Формально-логічний інструментарій та економіко-кримінологічна характеристика складових елементів тіньової економіки (реферат)

Реферат на тему:

Формально-логічний інструментарій та економіко-кримінологічна
характеристика складових елементів тіньової економіки

Визначаючи напрями поглиблення розробки структурних елементів феномена
“тіньова економіка”, слід ще раз звернутися до базових складових
тіньової економіки, визначених у класифікації Е. Фейга, який фактично на
основі юридичної категорії “суспільна небезпека” тих чи інших діянь чи
видів економічної діяльності поділяє тіньові процеси і саме явище
“тіньова економіка” (далі – ТЕ) на “неформальний сектор тіньової
економіки” (види економічної діяльності, що свідомо не враховуються та
не оподатковуються державою) та “підпільний сектор тіньової економіки”
(криміналізовані та некриміналізовані, але протиправні діяння і свідомо
приховувана економічна діяльність, що не відображається в балансі
суб’єктів оподаткування з метою ухилення від сплати податків) [60, 4].
При цьому, в цілях визначення методологічних засад і принципів подальшої
структурної класифікації феномена “тіньова економіка” та відображення
діалектичної природи й механізму процесів тінізації суспільних відносин,
слід наголосити, що “підпільна” і “неформальна” складові тіньової
економіки є однорівневими базовими (родовими) категоріями, які за своєю
формою весь час залишаються незмінними, тоді як внутрішній зміст цих
складових ТЕ – різноманітні джерела тіньових проявів і отриманих з них
доходів та чинники процесів тінізації цих складових є різнорівневими,
однопрофільними та різнопрофільними і під впливом різних економічних,
управлінських, правових та інших факторів можуть з’являтися чи
“відмирати” або перетікати з “підпільного” у “неформальний” сектор
тіньової економіки, і навпаки. Саме моніторинг, тобто відслідкування цих
змін, є основною метою, як і основним засобом об’єктивізованого
визначення (пізнання) структури, стану й тенденцій тих чи інших тіньових
процесів, а також інструментом, на підставі якого можна зробити
комплексні, а відповідно – і ефективні державні заходи протидії
тінізації суспільно-економічних відносин. Наприклад, рішення щодо
криміналізації чи декриміналізації тих чи інших діянь можна прийняти
залежно від зміни обстановки (вчинене особою діяння втратило характер
суспільно небезпечного, у зв’язку з чим його виключають з Кримінального
кодексу, скажімо, приписки, спекуляція та інші декриміналі-зовані
діяння) або навпаки, з’явилось нове суспільно небезпечне діяння
(відмивання доходів отриманих злочинним шляхом і т. д.), яке сьогодні
криміналізоване, тобто у зв’язку з його суспільною небезпекою за його
скоєння встановлена кримінальна відповідальність. Тому моніторинг є
необхідним і в плані повноти визначення різноманітних підвидів джерел
обох секторів тіньової економіки, зоркема і з причин введення чи
звільнення від оподаткування, криміналізації чи декриміналізації тих чи
інших діянь, урегулювання або дерегуляції того чи іншого сегмента
відносин. Таку класифікаційну деталізацію різнорівневих і
різнопрофільних видів і підвидів джерел доходів від тіньової діяльності
можна продовжити, починаючи від визначення родових ознак або суспільно
небезпечних груп відносин загального рівня, що можуть бути включені в
такі складові, як “підпільна” і “неформальна” тіньова діяльність, до
різних рівнів різноманітних видів діяльності, чи протиправних діянь, які
є видами чи підвидами окремих джерел формування доходів, що
концентруються у тому чи іншому базових секторах тіньової економіки. 

Як приклад непродуманості організаційно-правових рішень, що призвели до
зворотного ефекту, тобто поглиблення тіньових відносин та створення
нової віктимної ситуації, можна навести моніторинг рішення щодо заміни
пільг на цільові субсидії з оплати житлових послуг. Прийняте без
відповідної економіко-кримінологічної експертизи зазначене рішення
зумовило новий виток непродуктивного документообороту, який став
чинником введення додаткових посад для надання різних довідок
(необхідних для отримання субсидій), їх прийняття, перевірки, обліку,
нарахування і видачі грошей і т. ін. Тобто це рішення зумовило додаткові
витрати на утримання нововведеного апарату, викликало непродуктивний
капіталооборот, вишукувало в черги літніх людей за довідками,
консультаціями і, врешті-решт, – за субсидіями. Такі черги й
непродуктивний оборот коштів (збирання, трансферт у центральний бюджет і
в зворотному напрямі – у вигляді дотацій), як правило, детермінує певний
виток корупції, втрат коштів від розкрадань та інших зловживань. Таким
чином, технологічно непродумане рішення щодо заміни зазначеної категорії
пільг на субсидії не зменшило витрати держави, а стало додатковим
чинником непродуктивних витрат і втрат бюджетних коштів у процесі їх
розподільчого обороту та стимулом тінізації і корупціонізації даного
сегмента суспільних відносин.

Подібних поверхневих організаційно-правових рішень у практиці
фінансово-господарської діяльності можна навести безліч. Вони саме і
призвели до надмірного зростання держапарату, непродуктивних витрат,
зловживань, віктомологізації, корупціонізації та глобальної тінізації
суспільно-економічних відносин.

Подібна організаційно-правова діяльність стала майже одною з головних
причин тінізації суспільно-економічних відносин та потужним джерелом
формування тіньових капіталів. За її допомогою корисливо налаштовані
соціальні групи суспільства моделюють відповідні організаційно правові
передумови, які стимулюють виникнення різних видів діянь, спрямованих на
стрімке первісне накопичення капіталів. Як правило, такі діяння не
криміналізовані, тобто не визнані злочинними, за їх скоєння кримінальна
відповідальність не встановлена [66, 17–21; 67, 27; 68, 8; 72, 182–253].
У той же час вони є вкрай небезпечними, оскільки формують надпотужніші
джерела доходів у “підпільному” секторі тіньової економіки, які стають
фінансовою базою для відтворення корупційних діянь, підривають
економічні основи держави, руйнують фінансову систему, виробничий сектор
економіки – відтворюють потужний криміногенний потенціал у сфері
суспільно-економічних відносин. 

Прикладом виникнення таких джерел накопичення протиправних тіньових
капіталів можуть бути незаконні емісії, що з’явились у нашій
фінансово-господарській практиці після відміни нормативної бази
Держбанку СРСР і прийняття натомість у країнах СНД суто концептуальних
нормативних актів з проблем регулювання банківської діяльності [72,
15–17, 195–216]. У результаті була зруйнована внутрібанківська й
міжбанківська система документального контролю і з’явилась можливість
здійснення різного роду зловживань за допо-могою різноманітних
комбінацій з чеками, акредитивною формою розрахунків, кредитовими й
дебетовими авізо, а пізніше за такою ж схемою – накопичення кримінальних
капіталів за допомогою використання електронних мереж зв’язку, введення
в обіг незабезпечених векселів, протизаконне використання ветхих
(зношених) грошей тощо [72, 229, 265]. Доцільно згадати також декрети,
інші законодавчі та підзаконні акти про трастові компанії,
приватизаційні сертифікати, надання права комерційним банкам відкривати
анонімні валютні рахунки і т. ін., які стали надпотужнішими джерелами (і
водночас засобами відмивання) криміногенних тіньових доходів, що входять
у складову “підпільного” сектора тіньової економіки. Ми навели лише
невелику частку джерел доходів цього сектора, але вони за своїм обсягом
і криміногенним потенціалом є набагато потужніші, ніж джерела
неформального сектора тіньової економіки, взятого разом.

Наведений вище аналіз свідчить, що тіньова економіка складається із
значної кількості різноманітних джерел, які перерахувати в понятті
“тіньова економіка” не тільки неможливо, а й недоцільно, оскільки значна
їх частина знаходиться постійно в динаміці.

Тому виникає, перш за все, необхідність у розробці формально-логічного
та економіко-кримінологічного інструментарію, який би, з одного боку,
якомога повніше відображав структуру та зміст складових елементів цього
явища, а з іншого – орієнтував дослідників і практичних працівників на
перманентний моніторинг основних аспектів тіньової економіки.

Таким чином, під формально-логічним інструментарієм, що відображає
складові елементи тіньової економіки, ми розуміємо “сектори”, “джерела”,
“види” і “підвиди” джерел тіньової економіки. Під
економіко-кримінологічним інструментарієм ми розуміємо систему
класифікаційних ознак, що базуються на категорії “суспільна небезпека” і
характеризують криміногенний потенціал джерел ТЕ. Подальша
логіко-структурна й економіко-кримінологічна класифікація будується
залежно від самого змісту джерел тіньової економіки, їх видів і
підвидів. Тобто, поділивши тіньову економіку на “підпільний” і
“неформальний” сектори, джерела, види, підвиди джерел, визначивши їх
характерні економіко-кримінологічні ознаки за категоріями “суспільна
небезпека”, “криміногенні”, “некриміногенні” – “криміналізовані” –
“некриміналізовані” діяння і т. ін. (див. схеми 1, 2, 3 § 3.1.1.) ми
можемо проводити моніторинг того чи іншого сегмента капіталооборотних
відносин на предмет наявності в них тих чи інших тіньових проявів, що є
джерелом накопичення тіньових капіталів. Визначивши конкретні джерела
тіньового капіталообороту, ми визначаємо: властиві їм методи й систему
інтерпретації останніх у цілях оцінки потужності джерел, їх правової
кваліфікації; причини й умови виникнення; методи локалізації, на
підставі чого пропонуємо відповідну організаційно-правову, технічну й
технологічну інфраструктуру превентивних державних заходів щодо
детінізації, підданого моніторингу, сегмента суспільно-економічних
відносин.

Схеми класифікації складових елементів тіньової економіки, що нами
пропонуються нижче, на перший погляд, можуть здатися умовними. Разом з
тим, цей підхід дозволяє повно, на продуктивному,
системно-методологічному рівні визначити: наявні “однопрофільні”,
“різнопрофільні” та “різнорівневі” джерела тінізації
суспільно-економічних відносин; спрогнозувати виникнення тих джерел, що
з певних причин можуть з’явитися у майбутньому; усвідомити технологію і
причинний склад виникнення тих чи інших джерел ТЕ, їх суб’єктний
комплекс, рівень небезпеки, потужність кожного з цих джерел або їх
структурних сегментів; встановити пріоритети в розробці держзаходів щодо
локалізації тих чи інших джерел тіньової економіки залежно від тенденції
їх розвитку, рівня небезпеки для суспільства і т. ін. З огляду на це,
така структуризація ТЕ не є умовною. Її детермінує природа і
причинно-мотиваційний комплекс конкретних джерел тіньових доходів та
логіко-структурні засади, побудовані з урахуванням діалектичної природи
визначених нами таких базових складових елементів тіньової економіки, як
сектори, джерела, види та підвиди джерел. Зумовлює таку класифікацію
також об’єктивна спрямованість розробки шляхів детінізації
суспільно-економічних відносин на науково-методологічних, комплексних
засадах, а не на ситуаційно-кон’юнктурних підходах.

Крім того, запропоновані схеми формально-логічного структурного
групування складових елементів ТЕ мають гносеологічний характер, а
відповідно є методологічною основою економіко-кримінологічної
класифікації занадто різноманітних тіньових проявів та базою для
розробки й подальшої уніфікації понятійного апарату, діалектично
пов’язаного з проблематикою економіко-кримінологічного моніторингу
тіньової економіки, а також визначенням методів оцінки її обсягів та
засад розробки державних заходів протидії процесам тінізації
суспільно-економічних відносин.

Перед тим, як підійти до подальшої характеристики інших питань,
пов’язаних зі структуризацією тіньової економіки, та аналізу пропозицій
вітчизняних науковців щодо методів оцінки обсягів тіньової економіки,
доцільно підвести підсумки аналізу структурних елементів тіньової
економіки. Для більш повного сприйняття всього спектра тіньових
відносин, визначення їх природи зробити це доцільно у вигляді схем.
Водночас слід підкреслити, що дати повну характеристику різних видів
джерел та їх багаточисельних сегментів у цій роботі неможливо, бо
“потонувши в хащах, за деревами ми не побачимо лісу”. Детальний аналіз
на цьому етапі роботи різноманітного й великомасштабного масиву
матеріалу, з одного боку, відволікатиме нашу увагу від основної мети
цієї роботи – розробки теоретико-методологічних засад пізнання,
моніторингу та протидій феномену “тіньова економіка”. З іншого боку,
такий технологічно насичений, великомасштабний обсяг проблем щодо
конкретних джерел ТЕ повинен стати предметом окремого дослідження в
Особливій частині теорії детінізації економіки. У Загальній частині
необхідно сформувати гносеологічний інструментарій, необхідний для
проведення поглиблених досліджень конкретних джерел тіньової економіки,
що будуть здійснюватись у межах Особливої частини економічної
кримінології. Виходячи з цього, узагальнимо цей різноманітний матеріал у
класифікаційних схемах, маючи на увазі, що вони можуть об’єктивізувати
методологічні засади дослідження і стати орієнтиром для розкриття
структури та змісту складових елементів тіньової економіки, а також –
формування у фахівців уявлення про формально-логічні й
економіко-кримінологічні засади класифікації джерел тіньової економіки.

Рис. 2.1. Формально-логічна та економіко-кримінологічна структура
тіньової економіки

Рис. 2.2. Загальна структура складових елементів тіньової економіки та
сфера їх взаємодії 

Рис. 2.3. Класифікатор-матриця видів, підвидів різнорівневих,
однопрофільних і різнопрофільних джерел (діяльності чи окремих діянь,
інших джерел) підпільного сектора тіньової економіки

Таким чином, у наведених схемах (рис. №№ 2.1, 2.2, 2.3) закладені
класифікаційні основи систематизації занадто обширного та
різноманітного, інколи, на перший погляд, не співставного, але
діалектичного взаємозалежного інформаційного матеріалу, і тому
необхідного для проведення системного аналізу: передумов виникнення
тіньової економіки; природи різних видів джерел ТЕ та їх підвидів;
закономірностей виникнення і розвитку джерел ТЕ, їх впливу на суспільні
та економічні процеси; технологічних аспектів відтворення криміногенного
потенціалу; визначення методів їх кількісної і якісної кримінологічної
оцінки; розробки організаційно-управлінських, технічних, технологічних і
економіко-правових заходів протидії тінізації суспільно-економічних
відносин.

Основний елемент запропонованих складових ТЕ – це джерела тіньової
економіки. Саме джерела, як центральний елемент обох складових тіньової
економіки, зміст яких може динамічно змінюватися, є тією категорією, яка
на системно-методологічному рівні дає змогу чітко визначити межі того чи
іншого джерела ТЕ, його технологічну природу виникнення і
розповсюдження. Учення про різнопрофільні, однопрофільні, різнорівневі
соціально позитивні, соціально нейтральні, соціально негативні й
антисоціальні, перемінні, новоутворені, відмираючі, епізодичні,
стабільно відтворювані джерела ТЕ, їх інші характеристики створюють
передумови для відстеження змін у джерелах ТЕ, проведення всебічного
економіко-кримінологічного моніторингу різних видів джерел, їх підвидів,
усіх наявних і потенціальних чинників тінізації суспільно-економічних
відносин. Крім того, визначивши наведені методологічні параметри, ми
можемо підібрати притаманні, залежно від специфіки джерел, методи оцінки
їх потужності, спрямованості та динаміки трансформаційних тенденцій у
тому чи іншому видах тіньових джерел як “неформального”, так
“підпільного” секторів тіньової економіки. 

Виділення у структурі складових тіньової економіки таких елементів, як
сектори, джерела, види джерел (джерела “підпільного ” та “неформального”
секторів), їх підвиди (ті чи інші діяння чи напрями діяльності або
конкретні операції) є також доцільним з тих міркувань, що це дає змогу
формально-логічними та кримінологічними методами на системному рівні
більш повно визначити перелік джерел ТЕ, розкрити природу тіньових
капіталів, визначити різні рівні й однопрофільні та різнопрофільні
ознаки джерел їх походження, потужність, рівень суспільної небезпеки,
технології накопичення і легітимізації (відмивання) капіталів, розробити
оптимальну кримінальну політику щодо декриміналізації не криміногенних
джерел доходів споживчого характеру и локалізації джерел доходів
деструктивно-відтворювального антисоціального, соціально перемінного
характеру.

Учення про джерела тіньової економіки покликано стати інструментом
пізнання їх структури (види, підвиди), відслідкування (моніторингу) їх
змін, специфіки технологій, характеру їх впливу на різні види суспільних
відносин і на даній основі стати підґрунтям для визначення ефективної
державної соціально-економічної, організаційно-правової, кримінальної
політики, (питання криміналізації та декриміналізація діянь і т. ін.)
щодо нейтралізації антисуспільних джерел тіньової економіки [79,
361–362, 383].

Поділ джерел на види та ті чи інші різнорівневі, різнопрофільні підвиди
джерел (діяльність, окремі операції, діяння, злочини, їх способи і т.
ін.) дає можливість визначити, наприклад, перспективи взаємодії з
міжнародними правоохоронними організаціями з питань спільної боротьби з
тими чи іншими джерелами “тіньової економіки”, що мають
транснаціональний характер. Так, боротьба з тіньовою економікою на
міжнародному рівні може мати успіх, перш за все, стосовно найбільш
небезпечних джерел підпільного сектора тіньової економіки у вигляді
кримінальних проявів (наркобізнес, великомасштабні фінансові махінації),
оскільки саме вони за своєю технологією здійснення і характером впливу
на криміногенну тінізацію відносин мають не тільки національні, а і
міжнародні суспільно небезпечні наслідки. Тому розробка саме цих проблем
і боротьба саме з такими небезпечними тіньовими проявами об’єктивно може
мати успіх на міждержавному рівні.

І навпаки, така складова тіньової економіки, як неформальна економічна
діяльність і навіть деякі малонебезпечні злочини чи правопорушення, що є
малопотужним джерелом доходів незаконного походження, у підпільному
секторі тіньової економіки мають, як правило, обмежений суто
національний характер. У зв’язку з цим у міжнародному масштабі мають
менше перспектив щодо негативного ставлення до них, а відповідно,
протидія, як і наукові розробки пов’язаних з ними проблем, може мати
більше успіху саме в межах конкретної держави, оскільки в інших державах
ставлення до малонебезпечних тіньових проявів і джерел неформального
сектора тіньової економіки є різним. Наприклад, в одній державі та чи
інша діяльність практично не зустрічається і відповідно не
оподатковується, в іншій – така діяльність є, але рівень розвитку
держави не потребує оподатковувати цей вид діяльності, а в третій групі
держав джерела надходження коштів у бюджет обмежені, а неоподатковувані
види діяльності розповсюджені і є важливим потенційним джерелом доходів
у бюджет, відповідно ця держава включає таку діяльність у категорію
оподатковуваної. 

pAEppqoooooooooocccccccccccocccc

ин) можуть трансформуватись. Як вже зазначалось, доходи, отримані з того
чи іншого джерела неформального сектора економіки, сьогодні не
оподатковуються, а з часом переводяться в категорію, що підлягає
оподаткуванню, і через сегмент джерел “ухилення від оподаткування”
переводяться у “підпільну” складову тіньової економіки. 

Учення про структурну класифікацію джерел “Тіньової економіки” [79,
361–362] допоможе нам також у визначенні їх індивідуальної специфіки і
притаманних їм методів розрахунку обсягів тіньових доходів (у тому чи
іншому виді чи підвиді джерел), умовах їх застосування в Україні.
Наприклад, “Монетарний метод”, що базується на визначенні обсягу
позабанківського обігу коштів, може більш точно відобразити
макрорівневий обсяг тіньових капіталів у “підпільному” секторі тіньової
економіки, ніж у “неформальному”. Наведемо такі цифри. Питома вага
грошової маси в Україні, що знаходилась поза банківським обігом, на
кінець 1995 р. складала 25 %, на кінець 1996 року – 38,3 %, на початок
1997 – 44,8 %, на 1 січня 1998 року – 52,9 %. Розрахунки загальних
обсягів тіньової економіки у 1994 р. складали 39 %, у 1995 р. – 45 %, у
1996 – 49 % [59, 44], а у деяких авторів – 60 і більше відсотків [14;
140].

Як бачимо, підраховані обсяги “підпільного” сектора тіньової економіки
близькі до обсягів позабанківського обігу готівки й досягли рівня
легальної економіки. Але на чому базується наш висновок, що суму
позабанківського обігу готівки складають тільки кошти, що обертались у
“підпільному” секторі тіньової економіки? Для відповіді на це запитання
зробимо логіко-структурний аналіз джерел надходження коштів у даний
сектор тіньової економіки. Вище ми відмітили деякі види діяльності, що є
джерелом доходів першої складової тіньової економіки – “неформальної
економіки” (різні види не забороненої, не оподатковуваної і не
врахованої державою діяльності). Чому, на нашу думку, доходи від такої
діяльності не попадають у позабанківський обіг? Тому, що всі доходи від
тієї чи іншої діяльності, яка віднесена до “неформального сектора”
тіньової економіки, є нестабільними, часто епізодичними, за рівнем
організованості, як правило, індивідуальними й незначними, а відповідно
– мають споживчий характер. Це, у свою чергу, обумовлює їх використання
не на накопичення, а тим більше – не на “відмивання” цих доходів, а на
придбання продуктів харчування чи інших товарів першої необхідності
(хліб, одяг, предмети побуту і т. ін.). Потрапляючи в торгову мережу як
торговельна виручка, такі кошти інкасуються банківськими установами і,
таким чином, обов’язково потрапляють у банківський обіг. Отже, наш
висновок про те, що у позабанківському обігу України за вказаний вище
період (1995–1997 роки) є тільки кошти, джерелом яких є “підпільний
сегмент” тіньової економіки (з певними поясненнями можливих відхилень),
логічно підтверджується. 

Безумовно, при таких розрахунках можуть мати місце певні відхилення
(приховування торгової виручки), але реалізація даної групи товарів, з
одного боку, рідко потрапляє у позабалансовий торговий обіг, а з іншого,
– якщо якась доля таких грошей і потрапляє у позабалансовий економічний
обіг, то на цей момент вони вже є “укриті” від оподаткування у сфері
торгівлі, що обумовлює їх автоматичне переміщення з “неформального” у
“підпільний” сектор тіньової економіки. Таким чином, якщо припустити, що
такі відхилення (приховування отриманої від неформалів виручки за
продані їм товари) є, то вони не впливають на загальну схему
позабанківського обігу поточно споживчих коштів, оскільки після їх
перетікання в торгівлю і укриття від обліку й оподаткування є предметом
підпільного сектора ТЕ, а відповідно не знижують рівень достовірності
зробленого нами висновку.

Поряд з цим, сума позабанківського обігу готівки охоплює далеко не весь
обсяг капіталів, що концентруються у “підпільній” складовій тіньової
економіки. Скажімо, незаконні емісії фіктивних безготівкових коштів, що
здійснюються під виглядом розрахунків неплатоспроможних підприємств у
змові з окремими службовцями комерційних банків, як правило, обертаються
за рахунок фінансових оборудок, що базуються на псевдоугодах [67, 27;
68, 8; 72, 325]. Тобто утворені таким способом фіктивні безготівкові
кошти з легального обігу можуть і не виходити, але вони є фіктивними, а
отже, й суспільно-небезпечними і складають частину незаконних капіталів
організованих злочинних угруповань у офіційно врахованому безготівковому
обігу. Але, водночас вони є джерелом поповнення доходів “підпільного”
сектора тіньової економіки, оскільки є протиправно здобутими та
впровадженими в платіжний обіг для відмивання і акумуляції.

Крім того, у сумі позабанківського готівкового обігу не врахована також
частина фіктивних безготівкових коштів, утворених за рахунок незаконних
емісій, яка вилучена з безготівкового банківського обігу шляхом їх
обміну на вільно конвертовану валюту як в готівковій, так і
безготівковій формах.

Даний підвид джерел тіньових доходів злочинних угруповань є цікавим тим,
що він фактично подвоює обсяг тіньових капіталів у “підпільному” секторі
тіньової економіки. Так, з одного боку, кошти, утворені за допомогою
незаконних емісій шляхом різних комбінацій з чеками, кредитовими і
дебітовими авізо (а зараз з використанням електронних мереж), наповнюють
платіжний обіг фіктивними коштами, практично не врахованими НБУ. Тобто
ці джерела ТЕ за своєю природою є антисоціальними, інфляційними, а
відповідно і тіньовими засобами розрахунків, отриманими протиправним
шляхом у вигляді фіктивних безготівкових коштів, які залишаються у
платіжній системі України навіть після їх конвертації у ВКВ чи готівки в
національній валюті.

З іншого боку, валютна чи інша готівкова виручка, отримана злочинцями за
рахунок обміну безготівкових фіктивних коштів, за своєю природою є теж
протиправним доходом співучасників емісії, а відповідно теж входить у
“підпільний” сектор тіньової економіки.

Розглянемо інший метод оцінки обсягів доходів тіньової економіки,
застосований без класифікаційного визначення і врахування специфіки
джерел ТЕ. Так, Інститутом Росії НАН України запропонований як
самодостатній для визначення повного обсягу тіньової економіки в
Україні, відомий у світовій практиці, “метод сталих взаємозв’язків”, що
ґрунтується на врахуванні взаємозв’язку між офіційним ВВП і певною
змінною, тобто залежною детермінантою (за прикладом розробників методу,
змінною визначено “споживання електроенергії”), пов’язаною з більшістю
галузей економіки [135, 270]. Такою “змінною” можуть бути й інші ресурси
(примітка розробників методу).

Слід відзначити, що для України і країн СНД даний метод є малофективним,
оскільки його розробники вже в самій назві (яка, безумовно, підкреслює
діалектичний взаємозв’язок його внутрішнього змісту з результатом
оцінки) не врахували те, що в Україні, з відомих причин, довгий час
фактично відсутні сталі взаємозв’язки як на рівні підприємств, так і на
рівні ВВП з джерелами тих чи інших ресурсів, що можуть бути визначені як
змінна величина – це по-перше.

По-друге. Розрахунки споживання електроенергії на одиницю валової
вартості продукції, коли невідомо, на що більше витрачено в країні
електроенергії: на виробництво продукції чи просто на обслуговування
експансії імпорту, а також підтримку робочого стану обладнання, інших
недовантажених вітчизняних виробничих потужностей, яке, крім цього,
завжди межує з простою халатністю основної маси людей, які із-за
невиплат заробітної плати, безробіття та інших причин знаходяться у
депресивному стані та приходять на підприємство для “чергування”, а не
для виконання виробничих завдань. Таких завдань дуже часто просто не
буває.

По-третє. Якщо метод і прийнятний для країн, де є дійсно сталі
взаємозв’язки, нерозбалансовані виробничі процеси, сталі системи
оподаткування, ціноутворення та багато інших складових, які поряд з
витратами електроенергії так чи інакше впливають на кінцеву собівартість
продукції виробництва, що врахована у ВВП, то застосування
запропонованого методу розрахунку тіньової економіки за своєю
технологією охопить лише такий вид тіньових джерел, як виробничий сектор
економіки.

Водночас слід мати на увазі, що протягом останнього десятиріччя основна
маса фінансових потоків обертається у торговельно-посередницькому
секторі економіки у вигляді короткострокових кредитів та міжбанківських
спекуляцій фінансовими ресурсами у самій кредитно-фінансовій системі.
Змодельована в країні кредитна політика призвела до того, що від 89 до
95 % кредитів, що надавались комерційними банками в останні роки, є
короткостроковими [21, 67]. Це свідчить про те, що фінансові потоки
спрямовані на обслуговування торговельно-посередницької діяльності, а не
на інвестування виробничого сектора економіки. Тобто саме у
посередницькому секторі сконцентрована основна маса фінансових ресурсів,
а відповідно і базові види джерел накопичення і акумуляції основної маси
тіньового капіталу. Якщо додати сюди зовнішньоекономічну, саму
кредитно-фінансову діяльність та деякі інші підвиди джерел накопичення
тіньових капіталів, де також не підрахувати енергомісткість чи
ресурсомісткість одиниці виробленої продукції, то можна впевнено
сказати, що при таких “сталих” взаємозв’язках “певних змінних” (як
основи методу розрахунку обсягів тіньової економіки) даний метод не
дасть навіть приблизно реальних показників щодо загальних обсягів
тіньової економіки, а тим більше – можливих темпів зростання тінізації
економіки.

Найбільш точні розрахунки обсягів тіньової економіки може дати, на наш
погляд, застосування “структурного методу”, але за умови, що
економіко-кримінологічному моніторингу будуть піддані всі можливі
різнорівневі та різнопрофільні джерела, притаманні тому чи іншому
сегменту тіньової економіки, а не якась їх частина, як було зроблено
авторами методу “сталих взаємозв’язків”. Моніторинг і обрахування
системно визначених джерел у кожному їх виді чи підвиді окремо може дати
у підсумку більш-менш реальні цифри загальних обсягів тіньової
економіки. Вивчення виробничого сектора авторами наведеного вище методу
в ідеальному варіанті його застосування може дати результат лише у
самому виробничому секторі ТЕ. Таким чином, питанням застосування
будь-якого методу розрахунків ТЕ є, перш за все, реальне бачення
структури джерел тіньової економіки, їх технологічних параметрів
взаємозв’язків і взаємообумовлень, що мають, як правило, свій
специфічний причинно-мотиваційний комплекс.

Проведений вище логіко-структурний аналіз застосування монетарного
методу щодо відповідності обсягів тіньових капіталів сумі готівкових
коштів у позабанківському обігу в Україні показав, що вибір методу
розрахунків повинен відповідати також структурі технології і природі
того чи іншого джерела, що підданне обрахуванню. Саме врахування
структури того чи іншого джерела ТЕ, його індивідуальних технологій,
динаміки обертання і накопичення капіталів, їх природи дасть можливість:
точніше вибрати той чи інший метод розрахунку; врахувати базові дані
(усіх структурних елементів джерел), які слід включити в предмет
обрахування; встановити рівень достовірності здобутих результатів;
визначити тенденції в тих чи інших джерелах доходів; і головне –
встановити пріоритети в системі державних заходів щодо локалізації
негативних тенденцій у конкретному виді джерел або в його найбільш
небезпечних, визначених як пріоритетні, підвидах.

У цьому зв’язку необхідно наголосити, що для визначення співвідношення
обсягів і потужності джерел тінізації з адекватністю держзаходів щодо
протидії тінізації економіки навряд чи доцільно займатися гігантоманією,
опитуваннями та іншими “гаданнями на кавовій гущі”, які пов’язані з
поєднанням неспівставних речей при обрахуванні обсягів тіньової
економіки, бо тоді результати розрахунку залежать від маси суб’єктивних
факторів, які не можливо враховувати (настрій, страх, депресія, амбіції
опитуваних і т. ін.). Отже, висновки, отримані таким шляхом, є дуже
далекими від реального стану речей, а метод розрахунку починає існувати
заради самого розрахунку, а не для розробки державних програм протидії
феномену “тіньова економіка”.

Для розробки системи державних заходів протидії тінізації
суспільно-економічних відносин, визначення збалансованої кримінальної,
загальноправової, соціально-економічної, обліково-технологічної,
інформаційно-технологічної та технічної політики держави, перш за все,
слід відмовитись від поверхневих кон’юнктурно-ситуаційних підходів до
вирішення проблем детінізації економіки. Спрямованість і структура цих
організаційних і правових заходів повинна розроблятись на основі
комплексного підходу, тобто врахування економіко-правової спеціалізації
всіх наявних (і тих, що можуть з часом з’являтися) різнорівневих і
різнопрофільних джерел тінізації суспільно-економічних відносин і,
насамперед, за допомогою економіко-правового стимулювання законної
підприємницької діяльності. Саме на цих засадах, на нашу думку, можна
знайти оптимальний баланс між ринковою саморегуляцією і державним
регулюванням економічних відносин, а також відрізнити здорову
підприємницькою ініціативу (з притаманним їй ризиком) від звичайного
шахрайста.

Разом з тим, слід ще раз наголосити, що проблему повноти визначення
різноманітних видів і підвидів джерел обох (“неформального” і
“формального”) секторів тіньової економіки (зокрема і з причин введення
чи звільнення від оподаткування, криміналізації чи декриміналізації тих
чи інших діянь), наведених на схемах класифікації різнорівневих і
різнопрофільних видів джерел доходів, отримуваних від тіньової
діяльності, відпрацювати на системному рівні можливо тільки застосувавши
комплексну методологію детінізації економіки, що є завданням особливої
частини теорії детінізації економіки.

Література:

Андреев И.Д. Методологические основы познания социальных явлений. – М.,
1977. – С. 102 – 103 .

Аскин Я.Ф. К вопрорсу о категориях детерминизма // Современный
детерминизм и наука. – Новосибирск, 1975. – Т. 1. – С. 44 – 45.

Базелюк А.В., Коваленко С.О. Тіньвоа економіка в Україні. Київ: Україна
НДЕІ Мінекономіки, 1998. – 206 с.

Бандурка О.М. Бюджетні процеси тінізації економіки та заходи її
профілактики // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, – 2000. – С. 15.

Бантишев О.Ф. Контрабанда, що вчинюється організованими групами, та
суміжні з нею злочини. Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби з організованою злочинністю в регіоні
(Центр вивчення організованої злочинності при Національній юридичній
академії України ім. Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 39.

Барановский А. Преступный айсберг // Финансы Украины. – 1995. – № 36. –
С. 8.

Блауберг И.В., Юдин Э.Г. Становление и сущность системного подхода. –
М., 1973. – С. 68 – 76.

Блувштейн Ю., Яковлев А. Введение в курс криминологии. – Минск, 1983. –
311 с.

Борисов В.І. Вивчення проблем боротьби з економічною злочинністю вченими
НДІ ВПЗ АПрН України // Збірник матеріалів міжнародної
науково-практичної конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері
економічної діяльності (Національна юридична академія України ім.
Ярослава Мудрого). – Харків, 2000. – С. 21.

Бородюк В., Турчинов О., Приходьмо Т. Оцінка масштабів тіньової
економіки та її вплив на динаміку макроекономічних показників //
Економіка України. – 1996. – №11. – С.19 – 23.

Беккер Г. Crime and Punishment // Journ. Polit. Econ. 1966. Vol. 76, №2;
Економічний аналіз і людська поведінка // THESIS. 1993. – Т.1, – Вип.1.
– С. 38.

Венцковский Л.Э. Философские проблемы развития науки. – М., 1982. – С.
68.

Ворович Б.А. Философская структура практики. – М., 1972. – С. 41.

Геєць В.М. Перешкоди економічному поступу та можливі шляхи їх подолання
// Економічний часопис. – 1996. – №11. – С. 23; Глуховский М.
Криминальная экономика // Деловые люди. – 1992. – №9. – С. 14 – 16;
Головин С. Теневая экономика: преступление без наказания? // Коммунист.
вооруж. сил. – 1990. – № 23. – С. 33 – 38; Кербер С.Н. О теневой
экономике // Пробл. Прогнозирования. – 1992. – №6. – С. 111 – 113; Клюня
В.Л., Пузиков В.В. Теневая экономика: генезис, структура и современные
особенности // Вести Белорус. ун-та. Сер.3: История. Философия.
Политология. Социол. Экономика. Право. – 1992. – №2. – С. 52 – 54;
Клюшников А.С. Проблемы борьбы с преступностью в сфере экономики. – М.:
Правл. Всесоюз. о-ва «Знание», 1990. – 29 с.; Козлов Ю. Теневая
экономика и преступность // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С. 120
– 127; Корягина Т.И. Теневая экономика: что это такое? // Коммунист
Грузии. – 1990. – №10. – С. 20 – 27; Лазовский В. О сущности, структуре
и субъектах «теневой экономики» // Эконом. науки. – 1990. – № 8. – С. 62
– 67; Ларьков А.В. Теневая экономика: история и сущность // Хоз-во и
право. – 1991. – № 2. – С. 119 – 126; Осипенко О.В. Экономическая
криминология: Пробл. старта // Вопр. экономики. – М., 1990. – № 3. – С.
130 – 133; Осипенко О.В., Козлов Ю. Г. Что отбрасывает тень // ЭКО:
Экономика и орг. пром. пр-ва. – 1989. – № 2. – С. 47 – 59; Проблемы
теневой экономики // Изв. АН СССР. Сер. экон. – М., 1990. – № 2. – С. 86
– 113; Рутгайзер В. Теневая экономика в СССР: Обзор лит. и исслед. //
Свобод. мысль. – 1991. – №17. – С. 119 – 125; Савельева Т. «Коза ностра»
по-советски // Моя Москва. – 1991. – №10. – С. 4 – 5; Теневая экономика
/ Бунич А.П., Гуров А.И., Корягина Т.И. и др. – М.: Экономика, 1991. –
159 с.; Шохин А.Н. О структуре и масштабах теневой экономики // Финансы
СССР. – 1990. – № 7. – С. 23 – 28; Шохин А. Теневая экономика: Мифы и
реальность // Экономика и жизнь. – 1990. – № 33. – С. 9.

Гиргинов Г., Янков М. Наука и творчество / Пер. с болг. – М., 1979. – С.
127.

Голіна В.В. Місце організованої злочинності в структурі загальної
злочинності (на матеріалах Харківського регіону) // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 44.

Горщак А., Дидоренко Э., Иванов. Теневая экономика: опыт
криминологического исследования. – Луганск: РИО ЛИВД. – 1997. – 173 с.

Грошевий Ю.М. Процесуальні особливості розслідування і судового розгляду
справ про злочини, вчинені організованою групою // Збірник анотацій
матеріалів міжнародної науково-практичної конференції з проблем боротьби
з організованою злочинністю в регіоні (Центр вивчення організованої
злочинності при Національній юридичній академії України ім. Ярослава
Мудрого). – Харків, 2000. – С. 24

Даньшин І.М. Щодо питання про кримінологічне поняття економічної
злочинності // Збірник матеріалів міжнародної науково-практичної
конференції з проблем боротьби зі злочинністю у сфері економічної
діяльності. – Харків: Національна юридична академія України ім. Ярослава
Мудрого, 2000. – С. 34

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *