Економічні аспекти глобальних проблем (реферат)

Реферат на тему

Економічні аспекти глобальних проблем

План

Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних проблем

2. Глобальні проблеми і шляхи їх розв’язання людством

Міжнародне співробітництво в розв’язанні глобальних проблем

та розвитку світогосподарства

Література 1. Причини виникнення, сутність і класифікація глобальних
проблем

Глобалізація світової економіки. Економічний, соціально-політичний,
культурний розвиток людства в останній чверті ХХ ст. відбувається під
знаком глобалізації. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції,
небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових
ринків і ринків робочої сили, відчутно зросла роль ТНК у
світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція,
з’явилися системи глобального менеджменту.

Глобалізація світової економіки — це складна, багатоаспектна проблема,
за якою приховується безліч явищ та процесів, що відбуваються одночасно,
а також проблем, котрі зачіпають усе людство і які прийнято називати
глобальними проблемами сучасності. Семантично це поняття пов’язане з
англійським словом «globe», що означає «земна куля».

В умовах інтернаціоналізації виробництва економічний і соціальний
прогрес все більшою мірою залежить від глобальних проблем. Виникнення
цих проблем — очевидний прояв глобалізації світового господарства, що
проходить у конфліктній, проблемній, суперечливій формі. На рубежі
ХХІ ст. вони набувають життєвого значення для долі цивілізації.

Глобальні проблеми — це всезагальні проблеми, що відзначаються
загальнопланетарним за своїми масштабами і значенням характером,
пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн, становлять загрозу
життю для всього людства і можуть бути вирішенні спільними діями всіх
країн світу.

Серед глобальних проблем найчастіше фігурують проблеми миру та
роззброєння, екологічна, демографічна, енергетична, сировинна,
продовольча, подолання бідності та відсталості. У міру розвитку людської
цивілізації можуть виникати і вже виникають нові глобальні проблеми.
Так, до групи глобальних стали відносити проблему освоєння та
використання ресурсів Світового океану, освоєння та використання
космосу. Дослідження цих проблем дозволяє помітити, що вони тісно
взаємопов’язані, зокрема, енергетична та сировинна проблеми
співвідносяться з екологічною, екологічна з демографічною, демографічна
з продовольчою і т. д. Тому їх аналіз, пошук шляхів вирішення являє
собою складне завдання.

Зміни, що відбулись у 1970—80-ті і особливо в 90-ті рр., дозволяють
говорити про зміну пріоритетів у глобальних проблемах. Якщо в 1960—70-х
рр. головною вважалась проблема запобігання світової ядерної війни, то
нині на перше місце одні спеціалісти висувають екологічну проблему,
другі — демографічну, а треті — проблему бідності та відсталості. Проте
з певною умовністю всі ці проблеми можна назвати пріоритетними, оскільки
глобальні проблеми безпосередньо пов’язані з виживанням людства, хоча
вони і породжені різними факторами, а отже, є об’єктами дослідження ряду
наук: світової економіки, соціології, права, біології, географії,
екології, океанології та ін. Нині почала розвиватись глобалістика, яка
пропонує вивчення зазначених проблем у трьох послідовних рівнях —
глобальному, регіональному, національному.

Глобалістика — це самостійна галузь знань про найзагальніші, планетарні
проблеми сучасного і майбутнього розвитку людської цивілізації.

Глобальні проблеми мають яскраво виражений економічний аспект. Вони
впливають на структуру відтворення, на динаміку економічних процесів, на
пошуки ефективних форм і методів управління. Успішне вивчення глобальних
проблем можливе лише в рамках аналізу всієї системи світового
господарства.

Незважаючи на всю різноманітність глобальних проблем, вони мають
загальну специфіку, що виділяє їх на фоні інших проблем світової
економіки. Специфіка глобальних проблем полягає в наявності ряду
спільних рис:

1) кожна з проблем і всі разом принципово важливі для майбутнього
людства. Затримка з їх вирішенням являє собою смертельну загрозу
цивілізації або деградацію умов життя і виробничої діяльності на Землі;

2) у них проявляється поглиблення і ускладнення світогосподарських
зв’язків та інтернаціоналізація інших суспільних процесів на Землі;

3) їх розв’язання можливе лише за умови об’єднання зусиль усіх держав і
народів. Знайти рішення глобальних проблем — значить забезпечити умови
виживання всіх народів і подальший розвиток цивілізації.

Класифікація глобальних проблем. За походженням, характером і способам
вирішення глобальні проблеми класифікуються на такі три групи.

До першої групи належать проблеми, які виникають у сфері взаємодії
природи і суспільства (надійне забезпечення людства сировиною, енергією,
продовольством тощо, збереження природного навколишнього середовища,
освоєння ресурсів Світового океану, оволодіння космічним простором).
Друга група — це проблеми соціально-економічних і воєнно-політичних
відносин, а саме: відносини між розвинутими країнами і країнами, що
розвиваються; відносини між розвинутими країнами і постсоціалістичними
країнами та державами різних соціально-економічних устроїв, подолання
економічної відсталості багатьох країн, проблеми роззброєння і
збереження миру, локальні, регіональні та міжнародні кризи. Третя група
охоплює проблеми, пов’язані з розвитком людини, забезпеченням її
майбутнього, зростанням народонаселення, боротьбою із зубожінням,
голодом, хворобами, наркоманією тощо.

Глобальні проблеми відрізняються загальнопланетарним характером,
пов’язані з життєвими інтересами народів усіх країн незалежно від їх
соціального ладу, рівня економічної зрілості, географічного положення і
можуть бути вирішені шляхом взаємодії всіх держав.

Їх невирішеність породжує загрозу для майбутнього всіх людей. Наприклад,
науково-технічна революція призвела до небаченого розвитку засобів
розрухи і військової справи. Людина виявилась здатною знищити все живе
на планеті. Накопичених арсеналів, як уважають учені, достатньо для
того, щоб знищити 58 млрд осіб, або в 9,7 раза більше ніж живе людей на
землі.

Глобальні проблеми і шляхи їх розв’язання людством

Небезпека глобальних проблем. Загострення загальних для всього
суспільства глобальних проблем посилює необхідність узгоджених дій з їх
розв’язання, спільної розробки оптимальних варіантів розвитку. Світова
спільнота може протистояти цьому лише об’єднавши зусилля та ресурси,
оскільки вирішення глобальних проблем потребує величезних витрат. За
деякими оцінками, щорічні витрати на ці цілі мають становити не менше
1 трлн дол. Сьогодні людство такими коштами не володіє. На кінець
1990-х рр. щорічний світовий валовий продукт становив близько 30 трлн
дол. Тому можливості розв’язання глобальних проблем залежать від
визначення їх пріоритетності при розподілі фінансових ресурсів.

Небезпека глобальних проблем приводить до двох висновків:

1) якщо тенденції розвитку глобальних проблем збережуться, то вже
впродовж наступного століття людство наблизиться до меж свого зростання.
Найімовірнішим буде значне зниження як чисельності населення, так і
промислового виробництва;

2) проте є можливість змінити тенденції зростання, характерні для кінця
ХХ ст., стабілізувати економічний та екологічний стан людства і
підтримати його в майбутньому. Глобальну рівновагу людство може свідомо
спроектувати таким чином, що потреби кожної людини будуть
задовольнятися, а його індивідуальний потенціал розвиватиметься.

Саме такий шлях економічного і соціально-економічного розвитку має
обрати людство у ХХІ ст.

Серед глобальних проблем, що стоять сьогодні перед людством, збереження
миру — найгостріша проблема, яка потребує невідкладного розв’язання.

В останні десятиріччя дещо змінилися внутрішні акценти даної проблеми.
Зміна політичного становища у світі, що розпочалася в середині 1970-х
рр., і закінчення наприкінці 1980-х рр. «холодної війни» привели до
припинення протистояння двох антагоністичних соціально-економічних
систем. Це зняло гостроту та фатальність прямої загрози знищення в
глобальній війні. Проте людство зіткнулось з новими явищами, що здатні
підірвати всезагальний мир і безпеку, війна не зникла з арсеналу
способів вирішення суперечностей між окремими країнами, націями,
релігіями. Підтвердженням цього є посилення та зростання кількості
різних конфліктів локального характеру з приводу територіальних,
етнічних, релігійних розходжень, що загрожують перетворитись у
регіональні або загальні конфлікти з відповідним втягуванням нових
учасників. За підрахунками, на кінець 1990-х рр. у світі нарахувалось
близько 50 конфліктів, де велись бойові дії та проливалась кров. Це,
зокрема, конфлікти в Африці, Південно-Східній Азії, Афганістані,
колишній Югославії.

Новим загрозливим викликом людству стало розширення «клубу» ядерних
держав. У 1998 р. Індія та Пакистан випробували ядерну зброю. До
потенційно ядерних держав належать ПАР, Ізраїль, Іран, Ірак, КНДР, а
також Японія, Тайвань, Бразилія, Аргентина.

Гонка озброєнь у ХХ ст. набула небачених масштабів. Нині у світі
нагромаджено 30 тис. ядерних боєзарядів, їх загальна потужність
становить близько 15 тис. мегатонн. Небезпечними темпами розгортаються
такі види озброєнь, які націлені на ведення воєн у космосі. Протягом
століття світові воєнні витрати зросли більш як у 30 разів. У світі
розширюється торгівля найсучаснішими видами озброєнь.

Військово-промислові комплекси, що сформувались у багатьох країнах,
витрачають колосальні кошти на виробництво зброї та проведення наукових
досліджень у цій сфері. Незважаючи на те що ряд цих досліджень
використовується і в цивільній сфері — авіації, обчислювальній техніці
та інших галузях, у цілому такі наукові дослідження навряд чи можна
вважати ефективними. Навпаки, швидкий прогрес у військовій сфері
загрожує безпеці і сприяє поглибленню глобальних проблем.

Шляхи розв’язання глобальних проблем людством. Тенденція до зростання
ресурсів, що відволікаються на військові потреби, веде до загострення
економічних і соціальних проблем у багатьох країнах, негативно впливає
на розвиток цивільного виробництва і рівень життя народів. А потреби
вирішення глобальних проблем постійно і гостро вимагають змін на користь
цивільних потреб національних пропорцій між ресурсами, що йдуть на
воєнні і мирні цілі, тобто демілітаризування економіки.

Демілітаризація економіки країни — це роззброєння і ліквідація оборонних
галузей виробництва. Оскільки мілітаризовані галузі становлять
воєнно-промисловий комплекс країни, то демілітаризація ВПК передбачає
конверсію підприємств, що працюють на оборону.

Конверсія — це зміна пропорцій розподілу фінансових, людських і
матеріальних ресурсів між цивільною і воєнною сферою, переключення в
ході роззброєння воєнного виробництва та інших видів військової
діяльності на мирні цілі.

У багатьох розвинутих країнах, а особливо в колишніх радянських
республіках, активно триває процес конверсії воєнного виробництва, на
яку покладались великі надії у зв’язку з вивільненням значної кількості
виробничих потужностей і робочої сили. Проте в дійсності конверсія
виявилась справою досить дорогою як в економічному аспекті
(переоснащення складного і специфічного обладнання), так і в соціальному
(масове скорочення працівників оборонних галузей і чисельності збройних
сил). За оцінками експертів, початкові витрати на конверсію перевищують
витрати на гонку озброєнь.

За цих умов вихід може бути лише один: народи всіх країн спільно і
організовано мають здійснити ядерне роззброєння, суттєво зменшити
військові витрати, подолати міжнаціональні та внутрішньонаціональні
воєнні конфлікти.

Складний комплекс проблем виникає на стику взаємовідносин суспільства,
людини, природи. Глобальні проблеми суттєво впливають на структуру і
механізм суспільного відтворення і формують якісно новий
еколого-економічний тип відтворення; впливають на біологічні і соціальні
аспекти відтворення не тільки робочої сили, але й людської популяції
взагалі.

Однією з таких проблем є ліквідація зубожіння, голоду, хвороб,
безробіття і неграмотності, які охоплюють великі зони сучасного світу.
Зараз у світі більше голодуючих, ніж будь-коли в історії людства.
Бідність і відсталість характерні перш за все для країн, що
розвиваються, де проживає майже 2/3 населення планети. Тому дану
глобальну проблему часто називають проблемою подолання відсталості
країн, що розвиваються.

Сьогодні у найбідніших країнах близько 1,2 млрд осіб живуть нижче порога
зубожіння, понад 1 млрд неграмотних, понад 1,5 млрд позбавлені
елементарної медичної допомоги, кожна третя дитина до 5 років голодує.
Відсталість слаборозвинутих країн ускладнюється демографічною проблемою,
яка полягає в несприятливих для економічного розвитку динаміці населення
та зрушення у його віковій структурі. Особливої гостроти демографічній
проблемі надає той факт, що понад 80 % приросту світового населення
припадає на країни, що розвиваються. Ареною демографічного вибуху нині є
країни Південної Африки, Близького та Середнього Сходу, меншою мірою
Південної Азії. Населення країн, що розвиваються, збільшилось за 1990-ті
рр. на 16 %, у той час як чисельність жителів розвинутих країн лише на
5 %, а в постсоціалістичних країнах залишилась на попередньому рівні.

Величезні масштаби зубожіння та відсталості викликають сумніви в тому,
чи можливо взагалі говорити про нормальний розвиток і прогрес людського
суспільства, коли переважна частина жителів планети опинилася за межою
пристойного існування.

Проблема рідкості ресурсів і зон зубожіння набирають загальносвітового
характеру. Для її вирішення потрібна така система заходів:

? динамічний розвиток слаборозвинутих країн у соціально-економічній і
науково-технічній сферах;

? новий світовий порядок, який гарантуватиме реальну допомогу відсталим
країнам у вирішенні їх проблем.

До глобальних проблем слід віднести багато проблем охорони здоров’я.
Вони зачіпають інтереси кожної людини і всього людства, впливають на
долю нинішнього і майбутнього поколінь. Становлення і розвиток системи
світового господарства, на жаль, сприяє розповсюдженню страшних епідемій
(у масштабі окремої країни) і пандемій (у світовому масштабі). Боротьба
проти них на національному рівні виявляється малоефективною. Потрібні
узгоджені міжнародні дії щодо охорони здоров’я населення.

Учені вважають, що в рішенні глобальних проблем основним критерієм має
слугувати стан здоров’я людини, всього населення землі. Тому охорона
здоров’я виступає функцією критерію оцінки гуманістичності глобальних
проблем сучасності.

Екологія характеризує взаємовідносини суспільства з природою, посилення
людського впливу на навколишній світ.

На рубежі ХХІ ст. загострюється екологічна проблема. Вона зачіпає основи
існування людської цивілізації; забруднення навколишнього середовища
сьогодні досягло загрозливих масштабів. Характеризуючи загальний стан
навколишнього середовища, учені різних країн, як правило, використовують
такі визначення, як «деградація глобальної екологічної системи»,
«руйнування природних систем життєзабезпечення» і т. п. Багато з них
заявляє про наростаючу глобальну екологічну кризу, яка в окремих
регіонах уже набула досить відчутних форм.

Екологічна криза характеризується невідповідністю розвитку продуктивних
сил, суспільних форм їх розвитку і біологічних можливостей біосфери.
Вона проявляється в напруженні стосунків між людиною і природою,
результатом чого є порушення навколишнього середовища, забруднення і
отруєння його відходами, загроза існування людини.

Про масштаби екологічної кризи свідчать такі приклади. По-перше, це
інтенсивне знищення лісів та виснаження земельних ресурсів. Щорічно на
планеті знищується понад 20 тис. км2 лісів. Особливо загрозливе
становище склалося в зоні тропічних лісів, де, за даними ФАО —
продовольчої і сільськогосподарської організації ООН, у середині 1980-х
рр. щорічно знищувалося 11 млн га лісів, а в середині 1990-х рр. —
приблизно 17 млн га, насамперед у таких країнах, як Бразилія, Філіппіни,
Індонезія, Таїланд. У результаті за останні десятиріччя площа тропічних
лісів зменшилась на 20—30 %. Якщо дана ситуація не зміниться, то через
півстоліття можлива їх остаточна загибель. До того ж тропічні ліси
знищуються зі швидкістю, яка в 15 разів перевищує їх природне
відновлення. А саме ці ліси називають «легенями планети», оскільки вони
забезпечують основні надходження кисню в атмосферу, в них зосереджено
більше половини всіх видів флори та фауни земної кулі.

Деградація земельних ресурсів відбувається під впливом надмірного
скотарства, водяної та вітрової ерозії, забруднення хімічними відходами,
будівельних робіт та інших факторів. У результаті щорічно зі світового
сільськогосподарського обороту вилучається близько 7 млн га родючих
земель, які поступово перетворюються у пустовище. За підрахунками
американських учених, тільки орні землі нашої планети щорічно втрачають
24 млрд т родючого шару, що рівноцінно знищенню всього пшеничного поясу
на південному сході Австралії.

По-друге, катастрофічне забруднення світової екологічної системи
відходами виробничої та невиробничої діяльності людини. Усі відходи
поділяються на тверді, рідкі та газоподібні. В структурі твердих
відходів переважають промислові та гірничо-промислові відходи. У цілому
на душу населення вони особливо великі в США, Японії та Росії. За
показником на душу населення твердих побутових відходів лідирують США,
де на кожного мешканця на рік припадає 500—600 кг сміття.

:

?

6 8 ? ¶ 8

z uuuuuuuuuuuuoeUIAeµµµ

&

gdg,ae

&

&

dha$gdg,ae

Aoooooooooooooooooooooooooooo

9и та нафта. Загальний обсяг стічних вод на початку 1990-х рр. досяг
1800 км3. Нафтове забруднення негативно позначається насамперед на стані
морського та повітряного середовища. За деякими оцінками, щорічно у
світовий океан потрапляє близько 3,5 млн т нафти та нафтопродуктів. Нині
деградація водного середовища набула глобального характеру. Приблизно
1,3 млрд осіб користуються в побуті тільки забрудненою водою, що є
причиною багатьох епідемічних захворювань.

Головними забруднювачами атмосфери, як правило, вважають діоксид сірки,
окисень азоту, оксид вуглеводу. Щорічно в атмо-

сферу землі викидається близько 60 млн т твердих частин, які сприяють
утворенню смогу і понижують її прозорість. За деякими підрахунками,
тільки в 1980—90 рр. світовий обсяг викидів вуглеводу виріс у 4 рази,
досягнувши 6 млрд т, або 22 млрд т вуглекислого газу. Основну
відповідальність за це несуть промислово розвинуті країни Північної
півкулі, на які припадає більша частина таких викидів (США — 25 %;
країни—члени ЄС — 14 %; країни—члени СНД — 13 %; Японія — 5 %).

Одним з головних наслідків екологічної кризи є скорочення генофонду
планети, зменшення біологічної різноманітності, яка оцінюється в
10—20 млн видів. Учені вважають, що в разі збереження існуючих тенденцій
у 1980—2000 рр. можливе зникнення 1/5 всіх видів рослин і тварин, що
населяють нашу планету.

Оскільки процеси забруднення набули глобального характеру в 1960—70-х
рр., на початку 70-х рр. ХХ ст. виник екологізм як громадський рух.
Екологізм — течія неоднорідна. Його представників можна поділити на
чотири групи:

1) «противники культури», яких називають мрійниками. Вони закликають до
відмови від урбанізації і повернення до сільського життя;

2) «енвайронменталісти» — це переважно професійні екологи. Вони
концентрують увагу на проблемах забруднення навколишнього середовища і
погіршання якості життя в промислових містах, вони вважають можливим
повне вирішення цих проблем за відповідних капіталовкладень, на базі
науки і техніки, шляхом консервації природи у формі національних парків
і заповідників. Зауважимо, що нині у великих містах сконцентровано 40 %
усього населення, і цей процес нарощується. Так, у Мехіко проживає
близько 30 млн, Буенос-Айресі — 26 млн, Шанхаї — 23 млн чоловік. Це до
крайніх меж загострює екологічну проблему;

3) «екопрогресисти», які впевнені, що впровадження так званих м’яких —
енерго- і матеріалозберігаючих, незабруднюючих технологій має зберегти
природні ресурси;

4) прихильники «соціального руху». Вони намагаються виявити зв’язки між
«суспільством споживання» і екологічною деградацією біосфери.
Екологістів даного напрямку називають також «антипродуктивістами»,
оскільки вони вважають, що всі суперечності розвитку країн мають одну
причину — «продуктивізм».

Незважаючи на різні підходи щодо захисту навколишнього середовища,
учені-екологи, економісти єдині в тому, що захист природи потребує
значних витрат — до 3—5 % ВВП, тобто не менше 150 млрд дол. щорічно.
Країни з розвинутою економікою в середньому витрачають до 1,7 % свого
ВНП на екологічні потреби, але цього мало, тому що величина збитків, які
завдаються природному середовищу щорічно, оцінюється приблизно в 6 %
ВНП.

Як і раніше, гостро стоїть проблема забезпечення людства сировиною та
енергією. Як передбачав на початку ХХ ст. академік В. І. Вернадський,
антропогенні фактори (викликані діяльністю людини) призвели до
виникнення економічних меж зростання. Економічний розвиток більше не
може базуватися на зростаючих обсягах використання сировини і енергії.
Це веде до надвеликого навантаження на природні ресурси, які обмежені.

По суті глобальна енергосировинна проблема являє собою дві досить
близькі за характером походження проблеми — енергетичну та сировинну. До
того ж проблема забезпечення енергією є значною мірою похідною від
проблеми сировинної, оскільки практично більша частина використовуваних
нині способів отримання енергії по суті є переробкою специфічної
енергетичної сировини.

Розрахунки спеціалістів Міжнародного енергетичного агентства (МЕА)
показують, що запаси енергоресурсів становлять: вугілля — на 340 років,
нафти — на 30, газу — на 50 років. Не слід, звісно, зводити всі запаси
енергії до цих джерел. У найближчій перспективі з’являться нові джерела
енергії: термоядерна енергія, енергія плазми. Проте все це лише
потенційні джерела, а сьогодні енергоресурси беруться з традиційних
розвіданих запасів.

Суттєвим напрямком вирішення енергетичної і сировинної проблеми є їх
економія.

Глобальний характер проблеми економії матеріальних ресурсів потребує
реалізації різноманітних заходів як у національному, так і в
міжнародному масштабах. Серед них варто виділити такі: обмін
інформацією, науково-технічне співробітництво, розвиток обміну новими
енерго- і матеріалозберігаючими технікою та технологіями.

Це сприяє певним позитивним зрушенням у використанні енергії і сировини.
Так, у світовій економіці енергоспоживання зросло на 5,1 % на рік,
енергоємність ВВП знизилась на 15 %, а нафтоємність — на 29 %.

Сировинні та енергетичні проблеми загострюються також, тому що:

1) забезпечення національних господарств паливом і сировиною
здійснюється в основному через їх експорт;

2) зовнішньоекономічні сировинні зв’язки постійно порушуються, що являє
собою основну суперечність сировинної проблеми;

3) сировинна проблема проявляється в нестійкості пропонування і попиту,
в існуванні періодів надлишку і дефіциту сировини, у стрибкоподібному
коливанні світових цін;

4) існують суперечності між країнами щодо експорту/імпорту сировини.

Ці глобальні проблеми постачання сировини і палива є надто гострими для
України, особливо щодо постачання нафти, газу, вугілля, деревини,
кольорових металів тощо. З іншого боку, українське виробництво є надто
енерго- і матеріалоємним. Так, на 1 дол. ВВП ми споживаємо
електроенергії в 4 рази, а металу в 2 рази більше ніж у середньому в
західноєвропейських країнах.

Останнім часом набула глобальності проблема освоєння Світового океану і
космосу. Світовий океан займає 71 % площі Землі. Відношення обсягу
океанської пели (товщина води як середовище життя організмів) до обсягу
тих шарів атмосфери, де можливе життя, становить 183 : 1. Рослини моря
дають 70 % річного виробництва кисню на нашій планеті. Проблема вивчення
та освоєння Світового океану є комплексною, оскільки, по-перше, Світовий
океан є одним з регуляторів умов життя на планеті; по-друге, він є
«світовою фабрикою» погоди; по-третє, служить одним із джерел, що
допомагають вирішити продовольчу проблему (риба, тварини, водорості);
по-четверте, на дні океану зосереджені ще маловивчені запаси корисних
копалин, які багаторазово перевищують за обсягом уже розвідані;
по-п’яте, у самій океанічній воді розчинені практично всі відомі
елементи таблиці Менделєєва; по-шосте, вагомим є транспортне значення
світового океану (морське судноплавство забезпечує транспортними
послугами переважну частину (до 4/5) світових зовнішньоекономічних
зв’язків).

Воістину величезні запаси мінеральних ресурсів океану. Так, біологічні
ресурси становлять 40 % річної продукції рослин земної кулі. Проте вони
теж не безмежні, їх треба використовувати грамотно, не порушуючи
продуктивної сили океану. Хоча океанічні ресурси використовуються лише
частково, але екологічний баланс уже порушується:

підірвано сировинну базу світового риболовства;

підвищення частки вуглекислого газу в атмосфері, зменшення озонового
шару, посилення ультрафіолетового випромінювання земної поверхні
негативно впливають на морські організми;

здійснюється забруднення Світового океану стічними водами, відходами
промисловості, пестицидами і хімічними добривами, нафтою. Так, за
оцінками експертів, у Світовий океан викидається до 20 млрд т шкідливих
речовин.

Для розв’язання глобальних проблем Світового океану необхідно грамотно,
культурно освоювати океан і в таких межах, щоб не привести до згубних
наслідків ні для океану, ні для навколишнього середовища.

Особливу роль у подальшому розвитку продуктивних сил людства має
освоєння космічного простору. Космонавтика визначає рівень
науково-технічного розвитку країни. Водночас вона відкриває широкі
можливості для вирішення таких завдань, які мають глобальне значення:

1) розвиток внутрішніх і міжнародних систем зв’язку;

2) довгострокове прогнозування погоди;

3) навігація морського і повітряного транспорту;

4) створення глобальної геофізичної інформаційної системи, яка допоможе
розробити модель Землі;

5) розвиток і вдосконалення таких галузей, як машинобудування,
електроніка, обчислювальна техніка, енергетика, нові види матеріалів
тощо.

Разом з тим, проводяться дослідження, пов’язані з використанням космосу
у військових цілях. У 1983 р. в США прийнято програму «Стратегічна
оборонна ініціатива» (СОІ). Це може сприяти розповсюдженню зброї в
космос, що є надто небезпечним для людства.

Серед проблем, що тільки народжуються, спеціалісти частіше називають
вивчення будови Землі, управління погодою і кліматом. Особливу тривогу в
останній час викликають зростаюча організована злочинність, міжнародний
тероризм, наркоманія, порушення громадянських прав людини.

Ці нові проблеми ще не отримали офіційного статусу глобальних, але є
надто серйозними і навіть небезпечними для розвитку людства.

Міжнародне співробітництво в розв’язанні глобальних проблем

та розвитку світогосподарства

Необхідність співробітництва в планетарному масштабі. Глобальні проблеми
— це нехаотичні явища і процеси: вони тісно взаємопов’язані. Для їх
вирішення потрібні нові підходи і практичні заходи, які б виходили із
цілісності світу, необхідності співробітництва в планетарному масштабі.

Між країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто
призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням
зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання,
яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні
суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем.
Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу
мають засвоїти нове політичне мислення.

Нове політичне мислення знаменує усвідомлення важливості і негайного
вирішення глобальних проблем, включаючи розробку системи ефективних
міжнародних процедур і механізмів, здатних забезпечити збереження і
розвиток людської цивілізації в цілому.

Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн.
Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання,
визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у
вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні
і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації
міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних
економічних зусиль.

Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має
в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення.
Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б
часткового, ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні
приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з
навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості
природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд
інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки,
розробляють короткострокові та довгострокові програми. У 2000 р. витрати
на природоохоронні заходи зросли приблизно у 6 разів проти рівня витрат
1970 р.

Важливу роль в охороні навколишнього середовища відіграє регіональне
співробітництво. Зокрема, у документах ЄС неодноразово підкреслювалась
необхідність розвитку регіональної стратегії у цій сфері і раціонального
використання природних ресурсів європейського регіону, який сьогодні є
найбільш кризовим в екологічному плані. В ЄС навіть система
оподаткування будується таким чином, щоб стимулювати збереження
природного середовища.

У вирішенні демографічної проблеми значну роль відіграла п’ята Всесвітня
конференція ООН з народонаселення, що відбулася у Каїрі у 1994 р., на
якій було прийнято Програму дій щодо визначення політики народонаселення
в усьому світі на період до 2015 р. Вона містить положення, що
стосуються чисельності населення, його приросту та структури,
міжнародної міграції, освіти, а також визначають шляхи співробітництва у
розв’язанні демографічної проблеми. Одночасно було встановлено і суму
коштів, необхідних для її реалізації, — близько 17 млрд дол.

Джерела подолання глобальних проблем. Подолання проблеми зубожіння і
відсталості для більшості країн, що розвиваються, неможливе без
міжнародного сприяння. Воно здійснюється перш за все по лінії так званої
офіційної допомоги з боку розвинутих країн у формі надання фінансових
ресурсів. Для найбідніших країн, що є основними одержувачами цієї
допомоги, вона становить близько 3 % відносно їх ВВП, у тому числі для
країн Тропічної Африки — навіть понад 5 %, хоча в розрахунку на кожного
мешканця цього регіону це становить всього 26 дол. на рік.

Другим джерелом для подолання відсталості можуть бути іноземні приватні
інвестиції. За даними МВФ, у 1990-х рр. чистий приплив усіх фінансових
ресурсів у країни, що розвиваються, становив щорічно від 114 до
229 млрд дол. Проте результативність цих фінансових потоків значною
мірою залежить від розробки і реалізації в цих країнах ефективних
національних стратегій розвитку, що спиралися б насамперед на внутрішні
економічні ресурси.

Під патронатом ряду міжнародних організацій — ЮНЕСКО, Міжнародної
морської організації, Всесвітньої метеорологічної організації —
здійснюється багато наукових програм з метою дослідження ресурсного
потенціалу Світового океану, його впливу на погоду та клімат. Міжнародна
організація з охорони та використання морського дна розроблює конкретні
заходи, пов’язані зі спостереженням за діяльністю окремих країн щодо
охорони світового океану, за обсягами виробництва, попитом і цінами на
сировину, що добувається з нього.

Щоправда, використання нагромадженого потенціалу стримується гонкою
озброєнь, яку здійснює ряд країн (США, Пакистан, КНР, Ірак та ін.),
збереженням загрози ядерної війни. Роззброєння, подолання воєнних
конфліктів будь-де відвернуло б загрозу знищення життя, розблокувало б
доступ до цього потенціалу в інтересах підвищення рівня і якості життя
людей в усіх країнах світу.

Питання позитивного вирішення глобальних проблем, пов’язаних із
загальнолюдською діяльністю в тій чи іншій конкретній сфері, упирається,
головним чином, у ресурсне забезпечення програм, що розробляються
міжнародними організаціями. За масштабністю і комплексністю завдань, які
передбачається вирішити, на перше місце висуваються питання, з одного
боку, щодо джерел таких ресурсів, можливості їх одержання та
використання, а з іншого — організації екологічно безпечного розширеного
відтворення суспільного виробництва в усіх країнах світу.

Екологічно безпечне розширене відтворення світової економіки означає, що
нарощування обсягів виробництва супроводжується прискореним розвитком
технологій, які поступово поліпшуватимуть навколишнє середовище та
якість життя людей на Землі.

Слід зазначити, що національні програми охорони природного навколишнього
середовища будуть ефективними лише тоді, коли відповідатимуть
міжнародним вимогам. Зараз організатором і координатором цієї діяльності
виступає Організація Об’єднаних Націй та її спеціалізовані організації,
насамперед створена в 1972 р. у системі ООН Програма з навколишнього
середовища (ЮНЕП). За її ініціативою було розроблено і прийнято
Декларацію з розвитку навколишнього середовища (1992 р.) — своєрідну
міжнародну екологічну конституцію. Нині ЮНЕП домагається прийняття
міжнародної конвенції про збереження глобальної біологічної
різноманітності.

Література

1. Альтернатива: выбор пути (Перестройка управления и горизонты риска) /
Рук. авт. колл. В. Н. Бойков, А. А. Сергеев. — М.: Мысль, 1990.

2. Бажал Ю. Еволюційна парадигма економіки перехідного пе-

ріоду // Економіка України. — 1993. — № 8.

3. Барр Р. Политическая экономия: В 2 т. / Пер. с фр. — М.: Междунар.
отношения, 1994.

4. Бастиа Ф. Экономические гармонии / Ж.-Б. Сэй, Ф. Бастиа. Трактат по
политической экономии / Ж.-Б. Сэй. Экономические софизмы. Экономические
гармонии (Ф. Бастиа). — М.: Дело, 2000.

5. Башнянин Г. І., Лазур П. Ю., Медведєв В. С. Політична економія. — К.:
Ніка-Центр: Ельга, 2000.

6. Белл Д. Грядущее постиндустриальное общество: Опыт социального
прогнозирования / Пер. с англ. — М.: Academia, 1999.

7. Беляєв О. О., Бебело А. С. Перехідна економіка: основні концепції та
характерні риси // Вчені записки: Наук. зб. — Вип. 3. — К.: КНЕУ, 2001.
— С. 23 — 29.

8. Бергер П. Л. Капіталістична революція: П’ятдесят пропозицій щодо
процвітання, рівності і свободи / Пер. з англ. — К.: Вища шк., 1995.

9. Богиня Д. Актуальні проблеми регулювання доходів і організації
заробітної плати на етапі трансформації економіки України // Україна:
аспекти праці. — 2000. — № 6.

10. Борисов Е. Ф. Экономическая теория: Учебник. — М., 1997.

11. Борщаговская Э., Воронина А. Регулирование трудовых отношений на
основе трудовых соглашений // Экономика Украины. — 1994. — № 4.

PAGE

PAGE

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *