Економічна система суспільства (реферат)

Реферат на тему:

Економічна система суспільства

План

Економічна система: її суть та структурні елементи.

Класифікація систем.

Продуктивні сили як матеріальна основа економічної системи.

Економічні відносини як суспільна форма і спосіб організації економічної
системи.

Критерії періодизації розвитку суспільства. Формаційний і
загальноцивілізаційний до типізації суспільства.

Економічна система – об’єктивна єдність закономірно пов’язаних одних з
іншими явищ і процесів економічного життя. Вона характеризується
багатогранністю, всі елементи знаходяться в органічному взаємозв’язку,
не існують поза її межами. Якісна однорідність системи не є абсолютною,
вона допускає появу елементів нової якості, зо відповідають етапам
зрілості продуктивних сил і виробничих відносин. Характерними ознаками
економічної системи є:

ієрархічність:

місце системи елементів визначено і їх субординація (підпорядкованість);

цілісність, самодостатність:

наявність необхідних і достатніх елементів для саморозвитку,
самовідтворення;

органічність:

внутрішня єдність, нечужинність елементів системи;

мобільність:

здатність системи адекватно, своєчасно і комплексно реагувати на зміни
середовища.

Економічна система характеризується різними сферами функціонування,
рівнями господарювання її суб’єктів, вона є складною субординованою
системою різних рівнів.

Економічна система включає провідний тип власності на ресурси, основні
групи суб’єктів і відносин між ними, економічну форму результатів
виробництва, принципи організації суспільного виробництва (виробництво,
розподіл, обмін і споживання), економічні закони. Така структура системи
розглядається, як правило, через зв’язок продуктивних вил, виробництва
економічних і надбудовних відносин у тій їх частині, що обслуговує
економіку через формування господарської поведінки суб’єктів.

В такому випадку класифікація систем базується на провідному типі
власності на засоби виробництва. Існує й інший підхід щодо структури,
сутності і класифікації економічних систем. Деякі автори визначають
економічну систему як сукупність певним чином упорядкованих і
скоординованих видів економічної діяльності суб’єктів господарювання в
процесі виробництва, обміну, розподілу і споживання економічних благ.

Економічна система – це спосіб організації національної економіки.
Національна економіка – сукупність домашніх господарств, підприємств,
державних інститутів, інфраструктури та різних активів у межах певного
природного середовища та державної території.

Основними елементами економічної системи (національна економіка, спосіб
організації) є:

спосіб узгодження діяльності суб’єктів господарського життя чи спосіб
розвитку основних проблем організації економіки (що? як? для кого?);

власність на виробничі ресурси та вироблені блага;

принципи розподілу та перерозподілу національного продукту.

В цілому найбільш поширеною є точка зору, що основними елементами
економічної системи, її підсистемами є продуктивні сили, економічні
відносини (організаційно-економічні, техніко-економічні,
соціально-економічні), господарський механізм.

Економічна система – складне, багатоструктурне і поліфункціональне
соціально-економічне явище. Класифікація економічних систем різна, вона
залежить від різних критеріїв. В цілому об’єктивна різноманітність
якостей економічної системи обумовлює наявність їх багатокритеріального
погляду. Критерії можна поділити на:

структуроутворюючі;

соціально-економічні (змістовні та об’ємні й динамічні).

Відповідно до них економічні системи бувають:

Системи виробничих відносин, системи функціональних зв’язків,
інституційні системи.

Економічні системи за формами господарювання, за формаційними ознаками,
по відношенню до типу технічного розвитку.

Економічні системи «чисті» та «змішані», статичні та такі, що історично
розвиваються.

Головні критерії

Домінуюча форма власності на засоби виробництва. Маркс.

Технологічний спосіб виробництва. Інституціалізм:

доіндустріальне суспільство;

індустріальне суспільство;

постіндустріальне суспільство;

інформаційне суспільство.

Спосіб управління і координації економічної діяльності (німецький
лібералізм).

Щодо класифікації застосовується багатокритеріальний підхід. Значного
поширення набули погляди, згідно з якими виокремлюються 4 типи 4 типи
основних систем організації економічного життя:

традиційна;

ринкова;

командна;

змішана.

Матеріальною основою економічної системи виступають продуктивні сили –
вони є органічним поєднанням особистого та речового факторів. Згадані
елементи (робоча сила і засоби виробництва) складають основні елементи
продуктивних сил. На рівень їх розвитку впливають:

освітній фактор;

ступінь майстерності;

дисципліна праці на всіх рівнях ієрархії;

наукова організація праці;

рівень суспільної комбінації виробничого процесу;

природні умови;

розвиток науки та ступінь її технічного застосування;

технічний прогрес – глобальна закономірність розвитку суспільства.

В історії розвитку техніки виділяються 3 етапи:

інструменталізація виробництва;

механізація;

автоматизація.

Тип зв’язку людини з технікою на різних етапах розвитку характеризується
технологічним способом виробництва. Зміст цього поняття складають
знаряддя праці в поєднанні з математикою, технологією, енергією,
інформатикою та організацією виробництва. Відповідно до 3 етапів у
розвитку техніки виділяють 3 технологічні способи виробництва:

ручний;

машинний;

автоматизований.

Традиційні економічні системи ґрунтуються на звичаях, обрядах тощо, як
завжди передавались із покоління у покоління. Саме ці обставини
визначали, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти. Зазвичай такі
економічні системи недостатньо сприймали технічний прогрес і все нове,
що породжує динамізм розвитку суспільства.

Основними рисами традиційної системи є:

виробництво, розподіл та обмін базуються на звичаях. Релігійні і кастові
цінності первинні щодо нових форм економічної діяльності;

спадковість і кастовість чітко визначають економічну роль індивідів;

соціально-економічний застій «рельєфно» виражений, оскільки економіка
розвивається повільно, протягом багатьох десятків років;

розвиток техніки обмежений, оскільки він об’єктивно підбиває підвалини
традиційної системи;

стійке перевищення темпів зростання чисельності населення над темпами
економічного розвитку, тому наявний високий рівень безробіття і низька
продуктивність праці;

зубожіння і бідність основної маси населення;

нерозвинутість ринкових відносин і ринкової інфраструктури, слабкий
виробничий потенціал в країні в цілому.

Нині країни з суттєвими елементами традиційної економіки є
постачальниками сировини й матеріалів у світове господарство, виступають
ринком збуту готової продукції для розвинутих держав.

Командна, або адміністративно-командна, система: всі ресурси становлять
власність держави, яка й здійснює централізоване управління на всіх його
рівнях. Держава вирішує, що, як і для кого виробляти.

Характерними рисами системи є:

державна власність практично на всі фактори виробництва, які
відокремлено нікому не належать, навіть господарюючим суб’єктам;

колективне прийняття господарських рішень шляхом централізації
планування економічною діяльністю;

&

???????&?

????централізоване виділення підприємствам ресурсів для виконання
державних планів та централізоване ціноутворення;

практично відсутня конкуренція, звідси – монополізм виробників і
панування їх над споживачами.

Суттєвим недоліком такої економіки є те, що вона не створює дійових
економічних стимулів на мікрорівні, не чутлива до запитів конкретного
споживача.

Цій економічній системі притаманні і деякі переваги:

має великі можливості нагромадження виробничих ресурсів, перерозподілу
їх у приоритетні галузі;

такий перерозподіл дає можливість уникнути масового хронічного
безробіття, дає можливість забезпечити повну зайнятість;

забезпечує за рахунок централізованих коштів певний рівень освіти,
медичного обслуговування, вирішує ряд інших соціальних проблем.

Ринкова економіка ці питання вирішує через ринок, ціни, прибуток,
витрати.

Характерні риси:

панування приватної власності на виробничі і трудові ресурси;

ринкова система координації та управління господарською діяльністю;

дотримання принципу свободи підприємництва, вибору сфери діяльності;

поведінка суб’єктів ринкової економіки диктується егоїстичними
інтересами, але саме так досягається великий суспільний результат;

кожен суб’єкт прагне до отримання максимального прибутку, самостійно
приймає рішення, діє на свій страх і ризик;

деякі з виробників не мають реальної можливості вплинути на ситуацію на
ринку. Діє загальна конкуренція – всі проти всіх.

Змішана економіка базується на широкому розмаїтті форм власності та
господарювання. Зрозуміло, що всі згадані економічні системи не існували
і не існують у чистому вигляді, оскільки різні форми господарювання,
управління і координації економічної діяльності функціонують паралельно,
доповнюють одна одну, а часто навіть органічно переплітаються.

Рівні економічної системи та її основні суб’єкти

Науково-технічний прогрес може відбуватися еволюційним та революційним
шляхами. Останній шлях набуває форми НТР як стрибкоподібного розвитку
науки і техніки на основі перетворення науки в продуктивну силу (50 рр.
ХХ ст.). Остання зумовлює переворот у структурі і динаміці ПС та дає
підстави до нового технічного базису людського суспільства як якісного
вдосконалення матеріальних умов життя людини. У процесі суспільного
виробництва людина є головною продуктивною силою, оскільки саме вона
створює знаряддя праці, відчужує від природи предмети праці та визначає
способи їх використання. У продуктивному розвитку та вдосконаленню
засобів виробництва розвиваються і розкриваються найістотніші риси
людини, формується певний тип працівника. Розвиток автоматизації і
комп’ютеризації змінює роль і функції людини, приводить до зростання
ролі людського фактора сучасна НТР виводить людину з процесу
безпосередньо виробництва, ставить її поряд і над ним. Як головний
фактор ПС людина є суб’єктом економічних та інших суспільних відносин.

Важливим елементом є економічні відносини, які є об’єктивними і
матеріальними, оскільки:

– складаються незалежно від волі і свідомості людини;

– невід’ємні від буття ПС, являють собою їх суспільну форму.

Усі зміни в економічній системі разом з її матеріальною основою
реалізуються через економічні відносини. Водночас економічні відносини
не лише наслідок виявлення, а й необхідна умова розвитку ПС. Економічні
відносини можна класифікувати за різними критеріями:

за характером і формами привласнення благ;

за фазами відтворення;

за рівнем відносно ПС – техніко-економічні, організаційно-економічні,
соціально-економічні;

за рівнем господарювання: мікро- та макрорівень.

У процесі організації виробництва виникають загальні
організаційно-економічні відносини, що відбивають певний рівень
виробництва.

Організація виробництва – це процес забезпечення єдності, злагодженості,
функціонування факторів виробництва, взаємодія людей, що беруть участь
у виробництві. Ці відносини пов’язані з процесом праці, поділом праці
тощо. Вони формуються у процесі взаємодії відносин спеціалізації,
кооперативності, комбінування, концентрації, обміну діяльності між
людьми.

Техніко-економічні відносини – відносини, що визначаються технікою і
технологією, що застосовуються у процесі виробництва. Вони розвиваються
й удосконалюються паралельно з технікою і технологією та
індустріалізацією економіки ПС.

Організаційно-економічні і техніко-економічні відносини виражають
систему відносин «людина–виробництво» («людина–природа»).

Найскладнішою підсистемою економічної системи і відповідно системи
економічних відносин є соціально-економічні відносини.

Соціально-економічними відносинами називають сукупність суспільних
зв’язків і відносин між економічними суб’єктами, в які вони вступають у
процесі суспільного виробництва і привласнення його результатів. Вони
надають суспільству історичної визначеності та соціальної якості. За
фазами відтворення (виробництво, розподіл, обмін, споживання),
соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв’язків
«людина–людина».

Економічні відносини (соціально-економічні) є соціально-економічною
формою розвитку ПС – це означає, що ПС не існують окремо від відносин,
так як і останні не можна відокремити від ПС. Тому суспільне виробництво
потрібно розглядати як органічну єдність ПС і економічних відносин.
Розвиток і вдосконалення економічних відносин має бути адекватним
розвитку ПС.

Господарський механізм узгоджує функціонування і розвиток ланок
економічної системи, приводить у відповідність ПС і економічні
відносини. Він являє собою сукупність конкретних форм господарювання,
організаційно-інституціональних систем, методів та важелів регулювання
економічних процесів. Таким чином, цей механізм є сукупністю форм
організації та управління суспільними діями економічних суб’єктів,
спрямованих на реалізацію економічних законів.

Універсальною закономірністю прогресу економіки є перехід від низьких
(нижчих) до вищих ступенів розвитку ПС. В історії розвитку суспільства є
декілька етапів, що поступово змінювали один одного. Основними підходами
щодо типізації їх є формаційний і загально-цивілізаційний.

Цивілізація – рівень суспільного розвитку матеріальної і духовної
культури (антична, сучасна цивілізація). Цивілізація – один з історичних
етапів розвитку суспільства, вона визначається як історично-конкретний
етап суспільства, що характеризується особливим способом праці, певною
суспільно-виробничою технологією, відповідною матеріальною і духовною
культурою. Цивілізація відображає органічну сукупність
соціально-економічних і культурних характеристик суспільства, рівень ПС,
спосіб взаємодії людей з природою.

Три головні етапи (Морган)

1. Епоха дикості.

2. Епоха варварства.

3. Епоха цивілізації.

Сучасна наука розмежовує аграрну цивілізацію, індустріальну і
постіндустріальну організацію, підхід базується не на особливості
суспільства, а на цілісності людської цивілізації та домінуючому
значенні загальнолюдських цінностей, інтегрованості суспільства у
світову спільноту. У цьому виявляється різниця цивілізаційного підходу
від формаційного. Відповідно до останнього зміна способів виробництва
(первісне, рабовласницьке, феодальне, капіталістичне, комуністичне)
відбувається в процесі взаємодії ПС і виробничих відносин.

Світова економіка

Економіка міждержавних об’єднань (ЄС, СНД)

Національні економіки

Економіка територіально-регіональних комплексів

Галузева економіка

Економіка окремих ринків (товарного, ресурсного)

Економіка ринкових інфраструктур (фінансові, банкові)

Локальна економіка

Індивідуальна економіка

Глобальний економічний рівень

Макроекономічний рівень

Метаекономічний рівень

Мікроекономічний рівень

Міжнародні та міждержавні фінансові економічні інститути (МВФ, світовий
банк, СБРР)

Світові підприємницькі мережі, ТНК

Суспільно-державні економічні інститути

Територіально-галузеві об’єднання

Вільні економічні зони, ТВК

Інфраструктури окремих ринків

Банківські, біржові об’єднання

Підприємства, фірми,

індивідуальні, сімейні, домашні господарства

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *