Економічний механізм функціонування підприємства: цілі та функції (реферат)

Реферат на тему:

Економічний механізм функціонування підприємства: цілі та функції

Покращання макроекономічної ситуації в Україні та підвищення
конкурентоспроможності її економіки можливе лише за умови ефективного
функціонування конкретних об’єктів господарювання. На думку вчених,
орієнтація економічної стратегії держави на конкретні економічні об’єкти
буде сприяти ефективним трансформаційним процесам в Україні. Крім того,
„криза фінансів мікрорівня, катастрофічне звуження місткості
внутрішнього ринку, надто високий податковий тиск практично позбавили
більшість підприємств здатності до введення самостійних відтворювальних
процесів, стратегічного планування власного розвитку” [4]. В основі
забезпечення такого розвитку, його збалансованості та стратегічної
спрямованості лежить складний економічний механізм функціонування
суб’єктів господарювання.

Із вищезазначеного випливає, що поняття „економічний механізм” займає
важливе місце в понятійно-термінологічному апараті економічної теорії.
Водночас огляд наукової літератури свідчить, що вітчизняними вченими
мало уваги приділяється визначенню його змісту. Відсутнє тлумачення
сутності поняття „економічний механізм” і в енциклопедичних економічних
виданнях. Вважаємо, що саме поняття „економічний механізм” розкриває
сутність найрізноманітніших відносин і процесів функціонування і
розвитку економічних об’єктів: від найскладніших економічних систем
країни – до конкретних підприємств. Досконалість такого механізму, з
одного боку, вимагає раціонального управління суб’єктами господарювання
і зумовлює рівень продуктивності їх функціонування, успішної адаптації
до умов динамічного зростання, розвитку, а в умовах України і
нестабільного, зовнішнього середовища у найбільш широкому розумінні
цього слова. З іншого – саме така досконалість є необхідною умовою
ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності,
фінансової стійкості, прибутковості, інвестиційної привабливості та
платоспроможності.

Хоча поняття „економічний механізм”, як уже зазначалося, немає
загальновизнаного визначення у спеціальній літературі, термін
„механізм”, що вживається стосовно різних економічних процесів, досить
широко застосовується в економічній літературі. Проте необхідно також
підкреслити, що в різному контексті цей термін тлумачиться по-різному,
від „… комплексу заходів”, спрямованих на дослідження певних цілей, до
„… сукупності інституціональних та організаційних структур” і комплексів
форм та методів, що ними використовуються [3].

Узагальнюючи існуючі підходи вчених до трактування поняття „економічний
механізм підприємства”, можна, на нашу думку, визначити його як систему
заходів, форм, методів, спрямованих на вдосконалення системи управління,
виробничо-організаційних відносин, забезпечення фінансової стійкості та
прибутковості, збалансованості інтересів суб’єктів господарювання,
суспільства і держави. Така гармонізація інтересів у нестабільних
політичних та економічних умовах сучасної України дуже важлива для
держави і населення, бо вона виступає гарантом політичної, економічної,
зокрема фінансової і соціальної стабільності в державі, покращання
макроекономічної ситуації та якості життя населення. Водночас це важливо
і на мікроекономічному рівні для самих підприємств. Адже вони в умовах
несформованого конкурентного середовища і правової незахищеності
вітчизняного виробництва дуже зацікавлені в такій стабілізації, яка є
важливою передумовою забезпечення їх стратегічних інтересів.

Донедавна, категорія „інтерес” майже не вживалася в вітчизняній науковій
літературі, що було зумовлене типом політичної і економічної системи,
характером виробничих відносин, самою ідеологією та світоглядом у
соціалістичному суспільстві. Суттєві зміни, що виникли в економічному
житті з набуттям незалежності та адаптацією до нових ринкових умов
господарювання, призвели до необхідності суттєвих економічних змін,
розробки теоретичних засад, зокрема понятійно-термінологічного апарату
економічної теорії. Поряд з такими поняттями, як приватизація,
роздержавлення власності, конкурентоспроможність економіки, банкрутство,
в наше життя ввійшла також дуже важлива для підвищення економічної
активності населення та господарювання наукова категорія – „інтерес”
відносно різних об’єктів діяльності. Досить швидко завдання гармонізації
інтересів держави, суспільства та суб’єктів господарювання стало
важливим пріоритетом суспільного розвитку країни. (Необхідно зазначити,
що в західній економічній літературі ця категорія давно займає належне
місце). У тлумачному словнику поняття „інтерес” визначається як
прагнення, потреби, те, що буде на користь чому-небудь [5]. У
філософському словнику економічний інтерес тлумачиться як корінний
інтерес суспільства в сфері матеріального виробництва (від лат. Interest
– має значення важливість), а в економічному словнику-довіднику – як
об’єктивні спонукальні мотиви економічної діяльності людей, зумовлені
розвитком їх потреб, як реальна причина соціально-економічних дій, які
лежать в основі мотивів різних суб’єктів до господарської
діяльності [7].

Поняття „інтерес” щодо підприємства виражає максимальне забезпечення
„внутрішньої”, імманентно властивої кожному суб’єкту господарювання
зацікавленості в результатах своєї діяльності. Відповідно до складної
компонентно-просторової організації світової спільноти, система
інтересів дуже складна і багаторівнева. Найвищий рівень у ній
представлено інтересами світового суспільства та національними
інтересами країн, а найнижчий – інтересами суб’єкта господарювання.
Розрізняють міжнародні, державні, регіональні, колективні, особисті,
економічні, соціальні інтереси та інші.

На нашу думку, інтерес суб’єкта господарювання в найбільш узагальненому
вигляді, відбивається в ефективному розвитку та забезпеченні високого
рейтингу, стійких позицій у відповідному сегменті не тільки
національного, але й зовнішнього ринку на засадах інноваційного
розширеного відтворення виробництва.

Для задіяння балансу інтересів у системі „держава-суспільство – суб’єкти
господарювання (підприємства, фірми)” розширюється зміст поняття „місія
підприємства” і, відповідно, її цілі та функції.

У спеціальній літературі „місія підприємства” визначена досить чітко. У
тлумачному словнику поняття „місія” трактується, зокрема, як „високе
призначення, відповідальна роль” [5]. У той же час С.Ф. Покропивний
визначає, що місією в світовій економіці називають генеральну мету
підприємства, чітко окреслену причину його існування. При цьому він
надає класичне визначення: місія підприємства – виробництво продукції
(послуг) для задоволення потреб ринку та отримання максимально можливого
прибутку [2].

Майже дослівно поняття „місія підприємств” визначають і німецькі
вчені [1]. У такому контексті поняття „місія” відбиває призначення
певного об’єкта, його роль у суспільстві та забезпечення власних
конкретизованих інтересів. Вважаємо, що таке тлумачення цього поняття
більш підходить під умови ринкової економіки вільної конкуренції, адже
при цьому враховується тільки одна іпостась підприємства – як виробника,
тоді як його роль у суспільному житті значно ширша. Підприємство
виступає важливим носієм (суб’єктом і об’єктом) складних
соціально-економічних відносин у країні, інколи – і в світі. Тому в
сучасних умовах розвитку ринкової економіки соціального спрямування на
засадах постіндустріалізму (чи наближення до нього) місія будь-якого
суб’єкта господарювання повинна, на нашу думку, трактуватися більш
розширено і мати не тільки економічно, але й суспільно ефективне
звучання. Перш за все, на підприємство, як базову, „первинну” цеглину
національної економіки покладається місія не тільки виробництва та
споживання продукції, але й нагромадження національного капіталу, а
відтак і джерела грошових надходжень до бюджетів різних рівнів. Саме як
виробник і „наповнювач” дохідної частини консолідованого бюджету,
підприємство разом із іншими суб’єктами господарювання впливає на
макроекономічну, соціальну і екологічну ситуацію в державі. Підприємство
також є елементом певної локальної суспільно-територіальної системи –
міста, адміністративного району, селища тощо. У зв’язку з цим його місія
– це участь у формуванні в місці його розташування комфортних умов
життєдіяльності людини, сприятливих умов господарювання, у першу чергу,
за рахунок розвитку адекватної потребам виробничої, соціальної,
економічної інфраструктури. Таким чином, „місія підприємства”, на нашу
думку, складається із трьох складових, які умовно можна класифікувати як
суспільно-вагомі, локально-інфраструктурні та
особисто-індивідуалізовані.

Економічний механізм суспільно-ефективного функціонування підприємства
повинен бути спрямований на виконання не тільки основної місії
підприємства, класичне визначення якої передбачає „виробництво продукції
(послуг) для задоволення потреб ринку та одержання максимального
прибутку” [2], але й його цілей. Вважаємо, що на відміну від функцій,
про які йтиметься нижче, цілі діяльності підприємства виходять із його
місії, однак у більш широкому, суспільно-ефективному змісті та зі
значним рівнем узагальнення.

Забезпечення стратегічних інтересів підприємства через ефективне
виконання його досить складної за змістом у сучасних умовах місії
вимагає визначення і реалізації складної, багатоаспектної і
кількарівневої системи ієрархічно взаємопов’язаних цілей. Поняття „ціль”
у філософському словнику тлумачиться як „ідеальний, наперед визначений
результат людської діяльності, спрямованої на перетворення дійсності
відповідно до усвідомлення людських потреб” [7]. Дещо розмито, але, по
суті, тотожно визначене поняття цілі російськими авторами філософского
словника, а саме: як один „з елементів поведінки і творчої діяльності
людини, які характеризуються передбаченням результатів діяльності і
шляхів її реалізації за допомогою певних засобів…”[8]. Вважаємо, що
зазначені визначення цілком коректні не тільки стосовно людини, але й
будь-якого суб’єкта господарювання. Вони перегукуються з дуже стислим
визначенням цього поняття, наведеного у тлумачному словнику: ціль – „…
це те, до чого прагнуть, чого намагаються досягти” [5].

Очевидно, що багатогранна діяльність підприємства зумовлює складність,
до того ж, ієрархічну підпорядкованість його цілей. У першу чергу,
виділяються найбільш узагальнені стратегічні цілі підприємства першого
порядку та підпорядковані їм функціонально-конкретизовані, досить
розгалужені цілі другого порядку. Саме основні інтереси підприємств
визначають його стратегічні цілі (цілі першого порядку) – до яких, в
першу чергу, треба віднести: досягнення конкурентоспроможності на
відповідному ринку, прибутковості та високого рівня кредитного рейтингу.
Важливим для суспільно-ефективного розвитку підприємства є визначення їх
та узгодження із загальнодержавною стратегією інноваційного зростання.

Німецькі вчені Ф.К. Беа, Е. Дихтл та М. Швайнер серед основних цілей
господарювання виділяють економічні (максимізацію прибутку, зниження
збитків, збільшення обороту та ін.), технічні (покращання якості
продукції, підвищення технічного рівня підприємства), соціальні
(скорочення робочого часу, покращання соціального забезпечення старості
тощо), екологічні [1]. Вважаємо, що при цьому насамперед йдеться про
функції, а не цілі чи напрями діяльності.

Цілі першого порядку визначають і безпосередньо індивідуалізовані
характером виробництва функції підприємства. Термін „функція” походить
від лат. Functio, що означає „виконання, завершення”. У філософському
словнику це поняття тлумачиться як „… спосіб діяння … елемента системи,
спрямований на досягнення певного ефекту” [7]! Більш чітко надано
визначення поняття „функція” у тлумачному словнику, як „… явище, яке
залежить від іншого явища, є формою його вияву і змінюється відповідно
до його зміни…” [5].

Вважаємо, що функції будь-якого економічного об’єкта є похідними від
його місії, як зазначалось вище. Вони розкривають напрями та дії
реалізації останньої. Масштабність і важливість таких функцій залежить
від статусу самого об’єкта, його ролі у формуванні економічної системи
країни, у процесах її зовнішньоекономічної інтеграції тощо. Дуже чітко
вагомість функцій залежить від місця об’єкта в системі територіальної
організації суспільства. Функції країни набагато ширші за функції
будь-якого її регіону, а останні, в свою чергу, незліченно складніші,
ніж функції підприємства (слід зазначити, що в цьому контексті ми не
розглядаємо, якими суб’єктами господарювання є великі корпорації і, тим
більше, транснаціональні компанії).

????+?ємства є дуже важливим для його ефективного функціонування. В
Україні серед них необхідно виділити, принаймні, три групи: щодо
просторового поширення – зовнішню макроекономічну функцію, спрямовану на
ефективну участь підприємства у формуванні сприятливої макроекономічної
ситуації шляхом забезпечення пропозицій товарів і послуг, наповнення
ринку якісними конкурентоспроможними товарами і послугами та наповнення
державного і місцевих бюджетів фінансовими ресурсами; зовнішню
мікроекономічну функцію, спрямовану на забезпечення раціональних
відносин із підприємствами-партнерами, поставщиками, із
банками-кредиторами тощо та внутрішню функцію. Остання має вплив на
ефективне функціонування підприємства завдяки реалізації обґрунтованої
стратегії розвитку, політики управління підприємством для досягнення
його прибутковості, конкуренто- і платоспроможності тощо.

Таким чином, функції підприємства є похідними від його цілей і
„замикають” ланцюжок „інтерес – місія – цілі – функції”, який і є
стратегічним стрижнем економічного механізму будь-якого суб’єкта
господарювання. Саме успішне виконання функцій забезпечує ефективне
досягнення його цілей. Необхідно зазначити, що будь-який суб’єкт
господарювання (підприємство, фірма), незалежно від його галузевої
спрямованості, форми власності, рентабельності тощо не тільки є
первинною „цеглиною” господарства країни, але й буде важливим для
формування матеріальної бази суспільної сфери як місця життєдіяльності
населення. І якщо цілі функціонування підприємства виходять із його
індивідуально-конкретизованого інтересу, то його функції повинні мати не
тільки економічно-виробничий, а й більш широкий – суспільно-природничий
характер. До перших, економічно-виробничих функцій відносяться
економічні, фінансові і технічні (які деякими вченими в науковій
літературі визначаються як цілі або напрями). До других, на нашу думку,
відносяться соціальні і економічні. Проте у публікаціях, на відміну від
функцій управління, немає загальноприйнятої класифікації функцій
підприємства і навіть чіткого розмежування функцій та цілей. У
спеціальній літературі існують різні погляди щодо визначення цілей та
функцій підприємства. Це, певною мірою, зрозуміло, адже вони тісно
взаємопов’язані, а функції „розшифровують”, деталізують цілі, бо
спрямовані на їх забезпечення.

Тому вважаємо за необхідне, виходячи з такої невизначеності в науковій
літературі цих понять більш чітко визначити їх зміст і спрямованість. У
першу чергу, зупинимося на „просторово-масштабній” класифікації функцій,
з виділенням зовнішніх (макро- і мікроекономічних) першого і третього
порядку та внутрішньої – другого порядку. До зовнішніх макроекономічних
функцій першого порядку необхідно, крім виробництва певних товарів і
послуг, – ще й дуже важливу „бюджетоформуючу” функцію. Це стосується не
тільки можливості підприємства сплачувати податки і збори в бюджети
різних рівнів, але й необхідності підвищення його податкоспроможності
за рахунок розширення бази оподаткування. Зрозуміло, що в цьому аспекті
суттєвий вплив на макроекономічну ситуацію можуть мати лише найбільш
великі, стратегічно важливі підприємства, або швидше корпорації, однак у
своїй сумарній діяльності такий вплив є вирішальним. Певну роль будь-яке
підприємство відіграє і у вирішенні проблеми зайнятості в регіоні.

Оптимальне забезпечення цих процесів вимагає активного та ефективного
виконання внутрішніх функцій – другого порядку. Відповідно до різних
внутрішніх відносин і зв’язків між різними ланками підприємства –
внутрішні функції дуже численні та різноманітні. Серед них виділяємо,
враховуючи існуючі в спеціальній літературі думки, організаційну,
економічну, зокрема фінансову, техніко-технологічну; соціальну та
екологічну функції тощо.

Базовою, більш складною, диверсифікованою за структурою виступає
економічна функція – виробнича, фінансова, зокрема фінансово-кредитна
та інвестиційна, інноваційна, зовнішньоекономічна, маркетингова тощо.
Саме внутрішня економічна функція, в першу чергу, забезпечує ефективне
функціонування підприємства, його інноваційний висхідний розвиток,
раціональну організацію та управління. Від неї залежить комплексне
виконання місії підприємства. Виконання цієї функції передбачає розробку
стратегії інноваційного розвитку підприємства, яка б забезпечувала його
основну місію, а також конкурентоспроможність, інтереси економічної
безпеки, підвищення прибутковості і податкоспроможності.

Важливими при цьому виступають управлінські механізми, спрямовані на
покращання якості продукції та підвищення її конкурентоспроможності;
удосконалення організаційної структури підприємства та активізацію його
організаційно-корпоративних зв’язків з іншими суб’єктами господарювання
(а то й формуванням на його базі транснаціональної компанії);
запровадження сучасних ресурсо- і енергозберігаючих, маловідходних
технологій, біотехнологій; підвищення технічного рівня засобів
виробництва та його автоматизації; розвиток у межах певного підприємства
(корпорації) високотехнологічних виробництв п’ятого чи шостого
технологічного укладу; підвищення продуктивності та дематеріалізації
виробництва на підприємстві; максимізацію прибутків і мінімізацію витрат
у контексті підвищення конкурентоспроможності підприємства; підсилення
його інформативного забезпечення тощо.

Дуже важливою є фінансова функція економічного механізму, спрямована на
зміцнення фінансової стійкості, підвищення рентабельності підприємства,
його податкоспроможності та інвестиційної привабливості, збільшення
частки капіталу, що вкладається в основні фонди, нарощування власного
капіталу в цілому. Успішне виконання фінансової функції можна розглядати
як відповідний резонанс від економічної ефективності підприємства. Треба
наголосити на безпосередньому взаємозв’язку внутрішньої функції
фінансового забезпечення розширеного відтворення виробництва на
інноваційній основі із ефективним виконанням макроекономічної зовнішньої
функції підприємства для грошового наповнення державного, регіонального
та місцевих бюджетів.

Необхідно зауважити, що значною мірою саме успішне виконання фінансової
функції із урахуванням дії економічних законів (а в умовах України – і
успішній адаптації до нових ринкових відносин) лежить в основі
конкурентоспроможності та економічної безпеки підприємства. Це одночасно
гарантує більш-менш ефективне виконання і таких
суспільно-природнозахисних функцій підприємства, як соціальної і
екологічної.

Для підвищення соціальної стабільності країни, збалансування
соціально-фінансової стратифікації населення, в першу чергу, завдяки
формуванню середнього класу, великого значення набуває в сучасній
Україні соціальна функція підприємств, яка в цьому контексті може
розглядатись як зовнішня. У першу чергу її необхідно спрямувати на
вирішення таких внутрішніх проблем підприємства, як збільшення кількості
робочих місць шляхом розширеного відтворення його виробництва,
забезпечення відповідності заробітної плати обсягам і якості роботи із
наближенням її до світових стандартів, задіяння матеріальних стимулів до
праці, зниження тіньових форм виплат зарплати для покращання пенсійного
забезпечення працюючих, покращання умов праці тощо. Необхідно також
зазначити, що покращання умов праці має і соціально-екологічне значення.
Безпосередньо ж, екологічна функція підприємства передбачає передусім
зниження його фіскального навантаження на навколишнє природне середовище
в контексті підвищення техніко-технологічного рівня виробничої бази,
створення екологічної інфраструктури (очисних споруд), проведення
рекультиваційних робіт.

Розкриваючи сутність зовнішніх і внутрішніх економічних, фінансових,
соціальних та екологічних функцій діяльності підприємства необхідно
вказати на їх типовість для більшості суб’єктів господарювання, з одного
боку, та індивідуальність – з іншого. При прийнятому в науковій
літературі тлумаченні сутності поняття „місія підприємства”, яке нами
розглядалося вище, однотипність чи швидше „близькотипність” найбільш
узагальнених інтересів і цілей суб’єктів господарювання неминуча. У той
же час суб’єктно-конкретизована розробка і обґрунтування стратегії та
тактики їх досягнення суттєво вносить елемент індивідуальності.

Досить своєрідною є зовнішня мікроекономічна функція підприємств
третього порядку. Вона повинна бути спрямована на забезпечення участі
суб’єкта господарювання в покращанні виробничо-інфраструктурного,
зокрема транспортного обслуговування, в місці розташування
підприємства, розширенні, по можливості, системи робочих місць,
розвитку соціальної інфраструктури тощо. Адже саме сприятливі умови
життя, які завдяки цьому створюються в певному місці чи поселенні,
інколи важливіші для мотивації до праці, ніж невеликі матеріальні
виплати.

У цілому, зауважимо, що зазначені вище зовнішні та внутрішні функції за
способами їх виконання, цілями, що при цьому досягаються, видозмінюються
як на макрорівні (залежно від рівня економічного розвитку країни, її
рейтингу на світових ринках тощо), так і на рівні підприємств, де вони
(особливо внутрішні функції) різні в різних галузях господарства, з
різним характером участі в територіальному поділі праці (міжнародному,
національному, міжобласному) тощо).

Для забезпечення стрижневого ланцюжка економічного механізму
підприємства „інтерес – місія – цілі – функції” необхідне задіяння такої
важливої складової цього механізму, як система управління. Адже саме в
ній розробляється стратегія ефективного розвитку підприємства,
закладаються основи розробки його ефективної, багатоаспектної політики
та активної їх реалізації. Тобто, на думку авторів, у найбільш
узагальненому вигляді, враховуючи існуючі в літературі погляди щодо
сутності господарського механізму (як важливої складової економічного),
а також цілей і функцій підприємства, економічний механізм можна
визначити як сукупність методів, засобів, дій та форм, що забезпечують
відтворювальні процеси на підприємстві в розширеному їх вигляді та на
інноваційній основі, а також управління цими процесами.

У контексті мети, поставленої в статті, розглядаємо систему управління
не з погляду позиції визначення її функцій (які до того ж, чітко
окреслені в літературі), а в контексті обґрунтування стратегії
суспільно-ефективного розвитку підприємства та її реалізації у всіх
різноманітних її аспектах. До основних з них, які співпадають з
основними видами діяльності підприємства в сучасному конкурентному
середовищі – глобальному і національному, – відносяться: організаційний,
виробничо-технічно-технологічний, інноваційно-інвестиційний,
фінансово-кредитний, зовнішньоекономічний, маркетинговий, податковий,
соціальний-екологічний та ін.

Таким чином, узагальнюючи вищезазначені аспекти, вважаємо, що основними
поняттями „економічного механізму підприємства” є такі: інтерес –місія –
стратегія – цілі – функції.

Реалізація інтересів і місії підприємства передбачає розробку стратегії
і політики вирішення проблем його розвитку та запобігання ризиків. Такі
ризики є закономірним явищем. Вони закладені у самій сутності
функціонування підприємства в ринкових умовах та формують рівень
економічної безпеки підприємства. До найбільш кардинальних ризиків
С. Мочерний відносить матеріально-технічні, профільно-технологічні,
виробничі, кредитні, постачальницько-збутові [4]. У вітчизняному
виробництві проблема ризиків постала внаслідок двох ключових моментів:
1) глобалізації світового розвитку, яка в першу чергу відбилася у
загостренні конкурентної боротьби в умовах суттєвого викривлення в
останнє десятиріччя світового конкурентного середовища; 2) складнощів
адаптації підприємств України до ринкових умов господарювання за
відсутності в країні чіткої стратегії побудови ринкової економіки
соціального спрямування. Останнє не тільки підсилило виклики
глобалізації, але й диверсифікувало їх структуру.

Література:

1. Економіка підприємства / Беа Ф., Дихтл Е., Швайтнер М. – Київ, 1998.

2. Економіка підприємства / За ред. С.Ф. Покропивного. – Київ, 2000. –
С. 9.

3. Економічна енциклопедія: У 3 томах / За ред. С.В. Мочерного. – Т. 2.
– К.: Видавничий центр „Академія”, 2001. – 848 с.

4. Стратегія розвитку України: теорія і практика. – Київ, 2002.

5. Тлумачний словник. – К., 2005.

6. Трансформаційні процеси і регуляторна політика в економіці України. –
Ірпінь, 2004. – 221 с.

7. Філософський словник. – К., 1986.

8. Философский словарь. – Москва, 1989.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *