Товарне виробництво, його основні риси та еволюція (контрольна)

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

Товарне виробництво,

його основні риси та еволюція

Питання:

Умови виникнення товарного виробництва.

Порівняльна характеристика простого та капіталістичного товарного
виробництва.

Сучасні форми товарного виробництва.

Вступ

Сучасне суспільство просто немислиме без товарного виробництва, пройшли
часи, коли людина виробляла ті чи інші продукти праці виключно для
власних потреб, прийшов час торгівлі та обміну продуктами праці, які
людина почала виробляти в надлишку.

Товарне виробництво проходило і продовжує проходити різні форми та види.
В даній контрольній роботі ставлю перед собою мету дослідити в першу
чергу такі питання як передумови виникнення товарного виробництва,
дослідити чим відрізняється просте від капіталістичного товарні
виробництва, виділити та охарактеризувати сучасні форми товарного
виробництва.

1. Умови виникнення товарного виробництва

Товарне господарство — це тип господарювання, за якого продукти праці
виробляються відокремленими господарюючими суб’єктами не для власних, а
для суспільних потреб, що визначаються ринком

При товарному виробництві організація економіки повністю залежить від
ринку, який вирішує, що виробляти, як виробляти і для кого виробляти. Це
означає, що товарне виробництво є ринковим виробництвом.

Товарні відносини формуються на основі об’єктивних процесів розвитку
виробництва, його матеріально-речових і особистих чинників.

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до
спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на
певній виробничій діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між
виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що
споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй
«Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти —
не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було
виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби
були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один
товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і
нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати
всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як
розподіляються товари і доходи між різними індивідумами і сім’ями.

Тоді не було б відносно рідкісних економічних благ і не було б потреби у
вивченні економічної теорії, чи у тому, щоб «економити». Всі товари були
б безплатними, як повітря»;

економічна відокремленість виробників, яка виявляється у власності
останніх на продукти праці, що стають товарами. Обміняти можна лише те,
що є власністю. Кожний товаровиробник, вступаючи у відносини обміну,
переслідує свої інтереси — не тільки одержати нову споживну вартість, а
й щоб втілена у ній праця була не меншою, ніж його продукт. Саме це є
стимулом для підвищення продуктивності праці кожного товаровиробника.
Адже останні с носіями різної праці — складної й простої, фізичної й
розумової, одні виробники працюють у сприятливих, а інші — у шкідливих
умовах. Через ці обставини продукти праці людей мають різну цінність —
високу і низьку залежно від того, результатом якої праці вони є або
наскільки вони є рідкісними. Для того щоб поставити своє благополуччя в
безпосередню залежність від результатів праці, виробники і намагаються
відокремитись у веденні свого господарства. Все це і створює фундамент
для товарної форми організації виробництва.

Товарне виробництво, що виникло як протилежність натуральному
господарству ще 7—8 тис. років тому, зберігається і є ефективним
сьогодні, має такі визначальні риси:

Продукт праці набуває форми товару. Він має бути відносно рідкісним і
вироблятися для обміну, який стає невід’ємною рисою економічних
відносин. Це призводить до того, що товарна форма виробництва стає
відкритого системою організаційно-економічних відносин, яка долає
обмеженість потреб, що характерно для натурального господарства, і
сприяє розвитку суспільних потреб, які визначаються ринком.

Обмін товарів відбувається на основі еквівалентності виробничих витрат
(у товарах, що обмінюються, має бути однакова кількість праці).
Здійснюється це через купівлю-продаж продуктів праці.

Суспільство визнає товар як такий, що задовольняє його потребу на ринку
після того, як його хтось купив. Інакше кажучи, товарна форма зв’язків є
не прямою і безпосередньою, а опосередкована ринком форма зв’язків. Це
також одна з генетичних особливостей товарного виробництва. Вона є
рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення
ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення
суспільного поділу праці, спеціалізації виробництва і як результат —
зростання продуктивності праці. До визначальних рис товарного
виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна
організація виробництва і адекватна їй форма зв’язків еволюціонують
разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією
праці.

2. Порівняльна характеристика

простого та капіталістичного товарного виробництва

Просте товарне виробництво

А. Виникає після першого суспільного поділу праці (скотарство
відокремлюється від землеробства).

Розвивається у зв’язку з другим і третім суспільним поділом праці (
ремесло відокремлюється від землеробства і скотарства; торгівля
відокремлюється у самостійну сферу діяльності).

Б. Грунтується на: дрібній приватній власності;

праці власника засобів виробництва; ручних знаряддях праці.

В. Регулюється в основному традиціями і госпо-дарями-панами. Ринок
обмежується товарами: золотом, рабами, тканинами, посудом, продуктами
харчування,спеціями.

Відсутні ринки землі, робочої сили, грошей.

Капіталістичне товарне виробництво

А. Виникає в XVI ст. під впливом повсякденного запровадження у
економічне життя науки і технології. Розвивається у зв’язку з: первинною
механізацією праці (1770—1780 pp.); запровадженням парового двигуна,
залізниці (1830—1890); широким використанням електротехнічного та
важкого машинобудування (починаючи з кінця XIX ст. до цього часу).

Б. Грунтується на: великій приватній власності; найманій праці;
механічних знаряддях праці.

В. Регулюється в основному ринком, а також державними інституціями.

Ринок диференціюється на ринок засобів виробництва і ринок предметів
споживання. Об’єктом купівлі-продажу стають: робоча сила, земля, ліс,
паливно-енергетичні та сировинні ресурси, цінні папери, валюта, кредитні
ресурси, інформація.

Просте товарне виробництво грунтується в основному на праці самого
товаровиробника, якому і належить вироблений ним продукт. Таке
виробництво є дрібним, у ньому відсутній глибокий поділ праці.
Товаровиробник виконує всі операції при виготовленні готового продукту і
реалізує його з метою задоволення своїх потреб. Купівля-про-даж на такій
стадії розвитку товарного виробництва здійснюється через вільне
ціноутворення і стихійний розвиток.

Водночас у суспільствах, яким було притаманне просте товарне
виробництво, і виробництво, і розподіл в основному здійснювалися за
традиціями, що склалися, і за наказом господаря (пана).

За цих умов «робити гроші» вважалося непристойною справою, було гріхом.
Багатство у такому суспільстві належало не тим, хто «робив гроші», а
тим, хто мав привілеї, землю, тобто багатство було наслідком могутності.
Так, Юлій Цезар став багатим лише тоді, коли став правителем Іспанії.

Капіталістичне товарне виробництво створює ринкову систему, для якої
характерно те, що люди можуть не тільки вільно обирати собі роботу, а і
їх мають обрати. Праця, земля, природні ресурси, засоби виробництва
стають товаром. Таке виробництво перетворюється на високомеханізоване із
застосуванням комплексів машин, масове. Головними тут є галузі
матеріального виробництва, що постійно розвиваються. Етапи розвитку
капіталістичного товарного виробництва такі: а) 1770-1840 pp.:
текстильна промисловість, текстильне машинобудування, обробка заліза,
будівництво магістральних каналів, водяний двигун; б) 1840-1890 pp.:
паровий двигун, будівництво залізниць, машино- і пароплавобудування,
верстатоіндустріальна промисле» вість, чорна металургія; в)
1890-1930-1940 pp.: електричне, електротехнічне та важке
машинобудування, лінії електропередач, кораблебудування, основна хімія,
синтетичні фарби; г) 1930-1940-1980 pp.: автомобільна, літако- і
тракторобудівна промисловість, моторизована зброя, виробництво товарів
тривалого користування, синтетичних матеріалів, нафтохімічна
промисловість.

Сучасні форми товарного виробництва.

Сучасне товарне виробництво виникає на рубежі 60—70-х років XX ст. у
розвинених країнах (США, Канаді, західноєвропейських країнах, Японії) у
зв’язку з переходом їх до постіндуст-ріальної цивілізації. Розвивається
під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає
нематеріальне (особливо духовне)виробництво. Грунтується на:
різноманітних формах власності (індивідуальній, колективній, державній,
змішаних); в основному інтелектуальній праці, носії якої виступають
водночас і як власники. Регулюється, по-перше, законами ринкової
економіки і, по-друге, — державою; по-третє, — іншими інституціями.

Ринкова система активізує всі чинники виробництва, стимулює використання
у виробництві заощаджень усіх громадян, суб’єктів господарювання. Значну
роль у мобілізації останніх відіграють банки, інші фінансові установи,
які платять за засоби, що беруться у кредит, відсотки, винагороду. Отже,
«робити гроші» стає головною справою будь-якого суб’єкта господарювання.

Ідеї визначного англійського економіста Адама Сміта про невтручання
держави у товарне виробництво, що були домінуючими в епоху мануфактурної
стадії розвитку, порушуються з 1833 р. в США. Запроваджується
спеціальний Акт, який встановлює систему інспектування з метою не
допустити зловживань при використовуванні дитячої та жіночої праці.
Згодом запроваджуються антимонопольні закони, системи соціального
страхування, екологічні законодавства, різні обмежувальні нормативи для
ринкових операцій тощо. Все це свідчить про те, що ринкове
саморегулювання доповнюється державним.

Сучасне товарне виробництво тільки-но виростає з попереднього і тому має
багато спільного з ним (великомасштабність, масовість, розвиненість
матеріальної сфери) і специфічні риси, що тільки починають формуватися.
Це знаходить вияв у пріоритетних напрямах розвитку. Домінуючими стають
електронна промисловість, обчислювальна техніка, програмне забезпечення,
засоби телекомунікації, оптичні волокна, нові керамічні матеріали, банки
даних, інформаційні послуги. Все більшого значення набувають галузі
нематеріального виробництва і особливо духовної сфери, що спрямовані на
розвиток людини, задоволення її інтелектуальних потреб.

Відповідні зміни визначаються переходом від енергетичної до
інформаційної складової: тобто інформатика і телекомунікації лежать в
основі технологічного розвитку. Це призводить до появи принципово нових
секторів виробництва: біотехнології, космічної техніки, в основі яких
лежать мікроелектронні компоненти. Визначальною стає інтелектуальна
праця, а головним багатством — людина.

Відповідно до вимог громадянського суспільства зростає вплив державних
та недержавних інституцій (церкви, політичних сил, рухів, профспілок) на
економічний розвиток, його соціальне спрямування.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Умовами виникнення товарного виробництва є такі:

суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва, які призводять до
спеціалізації виробників на виготовленні окремих видів продукції або на
певній виробничій діяльності. Це робить можливим і необхідним обмін між
виробниками, що спеціалізуються на певному виробництві;

обмеженість сукупних виробничих ресурсів і матеріальних благ, що
споживаються (їхня відносна рідкість). Поль Самуельсон у своїй
«Економіці» (Львів, 1993) пише: «Питання: що, як і для кого виробляти —
не становили б проблеми, якби ресурси не були обмежені. Якби можна було
виробляти будь-який товар у необмеженій кількості, аби людські потреби
були повністю задоволені, не мав би великого значення той факт, що один
товар вироблений у надто великій кількості. Тоді не мало б значення і
нераціональне поєднання праці й матеріалів. Оскільки кожен міг би мати
всі блага у необхідній кількості, не мало б значення і те, як
розподіляються товари і доходи між різними індивідумами і сім’ями.

До визначальних рис товарного виробництва також належать:

а) використання грошей як посередника обміну;

б) наявність конкуренції;

в) вільне ціноутворення;

г) стихійність розвитку як форма саморегулювання економіки. Товарна
організація виробництва і адекватна їй форма зв’язків еволюціонують
разом з розвитком продуктивних сил, суспільним поділом і кооперацією
праці.

Просте товарне виробництво виникає після першого суспільного поділу
праці (скотарство відокремлюється від землеробства).

Розвивається у зв’язку з другим і третім суспільним поділом праці (
ремесло відокремлюється від землеробства і скотарства; торгівля
відокремлюється у самостійну сферу діяльності).

Капіталістичне товарне виробництво виникає в XVI ст. під впливом
повсякденного запровадження у економічне життя науки і технології.
Розвивається у зв’язку з: первинною механізацією праці (1770—1780 pp.);
запровадженням парового двигуна, залізниці (1830—1890); широким
використанням електротехнічного та важкого машинобудування (починаючи з
кінця XIX ст. до цього часу).

Сучасне товарне виробництво виникає на рубежі 60—70-х років XX ст. у
розвинених країнах (США, Канаді, західноєвропейських країнах, Японії) у
зв’язку з переходом їх до постіндустріальної цивілізації. Розвивається
під впливом сучасної науково-технічної революції, де визначальним стає
нематеріальне (особливо духовне) виробництво.

Використана література

Курс економічної теорії. – К., 1999.

Основи економічної теорії: політекономічний акспект. / За ред. Г.Климка
та ін. – К., 1997.

Самюельсон П., Нордгауз В. Мікроекономіка. – К., 1998.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *