.

Економічний ринок (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
0 3973
Скачать документ

Коломийський економіко-правовий коледж

Р Е Ф Е Р А Т

на тему:

ЕКОНОМІЧНИЙ РИНОК

Коломия 2001 1. СУТНІСТЬ РИНКУ, ЙОГО ФУНКЦІЇ УМОВИ ФОРМУВАННЯ

ПОНЯТТЯ РИНКУ

З давніх часів ринок визначали як місце (ринкову площу), де здійснюється
купівля або продаж товарів. Ось чому у багатьох слово «ринок»
асоціюється з базаром — місцем обміну вироблених благ. Це правильно лише
частково. Ринок — поняття більш широке і містке. Це і магазини,
універмаги, універсами, різні палатки, де продаються продукти
харчування, одяг, взуття, товари щоденного вжитку. Є ринки, на яких
продаються і купуються цінні папери (акції, облігації). Це фондові
біржі. На товарних біржах, де пропонуються товари (зерно, цукор, цемент)
за стандартними якісними показниками, покупці та продавці вступають у
конкретні відносини. Два учасники або більше беруть на себе юридичні
зобов’язання, якими визначаються їхні дії та відповідальність. Ці та
інші відносини між продавцями і покупцями з приводу існуючих та
потенційних товарів утворюють ринки. Як явище господарського життя ринок
з’явився багато сотень років назад як наслідок природно-історичного
розвитку виробництва і обміну, що породили товарне ведення господарства.
Відбувалося це через розвиток суспільного поділу праці, появу економічно
самостійних, юридичне незалежних господарюючих суб’єктів і перехід від
натурального виробництва до прямого продуктообміну, а потім і до
товарного обміну та ринку.

У сучасному розвиненому суспільстві, де, з одного боку, неухильно
зростає кількість товарів, покупців і продавців, а з іншого —
розвиваються засоби зв’язку, купівля-продаж може здійснюватися за до-156

‘помогою телефону, поштою та іншими сучасними засобами зв’язку. Для
цього не потрібний безпосередній контакт суб’єктів ринкових відносин, а
отже, місце для їхньої зустрічі. Виходячи з цього, можна зробити такий
висновок.

Ринок — це обмін, який здійснюється за законами товарного виробництва і
обігу.

Проте, коли мова йде про ринок як сферу обміну, слід мати на увазі, що
це не просто сфера обміну (він може відбуватися і у не-ринковій формі —
наприклад, бартеру), а така сфера, в якій обмін товарів здійснюється за
суспільною оцінкою, що знаходить своє відбиття у ціні.

Інакше кажучи, збалансування актів купівлі-продажу має досягатися за
допомогою цін. Це положення має надзвичайно важливе значення, тому що
лише ринок виконує роль механізму, через який досягається рівновага
попиту і пропозиції.

Як бачимо, ринок — це механізм координації різноманітної діяльності
людей через систему цін. Виникає запитання: як же діє ринковий механізм,
чому виробники, яких тисячі й мільйони, виробляють одяг, взуття,
продукти харчування, автомобілі, телевізори, верстати, книжки,
відтворюють економічний порядок, а не хаос, анархію?

Розглянемо, як функціонує ринок, який ніхто не створював (рис. 1).

Рис. 1. Схема функціонування ринку

Ринок сприяє вирішенню трьох основних економічних завдань: що, як і для
кого виробляти.

1. Що виробляти, які товари, послуги, визначають не парламент чи уряд, а
покупці та продавці. Перші платять гроші за певні товари, які
представлені на ринку, а другі виробляють ті товари, які мають збут і
приносять прибуток. Адже, якщо немає попиту на якийсь товар, то на його
виробництво будуть витрачені матеріали, сировина, знаряддя праці, робоча
сила, а отже, і фірма чи виробник матимуть збитки. Ясно і те, що
покупець заплатить за певний товар ціну, яка його влаштовує, а продавець
віддасть свій товар за суму, що принесе йому вигоду. Отже, головну роль
у вирішення питання, що виробляти, у ринковому механізмі належить ціні.

2. Як виробляти товари, визначає конкуренція між виробниками.
Застосовуючи примітивну техніку, технологію, організацію виробництва,
суб’єкти господарської діяльності матимуть індивідуальні витрати
виробництва вищі за суспільне необхідні, а отже, продаватимуть свої
товари за цінами, які нижчі, ніж витрати на ці товари. В результаті вони
стануть банкрутами. Отже, конкуренція спонукає всіх товаровиробників
зменшувати витрати виробництва, що можливо завдяки запровадженню нової
техніки, технології, організації виробництва тощо.

3. Для кого виробляти товари, визначає попит. Якщо населення отримує
високі доходи, то воно може купувати різноманітні товари. У тому разі,
коли більшість населення країни має обмежені доходи, вона купуватиме
лише предмети першої необхідності. У першому випадку попит стимулюватиме
виробництво, а в другому — де-стимулюватиме і зумовлюватиме його
згортання.

Важливим споживачем, а отже, стимулятором виробництва є підприємства,
фірми. Якщо вони отримують значні прибутки, то купують чинники
виробництва (матеріали, сировину, техніку, робочу силу), що сприяє
розвитку виробничого споживання. І, навпаки, при значній збитковості
підприємств попит на чинники виробництва зменшуватиметься.

Замовниками різних товарів можуть бути і уряд, і іноземні фірми, що
також визначає спрямованість виробництва.

Ринок забезпечує зв’язок між виробництвом і споживанням, пропорційність
процесу відтворення, його цілісність. Тут відбувається суспільне
визнання створеного продукту, суспільного характеру праці, що втілюється
в ньому. Будь-яка споживна вартість починає служити людям лише після її
реалізації, а праця, витрачена на виробництво товару, стає суспільне
необхідною. Відбувається це завдяки досягненню рівноваги між попитом і
пропозицією. На ринку кількість товарів, яку хочуть купити покупці, має
відповідати кількості товарів, яку хочуть продати продавці. У цьому разі
ціни встановлюються на рівні попиту і пропозиції, що й веде до
рівноваги.

Отже, ціна рівноваги — це ціна, за якої пропозиція відповідає попиту.

Рівновага ринкових цін забезпечує збалансованість між різними галузями
виробництва, виробничою і невиробничою сферами, між сумою вартостей і
цін товарів, між платоспроможним попитом і пропозицією.

Якщо ж рівноваги між попитом і пропозицією немає, то ринок через такий
його важіль, як ціна, впливає і на виробництво. Недостатня кількість
певних споживних вартостей на ринку призводить до підвищення на них цін
і навпаки. Це, в свою чергу, впливає на виробництво, зумовлює його
розгортання або скорочення.

ЕФЕКТИВНИЙ РИНОК

Якщо запаси товарів реалізуються за цінами, близькими до ціни рівноваги,
ринковий механізм працює ефективно, а подібні ринки є ефективними.

Найефективніше ринки функціонують в умовах чистої конкуренції, де
відтворюються основні ознаки «вільного ринку». Ці ознаки сформульовані
світовою економічною наукою і зводяться ось до чого:

• необмежена кількість учасників конкуренції, абсолютно вільний доступ
до ринку і такий же вільний вихід з нього. Вільному ринку відповідають
будь-які форми власності, крім державної;

• абсолютна мобільність матеріальних, трудових, фінансових та інших
ресурсів. Кожний учасник конкуренції вкладає гроші в акції, облігації та
інші цінні папери для отримання доходу. Це можливо лише при залученні
додаткових ресурсів та розширенні виробництва;

• вироби на ринку однорідні (тобто «одне яблуко не гірше за інше»);

• наявність у кожного учасника конкуренції повного обсягу інформації про
попит, пропозицію, ціни, норму прибутку тощо;

• у системі вільного ринку немає місця будь-яким типам монополії,
виключені інфляція, безробіття, надвиробництво.

Ознайомившись з такими ознаками «вільного ринку», будь-хто зробить
висновок: такого ринку немає і ніколи не може бути. Водночас стане
зрозумілим і те, що будь-який реально функціонуючий ринок (його ще
називають конкурентним, або операційним) має в собі елементи вільного.

Поняття «вільний ринок» — це не стихія і анархія, як інколи думають. Він
має зовсім інший зміст: надання права вільного вибору споживачеві того
чи іншого блага у межах доходів, якими володіє населення, і рівня цін,
що склалися. Це має забезпечити: по-перше, незалежність економічного
суб’єкта від владних структур та їхніх чиновників; по-друге, вільний
вибір товару; по-третє, диктат на ринку споживача, а не виробника.

Ринок є одним з найбільших досягнень цивілізації, загальноекономічним
явищем, характерним для будь-якого способу виробництва, де діють закони
товарного господарства.

Ринкові відносини динамічні, вони несуть в собі не тільки генетичну
пам’ять економічних перетворень, здійснених людством, а й особливості
історичних, економічних, природничих, соціально-політичних,
національних, культурних та інших умов розвитку різних країн. Реальний
стан цих умов визначає ступінь розвитку ринкових відносин. У зв’язку з
цим характер ринку і ринковий механізм (мотивація праці, критерії
ефективності, ступінь розвитку банківсько-кредитної системи, організація
та методи регулювання) у різних країнах мають значні відмінності.

Сучасний ринок як високорозвинений продукт цивілізації докорінно
відрізняється від ринку епохи вільної конкуренції. Для нього характерні
гарантований збут значної кількості товарів, соціальний захист
непрацездатного і малозабезпеченого населення, регулювання фінансової,
грошової, кредитної та цінової політики з боку держави, високі
організованість та виконавча дисципліна.

ФУНКЦІЇ РИНКУ

Ринок є складним утворенням, що, з одного боку, являє собою сферу
обміну, сукупність процесів купівлі-продажу, які здійснюють
збалансування за рахунок цін, а з іншого — забезпечує зв ‘язок міме
виробництвом і поживанням, безперервність процесу відтворення, його
цілісність

Більш повно і глибоко сутність ринку можна розкрити через функції, які
він виконує. Головні з них такі: регулююча, стимулююча, розподільча та
інтегруюча.

Регулююча функція ринку забезпечує постійність зв’язків між зізними
галузями виробництва, попитом і споживанням, встановленая пропорцій в
економіці та безперервність процесу відтворення. Іерез конкуренцію
ринкові відносини активно впливають на рівень витрат на виробництво
будь-якого товару, науково-технічний прогрес, на задоволення
платоспроможного попиту населення. Внаслідок дії закону вартості, закону
попиту та пропозиції, інших законів ринкової економіки індивідуальна
праця зводиться до суспільне необхідної та визначення цінності товару.
Без конкуренції, еквівалентного обміну вартість не може бути визначена.
Цей механізм сприяє вирівнюванню прибутків підприємців різних галузей
виробництва, утворенню середньої норми прибутку, що досягається через
перелив капіталів між галузями. Останнє, в свою чергу, є регулятором
пропорцій в економіці.

У зв’язку з тим, що створена споживна вартість перетворюється на товар
лише після визнання її суспільством (після продажу), можна зробити
висновок, що споживач здійснює контроль над виробником. Якщо цього
немає, то в суспільстві принижується роль ринку як регулятора, що
призводить до наростання диспропорцій між попитом і пропозицією товарів,
виникнення дефіциту як загальноекономічного явища.

Визначаючи важливість регулюючої функції ринку, не можна абсолютизувати
її. У сучасних розвинених ринкових системах ринок регулюється також
державою і товаровиробниками. А це означає, що методи регулювання можуть
бути також державними і недержавними.

До державних належать: а) економічні важелі — кредити, податки, ціни,
які встановлює держава; б) адміністративні важелі — державне замовлення,
державні програми, правила укладання господарських договорів.

Недержавними є різні угоди між товаровиробниками про ринки збуту, ціни,
квоти тощо.

Стимулююча функція ринку полягає в тому, що вона сприяє заохоченню тих,
хто найбільш раціонально використовує чинники виробництва для одержання
найкращих кінцевих результатів, застосовуючи найновіші досягнення науки,
техніки, організації, стимулювання праці та управління. Якщо суб’єкти
господарювання не прагнутимуть до постійного підвищення ефективності
виробництва, їхні індивідуальні витрати виробництва будуть вищими, ніж
суспільне необхідні, вони будуть неконкурентоспроможними і стануть
банкрутами. А це означає, що ринок виконує і розподільчу функцію.

У конкурентному середовищі ринкова ціна диференціює доходи
товаровиробників, виявляє переможців і переможених. Для перших
створюються умови щодо подальшого розвитку і процвітання, а для других
постає питання про їхнє існування. Відповідно відбувається і соціальне
розшарування суспільства за доходами — на багатих і бідних.

Ринок робить економіку єдиним цілим, розвиваючи систему горизонтальних і
вертикальних зв’язків (підприємств, галузей, регіонів), у тому числі
зовнішньоекономічних. У цьому виявляється інтегруюча функція ринку.

Будучи за своєю природою інтернаціональним, ринок сприяє проникненню
товарів у різні країни і куточки світу. Обмін товарами між країнами
здійснюється за світовими цінами, які засновуються на інтернаціональній
вартості. Якщо ж на світовий ринок потрапляє товар, витрати на
виготовлення якого перевищують суспільне необхідні інтернаціональні
витрати праці, їхній власник стає неконкурентоспроможним.

З викладеного можна зробити висновок, що результати діяльності ринкового
механізму є ефективними завдяки певному порядку, який діє в економічній
системі. Адам Сміт довів, що подібний порядок встановлюється згідно з
принципом «невидимої руки». Сутність останнього полягає в тому, що кожна
особа виходить з власної вигоди, якою керує «невидима рука», мета якої —
досягти найбільшої вигоди для всіх. Адам Сміт вбачав за невидимою рукою
непередбачену силу, яка сприяє досягненню гармонії інтересів між особою
і суспільством. Через це він вважав будь-яке втручання держави у вільну
конкуренцію шкідливим.

Історія спростувала таку категоричність, довівши, що «невидима рука»
призводить і до нераціональних витрат, неефективного ведення економіки,
соціальних суперечностей.

Світовий досвід переконливо засвідчив, що можливості ринкового механізму
небезмежні.

УМОВИ ФОРМУВАННЯ РИНКУ

Для того щоб була побудована ринкова економіка, функціонував реальний
ринок, який виконував би притаманні йому функції, мають бути відтворені
передумови, випробувані світовою практикою. До них належать:

• наявність суб’єктів ринкових відносин, які, будучи економічно та
юридичне незалежними, можуть вступати у рівноправні партнерські
відносини з приводу купівлі-продажу. Досягти цього можна створенням
різноманітних форм власності — індивідуальної, приватної, акціонерної,
державної, кооперативної, змішаної;

• еквівалентний обмін товарів. Ринок за своєю природою еконо-| мічної
допомоги, пільг не визнає;

• конкуренція, яка надає усім суб’єктам господарювання можливість
вільної підприємницької діяльності: свободи вибору покупців,
постачальників, будь-яких контрагентів, примушує підприємців
застосовувати найпередовішу техніку і технологію, сприяючи цим зменшенню
витрат виробництва, підвищенню ефективності економіки;

• вільне ціноутворення, що як елемент конкуренції та головний механізм
контрольно-регулюючої функції ринку сприяє поєднанню інтересів суб’єктів
економічного життя, стимулюючи їх раціонально використовувати елементи
виробництва;

• реальна інформація про ринок у його суб’єктів.

Якщо подібних умов не створено, то те, що називають ринком, є
псевдоринком, де гроші не виконують своїх функцій.

Законами, декретами, указами будь-якої владної структури ввести ринок
нікому і ніколи не вдавалося. Він є об’єктивною категорією. Проте
суспільство, в тому числі держава, можуть створити сприятливі умови для
його відтворення. Єдність економічних і юридичних передумов є
середовищем, в якому відтворюються ринкові відносини.

2. СТРУКТУРА РИНКУ

Пізнати ринок як економічну категорію неможливо без глибокого аналізу
його структури, тобто елементів, з яких він складається і які
взаємодіють між собою. Для цього слід обрати критерій, за яким можна
розмежувати елементи ринку. Таких критеріїв може бути кілька, оскільки
ринок є складним і багатоманітним явищем економічного життя (рис. 2).

Рис. 2. Класифікація ринку

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ПРИЗНАЧЕННЯМ

ОБ’ЄКТІВ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Поглянувши на схему, подану на рис. 2, кожний відразу ж зверне увагу на
те, що перший класифікаційний підхід подає ринки у вигляді секторів або
сегментів, які об’єднані у коло, У житті так воно і є, адже всі сегменти
ринку взаємозалежні та взаємодіють. Наприклад, зростання попиту на
засоби виробництва приведе до розширення ринку праці, ЩО, в свою чергу,
стимулюватиме збільшення виробництва предметів споживання, купівлю
цінних паперів, валюти. Кожний ринок дуже різноманітний і поділяється на
конкретніші. Ринки взуття, косметики, швейних виробів, молочних,
хлібних, рибних товарів існують всередині ринку предметів споживання.
Ринки машин, верстатів, нафтопродуктів, металу, вугілля органічно
входять до складу ринку засобів виробництва. Ринки акцій, кредитних
ресурсів є складовими фінансового ринку.

Ринок предметів споживання і послуг призначений для задоволення
фізіологічних та соціальних потреб людини. Він безпосередньо відображує
виробництво і споживання, попит і пропозицію товарів. Матеріальне і
нематеріальне виробництво мають бути адекватними платоспроможному попиту
населення. Якщо цієї рівноваги немає, то в суспільстві настає дисбаланс:
не вистачає певної групи товарів споживання, з одного боку, і виникає
перевиробництво — з іншого. Ринок через конкуренцію, ціни, прибуток,
перелив капіталу та інші його механізми впливає на виробництво, змінюючи
його структуру, ліквідує тим самим диспропорції в економіці та у сфері
обігу. Так відновлюється рівновага між платоспроможним попитом ,
населення та пропозицією товарів і послуг. [ Ринок засобів виробництва
спрямований на задоволення вироб-! ничих потреб. Його суб’єктами є
фізичні та юридичні особи, що зай-! маються економічною діяльністю.
Самостійність останніх залежить від забезпеченості засобами виробництва,
можливості вільної реалізації продукції, встановлення на неї цін,
укладення договорів. Підприємництво існує лише тоді, коли кожна юридична
і фізична особа мають можливість вільно придбати будь-які засоби
виробництва.

Реальний ринок неможливий без розвиненої торгівлі засобами виробництва.
Саме торгівлі, а не розподілу. Лише вона сприяє певній заінтересованості
підприємств у ефективному використанні матеріально-технічних ресурсів,
спонукає вивчати та прогнозувати виробництво з урахуванням замовлень
споживачів, приймати оперативні самостійні рішення при зміні
кон’юнктури.

Ринок засобів виробництва, як і будь-який товарний ринок, передбачає
економічну і юридичну відповідальність за виконання контрактів та
поставок. Порушення їх призводить до втрати прибутку, а іноді й до
банкрутства.

Продавці засобів виробництва — фізичні та юридичні особи, що створюють
продукцію виробничого призначення, реалізують її на спеціалізованому
ринку, який називають товарною біржею.

Ринок нерухомості формується для торгівлі землею, об’єктами, що на ній
збудовані, в тому числі житловими будинками. Суб’єктами цього сегменту
ринку є фізичні та юридичні особи, які можуть купувати об’єкти
нерухомості як для особистого (квартира чи будинок), так і для
виробничого споживання (земля для сільськогосподарської діяльності,
приміщення для офісу тощо).

Нерухомість як товар має ряд відмінностей від решти товарів, а саме:

• це об’єкт довгострокових інвестицій (в землю, будівлі, житло можна
вкладати капітал, підвищуючи тим самим його вартість);

• передається у спадщину майбутнім поколінням;

• займає певний простір і вказує місце його знаходження, умови
проживання.

Ринок науково-технічних розробок та інформації включає науково-технічну
продукцію, технічні засоби інформації, інформативні системи. Цей сектор
ринку обслуговує всі сфери людської діяльності. Без впровадження
новітніх досягнень науки і техніки у виробництво не можна примножити
національне багатство країни, підвищити добробут її громадян,
забезпечити їхнє духовне та інтелектуальне зростання. Цим визначається
місце ринку науково-технічних розробок та інформації у
суспільно-економічному житті.

Особливе місце у цьому сегменті ринку на порозі нового тисячоліття
належить новим інформаційним технологіям і комп’ютерам. Вони прискорюють
прогрес, дають змогу людям обмінюватися інформацією не зважаючи на
кордони. Не виключено, що у XXI ст. люди робитимуть покупки через
систему «Інтернет», використовуючи для цього комп’ютер, який стане такою
ж невід’ємною складовою життя людей, як сьогодні телефон.

Фінансовий ринок (ринок капіталу, фондовий ринок) — це

специфічна сфера економічних відносин, де відбувається купівля-ІІродаж
фінансових ресурсів. Вона характерна лише для розвиненої ринкової
економіки і включає: кредитний ринок і ринок цінних паперів. Такий ринок
формується на основі коштів підприємств, організацій і населення й
обслуговує обіг платіжних коштів, кредитів та цінних паперів. У
розвиненому конкурентному середовищі він створює гнучкий механізм
мобілізації та перерозподілу вільних коштів для забезпечення
фінансування витрат підприємств і організацій, істотного розширення
можливостей вишукування необхідних фінансових ресурсів для виробничого і
соціального розвитку.

Кредитний ринок є системою відносин між позикодавцями і
позикоодержувачами з приводу позики в товарній або грошовій формі.

Суб’єктами кредитного ринку виступають юридичні особи (підприємства,
організації, банки, держава) через свої повноправні органи, а також
фізичні особи (громадяни). Залежно від суб’єктів і змісту відносин
розрізняють:

• взаємний кредит, тобто кредитні відносини між підприємствами,
фізичними особами і небанківськими закладами; різновидом взаємного
кредиту є комерційний кредит у товарній формі, що надається
постачальником покупцеві;

• банківський кредит — надається банками, як правило, у грошовій формі;

• державний кредит — кредитором виступає держава;

• кредит на цілі споживання — надається у формі взаємного |
(комерційного) і банківського; позикоодержувачами є фізичні особи.
Позикоодержувачі залежно від величини позики, терміну, на який

І вона видається, попиту і пропозиції кредитів, рівня інфляції та інших
економічних чинників сплачують кредиторам певний відсоток.

Ринок цінних паперів у вигляді акцій, облігацій, зобов’язань державного
казначейства, ощадних сертифікатів та векселів не тільки є прямим
продовженням кредитного ринку, з яким він взаємодіє, а й має багато
особливостей, одна з яких полягає у необхідності правового регулювання
відносин між усіма його учасниками. Цінні папери — це грошові документи,
які визначають взаємовідносини між суб’єктами, що їх випустили, і тими,
хто придбав їх. Вони передбачають виплату доходу у вигляді дивідендів
або відсотків, а також можливість передавання грошових та інших прав,
передбачених цими документами, особам, що є власниками їх.

Акція свідчить, що її власник став одним із співвласників підприємства і
має права на отримання певної частки прибутку, який називають
дивідендом, на управління підприємством, а також на участь у розподілі
майна при ліквідації акціонерного підприємства.

Акції випускаються на пред’явника та іменні. Кожна акція має номінальну
вартість, а у разі вільного обігу на ринку цінних паперів — і ринковий
курс. Останній залежить від кількості акцій, розміру дивідендних виплат
та позикового відсотка.

На ціну акції значною мірою впливає довіра до того чи іншого
підприємства. Вона грунтується як на суб’єктивній інформації, так і на
реальних фактах щодо перспектив розвитку господарства.

Власник облігації є кредитором одного з суб’єктів господарювання, за що
отримує певний фіксований відсоток. Засоби, які вкладені в акції, можуть
бути компенсовані лише через продаж їх на фондовій біржі за курсом, а
облігації — через передбачений час відшкодовуються за номінальною
вартістю.

Зобов ‘язання державного казначейства засвідчують, що їхній власник вніс
кошти до бюджету і має право на отримання фінансового доходу впродовж
усього строку володіння цими цінними паперами. Вони бувають коротко-,
середньо- і довгострокові (від кількох місяців до одного року, 5 і 25
років). Держава здійснює за ними щорічні виплати за купонами, а також за
тиражними погашеннями шляхом викупу.

Ощадні сертифікати — це письмове засвідчення кредитною установою
депонування коштів, яке дає право на отримання через визначений термін
депозиту і відсотків за ним.

Вексель — грошове зобов’язання, яке має бути сплачене боржником його
власнику.

Ринок цінних паперів складається з двох частин — первинного і вторинного
ринків. На першому відбувається емісія цінних паперів, тобто випуск їх у
обіг. Другий ринок призначений для перепродажу цінних паперів. Це
відбувається на фондовій біржі, через що ринок цінних паперів називають
фондовим ринком. Саме він дає змогу в ринковій економіці забезпечити
тісні прямі та зворотні зв’язки між відтворенням справжнього капіталу і
того, що функціонує у вигляді цінних паперів. Зокрема, прямий зв’язок
біржової кон’юнктури залежно від стану справ у економіці дає можливість
фондовій біржі через зміну курсів цінних паперів виконувати роль
барометра економічної кон’юнктури. Зворотні зв’язки виявляються у впливі
коливань розмірів акціонерного капіталу на переливання капіталу в інші
галузі, фінансування підприємств тощо.

В а л ю т н и й р и н о к — це такий специфічний ринок, де предметом
купівлі-продажу є різні національні валюти, їхнє функціонування
зумовлено розвитком зовнішньоекономічних зв’язків між різними країнами і
необхідністю взаємних розрахунків. Зробити це можна, прирівнюючи,
наприклад, українську гривню до американського долара, японської ієни,
англійського фунта стерлінгів тощо. Якщо українські підприємці ввозять
американські товари, слід розрахуватись доларами, за англійські —
фунтами стерлінгів, за японські — ієнами. На валютному ринку
відбувається взаємодія попиту на різні національні валюти та пропозиції
їх, і встановлюється або доларова, або фунтова, або ієнна ціна
української гривні.

У різних країнах валютні операції можуть здійснювати різні суб’єкти:
фізичні та юридичні особи, в тому числі іноземці, уряди різних країн.

На валютному ринку всі види операцій поділяють на два види: поточні
операції та операції з капіталом.

Ринок поточних операцій — це сектор валютного ринку, де купують і
продають валюту окремі особи або уряди. Це іноземці, що хочуть
імпортувати національні товари, іноземні туристи, іноземні уряди для
утримання посольств, консульств, іноземні фірми з метою переправити
національну валюту до своїх країн.

Ринок операцій з капіталом включає статті витрат: а) на будівництво або
придбання обладнання, підприємств в іншій країні — прямі інвестиції; б)
на купівлю цінних паперів інших країн — портфельні інвестиції.

Ринок праці (робочої сили) є однією з найважливіших ланок у розвиненій
ринковій системі й означає надання прав кожній людині на вільний продаж
своєї робочої сили за власним бажанням і вибором на засадах трудового
найму. Такий вибір визначається суспільними потребами та індивідуальними
можливостями, і тому заробітна плата працівників залежить від вартості
робочої сили, попиту та пропозиції на неї.

Об’єктом купівлі-продажу робоча сила стає за умов існування, з одного
боку, вільного вибору професії або виду діяльності, що передбачає вільне
переміщення людини в межах країни і за її межами, придбання будинку,
квартири або оренди її на певний час, а з іншого боку, — вільного вибору
між зайнятістю і незайнятістю в суспільному виробництві. Інакше кажучи,
не тільки людина, яка здатна до праці, може це робити чи не робити, а й
той, хто наймає робочу силу, також має право на вибір. А це означає, що
невіддільним атрибутом ринку праці є безробіття — надзвичайно складна
економічна і соціальна проблема для будь-якої країни.

Фактично в усіх країнах існує система компенсації втрат доходів у
зв’язку з безробіттям. Як правило, допомога надається з спеціальних
фондів, які формують з внесків підприємств (фонд оплати праці) зкремих
працівників (заробітна плата). Внески можуть бути паритетними (у
Німеччині — на 3,25 відсотка). Хоча подекуди роботодавці сплачують вищий
відсоток, ніж працівники (Канада — 3,29 проти 2,35, Франція — 4,2 проти
2,97, Японія — 0,90 проти 0,55). У деяких країнах внески роблять лише
підприємства (США — 0,8 відсотка до федерального фонду та 5,4 відсотка
до фондів штатів; Швеція — 2,18, Італія — 4,6 відсотка).

Форми надання страхової підтримки та соціальної допомоги безробітним
досить різноманітні й залежать від таких чинників, як категорія
безробіття, наявність страхування, його тривалість, термін, сімейний
стан безробітного тощо. Наприклад, у разі, якщо безробітний ще ніколи не
мав постійної роботи (шукає її вперше чи є тимчасово зайнятим), він може
розраховувати на соціальну допомогу в твердо визначених межах (сума чи
відсоток від мінімальної зарплати). У решті випадків страхові виплати
комбінуються з соціальною допомогою. Розміри страхових виплат дедалі
зменшуються залежно від тривалості періоду безробіття. Відбувається
поступовий перехід до виплат соціальної допомоги, яка може й не мати
обмежень щодо терміну, особливо коли вона є формою соціального
забезпечення.

Не обмежується тривалість допомоги з безробіття у Бельгії та Данії. В
інших країнах вона лімітується термінами безробіття за календарний рік
(Італія — 180 днів, Канада — 38 тижнів, Норвегія — 40 тижнів, Велика
Британія — 312 днів за кожним випадком втрати роботи) чи тривалістю
страхового стажу (Франція — від 3 до ЗО міс., Німеччина — від 4 до 12
міс.). У Японії тривалість виплат залежить від страхового стажу та віку
й коливається від 90 до 300 днів. У США вона становить 26 тижнів, але
може тривати до 39 — за видом безробіття та 56 тижнів — у разі
стихійного лиха.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА СТУПЕНЕМ ЗРІЛОСТІ РИНКОВИХ ВІДНОСИН

Розвинений ринок—це система товарно-грошових відносин, які є
визначальною формою зв’язку між суб’єктами господарської діяльності,
покупцями і продавцями, що здійснюється на основі економічної
самостійності, рівноправності та конкуренції товаровиробників і
споживача. Ціна на такому ринку формується під впливом закону вартості,
попиту і пропозиції, граничної корисності. Вона є головним регулятором
економічного життя. Поряд з цим держава виступає замовником значної
кількості товарів і послуг, здійснює ‘ контроль за деякими цінами,
встановлює мінімальну заробітну плату, а отже, є регулятором ринкових
відносин. Характерними рисами розвиненого ринку є наявність
різноманітних бірж, банків, страхових компаній, аудиторських і
брокерських фірм та інших інституцій ринкової інфраструктури;
відпрацьованість і узгодженість законодав-\ них актів, нормативних
документів щодо господарського життя, його суб’єктів, їхніх прав,
обов’язків і відповідальності; стійкої позитивної психологічної
налаштованості населення щодо ринку.

Ринок, що формується, перебуває у стадії становлення і тому, природно,
не може бути розвиненим, зрілим. Для нього характерні наявність
елементів неринкових відносин (натуральний обмін, або бартер, надмірне
втручання держави у господарське життя), невідпрацьо-ваність
законодавчих документів, антиринкова психологія багатьох верств
населення. Варіантів такого формування може бути два. Перший — коли
відбувається перехід від натурального до товарного господарства. Це
класичний тип формування ринкової економіки, який пов’язаний з переходом
суспільства від аграрної до індустріальної ери. Другий — пов’язаний зі
зміною послідовності економічних перетворень, тобто має інверсійний
характер. Останній являє собою формування ринкової системи в умовах
індустріального суспільства, що склалося. Це характерно для всіх
постсоціалістичних країн, в тому числі для України, де тривалий час
пануючою була директивно-планова форма зв’язку, яка поєднувала елементи
ринкових і неринкових відносин. Ринкове трансформування у зв’язку з цим
передбачає заміну планово-директивних зв’язків на ринкові, подолання
державного монополізму і формування конкурентного середовища з вільним
ціноутворенням.

Ринок з різним ступенем обмеження конкуренції (монопольний,
олігопольний). Монопольним називають ринок, на якому домінує один
постачальник або продавець. Головною ознакою оліго-полії є ситуація,
коли на ринку товарів чи послуг панує мала кількість господарських
суб’єктів.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ВІДПОВІДНО ДО ЧИННОГО ЗАКОНОДАВСТВА

Нелегальний (тіньовий) ринок заборонений законом. Він є продовженням
тіньової економіки, що являє собою несанкціоновану господарську
діяльність. Така економіка існує в усіх країнах незалежно від
соціально-економічного устрою.

Тіньовий ринок має таку саму структуру, що й легальний (офіційний),
тобто його елементами є і предмети споживання, і засоби ви-1 робництва,
і кредит, і робоча сила.

Міжнародна практика до тіньової економіки відносить два компоненти:

заниження або приховування від обліку доходів від реалізованої в країні
діяльності;

доходи від незаконної в країні діяльності.

Перший компонент пов’язаний з легальними видами діяльності, доходи від
якої приховуються з різних причин. Це, зокрема, приховування від
податкових органів нерегулярних заробітків та доходів.

Другий компонент називають нелегальною, підпільною або «чорною»
економікою: наркобізнес, проституція, рекет та інші види злочинної
діяльності. Ця діяльність переважно не створює нової продукції, лише
перерозподіляє уже створені доходи.

«Чорний» ринок виникає внаслідок нездорових потреб окремих людей і
намагання інших нажитися на цьому.

Несанкціонована діяльність зумовлює розвиток шахрайства, крадіжки,
зловживання чиновників владних структур і виникнення мафії.

Боротьба з тіньовою економікою може бути успішною лише при подоланні
товарного дефіциту, монопольних явищ у процесах виробництва, обміну,
розподілу і споживання. Ніякими адміністративними карними методами при
збереженні їхньої економічної бази мафіозні структури побороти не
вдасться.

КЛАСИФІКАЦІЯ РИНКУ ЗА АДМІНІСТРАТИВНО-ТЕРИТОРІАЛЬНОЮ ОЗНАКОЮ

Місцевий ринок розташований у певному місці (на певній території), де
здійснюється купівля-продаж різноманітних товарів і послуг. У Києві це
Бессарабський, Володимирський, Подільський та інші продовольчі ринки,
оптові ринки, універмаги, універсами, різноманітні магазини тощо.

Національний (внутрішній) є ринком конкретної країни, який інтегрує у
собі всі ринки: предметів споживання і послуг, засобів виробництва,
нерухомості, науково-технічних розробок та інформації, фінансовий,
валютний, ринок праці, місцеві ринки, легальний і нелегальний, ринки з
різним ступенем обмеження конкуренції. Акти купівлі-продажу на
внутрішньому ринку здійснюються у національній валюті.

Світовий ринок — це сукупність національних ринків, пов’язаних між собою
стійкими товарно-грошовими відносинами. Він грунтується на міжнародному
поділі праці, який спочатку характеризувався обміном сировинними
ресурсами і продуктами сільськогосподарського виробництва. Тепер на
світовому ринку широко представлена готова продукція у вигляді
різноманітної техніки, одягу, продуктів харчування, а також капіталу,
робочої сили, валюти, цінних паперів, інтелектуальної власності, послуг
тощо.

Як бачимо, перелічені ринки, зберігаючи загальні риси, відрізняються за
об’єктом купівлі-продажу, специфікою ціноутворення, формування попиту та
пропозиції, способом споживання і відтворення. Кожний ринок має своє
місце реалізації (товарна, фондова, валютна біржа, біржа праці). Однак
при цьому всі вони є елементами єдиного цілого, що й утворює інституцію
ринку.

3. МОДЕЛІ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

У розвиненому світі склалося кілька моделей ринкового господарювання.
Попри певні відмінності як між моделями, так і всередині їх можна
згрупувати у три різновиди — вільний, соціальне орієнтований і державно
керований ринок (рис. 20).

Рис. 3. Моделі ринкової економіки

Зазначені моделі ринкової економіки мають спільні та специфічні риси.

До спільних рис належать:

• наявність багатоманітних форм власності — приватної, колективної,
державної;

• конкуренція і сприяння її відтворенню з боку держави.

Специфічні риси зумовлені історичними, культурними, релігійними,
політичними чинниками тієї чи іншої країни і знаходять вияв у ролі уряду
в економіці, організації фінансових ринків і ефективності вирішення
соціальних проблем.

У США, наприклад, в економічному житті суспільства урядові відведено
обмежену роль. Це зумовлено історією виникнення цієї країни, розмаїттям
культурних, релігійних та інших традицій народів, що їх заселяли.
Першими європейськими поселенцями були люди,

які намагалися сховатися від закону, релігійних переслідувань і
утвердити себе як особистість. На цьому ідеологічному грунті й
формувались ринкові засади в США.

Більша частина західноєвропейських країн жила в умовах феодальної
системи, за законами, побудованими на принципах монархізму, що й
визначало роль держави в економічному і соціальному житті.

Специфіка японської моделі економіки є результатом повної ізольованості
країни від зовнішнього світу (з 1603 по 1854 pp.), особливостей
феодальної системи та вікових традицій конфуціанства. Саме ці та інші
історичні, природно-кліматичні, культурні чинники сприяли тому, що
Японія є менш індивідуалізованим суспільством, ніж інші розвинені
країни.

Специфіка історичних традицій і політичної філософії США, європейських
держав і Японії відбивається й на організації економічного життя цих
країн. Одна з найголовніших відмінностей полягає у розмірах видатків
центрального уряду за 1993 p., відсотки ВВП:

Країна

Франція

Німеччина

Італія

Велика Британія

Японія

США

Видатки

45,5

33,6

53,4

43,4

15,8

23,8

У країнах Європейського Союзу частка урядових витрат набагато перевищує
цей показник у США та Японії. Це відбиває особливе ставлення
європейських країн до системи державного соціального забезпечення як
способу обмеження нерівності доходів і підтримання суспільної
стабільності. В Японії обсяг суспільних асигнувань є набагато нижчим,
більшу частину соціальних потреб задовольняє сім’я. У Сполучених Штатах
Америки держава також не надає надійного соціального захисту, однак і
родина не поспішає брати на себе цю відповідальність.

Одним з наслідків відмінностей у підходах до соціальної політики є
неоднакові доходи. Відсоток людей, що живуть за межею бідності, у США,
безумовно, вищий, ніж у Європі та Японії, незважаючи на те, що Америка є
найзаможнішою країною світу.

За якими ж критеріями має оцінюватись ефективність різних моделей
ринкової економіки? Для більшості країн, що переходять від
індустріального до постіндустріального суспільства, або тих, що в нього
вступають, такий критерій має зводитись до реалізації потенції
особистості, забезпечення найсприятливіших економічних, соціальних,
екологічних та психологічних умов для існування людини. Це сприятиме
соціальній злагоді в суспільстві, буде чинником подальшого розвитку
економіки, науки, культури.

Організація Об’єднаних Націй рівень розвитку країн характеризує
спеціальним індексом, що враховує доход, медичне забезпечення і освіту.

4. ОСОБЛИВОСТІ СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ВІДНОСИН В УКРАЇНІ

СТАНОВЛЕННЯ РИНКОВИХ ІНСТИТУЦІЙ

Формування ринкової економіки в Україні розпочалося з відтворенням
ринкових інституцій, які існували лише в зародковому стані. Це має
відбуватися за схемою, яка враховує економічні, політичні, історичні та
психологічні особливості, характерні для нашої країни.

Передусім зазначимо, що Україна ніколи не мала високорозвинених
товарно-грошових відносин. Становлення їх по суті розпочалося після
скасування кріпацтва у 1861 р. і відбувалося на фоні значних феодальних
пережитків. Значним було втручання держави в економіку.

Після 1917р. впродовж майже 70 років країна йшла шляхом розвитку
економіки, який ігнорував ринок, вважаючи його рудиментом, що має
віджити у всьому світі. Результат відомий: створено суспільство з
низькою ефективністю виробництва і відсталим рівнем життя людей,
загальним одержавленням і монополізованою, негнучкою економікою,
підпорядкуванням особистих і колективних інтересів відомчим, відсутністю
демократичних інституцій. Це сприяло проведенню політики автаркії, тобто
економічного відособлення від світового ринку. Саме тому Україна не
посідає відповідного місця у міжнародному поділі праці, в
зовнішньоекономічних зв’язках.

У нас була відсутня визначальна ринкова інституція — економічна
самостійність господарюючих суб’єктів. Саме вона гарантує незалежність
суб’єктів ринкової економіки, їхню економічну відповідальність, без чого
ринку бути не може. Більшість підприємств України належали державі,
управлялись її органами, що зумовлювало високий ступінь монополізму.

Відтворення інституцій багатосуб’єктних власників відбувається через
роздержавлення власності, її трансформацію у різні форми — колективну,
приватну. Це сприяє розвитку різноманітних форм господарювання та
відтворенню конкурентного середовища.

На 1 липня 1998 р. в Україні було приватизовано понад 59 тис. об’єктів,
у тому числі 15,7 тис. об’єктів (26,8 відсотка) державної та 43,6 тис,
(73,5 відсотка) комунальної форм власності. Майже повністю роздержавлені
підприємства легкої (93,5 відсотка), деревообробної та
целюлозно-паперевої промисловості (91,9 відсотка). Вони виробляють
близько 98 відсотків продукції кожної галузі.

Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства
та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати
недержавний сектор економіки.

Невіддільною інституцією ринку є вільні ціни, за допомогою яких в умовах
конкурентного середовища здійснюється еквівалентний обмін, а отже,
реалізуються інтереси продавця і покупця, відтворюється рівновага в
економіці. Проте це класичне положення економічної теорії діє лише за
наявності відповідних інших ринкових умов: монополізації сфер розподілу,
обміну і виробництва, наявності різних форм господарювання, великих,
середніх, малих підприємств, які управляються не з єдиного центру, а
самостійними товаровиробниками. В Україні усіх цих передумов поки що в
розвиненому вигляді немає.

Лібералізація цін при високому рівні монополізму призводить до
обов’язкового зростання їх і не створює стимулів до виробництва. Навіщо
виробляти додаткову продукцію, якщо прибуток залежить від зменшення її
кількості в умовах монополії? Отже, те, що є правильним теоретично і діє
за умов, які відтворюють ринкове середовище у будь-якій країні, не може
бути правильним для економіки, де не створені відповідні ринкові
інституції.

Конкуренція, вільне ціноутворення як необхідні інституції ринку можуть
функціонувати лише за умов наявності ринкової інфраструктури (бірж,
інформаційно-комерційних, оптових та постачальницьких організацій,
пунктів прокату), культури ведення ринкової економіки.

Для того щоб суб’єкти національного ринку не тільки мали ринкову
інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й
могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові
передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття
юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте
він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни,
відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові
перетворення. Юридичні закони мають відбивати реалії економічного життя,
бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід
відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інституції, не можна забувати, що ринок будують
люди, від їхніх свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато.
Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, ринок не
формуватиметься. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому
напрямі. Слід урахувати, що психологічний стан наших людей нині досить
складний і суперечливий. Вони не тільки мало знають про ринок, а й
вважають, що держава кинула їх напризволяще. У такій обстановці вибір
моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

РИНКОВА МОДЕЛЬ ДЛЯ УКРАЇНИ

Світовий досвід показує, що при виборі певної моделі економіки та її
реалізації потрібно враховувати загальне і специфічне, яке є змістом
перехідної економіки, у стадії якої перебуває Україна.

Водночас обов’язково слід мати на увазі, що загальні закономірності для
перехідної економіки неоднаково виявляються в різних умовах, скажімо, в
умовах східної та західної цивілізації.

Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість,
оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм
господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і
соціальному житті суспільства. У зв’язку з цим треба передбачати
альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр
перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної
системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової
економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем.
Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені
об’єктивними і суб’єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є
оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як
загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування
реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій,
географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну
стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки,
слід, спираючись на перелічені чинники.

Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових
трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де
домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного
прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств,
які виробляли 60-100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не
є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить
господарюючим суб’єктом систему державних установ, а підприємства
виконують лише виробничі функції.

Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що
її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також
відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій
промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях.
Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з
одного боку, і технічну та технологічну відсталість—з іншого. Це
породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку,
а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на
внутрішньому ринку.

Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували
конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням
існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає:
демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та
іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств;
диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та
середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для
створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих,
які потребують повного оновлення.

Ураховуючи те, що Україна має могутній індустріальний і
науково-технічний потенціал, підготовлені кадри, недоцільно обирати
модель ринкової економіки, в якій переважає дрібна приватна власність і
економіка регулюється виключно ринковими законами. Цей шлях був би не
прогресом, а регресом і вів би до часів А. Сміта та відповідних методів
економічного життя, де все вирішувало вільне ціноутворення.

Модним є так званий лібералізований підхід, сутність якого полягає в
тому, що якщо не заважати економіці розвиватися самій по собі за
притаманними їй принципами, то Україна скоро ввійде до світового ринку.

Поширене гасло «повну свободу переміщенню капіталів, товарів, людей» —
не тільки популістське, а й некоректне. Хто може сьогодні назвати таку
країну, де це гасло було втілене в життя? Кожна країна, вступаючи в
економічні відносини з іншими країнами, прагне якомога повніше
реалізувати свої інтереси. Саме тому вона вводить квоти, ліцензії, митні
бар’єри щодо іноземних товаровиробників. Відповідна політика провадиться
щодо міграції робочої сили. Адже кожному зрозуміло, якщо дешева робоча
сила рине в країну без будь-яких обмежень, то це, з одного боку,
зменшить купівельну спроможність національного ринку країни, оскільки
знизиться платоспроможність зайнятих у галузях, куди увіллється ця
робоча сила, а з іншого — призведе до соціальних загострень у країні,
через те що зменшиться заробітна плата, частина працівників взагалі
перейде до розряду безробітних.

Допускаючи іноземний капітал в економіку, треба також регулювати ці
процеси, адже вони можуть призвести до втрат у певних галузях
виробництва, подальшого спотворення економіки, яка перетвориться на
технологічний придаток розвинених країн, де відбуваються екологічно
шкідливі або безперспективні процеси.

Досвід перехідного періоду постсоціалістичних країн, у тому числі
України, свідчить: шлях до ринку в «стихійному режимі», самопливом — не
тільки не ефективний, а й призводить до надзвичайно великих втрат у всіх
сферах життя, відкидає суспільство назад на десятки років.

Орієнтиром при переході до ринкової економіки для України мають бути
сучасні розвинені країни, для яких характерна змішана економіка, що
грунтується на різних формах власності. Домінуючою при цьому є
корпоративна власність, взаємодія конкуренції та регулювання з боку
держави, високий соціальний захист населення, соціальна орієнтація
економічного розвитку.

Слід також ураховувати, що ринок не можна побудувати, скажімо, за
шведським, американським або ще якимось зразком. Він є невід’ємним
елементом економіки. Ринкові відносини у Японії, Італії, Бразилії,
Алжирі різні. Характерними рисами сучасного розвиненого ринку є висока
організованість, інтелектуальне кадрове забезпечення його інституцій,
науково обгрунтовані правові засади.

Побудова такого ринку зайняла значний час і при цьому відбувалася на
добре розвинених товарно-грошових відносинах. Сучасні розвинені країни
на це витратили весь повоєнний період (3—4 десятиліття); Південна Корея,
Тайвань, Гонконг, Сінгапур — приблизно два десятиліття. При цьому ринок
«маленьких азіатських драконів», як називають останні чотири країни, хоч
і є розвиненим, відрізняється від ринку європейських країн і
американського. Він, як вважають спеціалісти, не є моделлю відкритої
ринкової економіки.

Україна має будувати таку модель ринкової економіки, яка найбільше
відповідає особливостям її розвитку, структурі економіки, географічному
положенню, менталітету народу.

Для України найприйнятнішою є модель соціальне орієнтованого ринку, який
у кінцевому підсумку підпорядковуватиме діяльність своїх функціональних
структур задоволенню матеріальних і духовних потреб людини.

Така стратегія має грунтуватися на чітко визначених пріоритетах
економічного розвитку, які сприяли б досягненню зазначених цілей.

Важливо обрати правильний шлях переходу до ринку.

Еволюційний шлях грунтується на поетапному і поступовому введенні
ринкових відносин впродовж тривалого періоду (10-15 років).

Прискорений шлях, або «шокова терапія», на перший погляд, виглядає як
простий, тому що до ринку можна перейти за короткий термін (були
пропозиції за 400-500 днів, 2-3 роки). Приваблює він тим, що мета
досягається швидко. Використовувався навіть такий образ. Хвіст коту
можна відрубати частинами, а можна зразу. У першому випадку тварина
страждає кожного разу, а у другому — лише раз, а ефект той самий.
Сутність такого підходу полягає в тому, що на основну масу товарів та
послуг відразу вводять вільні ціни. Зростання їх обмежується проведенням
граничне жорсткої фінансової та кредитної політики. Вона є ключовим
елементом цього варіанту. Максимально скорочується державний сектор.
Соціальна підтримка населення встановлюється на мінімальному рівні.

Прихильників «шокової терапії» у нашій країні було вдосталь, як і
пророків та радників різних західних шкіл, у тому числі чиказької
(монетаристської школи), на яку покладалося найбільше надій. Проте всі
вони, по-перше, не бачать відмінностей не тільки між Україною і Росією,
а й Україною і Чилі, між селянином, сформованим колективним веденням
господарства, і фермером, який працює у ринковому середовищі. По-друге,
всі вони без винятку піклуються не про інтереси України, а про свої
власні інтереси, інтереси своїх компаній, країн. По-третє, монетаризм у
його класичному розумінні зводиться до вільного ринку, де рівновага у
суспільстві досягається за рахунок грошової політики, вільного
ціноутворення. В наших умовах багаторівневого монополізму (власності,
технології, управління) це зумовлювало руйнацію економіки,
дестабілізацію суспільства.

Засади ринкової економіки в Україні мають вводитися прискорено, але без
«шоку».

Поелементний, еволюційно-радикальний шлях поєднує поступовість,
поетапність і державне регулювання цін на найважливіші товари, з одного
боку, і прибутків — з іншого. Раптово перейти до ринку не вдасться, тому
що в Україні, по суті, немає розвиненої інфраструктури, без якої не може
існувати сучасний ринок. Економіка потребує радикальної структурної
перебудови. Без цього неможливо наповнити внутрішній ринок споживчими
товарами, посісти чільне місце на міжнародному ринку. Для того щоб
досягти цього, потрібні величезні капітальні ресурси. Сподівання на
допомогу ззовні — нереальні, їх треба шукати всередині країни, в її
сучасній економіці. Гострим є дефіцит на кваліфіковані підприємницькі
кадри для роботи у банках, на біржах тощо. Саме тому для побудови
ефективної ринкової економіки Україна має демонтувати стару господарську
систему і поступово вводити ринкові елементи.

Вирішення цього складного завдання потребує, з одного боку, прискореного
переходу до ринку, а з іншого — виходу економіки з кризи. Такими є
реальні обставини, з якими не можна не рахуватися, обираючи стратегію
переходу до соціальне орієнтованої ринкової економіки.

Головним чинником створення моделі ринку, про яку йдеться, має бути
послідовна діяльність держави щодо створення необхідних інституцій
ринку.

Регулююча роль держави має здійснюватися методами, які адекватні
ринковим формам господарювання. Для цього слід розробити цільові
програми розвитку визначальних сфер господарства; забезпечити підтримку
пріоритетних напрямів економічного розвитку, виділення для цих цілей
кредитів, зменшення податків; стимулювання розвитку виробництва, а не
посередницької діяльності, різних соціальних форм господарства; створити
сприятливі умови для залучення в країну приватного іноземного капіталу,
передусім у формі прямих інвестицій до виробничої сфери, галузей, що
виробляють товари споживання.

Держава має регулювати випуск національної грошової одиниці, здійснювати
контрольовану емісію, забезпечувати взаємодію національного ринку з
міжнародним.

Регулююча роль держави має полягати у забезпеченні рівноваги в
суспільстві. І чим більші відхилення від рівноваги, тим сильнішими
повинні бути регулятори.

Результати економічних перетворень, здійснюваних на таких засадах,
будуть детермінованими, незворотними, прискореними і, що особливо
важливо, досягнуті в умовах соціальної злагоди.

Волинські Реферати

Всі права збережено

[email protected]

HYPERLINK http://www.referaty.com.ua www.referaty.com.ua

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020