Глобальні імперативи поглиблення ринкових реформ в Україні (реферат)

Глобальні імперативи поглиблення  ринкових реформ в Україні

 

Закінчення президентських виборів, формування нової парламентської
коаліції та нового уряду означає закінчення періоду політичного
протистояння між усіма гілками влади. А отже, це дає можливість
реалізувати ряд структурних реформ, починаючи з органів влади та
закінчуючи основними ринками. Необхідність цих реформ підтверджується
критичним станом української економіки. Згідно з даними Міністерства
фінансів, витрати зведеного бюджету в 2009 році склали 307 млрд. грн.,
доходи – 288 млрд., а дефіцит бюджету становив 21,6 млрд., що дорівнює
2,37% ВВП. Проте, за оцінками всесвітніх інвестиційних банків – JP
Morgan, Goldman Sachs дефіцит зведеного бюджету у 2009 році склав від 6
до 6,5% ВВП. За оцінками експертів МВФ та Світового банку, дефіцит
державних фінансів за підсумками 2009 року склав близько 11,5% ВВП, що
включає власне дефіцит держбюджету на рівні 6,5% ВВП, дефіцит НАК
«Нафтогаз України» – 2,5%, а також кошти на докапіталізацію комерційних
банків у розмірі 2,5% ВВП. У 2010 році, згідно з попередніми
розрахунками Міністерства фінансів, різниця між запланованими витратами
і потенційними доходами (без урахування запозичень) оцінюється в 176
млрд. грн., або близько 17% ВВП при його номінальному значенні 1060
млрд. грн. [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn1» \o «» [1] ]

Причини такого падіння економіки викликані не лише фінансовою кризою,
від якої постраждали всі країни світу. Головна причина – відсутність
структурних економічних реформ, в результаті чого Україна вже 19 рік
переживає «трансформаційний» період. Можливість кардинальних
цілеспрямованих структурних змін для побудови соціально-орієнтованої
ринкової економіки, громадянського суспільства та ефективної політичної
системи в Україні не була належним чином використана ні при
трансформаційній кризі 1990-х рр.., ні в умовах економічного зростання
2000-2008 рр.., коли з’явилися фінансові ресурси для таких перетворень.

Позитивна динаміка української економіки, що спостерігалася протягом
останніх 10 років (з вересня 1999 р по вересень 2008 року) мала водночас
ознаки порушення макроекономічної рівноваги, оскільки зростання не було
обумовлене стабільними довгостроковими чинниками. Так, це зростання було
не результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу
сприятливих факторів короткочасного характеру як зовнішнього, так і
внутрішнього походження.

Тому падіння української економіки в 2009 р. стало закономірним
підсумком якості економічного зростання в кризовий період, що було
обумовлено переважно двома факторами. Це – зростання цін на український
експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а
також високий внутрішній попит, що стимулювали м’яка монетарна політика
і значне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного
капіталу.

Відповідно, погіршення економічної ситуації у світі, з огляду на високий
рівень вразливості української економіки, привело до початку в нашій
країні системної економічної кризи. Істотне зниження обсягів виробництва
відбулося у всіх основних секторах економіки, крім сільського
господарства, що призвело до падіння ВВП на 20,3% в I кв. і на 17,8% у
ІІ кв. 2009 р. в порівнянні з відповідними періодами попереднього року.

Структурних реформ потребує вся економіка України, а не лише її окремі
галузі. Так, понад 65% загального обсягу промислової продукції припадає
на галузі, що виробляють сировину, матеріали та енергетичні ресурси.
Частка продукції соціальної орієнтації становить лише 20% загального
обсягу промислового виробництва. Протягом останніх років в Україні майже
зникає легка промисловість. Частка цієї галузі у промисловому
виробництві складала в 1999 р. — 1,6%, у 2008 р. — 0,9%, а у серпні 2009
р. – лише 0,8%). Частка машинобудування у 2009 році знизилася до 10,3%,
що майже в 3-4 рази менше рівня розвинених країн. [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn2» \o «» [2] ]

Крім того, орієнтація промисловості на експорт матеріально-і
енергосировинної продукції низького рівня переробки, призводить до
необхідності імпорту високотехнологічної продукції поглибленої переробки
і товарів кінцевого споживання. Це зумовлює неухильне зниження
коефіцієнту покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до
0,8 в 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торгового балансу вдавалося
профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, в результаті чого валовий
зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і
послуг, збільшився з 74,2% у 2004 р. до 120,6% в 2008 р.

Щодо сільського господарства, то останні роки характеризувалися
зниженням якості продукції та зростанням її вартості. Зниження якості
продукції зумовлене відсутністю практично будь-якої перебудови
сільського господарства з колективного до фермерського типу. Висока
вартість банківських кредитів, а також відсутність цивілізованого обігу
землі, не дає можливість потенційним фермерам залучати достатню
кількість фінансових ресурсів для оновлення технологічного парку.
Відповідно, основа нинішнього сільського господарства України – це
приватні господарства з рівнем механізації 50-х років ХХ ст..

Трансформаційна криза 90-х років майже повністю зупинила інвестиційний
процес у сільському господарстві. Обсяги інвестицій в основний капітал
галузі в 2000 р. склали всього 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні
інвестиції мали позитивні темпи зростання і за 8 років збільшилися майже
у 8 (7,85) разів. Найбільш успішним був 2008 р., коли річне зростання
цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому в
національній економіці на 2,6%. Але в першому півріччі 2009 р. відбулося
значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як в цілому по
народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному
секторі (54,3%). [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn3» \o «» [3] ]

Щодо росту цін на сільськогосподарську продукцію, то воно зумовлено в
основному двома чинниками. Перший — зростання цін на засоби аграрного
виробництва, що збільшилися лише за останні 10 років втричі, у тому
числі ціни на нафтопродукти і аграрну хімію – більш ніж у чотири рази.
Другий фактор інфляційного підвищення вартості – надзвичайно високі
темпи зростання оплати праці. На жаль, більша частина цього росту йде на
компенсацію росту споживчих цін. У 2007 р. приріст реальної заробітної
плати склав усього 42% від її номінального приросту. У 2008 р. ця частка
знизилася до 19%, а в 2009 р. темпи інфляції випередили темпи зростання
заробітних плат і доходів, що призвело до падіння реальних доходів.

Взагалі, підвищення рівня оплати праці в Україні є однією з найбільш
актуальних і гострих проблем на сучасному етапі соціально-економічного
розвитку. Протягом 1999-2009 рр.. формування однієї з основних
макроекономічних пропорцій, а саме – співвідношення між рівнем оплати
праці і валовим прибутком / змішаним доходом у структурі ВВП, не було
стійкою тенденцією. Так, у 2001 р. спостерігалося перевищення питомої
ваги валового прибутку в порівнянні з оплатою праці. Однак в 2002 р.
співвідношення цих складових доходу суттєво змінилося на користь оплати
праці. Протягом 2003-2004 рр.. відбувалося поступове вирівнювання
розподілу доходу, але в 2005 р. внаслідок зростання рівня заробітної
плати її частка у ВВП збільшилася до 49,1%, що супроводжувалося
відповідним стрімким скороченням питомої ваги валового прибутку. Можна
констатувати, що в Україні відбувається гіпертрофоване нарощування
оплати праці, що обумовлює деформації макроекономічних пропорцій ВВП і
обмежує можливості подальшого економічного розвитку.

Крім того, критичною проблемою для української економіки є загальна
зношеність інфраструктури. Так, за останні 19 років не відбулося жодного
суттєвого оновлення водо-, тепло-, електро- чи газопровідних мереж в
країні. Через негативний технічний стан водопровідних мереж рівень втрат
води в середньому по Україні складає 38,5%. Критичного рівня досягли
показники в м. Севастополі, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській,
Харківській, Івано-Франківській, Одеській, Луганській, Львівській
областях та АРК, де втрати  води становлять 51-87%. Рівень втрат тепла в
опалювальний сезон в середньому по Україні сягає до 80%.

Відповідно, енергоємність ВВП в Україні становить 0,76 кг умовного
палива на 1 грн. виробленої продукції, або, за даними Міжнародного
енергетичного агентства, 0,5 кг нафтового еквіваленту на 1 дол. США за
паритетом купівельної спроможності, що в 2,6 рази перевищує середній
рівень енергоємності ВВП розвинених країн світу. При середньому значенні
цього показника в світі 0,21 кг н.е./дол. США, його величина в Данії
дорівнює 0,13 кг н.е./дол. США, Великобританії – 0,14 кг н.е./дол. США,
ФРН, Японії, Франції – 0,16 кг н.е./дол. США, Сполучених Штатах Америки
– 0,22 кг н.е./дол. США, Росії – 0,49 кг н.е./дол. США. [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn4» \o «» [4] ]

Економічні перетворення 1990-х рр.., що супроводжувалися різким падінням
рівня виробництва та платоспроможності на тлі високих темпів інфляції,
відрізнялися неухильним зниженням інноваційної активності промислових
підприємств. Так, якщо в кінці 1980-х рр.. питома вага підприємств, які
розробляли і впроваджували нову продукцію або вдосконалювали виробничі
процеси, в промисловості колишнього СРСР складала 60-70%, то в першій
половині 1990-х років цей показник знизився більш ніж утричі. У
1992-1995 рр.. питома вага інноваційно-активних підприємств знаходився в
межах 20-26%. Останніми роками ця проблема тільки загострилася: якщо в
1997 р. питома вага підприємств, які впроваджують інновації, у загальній
кількості промислових підприємств становила 17%, у 2000 р. – 18,0%, то в
2004 р. – 13,7%, в 2005 р. – 11,9%, а в 2006 р. – всього 11,2%.
Відмітимо також показник питомої ваги підприємств, що впроваджують
інновації в 2005 р., – лише 8,2%, що нижче порогового значення (25%) і
набагато нижче за аналогічний показник розвинених країн (70-80%). [
HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn5» \o «» [5] ]

Критична ситуація з інноваційним розвитком характеризується динамікою
структури технологічного укладу промисловості України у 2003-2008 роках.
Станом на початок 2009 року п’ятий технологічний уклад займає близько
3%; четвертий – близько 50%, а рівень 3-го знизився з 51 до 46%, що
свідчить про відсутність результативної структурної політики держави.
Щодо шостого технологічного укладу виробництва, який у розвинених
країнах вже виходить на промислове освоєння, в Україні лише говорять.

Проведений українськими вченими статистичний аналіз свідчить про
посилення тенденції придбання технологій у 2006-2007 роках, і
уповільнення цього процесу в 2008 р. Згідно даних статистики, загальна
кількість придбаних нових технологій в Україні за період з 2000-го по
2007 р. становила 5633. При цьому, результати власних досліджень і
розробок за останні сім років складаються лише 13,6% (764 технології)
від загальної кількості отриманих технологій. Цей показник – вкрай
низький для країни, яка декларує інноваційно-інвестиційний шлях розвитку
і перехід до п’ятого та шостого технологічного укладу за умови створення
відповідної інфраструктури національної інноваційної системи. В Україні
сукупна питома вага видів діяльності, що відносяться до
високотехнологічного і середньотехнологічного рівня розвитку, становить
менше 13%. Вкладення менш 5% від інвестиційних ресурсів економіки не
відповідає не тільки їх ролі в економіці, але й потребам простого
відтворення виробничого потенціалу.[ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn6» \o «» [6] ]

Однією з головних причин відсутності економічних перетворень в економіці
називається відсутність достатньої кількості коштів на фінансування цих
змін. Проте, за останнє десятиріччя в Україні відбулося значне
збільшення витрат розширеного уряду (бюджетної системи країни,
Пенсійного фонду та фондів загального соціального страхування). Якщо в
1999 р. обсяг цих витрат становив 35,9% ВВП, то в 2008 р. – 46,1%, тобто
витрати держави зросли на 10,2% ВВП.

1Значна частина цього росту (6,5% ВВП) припадає на видатки Пенсійного
фонду, що збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП в 2008 р. До
того ж підвищення пенсійних виплат вимагало збільшення частки державного
бюджету в їх фінансування. Якщо в 1999 р. відповідна частка держбюджету
становила близько 6%, то з 2005 р. від 25 до 45% витрат Пенсійного фонду
фінансується не за рахунок страхових внесків роботодавців та найманих
працівників, а за рахунок коштів державного бюджету.

У бюджетних витрат, крім соціальних, значно збільшились видатки на
державне управління – з 1,1% ВВП у 1999 р. до 2,6% ВВП в 2008 р., а
також витрати на громадський порядок, безпеку та судову владу – з 1,4 до
2,9% ВВП. Зростання витрат на державне управління, громадський порядок
та судову владу було пов’язане як із зростаючою динамікою заробітної
плати державних службовців, так і зі значним збільшенням їх кількості.
Якщо загальне число зайнятих в економіці країни в 2008 р. в порівнянні з
1999 р. зменшилося на 3,9%, то кількість державних службовців і
посадових осіб місцевого самоврядування зросла на 55,3%.

Внаслідок довгострокового нарощування соціальних витрат їх частка у
зведеному бюджеті в 2005-2008 рр.. збільшилася до 22-28% в порівнянні з
12-15% у 1999-2001 роках. При цьому частка бюджетних витрат на
формування людського капіталу або росла за рахунок плати споживачів
відповідних послуг (зокрема, на освіту), або майже не змінювалася
(витрати на охорону здоров’я).

Зростання державної заборгованості в умовах низького рівня інвестиційних
видатків бюджету 2010 р. буде означати, що в майбутньому ще більше
державних коштів буде спрямовано на обслуговування державного боргу, а
не на виконання суспільно значимих функцій держави, на реалізацію
інноваційної моделі розвитку національної економіки.

Також серйозною проблемою розвитку є «тінізація» економіки. За оцінками
Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор, що досягає
приблизно 50% офіційного ВВП (дані станом на липень 2007 р.). Згідно
розрахунків західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у
сфері тіньового сектору на рівні 15-35% ВВП. Якщо оборот тіньового
бізнесу перевищує 30% ВВП, а кількість працюючих на нього – 40%
зайнятих, економіка втрачає керованість.  Рівень тіньової економіки в
Україні в 2008 р., за оцінками Міністерства економіки України, становив
31,1% і в порівнянні з попереднім роком збільшився на 2,3%., і вперше за
останні роки вийшов за межі порогового значення, ставши показником, що
знаходяться в небезпечній зоні серед показників, що характеризують стан
макроекономічної безпеки в державі. Крім того, це максимальний показник
з 2001 р.

У I півріччі 2009 р. в порівнянні з відповідним періодом минулого року
тінізація української економіки зросла на 8% і склала 39% (за
попередніми даними Мінекономіки України). Активізація тіньової економіки
в Україні є наслідком реакції бізнесу на фінансово-економічну кризу,
неефективну податкову політику і бюджетну підтримку реального сектора
економіки. Оскільки тінізація економіки України в умовах
фінансово-економічної кризи набула тотального характеру, та окремими
експертами, і дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона
представляє на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці
держави.

Всі ці причини свідчать про структурну недосконалість української
економіки, та об’єктивну необхідність її реформування. Лише підтримка
МВФ, який практично взяв на себе фінансування державних видатків у 2009
році утримала країну від економічної катастрофи. Проте, дана підтримка
не є необмеженою, а крім того, в обмін на цю підтримку експерти МВФ
якраз вимагають проведення структурних економічних реформ.

Економісти Світового банку стверджують, що в 2010 році економічне
зростання в світі становитиме 2,7% ВВП, в 2011 році — 3,2% ВВП. Однак
показник зростання світової економіки дуже нерівномірно розподіляється у
різних регіонах планети. Так, в регіоні Європи і Центральної Азії
економічне зростання очікується найповільніше. Для того, щоб економічний
ріст у 2010 році спостерігався і в Україні, необхідні рішучі і глибокі
реформи

Для цього уряд має вирішити три взаємопов’язані завдання: необхідно
стабілізувати державні фінанси та відновити довіру до них, необхідно
стимулювати приватні інвестиції і необхідно перебудувати фінансовий
сектор.

Основними елементами стабілізації державних фінансів є прийняття
реалістичного державного бюджету на 2010 рік, прийняття нового закону
про держзакупівлі, а також врегулювання проблеми невідшкодування
державою податку на додану вартість. Реалістичний держбюджету повинен
передбачати скорочення витрат, у тому числі за рахунок реформування
пенсійної системи, підвищення тарифів на енергоносії, ліквідації пільг з
ПДВ і схем мінімізації податків.

Основними елементами стимулювання приватних інвестицій повинні стати
дерегуляція економіки і стимулювання конкуренції.  Так, держава повинна
піти мінімум на 30% скорочення видів діяльності, що підлягають
ліцензуванню, та ввести «регуляторну гільйотину» для усунення зайвих
стандартів радянського періоду в контексті гармонізації з ЄС. І
основними елементами реформування фінансового сектора є розв’язання
проблеми неповернутих кредитів, відновлення довіри до сектора, посилення
незалежності Національного банку.[ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn7» \o «» [7] ]

Схожі думки щодо української економіки і в українських вчених. Так, на
думку В. Геєця, кризові явища в українській економіці набули настільки
системний характер, що для їх подолання потрібні скоординовані,
комплексні, а не точкові рішення. На його думку, найбільшу увагу зараз
потребує фінансовий сектор економіки. Причому всі його складові,
оскільки ситуація як у сфері державних фінансів, так і в банківській
системі, так і на фондовому ринку характеризується серйозним
загостренням. Основна задача нової влади у 2010 році – це побудова
взаємодії бюджетної і грошово-кредитної сфери задля оптимізації їх
впливу на економіку. [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn8» \o «» [8] ]

Сподівання МВФ та Світового банку, а також українських вчених пов’язані
з новим урядом, сформованим після президентських виборів, в якому за
реформи відповідає окремий віце-прем’єр – С.Тигіпко. За його словами,
наразі Кабінет Міністрів працює над двома програмами розвитку країни –
короткостроковою та розрахованою на середньострокову перспективу.

Серед першочергових завдань уряду Тігіпко назвав створення реалістичного
бюджету, покращення інвестиційного клімату та стабілізацію банківського
сектору. Зокрема, він відзначив необхідність жорсткої економії для
зменшення дефіциту бюджету. Ця економія має відбуватися перш за все за
рахунок видатків на адміністрування. Також необхідними передумовами для
збалансування бюджету він назвав стабілізацію фінансової ситуації у
компанії НАК «Нафтогаз України» та Пенсійному Фонді.

Однією з необхідних передумов покращення інвестиційного клімату
віце-прем’єр назвав дерегуляцію економіки, зняття адміністративних
бар’єрів у підприємницькій діяльності. Крім того, він вважає за
необхідне радикально скоротити перелік видів ліцензійної діяльності та
кількості перевіряючих органів. Також Тігіпко зазначив, що до кінця року
має бути напрацьований проект Податкового кодексу, що зменшить податкове
навантаження на малий бізнес. Тобто, в цілому програма уряду має спільні
напрямки з програмою Світового банку, а тому все залежить в даний момент
від якості реалізації цих дій. [ HYPERLINK
«http://www.economy.nayka.com.ua/index.php?operation=1&iid=182» \l
«_ftn9» \o «» [9] ]

 

Висновки.

Необхідність глобальних реформ підтверджується критичним станом
української економіки. За оцінками експертів МВФ та Світового банку,
дефіцит державних фінансів за підсумками 2009 року склав близько 11,5%
ВВП У 2010 році, згідно з попередніми розрахунками Міністерства
фінансів, дефіцит складе близько 17% ВВП.

Причини такого падіння економіки викликані не лише фінансовою кризою,
від якої постраждали всі країни світу. Головна причина – відсутність
структурних економічних реформ, в результаті чого Україна вже 19 рік
переживає «трансформаційний» період. Позитивна динаміка української
економіки, що спостерігалася протягом останніх 10 років, була не
результатом системних внутрішніх реформ, а наслідком впливу сприятливих
факторів короткочасного характеру як зовнішнього, так і внутрішнього
походження.

Структурних реформ потребує вся економіка України, а не лише її окремі
галузі. Орієнтація промисловості на експорт матеріально-і
енергосировинної продукції низького рівня переробки, призводить до
необхідності імпорту високотехнологічної продукції поглибленої переробки
і товарів кінцевого споживання. Ситуація в сільському господарстві в
останні роки характеризувалися зниженням якості продукції та зростанням
її вартості.

Критичною проблемою для української економіки є загальна зношеність
інфраструктури. Енергоємність ВВП в Україні становить 0,76 кг умовного
палива на 1 грн. виробленої продукції, що в 2,6 рази перевищує середній
рівень енергоємності ВВП розвинених країн світу.

За оцінками Світового банку, Україна має найбільший неформальний сектор,
що досягає приблизно 50% офіційного ВВП, при цьому, згідно розрахунків
західних фахівців, критичним для країни є щорічний обіг у сфері
тіньового сектору на рівні 15-35% ВВП, а при перевищенні показника в 30%
ВВП економіка втрачає керованість.

Всі ці причини свідчать про структурну недосконалість української
економіки, та об’єктивну необхідність її реформування. Лише підтримка
МВФ, який практично взяв на себе фінансування державних видатків у 2009
році утримала країну від економічної катастрофи. Проте, дана підтримка
не є необмеженою, а крім того, в обмін на цю підтримку експерти МВФ
якраз вимагають проведення структурних економічних реформ – необхідно
стабілізувати державні фінанси та відновити довіру до них, необхідно
стимулювати приватні інвестиції і необхідно перебудувати фінансовий
сектор.

 

Список використаних матеріалів.

1.     Енергоефективність як ресурс інноваційного розвитку: Національна
доповідь про стан та перспективи реалізації державної політики
енергоефективності у 2008 році / С.Ф. Єрмілов, В.М. Геєць, Ю.П Ященко,
В.В. Григоровський, В.Е. Лір та ін. – К., НАЕР, 2009. – 93с.

2.     Михальченко Г. Фінансування інноваційної діяльності: сучасний
стан та напрями активізації в Україні / Г. Михальченко // Збірник
наукових праць Міжнародної науково-практичної конференції «Наука
в  информационном пространстве». – 2009. – ст.. 67-80

3.     Основні показники соціально-економічного розвитку України.
[Електронний ресурс] / Державний комітет статистики. – 2010. – Режим
доступу: HYPERLINK «http://www.ukrstat.gov.ua/»
http://www.ukrstat.gov.ua/

4.     Райзер М. Реформы в обмен на финансовую стабильность.
[Електронний ресурс] / Мартин Райзер // День. – 2010. – №46. – Режим
доступу: HYPERLINK «http://www.day.kiev.ua/293748/»
http://www.day.kiev.ua/293748/

5.     Сколотяный Ю. Антикризисные стратегии для Украины:
государственные финансы, сбережения, инвестиции. [Електронний ресурс] /
Ю. Сколотяный, А. Дубинский // Зеркало недели. – 2010. – № 9 (786). –
Режим доступу: HYPERLINK «http://www.zn.ua/2000/2020/68726/»
http://www.zn.ua/2000/2020/68726/

6.     Соціально-економічний стан України: наслідки для народу та
держави: національна доповідь / за аг. ред..В.М. Гейця. – К.: НВЦ НБУВ,
2009. – 687 с. — ISBN 978-966-02-5465-7

7.     Тігіпко С. Реформи зроблять Україну привабливою для інвесторів.
[Електронний ресурс] / Сергій Тігіпко // Управління у зв’язках зі ЗМІ
Секретаріату КМУ. – 2010. – Режим доступу: HYPERLINK
«http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=243318457»
http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=243318457

8.     Яценко Н. Какие реформы нужны Украине. [Електронний ресурс] / Н.
Яценко, Ю. Сколотяный // Зеркало недели. – 2010. – №  5 (785). – Режим
доступу HYPERLINK «http://www.zn.ua/2000/2020/68507/»
http://www.zn.ua/2000/2020/68507/

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *