Біржі та їх види. Державний бюджет. (контрольна робота)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Біржі та їх види. Державний бюджет.

ПЛАН

І. Біржі та їх види.

Фондова біржа

Товарна біржа

Біржа праці.

ІІ. Державний бюджет.

2.1. Бюджетна система.

2.2. Державні доходи.

2.3. Державні витрати.

2.4. Дефіцит бюджету.

Фондова біржа

Фондова біржа — це установа, організований ринок, на якому власники
здійснюють процес купівлі-продажу акцій та облігацій через посередників.
Членами біржі є, як правило, її засновники (окремі індивіди,
кредитно-фінансові інститути) . За необхідності засновники біржі можуть
розширити коло її членів шляхом продажу біржових місць. В умовах
сприятливої кон’юнктури ціна місця на Нью-Йоркській фондовій біржі сягає
одного мільйона доларів.

Члени біржі або державні органи, які контролюють її діяльність,
встановлюють умови, за яких та чи інша компанія може бути допущена до
біржової торгівлі. Так, щоб котуватися на Нью-Йоркській фондовій біржі,
корпорація мусить мати не менше 22 мли. активів, а загальна кількість
випущених акцій повинна становити не менше 1 млн. шт., чисельність
акціонерів, які б володіли не менш як 100 акціями — 200 чол. Тому в
середині 90-х років на цій біржі котувалися акції лише близько 1900
наймогутніших корпорацій (із майже 3 млн. усіх корпорацій Америки).

На Токійській фондовій біржі котувалися 1600 компаній. Щоб
зареєструватися на цій біржі, прибуток компанії за останні З роки
повинен становити не менше 300 млн. ієн, статутний капітал — не менше 1
млрд. ієн, а дивіденди на одну акцію — не менше 5 ієн. Це означає, що
членами фондової біржі можуть бути лише високорентабельні фірми.

У США та Японії — моноцентрична біржова система. Це означає, що,
незважаючи на існування в США 11 фондових бірж, а в Японії — 9,
домінуючою в кожній із цих країн є одна біржа, розташована у фінансовому
центрі країни. В Німеччині, Канаді та інших країнах — поліцентрична
система бірж, тобто поряд із головною біржею існує одна або декілька
провідних фондових бірж.

У свою чергу, реєстрація на біржі піднімає престиж компанії, полегшує
доступ до ринку капіталу, сприяє підвищенню курсу її акцій, і, отже,
розширює коло акціонерів. У деяких наймогутніших американських
корпораціях число акціонерів сягає 3 і більше млн. чол. Тому вони
централізують значні грошові суми, а це прискорює інвестиційні процеси,
зміцнює могутність крупних корпорацій.

Членство на фондовій біржі не є незмінним, раз і назавжди даним. Його
потрібно увесь час підтверджувати високим і стабільним курсом акцій. Ось
чому показники курсу акцій — це свідчення ділової активності,
стабільності економіки. В США, наприклад, використовується такий
сумарний статистичний показник ділової активності, оцінки економічної
кон’юнктури, як індекс Доу-Джонса. Він ґрунтується на динаміці середніх
курсів акцій 65 наймогутніших корпорацій, в т. ч. ЗО промислових, 20
транспортних і 15 сфери комунально-побутового обслуговування, на даних
про ціну акцій на Нью-Йоркській фондовій біржі.

Купівля-продаж акцій на фондовій біржі здійснюється за допомогою
посередників. Якщо посередник купує цінні папери за власні гроші або за
рахунок отриманих кредитів, а потім продає їх за вищою ціною, то на
американському позабіржовому ринку він називається ділером. Головний
посередник на центральній фондовій біржі Нью-Йорка — спеціаліст, а інші
посередники, які пов’язують спеціаліста з покупцями або продавцями,—
брокери. За свої посередницькі операції брокери отримують винагороду за
домовленістю заінтересованих сторін — клієнтів або згідно з таксою,
встановленою біржовим комітетом. При успішному веденні посередницьких
операцій брокер може нагромадити кошти і стати ділером.

На фондовій біржі відбувається розподіл і перерозподіл фінансового
капіталу (на «первинному» ринку — коли акції випускаються і продаються
населенню, різним компаніям та фінансово-кредитним інститутам; та
«вторинному» ринку — коли іметовані акції знаходяться в обігу і
переходять з одних рук до інших, що, поряд з рухом грошей, інших цінних
паперів і відповідними інститутами формує кровоносну систему економіки).

Важливим елементом фінансового ринку є кредитний ринок. Це організований
ринок, на якому власники або економічні партнери здійснюють процес
купівлі-продажу платіжних засобів. Основною формою кредиту є грошова
позика. В широкому розумінні кредит означає надання майна або грошей
іншій особі у власність за умови їх повернення з процентом, який і є
платою за користування позикою. Кредитні операції опосередковують
кредитні інститути, банки, та інші установи, які беруть у борг і надають
позику. /

Товарна біржа

Якщо фінансові біржі та комерційні банки разом із рухом цінних паперів і
грошей є кровоносними судинами економічної системи, то її клітинами слід
вважати гігантську масу товару, значна частина якого продається і
купується на товарних біржах. Товарні біржі — це постійно діючі ринки,
де купівля-продаж товарів здійснюється на основі встановлених стандартів
і взірців та відповідних документів, які регламентують номенклатуру,
обсяг, ціни, строки й види поставки та ін. умови.

Товарні біржі поділяються на міжнародні та національні, універсальні й
спеціалізовані. Найважливіші центри міжнародної торгівлі знаходяться у
США, Англії та Японії. На них припадає понад 90 % міжнародного біржового
обороту.

На універсальних біржах продаються різноманітні промислові та
сільськогосподарські товари. Приміром, на такій біржі в Чікаго —
пшениця, кукурудза, соя-боби, бройлери, золото, срібло, нафта, фанера та
ін.

На спеціалізованих товарних біржах продаються окремі товари або
споріднені групи товарів. Наприклад, на Нью-Йоркській такій біржі —
кава, какао і цукор. Існують лондонські біржі вовни, нафти, тощо. На
спеціалізованій товарній біржі в Англії (де продаються кава, какао,
цукор) за торговий день укладається близько 2,5 тис. контрактів на какао
в обсязі 10 тонн кожний. На Лондонській біржі металів щороку укладається
близько 14 млн. контрактів.

На біржах здійснюються два види товарообігу: реальний і ф’ючерсний.
Перший передбачає перехід товару від продавця до покупця. На такі
поставки припадає близько 10 % світової торгівлі відповідними товарами.
При ф’ючерсному товарообігу здійснюється продаж прав на товар
(наприклад, на майбутній урожай), тому рух товару тут не обов’язковий.
Різницю між ціною контракту в день його підписання і ціною в день його
виконання виплачують або продавець (якщо ціна зросла), або покупець
(якщо ціна знизилася). На випадок можливих збитків, зумовлених зміною
цін на ринку в майбутньому, ф’ючерсні контракти страхуються (так зване
хеджування). Операції щодо хеджування — це основна сфера діяльності
товарних бірж. Наприклад, на лондонських біржах металів і цукру на них
припадає близько 60 % усієї діяльності.

Важливу роль у діяльності товарних бірж відіграє котирування цін. Для
цього створюються котирувальні комісії. Котирувальні ціни, як правило,
встановлюються на рівні середніх серед заявлених продавцями.
Котирувальна комісія фіксує їх на момент відкриття біржі всередині
торгів та наприкінці дня і публікує. Крім цього, на біржі встановлюються
стандарти на біржові товари, розробляються типові контракти,
здійснюються арбітражні функції, узагальнюється і розповсюджується
інформація про фінансовий стан членів біржі, відбуваються розрахунки між
ними і т. ін.

В умовах регульованого ринку діяльність товарних (як і фінансових) бірж
контролює держава. Передусім шляхом прийняття відповідного
законодавства, в якому визначаються правила їх діяльності (в т. ч.
клієнтів і посередників), права і обов’язки, здійснюється контроль за
дотриманням прийнятих норм і правил. Крім того, держава регламентує
діяльність бірж через фінансово-кредитний механізм, податкову політику.
Вона також опосередковано впливає на ціновий механізм біржі, підвищуючи
ціни за державними контрактами, надаючи субсидії та пільгові кредити
виробникам тощо. У певний час держава може навіть обмежувати кількість
спекулянтів.

Товарні біржі існували в Україні з XVIII до початку XX ст. У 1917 р.
їхня діяльність була припинена. Частково вони відродилися в 1920—1930
pp. У період НЕПу, зокрема, існувало близько 100 товарних бірж. У 1990
р. почалася діяльність щодо створення бірж, і на кінець 1991 р. їх було
300. За 9 місяців 1992 р. обсяг продажів на товарних біржах України
становив близько 18 млрд. крб., в т. ч. товари народного споживання —
1,7 млрд. крб. Це свідчить про їх низьку ділову активність, внаслідок
чого залишається нереалізованою значна кількість пропозицій, слабко
налагоджена котирувальна робота, малий досвід мають брокери, повільно
здійснюється оптимальна товарна спеціалізація бірж тощо.

Біржа робочої сили Б’Р*3 V*m(* СІШ? <«а ПОВЄР|- ш явищ біржа праці) або служба зайнятості — це установи, які збирають і надають інформацію про наявність вакансій, сприяють підготовці й перепідготовці кадрів, створенню робочих місць, швидкому переміщенню робочої сили, забезпеченню ефективної зайнятості працездатного населення, частково регулюють процес зайнятості. Біржа, робочої сили має свої відділення в містах, районах, їхнє завдання полягає в тому, щоб розробляти, аналізувати програми зайнятості, надавати профконсультації, здійснювати підготовку, перепідготовку кадрів та їх працевлаштування. На початку 1991 р. в Україні було прийнято Закон «Про зайнятість населення». Згідно з ним на всій території країни створюються служби зайнятості, які зобов'язані надавати послуги щодо забезпечення зайнятості населення. Основні функції служби зайнятості: аналіз і прогноз попиту та пропозиції на робочу силу; інформування населення і державних органів управління про стан ринку праці; консультування громадян, які звертаються до цієї служби, про можливість отримати роботу, вимоги до професії; організація професійної підготовки і перепідготовки; реєстрація безробітних, підготовка програм зайнятості та ін. Державна служба зайнятості має право на отримання інформації про вакансії, умови праці, на внесення пропозицій про встановлення квот прийому на роботу тих осіб, яким потрібний спеціальний захист, направлення безробітних на громадські роботи тощо. З цією метою служба зайнятості укладає договори з громадянами при їхньому працевлаштуванні ( з оплатою вартості проїзду, добових), оплачує вартість професійної підготовки і перепідготовки, надає стипендії на час навчання та ін. Фінансує ці витрати державний фонд сприяння зайнятості. З коштів фонду можна надавати безпроцентну позику безробітним, якщо вони вирішили зайнятися підприємницькою діяльністю. Цей фонд створюється на республіканському і місцевому рівнях, на нього виділяється не менше З % обсягів республіканського і місцевих бюджетів. Джерелами надходження у фонд коштів є також обов'язкові відрахування підприємств, кошти служби зайнятості, отримані за надання платних послуг підприємствам і організаціям, добровільні внески громадських організацій, зарубіжних фірм та ін. 2.Бюджетна система Бюджетна система - це сукупність всіх бюджетів країни у їх взаємодії. Бюджетна система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її економічної, політичної та ін. підсистем і складається із двох або трьох ланок. Так, бюджетна система унітарних (тобто єдиних держав — Великобританії, Франції та ін.) складається ? лише з двох ланок — державного і місцевого бюджетів. | До бюджетної системи федеративних держав входить ще І третя, середня ланка — бюджети членів федерації: у США — це бюджети штатів, у Німеччині — земель, у Швейцарії — кантонів, в колишньому СРСР — республік. Бюджет України складається лише з 2 ланок (центрального та місцевих). На державний бюджет (бюджет центрального уряду) покладаються функції оборони, управління народним господарством, зовнішні зв'язки держави, охорона кордонів, пошта, зв'язок, залізниці, грошовий обіг та ін. Зростає роль центрального бюджету в розвитку освіти, охорони навколишнього середовища, соціального забезпечення, перерозподілі національного доходу тощо. На місцеві бюджети покладаються функції розвитку комунального господарства, будівництва певних об'єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвитку охорони здоров'я, освіти (частково), утримання поліції, та ін. В останні десятиріччя частка місцевих бюджетів у багатьох розвинутих країнах Заходу і Японії зростає, а частка центральних бюджетів дещо знижується. В цілому держава акумулює у бюджети всіх ланок величезні кошти (у США близько 40 % національного доходу, у Німеччині, Франції та інших країнах — від 50 до 55 %). Вони є найважливішим узагальнюючим показником розвитку соціально-економічних функцій держави. Джерелом державних (центральних) бюджетів є такі види податків, як подоходний податок на прибуток компаній, акцизи, митні збори, доходи від державних позик, що випускаються центральним урядом, а також доходи від об'єктів державної власності. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок окремих податків (здебільшого помайнового), від муніципальної власності (наприклад, ренти від будинків), окремих акцизів, від надання комунальних послуг, різних адміністративних зборів, випуску позик, що розміщуються через різні фінансові інститути (банки, страхові компанії та ін.), тощо. В унітарних державах питома вага витрат центральних бюджетів становить близько 75 % всіх витрат, у федеральних — значно менше: в США приблизно 60 %, у Німеччині — понад 40 %. В унітарних державах бюджетні системи є централізованими, затверджуються центральними урядами, які надають відповідні кошти на витрати місцевих органів влади. У Великобританії ці кошти надходять у формі дотацій, цільових субсидій та позик, в Японії — субсидій. Держава, крім того, виділяє кошти цільового призначення місцевим органам влади на будівництво портів, гідроелектростанцій, ліквідацію наслідків стихій, аварій та ін. Проект бюджету готує центральний уряд, а затверджує законодавча влада. У США процес формування федерального бюджету починається за 18 місяців до початку фінансового року, а його проект Президент подає до Конгресу за 9 місяців до початку фінансового року. В Україні бюджети регіонів формуються з різним ступенем централізації. Так, у 1992 році Кіровоградська область отримала всі 100 % податкових надходжень, а Запорізька — лише 14,5 % зібраного податку на добавлену вартість і 20 % податку на доходи. 100 % податку на доходи отримали також Херсонська, Закарпатська області та м. Севастополь. Решту областей — від 20 до 70 % цього податку. Державні доходи Державні доходи — це виражені у грошовій формі відносини власності між державою і юридичними та фізичними особами в процесі вилучення (привласнення) державою частини необхідного та додаткового продукту. Державні доходи поділяються на внутрішні і зовнішні. Внутрішні доходи держава отримує всередині країни, зовнішні — за її межами (кредити, допомога з інших країн). До зовнішніх джерел окремі держави вдаються переважно під час війни. Так, під час другої світової війни близько 1/3 всіх державних доходів Німеччина та Японія отримували із зовнішніх джерел. Кредити з інших країн, міжнародних економічних організацій намагається отримати Україна, інші держави СНД. На початку XX ст. за допомогою податків у розвинутих країнах світу в доходах держави акумулювалося близько 10 % національного доходу, а наприкінці століття — близько 50 %. Письмові згадки про податки датуються IV тисячоліттям до н. е. Основні види податків у розвинутих країнах світу такі: подоходний податок, податок на добавлену вартість, податок на прибутки компаній та податок на соціальне страхування. Питома вага особистого подоходного податку в державних доходах розвинутих країн (членах Організації економічного співробітництва і розвитку, куди входять 24 наймогутніші країни) становила в середині 90-х pp. близько 30 %, а в окремих державах (Австралія, Фінляндія, Данія, Німеччина) —майже 48 %. На протилежному полюсі щодо обсягів вилучення цього податку знаходяться Франція та Греція, у яких питома вага особистого подоходного податку становить близько 12,5 %. Із заробітної плати типового працівника у передових країнах світу вилучається близько 33 % подоходного податку. Податок на добавлену вартість (як універсальний акциз) у розвинутих країнах світу коливається від 14 до 25 % в загальній сумі податкових надходжень до державного бюджету. На третьому місці в структурі податків у цих країнах — податок на соціальне страхування: його питома вага в середині 90-х pp. становила близько 24 %. В Україні у 1994 р. державні доходи становили 350,9 трлн. крб. Із них 28,6 % — податок на добавлену вартість, податок на доходи (прибуток) підприємств — 14,3 %, прибутковий податок з громадян — 4,1 %, акцизний збір — 3,2 %, внески у фонд ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи— 7,2 %. Державні витрати Державні витрати - це вираже-ні у грошовій формі відносини власності між державою і юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу. В умовах капіталістичного способу виробництва (на нижчій його стадії — XVI—XIX ст.) державні витрати йшли переважно на військові цілі, утримання державного апарату, будівництво залізниць, підприємств з великим робочим періодом. На вищій стадії розвитку капіталізму масштаби і темпи державних витрат помітно зростають. Так, щоб досягти рівня федеральних витрат у США в розмірі 100 млрд. дол. потрібно було 180 років існування країни (така сума була досягнута у 1951 році). Щоб перевищити суму витрат держави у 200 млрд. дол. США знадобилося менш як 10 років, сума у 300 млрд. дол. була досягнута за 4 роки, у 400 млрд. дол.— менш як за 3 роки, 500 млрд, дол.— приблизно за 2 роки. Якщо у 1848 р. державні витрати у США становили 48 млн. дол., у 1902 р.— 1,7 млрд. дол., то в середині 90-х pp.— понад 1,5 трлн. дол. У середині XIX ст. основна частка державних витрат направлялася на утримання державного апарату і військові цілі, а соціальних витрат не було. В середині 90-х pp. XX ст. на перше місце вийшли витрати на соціальні цілі (розвиток освіти, охорони здоров'я, виплат безробітним, пенсіонерам та ін.). Це зумовлено якісно новою роллю особистого фактора в сучасному виробництві (значення освіти кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівників тощо), посиленням загальнолюдських цінностей у комплексі ціннісних орієнтирів суспільства, зростанням армії безробітних тощо. Внаслідок цього на соціальні витрати у розвинутих країнах Заходу йде близько 35 % державних витрат. На другому місці в структурі державних витрат — витрати на економічні цілі: житлове будівництво і його реконструкцію, розробку природних ресурсів і охорону навколишнього середовища, сільське господарство, транспорт, науку, зв'язок, державне регулювання і прогнозування економіки та ін. Ці витрати в розвинутих країнах світу становили у середині 90-х pp. близько 25—27 % державних витрат. їх висока питома вага зумовлена перетворенням держави на головну організацію щодо забезпечення нормального відтворення економічної системи, а планомірності і, зокрема, державного регулювання — в ядро господарського механізму. Недержавні форми власності і ринкового механізму неспроможні розвивати фундаментальні наукові дослідження, долати екологічну кризу, розв'язувати інші проблеми. Третє місце в структурі державних витрат посідають витрати на військові цілі. Вони поділяються на прямі і непрямі. До прямих відносять безпосередні витрати з державного бюджету на оборону. До непрямих — частину витрат на космічні дослідження, військову допомогу іншим країнам, виплати ветеранам війни. В деяких розвинутих країнах світу (США, Німеччина, Франція) такі витрати становлять 20—25 %, в Японії — близько 10 % сукупних державних витрат. Наступна за величиною стаття державних витрат — витрати на обслуговування державного боргу. Щорічно з цією метою США витрачають понад 160 млрд. дол. Зростання державного боргу і суми виплат по ньому зумовлено величезними військовими витратами, які призводять до хронічного дефіциту державного бюджету і платіжного балансу. Виплата державного боргу і процентів по ньому здійснюється через викуп державних цінних паперів за кошти із державного бюджету. Частина коштів із бюджету держави йде на утримання державного апарату влади, посольств, консульств, сплати внесків до міжнародних організацій та ін. В Україні у 1994 р. державні витрати становили 468,1 трлн. крб. (близько 58 % валового внутрішнього продукту, або 83 % національного доходу) в т. ч. на функціонування народного господарства — 10,9 %; соціально-культурних закладів та установ, тобто розвиток освіти, культури, охорони здоров'я фізичної культури — 7,3 %; на соціальний захист та соціальне забезпечення — 8,3 %; на оборону — 4,9 %. Перерозподіл 83 % національного доходу через державний бюджет означає надмірний централізм у цій сфері, переважання адміністративних методів регулювання економіки. Дефіцит бюджету Дефіцит бюджету—це перевищення витрат державного бюджету над доходами. Виникнення і зростання дефіциту бюджету зумовлено економічними кризами, мілітаризацією економіки, веденням війни, економічною нестабільністю, зростанням заборгованості місцевих бюджетів, безконтрольним зростанням інших витрат з бюджету. Так, у США протягом 1970—1995 pp. жоден бюджет не був бездефіцитним. В Україні у 1991 р. дефіцит бюджету дорівнював 12 % внутрішнього валового продукту (ВВП); у 1994 р.— перевищення витрат над доходами становило 108 трлн. крб. Бюджетні витрати покриваються шляхом отримання державних позик і грошової емісії. У США в окремі роки за рахунок державних позик покривалося понад 50 % витрат бюджету. Щоб отримати ці позики, випускаються державні цінні папери — облігації, скарбницькі векселі та ін. При цьому поступово зростає середня процентна ставка і процентні платежі по державному боргу. Так, у 1952 р. процентна ставка становила 2,3 %, а на початку 90-х pp.— понад 7 %. Якщо у 1930 р. на виплату процентів по державному боргу витрачалося 660 млн. дол., у 1946 — 4,7 млрд. дол., у 1983 р.— 128 млрд. дол., то в середині 90-х pp.— понад 160 млрд. дол. В Україні покриття дефіциту бюджету в 1991—1994 pp. здійснювалося за рахунок емісії грошей, що призвело до гіперінфляції.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *