.

Інвестиційна діяльність (контрольна)

Язык: украинский
Формат: контрольна
Тип документа: Word Doc
0 2547
Скачать документ

Контрольна робота

з дисципліни: Інвестиційна діяльність

Зміст

1. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність в Україні

2. Особливості і форми здійснення фінансових інвестицій підприємства

Література

1. Охарактеризуйте інвестиційну діяльність в Україні

В умовах структурної перебудови економіки України дуже гострою проблемою
є потреба у великих іноземних інвестиціях. У більшості країн (США,
Німеччині, Франції, Великобританії) каталізатором інвестиційної
активності став саме іноземний капітал, який відіграв активну роль у
розвитку та структурній перебудові економіки. Останніми роками ця
тенденція особливо характерна для економіки нових індустріальних країн
Південно-Східної Азії. Обсяг прямих інвестицій у ці відносно невеликі
країни в кінці 80-х років перевищував 20 млрд. дол. США. В обсязі
промислового виробництва Бразилії питома вага спільних та іноземних
підприємств у машинобудуванні, металургії, хімії, нафтохімії більше ЗО
%. Україні слід використати досвід цих країн (особливо індустріальне
розвинених країн Азії) для залучення на взаємовигідних умовах прямих
іноземних інвестицій з метою вирішення завдань структурної
трансформації, розвитку імпортозамінюючих виробництв і послідовного
нарощування експортного потенціалу.

Проведений аналіз соціально-економічних досягнень ряду зарубіжних країн
дав змогу обґрунтувати переваги та недоліки залучення та функціонування
іноземного капіталу

За розрахунками, загальний обсяг необхідних іноземних інвестицій в
економіку України має перевищувати 40 млрд. дол. США, у тому числі для
металургії — 7, машинобудування — 5,1, транспорту — 3,7, хімії та
нафтохімії — 3,3 млрд. дол. США. На сьогодні інвестовано в ЗО разів
меншу суму. Україна має потенційні можливості для ефективного освоєння
інвестицій на суму 2—2,5 млрд. дол. США . Така сума дасть можливість
реконструювати пріоритетні галузі промисловості за 5 років. Але щорічні
обсяги іноземних інвестицій у 3—7 разів менші. При цьому слід
ураховувати, що залучення іноземних інвестицій також потребує певних
витрат. За розрахунками, за залучення 1 млн. дол. США необхідно
сплачувати в середньому ЗО тис. дол. США.

Згідно з оцінкою спеціалістів Європейського Центру досліджень,
підприємницький ризик інвестицій в Україну становить 80 %. Саме він
зумовлює незначний потік прямих інвестицій. За нашими розрахунками, у
світовому потоці прямих інвестицій на вітчизняну економіку припадає
близько 1 %, або в середньому дещо більше 5 дол. США на душу населення.

Несприятливий інвестиційний клімат у 1992—1995 рр. зумовив зниження
активності іноземних інвесторів. У 1992 р. обсяг зареєстрованих
іноземних інвестицій становив 3,8 % обсягу ВВП, у 1993 р. — 4, у 1994 р.
— 2,3 %. У 1995 р. обсяг зареєстрованих іноземних інвестицій збільшився
порівняно з 1994 р. у 1,4 раза.

У 1995 р. пріоритетними для іноземних інвесторів були такі галузі:
внутрішня торгівля — 22,4 % загального обсягу інвестицій, харчова
промисловість— 14,5, машинобудування та металообробка— 12,8, чорна та
кольорова металургія — 5, зовнішня торгівля — 4,4, транспорт і зв’язок—
4,1, легка промисловість— 4, хімічна промисловість — 3,9, промисловість
будівельних матеріалів і будівництво — 37 %. Основною формою залучення
інвестицій були внески у формі рухомого та нерухомого майна (60,5 %), а
також грошові внески (18,8 %, з них у формі цінних паперів — 12,9 %,
купівлі акцій —17%). Дуже невелику частку внесків (0,4 %) було
реалізовано у формі нематеріальних активів та реінвестування доходів,
як-от придбання юридичних прав, ноу-хау. За структурою загальні обсяги
прямих іноземних інвестицій в Україну в 1995 р. становили: з країн
колишнього СРСР — 8 %, з інших країн — 92 %.

Зазначимо, що з огляду на економічну кризу вкрай незначні обсяги прямих
інвестицій з галузей України в економіку інших країн. Так, станом на
01.01.95 вони дорівнювали 20,3 млн. дол. США, що становить 4,8 % обсягу
зарубіжних інвестицій в економіку України, а на 01.01.96 — 29,5 млн.
дол. США, або відповідно 3,9 %.

Крім того, залучаючи іноземний капітал, треба враховувати, що у світі
змінились інвестиційні параметри. У 70-х роках спостерігалася тенденція
перевищення припливу капіталу з індустріальне розвинених країн до країн,
що розвиваються. У 80-х роках характерною виявилась зворотна тенденція,
що зумовлена насамперед падінням рівня заощаджень юридичних і фізичних
осіб у розвинених країнах. За цей період у США обсяг заощаджень
зменшився майже втричі, у Великобританії— удвічі, у Німеччині— у 1,8
раза, в Японії — на 25 %. Зниження частки заощаджень у валовому
національному продукті розвинених країн призвело до негативного сальдо
між обсягом заощаджень та інвестиціями, до падіння в цілому обсягу
інвестицій порівняно зі світовим національним продуктом, до збільшення
реальних процентних ставок банківського кредиту. Існує зв’язок між
величиною заощаджень, кредитними процентними ставками й темпами
соціально-економічного зростання країн, що розвиваються. Згідно з
оцінками Світового банку, збільшення реальних процентних ставок на 1 %
уповільнює темпи соціально-економічного зростання країн, що
розвиваються, на 0,2 %.

У табл. 1, 2 наведено сфери використання іноземних інвестицій в Україні
та країни-донори. У 1995 р. в Україні зареєстровано 2828 іноземних
інвестицій на суму 1068,7 млн. дол. США, а в 1994 р. — 3042 інвестиції
на суму 744 млн. дол. США. За даними Комісії 00Н з транснаціональних
корпорацій, найбільша частка прямих інвестицій у сфері послуг припадає
на фінансову діяльність, страхування та торгівлю.

Україна може вийти з кризового стану насамперед за рахунок власних сил і
коштів. Проте інтенсивний перехід до конкурентоспроможної моделі
національної економіки спричинює потребу співробітництва зі світовою
системою господарювання, в якій іноземні інвестиції є важливим
економічним важелем.

Таблиця 1 Сфери використання прямих іноземних інвестицій в Україні за
1992-1997 рр.

Сфера Іноземні інвестиції

млн. дол. США %

Загальний обсяг прямих інвестицій 750,1 100,0

У тому числі:

внутрішня та зовнішня торгівля 232 31,0

машинобудування та металообробка 112,5 14,9

харчова промисловість 106,7 14,5

чорна та кольорова металургія 37,8 5,0

легка промисловість 29,8 4,0

хімічна промисловість 29,0 3,9

промисловість будівельних матеріалів 28,0 3,7

інші 172,3 23,0

Таблиця 2 Обсяг інвестицій зарубіжних країн в економіку України за
1992—1997 рр.

Країна іноземні Інвестиції

млн. дол. США %

Загальний обсяг прямих інвестицій 750,1 100,0

У тому числі:

США 202,8 27,0

Німеччина 129,6 17,3

Великобританія 47,5 6,3

Кіпр 38,6 5,?

Швейцарія 35,2 4,7

Російська Федерація 37,8 5,0

інші країни 258,6 34,6

Тому створення відкритої, орієнтованої на експорт моделі економіки
значною мірою залежить від рівня активності іноземних інвесторів на
території України, інтенсивності міжнародного руху капіталів та поділу
праці. Згідно з розрахунками вітчизняних економістів, орієнтація тільки
на внутрішні резерви може призвести до того, що період відродження
української економіки триватиме 20 і навіть більше років. Потреба у
кредитних ресурсах тільки для підтримки дотованих галузей більш ніж
утричі перевищує наші кредитні можливості.

Розраховуючи на фінансову допомогу збоку, слід всебічно проаналізувати
ситуацію, що склалася на світовому фінансово-кредитному ринку.
Обговорення цієї проблеми на міжнародній конференції, проведеній
Міжнародним банком реконструкції та розвитку, показало, що вільні
кредитні ресурси на світовому ринку капіталів практично відсутні. За
даними японських експертів, усі кредитні ресурси з урахуванням коштів
міжнародних економічних організацій оцінюються на суму приблизно 140
млрд. дол. США. Водночас світова потреба в них (включаючи розвинені
західні країни) становить близько 270 млрд. дол. США, у тому числі
потреба розвинених країн Заходу — 190 млрд. дол. США, країн, що
розвиваються, — 60 млрд. дол. США.

2. Особливості і форми здійснення фінансових інвестицій підприємства.

Поняття інвестиції на практиці пов’язане з визначенням об’єктів
вкладень, інвестиційного процесу, інвестиційної діяльності.

За об’єктами вкладень інвестиції поділяються на виробничі та фінансові,

Виробничі інвестиції— це вкладення цінностей у реальні активи, пов’язані
з виробництвом товарів (послуг), з метою одержання прибутку (доходу).
Цей тип інвестицій забезпечує приріст реального (фізичного) капіталу.
Виробниче інвестування означає організацію виробничого процесу, тобто
створення (придбання, будівництво тощо) виробничих потужностей і
наймання робочої сили.

Фінансові інвестиції— це вкладення в цінні папери. На відміну від
виробничого фінансове інвестування не передбачає обов’язкового створення
нових виробничих потужностей і контролю за їх експлуатацією. У сучасних
умовах фінансовий інвестор, як правило, не бере участі в управлінні
реальними активами, покладаючись у цьому на фахівців-менеджерів. Тому
процес фінансового інвестування зовні виражається у формі
купівлі-продажу цінних паперів.

Існує також поняття “споживчі інвестиції”. В окремих зарубіжних
економічних джерелах цей термін застосовується для позначення вкладень
споживачів у товари тривалого користування або нерухомість. По суті, цей
об’єкт вкладень споживачів не відповідає поняттю інвестицій, бо не
передбачає одержання прибутку і збільшення капіталу. Ці вкладення
доцільно оцінювати як форму заощаджень. Водночас вкладення в нерухомість
можуть набрати й інвестиційних ознак. Наприклад, при високих темпах
інфляції збільшуються і заощадження, тобто підвищується грошова оцінка
нерухомості та товарів тривалого користування. Окремі такі вкладення
можуть приносити прибуток за умови використання рухомого та нерухомого
майна в комерційних цілях (наприклад, здавання квартири в оренду).

Відмінність інвестицій основних об’єктів інвестування — виробничих і
фінансових — розкривається лише у процесі їх руху, інвестиційної
діяльності.

Загалом інвестиційна діяльність охоплює такі етапи: формування
нагромадження — вкладення ресурсів (інвестування) — одержання прибутку.
Одержання прибутку і приросту капіталу є основною метою інвесторів.
Характеристики прибутку визначають усі параметри інвестування, тобто
вкладення ресурсів. Відповідно до мети інвестиційної діяльності
корпорації в ринкових умовах вирішуються такі інвестиційні завдання:
по-перше, реалізується вибір інвестиційних проектів і здійснюється
розміщення капіталів відповідно до обраних проектів; по-друге,
здійснюється оптимізація або постійне коригування капітальної структури
фірми залученням джерел зовнішнього фінансування (емісія цінних паперів,
кредити банків); по-третє, формуються нагромадження і розподіляються
дивіденди, завдяки обґрунтованій дивідендній політиці оптимізується
пропорція між інвестиціями та дивідендами. Методи вирішення зазначених
завдань і визначають показники процесу інвестування (основного етапу
інвестиційної діяльності) кожної конкретної фірми.

В основі інвестиційної діяльності лежать перетворення інвестицій, що
повторюються: приріст нагромаджень — витрати — приріст капітального
майна — прибуток — інвестиції (нагромадження). Постійне відтворення
цього ланцюжка перетворень становить кругообіг інвестицій. Однак існують
особливості кругообігу виробничих і фінансових інвестицій.

Кругообіг виробничих інвестицій, виокремлюючись у стадії, породжує
кругообіг фінансових інвестицій, що справляє зворотний вплив на
кругообіг виробничих інвестицій. У результаті це приводить до злиття,
нероздільності потоків виробничих та фінансових інвестицій у межах
окремої корпорації і до їх остаточного виокремлення за межі підприємства
на локальних і національних ринках капіталів.

Виокремлюють такі основні етапи руху виробничих інвестицій, або
інвестиційного процесу: перший — реалізація інвестиційного попиту
(нагромадження), тобто процесу створення виробничих потужностей; другий
— процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів,
робіт, послуг); третій — реалізація продукції, одержання доходу;
четвертий — розподіл доходу, формування інвестиційного попиту.
Сукупність зазначених етапів руху інвестицій становить кругообіг
інвестицій. З наведеної схеми випливає також, Що інвестиційна діяльність
відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У
сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових
інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема,
будівництво виробничих споруд і комунікацій, виробництво устаткування,
видобування сировини, підготовка кваліфікованих кадрів тощо. Зазначена
інвестиційна діяльність, тобто створення нових інвестиційних товарів,
включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства
тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові
інвестиційні товари виготовляються для інших економічних суб’єктів, то
це різновид основної діяльності фірми.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного
поглиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності,
істотно зменшується потреба створення (будівництва, виробництва)
інвестиційних товарів для організації власного виробничого процесу.
Звичайно необхідні товари і послуги купуються на ринках інвестиційних
товарів. Отже, у сучасних умовах інвестиційна діяльність відбувається
переважно у сфері обміну і виражається у формі купівлі-продажу товарів
та послуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить, для ринкової
економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвестицій так само
нехарактерний, як і замкнутий обіг продукту і доходу.

Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, продукту
і доходу на певному підприємстві залишається різною тривалість
кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперервному
осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах певного
підприємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме дискретно.

Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвестицій, тобто
витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це призведе до
нерівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продукту і доходу.
Така нерівномірність позначиться на капітальній структурі підприємства,
що стане неоптимальною з погляду максимізації прибутку. В умовах
конкурентних ринків покупців це, у свою чергу, може призвести до втрати
позицій на ринку і навіть до банкрутства. Таким чином, різна тривалість
кругообігів інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність
кругообігів інвестицій, продукту і доходу в межах одного окремо взятого
підприємства зумовлює необхідність розширення інвестиційного процесу за
межі підприємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів
інвестицій єдиної інвестиційної системи.

Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвитком
кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку).
Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим самим
вирішується суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає
під час організації виробничого процесу підприємцями — фізичними або
юридичними особами. Це означає, що коли бракує власних нагромаджень,
індивідуальний або інституціональний інвестор може одержати кредит у
банку на інвестиційні цілі. І навпаки, за наявності

І тимчасово не використовуваних нагромаджень інвестори можуть дати їх
банку в борг на певний термін за певну плату (депозитний відсоток).

Таким чином, істотно підвищується мобільність капіталів, зростає
швидкість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку.
Водночас прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в
національному масштабі. Це дає можливість уніфікувати “ціну” позичкового
капіталу як на грошових ринках, так і на ринках капіталів. Отже,
формується суспільна оцінка граничної ефективності, результативності
використання інвестиційних капіталів. Ця оцінка — позичковий відсоток —
е індикатором інвестування в будь-якій формі, у будь-якій сфері
економіки, визначає нижній граничний “поріг” прибутковості інвестиційних
проектів.

Така оцінка з’являється з розвитком акціонерних товариств, появою
Корпоративних цінних паперів. На відміну від “ціни” позичкового
капіталу, що відображає суспільне необхідну норму винагороди за
користування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності
використання цього капіталу, оцінки прибутковості ринків інвестиційних
формуються під впливом інших системоутворюючих чинників.

До них належать насамперед вплив НТП, ступінь монополізації економіки,
порядок регламентації операцій резидентів тощо. Особливо значущим
чинником є вплив НТП; в основному під впливом цього чинника формується
висока норма прибутковості на ринках ноу-хау, ліцензій, патентів,
устаткування, сировини. Завдяки стимулюванню конкуренції продавців також
збільшується прибутковість на різних ринках інвестиційних товарів. Тому,
як правило, середня оцінка прибутковості інвестиційних товарів перевищує
оцінку позичкового капіталу.

Водночас незважаючи на наявні відмінності, обидві “ціни” виникають на
єдиній основі. Ця основа — принесений капіталом дохід (а капітал у
будь-якій формі приносить дохід). Отже, з’являється база для порівняння
всіх капіталів. Проте однорідний (грошовий) капітал технічно оцінити
простіше. Така оцінка формується в міру розвитку національної кредитної
системи, формування суспільного кругообігу позичкового капіталу із
середньою ефективністю, зумовленою середньостатистичною оцінкою
ефективності вкладень цього капіталу.

Фінансові інвестиції оцінюються за розміром принесеного ними доходу. З
цього погляду всі цінні папери однорідні, вони становлять право на
прибуток незалежно від того, у яку галузь або сферу економіки
засвідчують вкладення позичкового капіталу. Капіталізована оцінка
доходу, принесеного цінними паперами, і є власне ціною, або курсом, цих
паперів. Рух курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан і
найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень
інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету тощо), а з
іншого — фінансовий стан конкретного підприємства-емітента зазначених
цінних паперів. У такий спосіб реалізується суспільний взаємозв’язок
ринків капіталів, ринків інвестованих товарів і рух реальних активів
(дійсного капіталу) у процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнутий кругообіг фінансових інвестицій у межах
одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій — це відкрита
система стосовно конкретного товаровиробника, тобто підприємство тут є
тільки частиною системи, підсистемою взаємозв’язків вищого, суспільного
порядку. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремого
підприємства лише як частину їх суспільного кругообігу, можна
відобразити ту частину кругообігу, що охоплює кожне підприємство (рис.
1).

Як бачимо, конкретна компанія підключається до фінансового ринку у двох
основних випадках: по-перше, за необхідності створення або коригування
капітальної структури у бік підвищення її ефективності через емісію
цінних паперів, переважно акцій та облігацій; по-друге, під час
формування портфеля цінних паперів через купівлю-продаж цінних паперів
інших корпорацій. Зазначені форми зв’язків кожного підприємства з
фінансовим ринком мають постійний характер, тобто зв’язок з ринком
підтримується постійно. Це зумовлюється насамперед тим, що в умовах
розвиненої ринкової економіки емісія і розміщення власних цінних паперів
серед певного кола інвесторів — основне джерело зовнішнього
фінансування, особливо у фазах спаду і кризи. Цінні папери за окремими
характеристиками є гнучкішим інструментом фінансування, ніж традиційний
банківський кредит. Крім того, за допомогою емісій цінних паперів
забезпечується найоптимальніша структура капіталів фірми, чого неможливо
досягти, якщо орієнтуватися тільки на одне фінансове джерело, наприклад
самофінансування за рахунок внутрішніх нагромаджень, коротко – та
середньострокові банківські кредити тощо. З досвіду корпорацій
розвинених країн випливає, що оперативно перебудувати капітальну
структуру фірми з метою підвищення (максимізації) її оцінки можна тільки
в разі комплексного використання різноманітних джерел фінансування.

Необхідність другої форми зв’язку з фінансовим ринком — формування
портфеля цінних паперів корпорації — визначається такими самими
основними причинами, тобто максимізацією оцінки підприємства.

Узагальнений аналіз кругообігу фінансових інвестицій показує, що
будь-яке підприємство в ринковій економіці прямо пов’язане з фінансовим
ринком і як емітент цінних паперів, і як інвестор. Будь-яка фізична
особа, що має нагромадження, є інвестором. Таким чином, завдяки
фінансовому ринку формуються зв’язки справді загального характеру,
причому не тільки національного, а й міжнародного.

А

Рис. 1. Кругообіг фінансових інвестицій корпорацій не фінансового
сектору

Література

1. В.Г. Федоренко „Інвестиційний менеджмент” Київ – 2001 рік.

2. В.Г. Федоренко „Інвестознавство” Київ – 2003 рік.

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020