним. Ряд венчурних фондів, здійснюючи інвестиційні
вкладення, намагаються навіть заздалегідь визначити потенційного покупця
тієї чи іншої компанії в майбутньому. Разом з тим представники венчурних
фондів зазначають, що такий напрям виходу з бізнесу також є не досить
доступним в Україні, оскільки не спостерігається відповідного попиту зі
сторони стратегічних інвесторів, які готові інвестувати в місцеві
підприємства.

Якщо загальноекономічну нестабільність доводиться визнати як об’єктивну
реальність, і вона, швидше за все, ще тривалий час знижуватиме в Україні
ефективність бізнесу загалом, то інші негативні фактори можна суттєво
ослабити.

Таблиця 1

Венчурні інститути спільного інвестування за приростом вартості чистих
активів за 2005 рік*

з/п Назва ІСІ Компанія з управління активами Дата державної реєстрації
Приріст, %

1. Пайовий венчурний Iнвестиційний фонд „Прим-Iнвест” ЗАТ „КУА АПФ
„БрокбізнесIнвест” 15.12.2003 51456,75 %

2. ПВIФ „Росан-Корпорейшн” ВАТ „КУА „Росан-Капiтал” ВАТ „КУА
„Росан-Капiтал” 02.03.2004 21439,16 %

3. Відкрите акціонерне товариство „Закритий недиверсифікований венчурний
корпоративний інвестиційний фонд „Плаза-Текнолоджіс” ТОВ „МГ-капітал”
30.07.2004 16175,93 %

4. ПВIФ „Спаг” ТОВ КУА „Спагiя” ТОВ КУА „Спагiя” 08.06.2004 13893,84 %

5. ПIФ „Перспектива„ ВАТ „ВIНКО” ВАТ „ВIНКО” 05.05.2004 6927,59 %

6. ВАТ „ВЗНКIФ „УнібудIнвест” ЗАТ „КУА «Форум” 11.07.2005 6264,27 %

7. ВАТ „Корпоративний венчурний недиверсифiкований iнвестицiйний фонд
закритого типу „Меридіан” ТОВ „Сігма-Iнвест” 16.06.2004 3617,04 %

8. Закритий недиверсифікований венчурний пайовий інвестиційний фонд
„Фонд ринкових інвестицій-1” ЗАТ „Товариство” 02.10.2003 3559,27 %

9. Пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд
„Розвиток інформаційних мереж” ТОВ „ВОК Інвестмент” 30.10.2003 1077,06 %

10. Вiдкрите акцiонерне товариство венчурний корпоративний iнвестицiйний
фонд недиверсифiкованого виду закритого типу „МАНУСКРИПТ” ТОВ „КУА
«IТТ-менеджмент” 22.02.2005 1036,61 %

11. ВАТ „Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний
інвестиційний фонд „Драга” ТОВ „Софія Капітал Менеджмент” 05.11.2004
777,84 %

12. Пайовий недиверсифікований венчурний Iнвестиційний фонд закритого
типу „Професійний” КУА „ОПТIМА-КАПIТАЛ” 04.06.2004 511,28 %

13. Пайовий закритий недиверсифікований венчурний інвестиційний фонд
„Капітал-фонд” ТОВ „Менеджмент сервіс” 04.02.2004 380,84 %

14. ВАТ „Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний
Iнвестиційний фонд „Східно-Європейський” ВАТ „Автоальянс-ХХI сторіччя”
27.05.2003 352,88 %

15. Пайовий венчурний інвестиційний фонд „Промтехінвест”
недиверсифікованого виду закритого типу ТОВ „МГ-капітал” 20.05.2004
290,57 %

* http://www.uaib.com.ua

Ефективним механізмом розвитку ринку венчурного капіталу в Україні може
стати створення відповідної інфраструктурної мережі на базі
консалтингових фірм, які надаватимуть послуги малим підприємствам у
науково-технічній сфері; зокрема, стати для венчурних компаній джерелом
інформації про перспективні проекти, що вимагають інвестицій; сприяти
доведенню технологічних розробок до стадії готових до комерціалізації та
встановлення контактів між підприємцями й інвесторами; здійснювати
ретельний відбір учасників венчурних проектів, як з боку потенційних
інвесторів, так і з боку підприємців, які потребують фінансових ресурсів
[10].

Базуючись на проведеному аналізі ситуації, можна зазначити, що венчурний
капітал в Україні перебуває на початковій стадії розвитку і його роль у
фінансовій системі незначна. Низька активність венчурних фондів
пов’язана з рядом причин: триває реструктуризація економіки;
простежується нерозуміння сутності венчурного капіталу не лише серед
підприємців, а й банківських спеціалістів і консалтингових фірм; брак
прозорості й відкритості у бізнесі та інформації; нерозвиненість
інфраструктури венчурного капіталу; відсутність спеціалістів з
управління венчурними фондами. Спостерігається висока потреба та значний
дефіцит зовнішніх капіталовкладень, що формує конкурентне середовище
споживачів інвестицій, де відповідно інвестори перебувають у позиції
„диктаторів правил гри”. Нерозвиненість фондового ринку є головною
складністю у виході інвестора з бізнесу й є однією з головних причин
повільного розвитку венчурних послуг в Україні. Крім того, розвиток
венчурного бізнесу в Україні потребує істотного удосконалення
законодавчої бази, захисту й підтримки з боку держави. Усунення
більшості наявних перешкод на шляху венчурного капіталу створить у
подальшому сприятливі умови для розвитку в Україні.

Література:

1. Про інноваційну діяльність: Закон України від 04.07.2002 № 40-IV //
Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 36 (06.09.2002). – С. 266.

2. Про оподаткування прибутку підприємств: Закон України від 22.05.1997
№ 283/97-ВР. // Урядовий кур’єр. – 1997. – № 105–106.

3. Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні
інвестиційні фонди): Закон України від 15.03.2001 № 2299-ІІІ //
Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 21. – С. 103.

4. Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України „Назустріч людям”:
Постанова Верховної Ради від 2005.02.04, № 2426-IV // Відомості
Верховної Ради України. – 2005. – № 12 (25.03.2005). – Ст. 209.

5. An Interim Assessment of Ukrainian Output Developments, 2000-01/IMF
Working Paper. – 2002. – May/European II Department.

6. Геєць В. Чи має місце стабільне економічне зростання в Україні? //
Основні проблеми економіки розвитку. – К.: Либідь, 2003. – С. 634–640.

7. Дагаев А.А. Новые модели экономического роста с эндогенным
технологическим прогрессом // МЭиМО. – 2001. – № 6.

8. Инновационный менеджмент: Учеб. пособие / Под. ред. В.М. Аньшина,
А.А. Дагаева. – М.: Дело, 2003. – 528 с.

9. Поручник А.М. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми
становлення в Україні: Монографія / Поручник А.М., Антонюк Л.Л.. – К.:
2000. – С. 172.

10. Романішин О. Перспективи розвитку венчурних фондів в Україні як
джерела фінансування інноваційної діяльності підприємств // Наука
молода. – 2004. – № 2. – С. 25–31.

11. Хорів С. Введення у венчурний капітал // Інвестиції: практика та
досвід. – 2002. – № 1. – С. 6–8.

12. Чабан В.Г. Складова інноваційної інфраструктури: венчурний капітал
// Фінанси України. – 2005. – № 4. – С. 35–40.

13. Чухно А. Актуальні проблеми стратегії економічного і соціального
розвитку на сучасному етапі // Економіка України. – 2004. – № 4. – С.
15–23.

14. Офіційний веб-сайт Держкомстату України: http://www.ukrstat.gov.ua/.

15. http://www.innovation.com.ua/pub/v_finans.html

16. http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/DUTP/2005-1/txts/Yaskevut.html

17. http://rynok.biz/markets

Розділення фінансового ризику між підприємцями та інвесторами

Орієнтація інвесторів на нові перспективні напрями науки і техніки

Активна участь інвесторів в управлінні

новим підприємством

Венчурний

механізм

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *