Оптимізаційні моделі макроекономічного регулювання інноваційних процесів на різних рівнях управління промисловістю (реферат)

Оптимізаційні моделі макроекономічного регулювання

інноваційних процесів на різних рівнях управління

промисловістю

 

 

Розробка інструментарію реалізації стратегії інноваційного розвитку
промисловості та промислової політики в умовах нарощення загроз світової
фінансової кризи потребує детального аналізу наслідків від зміни темпів
й економічного прискорення в галузях і виробництвах. При цьому необхідна
побудова об’єктивного прогнозу як для випадку реалізації незмінної
економічної політики (інерційного розвитку), так і передбачення ефекту
за умов активізації ключових ендогенних параметрів нарощення
інноваційних процесів. Узагальнюючи досвід у зазначеному напрямі
досліджень, автори підтримують думку Бистрякова І. К. та ін. науковців
[11], у відповідністю з якою багатокомпонентна система – це об’єкт
(процес або явище) будь-якого походження, що може бути представлений у
вигляді складної динамічної конструкції, якій притаманні інформаційні
властивості, зокрема:

1)     розмірність вектора вхідних параметрів (кількість характеристик,
рівнів);

2)     щільна залежність вихідного показника від поєднання вагомості
впливу ключових факторів – вхідних параметрів;

3)     різноспрямованість вектора вихідних показників – цільових
параметрів розвитку (тенденції, траєкторії розвитку).

На наш погляд, необхідною умовою для ефективної реалізації функцій
держави у сфері управління інноваційними процесами є використання
інтеграційного підходу до формування, адаптації й провадження концепції
макроекономічного регулювання. Зазначена концепція передбачає всебічне
розширення, поглиблення та інтенсифікацію процесу нагромадження,
накопичення і трансформації стратегічного потенціалу промисловості за
умов введення: 1) дієвого моніторингу інноваційних процесів; 2)
алармових комунікаційних зв’язків; 3) специфічних функцій організаційних
структур управління раціональним використанням інноваційного потенціалу
промисловості. Об’єктивним визнати, що процеси формування, оновлення та
оптимізації національної інноваційної системи (НІС) є визначальним і
ключовим моментом забезпечення загальноекономічного прискорення у
національному господарстві в цілому та промисловості, зокрема. Однак він
є неоднорідним як з точки зору теоретико-методологічного обґрунтуванням,
так і конкретно-прикладного значення. Оскільки проектування НІС та
практика її запровадження можуть сповідувати:

1)       різні концепції побудови конструкції та системи управління;

2)        виконання різноманітних функцій;

3)        використання адаптивних, стохастичних чи ін. моделей, схем і
алгоритмів.

Автори статті під концепцією макроекономічного регулювання інноваційних
процесів розуміють таку систему поглядів, положень і процедур, що
спрямована на надійність функціонування промислового виробництва,
зростання обсягів випуску високотехнологічної продукції (ВТП) та якості
промислової продукції в цілому шляхом: а) удосконалення системи
управління інноваційною діяльністю, контролювання та макроекономічного
регулювання; б) оптимізації ресурсовикористання та раціоналізації
видобутку сировини і паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР); в) формування
цільових транспортних коридорів, диверсифікації джерел постачання тощо;
г) використання апарату високої математичної логіки та цільового
програмного забезпечення; д) повного виконання функцій стратегічного
управління.

Однак наголосимо на суттєву й об’єктивну закономірність, що виникає при
розробленні алгоритмів провадження функції регулювання в інноваційній
сфері – це необхідність врахування темпів та еволюційної динаміки
економічної системи держави. Тому, з огляду на різноманітність природи
сучасних інноваційних процесів, що провадяться у промисловості,
доцільним є поєднання базових положень системного, комплексного,
процесного і синергетичного підходів у складі цілісної (табл. 1) –
інтеграційній концепції макроекономічного регулювання (рис. 1).

 

Рис. 1. Концептуальна модель структури інтеграційної
ресурсно-функціональної концепції регулювання інноваційних процесів у
промисловості

 

 

Таблиця 1

Базові положення реалізації стратегії макроекономічного регулювання
інноваційних

процесів у промисловості*

Підхід Переваги Недоліки

Системний

 

  Підхід: 1) розглядає процес управління інноваційною діяльністю як
комплекс взаємопов’язаних елементів; 2) дозволяє передбачити наслідки
впровадження новацій за законами поведінки складних систем (закони
синергії, єдності, аналізу, пропорційності, синтезу, композиції,
самозбереження, організованості, онтогенезу та закономірності); 3)
враховує специфічні властивості складаних систем та закономірності їх
функціонування (динамічність, комплексність, саморегулювання,
емерджентність); 4) визначає склад компонент, що ініціюють
трансформаційні процеси; 5) обмежує масштаби реалізації функцій
управління, провадження інноваційної стратегії. Підхід: 1) не враховує
дисипативність системи; 2) не досліджує вплив факторів зовнішнього
середовища; 3) концентрація на кібернетичних властивостях системи,
зумовлює обмежене використання методів управління; 4) не враховує
здатність елементів управління самостійно породжувати новації внаслідок
взаємодії; 5) передбачає циклічність функціонування системи управління,
чим спростовує унікальність інноваційної стратегії.

Синергетичний

  Підхід: 1 ) враховує дисипативний характер управління інноваційними
процесами; 2) передбачає здатність елементів системи утворювати новації;
3) враховує фактори зовнішнього внутрішнього середовища; 4) визначає
якісні зміни траєкторії руху, що пояснює склад інноваційної стратегії та
тактики управління, виникнення ефекту масштабу; 5) не обмежує масштаби
розвитку НІС. Підхід: 1) не дозволяє концентрувати зусилля на ресурсних
обмеженнях; 2) не зосереджується на методах управління за напрямами; 3)
не достатньо обґрунтовує процеси впровадження нововведень при
незв’язаній диверсифікації джерел постачання ресурсів; 4) не дозволяє
виокремити специфічні функції управління.

Процесний

  Підхід: 1) розглядає управління як сукупність логічних послідовних
процесів; 2) дозволяє описати інноваційні процеси, у т.ч. і ЖЦ
інновації, окремі етапи їх реалізації; 3) враховує специфіку загальних
функцій управління; 4) враховує зміну факторів зовнішнього середовища,
дозволяє адаптуватись до них; 5) дозволяє отримати зворотну реакцію на
впливи. Не дозволяє формалізувати й описати: 1) управління предметними
обл., 2) обсяг робіт, якість, ризики, терміни; 3) контракти, ресурси,
комунікації. Не розмежовує специфічні функції та технології управління.

Концентрує зусилля на методах менеджменту.

Не розглядає обмеження функціонування НІС.

Комплексний Підхід: 1) враховує технічні, екологічні, економічні,
організаційні, соціальні та ін. аспекти управління; 2) управління
інноваціями розглядається у взаємозв’язку із їх розробкою, адаптацією;
3) дозволяє визначити умови формування, етапи становлення та перспективи
розвиту ІС; 4) врахувати детермінізм та існуючі закономірності. Не
дозволяє враховувати: 1) 1) специфічність управління інноваційними
процесами в реальному секторі;  2) 2) особливість перешкод реалізації
інноваційній моделі розвитку в умовах нарощення загроз, вагомість впливу
екзогенних чинників.

Інтеграційний підхід*. Інтеграційний підхід — націлений на деталізацію й
посилення взаємозв’язків між: 1) окремими підсистемами ІС; 2) стадіями
ЖЦ об’єкту управління (стратегічний маркетинг, НДДКР, ТПВ); 3) рівнями
управління по вертикалі (країна, регіон, місто); 4) суб’єктами
управління по горизонталі.

Процеси інтеграції забезпечують: 1) поглиблення співпраці, об’єднання;
2) взаємодію і взаємозв’язок між компонентами.; 3) конкретизацію
взаємозв’язків між окремими підсистемами, їх щільність, що дозволяє
отримати алармові повідомлення на зміни.

Інтеграція за стадіями ЖЦ дозволяє здійснити: 1) сформування узгодженої
інформаційної системи, що включає показники якості, кількості, витрат за
етапами стратегічного управління; 2) отримати адекватний сучасним
економічним процесам рівень організаційної та ТПВ; 3) забезпечити
надійність функціонування; 4) досягти узгодженість параметрів за
стадіями ЖЦ об’єкту; 5) оперативність управління і раціональність
структури витрат.

Інтеграція по вертикалі досягається за рахунок узгодженого
функціонування, що дозволяє отримати: 1) конкурентні переваги шляхом
нарощення науково-дослідної бази, цільових інформаційних програм; 2) за
використання уніфікованих інформаційних технологій і АСУ розвиваються
інституціональні зв’язки в галузі ринкової, виробничої, соціальної
інфраструктури, НТП; 3) введення в дію нормативно-правових актів,
досягнень НТП. Не дозволяє: 1) пов’язати структурний аналіз із
оптимізацією управління інноваційними процесами у промисловості; 2)
використати принцип структурної інваріантності та суперпозиції складної
системи;

Інтеграційний критерій задається лише в аналітичному вигляді.

Передбачає умови відповідності та рівності ефектів впливу кожного
фактора на цільовий функціонал. Тобто виконання завдання щодо управління
інноваційними процесами у промисловості передбачає наявність або
сформування умов однакової вагомості впливу усіх незалежних змінних
(факторів, загроз чи ризиків) на залежну при функціонуванні складної
системи у нелінійному середовищі.

* Примітка. Тут і надалі узагальнено, класифіковано та сформовано
авторами дослідження.

Різні теоретико-методологічні основи вирішення завдань, методи обрання
оптимальної для України моделі промислового зростання охоплюють
сукупність принципів і механізмів реалізації дії, що відтворює
багатоаспектні явища – формування і проектування, управління та
регулювання, функціонування інноваційно-інформаційної системи (ІІС).
Останні можуть відбуватися у вигляді:

?       композиції процесів проектування ІІС та її підсистем,
коректування завдань, цілей і функцій; модифікації виробничих,
економічних, управлінських субструктурних елементів ІІС у відповідності
до стадій життєвого циклу (ЖЦ);

?       формування інформаційної бази за показниками-індикаторами
інноваційної активності промисловості та її резистентності до загроз і
ризиків (табл. 2);

?       оцінювання і стандартизації ефективності інноваційної
діяльності;

?       паспортизації галузей і виробництв за фактором «інноваційної
здатності», «адаптивності до екзогенних і ендогенних впливів» тощо;

?       розроблення комплексу заходів та цільових програм;

?       реформування та модернізації промисловості;

?       вибору засобів регулюючого впливу та раціональних нововведень;

?       моделювання напрямів розвитку галузей, трансферу технологій;

?       побудови прогнозу основних макроекономічних показників розвитку
промисловості та ефективності провадження інноваційних процесів;

?       порівнянності результативності методик, рекомендацій, положень і
пропозицій;

?       алгоритму розроблення і реалізації стратегії по досягненню
цільових орієнтирів у мінімальні терміни та за рахунок власних зусиль й
резервів.

 

Таблиця 2

??????????Э?????

??????????

???

?????????????каторів для оцінювання/прогнозування інноваційної
активності промисловості та її резистентності до загроз і ризиків*

Загальноприйнятий аналіз інноваційного потенціалу промисловості
доповнено додатковим параметром – показником адаптивності
виробничо-економічної системи до непередбачених змін у зовнішньому
середовищі. Який розрахували за формулою: А = SdN * 1/Q, де, А –
адаптивність виробничо-економічної системи; SdN  — швидкість дифузії
інновацій. За урахування пропонованих показників-індикаторів ІІ рівня
складності (органічності, результативності інноваційної та
виробничо-економічної систем) (табл. 3) та показника інформаційної
складової інноваційного потенціалу побудовано сценарний прогноз
економічного зростання промислового виробництва у Чернігівській області
у разі (табл. 4 та 5) (Різницю між дійсним та змодельованими
траєкторіями проаналізовано з метою ідентифікації ефекту від: кожної
екзогенної змінної, яку буде введено до конструкції ІІС; використання
інструментарію макроекономічного регулювання інноваційних процесів;
коригування сутності і змісту специфічних функцій пропонованих до
запровадження субструктурних елементів ІІС): а) продовження інерційного
сценарію розвитку подій; б) запровадження оновленого вигляду і
реалізації функцій ІІС.

 

Таблиця 3

Порівняльна характеристика якісної поведінки інноваційної та
виробничо-економічної систем*

 

 

Таблиця 4

Побудова прогнозу показників економічного зростання промислового
виробництва та окремих виробничо-економічних систем у разі запровадження
оновленої РІІС*

Досягнення промисловим комплексом регіону визначених державними
програмами цільових орієнтирів інноваційного зростання за рахунок
запровадження оптимізаційної ІІС зумовить, відповідно, нарощення
стратегічного потенціалу національної промисловості в цілому – зазначені
розрахунки виконано на основі оригінальних казуальних модельних вирішень
(табл. 6). Описаний вид прогнозно-аналітичної оцінки не є простим.
Зазначимо, що концепцію інерційної та реалізації інноваційної політики у
промисловості визначено авторами за єдиним критерієм, проте з
урахуванням: а) постійно зростаючих вимог до темпів економічного
розвитку; б) швидкості й прискорення розповсюдження інновацій; в)
нарощення загроз світової фінансової та політичної кризи в державі.

 

Таблиця 5

Побудова сценарного прогнозу мінімаксних значень макроекономічних
показників промислового комплексу Чернігівського регіону у 2015 р. **

 

 

Таблиця 6

Основні параметри економічного зростання промислового виробництва до
2015 р. у разі реалізації дії механізмів макроекономічного регулювання
інноваційних процесів*

** Примітка. Обчислено, систематизовано та узагальнено авторами за
результатами побудови оригінальних моделей і системи
показників-індикаторів за статистичними даними [20 – 24].

При проведені розрахунків враховано імовірну зміну функцій органів
виконавчої влади, які розглядаються у реалізації комплексу
взаємопов’язаних заходів, а саме: 1) з відбору найбільш перспективних
наукових напрямів з урахуванням специфіки довгострокових програм
розвитку регіону; 2) коригування цільових параметрів розвитку ін. сфер
національної економіки; 3) формування професійного рівня кадрового
потенціалу промисловості та державного управління національним
господарством; 4) розроблення й опрацювання дієвого механізму
нормативно-правового забезпечення інноваційних процесів; 5) встановлення
орієнтирів економічного розвитку регіональної економічної системи за
урахування об’єктивних законів існування складних систем (незворотності
та прискорення еволюції, нарощення складності організації виробництва,
зростання різноманітності економічних видів діяльності, закону кореляції
тощо). В основу отриманих значень макроекономічних показників закладено
різні економічні положення, проте вони й дозволили встановити порогові
межі показника сприйнятливості виробничо-економічної системи до загроз і
ризиків (рис. 2)( Вихідним положенням при розрахунку стало твердження
авторів [4; 18] та отримані ними у науковій праці [19] параметри
показника сприйнятливості національних економік, за яким українська
промисловість у 2,22 рази більш сприйнятлива до загроз і ендогенних
ризиків загальноекономічному прискоренню).

 

Рис. 2. Порогові межі для показника сприйнятливості промисловості до
загроз і ризиків

 

Природно, що зміни у сподіваннях щодо досягнення зазначених орієнтирів
залежать від ступеня довіри до виголошеної в державі економічної
політики. Проте розрахунки свідчать, що у разі запровадження, наприклад,
у Чернігівському регіоні оптимізаційної ІІС протягом 12 – 18 міс. у 2015
році: 1) його промислове виробництво буде становити 1,9 % (зросте на
0,5%) у загальному обсязі реалізованої продукції в Україні;  2)
сприйнятливість до загроз становитиме мінімальне значення – 2,2; 3) при
зменшенні структурної складності регіональної економічної системи у разі
нарощення обсягів виробництва, знизяться витрати на апарат управління у
1,4 рази; 4) буде забезпечено раціональний діапазон контролю, при цьому
у 2,2 рази знизиться його невідповідність вимогам стратегічного
планування та у 2,0 рази зросте інноваційна здатність промисловості;5)
середня заробітна плата працівників промислового комплексу регіону
зросте у 2,0 рази і прирівняється до загальнонаціонального.

Висновок. Таким чином, в роботі розроблено мотивуючий регулятор
реалізації інноваційної політики у промисловості. Ключовою детермінантою
пропонованого механізму макроекономічного регулювання інноваційних
процесів у промисловості стало економічне мислення алгоритму формування
конструкції національної інноваційної системи та її субструктурного
елемента – оптимізаційної ІІС з використанням, випробуванням та
налагодженням системи корегування темпів загальноекономічного
прискорення. Досягнення цільових орієнтирів, у разі введення нових
елементів ІІС та прикладного інструментарію, запропоновано провадити за
використання функцій удосконаленої системи макроекономічного регулювання
(УСМР – технологій).

Відтак, виконання УСМР – функцій, а саме: 1) макроекономічного
регулювання інноваційних процесів; 2) організовування виконання
повноважень у межах діючої структури ІІС; 3) координації параметрів
економічного зростання ключових видів економічної діяльності у рамках
інноваційного процесу; 4) прогнозування майбутнього стану та результатів
функціонування виробничо-економічної системи; 5) моніторингу
інноваційних процесів на всіх рівнях економічної системи; 6) моделювання
траєкторії розвитку інноваційно-інформаційної системи, а у відповідності
з нею – регіонального промислового комплексу; 7) коригування цільових
орієнтирів розвитку української промисловості за умов ресурсних
обмежень.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.  Алимов О. М., Микитенко В. В. Стратегічний потенціал – сукупні
можливості національної економіки по досягненню цілей збалансованого
розвитку [Текст] // Продуктивні сили України. Науково-теоретичний
економічний журнал. К.: — РВПС НАН України. – 2006. — № 1. – С. 135 –
151.

2.  Амоша А. И., Иванов Е. Т., Прокопенко Н. Д., Иванов С. Е. Каноны
рынка и законы экономики. Кн. 8. Экономическое проектирование:
Монография / НАН Украины. Ин-т экономики пром-сти. – Донецк, 2005. – 548
с.

3.     Гейєць В. М. Економіка України: стратегія і політика
довгострокового розвитку НАН України / Під ред. В. М. Гейця. — К.: Ін-т
економіки та прогнозування; Фенікс, 2003. – 325 с.

4.  Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Макросистемна еволюція економіки
України. ? К.: Нічлава, 2008. ? 750 с.

5.  Стратегічне управління інноваційною діяльністю як основа економічної
безпеки національної економіки: Монографія [Текст] / Дацій О. І.,
Корецький М. Х. та ін. – Донецьк: ТОВ „Юго-Восток, Лтд”, 2008. – 281 с.

6.  Інноваційний розвиток економіки: модель, система управління,
державна політика / За ред. д. е. н., проф. Л. І. Федулової. — К.:
Основа, 2006. — 522 с.

7.     Науково-технічна політика та інноваційна діяльність в Україні у
контексті євроінтеграційних процесів  / І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович та
ін.: Під ред. Васєчко О. О. – К.: НТК статистичних досліджень
Держкомстату України, 2006. – 223 с.

8.  Пригожин И. Н. От существующего к возникающему. Время и сложность в
физических науках  (пер. с англ.). – М., 1985. – С. 56 – 59.

9.  Хаген Г. Синергетика  (пер. с англ.). – М., 1985. – 213 с.

10.  Канторович Л. В. Научно-технический прогресс – экономические
проблемы  // ЭКО. – 1986. — № 1. – С. 3 – 26.

11.  Народ, государсво, регионы: стабильность развития  /  Под ред. Ф.
Уколова, Афанасьєв В. Я., Быстряков И. К., Видяпин В. И. и др. – М.:
Изд-во „Молодая гвардия”, 2001. – 560 с.

12.  Санто Б. Инновации как средство экономического развития. – М.:
Прогрес, 1990. – 278 с.

13.  Сахал Д. М. Технический прогресс: концепции, модели, оценки. – /
Пер. с англ. – М: Финансы и статистика, 1985.– 368 с.

14.  Уайт П. Управление исследованиями и разработками: Сокр. пер.с
англ.. / Под ред. Д. Н. Бобрышева. — М. Экономика, 1982. – 162 с.

15.  Управление проектами / Под ред. В. Д. Шапиро. – Спб.: Два-Три,
1996. – 610 с.

16.  Хачатуров Т. С. Типовая методика определения экономической
эффективности капитальных вложений.- М.: Экономика., 1969. – 25 с.

17.  Burke F. E. Texnical and Resource in Forecasting: Models for
long-Range Sience Strategies. Working Paper № 31, Department of
Management Siences University of Waterloo. Waterloo, ontario, Canada.
2004. — Р. 11 — 28.

18.  Данилишин Б. М., Микитенко В. В. Феноменологічні альтернативи
економічного зростання України: Монографія. – У 2 т. – Т. 1. – К.: РВПС
України НАН України, «Нічлава», 2008. – 336 с.

19.  Микитенко В. В. Потенціал національної промисловості: цілі та
механізми ефективного розвитку / [Ю. В. Кіндзерский, В. В. Микитенко, М.
М. Якубовський та ін.]/ За ред. Ю. В. Кінзерского; НАН України; Ін-т
економіки та прогнозування. – К., 2009. – 928 с.

20.  Статистичний щорічник України 2007 р. / За ред. Осауленко О. Г. –
К.: Державний комітет статистики України. – 2008. – 572 с.

21.  Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко
О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 1. – К.: Державний комітет статистики
України. – 2008. – 358 с.

22.  Статистичний збірник «Регіони України» 2008 р. / За ред. Осауленко
О. Г. – У 2-х частинах. Ч. 2. – К.: Державний комітет статистики
України. – 2008. – 804 с.

23.  Експрес-випуск Головного управління статистики у Чернігівській обл.
«Зайнятість населення Чернігівської області у 2008 р та навантаження
незайнятих трудовою діяльністю на одне вільне робоче місце».
[Електронний ресурс]. Режим доступу до матеріалів:
http://www.chernigivstat.gov.ua/statdan.

24.  Звіт Міністерства економіки України «Соціально-економічний розвиток
регіонів України 2008 р.». [Електронний ресурс]. Режим доступу до
матеріалів: http://www.me.gov.ua/control.

 

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *