Методологічні особливості удосконалення стратегічного управління лісовим сектором (реферат)

Методологічні особливості удосконалення стратегічного управління лісовим
сектором

Оскільки лісовий сектор є своєрідним конгломератом різноманітних
інтересів, важливим є визначення спільних вигод, що дасть можливість
сформулювати спільні цілі. Процес формування та впровадження стратегії
повинен сприяти єдності учасників лісових відносин через залучення їх на
усіх стадіях цього процесу.

Стратегічне управління лісовим сектором передбачає вироблення певного
алгоритму дій, а саме – аналізу, визначення цілей і способу діяльності
щодо їх реалізації. Аналіз охоплює огляд ситуації та ідентифікацію
можливих варіантів послідовності дій. Вибір цілей повинен базуватися на
врахуванні ймовірних наслідків реалізації певних варіантів та
забезпечувати прийняття рішень щодо того, який напрямок розвитку варто
обрати. Послідовність  дій повинна забезпечувати досягнення цілей
стратегічного управління лісовим сектором за допомогою ефективних
інструментів лісової політики.

Процес повинен передбачати співробітництво при визначенні мети та вибору
оптимального шляху її досягнення.

На першому етапі формулюється узгоджена стратегія розвитку сектору, а на
наступному готується національна лісова програма для її впровадження.
Програма, що складається із національних підпрограм та проектів,
деталізує заходи, що повинні виконуватись на певній території, а також
інструкції, які їх реалізуватимуть. Стратегія повинна поєднувати у собі
суспільні очікування на національному рівні із заходами, що виконуються
на місцевому рівні. Моніторинг програми повинен давати можливість
виявляти непередбачені події, а сама програма бути достатньо гнучкою та
здатною до адаптації до нових змінених умов, пов’язаних із впливом
непередбачених явищ.

Стратегія лісового сектора стосується національного рівня, а її
впровадження на регіональному рівні передбачає використання тактичних
прийомів для контролю за проектами та конкретними заходами, які
здійснюються на рівні оперативного менеджменту. Ці рівні є
взаємозалежними, а їх координація є дуже важливою для розвитку сектору .
Водночас необхідно враховувати, що саме діяльність на оперативного рівні
пов’язана із високою ймовірністю виникнення непередбачуваних подій.

Основним джерелом стану непевності часто є труднощі з фінансуванням
програм і проектів, наслідком яких може бути неможливість їх реалізації
і, таким чином, впровадження стратегій в життя. Проблема забезпечення
необхідними фінансовими ресурсами створює парадоксальну ситуацію: бюджет
формується внаслідок реалізації програм, в той час коли реалізація
програм залежать від бюджетного фінансування і досить рідко можна з
високою ймовірністю гарантувати їх реалізацію.

Стратегія – це важлива загальна ідея, яка знаходить широке застосування
у багатьох сферах людської діяльності. Сама ідея стратегії походить із
військової і дипломатичної сфер. Сутність цього поняття і стратегічні
принципи різнобічно вивчались  упродовж ХХ-го століття і знайшли широке
застосування у сфері підприємництва і державного управління [4].
Концепція стратегії була збагачена із запровадженням кількісних методів
аналізу. Сьогодні фактично усі види діяльності у сфері управління
розглядаються під кутом зору концепції  стратегії. Стратегічні принципи
широко використовуються для підвищення ефективності державної політики
та адміністрування.

Сьогодні існують різні (альтернативні) сприйняття стратегії: а) як
основної, принципової побудови; б) як основи для прийняття рішень; в) як
сенсу обраного напрямку (оптимального шляху прогресу і розвитку).

Визначення цілей діяльності держави і рішень, що приймаються на
національному рівні, називають державною політикою, яка у реальному
житті є національною стратегією. Ця стратегія визначає і програму
діяльності держави та її інституцій. Національна стратегія у більшій
мірі визначається політиками і політичними структурами  і менше
керується критерієм прибутковості, аніж бізнес-стратегія, однак у
багатьох інших аспектах вони схожі.

У лісовому секторі поняття стратегії може бути розглянутим також у
контексті цих трьох різних перспектив:

а) як основний принциповий план, задум щодо сектору;

б) як основа для прийняття рішень у лісовому секторі;

в) як напрямок, у якому лісовий сектор повинен розвиватись.

Незважаючи на те, що лісова політика частково охоплює викладені поняття
між лісовою політикою і стратегією є суттєва різниця. У більшості
визначень лісової політики мова йде про лісові ресурси та їх менеджмент,
а не про лісовий сектор в цілому. Так , згідно визначення американського
економіста Ф.Кабеджа «лісова політика – це цільовий курс дій щодо
використання лісових ресурсів…» [12]. Лісова політика є політикою
урядових структур щодо використання і розвитку лісових ресурсів, а не
сектора в цілому, і не дає можливості багатостороннього сприйняття усіх
видів діяльності щодо лісів. На відміну від стратегії, політика в
більшій мірі зосереджена на цілях, аніж на діях необхідних для
досягнення бажаного результату.

У сфері бізнесу політику розглядають як правила, вказівки щодо
впровадження стратегії. Менеджери зі сфери бізнесу розглядають політику
як залежну від стратегії, в той час коли адміністратори зі сфери
державного управління розглядають стратегію як засіб, за допомогою якого
реалізується державна політика. Остання інтерпретація є переважаючою і у
проектуванні лісової політики та лісової стратегії, їх взаємозв’язку і
послідовності. Світова організація з продовольства і сільського
господарства (FAO) вживає термін «стратегічне планування», що передбачає
визначення цілей, а також розробку програм та заходів. Цей термін
рекомендовано використовувати при розробці національних лісових програм.

Питання, що повинне бути первинним – лісова політика чи лісова стратегія
країни залишається дискусійним у науковій літературі. На думку М.Гане
[14], після офіційного прийняття стратегії урядом наступним кроком
повинна стати декларація лісової політики. Цей вчений вважає, що
положення про лісову політику повинне бути своєрідною декларацією про 
наміри, яка показує внесок уряду у досягнення цілей стратегії, виражаючи
вагомість запропонованих заходів та їх підтримку. Таким чином лісова
стратегія матиме функцію припису, рекомендації до дії, а лісова політика
пояснювальну функцію. Згідно такої логіки лісова політика залежить від
лісової стратегії і підтримує її. На нашу думку, навпаки, стратегія
повинна базуватись на лісовій політиці і деталізувати визначені нею
пріоритети.

За своїм характером Державна програма «Ліси України»на 2002-2015 роки
має певні елементи стратегії. У новій редакції ї визначено мету та
завдання (програми), шляхи і способи розв’язання проблеми, завдання і
заходи (що є центральним елементом стратегії), очікувані результати та
ефективність, обсяги і джерела фінансування, управління програмою та
контроль за її виконанням. Однак для того, щоб стати повноцінною
стратегією, вона повинна охопити лісовий сектор в цілому, а не тільки
лісове господарство, й стосуватись усіх лісів, що знаходяться на
території країни, незалежно від відомчої приналежності та форми
власності.

Лісової політики на офіційному рівні в Україні дотепер не прийнято, хоч
і здійснено значний вклад у її творення науковцями [1, 2, 3, 4, 5, 6,
7, 8, 9, 10].

?d?d????????????циклічним процесом, яким керується і стимулюється
розвиток лісового сектору кожної конкретної країни чи регіону, на які
спрямована стратегія. Вона повинна визначати основоположні принципи,
становити основу для прийняття рішення і визначати напрями розвитку
сектору. Національна лісова стратегія повинна інтерпретувати ціль
зростання суспільного добробуту шляхом, що відповідає особливостям
країни, її ресурсам, характеру виробничих відносин, організаціям та
інституціям, що утворюють лісовий сектор. Функцією процесу формування
стратегії є визначення зобов’язань та специфічних цілей розвитку, які
відповідають ситуації та окреслюють засоби, за допомогою яких
досягаються цілі. Робота над програмами і проектами є частиною процесу
формування стратегії, до якого також входить моніторинг, який повинен
фіксувати досягнутий прогрес та наступну оцінку результатів.

На підставі огляду наукових публікацій [11, 14, 15] та узагальнення
міжнародного досвіду можна запропонувати послідовність процесу
формування лісової стратегії, виділивши в ній цикли, стадії діяльності
(табл. 1).

Ефективні стратегії мають  такі основні ключові особливості : 1) мету
та  завдання, що тісно пов’язані із наслідками впровадження програм; 2)
вони охоплюють низку ключових ідей (основних напрямів політики); 3) вони
стосуються майбутніх подій, які не є відомими, а тому прагнуть
вибудувати підхід, який є достатньо переконливим та гнучким і водночас
ієрархічно укладеним із підпорядкованих взаємоузгоджених стратегій [15].

Загальною умовою, якій повинні відповідати лісові стратегії є певні
імперативи, до яких нами на основі теоретичного узагальнення
міжнародного досвіду віднесено такі:

1) усі стратегії повинні бути цілісними, інтегруючими, відповідати
принципам сталого розвитку, соціально справедливими та сформованими із
широким залучення відповідних сторін;

2) визначені імперативи вимагають інтерпретацій перелічених вимог до
національних особливостей країни.

Таблиця 1. Процес формування стратегії розвитку лісового сектора

Цикли Стадії Діяльність

Аналіз Огляд функціонування сектора Оцінка ресурсів (природних,
фінансових, людських)

Аналіз видів діяльності

Оцінка ефективності виробництва

Огляд організацій сектору

Інституційне оцінювання

Регіональні та місцеві особливості та їх вплив на стратегію

Аналіз зовнішньоекономічних відносин (торгівля, інвестиції, міжнародна
фінансова і технічна допомога)

Внесок у ВНП і ВНД

  Трансформаційні процеси і моделювання Прогнозування балансу попиту та
пропозицій

  SWOT- аналіз Сильні і слабкі сторони, можливості і загрози (їх
ідентифікація та експертиза)

  Учасники та їх роль Роль учасників та їх інтереси, консультування

Секторальні зв’язки (зустрічі, семінари для їх укладання)

Визначення керівної ролі

Спрямування та контроль за секторальними відносинами

Визначення цілей Визначення

імперативів Ідентифікація та інтерпретація імперативів

  Сценарне

прогнозування Створення, оцінювання і презентація

Консультаційні заходи

  Формулювання стратегії Критичний перегляд сценаріїв та їх модифікація

Вибір стратегічних завдань та сфер діяльності

Регіональні, районні, місцеві стратегії

  Підготовка національної лісової програми Матриця сфер діяльності і
під-програм

Визначення змісту підпрограм і тактики

Ідентифікація проектів

  Підготовка національної лісової програми Матриця сфер діяльності і
під-програм

Визначення змісту підпрограм і тактики

Ідентифікація проектів

  Формування лісової політики Розроблення і ухвалення закону про
національну лісову політику

Визначення політичних інструментів реалізації стратегії і національної
лісової програми

Заходи Розроблення програм

розвитку

сектору Проекти в рамках програм: визначення учасників, консультаційний
процес, джерела фінансування, механізми впровадження, дослідження
операцій

  Моніторинг Фіксування та вимірювання прогресу проекту

  Оцінювання Критичний огляд і оцінка проектів та національної лісової
програми в цілому

 

Відповідне інформаційне забезпечення є опорою успішних стратегій. На
аналітичному циклі процесу стратегії необхідно зібрати всю інформацію,
що необхідна для формування стратегії та прийняття рішення. Вибір
стратегії вимагає повної оцінки теперішнього стану лісового сектору і
тих можливих сценаріїв розвитку за різних очікуваних передумов.

 

Висновки

Стратегічне управління лісовим сектором визначає  мету та пропонує
заходи, спрямовані на її досягнення. Цей процес повинен охоплювати
сектор в цілому, усі аспекти його функціонування.

У країнах з федеративним устроєм чи суттєвими регіональними
відмінностями, розробляють регіональні стратегії розитку сектору, які
об’єднує загальнонаціональна стратегія. Регіональні
природно-господарські особливості використання, охорони і відтворення 
лісових ресурсів  в Україні вимагають відмінних підходів до вирішення
проблем розвитку лісового сектору в  різних природних зонах.

Процес стратегічного управління повинен бути ініційованим на
національному рівні і є необхідним його узгодження між усіма учасниками
лісових відносин. Функція нагляду і контролю належить відповідним
державним відомствам, а функція впровадження стратегії – усім учасникам
процесу стратегічного управління.

Рішення щодо майбутнього розвитку лісового сектора, що приймаються на
найвищому ієрархічному рівні, пов’язані із вибором стратегії та її
інтерпретації у національній лісовій програмі. В той час, коли стратегія
описує загальну мету, якої прагне досягти програма, то остання
зосереджується на засобах досягнення стратегічних цілей і сферах
діяльності. Створення під-програм та проектів в рамках національної
лісової програми представляє тактичний рівень ієрархії прийняття рішень.

Формулювання стратегії і консультативний процес спрямовані на визначення
курсу дій щодо сектора та отримання його широкої підтримки у
суспільстві. Підготовка законодавчого документу щодо лісової політики
підносить цей процес на вищий рівень, забезпечуючи державну політичну
підтримку стратегії на національному рівні.

 

Література

1. Коваль Я.В., Бондар В.С., Голуб О.А. та ін. Проблеми збалансованого
лісокористування в системі сталого розвитку. – К.: Наук. світ, 2005. –
224 с.

2. Мельник С.О. Теоретичні засади формування лісової політики України //
Менеджмент природних ресурсів, екологічна і лісова політика:Наук. вісн.
– Л.: УкрДЛТУ. -2003. –  Вип. 14.2.  – С. 90-96.

3. Мишенин Е.В. Эколого-экономические проблемы природопользования в
лесном комплексе.– Сумы: ИПП «Мрія-1»ЛТД, 1998. – 272 с.

4. Польовський А.М. Застосування моделей загальної рівноваги для аналізу
лісової політики // Екологізація економіки як інструмент сталого
розвитку в умовах конкурентного середовища: Наук. вісн. – 2005. – Вип.
15.7– Л.: НЛТУ України. –  С. 185-189.

5. Синякевич І., Соловій І., Дейнека А. Лісове господарство України в
XXI ст.: сценарії розвитку // Економіка України.– 2007. –  № 9.  – С.72
–  82.

6. Синякевич І.М., Соловій І.П., Врублевська О.В. та ін. Лісова
політика: теорія і практика// Під наук. ред. проф., д-ра. екон. наук
Синякевича І.М..: Монографія. – Львів: ЛА «Піраміда», 2008. – 612с.

7. Соловій І.П. Трансформація парадигми лісової політики як відповідь на
глобальні еколого-економічні виклики суспільного розвитку. Зб.
наук.праць Лісівничої академії наук України. – 2007, Вип. 5.-  С
110-115.

8. Туниця Ю.Ю. Екоекономіка і ринок: Подолання суперечностей. К. :
Знання, 2006. – 314 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *